Розслідування злочинів у сфері діяльності (службові злочини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (СЛУЖБОВІ ЗЛОЧИНИ)

Криміналістична характеристика злочинів у сфері службової діяльності

До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь, що порушують функції державних органів або органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364--370 КК).

Для встановлення кримінального механізму службового діяння необхідно з'ясувати:

1) чи мало місце порушення службовою особою зумовлених його службовим становищем обов'язків;

2) внаслідок яких дій службової особи була заподіяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, що охороняються законом, правам і інтересам громадян, інтересам суб'єктів економічної діяльності;

3) чи мав місце причинний зв'язок між злочинним діянням службової особи і наслідками, що наступили.

Суб'єктом розглянутих злочинів (крім передбачених ст. 369 КК), можуть бути службові особи, які відповідно до примітки 1 ст. 364 КК постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами визнаються також іноземці та особи без громадянства, які виконують обов'язки згідно з п. 1 цієї примітки.

Службові злочини так чи інакше пов'язані з корупційними проявами. Їх супроводжують діяння, що вчиняються у різних сферах діяльності, працівниками, які не є службовими особами. Цим пояснюється необхідність розробки методики розслідування службових злочинів, пов'язаних із корупцією.

Аналіз поширення злочинів, пов'язаних з корупцією в різних країнах, дістав своє відображення у Довідковому документі ООН про міжнародну боротьбу зі злочинністю, де корупція визначається як зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях. З цього визначення випливає, що поняття корупції ширше, ніж хабарництво.

Серед основних елементів загальної криміналістичної характеристики службових злочинів варто виділити способи їх вчинення і приховування та типові матеріальні сліди.

Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) характерною є загальна особливість -- основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподіяли фізичну, матеріальну або моральну шкоду. Спосіб приховування службових злочинів нерідко є складовим елементом злочинної діяльності, здійснюваної відповідно до єдиного задуму. Це характерно в основному для хабарництва і службових зловживань, оскільки спосіб приховування їх передбачається заздалегідь.

Дії службових осіб, спрямовані на вчинення і приховування злочинів, можуть не збігатися за суб'єктом у випадках, якщо приховування здійснюється не виконавцем, а іншими заінтересованими особами. Дії щодо вчинення і приховування злочину можуть не збігатися і за задумом, якщо необхідність маскування виникла у зв'язку з непередбаченими обставинами або зміною обстановки. І навпаки, приховування службової недбалості звичайно здійснюється після настання наслідків злочинної бездіяльності.

Основними способами приховування службових злочинів є: фальсифікація обліку і звітності; внесення змін до документів; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину тощо.

Типові матеріальні сліди злочину та ймовірні місця їх знаходження як елемент криміналістичної характеристики службових злочинів тісно пов'язані зі способами їх вчинення і приховування. Відомості про хабарництво, зловживання службовим становищем, перевищення влади, службові підробки, службова недбалість містяться в документах, що відображають службову діяльність. З них можна одержати уявлення про управління підприємством, установою, організацією, усвідомити характер службової діяльності, документообігу, діловодства, технології, і на цій основі виявити порушення. Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути дані щодо вищестоящих і суміжних підприємств, установ і організацій, відвідувачів, інших свідків, співучасників злочину.

Важливе значення мають відомості про особисті стосунки підозрюваних, що можуть бути виявлені за місцем їх роботи та проживання. Це саме стосується й даних, що містяться у записних, телефонних книжках, на дискетах та інших носіях. Становлять також інтерес документи щодо відправлення телеграм, листів, бандеролей та документи, які фіксують роботу обчислювальної техніки, електронної пошти. Виявлення та аналіз таких слідів дозволяють дійти певних висновків, зокрема, на підставі порівняння даних про спосіб життя підозрюваного та документів про його прибутки.

У практиці розслідування службових злочинів склалася така система основних обставин, що підлягають встановленню:

1) службовий статус особи, підозрюваної у вчиненні діяння, чи є вона службовою особою або чи виконувала вона функції, пов'язані з обслуговуванням, матеріальною відповідальністю, документообігом тощо;

2) коло і зміст службових прав та обов'язків особи, яка займає цю посаду;

3) характер, умови та особливості роботи підприємства, установи або організації, де вчинено злочин;

4) характер дій або бездіяльності службової особи;

5) час і місце вчинення злочину;

6) злочинний спосіб і механізм вчинення і приховання злочину;

7) фактичні дії, виконувані цією службовою особою;

8) зв'язок дій службової особи з використанням службового становища всупереч інтересам служби;

9) причинний зв'язок між діями і шкідливими наслідками, що наступили;

10) факти заподіяння шкоди діями службової особи;

11) розмір шкоди, заподіяної злочинними діями службової особи (істотна шкода, тяжкі наслідки);

12) форма провини, мотиви і мета злочину;

13) факти і частота вчинення службових порушень (епізодичність, систематичність);

14) зв'язок з іншими злочинами (проти власності, у сфері господарської діяльності, правосуддя тощо), або корупційними діяннями, або іншими правопорушеннями, пов'язаними з корупцією;

15) обставини, що обтяжують або пом'якшують провину службової особи, або звільняють її від кримінальної відповідальності, або підстави для притягнення до адмінiстративної відповідальності;

16) відомості про особу обвинуваченого;

17) обставини, що сприяли вчиненню службового злочину.

З'ясування перерахованих обставин уточнюється при розслідуванні конкретних службових злочинів.

Особливості криміналістичної характеристики та розслідування хабарництва

Криміналістична характеристика хабарництва. Хабарництво розглядається як родове поняття, що охоплює два взаємозалежних склади злочину: 1) одержання хабара та 2) давання хабара. Оскільки ці діяння є обов'язковими елементами хабарництва, то вони й визначають особливості його кримінального механізму. Для складу злочину не має значення, чи був отриманий хабар до або після виконання (або невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання нею предмета хабара. Однак для доведення провини необхідне розслідування обставин, пов'язаних із діями (або бездіяльністю) службової особи.

На відміну від багатьох інших видів злочинів, кримiнальний механізм хабарництва має свої особливості, основна з яких полягає в тому, що суб'єктна система хабарництва складається з двох обов'язкових елементів -- хабародавця і хабарника (службової особи), відносини між якими мають обопільно прихований, погоджувальний характер. Дана обставина значно звужує можливості виявлення хабарництва та його розслідування.

Злочинний механізм хабарництва та взаємодія елементів його криміналістичної характеристики -- це дві загальні кримінальні ситуації. Перша з них охоплює механізм злочинної змови співучасників і передачу предмета хабара-підкупу. Друга ситуація -- це механізм службових дій (бездіяльності) службової особи, яка вступила у змову з хабародавцем (безпосередньо або через посередника) у розрахунку на одержання хабара-винагороди. Отже, механізм злочину може розвиватися у двох основних напрямах:

1) заінтересована особа (хабародавець або посередник) передає хабарнику предмет хабара-підкупу. Незалежно від того, виконуються чи не виконуються відповідні службові дії на користь хабародавця, злочин вважається закінченим. При цьому залишається ряд характерних матеріальних слідів (безпосередньо предмет хабара, матеріал упаковки, сліди рук тощо), а також інші ознаки у вигляді виявлення інтересу хабародавця до вирішення певних питань (одержання матеріальних вигод, пільг, вирішення підприємницьких, житлових, трудових, побутових питань), а також ознаки, що вказують на наявність можливостей задовольнити зазначені інтереси певною службовою особою;

2) хабародавець передає службовій особі предмет хабара-винагороди за виконання останньою дій на користь заінтересованої особи (одержання очікуваного результату). У таких випадках, поряд із слідами передачі предмета хабара утворюються ознаки, що відображають службові дії (або стримування від них) певної службової особи, та матеріальні сліди у вигляді документів, внесених до них змін, видача кредитів, пільг, надання замовлень, а також сліди у поведінці, що зафіксувалися в пам'яті осіб, які стикалися з діями службової особи.

Посередник у системі хабарництва може:

1) представляти злочинні інтереси певної службової особи (нерідко -- це колега по службі, близький знайомий);

2) бути особою, пов'язаною із хабародавцем, який погодився налагодити стосунки з певною службовою особою -- потенційним суб'єктом одержання хабара;

3) діяти із шахрайською мотивацією, свідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку. Серед таких осіб нерідко зустрічаються шахраї, які займаються «улагодженням справ» у вигляді кримінального промислу.

Обставини, що підлягають з'ясуванню. Під час перевірочних дій і на початку розслідування хабарництва необхідно встановити такі обставини:

1) подію та обставини (час, місце та ін.) передачі службовій особі хабара;

2) мету давання хабара;

3) предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;

4) спосіб передачі хабара;

5) коло осіб, які брали участь у передачі та одержанні хабара;

6) коло осіб, які були присутніми при передачі хабара;

7) обставини, що передували передачі хабара;

8) наявність вимагання або провокації хабара;

9) характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;

10) характер службових дій, виконаних хабарником;

11) законність виконаних службовою особою дій.

У разі, якщо хабародавець або посередник зробили заяву про давання хабара, необхідно з'ясувати, чи було це зроблено добровільно і вчасно.

Необхідно враховувати, що хабар може бути отриманий службовою особою за виконання законних дій. Це може утруднити розслідування, потребувати пошуку додаткових джерел доказів.

Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування. Кримінальні справи про хабарництво порушуються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією. Такі справи пов'язані з заявами, що надійшли до органів прокуратури про майбутнє давання хабара у зв'язку з вимаганням та іншими обставинами. Іноді справи про хабарництво порушуються внаслідок явки з повинною, коли хабародавець звертається до органів прокуратури або дізнання з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо щодо нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про те, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч. 3 ст. 369 КК). Незалежно від зазначених ситуацій перевірочні дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що:

1) заява може бути наклепницькою і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;

2) у разі достовірності викладених у заяві фактів, така перевірка може насторожити винних і пов'язаних із ними осіб, що може негативно вплинути на результати розслідування.

Програма першочергових слідчих дій складається з:

а) допиту заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостй, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, які можуть підтвердити показання заявника;

б) затримання хабародавця (посередника) як підозрюваної особи з отриманим хабаром;

в) обшуку місця передачі хабара, особи, яка одержала хабар, хабародавця (посередника), за наявності даних про передачу хабара з метою виявлення предмета хабара, упаковки тощо;

г) допит зазначених осіб як підозрюваних;

ґ) огляд предмета хабара для встановлення його особливостей, приналежності раніше певній особі. Наприклад, при виявленні в підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду має бути зазначено номінал кожної купюри, зовнішній вигляд, написи, забруднення та інші індивiдуальні ознаки, упаковка;

д) огляд місця передачі хабара, місця зустрічі учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують на перебування в даному місці певних осіб (слідів рук, особистих предметів та ін.);

е) пред'явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі хабародавцю.

У разі, коли на хабарництво вказують непрямі дані, розслідування починається з огляду документів із метою встановлення: їх підробки; незаконності виконання службових дій; неправомірності невиконання таких дій; порядку їх виконання; порядку проходження документації; недотримання правил оформлення документів, спрощення його порядку; порушення звичайної черговості розгляду питань, прискорення його в порівнянні зі встановленими або звичайними термінами виконання службових дій та ін.

Залежно від ситуацій здійснюються такі подальші початкові слідчі дії: обшук у підозрюваних у хабарництві та хабародавця з метою виявлення предмета хабара, слідів і документів, що свідчать про це; допит підозрюваного про обставини виконання ним певних службових дій, про причини порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань, про обставини придбання майна, цінностей, наявності грошей, що, можливо, є предметом хабара; допити хабародавця і посередників про обставини розслідуваної справи; інші дії, що випливають із конкретних слідчих ситуацій.

Для розслідування наявного вимагання хабара розробляється тактична операція, що є комплексом слідчих дій: допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара; затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями; обшук цієї особи й обшук на місці передачі хабара; огляд виявлених при здійсненні цих дій предмета хабара, документів, що можуть мати відношення до справи. До комплексу зазначеної операції входять відповідні оперативно-розшукові заходи. Така операція має повністю виключати дії, які були б спрямовані на свідоме створення з боку службових осіб правоохоронних органів обставин і умов, характерних для провокації хабара (ст. 370 КК).

При затриманні враховується ймовірність ситуації, за якої особа, що підозрюється у хабарництві, може заявити про те, що: а) мала намір повідомити про факт дачі хабара, однак не встигла це зробити; б) не помітила, хто і як залишив у неї предмети, що проходять у справі як хабар (коли вони виявилися на столі серед паперів, у відкритій шухляді столу та ін.).

У методиці розслідування розроблені прийоми спростування обману підозрюваного у вимаганні хабара, що полягають у спостереженні за тим, як особа, яка підозрюється у хабарництві, виконала обумовлені дії в інтересах хабародавця. Відповідно до п. 7 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право застосовувати засоби для фіксації предметів, що можуть набути доказового значення. До таких засобів фіксації, наприклад, належить фіксація номерів купюр, приготовлених заявником для передачі певній службовій особі як хабар, тощо.

Наявність ознак, що викликали необхідність висування версій щодо вимагання хабара, може бути пояснена іншими, зовні подібними з хабарництвом злочинами, іншими правопорушеннями або законними діями, сприйнятими заявником як хабарництво. До таких діянь належать, зокрема, деякі службові злочини (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість; провокація хабара); шахрайство, пов'язане з використанням звання особи з метою одержання майна, а також його вимагання; одержання незаконної винагороди не службовою особою. Іноді помилки в оперуванні загальними версіями можуть відбуватися через упереджене ставлення до повідомлення про хабарництво. При перевірці даної версії необхідно відмежовувати корупційні діяння, відповідальність за які настає відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Версія «хабарництво вчинене» перевіряється шляхом з'ясування способу передачі предмета хабара:

1) прямої (безпосередньо службовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником);

2) замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).

Версії про суб'єкт хабарництва перевіряються щодо того, чи є цей суб'єкт службовою особою або він користується певними функціональними повноваженнями як працівник державної установи і не є службовою особою (за наявності визначених підстав така особа може відповідати за ст. 354 КК); чи є службова особа саме тією, щодо якої є заява або інші дані, або це інша службова особа; чи існують або відсутні зв'язки (службові, родинні, земляцькі, сусідські тощо) між суб'єктами хабарництва та ін.

Версії про хабародавця (особливо великих хабарів), крім з'ясування даних, що характеризують його, спрямовані на встановлення джерела матеріальних коштів:

1) отриманих на законних підставах;

2) добутих безпосередньо злочинним шляхом (як хабара, внаслідок вчинення розкрадань, інших економічних злочинів, вимагання тощо);

3) отриманих із джерел, що належать злочинній групі (у тому числі організованій), що поповнюються з числа неврахованих коштів, тіньового сектора, легалізованих («відмитих») грошей.

Тактика проведення слідчих дій. Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб'єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їх родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає ретельного вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань.

Тактика допиту свідків, не заінтересованих у вирішенні справи (відвідувачі установи, деякі працівники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема, спрямованих на відновлення в їх пам'яті забутих фактів.

Допит обвинувачених здебільшого пов'язаний із труднощами, що зумовлені, як правило, заперечуванням пред'явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників даного злочину (хабародавців, посередників). У разі змови зазначених осіб, слідчий при проведенні допиту використовує систему доказів самого факту передачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обумовлених хабаром та ін. Під час допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної деталізації показань про обставини, що пов'язані з установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою провину, вдається також викрити завдяки пред'явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

Необхідно критично ставитися до випадків визнання обвинуваченим своєї провини, оскільки такі показання часто спрямовані на перекручення дійсних мотивів і обставин злочину. У разі визнання обвинуваченим своєї вини, слідчий має одержати від нього детальні показання з усіх питань предмета доказування, з уточненням найважливіших обставин, а саме: від кого надійшла пропозиція про хабар; за що конкретно пропонувався хабар службовій особі; яким був предмет хабара; коли, у якій обстановці та в який спосіб він був переданий; як велися переговори про хабар (безпосередньо або через третю особу), як і коли була передана винагорода посереднику; хто й у якому вигляді передав винагороду посереднику; хто знав про давання хабара службовій особі; чи підтримує зараз зв'язки хабародавець із цією особою; у чому це виявляється і хто про це знає; чи не залишився в розпорядженні допитуваного предмет хабара, його частина, упаковка тощо.

При допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом'якшення своєї відповідальності або уникнення її. У сприятливих ситуаціях хабародавець, бажаючи досягти зазначеної мети, може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.

Тактичним прийомом перевірки правдивості показань хабародавця, що визнає свою вину, є детальний допит його про місце передачі хабара або місце зустрічей із хабарником (посередником), розташування окремих предметів, про їх особливості. Бажано запропонувати допитуваному зобразити схематично місце передачі хабара (помешкання або ділянку місцевості), після чого така схема додається до протоколу допиту. Для зіставлення схеми і показань із фактичною обстановкою залежно від обставин доцільно зробити огляд зазначеного помешкання (місцевості) або перевірку показань на місці.

При допиті посередника з'ясовується: хто та при яких обставинах залучав його як посередника; чи не був він сам ініціатором цього; яка винагорода була йому запропонована (або він зажадав) і що фактично одержав; коли він зустрічався з особою, яка одержала хабар, і хабародавцем, при яких обставинах; хто про них може дати показання.

Для перевірки показань про обставини давання й одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також у викритті учасників злочину проводиться очна ставка. У деяких випадках клопотання про очну ставку походить від обвинуваченого. Однак при цьому слід встановити, чи не буде спроб з боку обвинуваченого яким-небудь способом вплинути на іншого учасника очної ставки з метою змінення останнім своїх показань.

При розслідуванні хабарництва може проводитися пред'явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій був переданий хабар (особа, яка одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, який визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає його прізвища, місця проживання або роботи. У таких випадках доцільно провести пред'явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, що раніше належали хабародавцю та були виявлені в особи, яка отримала хабар, або у посередника.

Якщо виникає необхідність в уточненні місця передачі хабара або місця проживання учасників хабарництва, проводиться перевірка показань на місці. При допиті, що обов'язково передує перевірці показань, докладно з'ясовуються деталі матеріальної обстановки місця передачі хабара, що можуть стати відомими лише внаслідок безпосереднього сприйняття їх допитуваним.

При необхідності перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути те, що відбувається, доцільно провести слідчий експеримент.

Провадження судових експертиз у справах про хабарництво пов'язане з вирішенням питань, що належать до компетенції почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, судово-економічних, трасологічних та інших видів експертиз.

Особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень

При розслідуванні цих злочинів насамперед з'ясовуються:

1) мета і форма зловживання владою або службовим становищем;

2) у чиїх інтересах здійснено це зловживання;

3) чи усвідомлювала службова особа, що перевищує межі своїх повноважень;

4) чи не пов'язане зловживання з порушенням службової, фінансової, технологічної дисципліни;

5) як реагували вищестоящі структури на факти зловживань, чи були сигнали про ці факти.

Найбільш типовими першочерговими слідчими діями є виїмка й огляд документів, зразків продукції, допит свідків, обшук і допит підозрюваних.

Огляд документів і допит свідків розраховані на одержання первинних даних про зловживання службовим становищем. Первинні документи співставляються з даними статистичної звітності, наказами про штатні перестановки, заохочення, офіційні обов'язки посадових осіб і фактично виконувану ними роботу, використання майна, транспортних засобів.

При розслідуванні зловживань, пов'язаних із порушенням технологічного процесу, випуском на товарний ринок або реалізацією недоброякісної продукції, необхідно провести огляд виробничого обороту, вилучити проби і зразки.

Розслідування злочинів про перевищення влади або службових повноважень, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, необхідно починати з виїмки та огляду документів, допиту свідків, а злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 КК, -- з допиту, судово-медичної експертизи потерпілого, у разі застосування зброї -- судово-балістичної експертизи, допиту підозрюваного та ін.

Подальше розслідування зловживань владою або службовим становищем (ст. 364 КК) полягає в уточненні мотивів зловживання, фіксації його обставин, визначенні розміру заподіяної шкоди.

Найчастіше мотивами зловживання владою або службовим становищем бувають корислива або інша особиста заінтересованість, кар'єризм, помилково витлумачені професійні або службові інтереси тощо. У зв'язку з цим допит свідків може бути спрямований на встановлення та уточнення мотивів зловживань. З цією метою допитуються колеги по службі, працівники бухгалтерії, виробничих підрозділів, ревізори та інші працівники, у тому числі суміжних організацій, особи, які звернулися зі скаргою, відвідувачі установи та ін.

При допиті обвинуваченого необхідно одержати відомості про умови його роботи; мотиви, якими він керувався, здійснюючи певні дії; обставини, що викликали шкідливі наслідки; хто, на думку обвинуваченого, винний у настанні цих наслідків; службову кваліфікацію обвинуваченого і досвід роботи у даній галузі і на цій посаді; характер його стосунків із керівними особами, обґрунтованість і законність їх розпоряджень.

При розслідуванні службових зловживань можуть призначатися судові експертизи: судово-економічна -- для перевірки фінансових і господарських операцій підприємства, організації або окремих посадових осіб; для перевірки промислового, товарного, фінансового планування, відповідності звіту установи дійсності; судово-товарознавча -- встановлення якості готових промислових і продовольчих товарів, їхня сортність, вартість; судово-технічна -- для з'ясування причин аварій, порушень технологічних процесів, термінів будівництва тощо; криміналістична -- щодо дослідження документів (почеркознавчі, авторознавчі, технічні експертизи документів).

криміналістичний злочин службовий корупція

Особливості розслідування службової недбалості

Такі злочини розглядаються як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ст. 367 КК).

Злочинна службова недбалість є діянням, вчиненим з необережності, здебільшого у сфері службової діяльності, і є значною суспільною небезпекою. Іноді за службовою недбалістю криються навмисні злочини.

Невиконання службових обов'язків виявляється в бездіяльності особи в умовах, коли вона була зобов'язана і могла здійснити дії, що належать до кола її службових обов'язків.

Неналежне виконання службових обов'язків виявляється у діях службової особи, хоча і здійснюваних у рамках службових обов'язків, але виконаних не відповідно до інтересів служби.

При розслідуванні таких злочинів слід, крім загальних обставин розслідування службових злочинів, додатково встановити:

1) у чому полягає факт службової недбалості;

2) чи є такий факт поодиноким або має місце тривала бездіяльність;

3) чи належать до службових обов'язків дії, невиконання яких призвело до службової недбалості;

4) освіту, кваліфікацію і професійний досвід обвинуваченого, чи могла службова особа передбачати настання певних наслідків у результаті невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків;

5) підстави та обставини призначення на цю посаду даної особи;

6) види майна і характер заподіяних збитків;

7) норми природного убутку сировини, готової продукції, товарів;

8) умови їх збереження і відповідність технології збереження нормативним вимогам;

9) які наслідки службової недбалості, у чому виражається істотна шкода, заподіяна злочином;

10) кому конкретно заподіяний істотний збиток;

11) чи міг обвинувачений вжити необхідних заходів для усунення або запобігання шкоди.

У певних випадках розслідування службової недбалості може починатися з огляду матеріальних цінностей, яким заподіяний збиток, місця їхнього збереження з метою встановлення їхньої кількості, характеру, ступеня ушкодження, умов збереження тощо.

При розслідуванні злочину висуваються версії щодо характеру і розміру збитків, причин, що призвели до таких наслідків, причинних зв'язків між ними і допущеними порушеннями, ролі окремих службових осіб у вчиненні злочину. Перевіряється також версія про те, чи не була використана ситуація, що виникла внаслідок допущеної службової недбалості, для вчинення іншого злочину або його приховування.

При розслідуванні цього злочину необхідно допитати свідків для з'ясування ставлення службової особи до своїх обов'язків, її особистих якостей, поведінки, що впливали на виконання службових обов'язків, реагування її на недоліки в діяльності установи, організації, на факти систематичного недбалого, несумлінного виконання нею службових обов'язків.

Допит обвинуваченого повинен бути спрямований на ретельну фіксацію пояснень службової особи з приводу кожного факту службової недбалості, а також в усіх обставинах із посиланнями на документи та інші джерела доказів. Необхідно перевірити посилання обвинуваченого на його неосвіченість, необережність потерпілих, невідворотність шкідливих наслідків, неналежні з об'єктивних причин умови збереження матеріальних цінностей, про що раніше він повідомляв тощо.

У певних випадках розслідування службової недбалості вимагає проведення судових експертиз: судово-товарознавчої, судово-технологічної для встановлення правильності збереження товарів та їхнього транспортування; судово-технічної -- для розв'язання питань щодо причин псування устаткування, судово-економічної -- для встановлення розмірів заподіяних збитків, криміналістичної -- для дослідження документів тощо.

Профілактичні дії слідчого при розслідуванні службових злочинів

Встановлені під час розслідування службових злочинів фактичні дані використовуються слідчим на виконання вимог ст. 23 КПК про виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів. Серед обставин, встановлюваних слідчим на виконання зазначених вимог, необхідно виділити такі:

1) порушення встановлених правил добору і призначення на посади осіб, пов'язаних із здійсненням функцій представників влади, виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків;

2) недоліки в системі перевірки професійних, ділових і морально-етичних якостей кандидатів на заняття відповідальних посад; ротації керівних кадрів;

3) недоліки у забезпеченні точного виконання встановленого порядку прийняття службових рішень, документального їх оформлення і виконання;

4) недоліки у дотриманні правових норм, що регулюють діяльність службових осіб;

5) порушення вимог, що встановлюють спеціальні обмеження для державних службовців;

6) неналежний контроль з боку ревізійних органів;

7) низький рівень контролю з боку вищих органів за діяльністю підлеглих службових осіб;

8) неупорядкованість у системі обліку і звітності;

9) недоліки в забезпеченні вимог закону про контроль за діяльністю у сфері обігу матеріальних цінностей і коштів, ліцензування, надання різних пільг тощо;

10) недоліки у здійсненні соціального контролю за діяльністю службових осіб, які створюють обстановку «кругової поруки», корупційну атмосферу;

11) відсутність діючого соціального контролю з боку громадян і засобів масової інформації за легітимним функціонуванням системи державних органів;

12) ігнорування службовими особами критичних обґрунтованих виступів громадян і публікацій у засобах масової інформації.

Заходом реагування слідчого за матеріалами справи є: подання, що відповідно до ст. 231 КПК вноситься до відповідного державного органу, громадської організації або безпосередньо службовій особі щодо вжиття заходів з усунення причин і умов вчинення службових злочинів; повідомлення про вчинений злочин на зборах трудового колективу працівників із метою усунення обставин, що сприяють вчиненню незаконних дій; повідомлення про обставини справи на зборах колективу; залучення представників громадськості для усунення негативних причин; використання матеріалів кримінальних справ для профілактики службових злочинів за допомогою засобів масової інформації.

У поданні слідчого вказуються конкретні обставини, які, на його думку, сприяли вчиненню злочину, а також заходи кадрового, організаційного, технологічного, правового характеру, які слід застосувати для усунення виявлених недоліків. У поданні зазначаються конкретні особи, які повинні були забезпечити усунення обставин, що сприяли злочину, а також термін, протягом якого службовими особами повинні бути вжиті необхідні заходи і надіслано повідомлення особі, яка направила подання.

Размещено на Allbest.ru