Кримінально-правова охорона людини від сексуальної експлуатації

Поряд із загальносвітовими тенденціями гуманізації суспільства та розвитком ідей захисту прав людини трансформується і злочинність, що поступово набуває ознак транснаціонального та організованого характеру. Злочинці дедалі віртуозніше маскують власну діяльність під виглядом цілком легальної. Проте ступінь суспільної небезпечності таких посягань не зменшується, а подекуди навіть зростає. Особливо це стосується посягань, предметом яких є людина. Після світової заборони та скасування рабства це явище не зникло, а лише трансформувалось в інші, дещо менш помітні суспільно небезпечні форми використання людини, зокрема і в різні види сексуальної експлуатації.

Експлуатацію, від якої людину необхідно охороняти кримінально-правовими засобами, на наш погляд, слід розуміти як корисливе протиправне її використання [1, 53]. За сферою неправомірного використання доцільно виділяти три основні види експлуатації особи: трудову, сексуальну та біологічну.

У даній публікації зупинимося на проблемах кримінально-правової охорони людини саме від сексуальної експлуатації, під якою розуміємо протиправне корисливе використання особою іншої людини для задоволення сексуальних потреб третіх осіб [2, 17]. Відповідальність за різні види сексуальної експлуатації передбачено кількома нормами, що містяться у Розділі ХІІ Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти громадського порядку та моральності».

Дослідженням злочинів проти громадського порядку та моральності приділено увагу в роботах І.С. Аліхаджиєвої, В.В. Кузнєцова, Л.С. Курчанської, Н.О. Семчук, А.В. Ландіної, І.О. Бандурки, С.П. Репецького, С.Ф. Денисова, С.Ф. Степанка [3-11] та інших науковців. Проте Розділ ХІІ Особливої частини КК України має досить широкий спектр кримінально-правових норм, кожна з яких потребує детального розгляду. При цьому комплекс питань кримінально-правової охорони людини саме від сексуальної експлуатації на сьогодні опрацьовано не повною мірою.

Розглянемо кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за окремі види сексуальної експлуатації. Традиційним для романо-германської системи права є наявність кримінально-правових норм, що в той чи інший спосіб забороняють дії, пов'язані із забезпеченням заняття проституцією, примушуванням або втягненням у заняття проституцією чи у створення продукції порнографічного характеру. Вітчизняне законодавство містить такі норми в статтях 301, 302, 303 КК України.

Враховуючи, що «... нерідко конкретна стаття закону не збігається з логічною структурою правової норми та часто в одній статті містяться диспозиції двох або більше норм» [12, 106], у вказаних вище статтях КК України приділено увагу лише кримінально-правовим нормам, що передбачають відповідальність саме за сексуальну експлуатацію людини.

Зокрема, серед норм, закріплених у ст. 301 КК України поняттям сексуальна експлуатація охоплюються лише дії з примушування до участі у створенні творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру (ч. 1 ст. 301 КК України), ті самі дії, вчинені щодо кіно та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 2 ст. 301 КК України) або примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень, кіно та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 4 ст. 301 КК України).

Фактично зазначені дії виходять за межі назви ст. 301 КК України «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів». До того ж предметом злочину для норми, що розглядається, є людина, а не твори, зображення чи інша порнопродукція предмет ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження. Тому поєднання таких різних за ступенем суспільної небезпечності та характером вчинюваних дій заборон в одній частині однієї статті суперечить напрацьованим теорією базовим принципам криміналізації. З практичної точки зору така конструкція статті перешкоджає можливості притягнення до відповідальності за сукупністю злочинів у випадку вчинення однією особою дій з незаконного виготовлення порнографічних предметів та дій з примушування людини до участі в їх створенні. За таких умов нівелюється можливість індивідуалізації відповідальності та покарання.

Так, наприклад, за ч. 3 ст. 301 КК України було кваліфіковано дії дев'ятьох осіб, які, діючи у складі організованої групи, створили в Республіці Польща порностудію. Вони залучили десятки українок, серед яких були й неповнолітні, до примусової праці, що полягала у використанні жінок як акторок для виготовлення графічної інформації, спрямованої на збудження статевої пристрасті. Потерпілим встановлювали 12-14-годинний робочий день, застосовували психологічний тиск, створювали умови, за яких вони не могли з власної волі залишити Республіку Польща [13].

І виготовлення порнографічної продукції, і примушування до її створення відповідно до вимог чинного законодавства охоплюються ст. 301 КК України. Проте чи можна вважати цю кваліфікацію справедливою, адже так само кваліфікувались би дії з одного лише виготовлення порнографічної продукції, вчинені без будь-якого примусового використання інших осіб.

Необхідно звернути увагу і на те, що реальний спектр суспільно небезпечних дій, пов'язаних із залученням людини до створення продукції порнографічного характеру, дещо ширший порівняно із криміналізованим у ст. 301 КК України. Зокрема, суспільно небезпечним є не лише примушування, а й інше незаконне використання людини у створенні продукції порнографічного характеру. Йдеться про вчинення таких дій шляхом обману, шантажу чи використання уразливого стану особи. Наприклад, її можна ввести в стан, що позбавляє або обмежує здатність усвідомлювати власні дії чи керувати ними, скористатись таким станом для створення продукції порнографічного характеру або шляхом обману зафіксувати участь у статевому акті, створивши у такий спосіб порнографічну відеопродукцію для подальшого збуту, тощо. Суспільно небезпечним також є будь-яке використання дитини для створення продукції порнографічного характеру, навіть у випадку її добровільної згоди на такі дії.

Враховуючи зазначене, вважаємо за необхідне виділити в окрему статтю та дещо розширити кримінально-правову заборону примушування людини до участі у створенні предметів порнографічного характеру. Диспозиція цієї норми повинна охоплювати використання іншої людини у створенні продукції порнографічного характеру, вчинене із застосуванням обману, шантажу чи погрози знищення майна, використанням її уразливого стану. Насильство та погрозу застосування насильства, використання стану матеріальної чи іншої залежності або службового становища необхідно закріпити як кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі обставини. Більш сувору відповідальність доцільно встановити за вчинення такого злочину стосовно дитини та диференціювати її залежно від неповнолітнього і малолітнього віку.

Використання малолітнього чи неповнолітнього у створенні продукції порнографічного характеру повинно визнаватись злочинним незалежно від того, вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, погрозою знищення майна, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності, або без будь-якого із зазначених способів.

Термін «шантаж», вжитий у цій та інших статтях КК України, як цілком справедливо зауважує І.О. Бандурка [8, 13], не має єдиного та уніфікованого визначення у кримінальному праві. Проте не можна погодитись із цим автором в тому, що така ситуація обумовлює необхідність відмовитись від його подальшого використання. Навпаки, саме закріплення визначення поняття «шантаж» в КК України сприятиме уніфікації та доступності термінологічної бази. Вважаємо, під шантажем в кримінальному праві слід розуміти психічне насильство, що полягає у погрозі розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці, та застосовується для примушування особи до вчинення дій, що суперечать її волі, або до утримання всупереч її волі від певних дій.

Відповідальність за окремі різновиди сексуальної експлуатації передбачено також ст. 302 КК України. Йдеться про створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти, вчинені з метою наживи (ч. 2 ст. 302 КК України), або за такі само дії, вчинені із залученням неповнолітнього (ч. 3 ст. 302 КК України).

Дії, передбачені ч. 1 цієї статті не можна вважати експлуатацією, оскільки вони не охоплюють наявність корисливого мотиву. Проте доцільність існування та правильність побудови такої кримінально-правової заборони мають бути ґрунтовно перевірені. Складно не помітити, що вчинене без мети наживи звідництво не має достатнього для криміналізації ступеня суспільної небезпечності. Адже в сучасних умовах розвитку суспільства, коли відбулась так звана сексуальна революція, посередництво в знайомстві людей, які мають на меті подальші стосунки (в тому числі й сексуальні), не вважається суспільно небезпечним. Абсолютно інакше, тобто як суспільно небезпечне, сприймається підшукування клієнтів для особи, яка займається проституцією. Проте такі дії відповідно до ст. 303 КК України охоплюються поняттям сутенерства. Зважаючи на викладене, а також чітко не визначений і оціночний характер терміна «розпуста», що не має однозначного тлумачення в українському законодавстві, постає питання про необхідність декриміналізації некорисливого звідництва.

Не треба проводити спеціальних досліджень, аби переконатись у тому, що створення або утримання місць розпусти вчинюється саме з метою наживи. Такі дії відповідають поняттю «сутенерство» та охоплюються ст. 303 КК України. Зокрема, за ч. 2 ст. 303 КК України було кваліфіковано дії К., який певний період часу орендував приміщення у місті Львові, де поселяв повій та спільно з іншими співучасниками виступав посередником у забезпеченні цим особам умов для надання за винагороду сексуальних послуг чоловікам [14]. Як бачимо, у цій справі дії з утримання місць розпусти не було додатково кваліфіковано за ст. 302 КК України. Проте в іншій справі дії громадянина Ш., який створив у декількох контрольованих ним саунах місця для надання оплатних сексуальних послуг та забезпечував надання в них особами жіночої статі сексуальних послуг за грошову винагороду, частину з якої залишав собі, було кваліфіковано за сукупністю ч. 2 ст. 302 та ч. 3 ст. 303 КК України [15].

У результаті аналізу слідчо-судової практики може виникнути наступне запитання: можливо, ст. 302 КК України необхідна для того, щоби застосовувати її у випадках, коли правоохоронці не змогли довести наявність корисливого мотиву таких дій? На наш погляд, сама по собі ця обставина не є вагомою підставою для існування окремої кримінально-правової заборони. Навпаки, існує нагальна необхідність усунути можливість безпідставного пом'якшення кримінальної відповідальності за сутенерство, що відбувається шляхом застосування ст. 302 замість ст. 303 КК України.

Ідея поєднання в одній статті відповідальності за корисливі створення та утримання місця для заняття проституцією із відповідальністю за організацію заняття проституцією і відмови від використання в законі складних для розуміння понять «сутенерство» та «звідництво» не є новою і висловлювалась у науковій літературі [16, 4-5]. У такий спосіб сформульовано відповідні кримінально-правові норми в законодавстві Королівства Іспанія, Королівства Норвегія, Республіки Болгарія та інших держав. Крім того, кримінальні кодекси багатьох країн поряд із втягненням в заняття проституцією передбачають відповідальність за «примушування до продовження заняття проституцією» або за «утримання особи проти її волі в цьому стані». Подібні діяння, на наш погляд, повинні охоплюватись і кримінальним законодавством України.

Із урахуванням наведених міркувань, після вдосконалення кримінально-правова заборона має одночасно охоплювати будь-яке використання іншої людини в занятті проституцією (втягнення або примушування особи до заняття проституцією, перешкоджання припиненню заняття проституцією тощо), а також створення, утримання місця для заняття проституцією. При конструюванні цієї норми можна відмовитись від використання таких понять, як «звідництво для розпусти» та «сутенерство», навівши невичерпний перелік злочинних діянь, об'єднаних узагальнюючим словосполученням «дії щодо організації або забезпечення заняття проституцією». До того ж очевидною при вдосконаленні ст. 303 КК України є необхідність належної диференціації санкцій залежно від різних за ступенем суспільної небезпечності способів вчинення цього злочину. Необхідно, зокрема, передбачити як кваліфікуючу обставину насильство, що не є небезпечним для життя та здоров'я, або погрозу його застосування, а як особливо кваліфікуючу обставину насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я, або погрозу його застосування.

Також на сьогодні всупереч вимогам Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії незлочинною в Україні залишається купівля сексуальних послуг від дитини. Слід мати на увазі, що статті 155 та 156 КК України охоплюють лише невелику частину всього комплексу суспільно небезпечних дій у цій сфері. Так, ст. 155 КК України не поширюється на статеві зносини з особою, яка досягла статевої зрілості, а ст. 156 КК України на вчинення розпусних дій щодо осіб, які досягли шістнадцятирічного віку. Отже, користування сексуальними послугами дитини віком від 16 до 18 років є незлочинним, хоча саме цю вікову категорію найчастіше залучають до проституції. Тому, на нашу думку, необхідно криміналізувати та закріпити в окремій статті КК України відповідальність за користування дитячою проституцією. Подібну кримінально-правову заборону містить, наприклад, кримінальне законодавство Королівства Норвегія, в якому передбачено відповідальність особи, яка за плату має сексуальний контакт чи статевий акт з особою у віці до 18 років. Наявність кримінально-правової заборони зазначених дій вплине на зниження попиту на такі види послуг, що, відповідно, призведе до зменшення кількості залучених до цієї сфери дітей.

Розглянуті в цій публікації кримінально-правові норми (зокрема і запропоновані нами заборони використання іншої людини у створенні продукції порнографічного характеру та користування дитячою проституцією), вважаємо, повинні міститись у Розділі XII Особливої частини КК України, що має назву «Злочини проти громадського порядку та моральності». У науковій літературі висловлювалась ідея перенести так звані злочини проти моральності у сфері статевих відносин до Розділу IV Особливої частини КК України. При цьому назву вказаного розділу пропонувалось залишити без змін або змінити на «Злочини проти сексуальної свободи і моральності» як у КК Республіки Польща, «Злочини проти статевого самовизначення» як у КК ФРН, чи доповнити існуючу в чинному КК України назву вказівкою ще на один типовий безпосередній об'єкт складів статевих злочинів і викласти її у такій редакції: «Злочини проти статевої моральності, статевої свободи та статевої недоторканості особи» [8, 12].

Проте той факт, що факультативною ознакою зазначених норм є насильство, не дає підстав вважати статеву свободу та недоторканість родовим об'єктом цих злочинів. На нашу думку, вказані зміни в Особливій частині КК України на сьогодні є не доцільними. По-перше, вони не відповідають історичним традиціям вітчизняного кримінального законодавства та можуть створити ситуацію, за якої частину злочинів проти моральності буде відокремлено від інших, які залишаться в Розділі XII КК України, що не зовсім логічно.

По-друге, вони не принесуть конкретного позитивного результату в практичному застосуванні кримінального законодавства. По-третє, спроби реалізувати зазначену ідею нещодавно мали місце у законопроекті «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо злочинів у сфері статевої свободи)» [17]. Однак викладена пропозиція отримала негативну оцінку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, а власне законопроект згодом було відкликано суб'єктом законодавчої ініціативи.

Викладене свідчить про необхідність подальшого вдосконалення кримінального законодавства у сфері захисту людини від сексуальної експлуатації.

кримінальний правовий сексуальний експлуатація

Список використаних джерел

1. Орлеан А.М. Експлуатація людини: поняття та класифікація основних видів (кримінально-правовий аспект) / А.М. Орлеан // Вісник Національної академії прокуратури України. 2011. № 4 С. 52-55.

2. Розслідування торгівлі дітьми: навч.-практ. посіб. / колектив авторів. К., 2011. 240 с.

3. Алихаджиева И.С. Преступления, сопряженные с проституцией: проблемы толкования законодательных конструкций, квалификации и эффективного противодействия: моногр. / Алихаджиева И.С. М.: Юрлитинформ, 2010. 440 с.

4. Семчук Н.О. Класифікація злочинів проти моральності неповнолітніх / Н.О. Семчук // Юридичний вісник. - 2010. № 2. С. 70-72.

5. Кузнецов В.В. Злочини проти громадського порядку та моральності: практ. посіб. / Кузнецов В.В. К.: Вид-во Паливода А.В., 2007. 160 с.

6. Ландіна А.В. Кримінально-правова охорона моральності в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / А.В. Ландіна; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. К., 2005. 20 с.

7. Ландіна А.В. Кримінально-правова охорона моральності у сфері соціалізації неповнолітніх / А.В. Ландіна // Правова держава: щорічник наук. праць. 2006. Вип. 17. С. 216-222.

8. Бандурка І.О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти моральності у сфері статевих стосунків: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / І.О. Бандурка; Класичний приватний ун-т. Запоріжжя, 2010. 20 с.

9. Кучанська Л.С. Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Л.С. Кучанська; Академія адвокатури України. К., 2007. 20 с.

10. Репецький С.П. Суспільна моральність як об'єкт кримінально-правової охорони: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / С.П. Репецький; Національна академія внутрішніх справ. К., 2010. 20 с.

11. Степанюк А.Ф. Уголовная ответственность за изготовление, сбыт и распространение порнографических предметов: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / А.Ф. Степанюк; Национальная юридическая академия им. Ярослава Мудрого. Х., 1983. 16 с.

12. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон / Дурманов Н.Д. М.: Издательство Московского государственного университета, 1967. 319 с.

13. Справа № 1-78/2011 // Архів Луцького міськрайонного суду Волинської області за 2011 рік.

14. Справа № 1-46/11 // Архів Личаківського районного суду міста Львів за 2011 рік.

15. Справа № 11-397/11 // Архів Центрального районного суду міста Миколаїв за 2011 рік.

16. Плотнікова А.В. Кримінальна відповідальність за організацію заняття проституцією: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / А.В. Плотнікова; Національна академія прокуратури України. К., 2010. 20 с.

17. Проект Закону про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо злочинів у сфері статевої свободи) від 15 березня 2011 року № 8230: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39893

Размещено на Allbest.ru