Здійснення системного тлумачення положень особливої частини КК України на прикладі розділу "Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг"

Размещено на http://www.allbest.ru

Здійснення системного тлумачення положень особливої частини кк України на прикладі розділу “злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг”

Т. Коханюк

Закон України, який вносить зміни до КК України, а саме - доповнює його розділом VІІ-А Особливої частини КК України “Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг” набув чинності, проте ще не введений в дію. Прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” було викликане необхідністю виконання вимог ч. 5 ст. 3 КК України, яка містить положення про те, що Закони України про кримінальну відповідальність мають відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Такими міжнародними договорами є Конвеція ООН проти корупції від 31.10.2003 [1], ратифікована Верховною Радою України та Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 [2]. Низка положень цих міжнародних договорів були враховані Верховною Радою України та втілені у вже згаданому законі.

На сьогодні момент питання обговорення положень розділу VІІ-А, що має стати складовою частиною КК України, не набула належного зацікавлення з боку науковців, адже виникають сумніви щодо введення в дію Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. Як відомо, відповідний закон хоч і прийнятий, проте введення його в дію було відкладено, а щодо законів, які мали бути ведені в дію разом із ним, - Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” та Закону України “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень”, то введення їх в дію з 1 квітня 2010 р. є під загрозою. Оскільки тлумачення положень зазначеного розділу мало вивчено, дослідження цієї проблеми має наукове і практичне значення.

Обставинам, що стосуються відповідальності за корупційні правопорушення, науковці приділили достатню увагу як у сфері кримінального, так і у сфері адміністративного права. Серед наявних публікацій основна частка стосується пояснень сутності корупції, заходам боротьби з нею, механізмам протидії, характеристики окремих складів злочинів, які зачислюють до корупційних.

Зокрема, наявні публікації таких науковців, як І. Бачинської, М. Бездольного, В. Зеленецького, О. Кальмана, Д. Крупка, В. Лукомського, М. Мельника, Т. Попенка та ін. Змінам законодавства, які мають відбутись у зв'язку із введенням в дію Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” та їх характеристиці присвячені публікації Л. Брич, М. Мельника, М. Хавронюка. Проте увагу науковців головно привернули негативи цих законів, мало уваги надано тлумаченням понять, які можуть знайти своє місце в КК України.

Тому нашою метою є використання системного способу для тлумачення положень норм кримінального закону, які втілені в розділі Особливої частини КК України “Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг”.

У дослідженні будь-яких положень кримінального закону вважаємо за доцільне використовувати певні правила тлумачення. Як зазначено у філософській енциклопедії, правило - у найпростіших випадках це речення виду: (за якихось умов) дозволено (чи вимагається) здійснити (чи не здійснити) таке (дії чи бездіяльність). Ці найпростіші правила, або приписи, називаються, відповідно, дозволами або вимогами (наказами); вимогу не вчиняти дії називають заборонами цієї дії. Складні правила утворюються через ті чи інші приписи, що застосовуються до інших приписів або їх списків. Прикладом таких правил є звичайні правила граматики [5, с. 329].

Оскільки припускається, що кримінальний закон є системою нормативних положень, то у своїх дослідженнях використовуємо правила системного тлумачення, які наведено нижче. Як відомо, системне тлумачення необхідно здійснювати на основі системних зв'язків (зокрема, внутрішніх та зовнішніх, близьких та віддалених).

Тлумачення положень із використанням внутрішніх системних зв'язків норми кримінального закону.

Необхідно виявити чи немає аутентичного тлумачення того чи іншого терміна у самій статті. Такі аутентичні тлумачення можуть знаходитись у КК України як у перших частинах статей, так і у примітках до них. Зокрема, під час тлумачення ст. 235-1 КК України “Зловживання повноваженнями” у її примітці міститься визначення такого терміна як “неправомірна вигода”, дано оцінку поняттям “істотна шкода”, “тяжкі наслідки”. Крім цього, у примітці до ст. 235-4 дано визначення повторності та вимагання щодо ч. 4 ст. 235-4 та ч. 4 ст. 235-5. Так, “вимаганням визнається вимога надання, передачі неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого службового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права, умов, за яких особа вимушена надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів” [6].

Тлумачення положень із використанням близьких системних зв'язків норми кримінального закону.

У разі відсутності аутентичного тлумачення у тій самій статті, потрібно звернутися до інших статей того розділу, де вона розміщена. Наприклад, у зміст диспозицій ст. 235-3, 235-4, 235-5 КК України введено термін “неправомірна вигода”, а визначення неправомірної вигоди міститься у примітці до ст. 235-1 КК України. Проте зазначимо, що у чинному кримінальному законі, та й в інших нормативно-правових актах законодавець, керуючись правилами законодавчої техніки та логіки, автентично тлумачить термін (поняття) в тому місці, де він уперше його вживає. Тобто, якщо у цій статті нема визначення терміна, то необхідно його шукати у попередньому тексті кодексу, а не в його продовженні.

Хоча і в цьому не можна бути цілком переконаним, адже до моменту набуття чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” визначення терміна “службова особа” є лише в примітці до ст. 364 КК України, тоді як до цього його вжито у значній частині статей, а саме - 127, 132, 147, 149, 157, 158, 158-1, 159 КК України та ін. У цьому випадку вважаємо вдалим рішенням законодавця на виправлення цієї технічної помилки, а саме - закріплення визначення терміна “службова особа” у Загальній частині КК України, оскільки цей термін є загальновживаним для кримінального закону і має бути визначений саме в Загальній частині КК.

Проте погляди з цього приводу науковців неоднозначні. Зокрема Л. Брич негативно ставиться до доповнення ст. 18 поняттям службової особи. Як вона зазначає, запропоноване у проекті доповнення ст. 18 Загальної частини КК є порушенням принципу системності закону. Л. Брич звертає увагу, що службова особа - один з кількох, відомих КК, спеціальних суб'єктів злочину. Якщо давати у ст. 18 КК поняття службової особи, то, на думку науковця, логічно було б дати у цій же статті поняття спеціальних суб'єктів й інших видів, наприклад, військовослужбовця тощо.

Розкривати у статті загальної частини КК, яка дає родове поняття, ознаки лише одного з різновидів такого родового поняття нелогічно [3, с. 216].

У разі відсутності можливості витлумачити норму кримінального закону за вже вказаними правилами, необхідно скористатись системними зв'язками

Особливої та Загальної частин КК України. Наприклад, у ст. 235-1 КК України вжито термін “службова особа”, який визначений у ч. 3 ст. 18 КК України. Така сама ситуація із визначенням вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою. Для тлумачення цих понять потрібно звернутися до ст. 28 КК України.

Використання віддалених системних зв'язків норми кримінального закону.

Якщо текст норми кримінального закону не було встановлено за попередніми правилами, то для тлумачення необхідно скористатися системними зв'язками відповідної норми з іншими нормативно-правовими актами.

Як відомо, системне тлумачення передусім необхідно здійснювати на основі системних зв'язків елементів норми кримінального закону, що наявні між тими нормативними актами, які були чинні в той самий час. Такі Закони України, як “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, “Про засади запобігання та протидії корупції” [7], “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” [8] приймали одночасно 11 червня 2009 р. і мали набути чинності також одночасно 1 квітня 2010 р. (зазначимо наявність проекту Закону України про перенесення дати вступлення в законну дію двох останніх зазначених законів на 1 січня 2011 р.). Між цими законами є системні зв'язки, які виникли на основі регулювання відносин в одній і тій самій сфері. Логічним було б, щоб терміни та поняття у цих взаємопов'язаних законах мали б одні і ті самі визначення, проте деякі відмінності все таки наявні. Зокрема, у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” міститься визначення терміна “неправомірна вигода”, яке також міститься у примітці до ст. 235-1 КК України з однією відмінністю, в одному визначенні йдеться про безоплатне одержання, а в іншому про безоплатне отримання грошових коштів чи іншого майна. Здається, така відмінність у визначеннях незначна, проте вона незрозуміла в тому, чому вона взагалі наявна, якщо закони стосовно цього визначення приймались одночасно і мали б дублювати один одного (якщо таке дублювання необхідне) у тих самих визначеннях і бути тут цілком ідентичними.

Крім зазначеного, наявні й інші системні зв'язки норм кримінального закону, як містяться у розділі “Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг”. Зокрема, потребує тлумачення таких понять, як юридична особа приватного права, аудитор, нотаріус, експерт, оцінювач, третейський суддя, незалежний посередник, член трудового арбітражу та ін. Частину тлумачень зазначених понять на основі системних зв'язків норм кримінального закону з нормами інших нормативно-правових актів наведемо нижче.

Як відомо, не так давно у разі тлумачення певних обставин щодо діяльності юридичних осіб керувались Законом України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. (проте на сьогодні момент чинна лише ст. 4 вказаного закону “Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності”) [9], Законом України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. (проте він у квітні 2007 р. втратив чинність у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України) [10].

Згідно з чинним Цивільним кодексом України [11], а саме - ст. 80-81, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у визначеному законом порядку. Юридичних осіб, залежно від порядку їх створення, поділяють на юридичних осіб приватного та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України. Юридичні особи можуть створюватися у вигляді товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Зокрема, до підприємницьких товариств, згідно з Цивільним кодексом України, належать господарські товариства (повні товариства, командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства), виробничі кооперативи.

Учасником господарського товариства може бути фізична чи юридична особа.

Крім цього, держава також може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їхній діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. На думку народного депутата С. Міщенка, поняття “юридична особа приватного права” не визначено чинним законодавством України, теорією цивільного права, його реальний обсяг не визначений практично [12]. Такий його погляд підтримано під час подання висновку на проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. Зокрема, проблемним відзначається питання про те, до якої категорії юридичних осіб (публічного чи приватного права) має належати значна кількість господарських товариств, які виникли унаслідок приватизації на основі відповідних розпорядчих актів органів державної влади, а тому в разі прийняття проекту постане і проблема кваліфікації відповідних діянь, вчинених службовими особами цих товариств [13].

Щодо визначення поняття “публічні послуги”, то хоча в гл. 63 Цивільного кодексу України називається “Послуги. Загальні положення”, проте у ній не зазначено, які ж саме послуги можна вважати публічними. У ч. 2 ст. 1144 вказаного кодексу визначає обіцянку винагороди публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або по-іншому невизначеному колу осіб. Крім цього, щодо публічності є ще інші положення. Зокрема, публічним визнається договір, в якому одна сторона - підприємець - взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Отож, публічними послугами можна вважати такі послуги, які сповіщені та можуть бути надані невизначеному колу осіб. Листом Міністерства юстиції № 967-0-2-09-22 від 18.12.2009 “Щодо надання роз'яснення термінів, які застосовуються у Законі України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” роз'яснено, що відповідно до Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р, сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні. Залежно від суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги [14]. Проте чітко зрозуміти, які саме послуги все ж таки можна віднести до публічних згідно з цими нормативними документами неможливо, оскільки роз'яснення лише часткове. Отже, це питання потребує додаткового опрацювання.

Щодо визначення поняття нотаріуса, то слід звернутися до Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993, відповідно до якого, нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю [15]. У п. 1 ст. 4 Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. вміщено такі положення: “Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України”. У п. 1, 2 ст. 3 вказаного закону є інформація про те, що маємо розуміти під аудиторською діяльністю, а саме підприємницьку діяльність, яка охоплює організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. У цьому ж нормативно-правовому акті міститься інформація про аудит, під яким потрібно розуміти перевірку даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку чи інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів [16].

Щодо того, хто саме може бути визнаний експертом, необхідно керуватись тим, у якій сфері вчинено суспільно небезпечне діяння, якщо у сфері науково-технічної експертизи, то Законом України “Про наукову і науково-технічну експертизу” від 10.02.1995 р. визначається, що експертом може бути фізична особа, яка має високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо здійснює наукову чи науково-технічну експертизу та несе персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій відповідно до вимог завдання на проведення експертизи. Крім цього, вона повинна пройти державну акредитацію і отримати свідоцтво, що підтверджує кваліфікацію його отримувача з питання організації та проведення наукової і науково-технічної експертизи [17].В інших сферах необхідно керуватись Законами України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 [18], “Про екологічну експертизу” від 09.02.1995 [19] тощо.

Щодо поняття “оцінювач”, то воно закріплене в Законі України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 05.10.2004.

Відповідно до ст. 6 цього закону оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону. Поняття “третейський суддя” визначено в Законі України “Про третейські суди” від 11.05.2004, де третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до цього Закону для вирішення спорів у третейському суді [20]. Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 03.03.1998 р. визначається поняття колективного трудового спору (конфлікту), як розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових чи зміни наявних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди чи окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. У ст. 10 зазначеного закону міститься поняття, кого розуміють незалежним посередником. Отже, незалежний посередник - визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення. За ст. 11 вказаного закону, трудовий арбітраж - орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту). Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Голова трудового арбітражу обирається серед його членів [21].

Цікавою, на нашу думку, є позиція законодавця щодо кола суб'єктів, яким може бути завдана шкода злочином, відповідальність за який передбачено ст. 235-1, 235-2 КК України, адже з диспозиції цієї статті доходимо висновку, що якщо істотної шкоди зазнають особи без громадянства чи іноземні громадяни, то в цьому випадку немає складу злочину за ст. 235-1 КК України. Лише в ч. 2 цієї статті невизначено кола осіб, щодо яких можуть настати тяжкі наслідки. Також видається неправильним виклад ч. 2 ст. 235-3, а саме - “те саме діяння, вчинене стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи…”. Тут було б правильно вказати “стосовно особи, яка не досягла повноліття та недієздатної особи” або “те саме діяння, вчинене стосовно дитини чи недієздатної особи”, оскільки ст. 6 Сімейного кодексу України під назвою “Дитина” визначає, що “Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років”.

Оскільки законодавець вказав “стосовно неповнолітньої особи”, то отже визначив межі віку потенційно потерпілої особи у цій статті від 14 до 18 років [22].

Як відомо, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Визнання особи недієздатною відбувається в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Щодо зачислення тієї чи іншої особи до особи похилого віку, то ні в Цивільному кодексі України, ні в Сімейному кодексі України немає визначення цього поняття. Правозастосувачі під час тлумачення цього поняття мають звертатися до Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, де громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року [23].

Проте знову виникає зауваження з приводу вад формулювання назви терміна “громадяни похилого віку”. Видається, що правильним було б його формулювання як “особи похилого віку”, оскільки від зміни громадянства чи його відсутності особа ні молодшою, ні старшою не стає.

На наш погляд, не було необхідності зачислювати вчинення цього злочину щодо особи похилого віку як до кваліфікувальної ознаки, оскільки якщо вести мову про неповнолітнього чи недієздатну особу, то стає зрозумілим, що вони в міру своїх розумових можливостей не могли відстояти свої інтереси, але якщо йдеться про особу похилого віку, то сам вік ніяк не впливає на розумові здібності. Якщо законодавець мав на меті інші ознаки таких осіб, то чому тоді до кваліфікуючих ознак не зачислено вчинення злочину стосовно інваліда чи вагітної жінки.

Окрім вже наведеного вище, існують і інші поняття, що потребують тлумачення та можуть бути визначені на основі системних зв'язків. До таких понять можна зачислити організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права, майно (ст. 190), гроші (ст. 192), послуги (глава 63), ціни (ст. 632), що визначаються Цивільним кодексом

Використання зв'язків норми кримінального закону із постановами пленуму Верховного Суду України (судове тлумачення).

Так, під час тлумачення мають бути враховані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26.12.2003 р. “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” [24], а в тексті Постанови мають бути внесені зауваження щодо відповідних нових статей КК.

Отож, у вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, має враховуватися, наскільки він був очевидним для службової особи юридичної особи приватного права і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не повинні впливати. Ставлення службової особи юридичної особи приватного права до наслідків вчинюваних нею дій можливе як умисне, так і необережне.

Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється лише в особливих випадках або з особливого дозволу, або з дотриманням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати чи дозволяти. Крім цього, мають бути враховані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 р. “Про судову практику у справах про хабарництво” [25]. Відповідно до вказаної Постанови, організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки із здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є в начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідувачіх складами, магазинами, майстернями, ательє, їхніх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Заняття певної посади або доручення тимчасово виконувати відповідні обов'язки повинно бути оформлено відповідним рішенням (наказом, розпорядженням, постановою тощо).

Щодо деяких норм кримінального закону, які втілені у статтях КК є зауваження представників законодавця. Зокрема, народний депутат С. Міщенко зазначає, що “пропозиція” стосовно можливого здійснення певних дій, в тому числі одержання хабара (пропозиція неправомірної вигоди - Т.К.), визнається однією з форм виявлення наміру на вчинення злочину, який у вітчизняній традиції кримінального права не визнається караним, оскільки особа за свої висловлені наміри, як і думки, не може підлягати кримінальній відповідальності, наскільки б антисоціальними вони не були [12]. Проте ця диспозиція сформульована так, бо вимога щодо окремої криміналізації “пропозиції” міститься у ст. 15, 16 та 21 Конвенції ООН проти корупції.

З нашого боку можемо зазначити, що необхідно чітко розмежувати окремі склади злочину із складами правопорушень, відповідальність за які передбачена Кодексом про адміністративні правопорушення. Так, невиправдану конкуренцію утворюють склади злочинів, які передбачені ч. 3 ст. 235-4 та ч. 3 ст. 235-5 КК України із ст. 212-21 Кодексу про адміністративні правопорушення та ч. 1, 2 ст. 235- 4 КК України із ст. 212-22 Кодексу про адміністративні правопорушення, оскільки за ці злочини не передбачено нижньої межі розміру неправомірної вигоди, а верхня межа неправомірної вигоди за відповідними статтями Кодексу про адміністративні правопорушення - п'ять неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Нашу увагу для використання системного способу тлумачення привернув саме розділ VІІ-А, оскільки на сьогодні ще немає тлумачень статей, що включені до нього у науково-практичних коментарях до КК України, чим можемо зацікавити практичних працівників, адже переважно для тлумачення тих чи інших положень КК України вони у переважній більшості сліпо керуються саме коментарями.

Проте під час використання того чи іншого коментування необхідно враховувати те, що це лише доктринальне тлумачення і може були лише особистою думкою певного науковця, а не результатом системного опрацювання низки законів та нормативно-правових актів. Як відомо, будь-які сумніви мають використовуватися на користь обвинуваченої особи, а для того, щоб таких сумнівів не було, необхідно опрацювати значну частину законодавства для правильного та істинного тлумачення відповідної норми кримінального закону.

кримінальний закон злочин службовий

Література

1. Конвеція ООН проти корупції від 31.10.2003. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=995_c16

2. Про боротьбу з корупцією: Кримінальна конвенція від 27.01.1999. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_101

3. Брич Л.П. Про проект закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення” // Наук. Вісн. Львів. держ. ун-ту внутрішніх справ. Сер. юрид. Збірн. Наук. праць. - 2009. - № 1. - С.214-222.

4. Мельник М. Нові антикорупційні закони: пил в очі чи граната в руках мавпи

М. Хавронюк. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1050/68092/

5. Москва А.С. Правило // Философская енциклопедия. Гл. ред. Ф.В. Константинов. - М.: Советская енциклопедия, 1967. - Т.4. - С. 329.

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 11.06.2009. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1508-17

7. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 11.06.2009. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=1506-17

8. Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень: Закон України від 11.06.2009. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1507-17

9. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=698-12

10. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=697-12

11. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15

12. Порівняльна таблиця до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30762

13. Висновок Головного науково-експертного управління від 08.12.2006. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30762

14. Щодо надання роз'яснення термінів, які застосовуються у Законі України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: лист Міністерства юстиції N 967-0-2-09-22 від

18.12.2009. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=v967-323-09

15. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3425- 12&check=4/UMfPEGznhhqJg.ZilsJKtLHI4OUs80msh8Ie6

16. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3125-12

17. Про наукову і науково технічну експертизу: Закон України від 10.02.1995. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=4038-12

18. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=4038-12

19. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.1995. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=45%2F95-%E2%F0

20. Про третейські суди: Закон України від 11.05.2004. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1701-15

21. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від

03.03.1998. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=137%2F98-%E2%F0

22. Сімейний кодекс України від 10.01.2002. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14

23. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.1993. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3721-12

24. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26.12.2003. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=v0015700-03

25. Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0005700-02

Размещено на Allbest.ru