Місце правової держави у соціально-філософській концепції Богдана Кістяківського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце правової держави у соціально-філософській концепції Богдана Кістяківського

Бичук I.О.

Створити ефективну науку про суспільство - таким бачив своє завдання видатний український теоретик права, філософ, соціолог і політичний діяч Богдан Кістяківський (1868-1920). Велику увагу він приділяв аналізу основних понять соціальних наук, обґрунтуванню наукових засад соціального дослідження. Основою буття соціуму Кістяківський вважав взаємодію людей, в якій складаються певні форми колективної свідомості. Формування й трансформація колективної свідомості підпорядковані практиці причинно-наслідкових відношень.

Кістяківський виходив з тих міркувань, що колективній свідомості протистоїть нормативно-ціннісна свідомість, яка конституюється нормами права, етики, логіки й розвивається телеологічно. Звідси формулюється основне завдання соціального знання - поєднати телеологічний і причинно-пояснювальний підходи в розумінні суспільного життя.

У подальшій еволюції своїх поглядів учений відмовляється від ідеї зведення соціальних явищ до психічних процесів й у своїй основній праці «Соціальні науки і право» зосереджує зусилля на розробці методологічного базису «суворо наукової соціології». Він вважав, що соціальна наука має спиратися на три основні поняття: «загальне», «необхідне», «належне». Розуміння загального звільняє від аналізу конкретних історичних подій і дає підставу для застосування поняття причинності, яке, в свою чергу, сприяє впорядкуванню категорій в єдину систему, а поняття належного відкриває можливості для здійснення диференціації природних і соціальних процесів.Кістяківський запропонував три умови досягнення науковості соціальної науки. Перша пов'язана із формуванням ключових понять - «суспільство», «держава», «право», «культура». Особливий акцент робиться на категорії можливості, рівнях історичної релевантности критиці формально-логічних методів, необхідності зв'язку між теоретичними поняттями та схемами інтерпретації з реальним світом.

Друга умова зводилась до виявлення причинних відношень у соціальній сфері, розгляду проблем можливості та дійсності, необхідності та випадковості в соціальних процесах. Кістяківський наполягав, що основним в аналізі соціальних явищ є виявлення відношень причинності й застосування категорії закону, яке в соціальних науках хоч і відрізняється від природничо-наукового, але є принципово важливим для пояснення окремих явищ і подій. Відтак, завдання соціології - встановити причинні зв'язки, що мають характер необхідності. У суспільстві існує певна мережа необхідних відношень, які, переплітаючись, створюють його конкретний образ.

Третьою умовою, що дає змогу вирішити питання про наукову соціальну науку, є проблема цінностей, або, як її називає сам вчений, проблема норм. Згідно з Кістяківським, норми - це певні ціннісні регулятиви, що визначають перебіг соціального життя. Він відстоював передову на той час думку про те, що звернення до ціннісних ідей необхідне, оскільки в суспільному житті дослідник стикається не тільки з переплетінням причинно-наслідкових відношень, а й з певними уявленнями про добро, справедливість, красу тощо. Отже, окрім категорії необхідності в процесі дослідження соціальних явищ і визначення ролі свідомого впливу на них людей потрібно застосувати також категорію належності, яка формується в суспільній свідомості, закріплюючись у певних нормах.

Ідея права входить до сфери цінностей і за своєю природою є найбільш чітким уособленням соціально-належного. Проте належне не є трансцендентною сутністю, яка перебуває за межами реального людського життя. Воно вплетене в реальний історичний процес, становить одну з його важливих аспектів. «Саме існування в соціальному світі - це перемога належності над сліпою стихією суспільного життя, яка сама по собі підкорюється лише необхідності. Належність у соціальному житті має свого наймогутнішого й яскравого носія у праві» [4,с.689].

Кістяківський окреслює чотири підходи до аналізу права - соціологічний, психологічний, догматичний і нормативний. Перші два підходи розглядають право як реальне причинно зумовлене явище, що входить до структури існуючих соціальних зв'язків. Якщо соціологічний підхід спрямований на аналіз права як природного явища, на вивчення законів його виникнення й розвитку, то психологічний пов'язаний з аналізом того, що в сучасній термінології означується поняттям «правосвідомість».

«Загальна теорія права має досліджувати причинну зумовленість права і як соціального явища, і як явища психічного. У першому випадку вона повинна вивчати соціальні відносини, тобто відносини між окремими індивідами та соціальними групами, зіткнення їхніх інтересів, боротьбу між ними, перемогу одних і поразку інших, можливі примирення та компроміси між ними, інакше кажучи, в даному разі, вивчаючи звичайну соціальну метушню, потрібно виділити, встановити й проаналізувати ті причинні соціальні відносини, які зумовлюють право та його природу. В іншому випадку загальна теорія права має вивчати правову психіку, вона повинна виділити, встановити й проаналізувати ті елементи душевних станів, які пов'язані з імперативно-атрибутивною природою правових переживань. Цим шляхом і буде всебічно досліджено право як явище природного порядку, яке пізнається за допомогою методів, вироблених сучасним природознавством» [4,с.674-675]. кістяківський право соціальний суспільний

Догматичний (юридичний) підхід до права вивчає систему правових норм, або правовий порядок, що діє в історично визначеному суспільстві. Система права визнається для кожного даного історичного періоду завершеною й позбавленою незрозумілостей. Для її вивчення достатньо знати закони формальної логіки. Догматичний підхід має справу з правом як певною системою норм, зафіксованих у певних юридичних текстах.

І нарешті, останній підхід до вивчення права - нормативний (телеологічний), який передбачає у праві реалізацію «трансцендентальної» мети - раціональної та етичної. Раціональна мета у праві завжди прагне до максимального логічного завершення цілого, позбавленого суперечностей. Етична ж природа права, на думку Кістяківського, полягає в його спроможності нести ідеї свободи і справедливості. Право - це справедливість і свобода в їхніх зовнішніх формах відповідно до суспільного середовища. Воно зумовлене різними етичними цілями. «Право прагне втілити в собі свободу і справедливість якомога повніше й досконаліше» [4,с.680].

Діяльність Кістяківського важко переоцінити на тлі притаманного тогочасній інтелігенції правового нігілізму, про який учений різко висловлювався у збірнику «Вехи». У своїх творах і публічних виступах він закликав брати участь у створенні, застосуванні та культивуванні права: «Кожен громадянин має бути духовно діяльним у сфері права і по-своєму творити його» [4,с.690].

І характером своїх інтересів, і методом, який він застосовував, Кістяківський тісно пов'язаний з російською школою державного права. Для нього так само, як і для В. Гессена, правова держава та держава конституційна - це синоніми. З таким висновком погоджувався і сам Кістяківський, покладаючись на слова Гессена і додаючи, що з його погляду «правова держава це цілком і послідовно розвинена держава конституційна» [4,с.443]. Щоправда, таке ототожнення мало істотний недолік: воно неминуче приводило російську школу державного права до того, щоб змальовувати не стільки те, що було, скільки те, що мало б бути.

З'ясувати самі принципи правової держави ставив собі за мету Кістяківський. Аби виконати це завдання, вчений вдається не до дослідження позитивного права існуючих на той час держав, а вважає за необхідне встановити ідеальний тип правової держави. «Абсолютно-монархічна держава, - пише він, - за останні періоди свого існування проймається певними рисами правової держави. З іншого боку, конституційна держава після свого формального встановлення далеко не одразу стає правовою. Навпаки, цілі історичні епохи її існування треба охарактеризувати як перехідні. Таким чином, історично кожна з цих форм державного буття виступає не в чистому своєму вигляді. Вона завжди пройнята більшою чи меншою кількістю елементів іншої форми. Ane тим важливіше уявити собі кожну із цих форм у безумовно чистому вигляді, бо аж тоді тільки можна мати критерій для оцінки, наскільки вона проникла в якусь конкретну державну організацію» [4,с.559].

Якщо правова держава - це лише «критерій для оцінки» тих державних організацій, які існують, то в царині державного права вона є таким самим регулятивним принципом, як «природне право» - в царині філософії права. Через те «правова держава» є ідеалом, якого має прагнути держава конституційна. «Сьогочасна конституційна держава проголошує певний принцип як свій девіз і свою мету, вона намагається здійснити його, але спершу здійснює його лише почасти, і тривалий час не може здійснити його» [4,с.566]. За такого розуміння взаємовідношення конституційної та правової держави тотожність цих двох понять можна прийняти лише із застереженням: це тотожність не реального буття, а бажаного, уявного. Конституційна держава має набуває ознак синоніму держави правової.

Синонімом правової держави має стати також соціалістична держава. Коли Кістяківський писав свої праці, то соціалістична держава ще не мала свого історичного втілення. Через це йому доводилося мати справу, як він сам зазначав, не з фактами, не з явищами реальної дійсності, а лише з «ідеями, сполученими з уявленнями про соціалістичну державу» [4,с.573]. Аналізуючи наявний світоглядний масив, він прийшов до висновку, що «поміж сьогочасною правовою державою та тією державою, яка здійснить соціальну справедливість, немає принципової квалітативної різниці, а є тільки одмінність у кількості та в рівні» [4,с.591].

Пояснюється це тим, що «через саму природу правової організації в нормальному соціальному устрої кожній людині має бути гарантовано право на гідне людське існування, яке править за підставу для цілої низки правових домагань особи» [4,с.588]. Отже, правова держава - це той ідеал, втілити який має намагатись як конституційна держава, так і держава соціалістична. «Правова держава - найдовершеніший тип державного буття. Вона витворює ті умови, за яких можлива гармонія поміж громадською цілістю та особою» [4,с.592].

Кістяківський відрізнявся від прихильників конституціоналізму тим, що відстоював розвиток і конституціоналізму, і соціалізму як необхідних умов реалізації суспільного ідеалу - соціалістичної конституційної системи. На його думку, лише соціалістична держава спроможна забезпечити соціальну справедливість і, зрештою, права людини, тому що досягнення соціальної рівності неможливе в капіталістичному суспільстві. А конституційну систему він вважав єдиним державним ладом, який ефективно і послідовно захищає права індивіда.

Основний принцип правової, або конституційної, держави полягав у тому, що влада має певні межі, які не повинна переступати. Кістяківський вважав, що обмеженість влади у правовій державі створюється визнанням за особистістю непорушних, недоторканих прав [6,с. 144]. Уперше у правовій, чи конституційній, державі визнається, що є певна сфера самовизначення та самовияву особи - сфера, в яку держава не має права втручатися. Важко не побачити близькості цієї теорії та доктрини «Декларації прав людини й громадянина». Тому цілком природно, що Кістяківський вважав за необхідне захищати декларацію від нападів.

Він говорив, що «вимога здійснення прав людини і громадянина випливає із самої природи взаємовідносин між державою та особою є неодмінною умовою будь-якого політичного, правового та соціального поступу» [4,с.487]. Через це не праві ті, хто «поспішив оголосити декларацію прав за євангеліє буржуазії», тому що, «той державний устрій, в якому має здійснитися соціальна справедливість, ще більше, ніж конституційний, потребує послідовного і повного втілення в життя цих принципів».

Кістяківський надавав індивідові та його правам найважливішого значення. Він писав: «Обмеження влади у правовій державі ґрунтується на усвідомленні індивідуальних прав людини... По-перше, за правового чи конституційного ладу усвідомлюється, що певна персональна сфера самовизначеного... індивіда не повинна порушуватися державою» [5,с. 134]. Фактично, він передбачав, що ці права визначатимуться самими людьми, а не урядом, а тому конституційний лад суспільства буди виявом народного самоусвідомлення [5,с. 134].

Серед невід'ємних, безпосередньо притаманних людині прав на перше місце Кістяківський ставив свободу совісті. Уся сфера проглядів, переконань і вірувань повинна бути недоторканою для держави. Звідси випливало б визнання релігійної свободи, тобто свободи вірувати чи не вірувати; змінювати релігію, створювати свою власну релігію чи оголошувати себе поза релігією. Безпосереднім наслідком свободи совісті є свобода слова - як усного, так і друкованого.

Ще однією свободою, якою наділяє Кістяківський людину, є свобода спілкування. Без свободи спілкування не може відбуватись навіть простого обміну думок і поглядів. Тому серед невід'ємних прав особистості, визнаних у правовій, чи конституційній, державі, одним з істотних прав є свобода союзів і свобода зібрань.

Але всі ці, а також інші свободи й права, як, наприклад, свобода пересування, право на незаплямоване ім'я, були б ілюзією, якби у правовій державі не було встановлено недоторканості особистості. Водночас Кістяківський звертає увагу на те, що свобода також має бути регламентованою, тобто для їх здійснення повинні існувати певні правила, нормативи, обмеження.

Концепція Кістяківського щодо прав людини випливала з його плідних досліджень загальних прав людини в конституційному суспільстві. Він вважав права людини не абстрактними свободами, а складовими програми політичної та соціальної трансформації суспільства. Ця концепція прав людини передбачає суттєву взаємодію між теоретичним визначенням прав та соціальним, економічним, політичним життям суспільства.

Права людини і громадянина, особисті суспільні свободи становлять основу всього ладу правової держави. Як і будь-яка інша, правова держава потребує організованої влади та закладів, які виконували б різні її функції. «Само собою зрозуміло, що правовій державі відповідає лише відома організація влади. У правовій державі влада має бути організованою так, щоб вона не пригнічувала особистість і щоб як окрема особистість, так і сукупність особистостей - народ - були не тільки об'єктом влади, а й водночас її суб'єктом» [6,с. 147].

Державна влада пов'язана з народом, оскільки сам народ бере участь в організації державної влади і в створенні державних закладів. Найважливіший заклад правової держави - народне представництво - є «співучасником» державної влади. Престиж конституційної державної влади полягає не в її недосяжності, а в тому, що вона має підтримку в народі. Спиратися на народ є її основним завданням і метою, оскільки сила, міцність і стійкість її забезпечується народною підтримкою. У конституційній державі уряд і народ не можуть протиставлятися як щось чуже і вороже одне одному. Це також не означає, що вони зливаються у щось нерозривне.

Кістяківський вважав, що державна влада і в конституційній державі залишається владою, зберігаючи власне і самостійне значення та існування. Щоправда, ця влада солідарна з народом, а їхні інтереси й цілі значною мірою є спільними. Таким чином, у конституційній державі створюються підстави для сутнісно-функціональної єдності між народом та державною владою. Єдність влади та народу є завжди метою й основним прагненням будь-якого конституційного уряду.

Кістяківський не заперечував, що класова боротьба, вірогідно, матиме місце й надалі, проте за умов конституційного ладу відбуватиметься в межах правових відносин, на правових засадах, виступаючи органічною складовою становлення конституційної правової держави. «Класова боротьба вплетена в організацію сучасного конституційної, чи правової, держави... У будь-якому разі, в сучасних правових державах і соціально пригнічені елементи завжди мають можливість впливати на перебіг подій державного життя, оскільки і вони мають своїх представників у загальному народному представництві» [6,с.148].

Державна система, котра спроможна гарантувати і захистити права людини, на думку Кістяківського, має діяти за законом - конституцією - за підтримки населення. Це ідеальна конституційна держава називається Rechtsstaat, тобто лад на засадах стабільних і фундаментальних законів. Оскільки соціальний і політичний устрій може бути гарантовано чіткою правовою системою, вчений зазначає, що «...правова держава є найбільш досконалим типом державної формації. Вона створює умови для гармонійних відносин між суспільством та особистістю» [4,с.592].

Проте ідея Кістяківського щодо державного устрою передбачала не лише правову основу: вона мала представляти всі верстви й класи, грунтуватись на обмеженні й розподілі влади, а також соціальній рівності, що, на його думку, було притаманне соціалістичній системі. Кістяківський сперечався з тими, хто вважав, що права людини в соціалістичній системі будуть не лише не гарантованими, а й навіть занедбаними. Він стверджував, що права людини зможуть розвинутись саме за умов соціалістичної конституційної системи [5,с. 134].

Для конституційного уряду головним завданням є встановлення суто соціального устрою, що складався б з дрібних конкретних соціально- економічних завдань. Практичне їх вирішення полягає в реалізації різноманітних соціальних заходів і програм: медичного страхування проти нещасного випадку й хвороби, підтримки інвалідів і пенсіонерів тощо. Усі ці економічні та соціальні гарантії необхідні громадянам, щоб вони діставали задоволення від самого життя в суспільстві [5,с. 135].

Для встановлення правового порядку необхідною є не лише участь народу у створенні законів і в контролі над їх виконанням, а й обмеження самої державної влади, знищення абсолютизму, самодержавності верховної влади. Отже, конституційна держава була втіленням Rechtsstaat і передбачала взаємодію конституціоналізму та соціалізму: соціалістична держава могла розвиватися лише за умов конституціоналізму, а конституційний лад набував досконалості лише в соціалістичній системі.

За словами Кістяківського, ідеальною була б «система взаємовідносин, де всі члени суспільства мають свободу дій, а також право на самовизначення. Правовий устрій не контрастує із соціалістичним устроєм, навпаки - більш глибоке розуміння обох систем приводить до висновку про їхню схожість і про те, що з юридичного погляду соціалістичний устрій є просто більш послідовним втіленням правового устрою. З іншого боку, соціалістичний устрій може бути запроваджений, якщо всі його інституції матимуть чітке правове визначення» [6,с. 147].

Повертаючись до питання про організацію державної влади у правовій державі та про участь народу в цій організації, він зазначав, що найважливіша функція влади - законодавство - у правовій державі повністю підпорядкована народному представництву. Законодавство нормує не лише відносини окремих осіб і груп між собою, а й відносини приватних осіб і держави, а також діяльність усіх державних установ. За умов свободи особистості та самодіяльності суспільства людина сама має брати участь у виробленні тих норм і правил або, коротше кажучи, законів, які зв'язуватимуть і зобов'язуватимуть їх. У правовій державі окремі особи беруть участь у виробленні законодавчих норм шляхом представництва.

Щоб гарантувати узгодженість законодавства з поглядами і переконаннями окремих осіб, власне, й створюється народне представництво. У його формуванні шляхом виборів має брати участь весь народ. Ніякі обмеження виборчого права принципово неприпустимі. Воно має бути всезагальним і рівним. «Тільки всезагальне виборче право прив'яже весь народ до держави» [2,с.13]. А щоб усезагальність і рівність були дійсно забезпечені, голосування має бути прямим, тобто відбуватися за безпосереднього висування кандидатів, а також таємним, закритим [3].

Отже, Кістяківський вважав, що у правовій державі сам народ здійснює всю правову і державну організацію. Тут немає місця анархічним виявам, оскільки держава спирається на правосвідомість народу, постійно прилаштовується до нього і змінюється разом зі зміною правосвідомості. Згідно з Кістяківським, справжнє національне визволення можливе лише в конституційній (правовій) державі із федеративними устроєм. Правова держава дає простір для вільного розвитку громадянського суспільства, його традицій, свідомості, тобто вивільняє ті творчі сили, які мають незаперечну перевагу перед політичними рішеннями, прийнятими «згори», і є справжніми рушіями розвою соціальної культури [1,с.21].

Список використаних джерел

1. Кістяківський Б.О. Вибране. - K., 1996.

2. Кистяковский Б.А. [об избирательном праве] // Архив Кистяковского Б. А., ф. 61, №519.

3. Кистяковский Б.А. [об избирательном праве] // Архив Кистяковского Б. А., ф. 61, №520.

4. Кистяковский Б.А. Социальные науки и права: Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. - М., 1916.

5. Хейман С. Кістяківський: Боротьба за національні права в останні роки царату. - K., 2000.

6. Шамшурин В.И. Человек и государство в русской философии естественного права // Вопр. философии. - 1990. - № 6.

Размещено на Allbest.ru