Вплив виду кримінального покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Покарання та його види

2. Правовий статус засуджених

3. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань

4. Обмеження волі як вид кримінального покарання

5. Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі

6. Правове становище засуджених до покарання у вигляді обмеження волі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

кримінальний правовий засуджений покарання

КВК України приділяє значну увагу регламентації правового статусу засуджених на відміну від Виправно-трудового кодексу України, де цьому питанню була присвячена лише одна стаття, яка містила загальні норми щодо правового положення осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі та виправних робіт.

Принципово важливим є положення, що міститься у ч. 2 ст.7 КВК про те, що держава бачить у засудженому перш за все людину, наділену правами та обовязками. Це означає, що засуджений (навіть до позбавлення волі), безумовно, у більшому чи меншому ступені, залежно від виду покарання, відрізняється за своїм правовим положенням від інших громадян, але не виключається з числа членів суспільства, не позбавляється всіх основних прав і обовязків. Він продовжує залишатися правоздатним та дієздатним громадянином, субєктом обовязків і прав, гарантованих Конституцією України та іншими законами, що визначають правове положення громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Відмітною рисою правового статусу засуджених є те, що він базується на загальному правовому статусі громадянина України, оскільки засудження особи до кримінального покарання не тягне позбавлення громадянства України та відповідно загального правового статусу громадян нашої країни. У ст. 25 Конституції України прямо вказується, що громадянин не може бути позбавлений громадянства та права змінити його. Більш того, факт притягнення особи як обвинуваченого у кримінальній справі або винесення щодо неї обвинувального вироку суду, що набрав чинності і підлягає виконанню, за ст.18 Закону України “Про громадянство України” (2001 р.) є підставою для заборони виходу з громадянства України.

В найбільш загальному вигляді правове положення (правовий статус) засуджених у науці кримінально-виконавчого права зазвичай визначають як засновану на загальному статусі громадян України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права сукупність їх прав, законних інтересів і обов'язків. При цьому вказується, що зміст правового статусу, як окремі елементи, складають: 1) суб'єктивні права, 2) законні інтереси та 3) обов'язки засуджених.

1. Покарання та його види

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так І іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання е однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.

Поняття покарання визначене у ст. 50. До найважливіших ознак покарання ця стаття відносить те, що воно: а) є заходом примусу;

б) застосовується від імені держави; в) застосовується лише за вироком суду; г) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; д) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Система і види покарань чітко визначені у КК.

Примус, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов'язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незважаючи на великі потенційні можливості, примус є не головним, а крайнім засобом боротьби зі злочинністю. Сила примусу, що міститься в санкції кримінально правової норми Особливої частини КК, має бути необхідною і достатньою для реалізації завдань, визначених у його ст. 1.

Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь. Саме безкарність є тим ґрунтом, на якому формується і поширюється правовий нігілізм у суспільстві.

Покарання є особливою формою державного примусу І тому закон відмежовує його від інших засобів кримінально-правового впливу, якими, зокрема, є примусові заходи медичного характеру (ст. 92), примусові заходи виховного характеру (ст. 105).

Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосовується від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочинність діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконання покарання, підстави й умови звільнення від покарання, систему органів і установ, покликаних застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію.

Держава законодавче встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого нею порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного застосування і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановленому законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з конкретних обставин справи, доходить висновку про доцільність застосування до неї покарання, а також визначає його вид, розмір, строк. Жодний інший орган держави не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою кримінальну відповідальність.

Покарання як захід державного примусу застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчинені злочину. Таке положення ґрунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є панівною в теорії кримінального права України. Головний її зміст полягає у тому, що правоохоронні органи та суд при кваліфікації злочину виходять з певного (винного) психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.

Таке ставлення у вину забезпечується і через законодавчу формулу презумпції невинуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, в яких зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

Принцип вини реалізується не лише через суб'єктивне ставлення у вину, а й через особистісний характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають три основні положення; 1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою; 2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особисто; 3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.

Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний вираз (ст. ст. 52-64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засуджена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках вона позбавляється: права власності (на певні види майна); волі (на певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані з застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав і свобод.

Мета покарання (ч. 2 ст. 50) - кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінальне правового впливу. Вона проявляється у чотирьох площинах: 1) кара щодо засудженого; 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Кара щодо засудженого здійснюється завжди, коли застосовується покарання. Важливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Три інші прояви мети покарання є бажаними, але досягаються не завжди. Доказом цього є численні випадки вчинення злочину повторно особами, що вже відбули покарання за вчинений злочин, а також зростання злочинності.

Виправлення засудженого - це такі зміни його особи, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

Конституція України визначає, що кожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, хоча засуджений, відбуваючи покарання, відчуває певний дискомфорт і переживає, відповідно до виду покарання, страждання морального характеру.

Фізичні страждання - це такі страждання, які виникають внаслідок негативного впливу на фізичну сферу особи, тобто фізичний біль - певний психічний стан людини, який визначається сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, викликаний надміру сильними чи руйнівними подразненнями. Фізичний біль має гнітючий, тяжкий характер. У психічно здорової людини фізичні страждання неминуче викликають моральні страждання, які можуть проявлятися у формах образи, сорому, горя, депресії, почуття незворотної втрати тощо.

Гідність - внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення, що ґрунтується на громадському, тобто публічному визначенні цінності цієї особи.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7} конфіскація майна;

8)арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Ст. 57 визначає систему покарань - вичерпний, загальнообов'язковий перелік визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю. Система конкретно визначених за змістом покарань дає суду можливість при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Вказану систему складають дванадцять покарань. Чотири із них - громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі - є новелами, які не були відомі раніше діючому кримінальному законодавству України.

На відміну від КК 1960 р. в основу побудови системи покарань в КК 2001 р. покладено критерій порівняльної суворості видів покарань і застосовано принцип н побудови "від менш суворого до більш суворого покарання". Такий же підхід застосовано і при конструюванні санкцій норм Особливої частини КК. Орієнтуючи суди на порівняно більш м'які покарання, цей підхід-має сприяти подальшій гуманізації правозастосовчої практики, застосуванню справедливого покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Система покарань, встановлених ст. 51, є вичерпною. Вона може бути змінена лише шляхом прийняття відповідного закону.

Система покарань має загальнообов'язковий характер, який проявляється у тому, що. а) покарання, які входять до неї, можуть застосовуватися як правило до всіх засуджених (винятки встановлено, зокрема, щодо неповнолітніх, для яких закон (ст. ст. 98- 108) встановлює окрему систему покарань); б) ці покарання є обов'язковими для суду, правоохоронних та інших органів держави, юридичних і фізичних осіб.

2. Правовий статус засуджених

Правовий статус фізичної особи - це сукупність її прав і обов'язків. За характером правового регулювання виділяють загальний, галузевий і спеціальний правовий статус фізичної особи. Загальний правовий статус визначається нормами всіх галузей права, галузевий - конкретної галузі права, а спеціальний (або індивідуальний) - нормами спеціального законодавства.

Правовий статус засуджених - це різновид галузевого правового статусу, який визначається нормами кримінально-виконавчого законодавства і в свою чергу поділяється на підвиди - правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань, призначених їм за вироком суду, що набрав законної сили.

Особи, які відбувають покарання не можуть бути позбавлені громадянства України і тому як громадяни України володіють певними правами і свободами, які відповідно до ст.3 Конституції України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини визнається Конституцією України головним обов'язком держави. На конституційному рівні питанню правого статусу засудженого присвячена норма, закріплена у ст.63 Конституції України, яка проголошує, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Отже, хоча правовий статус засуджених і базується на загальному правовому статусі громадян України, проте у зв'язку із засудженням особи він зазнає певної трансформації. Оскільки сутність кримінального покарання як виду державного примусу полягає у застосуванні певних обмежень для засуджених, відповідно і різні види покарань обумовлюють різні за обсягом обмеження в правах і обов`язках засуджених. Найбільші обмеження в правовому статусі особи пов`язані безперечно з виконанням покарань, які передбачають ізоляцію засудженого від суспільства - довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту.

Правовий статус засуджених - це сукупність всіх встановлених і нормативно-урегульованих прав засуджених, якими вони володіють і обов`язків, які на них покладені під час відбування кримінального покарання.

Безперечною перевагою чинного КВК України є наявність у ньому широкого спектру норм, які на рівні закону закріплюють конкретні права і обов'язки засуджених. У Виправно-трудовому кодексі України (1970р.) на рівні закону передбачалася лише одна норма загального характеру (ст.8), а конкретні права і обов'язки засуджених були закріплені лише у підзаконних нормативних актах. У КВК України питанню правового статусу засуджених присвячена окрема глава - друга, яка включає чотири статті (ст.ст. 7-10). Крім того, права і обов'язки осіб засуджених до покарань різних видів конкретизується у відповідних нормах КВК України, що визначають порядок і умови виконання окремих видів покарань (ст.ст.34,37,42, 51,59, 60, 71, 107, 142, 151 та ін.), а також у підзаконних нормативних актах (Правилах внутрішнього розпорядку, інструкціях, положеннях, наказах тощо) які більш детально регламентують особливості виконання і відбування покарання того чи іншого виду.

Стаття 7 КВК України (Основи правового статусу засуджених) визначає, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку, а засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та КВК України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи з порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. Отже обмеження засуджених у правах та обов'язках можуть бути встановлені: 1) безпосередньо законами України; 2) КВК України - в залежності від виду призначеного покарання; 3) вироком суду.

Відповідно до ч.3.ст.7 КВК України правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Перелік основних прав засуджених визначений у ст. 8 КВК України (Основні права засуджених), відповідно до якої засуджені мають право (ч.1 ст. 8 КВК України):

- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

- на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

Ч.2 ст. 8 КВК України гарантує засудженим право на отримання правової допомоги - вони можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права.

Засудженим іноземцям закон (ч.3 ст.8 КВК України) надає право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особам без громадянства, а також громадянам держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Крім прав, які надаються засудженим під час виконання покарання, закон вимагає від них виконання і певних обов'язків. Перелік основних обов'язків засуджених визначається ст.9 КВК України, відповідно до вимог якої засуджені зобов'язані:

- виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;

- ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.

За невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань законом встановлюється відповідальність.

Крім прав, визначених у ст. 7 КВК України, засуджені мають також право на особисту безпеку, сутність якого полягає в тому, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. В таких випадках відповідна посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого (ч.2 ст.10 КВК України).

З метою забезпечення особистої безпеки засудженого, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до його переведення в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

Необхідно враховувати, що засуджені, які відбувають покарання можуть бути будь-якими суб'єктами кримінального процесу (потерпілими, свідками, підозрюваними або обвинуваченими) при розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинені як в установах виконання покарань, так і поза їх межами. В таких випадках на них поширюється дія Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, положення якого стосовно засуджених осіб конкретизується у ч.4 ст.10 КВК України наступним чином - у разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. До цих осіб також можуть бути застосовані наступні заходи: а) ізольоване тримання; б) переведення в іншу установу виконання покарань.

Звільнення особи від відбування покарання (або виконання призначеного покарання) тягне за собою припинення кримінально-виконавчих правовідносин, а разом з цим і існування особливого правового становища засудженого. Загальний правовий статус такого громадянина, якщо звільнений не повинен відбувати додаткову міру покарання, автоматично поновлюється в повному обсязі, за виключенням тих обмежень, які тягне за собою судимість. Ст.155 КВК України (Правовий статус осіб, які відбули покарання) визначає, що особи, які відбули покарання, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

3. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань

Правовий статус засуджених до покарання певного виду є підвидом правового статусу засуджених і похідним від останнього. Між собою вони співвідносяться як окреме і загальне. Види покарань, які закріплені у ст.51 Кримінального кодексу України, розташовані в ній у вигляді певної системи: від найменш суворого - до найбільш суворого. Чим нижче у системі покарань розташоване покарання, тим більшого обсягу правообмежень зазнає правовий статус засудженого і тим більший обсяг спеціальних обов'язків та заборон при його відбуванні покладає на засудженого кримінально-виконавче законодавство. Наприклад виконання покарання у виді штрафу майже жодним чином не позначається на правовому статусі засудженого до покарання цього виду - за ним в повному обсязі зберігаються його конституційні та загальногромадянські права, а будь-яких спеціальних обов'язків чи заборон на таких засуджених кримінально-виконавче законодавство не покладає. Певні обмеження в правому статусі таких осіб (на протязі строку, передбаченого кримінальним законом) може тягнути за собою лише наявна у них судимість. Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських або виправних робіт передбачає для засудженого встановлення вже більшого обсягу правообмежень та заборон, які закріплюються у кримінально-виконавчому законодавстві. Зокрема для засуджених до цих покарань обмежується дія ст.43 Конституції України в тих її частинах, які передбgачають, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава гарантує громадянам рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Зокрема засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не можуть перебувати на посадах та займатися тим видом діяльності, які заборонені їм вироком суду. Крім цього, нормами ст.34 КВК України для них встановлюються спеціальні обов'язки та заборони, обумовлені специфікою виконання цього виду покарання. Засуджені до громадських робіт відбувають цей вид покарання на тих роботах, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Оскільки цей вид покарання передбачає безоплатне виконання суспільно-корисних робіт то для цієї категорії засуджених обмежується також і дія ст.45 Конституції України в тій її частині, яка передбачає, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Інші спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до громадських робіт закріплені у ст.ст.36,37 КВК України. Засудженим до виправних робіт на протязі строку відбування покарання забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а з їх заробітку здійснюються відрахування в доход держави. Спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до виправних робіт встановлюються у ст.ст.41,42 КВК України. Крім того, для засуджених до всіх розглянутих вище видів покарань обмежується дія ст.33 Конституції, яка гарантує кожному, хто перебуває на території України свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, оскільки кримінально-виконавче законодавство (ст.ст.34,37,41,42 КВК України) забороняє таким засудженим без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України та зобов'язує їх негайно повідомити про зміну місця проживання. Всі інші конституційні та загальногромадянські права цих засуджених зберігаються за ними в повному обсязі і не обмежуються.

Найбільшої трансформації в бік збільшення встановлених обмежень та заборон зазнає правовий статус засуджених до покарання у виді позбавлення волі (позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі), що обумовлюється сутністю даного виду покарання. Охарактеризуємо правовий статус засуджених до позбавлення волі більш детально.

Всю сукупність прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі можна умовно поділити на наступні дві великі групи :

- конституційні права і обов`язки;

- спеціальні обов`язки та права, встановлені для засуджених до позбавлення волі.

Перша група включає в себе конституційні права і обов'язки. Конституційні права і обов'язки характеризуються сукупністю соціально-економічних, політичних і особистих прав, свобод та обов'язків людини та громадянина.

У сфері соціально-економічних прав, на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності у зв'язку із втратою годувальника та і в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок і інші. Разом з тим, більшість з цих прав у зв'язку з відбуванням покарання у виді позбавлення волі в певній мірі зазнають певних змін та обмежень.

Засуджені до позбавлення волі, як і громадяни України, не позбавлені права на працю, яке закріплене у статті 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання у виді позбавлення волі, це право засуджених в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати. Зокрема у ч.1 ст.118 КВК України закріплена норма, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії і залучаються до суспільно-корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Відповідно до ч.2 ст.118 КВК України засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу встановленого законодавством про працю, який становить 40 годин. (ч.1 ст.119 КВК України). Право на відпочинок (ст.45 Конституції) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ч.1. ст. 119 КВК України), але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

Право на освіту, передбачене статтею 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст.ст.125-126 КВК України, які передбачають, що у колоніях відповідно до законів України “Про освіту” і “Про загальну середню освіту” для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно. На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством, а засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Разом з тим, засуджені до позбавлення волі в силу фізичної ізоляції від суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту навчаюсь за дистанційною формою навчання.

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст.49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми статті 116 КВК України, згідно яких у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій. Засуджені також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України. Крім того, адміністрації колонії надається право застосовувати примусове годування засудженим за медичним висновком, якщо засуджений з тих чи інших причин відмовляється від прийняття їжі і це загрожує його життю. Відповідно до ст. 117 КВК України, до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (стаття 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст.122 КВК України (“Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі”), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як 25% пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України.

На засуджених поширюється дія статті 24 Конституції, згідно якої не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від вказаних ознак всі засуджені, які відбувають покарання у виправній колонії одного виду утримуються в однакових умовах, користуються однаковими правами та несуть однакові обов'язки.

У сфері прав та свобод людини і громадянина на осіб, засуджених до позбавлення волі поширюється дія ст. 25 Конституції, згідно якої громадянин України не може бути позбавлений громадянства, оскільки згідно ч.2 ст.7 КВК України засуджені, які відбувають покарання не позбавляються громадянства України.

На засуджених поширюються права, передбачені ст.38 Конституції - брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 року засуджені до позбавлення волі мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Крім цього вони мають право приймати участь у виборах Президента України та всеукраїнському референдумі. Однак у виборах до місцевих рад, місцевих органів самоврядування та у місцевих референдумах засуджені до позбавлення волі участі не беруть.

В певній мірі засуджені користуються і такими політичними правами як свобода слова, об'єднання громадян у суспільні організації, правом збиратися і проводити збори, мітинги, які внаслідок факту ізоляції засуджених та вимог режиму суттєво обмежуються і вирішуються наступним чином. Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією виправної колонії і вносити свої пропозиції, які спрямовані на покращення виробничої діяльності установи та самодіяльних організацій засуджених, а також з іншими позитивними пропозиціями. Статтею 127 КВК України передбачено створення самодіяльних організацій засуджених у колоніях, але ці організації не є суспільними організаціями і існують та працюють під контролем адміністрації виправної колонії. В принципі не виключена можливість проведення адміністрацією колонії зборів чи мітингу засуджених в зв'язку з певною подією у житті держави. Проведення походів і демонстрацій в умовах виправної колонії виключено в силу вимог режиму та ізоляції.

На засуджених поширюється право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене статтею 35 Конституції, яке реалізується через норми ст.128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені КВК України. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання. Разом з тим, відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також утискати права інших осіб, які відбувають покарання, а для відправлення релігійних обрядів у колонії можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов.

Якщо засуджений скоїть злочин, то у відповідності з ст.29 Конституції він може бути заарештований або взятий під варту тільки на підставах, передбачених законом, тобто за рішенням суду В той же час, засуджені можуть бути поміщені до дисциплінарного ізолятору чи приміщення камерного типу у порядку застосування заходів дисциплінарного впливу. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення на території колонії підлягають обшуку і догляду. Кореспонденція засуджених підлягає перегляду. Адміністрація виправної колонії в силу режимних вимог зобов'язана здійснювати перегляд вмісту отриманих засудженими посилок та передач. Короткочасні побачення та телефонні розмови засуджених до позбавлення волі здійснюються під контролем адміністрації колоній.

В силу вимог режиму та ізоляції суттєво обмежується для засуджених передбачене статтею 33 Конституції право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання. На території колонії засуджені повинні пересуватися тільки строєм. Більший обсяг прав у цьому питанні надається засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки - у вільний від роботи час від підйому до відбою вони користуються правом вільного пересування в межах території дільниці, а з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням.

Поряд з конституційними правами, якими користуються засуджені як громадяни України, на засуджених покладаються і певні обов'язки. Так, на засуджених поширюються обов'язки дотримуватися Конституції України та виконувати закони, сумлінно працювати та берегти державну власність. Ухилення засуджених від суспільно-корисної праці тягне за собою застосування певних санкцій, в тому числі і заходів дисциплінарного впливу.

Позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося по місцю його проживання до арешту чи засудження. Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. У відповідності з ч.7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії. Це обмеження зокрема стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях. Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим, вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі і речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але в силу фізичної ізоляції, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання - у випадках вилучення у засуджених предметів які заборонені для зберігання і використання в колоніях, або зберігання предметів і речей понад кількість встановлену кримінально-виконавчим законодавством, вони здаються на зберігання до звільнення засуджених. Крім цього, адміністрація колонії повинна забезпечити зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку.

За засудженими в повному обсязі зберігається авторське право та право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та ресоціалізації засуджених, для вдосконалення виробництва і розвитку творчої думки засуджених має організація у виправній колонії раціоналізаторської та винахідницької роботи. Для розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у колонії організуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення у відповідності з існуючими нормами винахідницького права, засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку.

Засуджені залишаються суб`єктами прав і обов'язків у сфері сімейно-шлюбних правовідносин і батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Однак, в силу ізоляції засуджених ці права зазнають певних обмежень. Так засуджений, який відбуває покарання не може безпосередньо приймати участь у вихованні дитини. У випадку засудження одного із подружжя до позбавлення волі на строк не менше 3 років законодавством передбачений спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для вступу особи у шлюб і з дозволу адміністрації колонії при відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб.

Загальногромадянські права засуджених залишаються відносно сталими на протязі всього строку відбуття покарання. Однак при переведенні засуджених, які утримуються в дільницях ресоціалізації у колоніях мінімального та середнього рівня безпеки до дільниць соціальної реабілітації в цих же колоніях, обсяг обмежень загальногромадянських прав значно змінюється в бік зменшення. Це полягає в тому, що відповідно до ст.99 КВК України вказаній категорії засуджених дозволяється мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грошима та цінними речами без обмеження, проживати разом з своєю родиною, придбавати жилий будинок у власність, вести особисте господарство. Обов'язковою вимогою при вирішенні питання про переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації є відсутність злісних порушень вимог режиму. При злісному порушенні вимог режиму відбування покарання засуджені можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці (ресоціалізації або посиленого контролю), що тягне за собою посилення вимог щодо їх ізоляції і відповідно призводить до обмеження їх загальногромадянських прав.

До другої групи належать спеціальні обов'язки та права, які встановлюються для засуджених до позбавлення волі безпосередньо нормами кримінально-виконавчого законодавства України, виходячи із сутності даного виду кримінального покарання та необхідності дотримання встановлених законом вимог щодо забезпечення належного порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.

Законодавчо основні права та обов'язки засуджених до позбавлення волі закріплені у ст.107 КВК України.

Відповідно до ч.1 ст. 107 КВК України, засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому КВК України і нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань:

- одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

- користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

- брати участь у трудовій діяльності;

- отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

- розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

- одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

- зустрічатися з родичами та іншими особами;

- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

- брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

- придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

- одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Ч.2 ст. 107 КВК України передбачає, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Спеціальні обов'язки засуджених до позбавлення волі визначаються у формі заборони вчинення певних дій, або у формі припису (зобов'язання) чинити ті чи інші дії. Їх перелік визначається у ч.ч.3- 4 ст.107 КВК України.

Засуджені зобов'язані:

- дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

- утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

- виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;

- виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

- дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Засудженим забороняється:

- самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

- спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

- придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

- продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

- заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

- завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

- вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

- чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

- грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

- вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

- самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.

Враховуючи специфіку відбування покарання осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, законодавець їх окремі права деталізує у ст.151 КВК України. Відповідно до ч.5 ст.151 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

- одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення;

- одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі.

- засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Спеціальні обов'язки та права засуджених до позбавлення волі закріплені також у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 275 від 25.12. 2003 р.(далі - Правила). Перелік прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі, який закріплений у Правилах, є більш ширшим за той, що передбачає КВК України. Це пояснюється тим, що у Правилах права і обов'язки засуджених до позбавлення волі більш конкретизуються виходячи із необхідності забезпечення режимних вимог, встановлених для даного виду покарання.