Проблема забезпечення житлом українського населення, депортованого з Польщі у південну Україну в 1944-1945 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема забезпечення житлом українського населення, депортованого з Польщі у південну Україну в 1944-1945 роках

Губанов О.О.

У 1944-1945 роках у колгоспи і радгоспи Миколаївської, Одеської та Херсонської областей депортовано з Польщі близько 52 тисяч українців, процес розселення, соціально-економічної та психологічної адаптації яких був болісним і тривалим. Вивчення окремих аспектів початкового етапу соціально-побутової адаптації переселенців у Південному регіоні У країни дозволяє глибше зрозуміти причини їх невдоволення радянською владою та бажання за будь-яку ціну виїхати в Західні області УРСР. З огляду на вищезазначене, мета статті полягає в дослідженні процесу будівництва нового та ремонту існуючого житла, забезпечення переселенських родин будинками, а також факторів, що гальмували виконання постановлених завдань.

Проблема забезпечення житлом закерзонців у Південній У країні знайшла фрагментарне висвітлення в роботах О. Савчука[1], І. Цепенди[2], які загадують про неї в контексті проведення взаємних розрахунків в процесі початкового етапу господарсько-побутового облаштування, не приділяючи окрему увагу. У дослідженнях О. Буцько[3], В. Кіцака[4], Р. Кабачія[5] проблему розглянуто більш предметно, проте незважаючи на певні зрушення у її вивченні, детального висвітлення все ж не відбулося.

За планами республіканського керівництва переважну більшість польських українців мали розселяти у вільні будинки, що лишилися на місці колишніх німецьких і єврейських колоній. Іншу частину мали тимчасово заселяти на безоплатній основі в будинки колгоспників, звичайно, за згодою останніх. Для цих українських родин місцева влада планувала за «рекордно короткий» час побудувати нове житло, створивши окремі будівельно-заготівельні фонди та будівельні бригади.

На 13 січня 1945 в Миколаївську область прибуло 890 родин переселенців (3190 чоловік). У житловому фонді районів числилось 5510 вільних будинків, із них придатних до проживання - 2953, вимагали капітального ремонту - 527, поточного - 1930. Вибіркове обстеження Тилигуло-Березанського, Варварівського району встановило, що польських українців розміщували разом у середньому по 2-3 родини[6,арк. 1-2]. У наданих будинках виявились відсутніми вікна, рами, двері. Частину житла підготували до прийому, інше відновити не вдалося через відсутність лісу і скла. У 1944 році область дала заявку на отримання лісоматеріалу і скла для потреб переселенців, проте до вересня 1945 року її не задовольнили навіть частково [7,арк. 13].

Відповідно до постанови PHK і ЦК КП(б)У УРСР в Херсонській області планували розселити 9100 родин [8,арк.59]. Облплан надав попередні дані, за якими для їх забезпечення потрібно відновити 2388 будинків і побудувати 6683 нових [8,арк.59-60]. Впродовж 1944-1945 років в область прибуло загалом 4643 родини (16867 чоловік) [9,арк.74]. У зв'язку з прибуттям меншої кількості населення, ніж очікували, плани будівництва і ремонту житла на 1945-1946 роки переглянуті і становили близько 4000 [9,арк.86].

З самого початку встановлені плани будівництва і ремонту значної кількості житла в зазначені терміни виявляться нереальними для більшості районів, де масово заселяли польських українців. Причинами цього є повоєнна розруха колгоспної та сільської інфраструктури, відсутність потрібної кількості будматеріалів, нерівномірне і непродумане розміщення переселенців у районах. У Генічеському районі Херсонської області план розселення становив близько 800 родин. Через відсутність вільного житлового фонду, прибулих українців заселяли тільки в будинки колгоспників. Перед місцевим керівництвом постала проблема будівництва 800 нових помешкань. Для виконання поставлених завдань потрібно було 8000 м3 лісу, 4000 м2 скла, 3,5 т цвяхів, черепиці - 800000 шт. Із місцевих будматеріалів доступною виявилась тільки полова для стріх. Лісоматеріалу, скла, цвяхів, черепиці в районі не було [8,арк.ЗЗ]. He дивлячись на заплановане масштабне будівництво, район абсолютно не готувався до нього, будівельні бригади ніде не організовували [8,арк.34-зв].

Деякі райони і сільські ради поставились до надання житла безвідповідально, внаслідок чого значна частина населення мешкала довгий час тісно, брудно і без опалення [8,арк.59]. У Цюрупинському, Голопристанському, Херсонському сільському, Білозерському та інших районах переселенці мешкали у скрутних умовах, а їх худоба знаходилась під відкритим небом. На станції Брилівка переселенці мешкали в землянках [10,арк.З].

На серпень 1945 року постанова PHK і ЦК КП(б)У УРСР від 15 грудня 1944 р. «Про підготовку до прийому, розміщення та влаштування евакуйованого населення з Польщі в Херсонській області» в повній мірі не виконувалась. Переважну більшість переселенців розмістили в будинках колгоспників. їм не надавали вільне житло колишніх німецьких колоністів у Калінінському, Великолепетиському, Горностаївському районах. У Великоолександрівському районі з 949 вільних будинків українському населенню передано 120 [ 11,арк.30--31 ]. Райвиконкоми залишали будинки для продажу демобілізованим червоноармійцями, не виселяли населення, прибуле в райони під час німецької окупації (Великоолександрівський район). Чимало будинків колишніх німецьких колоній займали підсобні господарства (Бериславський район - підсобні господарства Херсонторгу) [10,арк. 109]. Райони не розпочинали будівництво і ремонт житла, мотивуючи відсутністю матеріалів, в той як в багатьох сільрадах і колгоспах будівельні матеріали можна було віднайти на місці (Архангельська сільська рада Великоолександрівського району) [ 11,арк.30-31].

Протягом 1944-1945 років в Одеську область з Польщі прибуло 6810 переселенських родин (24829 чоловік) [12,арк.90]. В області нараховувалось 7669 житлових будинків, з яких тимчасово передано різним організаціям - 1834, зайнятих колгоспниками та іншим населенням - 789, придатних для житла - 647, потребувало капітального ремонту - 286, поточного - 4113 [ 13,арк.56]. 3902 родини українських переселенців отримали самостійні будинки, більшість з яких знаходились у незадовільному стані, 2908 - розміщено в будинках колгоспників [12,арк.90].

В окремих районах області партійні і радянські організації провели значну роботу з вирішення житлової проблеми. Наприклад, у Фрунзівський район прибуло 149 родин переселенців. У їх користування передано 84 будинки, 39 самостійних квартир, і тільки 26 родин мешкало разом з колгоспниками [12,арк.72]. Проте в Янівському, Біляївському, Цебреківському, Гросулівському, Овідіопольському, Роздільнянському районах значну частину переселенців розмістили в непридатних приміщеннях (відсутні двері, віконні рами, несправні стріхи), а 2908 родин взагалі не забезпечено самостійними квартирами. У Цебриківському районі із 697 родин розміщено в будинках колгоспників 315 [12,арк.74]. В Одеському приміському районі населення розміщували разом від 1 родини до 7, а в одному випадку - 14 родин [ 12,арк.91]. У зв'язку з великою скупченістю людей та відсутністю лазень у деяких населених пунктах спалахнув тиф (с. Ленінське Цебриківського району). Проте боротьби з епідемією не було. Натомість за вказівкою голови райвиконкому т. Кременчука переселенців перевозили в інші сільради, де хвороба також поширювалась (с. Чайківське) [14,арк.1].

У серпні 1945 року в Одеській області проведена перевірка розселення переселенців, яка охопила 17 районів з 27. На цей час 2391 родина мала окреме житло. Згідно звіту, план будівництва становив 540 будинків (дані по 10 районах), проте на цей час побудовано лише 12 будинків і розпочато будівництво 37. Будівельні бригади в більшості колгоспів не організовували, заготівлю місцевих будматеріалів не проводили. Житлові будинки в колишніх німецьких колоніях виявились не враховані, їх охорону від розкрадання і руйнування не організували. Порожні будинки розтягувалися сусідніми мешканцями. В Гросулівському районі в колишній колонії Кассель близько 300 ще незаселених будинків руйнувалися. Сільради і районні організації не приймали ніяких заходів з охорони майна [12,арк.100-зв].

У відповідності до постанови PHK і ЦК КП(б)У УРСР від 4 жовтня 1945 року для швидкого облаштування переселенців Миколаївський виконком облради і обком КП(б)У від 27 грудня 1945 року зобов'язав голів виконкомів райрад до 1 січня 1946 надати вільні житлові будинки і господарські будівлі всім родинам переселенців. Обласне управління сільського і колгоспного будівництва зобов'язали в 1946 році звести 710 нових будинків для переселенців [15,арк.10].

Станом на 15 січня 1946 року в Миколаївську область прибуло 3478 родин (11307 чоловік). Вільний житловий фонд області нараховував 2421 будинок, з них придатні - 1863, потребували капітального ремонту - 558. 2960 родин отримали власне житло, не отримали окремих будинків - 667 [ 16,арк. 112 -- 113]. В області організовано 140 будівельних бригад із переселенців, силами яких протягом 1945 року відремонтовано 1217 будинків, але не побудовано жодного нового [17,арк.5-зв].

Відповідно до рішення обкому КП(б)У і облвиконкому від 15 березня 1946 року Облпромрада повинна була видати Обкоопбудторгу цеглу, черепицю, вапно та інше [18,арк.1]. Проте Облмістпром, Облпрофрада, Обласне управління промбудматеріалів, литтєво-механічний завод Мінчормету і Облкоопбудторгу рішення не виконали. Цеглу, вапно, черепицю і лісоматеріал абсолютно не видано. На 5 вересня 1946 через райкоопбудторги реалізовано 4502 м2 скла замість 8500 м2, 10,3 т цвяхів замість 10,5. Виготовлення залізних матеріалів для печей переселенців не проводилось через те, що замовлення на чавунний завод не надходило. Реалізація наявних матеріалів проходила абсолютно незадовільно, бо матеріали лежали на складах Облкоопбудторгу і Райкоопбудторгу без будь-якого руху. Чимало керівників райкоопбудторгів, не знаючи про спеціальне призначення товарів, реалізували їх у колгоспах на загальних підставах. Протягом 5 місяців керівництво не висунуло ніяких претензій організаціям, які не проводили реалізацію матеріалів, передбачену рішенням облвиконкому і обкому КП(б)У [19,арк.227-228].

Виконуючи постанови ЦК КП(б)У і PHK УРСР від 29 січня і 7 березня 1946 року, Миколаївський обком КП(б)У і облвиконком виділив переселенцям для ремонту і нового будівництва будинків 4 тис м3 деревини із лісосічного фонду облвиконкому. Для перевезення лісоматеріалу область повинна була отримати 20 вагонів, проте вагони не виділяли і ліс не завозився [20,арк.31].

Незадовільне забезпечення переселенців будматеріалами виявилось результатом відсутності контролю з боку Управління сільського і колгоспного господарства та Облплану, які не керували будівництвом, що підтверджується також відсутністю поточного обліку побудованих чи відремонтованих будинків.

Однією з причин, через яку переселенському будівництву приділяли неналежну увагу, може бути форсована робота Управління сільського і колгоспного господарства з відновлення колгоспної та сільської інфраструктури. Відповідно до плану в 1945 році колгоспні будівельні бригади Миколаївщині! повинні були відремонтувати 1852 житлових будинки. На 1 січня 1946 року відремонтовано 2010 (108%), в тому числі для родин військовослужбовців, інвалідів Вітчизняної війни відновлено більше 200 будинків. Поряд з цією роботою, колгоспні будівельні бригади провели поточний ремонт в 964 помешканнях колгоспників [ 16,арк.117].

У 1945 році основну увагу колгоспи Миколаївщини зосередили на капітально-відновлювальних роботах господарських приміщень. Річний план виконано на 155%. Капітально відремонтовано 1683 об'єкти, відновлено 666 конюшень, 545 приміщень для ВРХ, 179 свинарників, 151 вівчарню, 132 курятника. Крім вказаних робіт з нового будівництва і капітального відновлення, колгоспні будбригади відремонтували 1212 господарських приміщень. У цілому в області в 1945 році побудовано і відновлено 3999. У результаті план з нового колгоспного будівництва і капітального відновлення виконали на 121%, по капітально-відновлювальних роботах - на 128 %, тобто із 2913 запланованих об'єктів роботи виконані на 3773.

Додатково на 1 січня 1946 року побудовано і капітально відремонтовано 132 культурно-побутові будівлі (59 шкіл, 34 будинки культури, 20 лікарень, 10 бань). Всього в області із 3430 запланованих об'єктів колгоспного, сільського будівництва відновлено на 1 січня 1946 року 4131 об'єкт, що складало 120% від річного плану [ 16,арк. 118--119].

Для переселенців протягом першого півріччя 1946 року в Миколаївській області планували побудувати 710 нових будинків, а також завершити поточний ремонт наданих житлових будинків. На 1 січня 1947 року закінчено 17 нових, 193 відновлено, 503 відремонтовано. Зазначений план повністю не виконали через відсутність будматеріалів. Облкоопбудторг повинен був завезти в 4 кварталі 1946 4666 м2 скла, а завезено всього 1504 м2, цвяхів - 35 т, завезено - 257 кг. Облпромрада зобов'язувалась передати Облкоопбудторгу 200 тисяч цеглин і на 60000 крб. залізних виробів, проте і це не виконано. У першому кварталі 1946 року надано лише 5285 цеглин для переселенців [21,арк.97-98].

План будівництва будинків і господарських споруд для переселенців Херсонської області на період першого півріччя 1946 року становив 4580 одиниць [22,арк.53]. На 1 березня 1946 в Херсонській області нараховувалось 838 будівельних бригад (у них людей - 6202, в тому числі переселенців - 0) [22,арк.23].

Вереснева перевірка виконання рішення виконкому Херсонської облради від 22 серпня 1946 року «Про заходи щодо господарського облаштування в 3 і 4 кварталі українського населення» встановила, що ні однією організацією не виконано покладені на них обов'язки. Облпотребсоюз отримав і розподілив по районах тільки 10000 м2 скла, а 14 т цвяхів ще знаходились на Одеському заводі «Производитель». Облплан не здійснив ніяких заходів для виготовлення Багатопромсоюзом 40 т металевих і ско- бяних виробів для печей на 150000 крб., внаслідок чого Облпотребсоюз не зміг реалізувати по районах дані будматеріали [22,арк.23]. Через незадовільну роботу Управління колгоспного і сільського будівництва в Херсонській області впродовж 1946 року побудовано лише 76 будинків і відремонтовано 86 при плані 4000 [9,арк.86].

Із 4643 родин, які прибули в Херсонську область, на 17 вересня 1945 року залишилось лише 1025 родин [22,арк.24]. Одним з головних факторів, який вплинув на це є те, що PK КП(б)У і райвиконкоми займались недостатньо наділенням і закріпленням окремих будинків. Якщо Високопільський район на 253 родини виділив 216 будинків, Геніченський на 65 родин виділив 44, то Каховський на 23 родини виділив 8 будинків, Бериславський на 131 родину виділив 25, Каланчацький на 23 родини виділив 7 тощо. Крім того, Голопристанський, Горностаївський, Херсонський сільський, Нововоронцовський, Верхньорогачинський райвиконкоми і PK КП(б)У для вирішення цього питання нічого не зробили. Більшість будинків залишались не відремонтовані: вікна без скла, стріхи, дверей, хати не обмазані, не забезпечені приміщеннями для коней, ВРХ, поросят і птиці [22,арк.25--зв]. Отже, на 15 грудня 1946 р. в Херсонській області зі 1011 родин переселенців, які лишились, мали окремі придатні будинки лише 522 родини [23,арк.6].

В Одеській області план будівництва і ремонту будинків на 1945-1946 роки становив 3098. Протягом 1945 року вдалося побудувати 12 і відновити 1367 будинків. У 1946 році план складав 1729, проте побудовано 9 відновлено 185, відремонтовано 435[29,арк.8]. He дивлячись на ряд прийнятих заходів, окремі райони не виконували постанови обласного керівництва. Заготівля деревини, ремонт та будівництво житла для переселенців у Комінтернівському, Біляївському районах йшли повільно, а Овідіопольський, Чернянський, Великомихайлівський райони зовсім не розпочали заготівлю. Надане віконне скло для ремонту і будівництва житла райони не використовували. Комінтернівський, Грушківський, Овідіопольский, Роздільнянський, Фрунзівський і Ширяївський райони на 1 липня 1946 року вивезли мінімальну кількість віконного скла, а інше лежало на базі Облпотребсоюзу [24,арк.35].

Поширеними були випадки використання переселенських будівельних фондів не за призначенням. Наприклад, Одеському приміському району виділено в липні-серпні 1946 року для потреб переселенців 6 вагонів лісу (100 куб м), 5 з яких використано на інші потреби [25,арк.232].

У Врадіївському районі будівництво житла взагалі зірвано. У 1945 році в районі розміщено 193 родини переселенців у будинках колгоспників. Виконком облради і обком КП(б)У постановами від 18 жовтня 1945 і 27 серпня 1946 років зобов'язав Управління сільського і колгоспного будівництва побудувати поза чергою в першому півріччі 1946 року 190 будинків. Проте протягом року в районі збудовано тільки один будинок і відремонтовано 12 [29,арк.6].

На 13 листопада 1946 року в Одеській області з прибулих 6905 родин залишилось лише 1122 родин. В окремих будинках мешкало 830 родин, у будинках колгоспників - 261 [25,арк.53].

Надане житло з різних причин довгий час не оформлювалися відповідними документами у власність закерзонців (Тилигуло-Березанський, Веселинівський, Баштанський райони Миколаївської області та ін.), тому не проявлялася турбота про ремонт будинків як з боку колгоспів і сільрад, на балансі яких вони знаходились, так і з боку переселенців. З огляду на це переселенці відмовлялися приймати несправні будинки і ремонтувати їх за власний кошт, мотивуючи тим, що в Польщі залишили пристойні будинки задарма [26,арк. 10]. Наприклад, родина Датчука Тимофія Дем'яновича, переселена в 1945 році в Баштанський район Миколаївської області, у с. Вигнаці Холмського повіту (Польща) залишила таке майно: житловий будинок - 255 м3, складське приміщення - 480 м3, сарай - 20 м3, землі - 11 га, втому числі орної - 7 га [31 ,арк. 170]. Передавши польській владі досить пристойну садибу, переселенці сподівались отримати відповідний еквівалент в УРСР.

Окремим серйозним недоліком було те, що в окремих випадках будинки, які надавались переселенцям для закріплення надто дорого оцінювались фінорганами. Це виявилось особливим тягарем для родин, в яких у Польщі все господарство зруйнувала війна. Єдиним джерелом для виплати вартості будинку ставав кредит, але будинок оцінений в 8-10 тисяч крб., вони не могли викупити навіть всією сумою кредиту [20,арк.39-47]. У Цебриківському районі Одеської області оформлення передачі відремонтованих будинків дійшло до абсурду, коли місцеві органи складали акти, вказуючи завищену ціну будинку (47 тис крб., 54 тис крб., 75 тис крб.), викликаючи в переселенців «подив». Переконавшись у безглуздості здійсненого, районне керівництво відмінило рішення [12,арк. 101].

За планами керівництва УРСР до листопада 1947 року всі області повинні були завершити соціально-побутове облаштування переселен- сьісих родин, завершити ремонт та будівництво житла. У 1947 році в Миколаївській області планували побудувати 137 житлових будинків для переселенців [27,арк.11]. Проте 29 вересня 1947 року виконком облради відзначав, що на зазначений період частина родин ще не забезпечена житловими і господарськими будівлями, особливо у Веселинівському, Березнегуватському і Братському районах. Встановлений план будівництва не виконаний. Відповідно до постанови виконкому облради до 1 листопада 1947 року потрібно було завершити будівництво 137 будинків для переселенців [28,арк.4-5]. Проте на цей час побудовано тільки 6 нових, 50 відремонтовано, 8 знаходились у процесі будівництва [28,арк.39].

В Одеській області протягом 1947 року для переселенців необхідно було побудувати 114 будинків [29,арк.8]. Станом на 1 червня не збудовано і не відновлено жодної хати. У Балтському районі ніякої роботи не велось. У с. Мирони у 1946 році розпочали будівництво 4 будинків і не завершили їх, а в 1947 році роботи не розпочали. Аналогічне становище в селах Сленівка, Сінне, Лісничівці та інших. Для переселенського будівництва в 1946 році райвиконкомом відпущено 836 м3 лісу, 810 м2 скла, 1830 кг цвяхів. Матеріали голови колгоспів отримали і витратили не за призначенням, проте жодного житла не побудували. У інших районах будівництво в такому ж стані [29,арк.9-11]. Рада Міністрів УРСР у постанові від 1 вересня 1947 року за № 1508 зазначила, що однією з областей, де особливо незадовільно відбувалось будівництво житла, є Одеська область [29,арк.8]. Станом на 1 листопада 1947 року побудовано 21 новий будинок, відновлено - 46 [30,арк.53-а]. Для повного забезпечення переселенців житлом необхідно було побудувати ще 46. Будівництво помешкань не завершено в установлений строк, оскільки будувати стіни із саману в зимовий період неможливо, а каменю в Доманівському, Балтському, Врадіївському районах не було [29,арк.З].

Постановою від 1 вересня 1947 року Рада Міністрів і ЦК КП(б)У УРСР зобов'язали Херсонську область побудувати для переселенців 401 будинок, плануючи до 1 листопада 1947 року завершити господарське облаштування переселенців [9,арк.86]. Зрозуміло, що виконати розпорядження за такий короткий термін виявилось неможливо.

У підсумку варто зазначити, що плани республіканського та місцевого керівництва щодо забезпечення переселенських родин придатним житлом виявилися амбітними на папері, проте на практиці малореальними. Незважаючи на окремі успіхи, керівництво південних областей України не змогло виконати в повній мірі постанови Ради Міністрів і ЦК КП(б) У УРСР про будівництво та ремонт житла у встановлені строки. На день завершення перевірки господарсько--побутового становища родин польських українців, які ще залишились у місцях розселення (листопад 1945 p.), ситуація була катастрофічною. І це попри те, що близько 80% родин в цей час вже самовільно виїхали в західний регіон України.

Головними факторами, які завадили місцевому керівництву виконати поставлені плани будівництва та ремонту житла для переселенців стали: повоєнна розруха, форсовані плани з відбудови колгоспної та сільської інфраструктури, відсутність достатньої кількості будматеріалів та витрата наявних не за призначенням, відомча неузгодженість, небажання депортованих закріпляти в користування зруйноване житло та ремонтувати його за власний кошт, голод 1946--1947 років, який поглибив кризову ситуацію та виснажував фізично і психологічно людей та інше. Окремо варто наголосити на ставленні корінних мешканців, голів деяких районів та колгоспів до переселенців, які не розуміли, чому цим «польським бандитам» (відносно заможними у порівнянні із зубожілим місцевим населенням Південної України) необхідно надавати різноманітну допомогу.

Ситуацію ускладнювало й те, що часто голови райвиконкомів і секретарі райкомів КП(б)У давали неправдиві чи неточні відомості, інформації, звіти про хід господарського облаштування переселенців, що заважало вчасно вирішувати проблеми. Це підтверджується аналізом доповідних записок голів райвиконкомів на адресу виконкомів облрад та їх постановами з цього приводу.

Подальшого дослідження потребують такі питання: державна грошова компенсація за будинки, залишені в Польщі, забезпечення переселенців внутрішнім хатнім інтер'єром (ліжками, стільцями, столами та іншим), наділення присадибними ділянками.

житло будинок будівництво населення

Список використаних джерел

1. Савчук О. Чужі серед своїх. Доля депортованих українців Холмщини // Депортації українців і поляків: кінець 1939 - початок 50-х років (до 50-річчя операції «Вісла»), Матеріали міжнародної наукової конференції. Львів, 14--17 травня 1997 року. - Львів: Інститут українознавства імені І.Крип'якевича HAH України, 1998. - С.82-82.

2. Цепенда І.Є. Українсько-польські відносини 40-50-х років XX століття: етнополітичний аналіз. - K., 2009. - 387 с.

3. Буцко О. Украина - Польша: миграционные процесы 40-х годов. - Київ: Інститут історії HAH України, 1997. - 217 с.

4. Кіцак В.М. Депортація українців з Польщі в УРСР у 1944-1946 pp. та їх соціально-економічна адаптація: дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2003. - 184 с.

5. Кабачій Р. Проблеми адаптації депортованих з Польщі українців у Миколаївській області України // Наукові записки Тернопільського педунівер- ситету «Польща-Україна: шлях до європейської співдружності», Тернопіль 2002, с. 130-138; Його ж: Переселення українців з Польщі у Миколаївську область у 1944-1946 pp., [w:] Rocznik Europejskiego Kolegium Polskich і Ukraiskich Uniwersytet w, Lublin 2003, s.135-143.

6. Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). - Ф.Р- 992. - Оп.2. - Спр.395.

7. Там само. - Спр.370.

8. Державний архів Херсонської області (далі - ДАХО). - Ф.Р. -1979. - Оп.1. -Спр.242.

9. Там само. - Оп.2. - Спр.446.

10. Там само. - Спр.209.

11. Там само. - Оп.1. - Спр.277.

12. Держаний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф.Р-2000. - Оп.З. - Спр.37.

13. Там само. - Спр.145.

14. Там само. - Спр.84.

15. ДАМО. - Ф.Р-992. - Оп. 2. - Спр.369.

16. Там само. - Оп.4. - Спр.З.

17. Там само. - Спр.4.

18. Там само. - Оп.2. - Спр.1070.

19. Там само. - Спр.687.

Размещено на Allbest.ru