Політичні пріоритети влади у сфері гармонізації міжетнічних відносин у Криму

міжетнічних відносин у Криму

Афанас'єв В.О.

Обстановку, що склалася сьогодні у сфері міжетнічних відносин у Криму, сьогодні важко назвати нормальною. Міжнаціональний конфлікт - це небажане явище в житті суспільства, яке є свого роду гальмом у вирішенні проблем суспільного життя людей різних національностей. Погасити вибух конфлікту вкрай важко, він може тривати місяці, роки, затухати, потім розгоратися з новою силою.

Мета статті: аналіз стану міжетнічних відносин у Криму і контактів по лінії «офіційні органи влади - меджліс», вироблення рекомендацій для виконавчої влади APK та центральних органів влади держави з побудови та проведенню ефективної і вивіреної міжнаціональної політики в кримському регіоні.

Суб'єкти міжетнічного конфлікту в більшості випадків роблять спроби вирішити за рахунок протилежної сторони свої внутрішньогрупові інтереси, в центрі яких і лежить їх особливість [ 1 ,с. 130].

В основі будь-якого конфлікту лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні протиріччя, також ситуація, що включає або суперечливі позиції сторін з якої-небудь проблеми, або протилежні цілі, методи чи засоби їх досягнення в даних обставинах, або розбіжність інтересів опонентів.

На думку одного з основоположників загальної теорії конфлікту Р. Дарендорфа концепція вільного, відкритого і демократичного суспільства зовсім не вирішує всі проблеми і протиріччя розвитку. Від них не застраховані не тільки країни, що розвиваються, а й ті, де є усталена демократія. Наприклад, проблема Ольстера у Великобританії. Характер цих конфліктів, в яких чітко проглядаються суперечності між національними меншинами та «корінним» населенням, дуже типовий.

Існують дві точки зору на конфлікт. Одні дослідники вважають, що соціальні конфлікти несуть загрозу, небезпеку розпаду суспільства. У інших учених інша точка зору. Так, соціолог структурно-функціонального напрямку Льюїс Козер пише: «Конфлікт перешкоджає окостеніннясоціальних систем, викликаючи прагнення до оновлення та творчості». Ральф Дарендорф стверджує, що і конфлікти незамінні як фактор загального процесу соціальної зміни. У нашому випадку актуально виявити позиції сторін потенційного конфлікту, їх політичну поведінку, а також політичну поведінку влади, щоб на основі порівняння підходів і виходячи з принципів демократії, толерантності та діалогу, розробити рекомендації щодо недопущення перетікання конфлікту у відкриту фазу.

Оскільки етнічні групи безпосередньо задіяні в конфлікті, доцільно визначитися зі співвідношенням понять «народ» і «нація». Нерідко спостерігається ототожнення «титульного народу» і політичної нації. У практиці сучасного політико-юридичного слововживання поняття «нація» використовується або як синонім політичного суб'єкта «народ», або як більш широке поняття, що припускає, що «нація» включає в себе кілька «народів», тобто, в принципі, є поліетнічним терміном [ 1 ,с. 129].

Дискусійне питання про те, що є українська нація, у даному випадку має відношення до розглянутої проблеми, а саме, що слід вважати пріоритетом у виробленні державної політики - національність людини, або його громадянство?

«Відсутність чітких характеристик також означає, що визначення приналежності до групи (визначення її меж) стає питанням її самоіден- тифікації» [2,с.5].

Крім того, на сьогоднішній день на міжнародному рівні ще не вироблені чіткі дефініції національної меншини і його прав. При визначенні цього терміна беруться до уваги такі чинники, як кількісний аспект, недомінуюче положення, відмінності в етнічному або національному характері, культурі, мові або релігії, а також індивідуальне ставлення (ухвалення рішення про належність чи неналежність до нацменшості). Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, ратифікована У країною, допускає, що етнічною меншістю може вважатися група людей, що складає чисельну більшість в межах регіону, але меншість у масштабах всієї країни.

Дві сторони потенційного конфлікту: російськомовна і російсько культурна більшість громадян України, які проживають в Криму, з одного боку, і частина татар Криму, також громадян України, з іншого, мають різне бачення шляхів вирішення конфлікту.

У нормальних умовах функціонування демократії політичні розбіжності наділяються у форму конкуруючих ідейних платформ, взятих на озброєння різними партіями і блоками. Націоналізм передбачає звертання до механізму етнічної самоідентифікації людини. Це безпрограшний варіант у тому випадку, якщо політична сила нежиттєздатна і не може конкурувати на рівних зі своїми опонентами у питаннях вирішення широкого спектру соціально-політичних проблем.

Позиція російськомовних і російськокультурних громадян України, які проживають в Криму, полягає у вимозі рівності юридичних, цивільних, і політичних прав усіх громадян, що проживають у Криму, незалежно від національності.

Дану частину населення півострова турбує фактичне невиконання ст. 24 Конституції України, яка не допускає «ніяких привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних, інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками» [3,с.7].

Де-факто відбувається ігнорування виконавчою владою численних порушень Основного Закону та чинного законодавства України, пов'язаних із земельними відносинами на півострові. Виконавча влада не поспішають застосовувати санкціоновану законом чинності для реалізації прийнятих судових рішень.

Це відбувається, незважаючи на те, що на сьогоднішній день, Автономна Республіка Крим є унікальним у світовій практиці прикладом автономії за територіальною ознакою, що дозволяє повно і якісно реалізовувати інтереси різноманітних етнічних груп півострова.

Позиція частини татар Криму, також громадян України, веденої меджлісом, прямо протилежна. Вони не тільки допускають можливість порушення закону за етнічною ознакою, але і за допомогою нелегалізо- ваної у відповідності до чинного законодавства структури «меджліс», добиваються побудови власної держави виключно за етнічною ознакою.

«Крим є національною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він має право на самовизначення... Земля і природні ресурси Криму, включаючи його оздоровчо-рекреаційний потенціал, є основою національного багатства кримськотатарського народу...» [4].

Позицію нинішній республіканської влади з приводу масових самозахоплень землі слід охарактеризувати як вичікувальну. Влада в даному випадку прагне до компромісу. Очевидна намагання дистанціюватися від проблеми або виступити в ролі арбітра-миротворця. Але де гарантія того, що політичні апетити супротивної сторони будуть заспокоєні після задоволення її вимог?

Роль еліт у забезпеченні безпеки в поліетнічних регіонах вельми неоднозначна. Одні прагнуть зберегти своє положення в системі зв'язків, інші провокують конфлікти з метою змінити його. Для зниження гостроти конфліктних ситуацій в регіоні і забезпечення політичної стабільності етнополітична еліта повинна відстежувати джерела виникнення конфліктів, спільно з державними органами вживати адекватних заходів, розробляти ефективні стратегії подолання загроз та конфліктів. Однак залучення регіональних етнополітичних еліт не завжди позитивно впливає на конфлікти [5,с. 173].

Легальна влада, обіцяючи піти на поступки перед меджлісом, бажає його «утихомирити», точніше зробити його дії менш радикальними, ціною великих поступок. У разі невиконання зобов'язань меджлісом, легальна влада ризикує втратою довіри в очах виборців, а нелегальна структура в будь-якому випадку не ризикує втратою легітимності, оскільки не бере участь у виборах.

Знаковим прикладом у цьому зв'язку може послужити зрив зустрічі представників меджлісу з президентом України 3 серпня. Ініціаторами зриву контакту стали самі меджлісовци, які в особі свого лідера Мустафи Джемілєва, ставлячи Віктору Януковичу в провину те, що він мав намір провести розмову в широкому форматі і запросити на неї представників кримськотатарських партій і громадських організацій.

Tаким чином, сторони такого роду переговорів нерівноважних і несуть абсолютно різну політичну і юридичну відповідальність. Отже, жодні угоди по лінії «республіканська або центральна влада - меджліс» не слід розцінювати як довгострокові і взаємообов'язкові.

Органи місцевого самоврядування, на які за законом покладено повноваження щодо виділення землі нужденним громадянам, в результаті тривалого політичного нагнітання ситуації, штучно ставляться перед вибором: виділяти землю за національною ознакою представникам однієї етнічної групи (або фактично узаконювати вже захоплене), або безвідносно національності всім нужденним громадянам.

Навіть прийняття поправок до чинного законодавства, що посилюють відповідальність за самозахоплення земель, аж до кримінальної, не змінить ситуацію в корені, оскільки правова свідомість частини громадян, що займаються самозахопленнями, знаходиться на стадії розвитку, іменованої правовим нігілізмом. Тобто мова йде не про тяжкість відповідальності за скоєне, а про можливість реалізації законної відплати. Нігілісти абсолютно впевнені, що посилений закон не спрацює так само, як не працював колишній.

«У Республіканському комітеті із земельних ресурсів Криму згодні з тим, що самовільні будови, зведені на захоплених землях, слід безжально зносити. Проте жодного випадку такого зносу на території півострова ще не було, хоча, за наявності постанови суду це цілком можливо»[6].

Таким чином, невиконання рішень судів представляється політичної мірою, оскільки, в даному випадку, мова йде не про підпорядкування закону, а про задоволення інтересів певної групи осіб, під назвою «збереження міжнаціонального миру будь-якою ціною». Дану практику не слід вважати профілактикою злочину, а заохоченням нігілізму. Для подолання сформованої ситуації необхідна зміна самих правил гри, тобто визнання всіма учасниками політичного процесу норм загальноприйнятої політичної культури.

Цікаво те, що закиди в якийсь «сепаратизм», адресуються представниками київської влади у 2004-2005 роках представникам кримських організацій партій «проросійського спектру» не можна назвати логічними. Справа в тому, що всі українські партії та громадські організації, зареєстровані та діють у рамках законодавства, зобов'язані дотримуватися юридичної норми.

Діяльність партій, і їх представників, які балотуються до органів влади відповідно до публічності політичної сфери, прозора і підвладна контролю.

Структури, що відмовляються визнати діючі правила політичного процесу стають правовими нігілістами. Вони маргіналізують політичний процес, насичуючи його погрозами, насильством (фізичним і психологічним).

Меджліс виступає категорично проти розширення формату контактів центральної влади з представниками кримських татар. Логіка дій меджлісу в цій ситуації - спробувати зберегти за собою право називатися провідною силою, якій дозволено говорити від імені всіх татар Криму. При цьому потрібно мати на увазі, що меджліс, зважаючи на свій нелегальний правовий статус, не зможе взяти участь у наступних місцевих виборах самостійно і буде змушений примкнути до однієї із всеукраїнських партій.

Прагнення будувати незалежну етноцентрічну державу в Криму, деклароване меджлісом, створює сьогодні реальну загрозу цілісності української держави.

Політичний проект «меджліс - паралельний кримський парламент», підтриманий київською владою на початку 1990-х як противагу «кримського сепаратизму», сьогодні явно не відповідає ролі, яка визначена йому тоді.

Де-факто сьогодні жоден кримський політик, що знаходиться біля керма влади, а отже, є державним службовцем високого рангу, не може дозволити собі висловлювань сепаратистського спрямування, бо буде притягнутий до відповідальності.

Якщо реальної загрози сепаратизму з боку представників «проросій- ського табору», які перебувають при владі в Криму не існує, то фактично, з точки зору логіки створення, проект «меджліс - паралельний кримський парламент» втрачає саму необхідність підтримки з Києва, інакше він буде направлений проти самої держави.

У рамках практичної функції політичної науки запропонуємо рекомендації щодо гармонізації міжнаціональних відносин в Криму. Вони виражені у:

1. Відмова від «подвійних стандартів», застосування на практиці ст. 24 Конституції України по відношенню до громадян країни різних національностей.

2. Використання американського політичного досвіду у вирішенні дилеми громадянство-етнічна приналежність людини. Наприклад, за аналогією з терміном «американець німецького походження», використовувати «громадянин України кримськотатарського походження», або «громадянин України російського походження». На першому місці має стати ідея громадянства, а потім вже етнічної приналежності. Необхідно виключити будь-яку можливість пільг за національною ознакою, як антидемократичних.

3. Закріплення у політичній свідомості громадян неприпустимості політичного екстремізму за допомогою безумовного припинення його з боку правоохоронних органів. Правоохоронні органи повинні відмовитися у своїй діяльності від виконання політичних установок, а слідувати букві закону.

У разі неприйняття дієвих заходів із подолання накопичених міжетнічних проблем, різко впаде довіра населення по відношенню до інститутів політичної влади, безвідносно тієї сили, яка буде їх представляти. Результат в умовах дії змішаної виборчої системи - зростання абсентеїзму виборців, труднощі в отриманні «прохідного» кількості голосів для більшості діючих партій.

Найбільш жалюгідним наслідком у цьому випадку може стати дискредитація ідеї демократії і апологетика маргіналізма і насильства. Для Криму це буде означати неконтрольований ззовні конфлікт двох сил, повністю відкинуті такі пріоритети сучасної політичної культури, як діалог, толерантність.

Список використаних джерел

1. Филин И.В. Межэтнический конфликт, как неотъемлемая часть социальной реальности / И.В. Филин // Научный вестник МГТУ ГА. Серия: История, философия, социология. - 2006. - № 106. - С.126--131.

2. Walker L. Nationalism and ethnic conflict in the post-Soviet transition / L. Walker // Ethnic conflicts in the post-Soviet world: case studies and analysis / ed. by L. Drobizheva. - Armonk, New-York, М. E. Sharpe, 1996. - P.3-15.

3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.-Ст. 141

4. Декларация о национальном суверенитете крымскотатарского народа [электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.qurultay.org/rus/kumltay/ kurultay_2 /sessions / sessionl / does/declaration.htm.

5. Роговая А. В. К проблеме институционализации региональной конфликтологии как предметной отрасли знаний (по экспертному опросу 2007 г.) / А.В. Роговая // Вестник МГТУ. -2008. - № 1. - С,169-174.

6. Крымские чиновники хотели бы снести дома на захваченных землях, но не знают, как это сделать [электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www. nr2 .ru /crimea/1701 .html. Режим доступа: http://www.odnarodyna.ru/articles/21/1462.html.

Размещено на Allbest.ru