Виробничі громадські об'єднання радянської України 20-х-30-х рр. XX ст.: особливості організаційної структури та умов членства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробничі громадські об'єднання радянської України 20-х-30-х рр. XX ст.: особливості організаційної структури та умов членства

Костюк Є.С.

В умовах побудови в Україні громадянського суспільства значно активізується діяльність і зростає роль різного роду громадських організацій. Для вироблення ефективного механізму функціонування цих об'єднань і їх взаємодії з державними інституціями та політичними партіями варто враховувати історичний досвід діяльності організованої громадськості, особливо - порівняно близької до нас у часовому вимірі радянської доби. Упродовж періоду становлення тоталітарного режиму на теренах України закладалися механізми підпорядкування громадських організацій державному апарату через встановлення специфічної організаційної структури громадських об'єднань і регламентацію умов членства у них. Ці деструктивні явища у рудиментарному вигляді збереглися й у діяльності громадських організацій сучасної України. Подолання їх є можливим лише за умови ретельного вивчення та з'ясування їхньої сутності.

Згадана проблема не привертала уваги радянських істориків. В умовах сучасної України окремі аспекти її знайшли відображення у працях О.М.Мовчан [3] і С.М. Свистовича [5]. Утім, цілісного дослідження дотепер не було, що зумовлює наукову актуальність дослідження.

Метою дослідження є висвітлення особливостей організаційної структури виробничих громадських об'єднань УСРР - УРСР та умов членства у них упродовж міжвоєнної доби. Виходячи з мети, автором були поставленні наступні завдання: визначити фактори формування централізованої організаційної структури виробничих профспілок і технічних товариств; дослідити основні особливості побудови керівних органів, місцевих організацій і низових осередків кожного із цих громадських об'єднань, характер взаємин між ними; визначити механізм селекції особового складу виробничих громадських об'єднань через регламентацію державними органами умов фізичного та юридичного членства у них.

Компартійна влада прагнула тотального контролю над громадськими об'єднаннями, що було можливим за наявності в останніх чіткої централізованої організаційної структури. Саме тому за наполяганням владних органів структура виробничих громадських об'єднань будувалася за принципом «демократичного централізму», багато в чому копіюючи структуру компартійних органів.

Організаційна структура виробничих профспілок мала подвійну будову, будучи сформованою на регіональному та галузевому рівнях. Найвищим органом профспілок України був Всеукраїнський з'їзд, найвищим виконавчим органом була Всеукраїнська рада професійних спілок, яка підпорядковувалася Всесоюзній центральній раді професійних спілок. На регіональному рівні управління здійснювалося профспілковими радами: губернськими, окружними й обласними. В якості виконавчих органів цих рад виступали президії. Керівництво галузевими профспілками здійснювали їхні Всеукраїнські комітети (ВУК), що мали свої регіональні відділення. Низовими органами професійних спілок на промислових підприємствах були профспілкові осередки - фабрично-заводські комітети (ФЗК). Хоча формально керівництво профспілками перебувало у компетенції виборних профспілкових органів, насправді реальні важелі управління знаходилися в руках функціонерів спілкового апарату. Засідання виборних органів професійних спілок проходили надзвичайно рідко, а загальні зібрання трудових колективів промислових підприємств скликалися, як правило, в урочистих випадках у зв'язку з важливими політичними подіями та майже не розглядали питань профспілкового життя. Навіть після скасування у 1925 році системи виборів за компартійними списками все рівно до профспілкових органів потрапляли креатури компартійної влади, а не представники робітничого загалу [3,100-104,122-131].

Керівним органом інженерно-технічних секцій УСРР-УРСР був Всеукраїнський з'їзд, який підпорядковувався рішенням Всесоюзного з'їзду. З'їзд скликався Центральним бюро ІТС за згодою з ВУК галузевих профспілок і Всеукраїнським міжсекційним бюро інженерів і техніків (ВУМБІТ) раз на два роки. Вищим керівним органом у перервах між з'їздами було Всеукраїнське бюро інженерно-технічних секцій. Останньому підпорядковувалися обласні та районні бюро ІТС. На підприємствах члени інженерно-технічних секцій на річний термін обирали місцеве бюро. Якщо трудовий колектив підприємства нараховував від 3 до 10 членів ІТС, то замість бюро обирався спеціальний уповноважений. Якщо в цеху працювало не менше 15 членів інженерно-технічних секцій, то організовувалося цехове бюро, яке діяло під безпосереднім керівництвом цехового комітету відповідної профспілки та місцевого бюро ІТС. Якщоу цеху налічувалося від 3 до 15 членів інженерно-технічних секцій, обирався цеховий організатор. Місцеві бюро ІТС були підзвітними фабрично-заводським комітетам профспілок, обласному бюро ІТС і загальним зборам трудового колективу [6,30-31].

Організаційна структура Укравтодору будувалася у наступний спосіб: вищим органом товариства був Всеукраїнський з'їзд, поточні питання роботи цього громадського об'єднання вирішували президія Укравтодору та його секретаріат. У містах вищими органами товариства були міські ради. У складі Укравтодору функціонували секції: агітаційна, зимового та водного транспорту, військова та ін. При деяких секціях були також спеціальні комітети: лотерейний, глісерний, моторизації

РСЧА та ін. При Укравтодорі були створені також організації «Юних друзів Автодору», до яких входили школярі. При товаристві функціонувала і спеціальна організація «Укрпостачавтодор», яка займалася господарськими питаннями. Осередки Укравтодору створювалися за виробничим принципом - на цеховому рівні. Цехові осередки формувалися тоді, коли кількість працівників у цеху перевищувала 100 осіб. Осередок Укравтодору міг складатися не менш, ніж із 3 осіб. Керували згаданими осередками так звані «цехові бюро». Представники всіх бюро підприємства входили до фабрично-заводського бюро, яке здійснювало загальне керівництво осередками товариства. Зібрання осередку мали проводитися один раз на місяць, а засідання цехового бюро - не менше двох разів на місяць [5,187].

Вищим керівним органом Української асоціації робітників- винахідників був з'їзд, який скликався щороку. У перервах між з'їздами товариством керувало правління, яке обиралося з'їздом. До правління входило 9 осіб, у їх числі - представники Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції (НК РСІ), Вищої ради народного господарства (ВРНГ) і Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС). Представники цих установ мали у правлінні право вирішального голосу. На регіональному рівні організовувалися місцеві відділення товариства. Функціонери місцевих відділень обиралися на загальних зібраннях членів УАРВИН на місцях. Ці відділення виділяли зі свого складу президії. До складу останніх входило 3 особи. Президія скликала обласну конференцію. На цьому рівні керівним органом було обласне правління. До складу останнього входило 7 осіб. Обиралося обласне правління відповідною конференцією товариства. На районному рівні керівними органами були місцеві зібрання, та, відповідно, місцеві правління (5 осіб). Загальні зібрання місцевих відділів, які скликалися для вирішення організаційних питань (вибір президії та ревізійної комісії, затвердження кошторисів, звітів тощо) вважалися легітимними, коли на них були присутніми не менше половини зареєстрованих у місцевому відділі осіб. Утім, якщо на перше таке зібрання не приходила половина членів правлінь і тому воно не відбувалося, наступне зібрання могло проходити за будь-якої кількості присутніх. Так само не грала ролі кількість присутніх і на таких зібраннях, які скликалися для заслуховування доповідей, рефератів і повідомлень [8,арк.22,24].

Окружне правління Української асоціації робітників-винахідників створювалося в тому випадку, коли у складі окружної філії цього громадського об'єднання нараховувалося не менше 25 осіб [13,арк.1]. На місцях керівництво винахідницьким рухом перебувало у компетенції районних правлінь УАРВИН [12,арк.31].

Правління УАРВИН складалося з посередницького бюро, наукового бюро, редакційної колегії та пленуму. Посередницьке бюро займалося налагодженням передачі винаходів для реалізації зацікавленим установам і отриманням за це оплати. Наукове бюро, яке складалося з професорів - членів УАРВИН, займалося фаховою експертизою найбільш цінних і перспективних винаходів, курувало видання часописів і збірників, присвячених проблемам винахідництва. Редакційна колегія завідувала підготовкою згаданих уже періодичних видань, збірників, брошур і книг, які видавалися під егідою цієї громадської організації. Пленум при правлінні займався в основному організаційними питаннями [9,арк.136].

Упродовж другої половини 20-х років у складі правління Української асоціації робітників-винахідників функціонували науково-економічна нарада та посередницьке бюро [9,арк.149]. У складі товариства на всіх рівнях діяли ревізійні комісії, які обиралися делегатськими з'їздами [8,арк.22,25].

При правлінні УАРВИН функціонували наступні секції: організаційно-інструкторська, інформаційно-видавнича, фінансово-економічна, науково-технічна та консультаційно-технічна. До кожної секції був прикріплений член правління, який відповідав за роботу цієї секції [7,арк.14].

Низовою ланкою організаційної структури УАРВИН був виробничий осередок. У складі осередку були наступні сектори: організаційно- інструкторський, ревізійний, планово-виробничий, технічної пропаганди й обміну досвідом, фінансовий. Якщо в осередку налічувалося менше 30 членів, то його бюро складалося з 5 осіб, якщо членів осередку було від 30 до 100, то до бюро входило від 7 до 9 осіб, а якщо чисельність цехового осередку УАРВИН перевищувала 100 осіб, то до бюро делегувалося 11-13 активістів. Організаційна структура наступника УАРВИН - Всеукраїнського товариства робітників-винахідників була практично ідентичною [15,арк.143,145].

Керівним органом Товариства робітничо-технічної ініціативи було правління, до складу якого входили 7 дійсних членів і 2 кандидатів. Цей орган включало у себе голову, його заступника та секретаря. При правлінні функціонувала технічна рада, до складу якої входили як фахівці-теоретики, так і висококваліфіковані робітники. У складі цього органу працювали голова, секретар, технічний секретар і 5 членів. Технічна рада розглядала винахідницькі та раціоналізаторські пропозиції членів товариства, вивчала можливості реалізації цих пропозицій на виробництві. Також працівники технічної ради давали робітникам-винахідникам індивідуальні рекомендації стосовно розробки винаходів і вдосконалень, розробляли креслення винаходів, відправляли винаходи до відповідних установ для їх патентування. Важливі питання, які стосувалися діяльності технічної ради, розглядалися на відкритих засіданнях цієї установи, на яких були присутніми багато робітників і техніків [11,арк.6,41].

Керівним органом Всеукраїнського товариства раціоналізаторів управління (ВУТОРУ) було правління [14,арк.131]. У його складі були президія та ревізійна комісія [16,арк.8]. ВУТОРУ поділялося на секції. Однією з провідних була у цьому громадському об'єднанні планово-облікова секція [19,арк.23]. Також у складі ВУТОРУ були спеціальні групи: управління промисловістю, управління сільським господарством, транспорту та зв'язку, обміну та розподілу, по роботі з державними установам, група культурно-освітньої та соціальної роботи тощо. На чолі кожної з цих груп стояв голова, призначений правлінням Всеукраїнського товариства раціоналізаторів управління [16,арк.8].

Всеукраїнське товариство раціоналізаторів будівництва (ВУТОРБ) поділялося на відділи та сектори. У складі ВУТОРБ були наступні сектори: організаційно-масовий, виробничий, фінансово-кошторисний, видавничий і сектор соціалістичного обміну досвідом [18,арк.9,121,138-139]. У складі цього громадського об'єднання перебувала також секція шляхового будівництва, яка підтримувала тісний зв'язок із господарськими органами, до компетенції яких входили питання розвитку шляхової інфраструктури радянської України. Також при товаристві функціонував сектор технічної пропаганди. Останній проводив агітаційно-пропагандистські кампанії, такі, як «місячники технічного штурму» та ін. [17,арк.37,53] Осередки ВУТОРБ організовувалися на тих підприємствах, де працювало не менше 100 осіб [18,арк.32].

Керівними органами товариства «Техніка масам» були Всеукраїнський делегатський з'їзд, рада та президія. У складі останньої функціонувало організаційне бюро. Також до організаційної структури цього громадського об'єднання входила ревізійна комісія. На регіональному рівні товариство поділялося на обласні, районні та міські відділення. Низовою ланкою товариства «Техніка масам» були первинні осередки, які створювалися на виробництві та при установах. Практично ідентичною була й організаційна структура товариства «За опанування техніки» [21,арк.268].

Науково-технічні товариства (НТТ) створювалися при професійних спілках за окремими галузями промисловості: металургійної, гірничої, машинобудівної, хімічної, текстильної та ін. Керівними органами НТТ були центральне та місцеві правління. До складу первинного виробничого осередку науково-технічного товариства входили наступні сектори: науково-технічної роботи, стаціонарної та заочної професійно-технічної освіти, планово-виробничий, обміну досвідом і технічної пропаганди тощо. При секторах у разі необхідності на рівні підприємства формувалися спеціальні комісії, до компетенції яких входило дослідження окремих питань виробничого характеру. Також могли створюватися цехові комісії, які працювали згідно планів відповідного осередку та сектору НТТ. За наявності на підприємстві осередків декількох науково-технічних товариств створювалася рада уповноважених НТТ. До складу цього органу входили власне представники науково-технічних товариств, фабрично-заводського комітету, відповідного бюро інженерно-технічної секції, виробничого осередку добровільного товариства «Техніка масам», фабрично-заводського осередку ЛКСМУ, робітники-ударники. За наявності в окружному центрі декількох осередків науково-технічних товариств, які нараховували у своїх лавах понад 100 осіб, у масштабі округу вони консолідувалися в окружні філії НТТ при окружних радах науково-технічних товариств і професійних спілок. Для координації роботи всіх філій в окрузі при Окружній раді професійних спілок (ОРПС) формувалася рада науково-технічних товариств, до складу якої входили представники окружних правлінь НТТ, ОРПС, Окружного міжсекційного бюро інженерів і техніків, відповідної філії товариства «Техніка масам» і обласного комітету ЛКСМУ. При цій раді створювалися сектори за поданою вище схемою [22,арк.5].

Вищим керівним органом Всеукраїнської асоціації інженерів був всеукраїнський делегатський з'їзд. З'їзди делегатів організовувалися також на окружному рівні. У період між з'їздами роботу цього громадського об'єднання координували правління та рада асоціації. На регіональному рівні створювалися відділення асоціації, якими керували місцеві правління. У складі ВУКАІ функціонували центральна та місцеві ревізійні комісії; постійні та тимчасові комісії, які координували окремі напрямки роботи цієї громадської організації; також - секції, які створювалися за окремими галузями технічних знань: електротехніки, хімічної справи, архітектури та ін. [20,арк.12]

Компартійна влада ретельно відстежувала соціальний склад виробничих громадських об'єднань, прагнучи залучати до лав громадських організацій такого типу насамперед представників робітництва та лояльної до правлячого режиму виробничої та науково-технічної інтелігенції. Контроль за умовами членства у виробничих громадських об'єднаннях здійснювався за допомогою органів Народного комісаріату внутрішніх справ, які затверджували статути громадських організацій. Основні регулятивні функції зосереджувалися у Центральній міжвідомчій комісії у справах товариств і спілок (МЕКОСО), яка була створена при НКВС УСРР у 1922 році. Статути тих громадських організацій, умови членства в яких не відповідали «класовій» доктрині більшовицького режиму, просто не реєструвалися. Таким чином, було створено ефективний механізм селекції громадської самодіяльної населення та підпорядкування її інтересам компартійної влади [2,88-90].

Згідно зі вказівками ВЦРПС, членами профспілок не могли бути власники, орендарі чи директори приватних підприємств; особи, осуджені за кримінальні злочини; служителі релігійних культів; колишні працівники поліції, жандармерії та охоронного управління; особи, які повністю втратили працездатність і безробітні, які до реєстрації на біржі праці не були членами профспілки; члени артілей, комун і виробничих кооперативів; кустарі-одинаки [1,25].

Згідно директиви ВЦРПС від 20 липня 1925 року «Про інженерно- технічні секції професійних спілок», членством в ІТС могли бути охоплені всі члени відповідної профспілки, які працювали на інженерних і відповідальних технічних посадах, за умови того, що вони мали вищу або середню спеціальну технічну освіту. В окремих випадках до лав ІТС могли приймати й тих інженерно-технічних працівників, які не мали відповідної освіти. Зарахування до лав інженерно-технічних секцій здійснювалося місцевими бюро. Рішення про виключення з лав ІТС реалізовувалося профспілковими органами після попереднього обговорення місцевим секційним бюро [4,24-25]. Членами ВУАі (ВУКАІ) могли бути інженери, які закінчили вищі технічні навчальні заклади, також особи з середньою технічною освітою, які працювали за інженерними спеціальностями [20,арк.11-12].

Переважна більшість технічних товариств передбачали членство як фізичних, так і юридичних осіб, тобто, - установ і організацій. Статутні положення цих громадських організацій не передбачали національних, професійних, освітніх чи кваліфікаційних обмежень умов членства. Останні насамперед передбачали наявність радянського громадянства, «правоздатність громадянина», сприяння нового члена виконанню завдань, що стояли перед тим чи іншим товариством тощо. Членами технічних товариств не могли бути особи, позбавлені виборчих прав - так звані «позбавленці». Основні категорії останніх були перераховані при висвітленні умов членства у професійних спілках. Тобто, обмеження мали насамперед соціальний характер [23,арк.8].

В якості типового прикладу можна навести Українську асоціацію робітників-винахідників, керівники якої ретельно відстежували соціальний склад своєї громадської організації. З анкети члена УАРВИН випливає, що Асоціація винахідників цікавилася приналежністю кандидата у її члени до КП(б)У та до профспілкових організацій. Також в анкеті була графа про соціальне та майнове становище кандидата на вступ до і після більшовицького перевороту, про походження, рідну мову, сімейний стан й освіту. Соціальне походження та рід діяльності до більшовицького перевороту ретельно відстежувалися, радше за все, згідно з вказівками компартійних органів, з метою недопущення до лав УАРВИН «класово чужих елементів». Така політика компартійної влади, якій змушене було слідувати згадане громадське об'єднання, призводила до того, що значна кількість талановитих, ініціативних людей не могла реалізувати свій потенціал у цій громадській організації. Подібна ситуація не була характерною лише для Асоціації винахідників, вона пронизувала собою все радянське суспільство, руйнуючи його креативний потенціал. Варто відзначити, що до лав УАРВИН наприкінці 1920-х років приймали лише тих осіб, які вже мали наявні винаходи та вдосконалення, а ті робітники, винаходи яких знаходилися у стадії розробки, до Асоціації винахідників не приймалися [10,арк.52]. Прийом нових членів до Української асоціації робітників-винахідників здійснювався за рекомендаціями тих осіб, які вже були членами цього громадського об'єднання [8,арк.36]. Юридичними членами технічних і науково-технічних товариств могли бути всі бажаючі державні установи та громадські об'єднання [16,арк.7-8].

Науково-технічні товариства радянської України консолідували у своїх лавах насамперед представників науково-технічної інтелігенції: викладачів вищих технічних навчальних закладів, працівників науково- дослідних інститутів. Також ці громадські об'єднання активно залучали до своїх лав студентів вищих технічних навчальних закладів, що давало змогу суттєво поповнювати актив цих громадських об'єднань, разом із тим дозволяючи студентам апробувати здобуті у вищій школі теоретичні знання у ході суспільно корисної праці [22,арк.15].

Отже, можемо стверджувати, що для полегшення контролю за виробничими громадськими об'єднаннями компартійна влада допускала існування лише тих із них, які мали централізовану організаційну структуру. Остання передбачала зосередження максимуму повноважень у керівних виконавчих органах і формалізацію діяльності представницьких органів - з'їздів і делегатських зборів. Це робилося з метою недопущення впливу широкого загалу на визначення орієнтирів діяльності виробничих громадських об'єднань. Натомість, апаратні функціонери останніх легко піддавалися впливу з боку владних органів, дбаючи про свою безпеку, кар'єрне зростання та матеріальне благополуччя. У таких умовах можливість реальної громадської ініціативи було зведено до мінімуму.

Умови членства у виробничих громадських об'єднаннях були спрямовані на недопущення до лав останніх «класово ворожих елементів», на створення стерильного середовища для виховання «радянської людини», беззастережно відданої правлячому режиму. Саме тому компартійні функціонери активно закликали керівництво громадських організацій залучати до своїх лав саме робітничу молодь, яка легко піддавалася ідеологічній обробці.

виробничий громадський радянський

Джерела та література

1. Боярский Я. Членский билет профессионального союза / Ярослав Боярский - М.: Книгоиздательство ВЦСПС, 1929. - 108 с.

2. Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об'єднань українського села (20 - 30 рр. XX ст.) / Михайло Анатолійович Журба - К.: Науковий світ, 2002. - 499 с.

3. Мовчан О.М. Українські профспілки в командно-адміністративній системі влади (20-ті рр.) / Ольга Миколаївна Мовчан - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - 420 с.

4. Сборник инструкций и положений. - Свердловск: Издание Уралпрофсовета, 1926. - 176 с.

5. Свистович С.М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20 - 30 рр. XX ст.) / Степан Михайлович Свистович - К.: Варта, 2007. - 568 с.

6. Списки инженерно-технических должностей. - Новосибирск: Б.м., 1932. - 33 с.

7. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф.2344. - Оп.1. - Спр.1.

8. Там само. - Спр.6.

9. Там само. - Спр.9.

10. Там само. - Спр.11.

11. Там само. - Спр.13.

Размещено на Allbest.ru