Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.02 - конституційне право

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГЕРГЕЛІЙНИК В'ячеслав Олександрович

КИЇВ - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запровадження прямої дії норм вищої юридичної сили викликало потребу визначення і дієвого механізму охорони та захисту Основного Закону країни від протиправного застосування його змісту.

Сприйняття Конституції як Основного Закону держави, що відображає волю народу України та підкорятися якому зобов'язані і найвищі органи державної влади України, зумовило нагальну потребу визначення нових механізмів гарантування верховенства Конституції та забезпечення легітимності влади. Одним з найголовніших успіхів реформування всієї правової системи стало запровадження інституту конституційної юстиції. Реалізація системи стримувань та противаг влади та інших положень сучасної теорії правової держави є неможлива без чітко визначеного функціонально відокремленого інституту конституційної юстиції. З'ясування ролі та значення цього нового елементу в правовій системі природно потребує досконалого наукового дослідження.

В сучасній науці конституційного права України мало представлені комплексні теоретичні дослідження юридичної природи конституційної юстиції. Розуміння та сприйняття конституційної юстиції не лише як стримуючого фактору у сфері державної влади та головного елементу охорони Конституції, а й у розрізі держава-суспільство є обов'язковою сходинкою побудови нової України з громадянами, позбавленими страху та захищеними не лише апаратом (діяльним чи бездіяльним), а що головне - дієвою нормою найвищого рівня.

Конституційна реформа в Україні викликала нагальну потребу в розробці ґрунтовної теоретичної бази діяльності Конституційного Суду України, здійсненні належної наукової аргументації необхідності ефективно діючого контрольного органу забезпечення верховенства Конституції. Запровадження такого інституту не означає, що Конституційний Суд набув досконалого вигляду; існує об'єктивна необхідність з'ясування і вдосконалення оптимального конституційно-правового статусу єдиного органу конституційної юстиції України.

Як відомо, в радянський період ця проблема належно не досліджувалась вітчизняними теоретиками, перш за все тому, що в системі державного апарату існування такого державного органу взагалі не передбачалось. Нечисленні праці (В.К. Дябло, М.А. Нуделя) розроблялися під відому теорію верховенства представницьких органів, несприйняття ідеї розподілу влади, критичного ставлення до “буржуазної демократії”.

Зміна пріоритетів розвитку державності в Україні змусила приділити серйозну увагу питанням конституційної юстиції. Наявність в українській науковій періодиці праць з цього питання не можуть замінити потребу підготовки ґрунтовного дослідження щодо засад та умов запровадження конституційної юстиції в правовій практиці як в Україні, так і зарубіжних державах, визначення юридичної природи інституту конституційної юстиції та його місця в системі стримувань та противаг, проблем формування, повноважень, проваджень та актів єдиного органу конституційної юстиції України.

Всі ці причини і зумовили актуальність теми, необхідність вивчення та розв'язання правових проблем організації та функціонування конституційної юстиції в Україні.

Виходячи з вищевикладеного, автор здійснив спробу провести цілісний, комплексний та системний аналіз становлення та розвитку конституційної юстиції в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до науково-дослідної програми кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України, плану науково-дослідних робіт та тематичними планами та темами Національної академії внутрішніх справ України на 1996-2000 рр., плану наукових досліджень “Пріоритетні напрямки фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.” згідно до п. 1.2.2. Актуальні проблеми розвитку української держави і права (Рішення Колегії МВС України від 28 лютого 1995 року № 4 КМ/2) та державних планів та програм Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні).

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення конституційної юстиції; нормативно-правова основа діяльності Конституційного Суду України, як єдиного органу конституційної юстиції в Україні.

Предметом дослідження є правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України а також нормативно-правове врегулювання статусу, організації і діяльності Конституційного Суду України.

Мета і задачі дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні місця Конституційного Суду в системі державних органів, розробці пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Конституційного Суду України через комплексне та системне дослідження нормативної бази діяльності органів конституційної юстиції України та зарубіжних держав, теоретичних досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених, результатів запровадження конституційної юстиції в системі стримувань та противаг гілок влади України та інших держав.

Для досягнення поставленої мети в ході дисертаційного дослідження необхідно вирішити наступні задачі:

для розуміння сутності правового явища конституційної юстиції дослідити теоретичні та практичні джерела генезису конституційної юстиції в державно-правовій практиці України та зарубіжних країн;

запропонувати визначення поняття інституту конституційної юстиції;

визначити місце інституту конституційної юстиції в системі стримувань та противаг;

здійснити дослідження різновидів органів конституційної юстиції та закономірностей їх запровадження в зарубіжних країнах.

На цій основі:

здійснити ґрунтовне дослідження причин та шляхів розв'язання правових проблем формування суддівського складу Конституційного Суду України;

розробити пропозиції по вдосконаленню повноважень єдиного органу конституційної юстиції України в межах ефективної системи стримувань та противаг влади в Україні;

дослідити основні засади конституційного провадження;

проаналізувати юридичну природу актів Суду та визначити їх місце в системі джерел права України.

Методологічною основою дослідження є комплекс загальнонаукових методів діалектичного пізнання: аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання. Окрім цього, широко використовувались: історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, логічний, системний та інші методи дослідження наукової проблеми.

В ході дослідження автор використовував теоретичні положення, розроблені теорією конституційного права, держави і права, міжнародного права, цивільно-процесуального права, історії держави і права, історії правових вчень.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці класиків наукової думки: Олександренко В., Браймса Д., Гоббса Т., Канта І., Монтеск'є Ш., Піскорського В., Есмена А. та ін.; розробки вчених СРСР: Дябло В.К., Жидкова О.А., Зівса С.Л., Златопольського Д.Л., Єгорова С.О., Кечек'яна С.Ф., Нуделя М.А., Перетерського І.С., Талалаєва А.М., Черніловського З.М. та ін.; вчених далекого та близького зарубіжжя: Авакяна С., Ардан Ф., Арона Р., Бєлкіна О.О., Бланкенагеля О., Боботова С.В., Вітрука М.В., Гаджієва Г.О., Касс Р., Кірєєвої О.Ю., Крутоголова М.А., Кряжкова В.О., Люшера Ф., Маклакова В.В., Медведчука В.В., Мітюкова М.О., Мішина О.А., Насирова Т.Я., Несмеянова С.Е., Овсепян Ж.І., Олтеану О.М., Страшуна Б.О., Туманова В.О., Хабрієвої Т.Я., Хессе К., Четвернина В.О., Чіркіна В.Є., Шварца Г., Штайнбергера Х., Шуберта Т.Е., Шульженко Ю.С., Ебзеєва Б.С. та ін.; розвідки сучасних українських дослідників-правознавців: Грошевого Ю.М., Денисова В.Н., Заєць А.П., Зуба І.В., Кампо В.М., Копєйчикова В.В., Козюбри М.І., Кривенко Л.Т., Лисенкова С.Л., Марцеляка О.В., Мироненка О.М., Погорілка В.Ф., Рабіновича П.М., Савенка М.Д., Скоморохи В.Є., Тихого В.Л., Тодика Ю.М., Фрицького О.Ф., Цвіка М.В., Черкеса М.Е., Шаповала В.М. та ін.

Нормативна база дослідження. Дослідження проблем конституційної юстиції України ґрунтується на аналізі відповідних норм Конституції України, Закону України про Конституційний Суд та інших законів України, Регламенту Конституційного Суду України, інших чинних нормативно-правових актів. Вирішення завдань дисертаційного дослідження здійснювалось і за допомогою порівняльно-правового аналізу регулювання організації та діяльності органів конституційної юстиції зарубіжних країн.

Емпірична база дослідження: узагальнена практика діяльності Конституційного Суду України з 1997 по 1999 рр. та аналіз досвіду діяльності органів конституційної юстиції деяких зарубіжних країн (Вірменія, Росія, ФРН та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній науці конституційного права в межах єдиного комплексного та цілісного дослідження здійснена спроба системного теоретико-правового аналізу проблем становлення та функціонування конституційної юстиції України із залученням та органічним поєднанням теорії і практики зарубіжних країн, що дає змогу автору сформулювати та обґрунтувати основні положення, що відображають новизну дослідження і особистий внесок здобувача в опрацюванні проблеми. Результати дослідження знайшли своє втілення у висновках, які виносяться на захист:

аналіз становлення конституційної юстиції, як в Україні, так і в зарубіжних державах, дозволив автору запропонувати періодизацію якісних етапів генезису інституту конституційної юстиції;

комплексне визначення поняття та сутності “конституційної юстиції” як інституту конституційного права;

визначення на теоретичному рівні правового статусу Конституційного Суду України в системі стримувань та противаг державної влади, як квазиоргану правосуддя, який входить в таку, що формується, контрольно-наглядову гілку влади в Україні;

висновок про те, що інститут конституційної юстиції не підриває основ парламентаризму та незалежного функціонування різних гілок влади;

висновок про те, що політична функція для спеціалізованого органу конституційної юстиції є неминуча внаслідок неможливості уникнення політичних відносин та захисту всіх без винятку норм основного закону, у тому числі і політичних;

висновок про те, що закріплення за Конституційним Судом України повноважень щодо тлумачення Конституції та законів України потребує прийняття спеціалізованого закону про нормативно-правові акти, в якому б регулювалися межі тлумачення;

здійснена диференціація актів Конституційного Суду України, і відповідно до їх різновиду, визначено місце в системі джерел права України;

аналіз повноважень та практики діяльності Конституційного Суду України дозволяє констатувати створення в Україні реального правового механізму захисту Основного Закону країни, однак конституційно-правовий статус Конституційного Суду потребує оптимізації порядку його формування, повноважень, провадження справ та актів.

Автором також розроблені та сформульовані практичні рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Конституційного Суду України.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження правових проблем становлення та функціонування конституційної юстиції України може сприяти більш глибокому розумінню розвитку, становлення та подальших шляхів еволюції системи вищих органів державної влади в Україні.

Сформульовані результати дослідження - як теоретичні, так і практичні положення, узагальнення, висновки та пропозиції - можуть бути використані в:

а) науково-дослідницьких цілях - для подальшої розробки та вдосконалення системи стримувань та противаг, розвитку теорії конституціоналізму;

б) в законотворчій роботі - для удосконалення та додаткового урегулювання на конституційному та законодавчому рівні норм, що регулюють діяльність Конституційного Суду України;

в) в навчальному процесі - при викладанні курсів з дисциплін “Конституційне право України”, “Державне право зарубіжних країн”.

Апробація результатів дослідження здійснювалась при проведенні курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” в Національній академії внутрішніх справ України, на конференціях:

Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи “Європа на порозі нового тисячоліття” (м. Київ, 5 травня 1999 року);

Міжвузівській науково-практичній конференції “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (м. Дніпропетровськ, 24-25 вересня 1999 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в наукових публікаціях автора у кількості 4 статей.

Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження, логікою викладення. Дисертація складається із: вступу; двох розділів, що охоплюють сім підрозділів; висновку та списку використаних джерел (двісті сорок сім). Повний обсяг дисертації складає 203 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

конституційний суд юридичний юстиція

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, задачі, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, теоретичні, нормативні та емпіричні основи дослідження, його наукова новизна, положення, що виносяться на захист, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ - “Історичні та загальнотеоретичні основи конституційної юстиції” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню становлення інституту конституційної юстиції в світовій теорії та практиці, розкриттю поняття, сутності та призначення конституційної юстиції та її органів.

Досліджуючи витоки інституту конституційної юстиції в країнах древньої цивілізації, необхідно враховувати, що розвиток сучасної концепції конституційної юстиції бере свій відлік з прецедентів, створених відомим англійським юристом Е.Коком та розробкою теорії правової держави на засадах принципу розподілу влади представниками теорії природного права та французькими мислителями (Д.Локк, Т.Гоббс, Ш.Монтеск'є, І.Кант).

Дослідження генезису інституту конституційної юстиції, механізму її реалізації, дозволило дисертанту визначити умови, що сприяють розвитку конституційної юстиції: писана конституція; розмежування установчої влади, що безпосередньо приймає основний закон і наділяє орган конституційної юстиції повноваженнями щодо її захисту, та законодавчої, виконавчої і судової гілок влади; авторитетність та самостійність судової гілки влади, як необхідний етап генезису конституційної юстиції; федеративний устрій держави, що обумовлюється необхідністю забезпечення захисту норм конституції у правовідносинах федерація-суб'єкт федерації.

Окрім цього, на основі дослідження генезису інституту конституційної юстиції, дисертант виділяє наступні етапи розвитку:

зародження та розвиток правової думки, як в межах філософських наук, так і спеціалізовано, формування та діяльність органів контрольно-наглядової компетенції, становлення судової влади як рівноправного елементу державного механізму (до кінця ХVІІ ст.) - І етап;

формування судового конституційного контролю (1803 р.) - ІІ етап;

інституціональне виокремлення спеціалізованого органу конституційної юстиції (1920 р.) - ІІІ етап;

формування квазисудового органу конституційної юстиції (1956 р.) - ІV етап;

здійснення синтезу всіх зазначених моделей конституційної юстиції, багатоманітність та варіантність розвитку (сучасний етап) - V етап.

Дослідження юридичної природи інституту конституційної юстиції, дозволило визначити її як головний елемент контрольно-наглядової гілки влади, яка поки що лише формується в Україні. Ідея її виділення мало поширена на законодавчому рівні і в інших державах.

Для розкриття сутності інституту конституційної юстиції дисертантом здійснена спроба класифікації конституційної юстиції за формою, за часом застосування, за юридичними наслідками, за порядком проведення, за способом проведення, за підставами перевірки легітимності нормативно-правових актів, за суб'єктами здійснення.

В наукових працях, за рідким виключенням, не дається визначення самого поняття “конституційна юстиція”. Найчастіше при характеристиці цього інституту користуються поняттями: “конституційний контроль”, “конституційний нагляд”, “судовий конституційний контроль”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне провадження”, “конституційне правосуддя”. Проте, конституційний нагляд та контроль виступають лише формою конституційної юстиції. Судовий конституційний контроль є різновидом конституційної юстиції за суб'єктним складом. Конституційне провадження є процесуальною частиною конституційної юстиції, адже поняттям “конституційна юстиція” охоплюються як матеріальні, так і процесуальні норми. Щодо терміну “конституційне правосуддя”, то цілком очевидно виникає питання: а чи може бути правосуддя неконституційним? Відтак, всі ці терміни не відображають сутності конституційної юстиції і, на нашу думку, є неповними та охоплюються поняттям “конституційна юстиція”.

Серед вітчизняних конституціоналістів та в законодавстві України найбільш вживаним терміном стало поняття “конституційна юрисдикція”. Однак, конституційна юрисдикція - це, у першу чергу компетенція Конституційного Суду, а у другу - коло повноважень у сфері правової оцінки конкретного юридичного факту з точки зору його відповідності конституції.

Проведене автором дослідження сутності інституту конституційної юстиції, позицій вітчизняних та зарубіжних науковців дозволило здійснити спробу дати своє визначення конституційної юстиції.

Конституційна юстиція - це конституційно-правовий інститут, який реалізується спеціалізованими органами в межах судової чи контрольно-наглядової гілок влади, офіційна організація і діяльність якого спеціально встановлюється конституцією та полягає у забезпеченні верховенства основного закону держави шляхом: перевірки, виявлення, констатації та усунення неконституційних актів; тлумачення конституції та законів; вирішення конституційних конфліктів та контролю за дотриманням меж реалізації повноважень інших гілок влади при нормотворчому процесі через прийняття загальнообов'язкових та остаточних по своїм юридичним наслідкам рішень.

Аналіз впровадження конституційної юстиції показав, що визначальним для вибору різновиду органу є приналежність країни до відповідної правової системи. Найбільшого впровадження отримала європейська модель конституційної юстиції, що зумовлено як континентальною системою права багатьох сучасних країн, так і оптимальністю цієї моделі.

Основою характеристики юридичної природи конституційних судів в якості конституційного органу державної влади, поряд з законодавчим органом, главою держави, урядом, верховним судом є здійснення органом конституційної юстиції самостійного напрямку державно-владної діяльності. Виділення спеціалізованих органів конституційної юстиції з меж законодавчої та судової гілок влади пов'язано з необхідністю кристалізації арбітральної та контрольно-наглядової функції державної влади.

Органи конституційної юстиції відрізняються від органів судової гілки влади в наступних характеристиках: організація та функціонування визначаються приписами основного закону країни, що ускладнює зміну їх правового статусу; об'єм повноважень; особливий спосіб формування та особливий правовий статус суддів; значна ступінь внутрішньоорганізаційної незалежності; особлива процедура діяльності; механізм виконання рішень; правові наслідки прийнятих рішень. Також, важливо підкреслити, що конституційні суди не є по відношенню до інших судів касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією.

Конституційний Суд України виконує функцію конституційного контролю в межах визначеної Конституцією судової гілки влади. Однак, окреслена специфіка органу конституційної юстиції у порівнянні з судами загальної юрисдикції дозволяє зробити висновок про визначення на теоретичному рівні статусу Конституційного Суду України як “квазиоргану” правосуддя України, який входить, хоча це і не закріплено на конституційному рівні, в контрольно-наглядову гілку влади України. І, хоча Конституція України відносить Конституційний Суд до судової гілки влади, ми можемо говорити про це, як про етапний фактор у становленні контрольно-наглядової гілки влади.

Досліджуючи діяльність органів конституційної юстиції, автор виділяє охоронну, регулятивну і політичну функції та аналізує проблему деполітизації діяльності органів конституційної юстиції, також визначає комплекс деполітизуючих засобів.

Другий розділ - “Утворення та функціонування Конституційного Суду України, як органу конституційної юстиції” присвячений дослідженню правового статусу суддів Конституційного Суду України, повноваженням Суду та основним шляхам їх вдосконалення, основам провадження справ в Конституційному Суді, юридичній природі та дії актів Конституційного Суду України.

Місце та роль органів конституційної юстиції в системі державних органів обумовлюють високі, як правило, досить жорсткі вимоги, які висуваються перед претендентами на посаду судді: громадянство, компетентність, віковий ценз, несумісність, місце чи термін проживання, володіння державною мовою, бездоганна репутація. З урахуванням специфіки повноважень єдиного органу конституційної юстиції України необхідно встановити мінімальну кількість суддів з наявністю наукового ступеня з юридичних наук.

На відміну від суддів загальної юрисдикції, термін повноважень членів Конституційного Суду України є обмеженим. Пожиттєве призначення, на думку автора, можливе лише в країнах зі стабільною демократією. З іншої сторони, термін повноважень має бути достатнім і для забезпечення незалежності суддів.

Члени органу конституційної юстиції призначаються чи обираються: а) вищим законодавчим органом держави; б) главою держави; в) в результаті спільних дій законодавчих та виконавчих органів; г) на паритетних засадах законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Формування суддівського складу різними гілками влади на рівноправних засадах, як це запроваджено і в Україні, дозволяє забезпечити їх незалежність та запобігти можливості впливу однієї з гілок влади на хід розгляду справ в подальшому. При нездатності уповноваженого органу здійснити призначення суддів Конституційного Суду України у встановлений термін це право повинно переходити іншому суб'єкту. Так, у разі необрання судді Суду з'їздом суддів та Президентом, це право може перейти Верховній Раді України, яка у місячний термін повинна реалізувати зазначене повноваження. У разі невиконання повноваження Верховною Радою України, її право повинно перейти Президенту України, який у місячний термін заповнює вільні вакансії. Подібний механізм дозволить забезпечити дієвість органу конституційної юстиції. За чинним законодавством у разі блокування цього питання одним із суб'єктів призначення, діяльність Конституційного Суду України буде значно ускладнена.

Окрім порядку формування, в гарантії особистої незалежності суддів включається недоторканість (судовий індемнітет і імунітет), незмінність (неможливість усунення судді з посади на протязі терміну повноважень без законних підстав), матеріальне забезпечення та соціальний захист.

Об'єм та зміст повноважень будь-якого новоутвореного державного органу завжди є предметом гострих дискусій зацікавлених сторін, особливо, коли надання владних повноважень супроводжується зменшенням їх в інших державних інституціях. Подібна ситуація стосується і єдиного органу конституційної юстиції.

Визначення легітимності актів Конституційним Судом України є його головним, “титульним” завданням по охороні конституційних положень, захисту прав та свобод людини і громадянина. В практиці конституційних судів цей напрямок діяльності, поряд із тлумаченням, є основним. Підтверджує це і Конституційний Суд України. З 34 перших прийнятих рішень за період з січня 1997 по вересень 1999 - 16 з питань визначення конституційності актів. Об'єктами дослідження на конституційність стали закони Верховної Ради України - 7, постанови Верховної Ради - 3, указ Президента України - 1, розпорядження Президента - 1, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим - 3. Як бачимо, нормативно-правові акти Верховної Ради є основним об'єктом конституційного контролю. Повноваження Конституційного Суду України щодо контролю за легітимністю актів Верховної Ради дозволяють забезпечити дотримання конституційних рамок і вищим представницьким та єдиним законодавчим органом України.

Дослідження проблеми контролю за конституційністю законів, прийнятих шляхом референдуму, виявило необхідність закріплення за Конституційним Судом обов'язкового попереднього контролю щодо питань та законів, які виносяться на всеукраїнський референдум.

Перевірка конституційності указів та розпоряджень президента, актів уряду в окремих країнах стає розповсюдженим явищем. На відміну від Верховної Ради України, конституційному контролю підлягають не лише правові акти, а й інші акти Президента.

Щодо визначення конституційності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то, як показала практика, порушення законодавства України відбувається при намаганні автономії вийти за межі статусу територіальної. Однак, зауважимо, що в законодавстві необхідно було б передбачити попередній обов'язковий конституційний контроль щодо Конституції Автономної Республіки. На жаль, схвалення Верховною Радою України Основного Закону Автономної Республіки Крим відбулося без участі Конституційного Суду. В подальшому доцільно закріпити зазначені повноваження контролю відносно Конституції Криму та правових положень про внесення змін до її тексту.

Серед повноважень єдиного органу конституційної юстиції України важливе місце займає визначення відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Не виключається ситуація створення серйозних правових колізій, коли ратифікований міжнародний договір виявиться таким, що суперечить Конституції України. Щоб уникнути можливості виникнення колізії, необхідно закріпити за Конституційним Судом обов'язковий попередній контроль всіх міжнародних договорів до остаточної ратифікації їх Верховною Радою. Лише таким чином можна забезпечити стабільність правової системи України при імплементації норм міжнародного права.

Дослідження актів, які можуть бути перевірені на легітимність єдиним органом конституційної юстиції України, виявляє незавершеність нормативного урегулювання цієї проблеми. Окрім вищезазначеного, залишається невирішеним питання щодо здійснення Верховним Судом України та Вищим арбітражним судом роз'яснень з питань застосування законодавства, які, відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для судів, інших органів і службових осіб. Тому, з точки зору дисертанта, необхідно закріпити за Конституційним Судом повноваження щодо можливості перевірки конституційності постанов пленуму вищих судових органів України.

Принцип законності передбачає не лише відповідність норм законів та підзаконних актів Основному Закону держави, а й єдність та стабільність в розумінні змісту та значення конституційних норм. Виконання цієї вимоги забезпечується офіційним та обов'язковим тлумаченням, здійснюваним Конституційним Судом. З січня 1997 р. по вересень 1999 р. з 34 рішень, 18 прийнято у зв'язку з необхідністю з'ясування змісту правових норм, серед яких 9 стосувалось тлумачення Конституції, 6 - статей кодексів України і 8 - законів.

Процес тлумачення вимагає широкої обізнаності в галузі права, правової культури, логіки мови, історії тощо. Тлумачення - це своєрідний юридичний аналіз, який передбачає цілий ряд послідовних, пов'язаних одна з одною стадій та рівнів. Наділення цим повноваженням Конституційного Суду України (легальне тлумачення) є досить природним явищем та базується на принципі: “ніхто не може бути суддею у своїй власній справі”. Звичайно, здійснювана діяльність Конституційного Суду України по тлумаченню норм діючого законодавства не повинна порушувати принцип розподілу влади та вторгатися у сферу творення законів Верховною Радою України. Однак, здійснення тлумачення не обмежене, не існує яких-небудь норм щодо визначення правил тлумачення. Єдине підґрунтя - це теоретичні основи. Тому, для визначення правових рамок цього повноваження необхідно врегулювати цю проблему при створенні закону про нормативно-правові акти.

Спеціально виділити універсальний метод тлумачення в діяльності Конституційного Суду України неможливо. Для точного розуміння сутності правової норми необхідно застосовувати всі методи у повній мірі в сукупності їх переваг та можливостей (граматичний, системний, логічний, історичний, телеологічний). Лише таким чином можна забезпечити ефективне досягнення правомірного результату.

Серед країн СНД, Балтії та Східної Європи, в правових системах яких діє орган конституційної юстиції та, за якими законодавством закріплено право офіційного та обов'язкового тлумачення - конституції та законів - Азербайджан, Узбекистан; конституції та конституційних законів - Албанія; конституції - Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Болгарія; конституційних законів - Словацька Республіка.

Досліджуючи проблему тлумачення Конституції та законів України, автор з'ясував необхідність забезпечення повноти розуміння вищих правових норм держави через доповнення повноважень Конституційного Суду України тлумаченням норм міжнародних договорів, відповідно до принципів міжнародного права.

Іншим, не менш важливим повноваженням Суду, є участь у процедурі імпічменту Президента України, яка носить обмежений характер, як і в Казахстані та Росії. На відміну від групи країн, де органи конституційної юстиції безпосередньо вирішують питання про усунення глави держави з посади (Австрія, Албанія, Болгарія, Вірменія, Грузія, Італія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина та ін.), в Україні Конституційний Суд лише констатує дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент. Матеріальні основи усунення Президента від влади контролює Верховний Суд України. Подібний розподіл є одним з важливих кроків виокремлення Конституційного Суду в сферу контрольно-наглядової влади.

Порівняльно-правовий аналіз повноважень Конституційного Суду України та органів конституційної юстиції зарубіжних країн дозволив автору запропонувати закріпити за Конституційним Судом повноваження щодо оголошення неконституційною бездіяльність вищих органів державної влади з метою цілісного захисту основ конституційного ладу.

Проте, компетенція будь-якого органу нічого не варта, якщо не передбачений дієвий механізм її реалізації. Оскільки наявність процесуального права викликана необхідністю реалізації норм матеріального права в певній процесуальній формі, то після аналізу проблем вдосконалення повноважень Конституційного Суду України дисертант здійснив дослідження основ конституційного судочинства.

Детальний аналіз законодавства, що регулює процесуальну діяльність Конституційного Суду, дозволив автору запропонувати включити до суб'єктів права на конституційне подання щодо визначення легітимності акту і вищого органу виконавчої влади України - Кабінет Міністрів, що відповідатиме закріпленому на конституційному рівні принципу розподілу влади та Генерального прокурора України. Окрім цього, місце та роль Верховної Ради у формуванні правової основи функціонування суспільства та держави дає право надати народним депутатам України повноваження щодо направлення в Конституційний Суд конституційного подання про перевірку міжнародних договорів на відповідність Основному Закону України.

Дисертант, досліджуючи порядок розгляду справ в єдиному органі конституційної юстиції, пропонує розділити його на наступні етапи: направлення в Конституційний Суд України конституційного подання (звернення) та попередня перевірка матеріалів; дослідження матеріалів суддею-доповідачем; порушення конституційного провадження; розгляд справи на пленарному засіданні Суду; прийняття заключного акту; проголошення та вступ в юридичну силу акту Конституційного Суду; перегляд Конституційним Судом раніше винесеного рішення.

Однак, відсутність строкових обмежень підготовки матеріалів до розгляду суттєво порушує систему гарантій суб'єктів права. Тому доцільно було б встановити двомісячний термін для вивчення матеріалів конституційного подання (звернення).

Досліджуючи юридичну природу та дію актів Конституційного Суду України, дисертант визначив, що при визнанні нормативного акту неконституційним, створюється нова норма права, яка відміняє минулу, розповсюджується на невизначене коло випадків, є обов'язковою для всіх суб'єктів правовідносин в Україні та не підлягає оскарженню. Що стосується актів тлумачення Конституції та законів України Конституційного Суду, то єдиної точки зору немає ні в Україні, ні в зарубіжних державах. Одні автори стверджують про загальнонормативність тлумачень нормативного акту, як правило, обґрунтовуючи свою позицію обов'язковістю та загальністю рішень органу конституційної юстиції. Другі автори зазначають, що орган конституційної юстиції не може модифікувати конституційну норму ні при казуальному, ні при нормативному тлумаченні.

На думку дисертанта, юридична сила актів тлумачення повністю залежить від об'єкта тлумачення. І, якщо тлумачення закону може бути змінено Верховною Радою через зміну закону, то тлумачення Конституції може бути кореговано лише після зміни норми Основного Закону країни. І, хоча акти тлумачення Конституційного Суду України мають певні ознаки нормативності (мають загальнодержавний обов'язковий характер), однак вони не можуть розглядатися як самостійні джерела права. Вони є інтерпретаційними актами, несуть допоміжний характер та можуть бути застосовані лише у зв'язку із застосуванням відповідної норми.

Дискусивність визначення юридичної природи актів Конституційного Суду України вимагає створення закону про нормативно-правові акти України, який визначив би на законодавчому рівні єдину структуру джерел права України.

Як було з'ясовано, Конституційний Суд України уповноважений законодавством на розповсюдження дії свого акту лише на майбутні правовідносини. Однак, у відповідності до пункту 1 Перехідних положень Конституції всі акти, що не відповідають Конституції, автоматично втрачають чинність на момент прийняття Конституції. Тому, в законодавстві України цілком слушно було б при визначенні конституційності актів Конституційним Судом розмежувати акти, які прийнято до схвалення Основного Закону держави і на 28 червня 1996 року не відповідали йому і ті акти, які були видані після зазначеної дати. Втрата чинності перших повинна бути врегульована відповідно до п. 1 Перехідних положень та ст.8 Конституції про пряму дію конституційних норм, тобто з моменту схвалення законодавчим органом остаточного тексту Конституції. А других, відповідно, - з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України про визначення їх легітимності або з відстрочкою введення в дію такого рішення.

У відповідності до ч.2 ст. 70 Закону про Конституційний Суд України - орган конституційної юстиції України має право на визначення у своєму рішенні строків його виконання. Однак, проблема полягає в тому, що не зазначені граничні межі такого повноваження. На нашу думку, цілком виправдано було б визначення такого терміну в межах шести місяців. Цей строк є достатнім для того, щоб забезпечити можливість відповідному органу гнучкіше та відповідальніше підійти до адекватного врегулювання правовідносин та виконання рішення Суду.

У висновках автор формулює загальні підсумки дослідження, основні теоретичні та практичні положення щодо розв'язання проблем становлення та функціонування конституційної юстиції України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Гергелійник В.О. Генезис конституційної юрисдикції // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1998. - №2. - С.24-33.

Гергелійник В. Конституційний суд в системі органів контрольної влади: теоретичні аспекти // Право України. - 1999. - №5. - С.81-85.

Гергелійник В.О. Деякі аспекти офіційного тлумачення Конституції та законів України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 1999. - №3. - С.8-12.

Гергелійник В.О. Критерії відбору кандидатів на посаду судді органу конституційної юстиції в Україні та зарубіжних країнах (порівняльно-правовий аналіз) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №4. - С.29-34.

Размещено на Allbest.ru