Правове регулювання: предмет, метод, процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

Київський політехнічний інститут

Факультет социології і права

Кафедра теорії права і держави

Курсова робота

З дисципліни Теорія держави і права

на тему: Правове регулювання: предмет, метод, процес

студентка 1 курсу групи СП-11

Жарікова Ганна

Науковий керівник

Чепульченко Т.О.

Київ 2012р.



Вступ

Правова система -- це багатогранний комплекс взаємопов'язаних правових засобів та явищ, створених з метою регулювання суспільних відносин.

Вона є певною системою та набуває ознак, які притаманні даному утворенню, а саме: єдності, цілісності, взаємозв'язку її елементів.

В.Д. Перевалов підкреслює, що в основі побудови правової системи покладено принцип системності, що дає можливість виділити такі рівні правової системи як:

- суб'єктно-змістовний (в основу даного аспекту покладено факт, що суб'єктам права відводиться активна роль у формуванні правової системи);

-інтелектуально-психологічний (існуючі погляди, доктрини, догми формують певне відношення у суб'єкта до правової реальності);

-нормативно-регулятивний рівень (норми права впливають на інші компоненти правової системи, формуючи певні структурно-функціональні блоки цієї системи);

- організаційно-діяльний рівень (це певні зв'язки, які виникають в процесі правотворчої, правореалізаційної діяльності);

- соціально-результативний рівень (на даному рівні знаходить прояв сутність правової системи). [6, с. 463]

В юридичній літературі існують різні підходи щодо структурних елементів правової системи та тих зв'язків, що між ними виникають. Так, О.Ф. Скакун виділяє елементи та підсистеми функціонування цих елементів:

- інституційну і суб'єкти права;

- нормативну (регулятивну), складовими якої є норми права, об'єднані у вигляді нормативно-правових актів, та принципи права;

- ідеологічну, що містить правову ідеологію та правову психологію як складові елементи правової культури;

- функціональна підсистема діє в процесі здійснення правотворчості, право реалізації, через правовідносини, юридичну практику;

-комунікативна підсистема -- це ті взаємозв'язки, які виникають у процесі функціонування всіх структурних елементів правової системи.

Серед структурних елементів правової системи важливе місце належить правовому регулюванню. В юридичній літературі сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання, не дивлячись на різні підходи щодо його визначення.

Практичне значення загальнотеоретичних уявлень про правове регулювання полягає, зокрема, в тому, що вони відображають єдність, цілісність правової системи шляхом розкриття глибинних, «інтимних» зв'язків і взаємозалежностей її частин, елементів.

Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатогранному світі юридичних явищ. Ці знання дають можливість обирати з розгалуженого юридичного інструментарію саме ті засоби, регулятивна «енергія» котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їх спільностей, об'єднань.

регулятивний право механізм



1. Поняття, ознаки правового регулювання і його відмінність від правового впливу

В юридичній літературі сформувалося майже єдине розуміння правового регулювання як сукупності різноманітних форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку.

Насам перед слід зазначити, що правове регулювання -- це певний процес, обумовлений об'єктивними та суб'єктивними чинниками, такими, як: рівень зрілості та стійкості суспільних відносин, рівень соціальної структури суспільства, стан економічного розвитку суспільства, загальний рівень правової культури населення та інші.

Правове регулювання - це здійснюване державою при допомозі права і сукупності правових засобів у порядкування соціальних відносин ,їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.[2, c. 488]

Правове регулювання слід відрізняти від правового впливу. Останній здійснюється у різних сферах суспільного життя та знаходить відображення в інформаційній, виховній та іншій ролі права. Правовий вплив, на відміну від правового регулювання, пов'язаний з тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється його дія. Правовий вплив формується не тільки за до помогою таких засобів, як норми права, а й залежить від тієї правової культури, яка сформувалась у даному суспільстві. Це призводить до формування у однотипній ситуації певного стандарту поведінки, як безпосередньої умови формування законослухняної поведінки громадян.

Структурно правовий вплив включає правосвідомість, правову культуру, правові принципи, правотворчий процес, механізм правового регулювання.

Правовий вплив -- це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою, як правових, так і не правових засобів.

Правовий вплив на людину здійсьнюється по двох каналах:

1. Інформаційному - за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає державастосовно дозволеної, необхідної або забороненої поведінки.

2. Ціннісно - орієнтаційному - за допомогою права здійсьнюється засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людством і спадкоємно переходять з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти.

Відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом:

за обсягом:

* предмет правового впливу об'ємніше (ширше) предмета правового регулювання -- його складають відносини, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права;

за змістом:

* у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (крім норм права, він містить у собі інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей), тоді як у правовому регулюванні він є обов'язковим (регулювання відбувається за допомогою певної правової норми).

За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух» права, просліджується вплив права на систему суспільних відносин, потенціал психічного складу особи, її правову свідомість і культуру. Коли зміст права проходить через свідомість людей, вона стає правосвідомістю. Люди повинні поводитися однаково в однотипній ситуації, якщо право встановлює певні правила поведінки. Виробляється стандарт поведінки, формується загальна нормативна культура як безпосередня передумова законослухняності громадян. Це і є правовий вплив на поведінку людей;

за механізмом реалізації права:

* у правовому регулюванні право реалізується через його механізм -- систему правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації і застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за допомогою системи неюридичних засобів -- ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів.[2,c.489-490].

Для правового регулювання характерні певні особливості:

-- воно носить цілеспрямований характер, оскільки виступає певним регулятором суспільних відносин, впорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства;

-- має організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів;

-- правове регулювання повинно бути спрямовано на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;

-- воно має певний предмет та сферу правового впливу, які усвідомлюються суб'єктами і суспільством та мають для них певне значення;

-- забезпечується певними методами, які чи координують діяльність суб'єктів у сфері права, чи здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості у процесі виконання або використання норми права;

-- має визначені стадії, що передбачають насамперед правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та їх реалізацію.

Ознаки правового регулювання:

1. Правове регулювання -- різновид соціального регулювання з властивими йому розумно-вольовими відносинами.

2. Правове регулювання, як правило, має державно-владний характер і виражається в тому, що відносини між суб'єктами набувають певної правової форми (нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів), змістом якої є встановлені державою міра можливої і міра належної поведінки. Проте правове регулювання може здійснюватися не лише за допомогою держави, але і через участь суспільства (через громадські організації, комерційні об'єднання, трудові колективи).

3. Правове регулювання має системно-нормативний характер, оскільки відбувається, як правило, за допомогою системи правових норм та інших правових засобів (правових відносин, актів тлумачення, актів застосування, актів реалізації прав і обов'язків та ін.), що забезпечують його ефективність.

4. Правове регулювання має конкретний характер, оскільки завжди пов'язано з реальними відносинами в даний історичний період у певній сфері життєдіяльності суспільства і держави.

5. Правове регулювання має цілеспрямований характер -- спрямовано на задоволення законних інтересів суб'єктів права, на витіснення і блокування деструктивних форм вияву їх поведінки і діяльності.

6. Правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання завдяки засобам, що знаходяться в його розпорядженні (рекомендації, заохочення, покарання та ін.).[2,c.489].

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право -- шляхом нормативного регулювання.[2,c.488]. За своєю природою, за своїм соціальним призначенням право слугує регулятором суспільних відносин, інакше: інструментом соціального регулювання. У цій якості воно споконвічно призначено бути стабілізуючим і заспокійливим (примирливим) фактором, засобом усунення соціальної нестабільності, соціального хаосу і соціальної байдужості, стимулятором правового прогресу. У сучасних (постмодерністських) суспільствах право, завдяки втіленим в ньому принципам свободи і справедливості, перестає бути засобом жорсткого управління: воно пропонує інструментарій (правові засоби), який забезпечує досягнення приватних і публічних інтересів, і водночас встановлює межі використання цього інструментарію.

2. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання

Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Сферою правового регулювання є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об'єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. У економічній сфері -- це відносини, що пов'язані з формуванням ринкових взаємозв'язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, з розвитком фермерського господарства. У політичній сфері -- правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів. У соціальній сфері -- це формування соціальної політики, спрямованої на задоволення інтересів конкретної людини у галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та інших сферах. Сьогодення вимагає вивчення та формування пріоритетних напрямів правового регулювання.[4, c.77].

Сфера правового регулювання -- це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання -- галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини -- економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин -- процеси виробництва; в галузі політичних відносин -- розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних -- релігійні відносини та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки із класифікації суспільних відносин (економічних, політичних тощо), скільки із матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого -- порядок у суспільстві.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, вчинені в стані неосудності або фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом (а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом);

4) охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств та ін. Тобто вона не є статичною, змінюється залежно від умов внутрішньої та зовнішньої обстановки, рівня економічного, соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;

5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не може регламентуватися поведінка людини, її розумова діяльність, особисте життя. Безпосередня праця людини по створенню матеріальних або духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не вторгається в сферу іншої людини, суспільства, держави.

Є різні класифікації сфер правового регулювання.

Види сфер правового регулювання за принципом співвідношення можливого і необхідного:

сфера можливого правового регулювання -- галузь суспільних відносин, яка може бути врегульована правом;

сфера необхідного правового регулювання -- галузь суспільних відносин, яка повинна бути врегульована правом.

Види сфер правового регулювання за характером юридичної діяльності:

сфера законодавчого регулювання -- галузь суспільних відносин, фактично регламентована правовими нормами (законодавча діяльність)';

сфера регулювання, що реалізує право -- галузь громадського життя, в якій фактично здійснюються правові норми (діяльність, що реалізує право).

Види сфер правового регулювання за певними блоками суспільних відносин:

1) сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;

2) сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені.

Ці відносини (управління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади -- законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування -- підкорення). У тій частині, де управлінські відносини збігаються з майновими (управління економікою), вони належать до першого блоку;

3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі охорони здоров'я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення. Її складають відносини (з приводу освіти, медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності громадян;

4) сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов'язаних з охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його сфера.

Урегульованість правом поведінки людей відбувається через впровадження правових відносин у певну сферу людської діяльності.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів} виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум вводиться нове суспільне явище -- ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

* у сфері економічних, майнових відносин -- сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

* у політичній сфері -- сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;

* у сфері управлінських відносин -- сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

* у сфері охорони суспільного порядку -- боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Сфера дії всіх галузей законодавства, разом узятих, збігається зі сферою правового регулювання (про предмет і метод правового регулювання див. главу «Система права»).[2,c.490-494].

Отже, сферою правового регулювання є різні види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні тощо, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При встановленні сфери правового регулювання варто враховувати певні моменти:

-- правом повинні бути врегульовані найбільш суттєві суспільні відносини, які періодично виникають, мають принципове значення для держави, об'єднань громадян, окремих осіб (наприклад, об'єднання у політичні партії, здійснення підприємницької діяльності -- це нові для України суспільні відносини, які були врегульовані нормами права);

-- зміни, що відбулися в існуючих суспільних відносинах, повинні бути відображені у праві (наприклад, у сфері охорони здоров'я поряд з безкоштовними медичними послугами виникають та знаходять правове закріплення платні медичні послуги);

-- розвиток існуючих суспільних відносин повинен стимулюватись за допомогою права (наприклад, поряд з будівництвом за державні кошти з'являється будівництво за кошти інвесторів);

-- право впливає на виникнення нових відносин та здійснює їх регулювання, якщо вони потребують і піддаються юридичній регламентації;

-- суспільні відносини потребують регламентування, якщо вони відображаються у свідомій вольовій поведінці суб'єктів (право не може регулювати поведінку психічно хворих осіб чи тих, що перебувають під гіпнозом);

-- правом регулюються тільки ті відносини, які виникають між суб'єктами, об'єднаннями громадян тощо. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності (фізичні, біологічні, природні процеси), за умови, що вони не перетворюються у конкретні юридичні факти.

Межі правового регулювання -- межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними та іншими факторами.

Меж у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті суспільні відносини, які об'єктивно потребують такого регулювання. Не повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи. Превалювати мають дозволяння; зобов'язування і заборони повинні встановлюватися таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію, стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.[2,c.494-495].

3. Предмет і метод правового регулювання

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання -- сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.[2,c240].

Властивості предмета правового регулювання:

- вольовий («ідеологічний») характер суспільних відносин;

- здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

- істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави [5, с. 155].

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, які характеризуються такими ознаками:

* Право регулює відносини, що виникають між людьми та іх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи -фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища землетруси, повені, тощо. Однак, деякі з цих явищ, або іх наслідки можуть враховуватися як юридичні факти (наприклад, порядок виплати страхових сум за збитки, що завдані землетрусом чи іншими стихійними явищами).

* Право регулює відносини, суб'єкти яких є свідомими і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно-хворих, або людей, які знаходяться під гіпнозом.

* Право регламентує найважливіші суспільні відносини, які мають принципове значення для держави, об'єднань людей чи конкретних осіб. Коло таких людей не постійне. Воно змінюється залежно від конкретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства.

* Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов, особисті почуття, що виникають між людьми, не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв.

Таким чином, предметом правового регулювання є найважливіші для держави та об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.[1,c.290-291].

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний критерій системи права. Він -- головна, об'єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповнює метод правового регулювання.

Метод правового регулювання -- сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання «як?»). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання

- імперативний (владно-авторитарний, директивний) -- суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов'язки, покарання.

- диспозитивний -- автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) -- цивільному праву, метод справедливої винагороди І заохочення -- трудовому праву, метод заборони (заборона недозволених дій) кримінальному праву, метод дозволяння -- підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галузях права -- конституційному, міжнародному, трудовому, циві-. льному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права -- методу супідрядності і тяжіє до зобов'язувань, а договір як підстава виникнення зобов'язань -- під дію методу цивільного права -- методу автономії і припускає дозволяння.[2,c241-242].

Слід мати на увазі, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, що пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем). Cтруктура (устрій) правового регулювання характеризується перш за все методами та заходами регулювання. Методи правового регулювання - це конкретні заходи юридичного впливу, що характеризують використання в тій чи іншій сфері суспільних відносин певного комплексу юридичних прийомів впливу. Методи субстанціональні, невід'ємні від правової матерії. Вони виражають зміст того чи іншого юридичного режиму регулювання. Розглядаючи методи правового регулювання як реальні юридичні явища, необхідно вказати на деякі первинні методи, які визначають головне в правовому статусі суб'єктів, в їх юридичних позиціях.

В юридичній сфері ці первинні методи і залежності від характеру регулюємих відносин виступають у різних комбінаціях, варіаціях, але з перевагою одного з них в найбільш чистому вигляді. Вказані первинні методи знаходять вираз в адміністративному праві (централізоване регулювання - метод субординації) і в цивільному праві (децентралізоване регулювання-метод координації).

4. Види, способи та типи правового регулювання

У підходах щодо видів правового регулювання існують різні думки. А.Ю. Олійник виділяє такі види правового регулювання:

1) за способом сполучення дозволів і заборон розрізняють загальнодозволений і спеціально-дозволений види:

Загальнодозволений вид правового регулювання означає, що дозволено все, що прямо не заборонено законом;

спеціально-дозволений вид -- дозволено лише те, що прямо закріплено в законі;

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта розрізняють централізоване і децентралізоване правове регулювання:

централізоване має місце тоді, коли суб'єктом правотворчої діяльності є законотворчий або інший центральний нормотворчий державний орган;

децентралізоване -- суб'єктом нормотворчої діяльності є республіканський (Автономної Республіки Крим), обласний чи інший місцевий територіальний орган;

3) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, розрізняють загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання:

загальне -- має місце тоді, коли обсяг суспільних відносин, що регулюються, кількісно невизначений;

індивідуальне -- коли правове регулювання розраховано на одну конкретну життєву ситуацію.

О.Ф. Скакун розрізняє види правового регулювання за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється, -- це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.

Нормативне регулювання -- це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.

Індивідуальне регулювання -- це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:*

нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;*

індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу громадянина С.) .

Способи правового регулювання -- складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозволяння, зобов'язування (веління), заборона.

Дозволяння -- це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов'язування (веління) -- покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист.

Заборона -- це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язування (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права .

Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктивними правами. При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язуванні та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призначення -- забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язування, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомочної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'язує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.[2,c.496].

Тип правового регулювання -- це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму. Нагадаємо, що розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозвільний та спеціально-дозвільний.[2,c.497].

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від його типу, на формування якого впливає сам зміст правових відносин. Якщо загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу «дозволено все, крім прямо забороненого законом» та має місце в процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин, а також сприяє розвитку ініціативності, самостійності щодо прийняття рішень, то спеціально-дозвільний тип правового регулювання передбачає використання заборон, в межах яких норма права встановлює конкретні дозволи, що відображаються у вигляді принципу «заборонено все, крім прямо дозволеного законом».

Цей тип правового регулювання називають дозвільним, а тому він застосовується частіше всього в адміністративному праві та потребує чіткого впорядкування суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності.

6. Ефективність правового регулювання

Характер і «якість» регулятивного впливу права на суспільні відносини відображаються насамперед такими поняттями:

- цінність правового регулювання;

- економність правового регулювання;

- ефективність правового регулювання.

Цінність правового регулювання -- це його реальна позитивна (корисна) значущість для існування і розвитку особи, соціальних спільнот, груп, об'єднань, для всього суспільства загалом. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загальносоціальну цінність правового регулювання (кожна з яких має щодо цього специфічні показники і критерії).

Економність правового регулювання -- це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.), потреб для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змінювань.

Ефективність правового регулювання -- це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі результати виразити в однотипних показниках, які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обраховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі за допомогою вказаного співвідношення.

Мета правового регулювання (мета закону) -- це передбачувані і бажані для правотворчого органу результати здійснення закону. Мета закону може бути, зважаючи на наявність засобів і умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі.

У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни у правовому статусі певної групи суб'єктів або у конкретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), є підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загально-соціальну (економічну, політичну, екологічну, духовну та ін.) ефективність правового регулювання.

Результати здійснення закону -- це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розрізняють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі). [5, с. 158-159]

Цілями правового регулювання є:

1) закріплення і регламентація за допомогою юридичних засобів вже існуючих суспільних відносин;

2) стимулювання існуючих відносин, які відповідають загальним інтересам суспільства;

3) створення умов для виникнення і розвитку нових суспільних відносин;

4) практичне витіснення соціальне небезпечних зв'язків та відносин.

Щоб дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які переслідувались законодавцем, а також встановити і співставити, «зважити» усі види результатів здійснення закону стосовно кожної мети. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур. Такі процедури можуть використовуватись для «вимірювання» ефективності регулювання, здійснюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж йдеться про ефективність цілого інституту права чи окремої галузі права, а тим більше права в цілому, то така результативність правового регулювання узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумовлені юридичними чинниками і мають вияв у суспільній практиці.

До загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (ефективності правотворчості) слід віднести:

-відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

- відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей;

- відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів;

- відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів:

-відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

- відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

- відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам системності, яка несумісна з неузгодженістю, суперечливістю, наявністю прогалин між структурними елементами кожної правової системи, або обов'язковим зв'язкам між структурними елементами кожної юридичної норми, або ж залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними нормами);

- наявність у суспільстві режиму законності, неухильне втілення принципів юридичної відповідальності (зокрема принципу її невідворотності);

-домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних службовців та більшості населення.

Дотримання усіх зазначених передумов дозволяє забезпечити не тільки суто управлінську ефективність, але й зазвичай цінність та економність закону, тобто його високу якість.

6. Механізм правового регулювання

Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє відображення у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні і не безмежні. Правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Такими чинниками виступають наступні фактори:

* рівень економічного розвитку суспільства;

* соціальна структура суспільства;

* рівень зрілості, стабільності суспільних відносин;

* рівень правової культури громадян і посадових осіб;

* рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання.

Потрібно мати на увазі, що у реальному житті вплив права на суспільні відносини не обмежується юридичною стороною. Право також має виховне та інформаційне значення. Ось чому потрібно розрізняти два явища: правовий вплив і правове регулювання. Ці явища різняться, по перше, за предметом своєї спрямованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання, Це, зокрема, є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, що безпосередньо правом не регулюються, але на які воно впливає. По-друге, вони різняться за своїм механізмом. Якщо правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив - за допомогою і неюридичних (соціальних, ідеологічних, психологічних та інших) механізмів. Тобто правовий вплив - це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей за допомогою не правових (соціальних, ідеологічних, психологічних та інших) механізмів. При цьому діє не право, як сукупність норм, безпосередньо, а скоріше «дух права».

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності:

-- засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах);

-- способи (дозволяння, зобов'язування, заборона);

-- форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв 'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, забезпеченні їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

Висновки

У підсумку роботи можна зробити такі висновки:

У сучасній юридичній науці до цього часу немає єдиного підходу у поглядах на правове регулювання. Найбільш близькі до істини ті автори, які під правовим регулюванням розуміють: здійснення за допомогою юридичних засобів правового впливу на суспільні відносини; виникнення на основі правової норми суб'єктивних прав і юридичних обов'язків; реалізацію останніх у повсякденних життєвих відносинах.

Таким чином, правове регулювання можна визначити як форму владного юридичного впливу на суспільні відносини, що здійснюється державою за допомогою всіх правових засобів з метою їх упорядкування, закріплення і забезпечення.

Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів.

Його сферою є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об'єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. В економічній сфері --- це відносини, пов'язані з формуванням ринкових взаємозв'язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, розвитком фермерського господарства. В політичній сфері -- це правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів.

В соціальній сфері -- це формування соціальної політики, направленої на задоволення інтересів конкретної людини в галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та інших сферах.

Метод правового регулювання -- це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юридичних засобів.

Правове регулювання здійснюється за допомогою певних видів. Розрізняють певні критерії класифікації видів правового регулювання. За способом сполучення дозволів та заборон виділяють загальнодозвільний та спеціально-дозвільний види; за територіальним статусом правотворчого суб'єкта -- централізований та нецентралізований; за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, -- загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання.

Способами правового регулювання є дозволи, заборони та зобов'язання, що відповідають регулятивно-статичній та регулятивно-динамічній функціям права. Покладаючи на осіб обов'язок утримуватися від вчинення певних дій, що суперечать нормам права, заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів; дозволи забезпечують соціальну активність суб'єктів та певний рівень їх свободи; зобов'язання сприяють реалізації покладених на осіб обов'язків, їх виконання гарантується з боку держави у вигляді застосування юридичної відповідальності.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від його типу, на формування якого впливає сам зміст правових відносин. Якщо загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу «дозволено все, крім прямо забороненого законом» та сприяє розвитку ініціативності, самостійності щодо прийняття рішень, то спеціально-дозвільний тип правового регулювання передбачає використання заборон, в межах яких норма права встановлює конкретні дозволи, що відображаються у вигляді принципу «заборонено все, крім прямо дозволеного законом».

Хочу додати, що при створенні та розвитку права необхідно враховувати два фактори: з одного боку, історичний досвід правового життя суспільства, а з іншого -- ідеї розумного впливу на соціальні процеси, і тоді будуть підібрані найбільш ефективні методи, способи, типи та режими правового регулювання.

Використана література

1. Загальна теорія держави і права За ред. акад АПрН України, доктора юрид. наук, проф. В.В Копєйчикова -- К.: Юрінком Інтер, 1997 --320 с.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер з рос. -- Харків, Консум, 2001.

3. Теория государства и права/ Под ред. В.Д. Перевалова. - М., 1998

4. Комаров С.А. Общая теория государства й права. -- М., 1996.

5. Олійник А.Ю та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. /

А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. 155 с.

6. Кисель О.М. Функціональне призначення правового регулювання Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. -- К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.

Размещено на Allbest.ru