Дотримання принципу процесуальної економії на стадії попереднього розгляду справи суддею

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000

Дотримання принципу процесуальної економії на стадії попереднього розгляду справи суддею

І. Сопронюк

Львів, Україна

Основними засобами забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства та охорони прав і законних інтересів суб'єктів, які беруть у ньому участь, є процесуальні гарантії, серед яких особливе місце належить принципам кримінального судочинства. Власне, узгоджувати діяльність з ними під час провадження у кримінальній справі є питанням особливої ваги, адже найменше їхнє порушення завдає шкоди не лише конкретним учасникам процесу, а й судочинству в цілому. Стосується зазначене і, зокрема, такої засади кримінального судочинства, як процесуальна економія. Ця засада (принцип), на жаль, ще не належно досліджена у правовій літературі. Що ж стосується попереднього розгляду справи суддею, то її дія на цій стадії сьогодні фактично залишається недослідженою. Окремі положення з цього питання були предметом вивчення в ході досліджень, присвячених іншим проблемам цієї стадії, або її характеристиці загалом. Йдеться насамперед про наукові розвідки таких дослідників, як М.І. Бажанов, О.В. Бабаєва, В.М. Гальперин, В.З. Лукашевич, Т.А. Михайлова, І.Д. Перлов, В.П. Бож'єв, В.С. Зеленецький та ін.

Попередній розгляд кримінальної справи суддею - самостійна стадія процесу, основним завданням якої є перевірка судом достатності юридичних підстав для призначення кримінальної справи до розгляду в судовому засіданні. Стадія попереднього розгляду справи суддею, з одного боку, є контрольною стосовно досудового слідства, а з іншого - підготовчою щодо судового розгляду. Саме тому слушне з'ясування і вирішення суддею питань, передбачених ст.237 КПК України, є запорукою того, що ще до судового розгляду будуть виявлені ті обставини, які надалі можуть перешкодити винесенню законного і справедливого рішення, спонукати до повернення справи на додаткове розслідування і тим самим затягнути розгляд кримінальної справи. Отже, дотримання суддею процесуальної форми на цій стадії процесу та правильне вирішення ним питань, що підлягають обов'язковому з'ясуванню, є важливим елементом успішної реалізації принципу процесуальної економії.

Згідно з ч. 1 ст. 232 КПК України прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те,

чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення 1. Саме від дня надходження до суду кримінальної справи розпочинається відлік строку (не пізніше 10, а у разі складності справи - 30 діб), який надається кримінально-процесуальним законодавством для проведення попереднього розгляду справи суддею. Проте, як засвідчують результати вивчення судової практики, цих строків часто не дотримуються.

Затягування у розгляді кримінальної справи розпочинаються вже від моменту реєстрації її надходження до суду. Зокрема, з 72 кримінальних справ, що надійшли до Луцького міськрайонного суду лише 7 справ суд отримав (згідно з відмітками канцелярій прокуратури та суду) в день їхнього направлення прокуратурою до суду; 8 кримінальних справ були отримані з різницею у датах 1-2 дні. В решті випадків кримінальні справи були зареєстровані судом через 5-10 днів після їх направлення до суду. В одній з справ, провадження в якій здійснювалось у протокольній формі досудової підготовки матеріалів, реєстрація тривала 13 (!) днів (стільки ж часу пройшло з моменту отримання заяви про злочин до затвердження обвинувального висновку) [1]. З огляду на це виникає ряд запитань: Яка причина відтягування моменту реєстрації отримання судом кримінальної справи? Хто відповідає за кримінальну справу в період між реєстраціями? Хто несе відповідальність за таку бездіяльність - прокурор, суддя чи працівник канцелярії? Чому особа, яка знаходиться під вартою, в цей час повинна зазнавати обмежень своїх прав, зокрема права на швидкий (без зволікань) і справедливий розгляд її справи?

Очевидно, що причин у ситуації, що сформувалась, може бути декілька. Першою є короткий (на думку переважної більшості прокурорів) строк у деяких справах, що надається прокуророві для перевірки справи та затвердження обвинувального висновку, - 5 днів (ст. 233 КПК України). Саме тому досить часто створюється штучний розрив між днем затвердження обвинувального висновку та днем реєстрації надходження кримінальної справи до суду. У випадку невстигання закінчити перевірку прокурором справ з обвинувальним висновком протягом визначеного законом строку, він перевіряє справу довше, ніж 5 днів, і затверджує обвинувальний висновок "заднім числом", порушуючи при цьому принцип процесуальної економії.

Іншою причиною такого стану речей є надмірна завантаженість судових органів. Однак чи можна виправдати цим дії працівників канцелярії, які можуть кримінальну справу, що надійшла в п'ятницю, зареєструвати у понеділок. Адже реєстрація надходження кримінальної справи триває не більше 1-2 хв. Якщо ж звернутися до практики Європейського суду з цього питання, то висновок однозначний - відсутність належних кадрів або високе навантаження суддів не можуть бути достатнім виправданням тривалого строку судового розгляду (рішення у справі де Кубе від 26 жовтня 1984 р.) [2, с. 42]. На жаль сьогодні не всі судді і прокурори беруть до уваги саме такий підхід. Причина цьому - своєрідне замкнуте коло - усвідомлення ними того, що через надмірну тривалість судових процесів у наших громадян навряд чи вистачить витримки оскаржувати порушення їхніх прав у вигляді затягування процесу розгляду кримінальної справи в суді.

Аналіз судової практики, на жаль, не дає змоги визначити у кожній конкретній справі, хто саме винен у затягуванні реєстрації кримінальної справи в суді. Однак, якщо дослідити ступінь достатності 5-денного строку для перевірки прокурором справи з обвинувальним висновком, то, вочевидь, його має бути достатньо для вивчення невеликих за обсягом кримінальних справ. Що ж до інших, складніших справ, то ймовірно, його й недостатньо. Незважаючи на те, що принцип процесуальної економії передбачає спрощення кримінально-процесуальної форми, вихід із ситуації, що склалась, на наш погляд, один - це внесення доповнень до ст. 232 КПК України, якими варто зобов'язати прокурора спрямувати кримінальну справу до суду не пізніше наступного дня після затвердження обвинувального висновку, повідомляти в той же день обвинуваченого не лише про те, до якого суду скерована справа, а й про дату її скерування, а суд - проводити реєстрацію кримінальної справи у день її надходження.

Попередній розгляд справи, як уже було зазначено, обмежений строками - 10 діб, а у разі складності справи - 30 діб з дня її надходження до суду. Основна мета - сприяння у реалізація прав потерпілого та обвинуваченого на швидкий і справедливий суд. Однак, чи така законодавча регламентація цих строків дає змогу досягнути цієї мети?

Згідно з даними аналізу стану здійснення правосуддя місцевими загальними судами Волинської області у 2008 р. та першому півріччі 2009 р. порушення строків, передбачених ст. 241 КПК України у призначенні до розгляду кримінальних справ не простежувалось [3]. Однак є одне "але": у статистичних даних не відображено (і практично це неможливо здійснити) порушення 10-денного строку призначення справи до розгляду, адже справи, призначені в строк, що перевищує вказаний, можуть бути зачислені до категорії складних. Тому щоб визначити, чи не порушений 10-денний строк, потрібно вивчити конкретну кримінальну справу. Адже питання про її складність вирішується з огляду на її обсяг, кількість епізодів злочинної діяльності, кількість обвинувачених, особливості доказів, які належить дослідити, тощо. З огляду на те, що сьогодні не декларується порушення цього строку, випадки зловживання суддями цією нормою є явищем досить поширеним. суд кримінальний процесуальний право

Зокрема, під час вивчення практики розгляду судами кримінальних справ ми виявили численні факти зачислення до цієї категорії невеликих за обсягом та нескладних за доказовою базою справ, при цьому в деяких з них обвинувачені були під вартою [4; 5; 6]. Цікавою є також та обставина, що, керуючись фактичними строками призначення справи до попереднього розгляду та розгляду в судовому засіданні, одні й ті самі ж справи (42 із 72 вивчених кримінальних справ) є простими (призначені в 10-денний строк до попереднього розгляду) та водночас складними (призначені у 20-денний строк до судового розгляду).

Усе це ще раз свідчить про потребу у вдосконаленні підходів до диференціації строків призначення справи до попереднього розгляду. На наш погляд, по-перше, вартий запозичення досвід РФ у тій частині, що рішення про призначення справи, в якій обвинувачений утримується під вартою, до попереднього розгляду має бути прийнято не пізніше ніж 14 днів від дня надходження справи. Це дасть змогу скоротити у часі обмеження волі обвинуваченого та забезпечити першочерговий розгляд його справи у суді.

По-друге, у випадку призначення справи у строк понад 10 днів, потрібно зобов'язати суд долучати до матеріалів справи пояснювальну записку на підтвердження складності справи, адже сьогодні головними мотивами суддів у таких випадках є не складність справи, а їх велика кількість, відсутність того чи іншого судді, відсутність залів судового засідання тощо. Ці чинники відграють значну організаційну роль у побудові судового процесу, однак закон не дає можливості зволікати із призначенням справи до попереднього чи судового розгляду з таких мотивів.

Одне з питань, що вирішується суддею на цій стадії, є питання підсудності кримінальної справи судові, на розгляд якої вона надійшла. Характерною рисою сучасного інституту підсудності у кримінальному процесі є недопущення спорів про підсудність. Ця норма має глибоке підґрунтя, адже ще за часів царської Росії була надмірна судова тяганина під час розгляду кримінальних справ, спричинена, зокрема, безкінечними спорами про підсудність та пересиланням кримінальних справ з одного суду до іншого. У кримінальному процесі царської Росії існували громіздкі та заплутані правила, спеціальні таблиці щодо спорів з питань підсудності та порядку їхнього вирішення [7, с. 54]. Саме тому вже в радянський період до кримінально-процесуального закону була введена спеціальна норма, яка забороняла судам вести будь-які спори про підсудність справ. Нині це положення підкріплюється ще й забороною оскарження учасниками розгляду справи постанови про направлення її за підсудністю (ч. 4 ст. 249 КПК України).

Сьогодні порядок визначення підсудності справ детально регламентований нормами КПК України. Потрібно відзначити, що порушення правил підсудності вважається істотним порушення кримінально-процесуального закону, що може призвести до скасування вироку по справі. Тому суддя в першочерговому порядку визначає, чи підсудна кримінальна справа цьому судові.

Якщо справа непідсудна судові, суд спрямовує справу за підсудністю, не вирішуючи головного завдання цієї стадії кримінального процесу, про що виносить ухвалу, а суддя - постанову. У разі виявлення підсудності справи іншому однойменному судові у судовому засіданні суд, згідно з ст. 41 КПК України, має право продовжувати її розгляд, якщо це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставин справи, що є яскравим проявом раціонального (економного) використання процесуальних засобів під час здійснення розгляду судом кримінальної справи.

Що ж до випадків виявлення у судовому засіданні підсудності справи вищестоящому суду, то суд (суддя) в будь-якому разі повинен скерувати справу за підсудністю, оскільки, розглянувши її, суд порушить за межі своєї компетенції.

Навпаки, якщо кримінальну справу, підсудну нижчестоящому судові, почав розглядати у судовому засіданні вищестоящий суд, то передання справи нижчестоящому суду не допускається, оскільки вищестоящий суд має право взяти до свого провадження будь-яку кримінальну справу, підсудну нижчестоящому судові. Більше того, це дає додаткові гарантії для учасників процесу.

Окрім загальних правил передання справи за підсудністю, кримінально-процесуальний закон України передбачає випадки, коли справа до початку її розгляду у судовому засіданні може бути передана для розгляду однойменного суду з мотивів, на думку деяких науковців, доцільності, а саме: - за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків заради забезпечення найоб'єктивнішого і повного розгляду справи, а також забезпечення виховного впливу судового розгляду [8, с. 317; 7, с. 49-51]. Однак, на наш погляд, прийняття такого рішення зумовлено насамперед принципом процесуальної економії, адже передання справи в цих випадках на розгляд до іншого суду дає підстави забезпечити раціональний та бережливий підхід до використання часу, сил учасників процесу та процесуальних засобів.

Серед питань, які вирішує сьогодні суддя на стадії попереднього розгляду, є наявність чи відсутність підстав для закриття справи чи її зупинення, а також підстав для зміни, скасування чи обрання запобіжного заходу. Зазначимо, що закон дає змогу судді за наявності обставин, передбачених ст. 6, ч. 1 ст. 7, ст. 7-1 8, 9, 10, 11-1 КПК України мотивованою постановою закрити справу. Можливість закриття справи на цій стадії процесу відповідає потребам практики та дозволяє уникнути зайвого та нераціонального використання процесуальних ресурсів. Однак не у всіх випадках можливість закриття справи на цій стадії відповідає загальним положенням попереднього розгляду справи суддею. На це вказав і Пленум Верховного Суду України в п.13 Постанови № 12 від 23 грудня 2005 р. "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", відповідно до якого питання про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли це є правом, а не обов'язком суду, повинно вирішуватись під час судового розгляду, незалежно від того, надійшла справа до суду з постановою про закриття чи з обвинувальним висновком. Такий підхід найвищої судової інстанції судів загальної юрисдикції є цілком слушним, тому зміст ст. 248 КПК України потребує вдосконалення. До слова, ця проблема залишилась невирішеною і в проектах КПК 1.

Суд також наділений правом зупинити провадження при попередньому розгляді, коли є дані про те, що хвороба обвинуваченого унеможливить його участі в судовому розгляді справи або ж він зник і місцеперебування його невідоме. Вивчення судової практики засвідчує, що на цій стадії процес зупиняють провадження у кримінальній справі припиняють вкрай рідко. Такий стан пояснюють насамперед тим, що явка обвинуваченого на попередній розгляд кримінальної справи є необов'язковою, з огляду на що немає належно підтвердженої інформації, що слугує підставою для зупинення провадження.

Важливим елементом діяльності судді у цій стадії процесу є перевірка відповідності обвинувального висновку, а також матеріалів кримінальної справи, до вимог КПК України, за результатами якої суддя своєю постановою повертає справу прокуророві або ж спрямовує її на додаткове розслідування. Головною особливістю такого процесу є той момент, що суддя не має права вирішувати у цій стадії питання про винуватість обвинуваченого, тобто оцінювати матеріали кримінальної справи щодо повноти дізнання та досудового слідства.

За результатами попереднього розгляду суддя направляє кримінальну справу прокуророві у випадку виявлення суттєвих порушень ним вимог статей 228-232 КПК України. Очевидно, що під суттєвими законодавець розуміє такі порушення, які можуть ускладнити розгляд справи по суті та перешкодити постановленню законного судового рішення. При цьому для їх усунення немає потреби повертати кримінальну справу на додаткове розслідування, керуючись тим, що для цього існують інші підстави.

Сьогодні процедура повернення справи прокуророві регламентована досить поверхнево. Зокрема, у законі досить узагальнено сформульовані обставини, що можуть слугувати підставою для повернення кримінальної справи прокуророві, що потребує в кожному конкретному випадку глибокого аналізу та оцінки законодавства. До слова, законодавством більшості країн, які застосовують інститут повернення кримінальної справи прокуророві, встановлено вичерпний перелік підстав для повернення кримінальної справи прокуророві, який не підлягає розширювальному тлумаченню [9, с. 393].

Окрім того, законодавством не визначені строки усунення виявлених порушень, з огляду на що діяльність прокурора на цьому етапі не обмежена у часі, що не узгоджується з принципом процесуальної економії. На наш погляд, у нашому випадку доречним буде встановлення 5-денного строку для здійснення прокурором зазначеної діяльності.

Тож, відсутність чіткості у правовому регулюванні інституту повернення кримінальної справи прокуророві не дає змоги забезпечити реалізацію принципу процесуальної економії, на яку спрямований інститут повернення справи прокуророві. Тому необхідність удосконалення законодавства, що регулює це питання, очевидна.

На наш погляд, інститут повернення справи прокуророві не повинен підміняти інститут повернення справи на додаткове розслідування, оскільки сьогодні, враховуючи положення ст. ст. 228-232 КПК України, прокурор володіє правом повернення справи на додаткове розслідування не лише у випадку виявлення порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, а й у разі виявлення однобічності та неповноти дізнання чи досудового слідства.

Наділені обов'язком повертати кримінальну справу прокуророві у випадку виявлення суттєвих порушень ст. ст. 228-232 КПК України, судді не завжди сумлінно його виконують, що призводить до порушення принципу процесуальної економії. Так, Апеляційним судом Рівненської області у відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 374 КПК України було скасовано вирок Здолбунівського районного суду щодо Л., оскільки обвинувальний висновок не був затверджений прокурором [10].

Це порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотним і, на наш погляд, очевидним, оскільки могло бути виявлене і на стадії попереднього розгляду справи суддею.

Направлення кримінальної справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду суддею може відбуватися з ініціативи судді (та інших учасників справи) лише в одному випадку - у разі виявлення таких порушень вимог КПК України, допущених під час порушення кримінальної справи, провадження дізнання чи досудового слідства, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Суддя не має права з власної ініціативи повернути кримінальну справу на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий, та у випадку наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального Кодексу України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

Порушення суддями цієї норми сьогодні є досить поширеною підставою для скасування постанови про скерування справи на додаткове розслідування.

Наприклад, апеляційним судом Волинської області було скасовано постанову судді на стадії попереднього розгляду справи суддею Любешівського районного суду про повернення судом з власної ініціативи на додаткове розслідування кримінальної справи, мотивованої тим, що при провадженні досудового слідства безпідставно та всупереч ч. 2 ст. 26 КПК України в окреме провадження з матеріалів кримінальної справи були виділені матеріали, які стосуються привласнення та розтрати обвинуваченим іншого майна ТзОВ ЛТД "Успіх", щодо яких кримінальну справу органи досудового слідства не порушували і за якими обвинувачення йому не було пред'явлене [11].

Важливим елементом принципу процесуальної економії є положення ч. 2 ст. 253 КПК України, згідно з яким суддя під час попереднього розгляду справи, призначаючи її до судового розгляду, за наявності підстав вважати, що у стадії судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК України будуть досліджуватимуть лише деякі докази, або вони не будуть досліджуватися взагалі, має право викликати до судового засідання лише тих осіб чи витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників розгляду. Таке рішення, якщо керуватися аналізом змісту ч. 3 ст. 299 КПК України, суддя може прийняти за умов, сформульованих у цій нормі.

На думку авторів коментаря КПК України за ред. В.Т. Маляренка, таке рішення суддя має право прийняти і тоді, коли обвинувачений або інші учасники процесу не з'явилися, проте з матеріалів справи з'ясовано, що є велика ймовірність того, що в судовому засіданні досліджуватимуть лише деякі докази, або вони не будуть досліджуватися взагалі. Однак, на наш погляд, таке рішення є передчасним, і може призвести не лише до затягування розгляду справи, а й до порушення права на захист.

Окрім того, зазначимо, що в ході вивчення більш ніж 100 кримінальних справ не було виявлено випадків встановлення порядку і обсягу дослідження доказів за ч. 3 ст. 299 КПК під час попереднього розгляду справи. Судді висловлють думку, що ч. 2 ст. 253 КПК не була часто застосовувана [12].

Підсумовуючи вищезазначене, варто наголосити, що правове регулювання попереднього розгляду кримінальної справи суддею охоплює достатню кількість засобів для реалізації принципу процесуальної економії. Однак деякі недосконалості процесуального законодавства не дають змоги забезпечити сумлінне виконання своїх обов'язків суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності, що призводить до судової тяганини, порушення принципу процесуальної економії, чим, безумовно, знижується авторитет і довіра до судової влади.

Література

1. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів відносно гр. Л. № 1-617/06. Архів Луцького міськрайонного суду за 2006 р.

2. Толочко О. Європейський досвід застосування ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини у кримінальному судочинстві // Право України. - 2001. - № 6. - С. 41-44.

3. Кримінальна справа про обвинувачення Г. № 1-435/06. Архів Луцького міськрайонного суду за 2006 р.

4. Кримінальна справа про обвинувачення А., Т., Ш. за ч. 3 ст. 185 № 1-77/03. Архів Луцького міськрайонного суду за 2003 р.

5. Кримінальна справа про обвинувачення М. № 1-370/07. Архів Луцького міськрайонного суду за 2007 р.

6. Гусев Л.Н. Подсудность уголовных дел. М.: Юрид. лит., 1955. - 104 с.

7. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю. М. Грошевого та В.М. Хотенця. - Харків: Право, 2000. - 496 с.

8. Луцик В.В. Підстави повернення кримінальної справи прокурору за чинним кримінально-процесуальним Кодексом України // Університетські наукові записки. - 2007. - С. 393-398.

9. Узагальнення причин скасування та зміни вироків місцевих судів Рівненської області у 2008 р. Архів апеляційного суду Рівненської області за 2008 рік.

10. Узагальнення практики застосування судами Волинської області законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування за період 2007 р. і 9 міс. 2008 року. Архів апеляційного суду Волинської області за 2008 рік.

Размещено на Allbest.ru