Правові та організаційні засади діяльності суб’єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

УДК 342.5:351.746.1(477)(043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес

КРЕМЕНОВСЬКА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Ірпінь - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Коваль Микола Васильович - Національний університет державної податкової служби України, начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Коваленко Валентин Васильович - Академія правових наук України

кандидат юридичних наук, доцент Мосьондз Сергій Олександрович - Університет економіки і права КРОК, доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Захист відбудеться „12” лютого 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 Національного університету державної податкової служби України ДПА України за адресою 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, 55.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток в Україні інститутів демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства вимагає створення надійних та дієвих систем захисту життєво важливих матеріальних, інтелектуальних, культурних та духовних цінностей Українського народу. Все це обумовлює необхідність правового забезпечення системи національної безпеки та створення організаційних засад діяльності законодавчо визначених суб'єктів виконавчої влади в цій сфері.

Визначення сутності та особливостей адміністративно-правового регулювання діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України ще не дістало належного теоретико-правового опрацювання. У вітчизняній та зарубіжній адміністративно-правовій літературі ці питання розглядаються фрагментарно, без комплексного підходу, а саме як окремі напрями організуючого впливу державних органів за відповідними галузями, у зв'язку з чим правові та організаційні засади діяльності державних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення національної безпеки залишаються недослідженими, а єдиної концепції організації системи цих органів загалом у вітчизняній адміністративно-правовій науці ще не напрацьовано.

Важливий науковий внесок у дослідження проблеми управління адміністративно-політичною діяльністю держави загалом зробили такі вітчизняні вчені, як В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, Н.Р. Нижник, С.Г. Стеценко, В.О. Шамрай, В.К. Шкарупа та ін. Окремі аспекти проблематики забезпечення національної безпеки досліджували К.О. Біла, О.Г.Білорус, В.Ю. Богданович, О.С. Бодрук, В.П. Горбулін, О.П. Дзьобань, А.Б. Качинський, В.Ю. Кобринський, Г.К. Крючков, М.Б. Левицька, В.А. Ліпкан, О.Я. Маначинський, Г.В. Новицький, О.А. Палій, Г.О. Пономаренко, Г.П. Ситник, О.В. Феденко, О.Л. Хилько, Л.М. Шипілова та інші вчені. Водночас їх увагу здебільшого було зосереджено на аналізові теоретико-правових, військово-політичних, геостратегічних питань забезпечення національної безпеки та, незважаючи на активізацію наукових досліджень з цієї проблематики, багато питань у цій сфері залишаються ще дискусійними. Це стосується, насамперед, адміністративно-правового регулювання діяльності державних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення національної безпеки, що є недостатньо вивченим напрямом наукового пошуку.

З огляду на це виникла нагальна потреба у дослідженні правових та організаційних засад діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки та пов'язаних з цим питань, які постали на сучасному етапі державотворення України. Викладене пояснює актуальність теми дослідження, структуру дисертації, її зміст, а також вибір наукового, нормативно-правового та практичного матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2007 року за № 105/2007, а також п.п. 1.1, 1.2, 2.6 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004 - 2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. за № 755. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка 31.01.2007 р., протокол № 1. Формулювання теми було уточнено рішенням вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка 25 лютого 2009 року, протокол № 3.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, системи нормативно-правового регулювання та практики реалізації положень чинного законодавства щодо організації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки визначити зміст, правові засади та організацію діяльності цих суб'єктів та надати науково-обґрунтовані пропозиції та рекомендації з її удосконалення.

Зазначеною метою обумовлено постановку та пошук оптимальних шляхів вирішення таких завдань:

- проаналізувати стан розроблення проблематики національної безпеки у теоретичних дослідженнях, здійснюваних вітчизняною адміністративно-правовою наукою;

- розглянути питання забезпечення національної безпеки України в контексті міжнародних відносин та підтримання колективної і регіональної безпеки в межах співробітництва з іншими державами в сучасних умовах;

- розкрити сучасні підходи держави до вирішення питань організації управління у сфері національної безпеки України;

- охарактеризувати комплекс нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки;

- конкретизувати основні аспекти організуючої діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України;

- уточнити поняття, правові та організаційні засади координації та контролю в діяльності органів виконавчої влади, що забезпечують національну безпеку України;

- визначити основні засади взаємодії органів виконавчої влади з іншими суб'єктами забезпечення національної безпеки України;

- розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правових та організаційних засад діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України з метою подолання окремих колізій чинних нормативно-правових актів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України.

Предметом дослідження є правові та організаційні засади діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України.

Методи дослідження обрано з урахуванням його мети і завдань, об'єкта і предмета. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Базовим у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснити системний аналіз правових розпоряджень у сфері, що є предметом дослідження.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено категоріальний апарат, визначено зміст і сутність національної безпеки України та основних засад діяльності суб'єктів її забезпечення, визначено поняття механізму управління сферою національної безпеки, уточнено сутність основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України (розділ 1, пп. 1.1, 1.2, 2.1). Застосування історичного методу сприяло дослідженню сучасного стану системи забезпечення національної безпеки України, організації діяльності суб'єктів виконавчої влади в цій сфері, що розглядаються як результат розвитку суспільних відносин, під час розгляду особливостей становлення та розвитку системи забезпечення національної безпеки в Україні, розвитку національного законодавства з питань регулювання діяльності суб'єктів її забезпечення, та причин виникнення в науці адміністративного права інституту національної безпеки й визначення походження таких складових забезпечення національної безпеки, як управління, взаємодія, контроль та координація суб'єктів її забезпечення (пп. 1.1, 1.2; розділ 2). Із використанням порівняльно-правового методу здійснено аналіз зарубіжного досвіду формування та здійснення державної політики у сфері національної безпеки (розділ 1). На підставі діалектичного методу визначено зміст складових механізму забезпечення національної безпеки органами виконавчої влади (розділи 2 - 3). Метод правового аналізу дозволив виявити окремі неузгодженості у механізмі адміністративно-правового регулювання діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України та сформулювати пропозиції щодо його удосконалення (розділ 2, п. 3.1). Соціологічний метод (анкетування) застосовано при збиранні й аналізі інформації, виробленні пропозицій щодо вдосконалення організації діяльності державних органів, які забезпечують національну безпеку (розділи 1 - 3). Статистичний метод використовувався при опрацюванні матеріалів Ради національної безпеки і оборони України з метою виявлення проблем у сфері забезпечення національної безпеки спеціально створеними державними органами та формулюванні пропозицій щодо її вдосконалення (розділ 1), при аналізі матеріалів, які допомогли зумовили обґрунтувати виникнення і розвиток інституту національної безпеки в адміністративно-правовій науці (пп. 1.1, 2.1).

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практики діяльності Ради національної безпеки і оборони України та інших суб'єктів забезпечення національної безпеки України за 2003--2008 роки, результати анкетування понад 400 осіб серед населення та працівників державних органів, що забезпечують національну безпеку України з метою вивчення ефективності діяльності державних органів у сфері забезпечення національної безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із небагатьох в Україні комплексних монографічних досліджень, котре стосується правових і організаційних засад діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України. Наукова новизна дисертаційного дослідження відображена в таких основних положеннях, висновках і пропозиціях: вперше:

- сформульовано критерій класифікації національної безпеки за рівнями управління, що здійснюється, зокрема на загальнодержавному, галузевому, міжгалузевому та регіональному рівнях;

- виходячи із сучасного стану адміністративно-правового регулювання діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України запропоновано включити до основних напрямів державної політики особисту безпеку людини як окрему головну і системоутворюючу складову діяльності суб'єктів виконавчої влади;

- розроблено пропозиції та рекомендації, зміни і доповнення щодо удосконалення законодавства, зокрема Закону України „Про основи національної безпеки України”;

набуло подальшого розвитку:

- визначення основних напрямів державної політики у сфері забезпечення національної безпеки як у науково-теоретичних, так і практичних аспектах її формування та здійснення;

- організаційна діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України, що передбачає узгодження повноважень та співпраці у виконанні покладених завдань; чіткого визначення основних засад координації та взаємодії між суб'єктами забезпечення національної безпеки; оптимізації структури органів виконавчої влади, які забезпечують національну безпеку України;

- теоретичне напрацювання адміністративно-правової науки у розробленні проблематики національної безпеки, її сутності та змісту як правової категорії;

удосконалено:

- понятійно-категоріальний апарат у сфері національної безпеки України, зокрема визначення пов'язаних з цим термінів: „національна безпека”, „сфера національної безпеки”, „галузь національної безпеки”, „людська сфера безпеки” та деяких інших;

- механізм адміністративно-правового регулювання в частині організації діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України.

Практичне значення одержаних при проведенні дисертаційного дослідження результатів визначається можливістю вдосконалити чинне законодавство та організаційно-правові засади діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України.

Його результати можуть бути використані у:

науково-дослідній діяльності - при проведенні науково-дослідної роботи студентів, курсантів і слухачів, підготовці лекційних матеріалів, підручників, навчальних посібників, подальшому розробленні проблемних питань діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України;

правотворчій діяльності - при вдосконаленні законодавства щодо основ національної безпеки України;

правозастосовній діяльності - як методологічна основа для подальшого дослідження правових та організаційних засад діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки; при проведенні освіти населення з безпеки, підвищення її рівня серед державних службовців; удосконалення адміністративних заходів із забезпечення національної безпеки України (акт про впровадження Управління Національного банку України в Донецькій області від 23 жовтня 2007 р.);

навчальному процесі - при викладанні курсів з адміністративного права, міжнародного права, національної безпеки України, загальної теорії національної безпеки, соціології, політології (акт про впровадження Донецького юридичного інституту ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка від 11.01.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації мають цілком самостійний характер.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені, зокрема на міжнародних науково-практичних конференціях: „Закон і діти” (Донецьк, 5 жовтня 2006 р.); „Міграція: проблеми та шляхи їх вирішення” (Донецьк, 18--19 травня 2007); „Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методологічні та організаційно-практичні проблеми впровадження, застосування та перспективи розвитку” (Донецьк, 24--26 травня 2007 р.); „Правове регулювання сучасної соціальної політики держави щодо неповнолітніх: проблеми та перспективи” (Донецьк, 28 вересня 2007 р.); „Роль Державної автомобільної інспекції у забезпеченні безпеки дорожнього руху, розкритті злочинів, попередженні та протидії терористичним актам” (Донецьк, 12 жовтня 2007 р.); „Боротьба з торгівлею людьми” (Донецьк, 21 червня 2008 р.); „Забезпечення громадської безпеки правоохоронними органами під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року” (Донецьк, 18 червня 2009 р.); науково-практичних конференціях: „Забезпечення громадської безпеки - головне завдання правоохоронних органів держави” (Донецьк, 23 лютого 2007 р.); „Реформування системи органів внутрішніх справ та євроатлантична інтеграція України” (Київ, 4 листопада 2008 р.) круглих столах і наукових семінарах - „Актуальні проблеми захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі здійснення правоохоронної діяльності в сучасних умовах” (Донецьк, 26 грудня 2006 р.); „Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах” (Луганськ, 21--22 квітня 2007 р.); „Реалізація державної політики стосовно дітей, молоді, сімей та затвердження ґендерної рівності на території Донецької області”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 14 публікаціях, у тому числі 2 монографіях, виконаних у співавторстві (частка здобувача становить 0,33%), шести наукових статтях у фахових наукових виданнях України, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах і семінарах.

Структура дисертації обумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (217 найменувань на 26 сторінках) та 8 додатків на 15 сторінках. Загальний обсяг дослідження становить 210 сторінок, з яких 167 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ Зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь її наукового розроблення, розкривається її мета та основні завдання, детерміновано об'єкт і предмет проведеного дослідження, окреслено методологічні засади його здійснення. Розкривається наукова новизна роботи та практична значущість здобутих результатів, її зв'язок з науковими програмами, темами, планами, а також наводяться відомості про апробацію, впровадження та оприлюднення результатів дослідження, відомості про публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 „Національна безпека як правова категорія в реалізації конституційно зафіксованих ознак суверенності і незалежності Української держави” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Національна безпека у науково-теоретичних дослідженнях, здійснюваних українською правовою наукою” обґрунтовується необхідність проведення фундаментального дослідження проблеми забезпечення національної безпеки в контексті діяльності суб'єктів її забезпечення, зокрема, органів виконавчої влади. Розглянуто визначення поняття „національна безпека” загалом і в контексті діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки.

Доведено, що поняття національної безпеки є неоднозначним і припускає наявність певних структуроутворювальних складових (рівнів): безпека особи, суспільства, держави як об'єднаної нації, міждержавних стосунків та глобального (загальноцивілізаційного) рівня безпеки.

Актуалізовано питання забезпечення особистої безпеки людини та захисту її інтересів, створення належних умов життя й самореалізації кожної особистості як необхідної передумови стабільного, безпечного і прогресивного розвитку суспільства та нації загалом. Визначено, що безпека за своєю сутністю та змістом постає як стан захищеності всіх сфер життєдіяльності суспільства (економічної, політичної, оборонної, соціальної, екологічної та ін.) від внутрішніх і зовнішніх загроз та посягань і таким чином забезпечує їх стабільне функціонування.

У підрозділі 1.2. „Політика національної безпеки на сучасному етапі державотворення в Україні” вказано на такі основні характерні особливості державної політики України у сфері забезпечення національної безпеки: а) державна політика національної безпеки забезпечує комплексний підхід суб'єктів її забезпечення відповідно до наявних і потенційних загроз; б) підвищення ефективності діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки досягається шляхом оптимізації їх участі та взаємодії під час виконання своїх функцій; в) нормативний характер закріплення державної політики національної безпеки сприяє здійсненню контролю за практичною реалізацією її положень; г) наявність у країні розробленої та належним чином нормативно зафіксованої політики національної безпеки сприяє розвиткові міждержавних стосунків та міжнародного співробітництва та поліпшує відносини довіри між країнами.

На підставі аналізу основних сфер державної політики національної безпеки, визначених Законом України „Про основи національної безпеки України”, крім законодавчо зафіксованих складових національної безпеки, запропоновано виділити окремо сферу особистої безпеки людини. Зазначена сфера стосується проблеми забезпечення безпеки кожної окремої людини як фізичної особи та включає комплекс основних напрямів державної політики щодо захисту її фізичного і морального здоров'я, створення належних умов життя (зокрема праці і відпочинку), а також соціального захисту.

У підрозділі 1.3. „Національна безпека України в контексті міжнародних відносин та підтримання колективної і регіональної безпеки в межах співробітництва з іншими державами” досліджено питання міжнародного співробітництва у сфері підтримання світового порядку та безпеки як важливого засобу реалізації геополітичних інтересів різних країн на світовій арені.

Обґрунтовано, що міжнародні відносини України у сфері підтримання колективної і регіональної безпеки та співробітництва з іншими державами включають у себе системну сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, воєнних та гуманітарних зв'язків та їх відношень між основними суб'єктами світового співтовариства. На підставі аналізу міжнародних систем колективної і регіональної безпеки висновується, що стабільність будь-якої системи безпеки залежить від надійності наявної сили й потенціалу організації безпеки. Детерміновані відмінності національних інтересів різних держав обумовлюють необхідність їх узгодження на міжнародному рівні, що постає необхідною передумовою формування системи міжнародних відносин.

Посилення інтеграційних процесів у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки, що відбуваються на регіональному та глобальному рівнях, сприяє прискореному розширенню систем колективної безпеки, а також розвиткові військово-стратегічного партнерства.

Розділ II „Нормативно-правове закріплення основних засад діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки в Україні” містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1. „Сучасний підхід Української держави до вирішення питань організації управління у сфері національної безпеки” стверджується, що захист національної безпеки і національних інтересів України передбачає комплексне застосування заходів організаційно-правового та управлінського характеру, які включають такі важливі складові, як оборона держави, захист її територіальної цілісності і недоторканості, державного суверенітету та забезпечення стабільного і безпечного функціонування інститутів державної влади та громадянського суспільства всередині країни та за її межами.

Доводиться, що найбільша питома вага у сфері управління національною безпекою України належить саме державним органам виконавчої влади, при цьому вищим органом, який здійснює організацію забезпечення національної безпеки, є Президент України. Координаційним органом в цій сфері є Рада національної безпеки та оборони України, яка визначає основні напрями державного регулювання та участь у забезпеченні національної безпеки широкого кола суб'єктів.

Під забезпеченням сфери національної безпеки України розуміється комплекс політичних, економічних, воєнних, соціальних і правових заходів, які здійснюються задля незалежності, територіальної цілісності, недоторканості держави, захисту інтересів суспільства, а також життя, здоров'я і благополуччя особистості.

На підставі аналізу закріплених у Стратегії національної безпеки України механізмів реалізації державної політики національної безпеки стосовно удосконалення системи управління цією сферою обґрунтовується необхідність законодавчого уточнення завдань і функцій суб'єктів виконавчої влади, усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах із питань національної безпеки і оборони, чіткого розмежування завдань і сфер відповідальності суб'єктів забезпечення національної безпеки. Зокрема пропонується доповнення положень Закону України „Про основи національної безпеки України” окремими нормами, що регламентують діяльність суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України щодо гарантування безпеки особистості.

У підрозділі 2.2 „Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність державних органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки” висновується, що системі нормативних актів, якими врегульовано сферу національної безпеки, притаманна, поряд з узгодженістю, і певна підпорядкованість джерел, яка, своєю чергою, є відображенням ієрархічності й централізму.

По-перше, всі нормативно-правові акти у сфері національної безпеки засновано на положеннях Конституції та законів України, а всі інші нормативно-правові акти розробляються й ухвалюються відповідно до їх положень та у визначених законодавством межах, що охоплюють широке коло заходів оборонного, політичного, економічного, соціального та іншого характеру.

По-друге, нормативно-правові акти, які приймаються вищими органами державної влади, є основою для прийняття нормативних актів нижчестоящими органами - міністерствами, відомствами, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, та базуються на нормативно-правових актах загального характеру.

Запропоновано класифікацію комплексу нормативно-правових актів, що регулюють діяльність державних органів у сфері забезпечення національної безпеки за джерелами і суб'єктами їх ухвалення та за характером і формою вираження нормативних приписів. Обґрунтовується можливість класифікації нормативно-правових актів за групами, що визначають: 1) основні засади національної безпеки; 2) правовий статус, порядок утворення, завдання, функції, структуру і компетенцію суб'єктів виконавчої влади, що забезпечують національну безпеку України; 3) порядок взаємовідносин суб'єктів забезпечення національної безпеки, їх взаємні права і обов'язки.

Розділ 3 „Організація діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення національної безпеки України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Організуюча діяльність суб'єктів виконавчої влади, які здійснюють забезпечення національної безпеки України” визначено, що найбільш численними суб'єктами забезпечення національної безпеки є органи виконавчої влади, які за своїм правовим статусом наділені певними повноваженнями, що зумовлюють, відповідно до виконуваних ними функцій, їх здатність брати участь у забезпеченні національної безпеки.

З урахуванням того, що органи виконавчої влади здійснюють і управлінські повноваження у сфері забезпечення національної безпеки, то на різних рівнях, із метою більш детального аналізу питання здійснення ними управлінської діяльності, пропонується умовний поділ рівнів управління національною безпекою на загальнодержавний (централізованого керівництва сферою національної безпеки загалом), галузевий (керівництва окремими галузями національної безпеки) та регіональний (делегування повноважень з центру на відповідні території) рівні.

Доводиться, що шляхом участі у діяльності РНБОУ реалізуються основні засади внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони, а керівники органів, які входять до складу РНБОУ, здійснюють не тільки управління у відповідних галузях згідно з покладених на них повноважень, але й беруть участь у здійсненні координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони як у мирний час, так і в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

У підрозділі 3.2. „Координація та контроль у діяльності органів виконавчої влади, що забезпечують національну безпеку” детально досліджуються правові та організаційні засади координації у діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки. Зазначається, що координація має багато спільних рис із взаємодією, проте підкреслюється, що ці функції не є тотожними, оскільки взаємодія постає як погоджена діяльність різних суб'єктів забезпечення національної безпеки, а координація при цьому є засобом забезпечення узгодження, а також керування ним.

Особлива увага приділяється аналізові правових та організаційних засад діяльності Ради національної безпеки і оборони України, яка відповідно до чинного законодавства є спеціально створеним державним органом, що забезпечує координацію в діяльності державних органів у сфері забезпечення національної безпеки. На підставі аналізу законодавчо визначених повноважень Ради національної безпеки і оборони України стверджується, що загалом координація у сфері забезпечення національної безпеки має своєю метою спрямування діяльності та установлення співробітництва між державними органами, розподіл їх повноважень, а також усунення дублювання й перетинання компетенції у їх здійсненні. Стверджується, що зазначена діяльність включає координацію всієї системи загалом, її функціональних елементів, підрозділів державних органів за функціональним і територіальним критеріями.

Детально аналізується зв'язок координації в діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки зі здійсненням функції контролю. Зазначається, що контроль в діяльності державних органів полягає у виконанні широкого кола заходів на основі принципів забезпечення національної безпеки та здійснюється виключно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Радою національної безпеки і оборони України залежно від змісту основних напрямів державної політики та виконання практичних завдань у цій сфері.

У підрозділі 3.3 „Взаємодія суб'єктів, що забезпечують національну безпеку” зазначається, що специфічний характер діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки, розмаїття і складність розв'язуваних при цьому завдань зумовлюють нагальну потребу постійної координації та взаємодії керівних органів і підрозділів сектору безпеки, а також правоохоронних органів, оскільки налагоджена система взаємодії істотно розширює можливості всіх суб'єктів забезпечення національної безпеки та зростає ефективність захисту національних інтересів від наявних і потенційних загроз.

Під взаємодією суб'єктів забезпечення національної безпеки розуміється заснована на нормативно-правових актах та узгоджена за метою, часом і місцем діяльність рівноправних органів виконавчої влади щодо спільного вирішення завдань із забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів, яка здійснюється шляхом найбільш доцільного поєднання методів і засобів, властивих цим органам. Сформульовано основні вимоги щодо комплексності та взаємодії державних органів: 1) досягнення єдності цілей і основних напрямків діяльності щодо своєчасного виявлення та запобігання наявних і потенційних загроз національним інтересам; 2) взаємодію всіх сил і засобів державних органів, органів місцевого самоврядування, громадян і їх об'єднань на всіх рівнях системи; 3) врахування усіх об'єктивних і суб'єктивних умов, які визначають вибір найбільш ефективних засобів і методів вирішення нагальних проблем; 4) врахування наявності і цілеспрямоване використання організаційно-технічних, правових, соціально-економічних та інших факторів; 5) здійснення постійного контролю ефективності проведеної роботи.

Вказується на особливе значення взаємодії на сучасному етапі, що випливає з двох тенденцій оптимізації діяльності із забезпечення національної безпеки: з одного боку, їй притаманна диференціація і поглиблення спеціалізації галузевих служб (з урахуванням багатогранності і багаторівневості вирішуваних завдань), а з іншого боку - комплексність і системність.

На підставі аналізу правових та організаційних засад взаємодії суб'єктів забезпечення національної безпеки констатується наявність в цій діяльності окремих недоліків, що виявляються, зокрема, у неузгодженості за своїм змістом спільних заходів, розрізненому використанні наявних сил і засобів, нерегулярному обміні інформацією. Випадки перетинання або дублювання повноважень державних органів, що виникають у зв'язку з цим, знижують ефективність діяльності кожного з цих суб'єктів, а тому не дозволяють їм якісно вирішувати завдання відповідно до функціонального призначення.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України у сфері забезпечення національної безпеки України та практики застосування його норм, а також теоретичного осмислення низки наукових праць з адміністративного права, запропоновано завдання організації діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України, що виявляється у визначенні сутності та змісту категорії національної безпеки та правових засад організуючого впливу органів виконавчої влади у сфері її забезпечення з позицій адміністративно-правової науки.

Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного наукового завдання. Основні з них такі:

1. Функціональна інтегрованість у діяльності суб'єктів виконавчої влади з метою досягнення внутрішньої узгодженості стану захищеності життєво важливих інтересів особи як першооснови і головного об'єкта, а відповідно - суспільства і держави як консолідованої нації від наявних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз визначає зміст національної безпеки України як адміністративно-правової категорії, основною складовою якої є особиста безпека людини.

2. У викладених у ст. 8 Закону України „Про основи національної безпеки України” напрямах державної політики національної безпеки у соціальній та гуманітарній сферах, які стосуються збереження та зміцнення демографічного та трудоресурсного потенціалу країни, подолання кризових демографічних процесів, створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, ліквідації алкоголізму, наркоманії та інших негативних явищ, необхідно виділити окрему складову - сферу особистої безпеки людини. Доцільним є внесення змін до Закону України „Про основи національної безпеки України”, з доповненням визначеного у ст. 8 переліку основних напрямів державної політики відповідно до зазначених сфер суспільного життя внесенням до нього окремої складової - сфери особистої безпеки людини, яка належатиме до внутрішньополітичної галузі національної безпеки. Зокрема в цій частині пропонується до слів „у соціальній та гуманітарній сферах…” додати слова:

„… у сфері особистої безпеки людини:

- поліпшення системи соціального захисту людини, забезпечення належних умов для її праці та відпочинку;

- створення ефективної системи охорони фізичного й духовного здоров'я людини, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та інших небезпечних захворювань;

- збереження генофонду Української нації та створення умов для природного відтворення населення;

- подолання наркоманії, алкоголізму, інших негативних явищ, що руйнують генофонд нації;

- реалізація заходів щодо зміцнення моральності населення, виховання сучасного та майбутніх поколінь українців у дусі поваги до духовних, історичних, матеріальних та інтелектуальних цінностей Українського народу, утвердження в суспільстві ідеологічних засад єдності, взаємодопомоги, поваги до прав та інтересів інших людей” і далі за текстом.

3. Детерміновані відмінності національних інтересів різних держав обумовлюють необхідність їх узгодження на міжнародному рівні, що постає необхідною передумовою формування системи міжнародних відносин, при цьому участь України в цих інтеграційних процесах щодо підтримання міжнародного миру та безпеки на регіональному і глобальному рівнях сприяє прискореному розширенню систем колективної безпеки, а також реалізації курсу держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

4. Управлінська складова в діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки України реалізовується відповідно до їх повноважень зі здійснення регулюючого та організуючого впливу в цій сфері, а основними суб'єктами управління при цьому є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, до того ж участь інших суб'єктів виконавчої влади в управлінні національною безпекою обмежено лише виконанням ними своїх законодавчо зафіксованих повноважень.

5. Нормативно-правове регулювання діяльності органів виконавчої влади, які є законодавчо визначеними суб'єктами забезпечення національної безпеки, на сьогодні здійснюється на підставі та відповідно до закріплених адміністративно-правовими актами України основних засад їх правового статусу, а відповідно до цього - їх компетенції, функцій, завдань та повноважень.

6. Організуюча діяльність суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки визначається їх правовим статусом і наданими повноваженнями, що зумовлюють, відповідно до виконуваних ними функцій, їх здатність брати участь в управлінні національною безпекою на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

7. Провідним суб'єктом координації як виду управлінської діяльності із забезпечення взаємозв'язку та погодження дій суб'єктів виконавчої влади із забезпечення національної безпеки України з метою спрямування їх діяльності та установлення співробітництва між державними органами, у процесі виконання покладених на них повноважень, а також усунення дублювання і перетинання компетенції є Рада національної безпеки і оборони України, очолювана Президентом України, при цьому з функцією координації в діяльності суб'єктів виконавчої влади щодо забезпечення національної безпеки України тісно пов'язана функція контролю, який полягає у виконанні широкого кола заходів на основі принципів забезпечення національної безпеки та здійснюється виключно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Радою національної безпеки і оборони України залежно від змісту основних напрямів державної політики та виконання практичних завдань у цій сфері.

8. Органи виконавчої влади реалізовують свою компетенцію у сфері забезпечення національної безпеки не відокремлено, а у взаємодії з іншими суб'єктами державно-владних повноважень, а саме шляхом встановлення та підтримання організаційних зв'язків, співробітництва і співпраці, узгоджених за метою, часом і напрямами шляхом найбільш доцільного поєднання методів і засобів, властивих відповідним органам.

9. Удосконалення правових та організаційних засад діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки на сучасному етапі державотворення в Україні, з урахуванням реалій наявного стану справ щодо гарантування особистої безпеки людини як визначальної складової цієї сфери, вимагає зосередження основних пріоритетів на питаннях саме людського виміру безпеки, оскільки від цього залежатиме й досягнення балансу захищеності життєво важливих інтересів на інших рівнях безпеки - від безпеки суспільства загалом до сфери міжнародних відносин України.

Список опублікованих АВТОРОМ праць ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

національний безпека суверенність виконавчий

1. Кременовська І.В. Конституційні засади правового регулювання сфери національної безпеки України / І.В. Кременовська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2006. - № 3. - С. 55 - 66.

2. Кременовська І.В. Проблеми формування понятійно-категоріального апарату теорії національної безпеки / І.В. Кременовська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2007. - № 2. - С. 108 - 118.

3. Кременовська І.В. Органи внутрішніх справ та кримінально-виконавчої служби у структурі правоохоронних органів із забезпечення національної безпеки України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина / І.В. Кременовська // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 2. - С. 350 - 359.

4. Кременовська І.В. Участь України у формуванні системи міжнародних відносин і підтримання колективної та регіональної безпеки в межах співробітництва з іншими державами / І.В. Кременовська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2007. - № 3. - С. 62 - 72.

5. Кременовська І.В. Правові та організаційні засади діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення національної безпеки України / І.В. Кременовська // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 4. - С. 147 - 153.

6. Кременовська І.В. Політика національної безпеки на сучасному етапі державотворення в Україні: особливості нормативного забезпечення та реалізації / І.В. Кременовська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2008. - № 1. - С. 83 - 95.

7. Органи внутрішніх справ та кримінально-виконавчої служби в системі суб'єктів забезпечення національної безпеки України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина: монографія / (О.В. Філонов, В.М. Субботін, В.М. Бесчастний, І.В.Кременовська). - Донецьк: Вебер (Донецька філія), 2007. - 129 с. - Бібліогр.: с. 120 -127. - ISBN 978-966-335-070-7.

8. Україна і НАТО: органи державної влади, судової та правоохоронної системи як провідні учасники процесу європейської та євроатлантичної інтеграції: (монографія) / (В.М. Бесчастний, І.Я. Тодоров, О.В. Філонов та ін.). - Київ: Четверта хвиля, 2008. - 168 с. - Бібліогр.: с. 127 - 134. - ISBN 978-966-529-161-9.

9. Кременовська І.В. Права і свободи людини і громадянина як першооснова національної безпеки України та пріоритет в діяльності держави: матеріали круглого столу [„Актуальні проблеми захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі здійснення правоохоронної діяльності в сучасних умовах”], (Донецьк, 26 грудня 2006 року) / Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ; редкол.: В.М. Бесчастний [та ін. ]. Донецьк: Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ, 2006. - с. 129 - 136.

10. Кременовська І.В. Органи внутрішніх справ як суб'єкт забезпечення національної безпеки України у сфері боротьби з організованою злочинністю: спец. випуск матер. Всеукр. круглого столу [„Проблеми вдосконалення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ у напрямку боротьби з організованою злочинністю”], (Луганськ, 21 - 22 квітня 2007 р.) / Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - Спецвипуск № 2 у 4-х ч. - Ч. 2. - С. 101 - 109.

11. Кременовская И.В. Информационно-психологическая безопасность личности в контексте применения активных групповых методов обучения: Зб. матер. третьої міжнародної науково-практичної конференції [„Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методологічні та організаційно-практичні проблеми впровадження, застосування та перспективи розвитку”], (Донецьк, 15 - 16 травня 2007 року). - С. 545 - 549.

12. Кременовская И.В. Нелегальная миграция как угроза национальной безопасности Украины: матеріали міжнародної науково-практичній конференції [„Міграція: проблеми та шляхи їх вирішення”], (Донецьк, 18 - 19 травня 2007 р.). - Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2008. - С. 339 - 347.

13. Кременовская И.В. Терроризм как угроза национальной безопасности Украины и роль Государственной автомобильной инспекции в предотвращении его проявлений: матеріали міжнародної науково-практичної конференції [„Роль Державтоінспекції (дорожньої поліції) у забезпеченні безпеки дорожнього руху, розкритті злочинів, запобіганні та протидії терористичним актам”], (Донецьк, 12 жовтня 2007 р.). - Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2007. - С. 190 - 196.

14. Кременовська І.В. Протидія торгівлі людьми у контексті реалізації державної політики національної безпеки у соціальній сфері: матеріали міжнародної науково-практичної конференції [„Боротьба з торгівлею людьми»], (Донецьк, 26 червня 2008 року) / Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка; Фонд Ганнса Зайдедя. - Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. - С. 227 - 229.

анотації

Кременовська І.В. Правові та організаційні засади діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет державної податкової служби України. - Ірпінь, 2010.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правового регулювання діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України. У дисертації міститься низка теоретичних положень та практичних рекомендацій, сформульованих у результаті комплексного аналізу правових та організаційних засад діяльності законодавчо визначених суб'єктів забезпечення національної безпеки України.

Роботу присвячено дослідженню правових питань та механізмів діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України. Здійснено аналіз основних напрямів державної політики національної безпеки на сучасному етапі та функцій органів виконавчої влади щодо забезпечення її практичної реалізації. Досліджено форми і методи державного регулювання сфери національної безпеки. Особливу увагу приділено питанням координації, контролю та взаємодії суб'єктів забезпечення національної безпеки. Проаналізовано повноваження органів державної виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України. Запропоновано перспективні шляхи вдосконалення адміністративно-правової регламентації діяльності органів виконавчої влади, які забезпечують національну безпеку України.

Ключові слова: національна безпека, органи державної виконавчої влади, суб'єкти забезпечення національної безпеки, державна політика національної безпеки, колективні та регіональні системи безпеки, управління сферою національної безпеки, координація, контроль, взаємодія суб'єктів забезпечення національної безпеки.

Кременовская И.В. Правовые и организационные основы деятельности субъектов исполнительной власти в сфере обеспечения национальной безопасности Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет государственной налоговой службы Украины. - Ирпень, 2010.

Диссертация является комплексным монографическим исследованием правовых и организационных основ деятельности субъектов исполнительной власти в сфере обеспечения национальной безопасности Украины. В диссертации содержится ряд теоретических положений и практических рекомендаций, сформулированных в результате комплексного анализа административно-правового регулирования деятельности органов государственной исполнительной власти, обеспечивающих национальную безопасность.

Работа посвящена исследованию правовых вопросов и механизмов деятельности субъектов исполнительной власти в сфере обеспечения национальной безопасности Украины. Осуществлен анализ основных направлений государственной политики национальной безопасности на современном этапе и функций органов исполнительной власти в обеспечении ее практической реализации.

Исследованы формы и методы государственного управления сферой национальной безопасности. Определение сущности и особенностей административно-правового регулирования деятельности субъектов исполнительной власти в сфере обеспечения национальной безопасности Украины еще не достигло надлежащего теоретико-правового исследования. В отечественной и зарубежной административно-правовой литературе эти вопросы рассматриваются фрагментарно, без комплексного подхода, а именно как отдельные направления организующего влияния государственных органов в соответствующих отраслях, в связи с чем правовые и организационные основы деятельности государственных органов исполнительной власти как субъектов обеспечения национальной безопасности остаются неисследованными, а единая концепция организации системы этих органов в целом отечественной административно-правовой наукой еще однозначно не сформулирована.

Особое внимание уделено вопросам координации, контроля и взаимодействия субъектов обеспечения национальной безопасности. Проанализированы полномочия органов государственной исполнительной власти в сфере обеспечения национальной безопасности Украины. Предложены перспективные пути совершенствования административно-правовой регламентации деятельности органов исполнительной власти, обеспечивающих национальную безопасность Украины.

Утверждается, что развитие в Украине институтов демократического, социального, правового государства и гражданского общества требует создания надежных и действенных систем защиты жизненно важных материальных, интеллектуальных, культурных и духовных ценностей Украинского народа. Все это обусловливает необходимость правового обеспечения системы национальной безопасности и создания организационных основ деятельности законодательно определенных субъектов исполнительной власти в этой сфере.

Ключевые слова: национальная безопасность, органы государственной исполнительной власти, субъекты обеспечения национальной безопасности, государственная политика национальной безопасности, коллективные и региональные системы безопасности, управление сферой национальной безопасности, координация, контроль, взаимодействие субъектов обеспечения национальной безопасности.