Про актуальні завдання удосконалення відносин державної влади з суспільством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про актуальні завдання удосконалення відносин державної влади з суспільством

Гринкевич О.

Матеріали статті присвячені аналізу деяких аспектів оптимізації діяльності державних інституцій України у сферах взаємовідносин між владою, громадянами країни, а також корпоративними і громадськими структурами в аспекті підвищення рівня національної безпеки країни. Нещодавно глава нашої держави оголосив нагальні завдання у справах боротьби з корупцією. Так, одним з перших державних документів В. Януковича став указ №275/2010 «Про утворення національного антико- рупційного комітету» [ 1 ]. А ще раніше цілим рядом міністерств, відомств, комітетами Верховної Ради неодноразово робилися спроби унормувати та вдосконалити відносини між владою та її інститутами й іншими членами українського суспільства. Низка законопроектів та навіть купа вже прийнятих законодавчих актів, присвячені цій проблемі. Цікавим виглядає той факт, що одним з рішень Верховної Ради призупинено вступ у дію відразу декількох законодавчих актів щодо протидії корупційним діям. Міністерство юстиції котрий раз готує черговий варіант законопроекту стосовно регулювання лобістської діяльності в країні. І в той же час за оцінками незалежних спостерігачів як в країні, так і за її межами Україна посідає одне з останніх місць у світі за рівнем корупції, яка вже стала прямою загрозою національній безпеці. Враховуючи вищевикладене актуальність і своєчасність дослідження означених питань прямо витікає з практичних завдань сьогодення.

He зважаючи на широкий фронт законотворчої діяльності, наукових публікацій і досліджень, як правило, в них розглядаються питання стосовно окремих негативних проявів, понять і категорій - досліджується, чи то корупція окремо, чи то лобізм окремо, чи то положення зі станомзвернень громадян до влади і т.п., в той час як нам представляється, необхідним розглядати дані питання не окремо одне від одного, а системно в комплексі, так би мовити в єдиному ряді.

Тому в статті були сформульовані такі завдання: здійснити розгорнутий історичний огляд процесу становлення філософської, історичної та соціальної думки стосовно відносин влади з різноманітними угру- пуваннями, а також міркувань у сфері національної безпеки стосовно оптимізації, унормування та вдосконалення механізмів подібної взаємодії влади і громадян, корпоративних співтовариств, об'єднань громадян зі спорідненими інтересами і т.д. У статті також проведено порівняльний аналіз різних можливостей та шляхів роботи з удосконалення стану речей в сфері взаємодії громадян з державними інституціями. В ході цього розгляду упор зроблено на виявлення залежності засобів, що використовуються, від характеру політичного устрою країни (порівнювався досвід сучасних України та РФ). Було також сформульованим завдання довести необхідність поєднання зусиль усіх елементів громадянського суспільства що формується, об'єднань малого та середнього бізнесу, різного роду корпоративних структур у боротьбі за унормування відносин між владою та об'єднаннями громадян (за різними інтересами). При цьому реалізовувалося прагнення відповісти на запитання, чому ще й досі в цих молодих країнах не вдалося легалізувати механізми та інститути лобіювання, чому так важко просуваються справи боротьби з проявами корупції.

Найбільш активно питання ефективності взаємодії влади та суспільних груп (груп тиску) в аспекті впливів цієї взаємодії на стабільність влади, на національну безпеку держави, а також завдяки її безпосередньо практичному характеру - досліджувалися в межах політичної науки.

Як нам представляється, від давнини і до наших днів можна виділити кілька груп мислителів та дослідників, що розглядали ці проблеми.

По-перше, слід згадати таких відомих мислителів, як Геракліт (544- 483 до н.е.), Аристотель (384-322 до н.е.), Цицерон (106-7.12.43 до н.е.), Сенека (4 до н. э. - 65), Макіавеллі (1469-1527), Гроцій (1583-1645), Сен-Сімон (1760-1825), Монтеск'є (1689-1755) та інші, які пов'язували безпеку передусім з державою та зовнішніми загрозами. Вже з тих часів були закладені підвалини наукової парадигми, згідно з якою гарантія безпеки передусім здійснюється військовими засобами і головною інституцією, яка захищає власні інтереси, є держава.

Суттєвий вплив на формування філософської думки класичного й усіх подальших історичних періодів здійснила творчість Т.Гоббса й І.Канта, з іменами яких пов'язане осмислення проблем безпеки у тісному поєднанні з проблемами права, держави тощо. Так, наприклад, Т.Гобс в „Левіафані» стверджував, що люди створюють державу в цілях збереження миру у суспільстві.

В свою чергу І.Кант декларував вічний мир, громадянську свободу, їх концепції й сьогодні вважаються класикою соціальної філософії й загальнотеоретичним підґрунтям дослідження проблем ефективності влади, завдань забезпечення національної безпеки.

Згадаємо, що ще Платон у вченні про «Державу» приділяв серйозну увагу питанням подолання державних вад, які породжувалися наявністю успадкованих зв'язків між членами родини завдяки яким батьки завжди прагнуть при будь-якому устрої держави забезпечити своїм нащадкам певні преференції, що згодом обов'язково перетворюються, кажучи сучасною мовою, на корупційні прояви, а також складають підстави для появи тих або інших проявів лобіювання. Для подолання подібних проявів захворювання держави у своїх «законах» він передбачає сувору регламентацію індивідуального і соціального життя, для того щоб не допустити подальший розлад між суспільними і індивідуальними потребами і бажаннями. За думкою Платона, щоб уникнути подібного розвитку подій - діти від самого народження повинні бути відокремлені від батьків; у суспільстві, виховання дітей повинно здійснюватися суспільними інституціями.

Згодом базуючись на цих теоретичних положеннях Платона сучасний політолог Едвард Бенфілд розробив цікавий аналіз, за яким сильна орієнтація на сім'ю допомагає пояснити високий рівень корупції [див.2].

В одній зі своїх відомих робіт «Політика» Аристотель у своїх роздумах щодо ідеального державного облаштування та способів управління суспільством розглядав критерії безпеки громадян. Слід зазначити, що громадянами він вважав тільки вільних людей.

Цицерон - відомий державний діяч та філософ, у праці «Про державу» також приділив серйозну увагу питанням етики та політичній теорії. Судячи з усього він вважав, що найкращий державний устрій повинен поєднувати в собі елементи демократії, аристократії і монархії. Саме Цицероном було розроблено оригінальне вчення про моральність і громадянські обов'язки.

Сенека, який як відомо, був вихователем імператора Нерона, і до того ж сам певний час був фактичним правителем Риму. У пошуках організації оптимальних взаємовідносин між владою та громадянами він виступав ідеологом сенатської опозиції деспотичним тенденціям перших римських імператорів.

Значно пізніше, Макіавеллі один з перших теоретиків та практиків політичного управління також шукав шляхи та способи вдосконалення взаємодії влади з підвладними. У роботах «Государь» та «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія» розглядав державу як певний політичний стан суспільства, особливий характер відношення володарів та підлеглих, належність відповідним чином влаштованої, організованої політичної влади, установ, законів. Він виділяв наступні фактори влади: власні прихильники, народ, знать, іноземці. Можна стверджувати, що говорячи сучасною мовою це була спроба виокремити певні групи підтримки та тиску на владу, викрити механізми здійснення влади, а також проведення певних групових інтересів.

Гуго Гроцій розвиваючи свою систему природного права обґрунтовував завдання держави захищати свої надбання, мати право на самооборону, забезпечувати свою безпеку. У роботі «Три книги про право війни та миру» він уточнює ці положення, особливо те що стосується забезпеченню безпеки держави її прагнення до миру, обґрунтовує можливості використання сили для захисту, розглядає характеристики справедливої війни тощо.

Спіноза Бенедикт (1632-1677), великий голландський філософ головною метою створення «громадянського суспільства» вважав мир та безпеку життя. Організацію «розумного суспільства» він ставить в залежність від очищення інтелекту, в пізнанні істинної сутності людини - такі питання Спіноза розглядав у роботі «Трактат про удосконалення інтелекту».

Ж.Ж. Pycco (1712-1778) у роботі про «Громадський договір або принципи політичного права» обґрунтовує принцип нового суспільно політичного облаштування на підставі договору громадян, що забезпечує свободу і рівність усіх. Влада при подібному устрої повинна належати тільки народу. Держава за Pycco повинна слугувати не інтересам привілейованих станів а усьому суспільству, забезпеченню рівності і свободи усіх його членів. Вже тут у цій роботі проглядаються можливі елементи контролю народу за владою, за її інститутами. He зважаючи на те, що практичні спроби втілити ідеї Pycco в реальне політичне життя виявилися невдалими, вони і сьогодні показують напрям у якому потрібно удосконалювати взаємодію між державою та великими соціальними групами - народом в цілому.

Вже в XIX-XX сторіччях дослідження питань державного устрою, удосконалення його механізмів, забезпечення національної безпеки часто пов'язуються з іменами Ф.Шеллінга, К.Маркса, Ф.Енгельса, А.Грамші, Д.Чижевського, Б.Кістяковського, В.Соловйова.

На теренах нашої країни дослідження соціальних інститутів, з'ясування підстав для забезпечення безпеки, організації ефективної влади, побудову ідеальних моделей взаємодії влади й різноманітних суспільних груп здійснювали С.Оріховська-Роксольна, М.Костомаров, М.Драгоманов, І.Франко, Д.Донцов, М.Михновський, В.Винниченко, М.Грушевський.

Механізми взаємодії громадського суспільства, що становиться та утвердження молодої української держави (що прагне стати правовою) достатньо повно і всебічно розглянуті на сьогодні в роботах В.Г.Антоненка, В.Д.Бабкіна, В.Ю.Баркова, М.М.Мокляка, О.М.Мироненка, Ю.І.Римаренка, Ф.М.Рудича, В.Ф.Сіренка та ін.

Наприкінці XX - початку XXI сторіч значну увагу процесам становлення і зміцнення української державності, питанням забезпечення національної безпеки України приділили вітчизняні дослідники В.П.Горбулін, В.І. Пирожков, А.Ф. Гуцал, О.С. Бодрук, В.Д. Бабкін, Д.І. Видрін, О.С. Власюк, Л.В. Губерський, АЯ. Жаліло, АБ. Качинський, В.Г. Кремень, В.П. Кузьменко, О.В. Литвиненко, О.А. Малиновська, П.Г.Манжола, Б.О.Парахонський, М.А. Ожеван, Д.К. Прейгер, А.І.Семенченко, Т.С. Стародуб, А.І. Сухоруков, О.У. Хомра, Ю.С. Шемшученко, О.В. Швед, В.І. Шинкарук, Г.М. Яворська.

Дослідженню різноманітних вад державного організму, механізмів лобіювання інтересів соціальних груп, шляхів та засобів удосконалення взаємодії влади з суспільством багато уваги приділено в роботах - К.Абдієва, Г.Аврека, М.Бартошина, А.Бутенка, А.Волобуєва, А.Гурова, О.Дударова, А.Калініна, В.Комісарова, О.Корнієвського, Н.Кузнецової, В.Лапенкова, Г.Мелкова, М.Мельника, Н.Неклюдова, Г.Омельченка, С.Д.Пундея, Л.Петтера, К.Суркова, Є.Темнова, Ю.Тихомирова, П.Джерелі, С.Ріко, Д.Альбіні, Н.Левіна, Дж.Мартіна, Р.Роджерса, Л.Рознера, К.Соареса, М.Боджакова та ін.

У вітчизняному інформаційному просторі навіть з'явилися інтернет портали, що прагнуть поєднати зусилля науковців, практиків, представників широкої громадськості у питаннях боротьби з проявами корупції. Сьогодні осмислюючи деякі питання, люди знаходять точки дотику, що мають бути вирішеними, наприклад такий портал як «Антикорупційне інтернет-видання - КОРУПЦІЯ В УКРАЇНІ» [див.З] передбачає такі «важелі впливу» на владу як «форум», що дає можливість, наприклад, оскарженим студентам або школярам висловити своє невдоволення щодо компетентності та чесності своїх викладачів/педагогів. Такий «форум» не буде, насправді, «важелем впливу», але він таки надасть можливість висловити свою думку з приводу неправомірних дій тих чи інших людей, що мають, або хотіли б вважати, що мають хоч мінімальну владу над ким-би то ні було.

Доволі часто з'являються статті, що відображають невдоволення населенням деякими діями зі сторони осіб, що приймають рішення. До тих дослідників, що займаються вивченням даного питання відносяться такі науковці як, - І. Жданов, І. Ткаленко, В. Бутенко, В. Єшкілев, З. Гладун, А. Марцинків, Д. Хуткий, А. Шашин, В. Червоножка, Ю. Центар, А. Осипов, В. Южаков та багато інших.

З другого боку стає питання, що змушує задуматись навіть тим людям, що звикли брати «хабаря» - що ж таке лобізм? Слід було-б звернутися до історичних передумов виникнення цього поняття, але про це було сказано раніше. Деякі дослідники-науковці ще й досі не можуть розділити між собою категоричними ознаками поняття «корупція» - «лобізм», тим не менш є такі прибічники «відкритого» демократичного суспільства, що дають змогу визначитись хоча-б з поняттям «лобізм», та з тими унікальними особливостями цього явища, що дозволяють визначити, що дії що відбуваються є насправді проявами лобізму. До таких дослідників-науковців відносяться - Д. Базилевич, В. Жугай, О. Гросфельд, О. Вороненко, М. Назаренко, Р. Мацкевич, Л. Гриненко, О. Сибіра, О. Круподер, В. Нестерович, А. Прокопенко та інші.

Вважаємо за потрібне зазначити, що питання стосовно цілого ряду можливостей впливу на владу починаючи з корупції і закінчуючи лобізмом стоїть особливо важливо. Tому аналізуючи висновки та рекомендації окремих аналітично здібних людей, що займаються питаннями означеними вище наполягаємо на комплексному вирішенні питання стосовно впливу на владу в цілому, - впливу організованої більшості, громадянського суспільства, централізованих організацій профспілок, представництв групи компаній зі спорідненими інтересами, групами людей об'єднаних одним інтересом, окремими громадянами України в цілому.

Політичний аналіз сучасних успішних суспільств (держав) світу показує, що багато в чому вона ґрунтується на відпрацьованих і удосконалених механізмах взаємодії влади й різноманітніших груп населення. Подібні механізми створюють можливості для вільної артикуляції інтересів громадян, їх акумуляції, зважування, узгодження та забезпеченні умов справедливості в процесі задоволення законних потреб і інтересів громадян та їх об'єднань.

Наше дослідження дозволяє стверджувати, що важливими складовими більш якісного функціонування механізмів взаємодії влади з громадськістю, поліпшення стану національної безпеки країни, а також і успіху в ній малого та середнього бізнесу - з одного боку є наявність легальної прозорої системи просунення інтересів різноманітних соціальних та економічних груп (тобто легітимної системи лобіювання), останнє деякі дослідники вважають невід'ємною характеристикою демократичності суспільства; з іншого боку також важливим для успіху соціального розвитку є дійові заходи в сфері боротьби з корупцією, особливо на вищих щаблях соціальної ієрархії.

Розглядаючи питання покращення умов розвитку для малого і середнього бізнесу, в тому разі приватних охоронних структур, в ідеалі бажано б було спостерігати варіант, коли б в країні одночасно відбувалися і процеси інституалізації механізмів лобіювання, і підвищення ефективності антикорупційних заходів. Але так буває далеко не завжди.

Беручи до уваги ідеальні моделі та враховуючи можливі практичні перспективи розвитку ситуації, ми не можемо не згадати про необхідність звернення до реалій дійсності, що маємо на сьогоднішній день. Враховуючи стан практичних речей, що складаються зараз в Україні та в Росії, можна констатувати, що на їх теренах реалізуються практично дві різні моделі соціального розвитку.

Хоча і достатньо повільно тарується демократичний шлях, яким намагається крокувати наша батьківщина. Як на наш погляд, то своєрідним свідченням саме такого шляху розвитку є неодноразові спроби безпосереднього узаконення механізмів лобіювання та унормування їх за допомогою відповідного Закону України. Вже кілька варіантів цього законопроекту підготовлено, як депутатами BP України, так і фахівцями міністерства юстиції. Ряд з них вже були достатньо працездатні і практично готовими для ухвалення, але на жаль, чи на щастя, ще до сьогодні жоден з них не було прийнято. Про те чому це поки що не вдається до сих пір ми вже якось писали [4,с. 159], але це тема окремої розмови.

Ліберальні погляди на ведення бізнесу у країні трактують справи таким чином, що існуючий соціально-політичний устрій держави повинен давати змогу навіть невеликим організаціям проводити свої інтереси у питаннях пов'язаних з законодавчим чи виконавчим сприянням їх діяльності з боку влади. Але в сучасних українських умовах ці теоретичні положення дуже погано реалізуються на практиці. Думається, що буде потрібним ще якийсь час та серйозні спільні зусилля більшості з існуючих структур малого та середнього бізнесу, об'єднань громадського суспільства всіх інших зацікавлених сил щоб таки провести через парламент законодавчі акти щодо створення легітимної системи лобіювання, але як виявляється це зробити напрочуд важко.

Розглядаючи стан речей у РФ можна констатувати, що чітко про- сліджується та лінія, яка свідчить на користь авторитарного шляху розвитку економіки та суспільства в цілому. Діючим главою держави була запропонована нова модель боротьби з корупцією. У каз було розроблено адміністрацією російського президента та запропонована самим державним лідером, на відміну від української моделі, де закони розроблялися окремими спеціалізованими групами та виносилися на розсуд законодавчій гілці влади. Тобто, узагальнюючи, у нас в Україні підготовка до прийняття відповідних рішень проходить по вертикалі влади практично з низу до уповноважених представників діючої влади. В Росії ж ми спостерігаємо указ зверху.

Розглядаючи більш детально останній указ президента РФ Д.Медведева «Про Національну стратегію протидії корупції та Національний план протистояння корупції на 2010-2011 роки» слід визначити основну ідею, що новообраний президент Росії вбачає за основну задачу корінним чином вкоїти перелам у свідомості громадськості РФ, формування категоричної неприязності до звичних для російського громадянина корупційних шляхів вирішення питань у бізнесі та в щоденному житті. Для досягнення поставленої задачі президент вбачає перш за все у планомірному підвищенні правової культури населення, забезпечення максимальної прозорості процедур надання державних послуг, а також постійній адресній профілактичній роботі у всіх державних та муніципальних органах та в організаціях що є саморегулятивними.

Указом президента Російської Федерації визначається, що положення Національної стратегії протидії корупції і Національного плану протидії корупції на період з 2010 по 2011 роки повинні реалізовуватися федеральними державними органами, органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, муніципальними утвореннями, інститутами цивільного суспільства, організаціями і фізичними особами, зокрема при формуванні і виконання бюджетів всіх рівнів, вирішенні кадрових питань, а також в ході реалізації права законодавчої ініціативи і прийняття законодавчих (нормативних правових) актів Російської Федерації, муніципальних правових актів і шляхом активного залучення до роботи по протидії корупції політичних партій, суспільних об'єднань і інших інститутів цивільного суспільства.

Указом Президента Російської Федерації також запропоновано Суспільній палаті Російської Федерації, Торговельно-промисловій палаті Російської Федерації, Загальноросійській громадській організації «Асоціація юристів Росії», політичним партіям, організаціям що само- врядуються, громадським організаціям, об'єднуючим промисловців і підприємців, іншим суспільним об'єднанням проводити роботу по формуванню в товаристві нетерпимого відношення до корупційної поведінки.

Вважаємо за потрібне, а може й навіть необхідне, новообраному уряду України запозичити ряд запропонованих положень вказаного документу, та набратися рішучості та чіткого розуміння необхідності, в першу чергу, з боку діючої влади, нівелювання та викорінення тіньових схем рішення питань починаючи з рівня щоденного (хабарництво за «залік») закінчуючи питаннями прийняття рішень на найвищому - законодавчому рівні (коли закони приймаються безпосередньо для рішення окремих питань тих чи інших представників великого «бізнесу»),

В завершенні хочеться зазначити, що для України як держави та для українського суспільства в цілому найкращим варіантом на шляху розвитку економіки країни та адекватного політичного врядування була б певна комбінація демократичного (знизу) та авторитарного типу (зверху) рішення проблем лобіювання та корупційних проявів, - виправлення відповідних вад державного організму.

Для досягнення бажаного результату, як нам представляється, необхідно здійснювати з усіх боків (малий та середній бізнес, громадські організації, органи державного врядування, організації в котрих розвинене самоуправління) ціленаправлений вплив на президента і його оточення.

Таким чином, враховуючи перспективи подальших намагань малого та середнього бізнесу просовувати відповідні законотворчі документи та організований вплив на адміністрацію президента з чітким позиціонуванням необхідності викорінення корупції з державного порядку денного можливо і вдасться досягти певних зсувів на шляху у переналагодженні принципів ведення справ у нашій країні.

Список використаних джерел

державний влада суспільство

1. Україна. Указ президента (2010). «Про утворення національного антико- рупційного комітету» [Текст]. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.president.gov.ua/documents/10557.html.

2. Edward Banfield, The Moral Basis of a Backward Society / Banfield Edward. - Chicago : Free Press, 1958. - 201 p.

3. Антикорупційне інтернет видання Корупція в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://korupzia.org.ua.

4. Гринкевич 0.0. Об'єднання зацікавлених політико-економічних груп, як основна умова прийняття закону України «Про лобіювання» та унормування приватної охоронної діяльності / 0.0. Гринкевич // Стан безпеки підприємств малого та середнього бізнесу в умовах світової фінансової кризи : 36. наук, праць за матеріалами круглого столу, Київ 26 листопада 2008 p. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2009 - с.158-162.

5. Российская Федерация. Указ президента (2010). «О национальной стратегии противодействия коррупции и национальном плане противодействия коррупции на 2010-2011 годы». - [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://graph.document.kremlin.ru/page.aspx?l;1057499.

Размещено на Allbest.ru