Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Інститут адміністративної відповідальності в Україні: сутність та правове регулювання
Інститут адміністративної відповідальності в Україні: сутність та правове регулювання
Адміністративна відповідальність: ознаки, функції, склад та підстави настання. Процедура реалізації адміністративної відповідальності. Напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності в Україні, його провадження в інформаційній сфері.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.04.2013 |
| Размер файла | 59,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Інститут адміністративної відповідальності в Україні: сутність та правове регулювання
План
- Вступ
- Розділ 1. Адміністративна відповідальність: поняття, ознаки, функції, склад та підстави настання
- 1.1 Поняття та функції адміністративної відповідальності
- 1.2 Ознаки та підстави настання адміністративної відповідальності
- 1.3 Адміністративна відповідальність різних категорій осіб
- 1.4 Особливості процедури реалізації адміністративної відповідальності
- Розділ 2. Основні напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності в Україні
- 2.1 Визначення поняття "напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності
- 2.2 Впровадження інституту адміністративної відповідальності в інформаційній сфері суспільства України
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми: На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення адміністративної відповідальності, направлені на забезпечення законності і правопорядку у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі. Очевидним є те, що адміністративна відповідальність як важливий інструмент реагування на адміністративні правопорушення не виконує в повному обсязі покладені на неї завдання.
Мета дослідження. Метою дослідження є з'ясування місця й ролі інституту адміністративної відповідальності в системі права. Дослідження проблематики застосування адміністративної відповідальності дає змогу більш глибоко аналізувати надзвичайно актуальні й складні питання притягнення до відповідальності, доцільності її застосування у деяких випадках. Адміністративні проступки є одними з найбільш масових проявів правопорушень, а боротьба з ними є актуальною і важливою, насамперед, як запобігання злочинам, виховання населення у дусі поваги до законів.
Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:
· визначити загальне поняття відповідальності, сутність відповідальності;
· дослідити класифікацію відповідальності, принципи та засади, на яких вона здійснена;
· з'ясувати місце адміністративної відповідальності в системі видів відповідальності;
· розкрити сутність поняття адміністративної відповідальності, її специфічні ознаки;
· визначити підстави настання адміністративної відповідальності;
· висвітлити специфіку адміністративної відповідальності різних категорій осіб;
· з'ясувати перспективи розвитку інституту адміністративної відповідальності, можливі вдосконалення та зміни його.
Об'єкт дослідження - адміністративна відповідальність.
Предметом дослідження є правове регулювання інституту правової відповідальності, визначення тенденцій, можливості та особливостей притягнення до адміністративної відповідальності різних категорій осіб, виявлення колізій у законодавстві, що стосуються адміністративної відповідальності.
адміністративна відповідальність процедура україна
Розділ 1. Адміністративна відповідальність: поняття, ознаки, функції, склад та підстави настання
1.1 Поняття та функції адміністративної відповідальності
Інститут адміністративної відповідальності виступає важливим засобом охорони громадського порядку. Оскільки чинне законодавство не дає чіткого поняття адміністративної відповідальності, його потрібно визначати, аналізуючи усі адміністративні правові акти вцілому.
Проф. Ю.П. Битяк пояснює адміністративну відповідальність як накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру [16; с.158].
Авер'янов В.Б. визначає адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій - адміністративних стягнень [17; с.430].
Більш широко до цього поняття підходить Т.О. Коломоєць [18; с.77], який наголошує на тому, що поняття "адміністративна відповідальність" не слід ототожнювати з поняттям "адміністративне стягнення", оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Він дає найґрунтовніше означення адміністративної відповідальності - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що вчинили правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважним державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формі і порядку.
Законодавче регулювання адміністративної відповідальності здійснюється на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України, Повітряного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України "Про державну податкову службу", а також інших законодавчих актів.
У сучасній науці адміністративного права адміністративну відповідальність здебільшого пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій. Адміністративну відповідальність не можна сприймати окремо від інших видів відповідальності, оскільки в їх основі лежить необхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки.
Отже, адміністративна відповідальність - це один із самостійних видів правової відповідальності, засіб охорони встановленого державою правопорядку, специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів і наслідок винного антигромадського діяння. Вона врегульовується та захищається, як правило, у позасудовому порядку, є одним з видів державного примусу.
Слід зазначити також специфіку предмета адміністративно-деліктного права. Річ у тім, що цей предмет не співпадає з предметом адміністративного права [14; с.17]. Вихідним орієнтиром для визначення предмета адміністративної відповідальності є доктрина розподілу норм і відносин на регулятивні та охоронні. Згідно із нею, норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єктів правовідносин з метою утворення сталих і у рамках юридичних приписів умов їх взаємодії, є регулятивними, або первинними. Норми, що встановлюють юридичні наслідки правопорушень і формують відповідні відносини, є охоронними. Аналіз адміністративно-правових норм з точки зору їх розподілу на регулятивні та охоронні дозволяє вказати на норми, що встановлюють склади адміністративних проступків і стягнення за їх скоєння, як на окрему групу норм. Відповідно і відносини, які виникають при скоєнні адміністративних правопорушень, є окремим системним утворенням.Д.Н. Бахрах стверджує [19; с.31], що не кожна адміністративно-регулятивна норма захищається адміністративно-охоронною, більшість не забезпечена заходами адміністративного примусу, і далеко не всі порушення норм адміністративного права є проступками. Так, не охороняються адміністративними стягненнями адміністративно-правові норми, які регулюють прийняття до вузів, на дійсну військову службу. В той же час заходами адміністративного примусу забезпечено багато норм трудового, цивільного, земельного та інших галузей права. Для адміністративного права характерною є розбіжність предмета регулювання та об'єкта охорони. Коло суспільних відносин, які закріплюються адміністративно-регулятивними нормами, не збігається з колом суспільних відносин, що захищаються адміністративно-правоохоронними нормами.
Функції адміністративної відповідальності - це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями адміністративної відповідальності є такі.
Штрафна функція (або репресивно-каральна) - свідчить про те, що адміністративна відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання новим правопорушенням. Проте покарання не є самоціллю відповідальності. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим - засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.
Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує правову дисципліну.
Виховна функція має дві форми - загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.
Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність - наприклад, накладення стягнень у вигляді штрафів, конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виправних робіт.
Інформативна функція спрямована на визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності. [19,c.85]
1.2 Ознаки та підстави настання адміністративної відповідальності
Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: це ознаки, що властиві юридичній відповідальності вцілому (основні), та такі, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).
Основними ознаками будь-якого виду відповідальності є:
· підставою відповідальності є правопорушення - тобто, юридична відповідальність настає лише за дії, які передбачені нормами права. У процесі застосування відповідальності повинно бути доведено, що особа, яка притягується до відповідальності, вчинила правопорушення, ознаки якого вміщені у законі
· наявність визначеного суб'єкта - фізичної чи юридичної особи, що може бути притягнутою до відповідальності (мати необхідний рівень дієздатності - для фізичної особи);
· застосовується лише за наявності вини особи, тобто визначеного психологічного ставлення до скоєного, хоча існують винятки, коли відповідальність може застосовуватись без вини особи (здебільшого в цивільному праві - відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником [19; ст.117]; відшкодування батьками (усиновлювачами) шкоди, завданої малолітньою особою [19; ст.117]; також у випадках поручительства, гарантії та деяких інших випадках);
· юридична відповідальність спирається на державний примус;
· метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника;
· відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника. Юридична відповідальність є підставою виникнення у суб'єкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обов'язку зазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішення правозастосовчого органу держави;
· наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності, що має відповідне нормативне закріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна з яких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам.
Похідні ознаки адміністративної відповідальності:
§ Її підставою є адміністративне правопорушення (проступок), а також порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.
§ Настає перед державою, а не перед потерпілим.
§ Адміністративна відповідальність має штрафний (каральний) характер, що має своєю метою здійснення виховного впливу на правопорушника (на відміну від правовідновлюючого характеру).
§ В більшості випадків - це позасудовий вид юридичної відповідальності.
§ Адміністративна відповідальність не тягне судимості.
§ Вона реалізується у випадку, якщо правопорушник і орган або посадова особа, що притягають до відповідальності, не є службово підлеглими між собою.
§ Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності.
§ Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок органів публічної влади, уповноважених на те.
§ Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди [21; ст.213].
§ Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).
§ Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права.
Підстави настання адміністративної відповідальності
З погляду етимології, термін "підстава" означає причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь.
Теорія адміністративного права виділяє такі види підстав:
фактичні - вчинення особою особливого виду правопорушення - адміністративного проступку (тобто наявність ознак правопорушення);
юридичні (нормативні) - наявність в діях особи юридичного складу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, - суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;
процесуальні - наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.
Отже, під підставами адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, за наявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Не завжди зазначені підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) - фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цих правопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення - суб'єкт - ст.12 КУпАП), а в другому - вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративну відповідальність (ст.20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні.
Обов'язковою фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина може виявлятись у двох формах:
- умисел - така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;
- необережність - форма вини, коли особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Обов'язковою юридичною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є вік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
1.3 Адміністративна відповідальність різних категорій осіб
Адміністративні відповідальність юридичних осіб:
Проф.Е. Демський спростовує існування адміністративної відповідальності юридичних осіб [11]. Він зазначає, що необґрунтовані висновки багатьох авторів про наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб базуються лише на перерахуванні назв законів і нормативних актів (понад 70 найменувань), у яких нібито законодавцем передбачена адміністративна відповідальність юридичних осіб.
На його думку, юридична особа взагалі не може бути суб'єктом адміністративної відповідальності.
Крім того, аналіз норм КУпАП щодо визначення суб'єктів адміністративної відповідальності - починаючи з форми вини, віку, посади, громадянства, обставин, що виключають адміністративну відповідальність, і обставин, які дають можливість звільнення від неї, видів стягнень і інших положень - веде до висновку, що суб'єктами адміністративної відповідальності є лише громадяни та посадові особи, тобто фізичні особи, а не юридичні.
Твердження це підкріплюється і рішенням Конституційного Суду України у справі про відповідальність юридичних осіб [8], за яким фактично юридичні особи не визнані суб'єктами адміністративної відповідальності.
Отже, зважаючи на все вищезазначене, можна зробити висновок, що підстави для визнання існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб відсутні, що обґрунтовано і послідовно викладено у статті проф. Демського.
Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства, які вчинили адміністративне правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах (ст.29 КУпАП). Проте, існує певна специфіка відповідальності іноземців та осіб без громадянства. Конституція України встановлює принципові положення щодо адміністративної деліктоздатності іноземців і осіб без громадянства (ст.26 Конституції України). Вона поширює на іноземців та осіб без громадянства, що на законних підставах перебувають в Україні, права, свободи і обов'язки, передбачені для її громадян, за винятками, встановленими самою Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Одним з таких винятків є можливість застосування у відповідних випадках до іноземців та осіб без громадянства адміністративного видворення за межі України. Застосування цього примусового заходу передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст.24) і Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (ст.32). Детально це питання проаналізував Колпаков В.К. у своїй статті [13].
Для застосування адміністративного видворення необхідною підставою є постанова адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. Тобто, однією з підстав адміністративного видворення є інформація про майбутню протиправну поведінку. Йдеться не про можливу в майбутньому, а саме про відому майбутню протиправну поведінку. Зазначена термінологія запозичена у нормативних актів, якими регламентована оперативно-розшукова діяльність [6]. Саме вони вказують, що підставами проведення оперативно-розшукової діяльності є отримання інформації щодо протиправної поведінки - як минулої, так і майбутньої. Але така інформація ні у якому разі не тягне застосування примусових заходів. Вона лише є підставою для проведення перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, для пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб. Після виявлення і фіксації таких даних здійснюється їх правова оцінка і приймається відповідне рішення.
Фактично, закон "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлює покарання не за діяння (дію або бездіяльність), а за продукт мислення. Отже, цей закон суперечить Конституції, в якій гарантується право кожного на свободу світогляду, думок, переконань і забороняється розцінювати припущення як докази вини.
Законодавець не дійшов до однозначного визначення адміністративного видворення як адміністративного стягнення, тому що він включив дану норму у ст.24 "Види адміністративних стягнень", проте не включив до переліку цих самих стягнень. Жодна зі статей особливої частини КУпАП такого стягнення не передбачає.
Також у ст.32 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачені діяння, що утворюють склади адміністративних правопорушень за статтями 202, 203, 204 КУпАП. І цим же законом за ці діяння передбачений інший примусовий захід - "видворення за межі України", а не адміністративне видворення, передбачене КУпАП.
Отже, законодавство України не містить підстав для юридично коректного застосування до іноземців і осіб без громадянства адміністративного видворення як міри відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень.
Крім того, ст.32 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає такі підстави видворення за межі України, як вчинення адміністративного правопорушення або злочину: "іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України". Фактично, цією нормою встановлюється примусовий захід за правопорушення, за вчинення якого особа відбула покарання, відповіла перед суспільством і державою за свою протиправну поведінку, у повному обсязі компенсувала матеріальну і моральну шкоду. Відповідно, у цьому випадку застосування державно-примусових заходів суперечить юридичній логіці.
Також у ст.32 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що видворення за межі України застосовується, якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян. Щодо заборони на порушення прав громадян, то різні види відповідальності за такі дії передбачені іншими, більш конкретними нормами.
Що стосується "законних інтересів", то це питання є досить дискусійним. Законний інтерес можна визначити як простий юридичний дозвіл. Право громадянина і його законний інтерес - це не адекватні речі. Відмінність полягає у різній ступені гарантованості їх забезпечення. Додержання суб'єктивних прав гарантовано необхідністю всіх інших суб'єктів нести відповідні обов'язки. Законний інтерес таких гарантій не має.
Відповідно іноземці та особи без громадянства не можуть мати обов'язків, які б відповідали законним інтересам громадян України. Отже, й необхідність захисту прав і законних інтересів громадян не є підставою для застосування видворення.
Підсумовуючи зазначене, маємо висновок: адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства на сьогоднішній день є досить неоднозначною й суперечливою, особливо щодо застосування адміністративного видворення як примусового заходу, і потребує відповідних змін, доповнень та усунення колізій.
Адміністративна відповідальність неповнолітніх
Особливого значення для українського суспільства сьогодні набуває питання адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що пов'язано, насамперед, з вихованням правової культури у молоді. Дослідив це питання у своїй науковій статті Ю. Ковальчук [12].
Система адміністративної відповідальності, що існує нині, не є ефективною і досконалою. Ось основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб віком від 16 до 18 років.
До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у зазначеному віці, застосовуються не визначені адміністративні стягнення, а заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП:
· зобов'язання публічно чи в іншій формі просити вибачення у потерпілого;
· застереження;
· догана або сувора догана;
· передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу, а також окремим громадянам на їх прохання.
У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121 - 127, частинами першою і другою ст.130, статтями 173, 174, 185, 190 - 195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП.
Крім наведеного, вік є ознакою спеціального суб'єкта адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 211-1 КУпАП. Це неявка громадян до військового комісаріату без поважних причин для приписки до призовного пункту. Але обов'язок з'явитись за викликом до військкомату для приписки виникає у громадян, яким у рік приписки виповнилося 17років.
Ю. Ковальчук пропонує здійснити наступні зміни в правовому регулюванні адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб.
По-перше, враховуючи темпи акселерації молоді, знизити вік адміністративної відповідальності неповдолітніх з 14 років - щодо правопорушень, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної шкоди та поширенням в підлітковому середовищі:
- дрібне хуліганство (ст.173 КУпАП);
- незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст.44 КУпАП);
- дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст.51 КУпАП);
- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст.185 КУпАП).
Крім того, автор пропонує запозичити з нового Кримінального кодексу України [3] додаткові заходи виховного впливу і включити їх в КУпАП:
- обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього (ст.105 ККУ), що в свою чергу може передбачати заборону відвідувати певні місця, використовувати певні форми дозвілля, в тому числі пов'язані з керуванням механічними транспортними засобами, обмеження перебування поза домом після певної години доби;
- покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків (ст.105 ККУ).
Ці обмеження переслідуватимуть мету захистити підлітка від шкідливого впливу мікросередовища, а також за допомогою контролю нормалізувати його поведінку.
Також Ю. Ковальчук пропонує надати можливість суду (судді) застосовувати до неповнолітніх правопорушників такий виховний захід як направлення в центри медико-соціальної реабілітації.
На останок, автор пропонує створити окрему ланку судів (суди в справах неповнолітніх), які б розглядали справи про адміністративні проступки та злочини, вчинені неповнолітніми, і забезпечити їх суддями, котрі мали б не тільки юридичну, а й педагогічну освіту, що надало б змогу більш кваліфіковано розглядати справи даної категорії.
1.4 Особливості процедури реалізації адміністративної відповідальності
Притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до чинного законодавства, є прерогативою виключно державних органів та, в окремих випадках, органів місцевого самоврядування, що обумовлює необхідність надання всім процедурам, пов'язаним з названою діяльністю, відповідної процесуальної форми. Це прямо випливає із вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Основним Законом та законами України.
Притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб здійснюється у формі провадження у справах про адміністративні правопорушення, а юридичних осіб - у процесуальних формах, встановлених різноманітними нормативно-правовими актами.
Під провадженням у справах про адміністративні правопорушення розуміють ряд послідовних дій органів державного управління (посодових осіб), юрисдикційних органів, а в деяких випадках - інших суб'єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, направлені на притягнення правопорушника до відповідальності та на забезпечення виконання винесеної постанови.
Основні особливості провадження у справі про адміністративні правопорушення:
1. Провадження є одним із видів юрисдикційних проваджень, тобто провадження, що пов'язане із застосуванням до особи засобів примусу, що передбачені адміністративним законодавством.
2. Провадження представляє собою юрисдикційну діяльність компетентних органів, тобто діяльність, що пов'язана з виявленням адміністративних проступків та притягненням винних до адміністративної відповідальності.
3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, як і будь-яке інше провадження, складається із стадій, кожна з яких має, поряд із загальними, власні задачі і цілі.
Тому, виходячи із вище перерахованих особливостей провадження, можна дати наступне визначення.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це один із видів адміністративних юрисдикційних проваджень, що представляє собою ряд послідовних дій компетентних органів, передбачених діючим законодавством, по виявленню адміністративних проступків і притягненні винних до адміністративної відповідальності в процесі адміністративного розслідування, розгляді і прийнятті рішення по справі, повторному розгляді і забезпеченні виконання постанови (рішення) про накладення адміністративних стягнень.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення, на відміну від інших адміністративних проваджень, є найбільш урегульованим нормами адміністративного права провадженням. Правові норми, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення у своїй більшості сконцентровані в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Таким чином, задачі та нормативне регулювання провадження, обставин, які виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення, і принципи провадження закріплені в главі 18 КпАП України (статті 245-253); підстави, порядок оформлення та вимоги до змісту протоколу у справах про адміністративні правопорушення регулюються главою 19 КУпАП (статті 254-259); види, підстави, сроки та порядок застосування процесуальних засобів - главою 20 Кодекса (статті 260-267); особливості правового статусу учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення - главою 21 КУпАП (статті 268-275); порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення - главою22 (статті 276-282); вимоги до змісту постанови по справі - главою 23 КпАП України (статті 283-286); порядок повторного розгляду постанови про накладення окремих видів адміністративних стягнень - в розділі п'ятому (статті 298-330) Кодекса України про адміністративні правопорушення.
Розділ 2. Основні напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності в Україні
2.1 Визначення поняття "напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності
У сучасних умовах розвитку правової системи України все більше приділяється увага реформуванню інституту адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності юридичних осіб у разі порушення ними норм адміністративного права. В юридичній літературі дискусія з цього приводу не припиняється, тому спектр думок поширюється від ствердження про існування такого виду відповідальності до заперечення факту наявності у законодавстві України норм, що встановлюють адміністративну відповідальність юридичних осіб.
Проведення систематизації законодавства України про адміністративну відповідальність юридичних осіб має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Це сприятиме, в першу чергу, ефективнішому застосуванню норм відповідного законодавства та забезпеченню законності як у діяльності юрисдикційних органів, так і у сфері діяльності підприємств, установ й організацій. Існує декілька можливих напрямів такої систематизації.
Першим напрямом є об'єднання норм чинного законодавства, що регулює адміністративну відповідальність юридичних осіб, можна шляхом включення таких нормативних актів до змісту КпАП України.
Другим напрямком є той, що відповідальність юридичних осіб можна врегулювати окремим законодавчим актом, яким би міг стати Кодекс України про адміністративну відповідальність юридичних осіб. Але, разом з тим такий напрям систематизації законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб є досить складним і більше відповідає перспективам удосконалення цього виду відповідальності, ніж реаліям сьогодення.
Наступним напрямком, на думку О. Левицької [15, с.212-217], є пропозиція, що до системи законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб міг би входити Адміністративно-деліктний кодекс України, який би складався з двох розділів - "Загальні положення" та "Адміністративна відповідальність та її підстави”. Не маючи принципових заперечень щодо змісту цього кодексу, слід зазначити, що в запропонованому проекті, по-перше, суб'єктами адміністративної відповідальності визнаються як фізичні, так і юридичні особи, а по-друге, він не містить процесуальної частини. Така ситуація буде ускладнювати його застосування на практиці.
Інший напрямок, запропонований українськими вченими, зводиться до об'єднання нормативно-правових актів, які регламентують адміністративну відповідальність юридичних осіб в окрему систему навколо власного центру, тобто розробки й прийняття окремого закону загального характеру, який би містив у собі всі принципові положення щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб. Цим нормативним актом можуть бути Основи законодавства України про адміністративну відповідальність юридичних осіб, в яких би містились загальні, принциповіположення з цих питань.
Процес реформування законодавства про адміністративну відповідальність потребує якісно нових поглядів на зміст цього інституту та його місце в механізмі державного управління. Необхідно позбутися застарілих ідеологічних догм, які тривалий час справляли вплив на розвиток цього інституту. Орієнтація на побудову ринкових відносин в економіці, на пріорітет прав людини, на нове розуміння ролі держави в житті суспільства потребує відповідного урахування при розробці норм, які складають інститут адміністративної відповідальності [15, с.3-4].
2.2 Впровадження інституту адміністративної відповідальності в інформаційній сфері суспільства України
Задля правомірного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації прав, свобод та законних інтересів на законодавчому рівні закріплено певні права та обов'язки осіб. Згідно ст.47 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 в разі порушення законодавства України про інформацію настає юридична відповідальність, а саме дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна або кримінальна. Відносини, пов'язані з реалізацією права на інформацію, досить часто виникають між фізичними особами, в тому числі громадянами України, та державними органами, установами, організаціями тощо. В такому разі порушення права на інформацію, якщо йому характерна невелика суспільна небезпека, тягне за собою адміністративну відповідальність.
Законодавство України закріплює, що відповідальність за порушення законодавства про інформацію є гарантією права на інформацію і полягає у притягненні до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності. В Законі зазначено і про відшкодування матеріальної та моральної шкоди: в разі завдання правопорушенням, що вчинено суб'єктом інформаційної діяльності, матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.
Відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, в тому числі тих, що пов'язані з одержанням, використанням, поширенням та зберіганням інформації, регламентується Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984. Суб'єктами, що покликані забезпечувати інформаційну безпеку України, є система державних та недержавних інституцій, а також громадян України, об'єднаних спільною метою щодо захисту національних інтересів в інформаційній сфері [18, с.164].
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами внутрішніх справ, інспекціями у справах неповнолітніх, митними органами, судами, іншими державними органами і посадовими особами, які уповноважені на те законом. Основною нормою, що регулює порушення права на інформацію, є ст.212-3 КУпАП. Вона визнає правопорушенням неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" від 02.10.1996 та "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, крім випадків обмеження доступу відповідно до Закону. Для цього подається запит до відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, який зобов'язаний надати запитувану інформацію письмово або в усній формі тощо. Відповідальність згідно розглянутої статті наступає у вигляді накладення штрафу на посадових осіб в розмірі від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а при повторному вчиненні про порушення протягом року - в розмірі від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ст.41-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення порядку доступу до інформації, що є необхідною для ведення колективних переговорів та здійснення контролю за виконанням колективних договорів та угод. Згідно ст.10 і 15 Закону України "Про колективні договори і угоди" від 01.07.1993 сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди, а у разі здійснення контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього наявну інформацію. Учасники не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею і підписують відповідні зобов'язання. Порушення права, що передбачено цією статтею тягне відповідальність у вигляді накладення штрафу від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ст.53-2 КУпАП передбачено відповідальність за перекручення даних державного земельного кадастру та приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду. Державний земельний кадастр являє собою єдину державну систему державно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визначення виникнення, припинення права власності і права користування земельними ділянками. Державний земельний кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установи і організації, а також громадян задля регулювання земельних відносин. Порушення, передбачене розглянутою статтею, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідальність за приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки, передбачена у ст.82-3 КУпАП.
Згідно п.1 ст.50 Конституція України від 28.06.1996 кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами згідно ст.30 Закону України "Про відходи" від 05.03.1998 мають забезпечувати заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об'єднання інформацією про розташування місць чи об'єктів зберігання і видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Відповідальність за правопорушення в зазначеній сфері тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 91-4 КУпАП передбачено відповідальність у разі відмови від надання або несвоєчасного надання за запитами повної й достовірної екологічної інформації. Інформація про стан навколишнього природного середовища - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі. Відомості про навколишнє природне середовище є інформацією довідково-енциклопедичного характеру і відповідно має бути систематизованими, документованими та публічно оголошеними [17, с.137]. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 закріплює за громадянами право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, а також вільного одержання, використання, поширення та зберігання такої інформації, крім обмежень, що встановлені цим Законом. Згідно Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 інформаційне обслуговування органів державної влади, місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій здійснюється суб'єктами моніторингу. Таким чином ненадання або несвоєчасне надання за запитами повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, що входить в тому числі і до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на службових та посадових осіб від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративна відповідальність, що настає у разі порушення законодавства про захист прав споживачів, регламентується ст.156-1 КУпАП. В разі відмови працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, настає адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім розглянутих вище статей в КУпАП міститься ще багато положень щодо відповідальності в разі порушення прав в інформаційній сфері. Серед них ст.96, 148-5, 163-5, 163-9, 163-11, 164, 164-3, 164-12, 164-14, 166-4, 166-9, 166-10, 184-2, 186-3, 188-5, 188-11, 188-14, 188-18, 188-32, 188-35, 188-36 тощо.
Суб'єктами правопорушень у сфері інформаційних відносин, за якими настає адміністративна відповідальність, є, як правило, посадові та службові особи, що мають доступ до відповідної інформації; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю; працівники торгівлі, громадського харчування, сфери послуг; посадові особи підприємств, установ, організацій; суб'єкти первинного фінансового моніторингу тощо.
Слід зазначити, що досить важливим у реалізації права на інформацію є її повнота та достовірність, а у разі надання інформації ще й своєчасність. Відсутність цих факторів є в багатьох випадках підставою вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами, в тому числі і шляхом зловживання свого посадового становища.
Аналіз законодавства дає зробити висновок, що адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційного права має наслідки у вигляді штрафу, який встановлюється для кожного окремого випадку і в тих межах, що визначені відповідною нормою. Адміністративне стягнення накладається лише на фізичних осіб.
Особливістю юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері є те, що більшість нормативно-правових актів законодавства України про інформацію містить лише загальні підстави доступу до інформації, гарантії і процедури, а також положення про її використання. Зазначеним правовим актам притаманний відсильний характер, підтвердженням чого є і те, що адміністративна відповідальність регламентується КУпАП. Вирішення такої ситуації можливо лише шляхом систематизації та вдосконалення законодавства України про інформацію за умови відсутності дублювання правових норм в різних нормативно-правових актах. Сьогодні це питання потребує особливої уваги, адже право на інформацію громадян залишається важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини.
Висновки
У цій роботі розглянуті основні аспекти інституту адміністративної відповідальності в Україні, загальнотеоретичні питання та специфіка відповідальності деяких окремих категорій осіб. На сьогоднішній день цей правовий інститут є досить розвиненим і нормативно регульованим, про що свідчить високий рівень індивідуалізації відповідальності, передбачення обставин, що виключають адміністративну відповідальність, можливість звільнення від адміністративної відповідальності за певних умов. Проте, як показала практика, колізії та неузгодженості в правовому забезпеченні адміністративної відповідальності ще досі існують. Це, наприклад, неоднозначність ставлення науковців до існування адміністративної відповідальності юридичних осіб, можливість застосування адміністративного видворення до іноземців та осіб без громадянства як засобу примусового впливу в контексті адміністративної відповідальності, удосконалення системи адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що дало б змогу здійснювати позитивний виховний вплив на психіку молодих осіб шляхом застосування відповідальності, підвищувати їх правове виховання й культуру, поважне ставлення до права. Отже, можна стверджувати, що нинішня система адміністративної відповідальності не є остаточно сформованою і потребує відповідних змін та доповнень.
Список використаної літератури
1. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 24. - Ст.189.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст.1122.
3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст.131.
4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р.
5. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1993. - № 25. - Ст.274.
6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 22. - Ст.303.
7. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 // ВВР. - 1994. - № 23. - Ст.161.
8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05.2001 // Офіційний Вісник України. - 2001. - № 24. - Ст.1076.
9. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2003. - №№ 40-44. - Ст.356.
Наукові статті:
11. Демський Е. Співвідношення адміністративної і господарської відповідальності // Юридична Україна. - 2005. - № 9. - С.24-29.
12. Ковальчук Ю. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх // Право України. - 2003. - № 6. - С.111-114.
13. Колпаков В.К. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності. // Право України. - 2004. - № 1. - С.2
14. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. - 2002. - № 4. - С.17-21.
15. Левицька О. Визначення адміністративної відповідальності // Вісник податкової служби України. - 2008. - № 7. - С.71-79
Підручники:
16. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка: Х., Право, 2000. - 527 с.
Подобные документы
Поняття відповідальності, її різновиди. Принципи, сутність, ознаки і класифікація юридичної відповідальності. Правове регулювання інституту адміністративної відповідальності, перспективи його розвитку. Особливості притягнення до неї різних категорій осіб.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 18.01.2011Поняття, підстави та зміст адміністративної відповідальності. Адміністративне правопорушення як протиправна, винна дія чи бездіяльність. Адміністративні стягнення як міра відповідальності. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності.
книга [73,0 K], добавлен 11.05.2010Ознаки, принципи й правове регулювання адміністративної відповідальності, правила і порядок притягнення. Іноземці та особи без громадянства як суб’єкти адміністративної відповідальності, види та зміст адміністративних стягнень, які застосовуються до них.
курсовая работа [49,0 K], добавлен 09.11.2014Поняття та підстави адміністративної відповідальності. Суспільна шкідливість дії. Склад адміністративного правопорушення. Законодавчі основи адміністративної відповідальності. Порядок накладання адміністративних стягнень. Норми адміністративного права.
контрольная работа [24,2 K], добавлен 14.10.2008Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення та порядок притягнення до неї. Сутність і зміст інституту адміністративної відповідальності, його нормативна основа та практика реалізації відповідних правових норм та санкцій.
дипломная работа [113,7 K], добавлен 02.03.2015Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 11.09.2014Сутність та ознаки юридичної відповідальності. Інститут відповідальності державних службовців як комплексний правовий інститут, суспільні відносини в якому регулюються нормами різних галузей права. Поняття адміністративної відповідальності в праві.
реферат [32,6 K], добавлен 28.04.2011Загальні та відмінні риси цивільної та адміністративної відповідальності. Особливості цивільної та адміністративної відповідальності за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики. Державне регулювання енергетики в Україні.
дипломная работа [4,1 M], добавлен 02.07.2020- Правове регулювання юридичної відповідальності суб’єктів трудового права в умовах ринкової економіки
Аналіз ролі і функцій відповідальності в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Історія становлення та розвитку інституту відповідальності в трудовому праві. Особливості відповідальності роботодавця, підстави та умови її настання.
автореферат [39,2 K], добавлен 29.07.2015 Поняття, принципи та правове регулювання адміністративної відповідальності. Загальні правила і строки накладення адміністративних стягнень. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Оскарження постанови і перегляд справи.
учебное пособие [103,5 K], добавлен 02.12.2010
