Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

І. Правові норми й відносини в адміністративно-юрисдикційному процесі

ІІ. Адміністративно-процесуальні норми: поняття, структура та їх місце в адміністративно-юрисдикційному процесі

2.1 Сутність адміністративно-процесуальних норм та їх місце в адміністративно-процесуальному процесі

2.2 Поняття та особливості адміністративно-процесуальних норм

2.3 Зміст та види адміністративно-процесуальних норм

ІІІ. Порівняльний аналіз адміністративного-процесуального нормотворення за законодавством України та інших країн

Висновок

Список літератури

Вступ

В Україні проголошено курс на будівництво демократичної, соціальної, правової держави. В усіх демократичних державах світу одним із атрибутів демократії є розвинуте адміністративно-процесуальне законодавство, яке дозволяє їх громадянам надійно і активно реалізувати свої права і свободи, а також ефективно використовувати різні адміністративно-процесуальні форми їх захисту.

На сучасному етапі розвитку суспільства в Україні вражає нерозвиненість правових інститутів адміністративного процесу. Це стримує державне будівництво, мало орієнтує органи влади і їх посадових осіб на забезпечення прав і свобод громадян України та інших суб'єктів адміністративно-правових відносин.

Не до кінця вивченим залишається коло процесуальних відносин, що потребують адміністративно-правового регулювання, тобто ще не повно визначена модель адміністративного процесу демократичної держави України з урахуванням особливостей її розвитку.

Потребує переосмислення адміністративно-юрисдикційна частина адміністративного процесу в нашій державі, поглиблення регулювання адміністративно-юрисдикційних проваджень та підняття на новий рівень розгляду і вирішення окремих адміністративних справ.

Переосмислення адміністративного процесу як частини управлінської та юрисдикційної діяльності вимагає також окреслення принципів адміністративного процесу, враховуючи їх об'єктивне існування.

Зміни соціально-економічної ситуації в Україні трансформуються через різні державні інституції та, безумовно, повинні вплинути на адміністративно-процесуальне право. В зв'язку з цим чинники, що обумовлюють його оновлення, повинні бути завчасно прогнозовані, теоретично осмислені, науково обґрунтовані і представлені для вироблення концепції адміністративного процесу.

Об'єктом дослідження стали процесуальні відносини, які необхідно врегулювати нормами адміністративного права, адміністративно-процесуальні норми і акти в цілому, які регулюють дані відносини.

Предметом дослідження є поняття та сутність адміністративно-процесуальних норм та їх система.

Метою курсової роботи є з'ясування сучасного стану адміністративно-процесуальних відносин, їх оцінка у світлі демократизації українського суспільства, аналіз адміністративно-процесуальних норм та їх системи.

Методологічною основою дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі адміністративного права і процесу. На всіх етапах дослідження широко використовувалися такі методи наукового пізнання, як спостереження, порівняння, аналіз, аналогія, індукція, дедукція та інші.

Так, для з'ясування сутності і системності адміністративного процесу перевага надавалась таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний та наукового узагальнення.

1. Правові норми й відносини в адміністративно-юрисдикційному процесі

Адміністративно-юрисдикційний процес, як і всяка інша процесуальна діяльність, здійснюється за певними правилами, що втримується в правових нормах. Ці норми, як і процесуальні норми інших процесуальних галузей права, «установлює порядок, процедуру реалізації норм матеріальних». Вони також встановлюються або санкціонуються державою, є обов'язковими правилами «здійснення організуючих відносин у процесі застосування норм матеріального права».

Адміністративно-процесуальні норми, застосовувані в сфері адміністративної юрисдикції, вступають у дію не у всіх ситуаціях, коли виникає необхідність реалізації матеріальних адміністративно-правових норм, забезпечених санкцією, а тільки тоді, коли реалізація останніх може бути здійснена в певних організаційних рамках. Наприклад, при незафіксованому у встановленому законом порядку адміністративному правопорушенні сам факт провини залишається поза організаційними діями. Тому під процесуальними нормами розуміються «лише ті норми, які впорядковують складні форми, що об'єктивно відокремилися, правозастосовної діяльності, необхідні для організації реалізації інших, найчастіше матеріально-правових норм» Адміністративне право України. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків:, Право, 2000. -С. 235.

Правові норми, що регламентують порядок здійснення адміністративної юрисдикції, містять правила поведінки учасників адміністративно-юрисдикційного процесу. Характерно, що процесуальні норми, застосовувані в цій сфері, формулюються як права для одних учасників розгляду по справах і як обов'язкові - для інших. Але при цьому невиконання таких обов'язків не завжди тягне застосування санкцій. Так, право особи, притягнутого до адміністративної відповідальності, давати пояснення, заявляти клопотання, брати участь при розгляді справи - це в той же час і обов'язки суб'єкта правозастосування надати названій особі можливість ознайомитися з матеріалами справи, розглянути й по можливості задовольнити клопотання, сповістити про час і місце розгляду справи й т.п. Але, з іншого боку, обов'язок суб'єкта правозастосування зробити зазначені дії, у випадку її невиконання, не забезпечується конкретними санкціями. Не завжди забезпечені матеріальними або процесуальними санкціями порушення обов'язків і інших учасників адміністративно-юрисдикційного процесу. Наприклад, свідок у справі про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'явитися в зазначений час, дати правдиві показання. Але відхилення свідка від виконання цих обов'язків не тягне ніякої правової відповідальності навіть у тих випадках, коли свідок має істотну інформацію. Однак орган, що викликав свідка, зобов'язаний вислухати його, якщо інформація свідка не виявиться істотною. «Правовідносин поза взаємозв'язком між суб'єктами, між їхніми правами й обов'язками немає й бути не може», - справедливо відзначається в літературі. Кодекс Украины об административных правонаруше-ниях: Научно-практический комментарий. Издание четвер-тое.-- X.: ООО «Одиссей», 2003.

Є підстави вважати, що правові норми, що регламентують здійснення адміністративно-юрисдикційного процесу, забезпечують реалізацію суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків учасників процесу. Вони є процесуальними адміністративно-юрисдикційними нормами, являють собою встановлені законом або підзаконними актами правила здійснення дій учасниками адміністративно-юрисдикційного процесу, спрямованих на реалізацію мер державно-правового або суспільного впливу відносно осіб, що порушила приписання належного поводження.

Процесуальні адміністративно-юрисдикційні норми покликані обслуговувати насамперед матеріально-правові норми, забезпечені адміністративно-правовими санкціями матеріального (наприклад, адміністративні стягнення), а також процесуального характеру (наприклад, привід, скасування постанови, винесеного неправомочним органом). Ці правові норми виконують досить складні функції по регулюванню прав і обов'язків учасників адміністративно-юрисдикційного процесу, зацікавлених і не зацікавлених у результатах розгляду справи; вони визначають порядок розгляду справ, винесення постанов (рішень) і порядок виконання останніх; на їхній основі розглядаються й дозволяються питання, пов'язані з виконанням постанов (рішень).

Процесуальні адміністративно-юрисдикційні норми пускають у хід весь правозастосовний механізм адміністративно-юрисдикційного процесу - від «включення» у нього суб'єктів правовідносин до закінчення виконання правозастосовного акту. Вони в певній мері універсальні, тому що розраховуються на застосування в необмеженій множині ситуацій, які можуть повторюватися в процесі регулювання суспільних відносин. Ці норми регламентують весь процес розвитку правовідносини: виникнення, зміна й припинення його у відповідному адміністративно-юрисдикційному виробництві. Зміст такого виробництва також визначається процесуальними нормами.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що процесуальні адміністративно-юрисдикційні норми мають свій предмет правового регулювання, що обумовлений видом мер адміністративного примуса. Тому однопорядкові норми групуються в процесуальні інститути, які є адміністративно-юрисдикційним провадженням. На відміну від матеріально-правових норм, процесуальні норми в адміністративно-юрисдикційному процесі регулюють правовідносини в динаміку.

ІІ. Адміністративно-процесуальні норми: поняття, структура та їх місце в адміністративно-юрисдикційному процесі

2.1 Сутність адміністративно-процесуальних норм та їх місце в адміністративно-процесуальному процесі

В попередньому розділі вже було зазначено, що адміністративно-юрисдикційний процес пов'язаний із двома напрямами юрисдикційної діяльності:

1) вирішення адміністративних спорів;

2) застосування заходів адміністративного примусу.

Адміністративно-юрисдикційний процес встановлюється в нормах права тільки там, де виникають спори чи можуть бути вчинені правопорушення.

Слово юрисдикція похідне від латинського jurisdictio - судочинство, від jus - право і dictio - проголошення. Большой юридический словарь. М.: Инфра-М. - 1998. - С.783. Цей термін використовується для означення відповідних повноважень органів влади, а також певного виду діяльності. Так, наприклад, автори виданого в Росії великого юридичного словника під юрисдикцією розуміють встановлену законом або іншим нормативним актом сукупність повноважень відповідних державних органів розв'язувати правові спори і вирішувати справи про правопорушення, тобто оцінювати дії особи або іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності, застосувати юридичні санкції до правопорушників. Большой юридический словарь. М.: Инфра-М. - 1998. - С.783.

Юрисдикція як діяльність, як функція розглядалась в різних юридичних літературних джерелах по-різному. Ще І.С. Перетерський визначав юрисдикцію як вирішення конфлікту або застосування відповідною владою встановлених правил. Перетерский И.С. Всеобщая история государства и права. Ч. 1 Древний Мир. вып. 2. Древний Рим. М.: 1945. - С.74.

Нещодавно вважалося, що юрисдикція є прерогативою не тільки органів правосуддя, але і деяких інших органів і навіть громадських організацій. Суди не єдині органи, що вирішують правові спори, вважали деякі автори і були праві - адже розгляд справ і прийняття рішень щодо них входив в предмет відання арбітражу, органів державного управління, громадських органів. Шергин А.П. Административная юрисдикция. М.: Юридическая литература. - 1979. - С.11. Юрисдикція як державно-владна діяльність полягає у застосуванні закону до юридичних конфліктів та прийняттю щодо них правових актів, тобто з точки зору форм здійснення права - є діяльністю правозастосовчою. Суд та інші юрисдикційні органи не створюють у процесі своєї діяльності правових норм, а застосовують їх до конкретних фактів. Юрисдикція як і правозастосування в цілому представляють собою діяльність, змістом якої є збір, дослідження, оцінка інформації та прийняття рішення. Вирішення будь-якої юридичної справи можливо лише на основі аналізу фактів, що є в наявності. Шергин А.П. Административная юрисдикция.М.: Юрид. лит. - 1979.- С. 11-12.

В реальному житті, пишуть деякі автори, є випадки, коли правова норма і фактична ситуація знаходяться в суперечні між собою. “Виникає таке конкретне відношення, яке:

а) спірне,

б) відхилюється від встановленого в нормі правила або ж

в) прямо порушує норму”. Основы теории права. М.: Прогресс. - 1974. - С.126.

У всіх цих випадках необхідно втручання компетентних державних органів. Тут у наявності об'єктивна потреба в правоохоронній діяльності, складовими частинами якої є:

а) наглядово-контрольна діяльність;

б) діяльність щодо забезпечення виконання норм права (правозабезпечення);

в) діяльність щодо розгляду правових спорів та справ про правопорушення;

г) діяльність по виконанню (реалізації) державного примусу. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. М.: Юрид. лит. - 1972. - С.182.

В адміністративно-процесуальному праві, на мій погляд, ці форми відносин проявляються в повній мірі. Адміністративні спори виникають в разі втручання органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в право громадянина або іншого суб'єкта адміністративно-правових відносин, коли право цих суб'єктів порушується або виникає реальна загроза його порушення, або коли громадянин вважає, що це право порушується (уявне порушення права).

Відхилювана поведінка в адміністративно-правових відносинах має місце як в волевиявленні посадових осіб, так і в поведінці громадян, особливо - це дії, що не грубо порушують права громадян або громадський порядок, які законодавець вважає підставами застосування адміністративно-попереджувальних заходів.

Складовими адміністративно-юрисдикційного процесу є такі види проваджень як провадження в справах про адміністративні правопорушення, дисциплінарне провадження, провадження за скаргами, погоджувальне провадження. Алехин А.П., Крамолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. С.313

Найважливішим фактором, що обумовлює правовий характер адміністративно-процесуальної діяльності, виступає її урегульованість адміністративно-процесуальними нормами, які у своїй сукупності утворять галузь адміністративно-процесуального права.

У свою чергу, предметом регулювання адміністративно-процесуального права виступають специфічні суспільні відносини, які виникають у сфері державного керування й, відповідно, носять управлінський характер Марчук В.М. Основы научной организации государственного управления. К.: НИ и РИО КВМ МВД СССР. - 1974. - С.73..

От чому з'ясування особливостей адміністративно-процесуальних норм і виникаючих у ході їхньої реалізації суспільних відносин, що здобувають характер правовий відносин, варто визнати як найважливіший аспект характеристики адміністративного процесу.

Отже, суть адміністративно-процесуальної норми являє собою встановлене державою загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, що виникають у процесі вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

2.2 Поняття та особливості адміністративно-процесуальних норм

Адміністративно-процесуальні норми являють собою різновид діючих у нашому суспільстві юридичних правил поведінки людей, установлених державою. Тому вони мають всі ознаки, які взагалі властиві правовій нормі.

Процесуальні правові норми тісно пов'язані з матеріальними нормами, що визначено їхньою приналежністю до однієї системи права -- українському праву. Маючи багато загального з матеріальними нормами, процесуальні норми помітно від них відрізняються. Своєрідність процесуальних норм укладене насамперед у тім, що вони обумовлені не тільки особливостями соціально-правового середовища, але й особливостями матеріальних норм тієї галузі права, з якої вони найбільше тісно зв'язані й потреби якої обслуговують насамперед і головним чином. Таким чином, є підстава говорити про своєрідний вторинний характер процесуальних норм, оскільки саме їхнє існування підпорядковане загальному завданню реалізації відповідних матеріальних норм Адміністративне право України. Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. - Харків:, Право, 2000.. Тому дослідження поняття адміністративно-процесуальної норми повинне опиратися на дані загальної теорії права й разом з тим ураховувати особливості тієї сфери громадського життя, у якій проявляється регулятивний вплив цих норм.

Так як адміністративно-процесуальні норми належать до норм правових, вони, природно, повинні розглядатися як правила загального характеру, установлені або санкціоновані державою. У цьому плані адміністративно-процесуальні норми практично нічим не відрізняються від всіх інших правових норм, оскільки загальною якістю для них є їхня юридична природа.

Але кожна норма регулює цілком певні суспільні відносини соціально-правового середовища, сукупність яких становить предмет відповідної галузі українського права.

Питання про специфіку матеріальних норм у науці адміністративного права отримало широке висвітлення. При цьому досить характерно збіг поглядів представників різних течій в адміністративно-правовій науці на поняття й сутність норм адміністративного права: це юридичного правила, які регулюють суспільні відносини, що складаються в сфері державного управління, інакше кажучи, у процесі діяльності органів виконавчої влади України, отже, носять чітко виражений управлінський характер Адміністративна діяльність: Підручник /За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, "Еспада", 2000. - С. 52 .

Що ж стосується адміністративно-процесуальних норм, те ця проблема у вітчизняній адміністративно-правовій науці розроблена ще явно недостатньо. У цих умовах істотного значення набуває облік зв'язку процесуальних норм із матеріальними, оцінка, так сказати «службового» призначення адміністративно-процесуальних норм.

Відомо, що процесуальні норми цивільного, адміністративного й кримінального права забезпечують реалізацію насамперед однойменних матеріальних галузей. Отже, спільність між ними укладається в тім, що вони регулюють відносини «предметної єдності», що складаються в одній і тій же області соціально-правового середовища. Для матеріальних і процесуальних норм адміністративного права таким простором є сфера державного керування, де реалізуються різноманітні функції органів виконавчої влади на всіх рівнях держави.

Як ми вже відзначали, процесуальні норми адміністративного права застосовуються там, де виникає необхідність у реалізації насамперед матеріальних адміністративно-правових норм, а також матеріальних норм інших галузей українського права. Тому, для адміністративно-процесуальних норм, відносини, регульовані матеріальними адміністративно-правовими органами є головною, але не єдиною основою існування. В адміністративно-процесуальних нормах виявляється більше широкий предмет їхнього регулювання. Це положення має пряме відношення до визначення обсягу адміністративно-процесуальної діяльності.

Незважаючи на те, що матеріальні й процесуальні адміністративно-правові норми регулюють відносини соціально-правового середовища, що виникають у процесі функціонування єдиної системи виконавчої влади України, вплив названих норм на ці відносини неоднакову. Матеріальні й процесуальні адміністративно-правові норми регулюють, до певної міри, не однакові відносини або різні стадії того або іншого управлінського відношення.

Подібно тому як матеріальна норма передує у своїй дії реалізації процесуальної норми, так і матеріальні відносини варто розглядати як попередню умову виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин. Якщо норма матеріального адміністративного права відповідає на запитання, що треба зробити (або не робити) для реалізації цих прав і обов'язків, то норма процесуального адміністративного права відповідає на запитання, яким образом, у якому порядку названі права й обов'язки можуть і повинні бути реалізовані.

Існує, однак, і інший погляд на роль і місце адміністративно-процесуальних норм, що випливає з істоти «юрисдикційної» концепції адміністративного процесу, прихильники якої вказують на наступні розходження між матеріальними й процесуальними адміністративно-правовими нормами Норми адміністративного права (проблеми теорії та практики нормотворення): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.Л. Горьова; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. -- Х., 2000. -- 18 с.. По-перше, норми матеріального адміністративного права визначають утримування прав і обов'язків сторін адміністративно-правового відношення по суті, у той час як норми процесуального права (якщо вони застосовні до вирішення даної суперечки) визначають порядок примусового вирішення суперечки, що може виникнути між сторонами даних правовідносин.

По-друге, норми матеріального адміністративного права встановлюють певні заборони, з огляду на інтереси охорони громадського порядку, містять перелік адміністративних стягнень за провини, а норми процесуальні визначають порядок залучення осіб до відповідальності, починаючи від складання процесуальних документів, що засвідчують факт правопорушення, і закінчуючи порядком примусового виконання накладеного стягнення.

Звідси висновок: якщо норми матеріального права відповідають на запитання, що дозволено, що заборонено робити або яким образом робити, щоб досягти бажаного результату, то норми адміністративно-процесуального права відповідають на запитання, який порядок примусового вирішення суперечки або який порядок застосування мер адміністративного примуса і яка компетенція в вирішенні цих справ відповідних посадових осіб Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. М., Наука, 1970. С. 18. .

Процесуальному ж праву визначене вузьке коло завдань і цілей, а саме: забезпечити необхідним правовим інструментарієм реалізацію владних повноважень відповідних державних органів при рішенні спірних питань, виникненні конфліктів і застосуванні необхідних санкцій, а також при оцінці дій тих або інших автономних суб'єктів управлінських відносин Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. М., Наука, 1970. С. 35. .

Отже, адміністративно-процесуальним нормам властиві дві основні особливості. Перша особливість укладається в їхньому управлінському характері, оскільки вони регулюють відносини, що складаються в сфері державного керування, у якій реалізуються повноваження органів виконавчої влади. Ця особливість дозволяє відмежувати адміністративно-процесуальні норми від всіх інших правових норм, крім норм матеріального адміністративного права, які також регулюють управлінські суспільні відносини.

Друга їхня особливість полягає в тому, що це - процесуальні правила, які регулюють не все без винятку управлінські відносини, а тільки ті, які виникають у зв'язку з вирішенням індивідуально-конкретних справ органами виконавчої влади України. Отже, адміністративно-процесуальні норми регулюють відносини, що виникають у процесі застосування насамперед і головним чином норм матеріального адміністративного права, тобто правові відносини.

Таким чином, адміністративно-процесуальна норма -- це встановлене правочинним державним органом загальне правило, що регулює правові відносини, що виникають при вирішенні індивідуально-конкретних справ у сфері реалізації владних повноважень виконавчих органів державної влади.

2.3 Зміст та види адміністративно-процесуальних норм

адміністративний норма процесуальний

Вітчизняна адміністративно-правова література небагата висловленнями про класифікації адміністративно-процесуальних норм. Мабуть, одним з перших торкнувся цієї теми С.С. Студенікін, що розрізняв: а) норми, що визначають порядок рішення тих або інших питань в органах управління; б) норми, що визначають порядок рішення питань виконавчо-розпорядницької діяльності судовими органами Студеникин С. С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права // Вопросы советского административного права. - М., 1949. - С. 44. . Власне кажучи, це класифікацією назвати не можна, тому що мова йде тільки про предметне відокремлення двох груп адміністративно-процесуальних норм. Безсумнівно, кожна з названих груп у свою чергу має потребу в подальшої класифікації.

Н.Г. Саліщева до адміністративно-процесуальних норм відносить:

1) норми, що визначають або закріплюють загальні принципи розгляду адміністративних справ при рішенні питань про застосування мер адміністративного примуса;

2) норми, що встановлюють гарантії прав особи, що залучається до адміністративної відповідальності;

3) норми, що визначають порядок складання документів, що оформляють процесуальні дії виконавчих і розпорядницьких органів;

4) норми, що передбачають процесуальні умови ведення справи, у тому числі строки й порядок розгляду, порядок ухвалення рішення й т.п.;

5) норми, що визначають порядок оскарження ухваленого рішення у відповідні органи управління або в суд.

Іншу групу адміністративно-процесуальних норм, на думку Н.Г. Саліщевой, становлять норми, що регулюють порядок дозволу спорів, що виникають між органами державного управління, з одного боку, громадянами й громадськими організаціями, -- з іншої. Сюди входять норми, що регулюють порядок подачі, розгляд й вирішення скарг в органах державного управління, строки розгляду посадовими особами адміністративних справ Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. - С.36-41.

Б.Б. Хангельдиев виділив три якісно різних групи адміністративно-процесуальних правил:

1) правила, що наближаються по своїй юридичній природі до норм кримінального процесу;

2) правила, що наближаються до норм цивільного процесу;

3) всі інші процесуальні норми, що закріплюють порядок процедури здійснення й реалізації організаційної діяльності Хангельдыев Б.Б. О систематизации советского административного законодательства// Сб. науч. трудов. Вып. 2. Свердловск. 1964. - С.90 .

У запропонованій системі неясний критерій класифікації. Адже наближення певної частини адміністративно-процесуальних норм до норм кримінального процесу носить чисто зовнішній прояв. Єдино, що, мабуть, їх зближає - так це необхідність застосування примуса. Насправді є досить істотні розходження між названими групами процесуальних правил. Сказане ставиться й до норм, що наближається до « цивільно-процесуальних норм ».

З огляду на деяку умовність будь-якої класифікації, представляється можливим виділити наступні групи адміністративно-процесуальних норм, якщо за основу взяти розподіл норм:

1) по змісту;

2) по обсягу регулювання;

3) по юридичній чинності;

4) по колу суб'єктів права, на яких поширюється дія норми;

5) по видах адміністративного провадження;

6) по характеру диспозиції;

7) по дії в часі.

Розподіл адміністративно-процесуальних норм по змісту дозволяє загалом визначити сферу їхньої дії. Із цього погляду варто підрозділяти:

а) норми, що регулюють адміністративно-процесуальні відносини, що складаються в сфері економічної й складових її численних галузях - промисловості, будівництві, транспорті й т.д.;

б) норми, що регулюють відносини, що складаються в соціально-культурній сфері й галузях, її складових, до яких ставляться утворення, наука, культура, охорона здоров'я й ін.;

в) норми, що регулюють відносини, що складаються в адміністративно-політичній сфері й галузях, її утворюючих, таких, як оборона, безпека, внутрішні справи, юстиція й ін.

По обсягу регулювання адміністративно-процесуальні норми діляться на загальні й спеціальні. Даний критерій класифікації є своєрідним доповненням попередньої підстави й викликається необхідністю більше дробової диференціації адміністративно-процесуальних норм у межах названих сфер керування Горьова С. Класифікація норм адміністративного права: проблеми методології // Право України. -- 1998. -- № 12. -- С. 44.

До загального ставляться адміністративно-процесуальні норми, дія яких поширюється на багато галузей державного управління.

По юридичній чинності адміністративно-процесуальні норми підрозділяються на правила, видані органами державної влади різного рівня відповідно до існуючої своєрідної ієрархії органів державної влади.

По колу суб'єктів права, на яких поширюється дія адміністративно-процесуальних норм, вони підрозділяються:

а) на норми, що встановлюють правила поведінки для громадян України;

б) норми, що регулюють порядок діяльності органів виконавчої влади України;

в) норми, що регулюють порядок діяльності підприємств і установ, незалежно від форм власності;

г) норми, що регулюють діяльність політичних і неполітичних суспільних об'єднань.

По видах адміністративного провадження варто розрізняти:

а) норми, що регулюють провадження по прийняттю нормативних актів органами виконавчої влади;

б) норми, що регулюють провадження по пропозиціях і заявам громадян і обігом організацій у сфері державного управління;

в) норми, що регулюють провадження по адміністративно-правових скаргах і спорам;

г) норми, що регулюють провадження по справах про заохочення;

д) норми, що регулюють виробництво по справах про адміністративні правопорушення;

е) норми, що регулюють провадження по дисциплінарних справах у сфері державного управління;

ж) норми, що регулюють реєстраційне провадження;

з) норми, що регулюють ліцензійне провадження;

и) норми, що регулюють виконавче провадження.

По характеру диспозиції адміністративно-процесуальні норми традиційно діляться на три види:

а) норми, що зобов'язують, містять міру належного поводження, вираженого в активній формі. Ці норми реалізуються шляхом виконання;

б) норми що надають право, тобто містять міру можливого поводження суб'єкта права. Норми цієї групи реалізуються шляхом використання;

в) норми заборонні, які містять міру належного поводження, вираженого в пасивній формі. Ці норми реалізуються шляхом дотримання. Відповідна група норм даного виду міститься, наприклад, у Кодексі України про адміністративні правопорушення, а також в інших актах.

По дії в часі адміністративно-процесуальні норми діляться на:

а) норми, що діють протягом невизначеного часу, тобто доти, поки вони не будуть скасовані відповідним органом державної влади. Такі норми становлять більшість діючих адміністративно-процесуальних правил;

б) норми, що діють певний строк.

ІІІ. Порівняльний аналіз адміністративного-процесуального нормотворення за законодавством України та інших країн

Дослідження специфічних ознаки нормотворення в адміністративному процесі США, Великобританії, Франції, Японії, Німеччини та України дає можливість з'ясувати головні напрямки формування масиву норм, які за своїм предметом є однорідні та їх прогрес.

Отже, в процесі дослідження предмету адміністративно-процесуального нормотворення, як для теорії, так і для законодавчої практики, постає проблема: яку систему права слід обрати Україні для орієнтації в правотворчості - континентальну, де норми творяться, головним чином, шляхом прийняття законів та підзаконних актів, чи англо-американську, де головну роль в нормотворенні відіграють судові установи? Розглянемо конкретні приклади переваг і недоліків обох систем,

На відміну від України в США адміністративне право контролює адміністрацію, створену нею і застосовується для вирішення конфлікту інтересів держави та особи. Його норми майже виключно створені на основі звичаїв, джерелами даних норм є Конституція, закони штатів, прецеденти та рішення адміністративних установ.

Діяльність адміністративних установ у США протікає в основному у двох формах: у вигляді розробки й прийняття нормативних актів і у вигляді розгляду окремих справ конкретних осіб і винесенні рішенні (індивідуальних актів). Административное право зарубежных стран. - М.:Издательство "СПАРК", 1996. - С. 83.

Конституція США надає повноваження на видання правових актів Конгресу. Аналіз історії її прийняття на Філадельфійському конвенті свідчить про те, що батьки-засновники націй не мали на увазі наділити виконавчу владу нормотворчими повноваженнями. Незважаючи на все це, адміністративні установи із самого початку їхнього функціонування видавали нормативні акти. Не маючи таких прав у чинність Конституції, спочатку президент і департаменти, а потім і незалежні відомства одержали їх від Конгресу. Наприкінці XIX в. Конгрес уже не міг впоратися з лавиною справ, що обрушилася на нього, і був змушений передавати повноваження на видання нормативних актів президентові й іншим адміністративним органам.

Про похідний характер адміністративного нормотворення свідчить також контроль над ним з боку легіслатури, що звичайно пильно стежить за тим, щоб виконавча влада не виходила за межі наданих їй повноважень. Тому, якщо президент або будь-яка інша посадова особа видає нормативний акт без достатньої підстави, конгресмени можуть висунути обвинувачення в перевищенні адміністрацією наданих їй повноважень і зажадати анулювання акту.

Іншу специфіку можна побачити у Великобританії, де історично судова влада була основним джерелом нормотворення, на що слід звернути увагу в подальшому створенні адміністративної юрисдикції в Україні. Адже особливістю формування норм адміністративного права Великобританії є: верховенство парламенту, практика судів і "делеговане законодавство", яке дає можливість швидко приймати і змінювати акти без необхідності їх затвердження в парламенті. Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. -Харків: Торнадо, 2001. - С. 112. Якщо порівняти із законодавчою практикою України, слід згадати 1992-93 р.р., коли Верховна Рада делегувала Уряду право видавати декрети, які дорівнювались законом і суттєво вплинули на формування адміністративно-правових норм.

Для французького адміністративного права характерна розвинута централізація та наявність адміністративних судів. Цікавою особливістю адміністративного права Франції є те, що в ньому відсутній адміністративний кодекс, замість якого існують збірки нормативних актів. Це представляє інтерес і для українського адміністративного нормотворення, адже у Франції адміністративних актів набагато більше, ніж законів, їх формують як центральні органи влади, так і місцеві суб'єкти з делегованими повноваженнями.

Завдяки своїй специфіці японська система права, хоча й перейняла певні риси європейського права, формулюється особливим чином - її пронизує намагання уникати конфліктів, що зумовлено впливом традиційних вірувань: синтоїзму, буддизму, конфуціанства. Адміністративне управління в Японії характеризується широким застосуванням диспозитивного формулювання норм-регуляторів. Свобода адміністративного розсуду допускається майже в усіх сферах управління. Така практика представляє значний інтерес для адміністративного права України, де конкуренція і суперечливість норм стає дедалі болючим явищем.

Слід ще зазначити особливості формування норм адміністративного права Німеччини, де виконавча влада має право видавати нормативні акти, які мають силу закону. Не дивлячись на те, що Німеччина належить до континентальної системи права, адміністративні суди відіграють велику роль у формуванні норм права, вважається, що адміністративне право це публічне право, яке не є державним, конституційним чи процесуальним. Административное право зарубежных стран. - М.:Издательство "СПАРК", 1996. - С. 157. З огляду на роль адміністративної юстиції в Україні можна погодитись з науковим обґрунтування В.С.Стефанюка щодо можливості запровадження цього виду правосуддя в сфері взаємовідносин громадян і державного Управління в Україні.

Досліджуючи процес нормотворення в зарубіжних країнах не можна не згадати про поняття законодавчої ініціативи, яка дає можливість впливу учасників процесу нормотворення на якість цього процесу. Ця ініціатива широко застосовується в країнах, де судові установи не мають такого обсягу компетенції як в країнах англо-американської системи. Саме такий підхід використовується в практиці законодавчого органу в Україні.

Висновок

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Із проробленої роботи видно, що в більшій мері тема курсової роботи має теоретичний характер. У цьому зв'язку було визначене поняття адміністративного процесу України, досліджене коло суспільних відносин, що входять у його предмет, а також досліджені адміністративно процесуальні норми, їх характеристика та класифікація.

На основі аналізу різних підходів вчених-адміністративістів до визначення адміністративного процесу можливо зробити висновок, що не вся управлінська діяльність є адміністративним процесом, як вважають деякі вчені. Якщо адміністративний процес потребує детальної регламентації процесуальними нормами, то управлінський процес протікає в межах і нерегламентованої адміністративно-процесуальними нормами діяльності. Адміністративний процес - це врегульований адміністративно-процесуальним правом порядок застосування норм матеріального адміністративного права, а в деяких випадках і певних норм інших галузей права.

Виділено два основних напрями адміністративного процесу:

адміністративно-процедурна діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

адміністративно-юрисдикційний процес, тобто процесуальна діяльність державних органів щодо вирішення адміністративно-правових спорів та реалізації адміністративної відповідальності за порушення норм матеріального адміністративного права.

Адміністративно-процедурна діяльність представляє собою сукупність правових форм діяльності органів виконавчої влади, а у визначених законом випадках - органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які спеціалізуються за різними галузями управління та видами юридичної практики.

Об'єктивно існує такий вид адміністративно-процедурного провадження, як вирішення індивідуальних адміністративних справ, який є недостатньо врегульований адміністративно-процесуальним правом.

Адміністративно-юрисдикційний процес встановлюється в нормах права тільки там, де виникають спори чи можуть бути вчинені правопорушення. В радянський період адміністративно-правова наука пов'язувала поняття і зміст адміністративної юрисдикції саме з розглядом справ про адміністративні проступки. Пріоритетного значення в демократичний період розвитку держави в адміністративному юрисдикційному процесу набуває позасудовий та судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Поглиблене регулювання окремих видів провадження в справах щодо розгляду скарг як в органах виконавчої влади, так і в адміністративних судах, дасть змогу надійно захистити права і свободи людини і громадянина.

Норма адміністративно-процесуального права, насамперед, створюється у теоретичній сфері, де відбувається трансформація існуючих суспільних відносин в такі, що необхідні для людини та держави. Адміністративно-процесуальні норми відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються в сфері управлінсько-виконавчої діяльності держави.

Слід зауважити, що науковий підхід до вироблення методології класифікації норм адміністративного права дає можливість побачити, яким чином застосовуються регулятори важливої сфери суспільних відносин і удосконалюють ефективність державного управління, а також сприяють законотворчій практиці.

На сам кінець хочеться звернути увагу на те, що дослідження специфічних ознак нормотворення в адміністративному праві США, Великобританії, Франції, Японії, Німеччини та України дасть можливість з'ясувати головні напрямки формування та реалізації масиву адміністративних норм, які за своїм предметом є однорідні та їх прогрес.

Список літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. -1996, - №30, - Ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення із змінами на 20.02.03.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради, 2001, - № 45, - Ст.389

4. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, - N 40-41, 42, -Ст.492

5. Господарсько-процесуальний кодекс України (із змінами та доповненнями). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, - N 6, -Ст.56

6. Бюджетний кодекс України (із змінами та доповненнями). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, - N 37-38, - Ст. 189

7. Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. - 1981. - №24. - Ст.357. зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 червня 2007 року // Голос України. - 2007. - 5 липня.

8. Административное право зарубежных стран. - М.,Издательство "СПАРК", 1996. - 229 с.

9. Адміністративна діяльність: Підручник / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, "Еспада", 2000. - 368с.

10. Адміністративне право України. За ред. Ю.П. Битяка. - Харків:, Право, 2000. -520 с.

11. Алехин А.П., Крамолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. - М.: Издательство Зерцало. - 1997. - 680с.

12. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. -М.: Юрид. лит. - 1972. - 258с.

13. Горьова С. Класифікація норм адміністративного права: проблеми методології // Право України. -- 1998. -- № 12. -- С. 43--46.

14. Клюшниченко А.П. Советское административное право. - К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР. - 1970. - 84 с.

15. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Вентурі., 1998. -- 208 с.

16. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание четвертое.-- X.: ООО «Одиссей», 2003.-- 880 с.

17. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. -- М., 1976. - 193 с.

18. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К. :Юрінком Інтер, 1999. -- 736 с.

19. Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. - Харків: Торнадо, 2001. - 352 с.

20. Марчук В.М. Основы научной организации государственного управления. - К.: НИ и РИО КВМ МВД СССР. - 1979. - 190 с.

21. Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубінський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально процесуального кодексу України. - К.: ЮрІнком. - 1995. - 640с.

22. Норми адміністративного права (проблеми теорії та практики нормотворення): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.Л. Горьова; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. -- Х., 2000. -- 18 с.

23. Основы теории права. - М.: Прогресс. - 1974. - 520с.

24. Перетерский И.С. Всеобщая история государства и права. Ч. 1. Древний Мир. Вып. 2. Древний Рим. - М. - 1945. - 440с.

25. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. - К. - 1994. - 320с.

26. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. - М.: Юрид. лит. - 1985. - 196с.

27. Студеникин С.С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права // Вопросы советского административного права. -М., 1949. - С. 44.

28. Теорія держави та права. / Під ред. В.В. Копейчикова. К.: ЮрІнком. - 1998. - 460с.

29. Теория юридического процесса. / Под ред. В.М. Горшенева. - Х. - 1985. - 320с.

30. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. -- М., 1974. - 212 с.

31. Шергин А.П. Административная юрисдикция. - М.: Юрид. лит. - 1979. - 220с.

Размещено на Allbest.ru