Державна політика в сфері інноваційної діяльності в умовах інтеграції України в міжнародний економічний простір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В СФЕРІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР

Розглянуто основи державної політики стосовно інноваційної діяльності, цілі та основні принципи. Проведено аналіз стану інноваційної активності промислових підприємств. Визначено головні напрямки розвитку майбутнього інноваційного комплексу України.

It is considered the bases of an innovative activity state policy, the whole and the basic principle. The analysis of a condition of innovative activity of the industrial enterprises is made. The mainstreams of development of the future innovational complex of Ukraine are determined.

Ключові слова: державна інноваційна політика, пріоритетні напрями, державна підтримка, інноваційно-активні підприємства, наукоємна продукція, фінансування інновацій.

Постановка проблеми

Важливим фактором переважання одних країн над іншими на світовій економічній арені являється наявність у держави новітніх технологій. Міжнародний досвіт свідчить про те, що тільки високі технології забезпечують переваги, які не можливо порівняти ні з чим іншим.

В сучасних умовах в галузях з передовими технологіями процес революційного оновлення частіше стає безперервним і відповідно таким ж безперервним і все більш вагомим стає отримання додаткового прибутку, в зв'язку з чим власники технологій мають конкурентні переваги.

Отже, метою державної політики в сфері інноваційної діяльності є забезпечення високих темпів росту обсягів конкурентоспроможності наукоємної продукції стратегічних промислових галузей з рівнем технологій, що постійно підвищується.

Особливе значення інноваційний розвиток має для української економіки в умовах інтеграції в міжнародних економічних простір, яка може претендувати на гідне за потенціалом місце в Європі і світі лише у разі спроможності опанувати інноваційний шлях розвитку. При цьому державі важливо створити систему стимулювання, використовуючи методи державного регулювання, фінансування інновацій, тому що в цьому полягає суть інноваційної політики держави в умовах ринкової економіки.

Аналіз останніх досліджень. Розробці проблем розвитку інноваційної діяльності підприємств, фінансування інноваційних процесів і впровадження нових розробок присвячено роботи багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема, В. Александрової, Ю. Бажала, С. Ільєнкової, С.°Ілляшенко, М. Краснокутської, О. Лапко, М. Пашути, Л. Федулової, Р. Фатхудинова, Й. Шумпетера та ін.

Оцінюючи наукові результати досліджень, слід відзначити, що вирішена достатня кількість питань стосовно організаційного, правового, фінансового, інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, але недостатньо досліджена інноваційна активність промислових підприємств в довгостроковому періоді.

Постановка завдання

Метою статті є дослідження державної інноваційної політики, аналіз стану інноваційної активності промислових підприємств України протягом 2000-2010 рр., визначення напрямків реформування і розвитку майбутнього інноваційного комплексу України.

Виклад основного матеріалу

Для максимального використання науково-технічного, освітнього та виробничого потенціалу з метою інноваційного розвитку економіки України великого значення набуває формування та реалізації ефективної державної інноваційної політики, яка має спрямувати діяльність органів законодавчої та виконавчої державної влади на впровадження комплексу системних заходів та виконавчої державної влади на впровадження комплексу системних заходів щодо створення інституційних, фінансово-економічних, науково-технічних, соціально-культурних засад, а також запровадження механізмів їх реалізації через залучення організаційних, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів для підтримки та стимулювання розвитку інноваційних процесів.

Отже, головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики України є орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Цілі інноваційної політики в Україні:

- забезпечення розвитку країни, впровадження нововведень;

- постійне оновлення і модернізація виробництва;

- забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

- синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;

- формування сучасного конкурентноздатного національного виробництва;

- налагодження системи наукового прогнозування технологічного розвитку галузей вітчизняного виробництва;

- експертиза та інвентаризація державних науково-технічних програм;

- зосередження інвестиційних ресурсів на формування національних технологічних лідерів;

- прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та зростання ринкового попиту на науково-технологічні досягнення;

- формування умов, за яких впровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробництва [1].

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури [2].

інноваційний активність науковий прогнозування

Таблиця 1

Показники науково-технічної та інноваційної активності промислових підприємств України

Примітка * -- дані відсутні

Аналізуючи статистичні показники [3], що згруповані в таблиці 1, можна зробити висновки про те, що в Україні спостерігаються незначні масштаби інноваційної діяльності, тому що частка промислових підприємств, що займалися інноваційної діяльністю в 2009 р., склала 12,8% від загальної кількості обстежених підприємств, і тільки 10,7% промислових підприємств впроваджували інновації.

Для розвинених країн діапазон інноваційно-активних підприємств становить від 30% до 70% до загальної кількості підприємств [4, 5].

Протягом 2000-2010 рр. спостерігався низький рівень фінансування наукових та науково-технічних робіт, який не перевищував 1,24% від номінального ВВП, а також незначні обсяги витрат на інноваційну діяльність -- на рівні близько 1% від номінального ВВП.

В країнах з економікою інноваційного типу обсяг фінансування сфери науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, яка забезпечує генерацію інноваційних процесів, складає від 2 до 3%, а згідно з рекомендаціями Єврокомісії для країн-членів Євросоюзу він має складати не менше 2,5% від ВВП. Для забезпечення помітних інноваційних структурних перетворень національної економіки, за оцінкою фахівців, обсяг видатків на інноваційну діяльність має складати не менше 10% від ВВП [4, 5].

Протягом періоду, що досліджувався, спостерігається позитивна динаміка впровадження нових видів технологічних процесів на промислових підприємствах, так в 2009 р. було впроваджено 1893 одиниці, що майже на 35% більше, ніж у 2000 р., але при цьому знижується кількість освоєних нових видів продукції майже у 6 разів у 2009 р. порівняно з 2000 р.

Отже, треба визначити і сформулювати головні напрямки розвитку майбутнього інноваційного комплексу України. Вони повинні охоплювати виробничі, дослідно-конструкторські, інформаційні одиниці, їх поєднання в ринкових структурах, і органи державного регулювання такими інноваціями, які не підпорядковані силам ринкового регулювання.

За принципи реформування діючої системи державного управління науково-технічною та інноваційної сферами можна взяти наступні:

- цілеспрямованість державної інноваційної політики повинна здійснюватися незалежними від відомчих інтересів інституційними структурами та з такими ж процедурними механізмами прийняття рішень;

- національні пріоритети науково-технічного розвитку повинні мати конкретні офіційно затверджені кінцеві економічні цілі та ефективні обсяги фінансування для забезпечення їх реалізації у визначені строки;

- процес визначення цільової функції інституції, програм, проекту має бути переважно зовнішнім у відношенні до безпосередніх виконавців науково-технічних робіт;

- обсяги фінансування повинні відповідати міжнародним нормам і практиці. Однією з економічних основ реформування науково-технологічної системи України є вдосконалення механізмів її фінансування. Держава за допомогою фінансових важелів повинна забезпечити раціональну структуру фінансування досліджень, розробок і виробництва інновацій.

Виконання завдань, що цілеспрямовані на структурні, інституціональні і технологічні зміни, дасть змогу в довгостроковому періоді (8-10 років) істотно збільшити внесок інноваційного фактора в щорічний загальний обсяг приросту ВВП, а також досягти економічних індикаторів розвинених країн світу з економікою інноваційного типу [6].

Так як важлива роль держави в інноваційній моделі розвитку полягає у розробці і реалізації системи державного стимулювання і підтримки інновацій, то головними елементами цієї системи для України можуть бути наступні:

- правова база, на яку повинна спиратися інноваційна діяльність;

- фіксація законодавчо частки національного доходу, яка спрямовується на інноваційні діяльність, для України, на даному етапі, це повинно бути не менше 5% ВВП;

- різноманітні стимули для фізичних і юридичних осіб, які займаються інноваційною діяльністю;

- гарантування вченим-новаторам належного соціального захисту, впровадити систему стимулів, яка б створила сприятливі організаційні, творчі та психологічні умови;

- підготовка фахівців із менеджменту і маркетингу інновацій;

- пріоритетне ресурсне забезпечення інновацій;

- стимулювання інноваційно-підприємницької діяльності вищих навчальних закладів освіти України та економічної зацікавленості вчених в інноваціях;

- прискорене впровадження інновацій у виробничий процес, просування нових товарів та послуг на ринок, використання технологій подвійного призначення (військового і цивільного).

Висновки

Таким чином, головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Що стосується України, то необхідно звернути увагу на те, що в країні проголошено пріоритетом економічної політики перехід до “інноваційного вектору” розвитку; розроблена і схвалена Концепція науково-технічного і інноваційного розвитку, яка включає в собі впровадження програмно-цільових методів економічного управління, державні програми, заходи щодо розвитку інформаційної інфраструктури, утворення промислово-фінансових груп, заходи з експортної орієнтації високотехнологічного виробництва, інституційне забезпечення державної інноваційної політики та ін.

Отже, бачимо, що держава намагається робити певні кроки в напрямку підтримки інноваційного підприємництва. Але, на практиці існує безліч перешкод, які заважають цьому розвиткові.

Таким чином, аналіз ситуації, призводить того, що соціально-економічний розвиток України сьогодні не може бути збалансованим та ефективним за умов тільки декларування переходу до “інноваційного вектору” розвитку, необхідна практична реалізація всіх задекларованих заходів і цілей, щодо інноваційної сфери з орієнтацією на потенціал регіонів країни, рівень їх економічного та соціального розвитку, а також впровадження позитивного досвіду зарубіжних країн щодо державного регулювання інновацій.

У випадку невдачі в організації пріоритетних інноваційних процесів, Україна, маючи, поки що, достатній міцний науково-технічний потенціал, втратить провідні позиції в технічних галузях НТП. Тому що в сучасному світі лідерство країни в тих чи інших напрямках науково-технічного розвитку є єдиним гарантом її економічного процвітання.

Література

1. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: навчальний посібник / Л.І. Дідівська, Л.С. Головко. -- К. : Знання-Прес, 2000. -- С. 124 -- 130.

2. Закон України “Про інноваційну діяльність” // Офіційний вісник України. -- 2002. -- № 3. -- С. 145 -- 159.

3. www. ukrstat. gov. ua/

4. Гусєв В.О. Інноваційна діяльність в Україні у світових координатах розвитку/ В.О. Гусєв // Статистика України. -- 2003. -- № 3. -- С. 40 -- 45.

5. Андрощук Г.О. Інноваційна політика Європейського союзу / Г.О. Андрощук, Р.Є. Еннан // Наука та інновації.--2009. -- № 5. -- С. 85-97.

6. Гусєв В. Концептуальні засади формування державної інноваційної політики / В. Гусєв // Вісник Української Академії державного управління. -- 2002. -- № 4. -- С. 84 -- 91.

Размещено на Allbest.ru