Партійна і політична ідеологія українського суспільства: межі дотичності та протиставлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Партійна і політична ідеологія українського суспільства: межі дотичності та протиставлення

Овчар І.В.

Традиційним та дискусійним політичним алгоритмом передвиборчих і після виборчих подій є аналіз програних документів політичних партій, які формують та визначають партійну складову, а також характеризують політичну приналежність, вписуючись у певні ідеологічні схеми, мотиваційні прогнози, формат відносин в рамках влади та опозиції. У цей же період посилюється спостереження за тим, наскільки практичними є задекларовані принципи і чи буде їх реалізація у міжвиборчий період. Окрім законодавчої частини даного питання, яка є важливою для тих суб'єктів, які претендують на те, щоб бути представниками влади, більш значимими для громадян є програмні засади (як ідейна складова) кандидата, партії, блоку. Кожна передвиборча кампанія, яка завчасно розробляється, визначає своєю метою прихід до влади, завоювання рейтингу на перспективу та прагнення налагодити робочий діалог між гілками влади, причому по вертикальній і горизонтальній висхідній (на практиці) та низхідній (в теорії). Принаймні, згідно сучасних реалій.

Слід звернути увагу, що на сьогодні є максимальна кількість джерельних матеріалів для вивчення означеної теми, якими є програмні документи, праці лідерів партій та суб'єктів виборчого процесу. Натомість, фахової та науково-популярної літератури, ґрунтовного комплексного дослідження досі немає. З одного боку, це пояснюється широко розгалуженою дрібнопартійністю в Україні, частотою виборчих перегонів та стилістичною схожістю програмних заяв політичних партій. З іншого, брак літератури намагаються компенсувати засоби масової інформації, які не завжди є об'єктивними у своїх коментарях та наявну інформацію розкривають уривчасто, у контексті тих подій, з якими вона пов'язана. Таким чином, створюється певний формат інформації, об'єктивність якої перекривається часовими рамками, а суб'єктивність змісту залежить від політики видання та уривку процитованого. Тим не менше, саме ЗМІ дають найбільшу частку інформації про політичні події, що відбуваються у нашій держави, за її межами та є основним джерелом цитування. На науковому рівні питання, які ми ставимо як предмет дослідження у даній статті, розглядаються вченими Інституту політичних і етно-національних досліджень імені І.Ф. Kypaca HAH України, Інституту регіональних досліджень HAH України, Інституту держави і права імені В.М. Корецького HAH України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Національного інституту стратегічних досліджень.

Постійній дискусії піддається питання про шляхи та умови формування ідеологічної основи політичних партій, про наявність спільних та відмінних рис між ідеологією та передвиборчою програмою тієї чи іншої політичної сили, про міжпартійну схожість самих програм, про невиконання задекларованих у них ідей і т.д. У даній статті пропонуємо розібратися у тому, що ж таке партійна ідеологія в українських реаліях, звідки беруться її витоки, яка відмінність між політичною та партійною ідеологією, де знаходиться межа її дотримання.

Проголошення незалежності України у 1991 р. пов'язане з відстоюванням певних ідейних принципів, які заклали основу української ідеології. З того часу можна вести відлік двох ідейних складових: комуністичної, яка перетнула кордони практично усіх пострадянських республік та національно спрямованої, на основі якої вибудовувались програмні документи і передвиборчі складові тих політичних партій, які почали формуватися на межі 1990-х pp., як опозиція тогочасному режиму. Спектр політичних партій незалежної України, а разом з ним партійної ідеології, на сьогодні визначається такими трьома напрямами:

соціалістично-комуністичний (Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Селянська партія України та ін.). Партії цього спрямування зорієнтовані переважно на пріоритет колективних форм власності й господарювання в економіці, розвиток міждержавних стосунків, зокрема інтеграційних процесів у межах СНД;

центристський (Народно-демократична партія України, Соціалдемократична партія України (об'єднана), Партія Регіонів, Партія зелених України, Народна партія України, Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» тощо). Визначаючи самоцінність незалежності України, ці партії зосереджують увагу на проблемах соціально-економічного розвитку, реалізації прав громадян;

націонал-демократичний (Народний союз «Наша України» (з липня 2009 р. у Міністерстві Юстиції перереєстрована на Політичну партія «Наша Україна»), Народний Рух України, Республіканська партія України, Християнсько-демократична партія України, Конгрес українських націоналістів і т.д.). Побудова держави за національною ознакою, вихід України з СНД, антиросійські настрої основні програмні вимоги цих партій[9,с.31-32].

Однак аналіз партійної системи в цілому і характер взаємодії політичних сил у парламенті доводять, що основним стратегічним ресурсом українського політикуму, з його прив'язаністю до партійності чи блоковості, все ж виступає політична ідеологія. На відміну від партійної ідеології, яка є поняттям сталим, політична визначається через партійну ідеологію, але з урахуванням часових і суспільних потреб, характеризується соціально-правовим спрямуванням і тому є змінним явищем. Оскільки складовою українського політикуму є прагнення до утворення блоків, політична ідеологія об'єднує в собі кілька партійних. При цьому визначальною є ідеологія тієї сили, представник від якої очолює блок, що відображається у назві. Іноді, навпаки, політична ідеологія призводить до розколу в середині партії. Це вказує на те, що політичній ідеології властивий персоніфікований характер. Вона є результатом компромісів, які досягаються в ході погодження певного питання чи проведення голосування у Верховній Раді України. Чим далі відособлюється фактор особистісний від партійного, тим більше використовуються механізми, які працюють на отримання кількісного результату, а не дієвої тактики і далекоглядної стратегії, ідеологія набирає політичної ваги та стає компонентом часовим.

Пропонуємо для прикладу розглянути політичну ідеологію тих партій та блоків, які сьогодні представлені у Верховній Раді України VI скликання в межах коаліції та серед представників опозиції, і подивитися, як даний механізм спрацьовує в українській політиці. Для цього виділимо основні акценти передвиборчих програм Партії Регіонів (ПР), Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ: «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія, партія «Реформи і порядок»), Блоку «Наша Україна Народна Самооборона» (НУ-НС: Народний Союз «Наша Україна», Політична партія «Вперед, Україно!», Народний Рух України, Українська Народна Партія, Українська Республіканська партія «Собор», Партія Християнсько-Демократичний Союз, Європейська партія Україна, Громадянська партія «ПОРА», Партія захисників Вітчизни), Комуністичної партії України (КПУ) та «Блоку Литвина» (Народна Партія, Трудова партія України).

Ми нижче подамо окремі положення з програмних документів партії для інформаційного забезпечення зроблених висновків. Зводяться вони до того, що на сьогоднішній день у партій практично відсутня стійка ідеологія, яка могла б дозволити побачити стратегічні мотиви діяльності партії та вирізняти одну політичну силу від іншої не лише за назвою чи атрибутивними гаслами, а за принципами суспільної діяльності. У сі партії орієнтовані на соціальні питання. Особливим акцент на них робиться у передвиборчий період. Вважаємо, що питання соціального характеру в правовій демократичній державі мають бути належним чином прописані у законодавстві та діяти, а не ставати предметом критики з боку тих чи інших політичних сил у передвиборчий період.

Питання, які стосуються членства України в НАТО, вступу в Європейський Союз є політичним маніпулюванням, оскільки їх реалізація значною мірою залежить не від партії, а від послідовного внутрішньополітичного курсу країни і позиції членів цих організацій, тобто зовнішніх впливів. Ці питання також мають незадовільне інформаційне забезпечення серед громадськості, тому розрахунок на те, що від заявленого вибору вектору зовнішньої політики визначається пріоритетність політичної сили не є виправданий у відсотковому відношенні. Водночас, ця складова переводить партійну ідеологію в політичну площину. До таких на сьогоднішній день слід віднести питання двомовності, проведення адміністративної та судової реформи, які мають забезпечити децентралізацію влади з розширенням повноважень місцевого самоврядування і обрання суддів народом, скасування юридичної недоторканості політиків і посадовців тощо.

Цартія Регіонів, з поміж іншого, наголошувала на необхідності «відновити структурні реформи» та «повернутися до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку». Сталим і найбільш чутливим сегментом передвиборчого впливу є молодь та селяни. Тому на них орієнтована основна частина програми партії, зокрема, положення про підвищення стипендій до прожиткового мінімуму, забезпечення студентам пільгового проїзду, збільшення ресурсів фондів молодіжного кредитування на цілі освіти й придбання житла, про подвоєння державних інвестицій на розвиток агропромислового комплексу і т.д.[7].

БЮТ виступає за створення на законодавчому рівні системи мотивації для банків надавати кредити починаючим підприємцям (механізм забезпечення самої мотивації не прописаний), підвищення стипендії до рівня прожиткового мінімуму, допомога родинам, де є діти або дорослі інваліди, буде становити не менше двох тисяч гривень на місяць та ін.[4].

Серед передвиборчих обіцянок «Нашої України»: завершення створення 5 млн. робочих місць, спрощення процедури реєстрації, звітності, перевірок, одержання дозволів, ліцензій для підприємців, проведення податкової реформи, забезпечення доступних кредитів для всіх, хто хоче розпочати власну справу, підвищення середньої зарплатні у 2,5 рази за роки, мінімальна пенсія буде більшою за прожитковий мінімум, встановлення з 2007 р. державних стипендій для стажування молоді за кордоном, забезпечення її доступними кредитами на навчання, збільшення удвічі обсягу кредитів для молодіжного житлового будівництва, створення фонду соціального житла і т.д.[6].

Комуністи української незалежності не відходять від популярних у радянські часи соціальних гасел на зразок «Повернення власності народу!». У своїй новій (оновленій авт.) програмі декларують: націоналізацію стратегічно важливих галузей і підприємств, пропонують запровадження стабільних єдиних цін в межах усієї країни на основні продукти харчування, товари першої необхідності та ліки, накладання мораторію на їх підвищення, обіцяють до 2010 року подвоєння реальних доходів працюючих і т.п.[5].

Блок Литвина на парламентські вибори 2006 р. йшов з гаслом «Від безладу до справедливого порядку! У програмі політичної сили вказувалось, що влада фактично є декорацією для олігархів, а не владою і волею народу. Блок Литвина, зазначено у програмі, йде на вибори, щоб змінити таку владу, подолати бідність та відновити соціальну справедливість, забезпечити особисту свободу кожному і національний престиж держави. Користь для людини стане єдиним мірилом ефективності політики країни. Декларують встановлення соціального стандарту споживання, який включатиме придбання житла, вартість комунальних послуг, освіти, лікування, харчування тощо[3].

Зрештою, з точки зору професійності і загальної стратегії бачення розвитку держави, немає різниці у політичних програмах кандидатів у президенти України 2010 р. Для представників парламентських фракцій це більшою мірою дещо під кореговані виборчі програми 2006 р. У інших кандидатів це гасла, які в обох випадках не представляють план дій майбутнього президента України, а згідно конституційних повноважень щодо можливості їх реалізації, можуть репрезентувати програму дій прем'єр-міністра чи партій у парламенті.

Іншим критерієм, який показує змістовну частину партійної ідеології, є законопроекти, які подають на розгляд Верховної Ради представники партій, та кількісний показник голосування за них. Пропонуємо взяти за основу показник голосування за вже згадані та найбільш політизовані на сьогодні теми: HATO та ЄС, і поглянути на процедуру розгляду цих питань у Верховній Раді України IV скликання. Для початку зазначимо, що вказані питання стосуються зовнішньої політики, а в нас не так багато законів і підзаконних актів, які визначають та регулюють цю процедуру. Діє прийнятий ще у 1993 р. Закон України «Про основні напрями зовнішньої політики України»[2]. У 2003 р. був прийнятий Закон України «Про адаптацію до європейського законодавства українського» [ 1 ]. Власне за прийняття даного закону у повному складі проголосувала Партія Регіонів (після виборів 2004 р. її представники критикують проєвропейський вектор розвитку країни). Зауважимо, що адаптація законодавства здійснюється саме для того, щоб вибудовувати зовнішню політику, більше орієнтовану на євроінтеграцію, дотримуючись норм і принципів європейських держав, країн-учасниць ЄС.

Проаналізувавши багаторічну практику ініціювання, подання і прийняття законів, моментів, пов'язаних з дискусіями та критикою щодо голосування за них, можна знайти в них чимало розбіжностей, які демонструють і визначають межу між партійною і політичною ідеологією, вказують на переваги політичної доцільності над партійною послідовністю. Загалом, ми підійшли до потреби понятійного визначення партійної ідеології, до спроби показати різницю між партійною і політичною ідеологією, до прагнення зрозуміти чому українському суспільству притаманний дуалізм ідеології, і, зрештою, чи можна на сьогодні говорити про наявність ідеології як базової складової українського політикуму.

Ідеологічний вакуум, який почав наповнюватися після 2004 p., створив базу для іншого визначення політичної та партійної ідеології та, відповідно, існування партійної і політичної системи. Поняття партійна система відображає спосіб взаємодії партій у боротьбі за владу[ 10,с.226]. Політична система відповідає за механізми, процедури та норми регулювання відносин у владі. Підміна партійної ідеології політичною риторикою здійснюється у період виборів і відслідковується в час законотворчої роботи народних обранців при розгляді законопроектів. У першому випадку така ситуація пояснюється тим, що саме вибори є ареною міжпартійного змагання. А в умовах демократії вибори є головним механізмом передавання влади й виконують цю функцію систематично[10,с.227]. Другий аргумент можна прокоментувати як факт діяльності коаліції та опозиції і результат погодженості кожного конкретного питання в системі трьох гілок влади. Доцільно ще виокремити власне виборчу пропаганду, яка ведеться кандидатом з метою бути обраним, і пропаганду партії на випадок виборів, направлену на поширення своєї доктрини, свого впливу. На цьому етапі спостерігається еволюція, яка відображає зміну сутності та ролі партії [8,с.428]. Попри усі переваги та недоліки, немає іншого інституту, крім партій, який би успішно виконував три найважливіші функції: передання влади, політичну мобілізацію мас і легітимацію режиму, що існує[9,с.32]. Звідси слідує, що юридично партійна ідеологія прописана і фактично діє. Предмет дискусії у цьому питанні пов'язаний з тим, що представники влади на усіх рівнях не дотримуються програмних принципів, тому порушують правила політичної гри. Також при перевазі політичної ідеології над партійною, відсутній механізм відповідальності. Оскільки, коли розпадаються політичні блоки чи відбувається процес дроблення партії, зникає питання про політичну відповідальність за діяльність такого об єднання політичних сил.

Загалом, політична ідеологія спрямована на забезпечення позитивної реклами партії чи блоку з метою приходу до влади. По мірі того, наскільки політичного значення набувають питання, які є складовою програми партії, партійна ідеологія перетворюється на політичну. He відзначається політичністю ідеологія партії, яка не представлена у владі чи в опозиції. Питання ідеології конкретної політичної сили актуалізується в умовах, якщо дана партія чи блок репрезентують владу та опозицію, або ж претендують на її представлення.

Іноді ідеологія політичної партії визначається принципом заперечення. На межі партійної та політичної ідеології, точніше і правильніше сказати межі нереалізованих положень передвиборчих програм, визначаються механізми політичного протистояння. В їх основі досі лежить критика, яка в результаті масування повертається до обіцянок політичної сили, яку критикують, але під іншою назвою політичної організації й іменем її лідера. Персоніфікація партії чи блоку зводить весь процес вироблення та декларування політичної ідеології під потреби та мотивацію лідера. Поведінка ж останнього часто будується за принципом заперечення: все робиться не вірно, і в критиці потрібно віднайти правильний шлях розвитку держави. У такому випадку часто вироблення власної політичної ідеології формується на основі вже існуючої та стає калькою з елементами критики, яка на практиці не буде мати суттєвої різниці.

Практичність цих слів демонструє робота політичних сил у Верховній Раді України. Про те, що на сьогодні парламент України є більше політичним, аніж професійно-законодавчим органом, говорять самі політики. Тому розмови про ідейні принципи, які начебто є основними при формуванні коаліції та наявності опозиції є безпідставними. Адже парадокс української політики в тому, що при схожості політичної ідеології, відмінності в партійній власне і формують механізм політичного протистояння. У політичній ідеології визначальними є передвиборчі гасла, де зроблений акцент на громадян та їх голоси, а дієвість тієї чи іншої партії в умовах законодавчої діяльності опираються на сталі аргументи та принципи партійної ідеології, яка може бути не прописана у програмних документах (якщо не користується популярністю серед громадян і не забезпечує можливість прийти до влади або зберегти у ній існуючі позиції). Свою роль у системі такої диспропорції відіграє те, що механізм реалізації політичних питань має знаходитись в юридичній площині.

Отже, політична ідеологія це те, що декларується і прописується у програмних документах партії, витоки та складові партійної слід виводити, аналізуючи законотворчу роботу кожної політичної сили загалом та окремо її представників. Причому акцент слід робити не на тому, що планується здійснити певною політичною партією в майбутньому, а на тому, які дії вже зроблені і в рамки якої ідеології вони вписуються. Чималу роль у формуванні політичної ідеології відіграє гра слів, їх перестановка та часове використання. Політична ідеологія побудована за залишковим принципом і моделюється відповіддю на запитання: «потрібно» чи «ні». І у цьому контексті часто випадає можливість тієї чи іншої політичної партії відстояти свої програмні цілі чи поставити питання про перспективність їх розгляду. Вважаємо, що політична ідеологія, в тій системі влади, яка сьогодні є діючою в Україні, мала б бути наближеною до загальнодержавної програми дій, послідовно характеризувати основні складові внутрішньої і зовнішньої політики, забезпечувати стабільний і тривалий курсрозвитку держави.

Таким чином, ставлячи питання про присутність в суспільно-політичному житті України політичної і партійної ідеології, можемо охарактеризувати зміст діяльності гілок влади, визначити стратегічні і тактичні напрями забезпечення їх функціонування, вектори взаємодії та протидії. Фактично партійна ідеологія визначається під час створення політичної сили. Еволюція, принципи та характер її діяльності забезпечують накопичення політичних цілей, які за умови присутності конкретної партії у владі визначають перевагу політичної ідеології над партійною, а з часом можуть підмінити останню. Tака ситуація змушує констатувати, що в українському політикумі досі не напрацьована стабільна і послідовна потреба присутності ідеології у партійно-політичному середовищі.

політичний передвиборчий партія

Список використаних джерел

1. Закон України «Про адаптацію до європейського законодавства українського» // http: //www.rada.gov.ua /

2. Закон України «Про основні напрями зовнішньої політики України», № 37 від 02.07.1993 р. // http://www.rada.gov.ua/

3. Передвиборча програма виборчого блоку політичних партій «Блок Литвина» // http://narodna.org.ua/

4. Передвиборча програма БЮТ //http://www.byut.com/

5. Передвиборча програма КПУ //http://partykpu.rada.gov.ua/

6. Передвиборча програма НС-НУ //http://novynar.com.ua/

7. Передвиборча програма ПР //http://www.partyofregions.org.ua/

8. Дюверже М. Политические партии / Пер. с фр. Л.А. Зиминой. М.: Академический Проект; Трикста, 2007. 544 с.

9. Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні / Ф. Рудич, Р. Балабан, Ю. Ганжуров і ін. K.: Либідь, 2008. 440 с.

10. Рудич Ф.М. Політологія / Фелікс Рудич. K.: Либідь, 2006. 480 с.

Размещено на Allbest.ru