Механізм правової соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття, ознаки і види правової соціалізації:

1.1 Поняття і ознаки правової соціалізації

1.2 Види правової соціалізації

Розділ 2. Механізм правової соціалізації

2.1 Способи правової соціалізації

2.2 Стадії правової соціалізації

Розділ 3. Правова соціалізація як процес формування та розвитку правової свідомості особи

3.1 Особливості правової соціалізації особи в сучасних умовах розвитку українського суспільства

3.2 Рівень правової свідомості особи як результат її правової соціалізації

Висновки

Список літератури

Вступ

Кожна людина з моменту свого народження проходить безперервний шлях розвитку, що триває все життя, але особливо значимий за своїми результатами і наслідками у перші 15 - 25 років. Суть його в соціалізації, тобто засвоєнні особистістю соціальних цінностей і знань, людського мислення і свідомості, відносин до навколишнього і собі, умінь і навичок, норм поведінки, звичок, якостей, потреб, здібностей та ін які вироблені попередніми та існуючим поколіннями людей і втілені в навколишньому предметної і духовної дійсності. Особистість і суспільство взаємодіють у процесі соціалізації суспільство передає соціально-історичний досвід, норми, символи, а особистість засвоює норми, символи і соціально-історичний досвід, який передає суспільство. З раннього дитинства дитину оточують люди, які передають їй навички та вміння взаємодії з суспільством. Досягненням цивілізації є твердження, що люди народжуються рівними перед Богом, як його подобу, а Конституції держав свідчать, що всі люди рівні перед законом Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. - М., 1971. - 351 с..

Динаміка суспільних перетворень, що пов'язана з розбудовою та зміцненням суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави України нерозривно пов'язана з динамікою адаптації населення до різноманітних змін в економічному, політичному, соціальному, правовому просторах і потребує підвищення ефективності правового регулювання, зростання ролі права та забезпечення належного рівня правової свідомості та правової культури суспільства і окремих осіб.

Сучасний розвиток теорії держави і права дає можливість стверджувати, що право не обмежується роллю нормативного регулятора, а активно втручається до соціальної сфери, забезпечуючи входження особи до єдиної системи соціальної організації шляхом її правової соціалізації, що обумовлює необхідність дослідження даного процесу.

Правова соціалізація особи є органічною частиною процесу її загальної соціалізації і співвідноситься як частина і ціле.

Мета курсової роботи - розглянути проблему соціалізації загалом та в суспільстві останнього часу.

Розділ 1. Поняття, ознаки і види правової соціалізації

1.1 Поняття і ознаки правової соціалізації

Не зважаючи на велике різноманіття у науковій літературі визначень правової соціалізації, всі їх умовно можна поділити на три підходи.

Перший підхід у визначенні поняття “правової соціалізації”, представниками якого, зокрема, є О.М. Здравомислова, Ш. Курильскі-Овжіен, С.Ю. Римаренко, зводиться до того, що в якості суб'єкта соціалізації розглядається суспільство, а в якості об'єкта індивід. Під соціалізацією в даному випадку розуміється входження особи до системи суспільно-правових відносин, залучення її до існуючих форм діяльності. Дане входження особи до системи суспільно-правових відносин здійснюється за допомогою інститутів та агентів правової соціалізації, через які суспільство формує у особи певні якості, які їй необхідні для подальшого існування в даному суспільстві.

В інтерпретації представників даного підходу, правова соціалізація - це виховання у особи поваги до закону, покірності з метою досягнення особою конформізму по відношенню до правової системи суспільства, тобто повна інтеграція особи у пануючу правову систему суспільства. Даний підхід характеризується повним ігноруванням індивідуальності особи та її природної активності Москаленко В.В. Социализация личности (философский аспект). - К.: Издательское объединение «Вища школа», 1986. - 200 с..

Представники другого підходу (В.В. Головченко, І.В. Патерило, Л.І. Спиридонов) дотримуються протилежної точки зору, і розглядають в якості суб'єкта правової соціалізації не суспільство, а індивіда. На їх думку, в процесі правової соціалізації індивід засвоює і набуває певних якостей за допомогою яких він пристосовується до існуючих умов правової дійсності. Об'єднуючим елементом прихильників даного підходу є їх спільні методологічні засади, що призводять до єдиного погляду на процес правової соціалізації, як адаптацію індивіда до умов оточуючого середовища з метою подальшої його зміни. Таким чином, суб'єктом, тобто активною стороною правової соціалізації в даному випадку є індивід, який мобілізує можливості права і використовує їх з метою зміни оточуючого середовища.

На думку представників третього підходу (В.В. Копєйчиков, В.М. Кудрявцев, В.П. Казимирчук, Н.М. Оніщенко), таке протистояння до визначення поняття “правова соціалізація” є не зовсім доречним. Оскільки, правова соціалізація - є двостороннім процесом взаємодії індивіда і суспільства, в якому обидві сторони є активними. Індивід, як об'єкт правової соціалізації, зовсім не позбавлений правової активності, тому сам може обирати для себе основні напрямки даного процесу, будучи тим самим одночасно і об'єктом, і суб'єктом правової соціалізації. В процесі правової соціалізації особа вибірково сприймає зовнішні умови впливу. Таким чином, зовнішні (об'єктивні) умови визначають поведінку людини лише в тій мірі, в якій співвідносяться з внутрішніми (суб'єктивними) умовами, що склалися в результаті всього процесу правової соціалізації.

В процесі правової соціалізації, не лише суспільство сприяє формуванню особи, а й особа, входячи до системи суспільно-правових відносин, активно впливає на суспільство Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. - М., 1995. - 257 с..

Для правової соціалізації, як і соціалізації в цілому характерним є не механічне відображення у свідомості особи зовнішніх факторів впливу, а поєднання зовнішнього впливу та внутрішньої розумової діяльності самої особи. В процесі якого зовнішнє, пройшовши через суб'єктивність особи, опановується, опрацьовується, засвоюється, застосовується і використовується нею у практичній діяльності. Крім того, визначення соціалізації, в тому числі і правової соціалізації, як двостороннього процесу не суперечить фундаментальним філософським та соціологічним теоріями Г. Тарда та Т. Парсонса.

Як результат аналізу основних підходів до визначення поняття “правова соціалізація особи”, а також дослідження співвідношення понять “правова соціалізація” і “правове виховання” в дисертації наводиться власне визначення правової соціалізації особи, як процесу формування особи з відповідним рівнем правової свідомості, що проявляється у залученні її до системи правових цінностей суспільства, засвоєнні нею даної системи та у зворотній соціально-правовій діяльності особи, спрямованої на корегування суспільних цінностей.

Виходячи з визначення правової соціалізації особи, можна визначити основні її функції: інформаційна, ціннісна, нормативна. Реалізація вказаних функцій дозволяє досягнути мети правової соціалізації особи - формування соціально активної особи з високим рівнем правової культури та правової свідомості . Елисеев А.И. Основные направления социализации. - М., 1968. -32 с..

Ознаки правової соціалізації:

1) є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду;

2) є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину);

3) спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників;

4) виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах;

5) виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе;

6) відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних.

Правова соціалізація - це взаємний правовий розвиток суспільства і особи. З одного боку, відбувається "входження" особи в соціальну систему, її мотиваційне і поведінкове пристосування до існуючих нормативних правових стандартів, з другого - широка свобода особи у виборі цінностей, напрацьованих суспільством, відповідно до власних переконань. Однак не завжди соціалізація особи супроводжується її законослухняною поведінкою. Існують і інші форми соціалізації, що призводять до делінквентної (вчинення проступку) і кримінальної (вчинення злочину) поведінки. В цих випадках негативну роль відіграють неповноцінні сім'ї з деформованими стосунками або кримінальне середовище, в яке потрапляє ще несформована особа. Певною перешкодою для правової соціалізації особи є правовий нігілізм і правовий догматизм.

1.2 Види правової соціалізації

* за напрямками:

- практична (здійснюється через передавання від одних осіб до інших практичних навичок правової діяльності, досвіду правової поведінки);

- ідейна (теоретична) (здійснюється через ознайомлення з правовими поняттями, принципами, правовими ідеями, концепціями, символами);

* за організованістю:

- стихійна (спонтанна);

- цілеспрямована (правове виховання, правове загальне навчання);

- змішана (стихійна і цілеспрямована);

* за формами вияву:

- зовнішня (соціальна зумовленість правового формування особи);

- внутрішня (суб'єктивне сприйняття соціальних норм і цінностей, засвоєння соціального досвіду). Самосвідомість особи - знакова внутрішня умова її правової соціалізації Гревцов Ю.И. Социология права: Курс лекций. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. - 312 с..

Розділ 2. Механізм правової соціалізації

2.1 Способи правової соціалізації

Процес складання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціальних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціального досвіду, накопичення людством досягнень культури. Ще у ХІХ ст. англійський письменник В. Годвін відзначав: "Все, чим людина зі своїм розумом відрізняється від тварини, є результатом життя в суспільстві". 

Соціалізація особистості -- це процес і результат засвоєння і відтворення людиною соціального досвіду, який здійснюється в ході діяльності й спілкування. З цього визначення випливає, що соціалізація є двостороннім процесом, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв'язків), а з другого -- відтворення соціального досвіду (як сама людина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важливо підкреслити, що "...людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації". 

Соціалізація особистості -- процес багатогранний. Одним із основних його напрямів є правова соціалізація, під якою мається на увазі вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нормативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних норм сприймаються нею як власні життєві установки. 

Правова соціалізація як процес включає в себе: 

а) засвоєння критеріїв оцінок юридично значущих ситуацій; 

б) вивчення законів і соціальних вимог, які визначають міру можливої і належної поведінки в суспільстві; 

в) усвідомлення своїх прав та обов'язків і способів їх реалізації; 

г) оволодіння необхідними соціальними навиками шляхом навчання того, як користуватися правовими знаннями, вимогами, 
правилами. 

Кожен громадянин повинен не лише з'ясувати, що в суспільстві діють конкретні закони і правила, а й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (у тому числі усвідомити і ті покарання, які він може понести за порушення законів). 

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей у ході соціалізації особистості. Зазначимо деякі з них: 

1) предметний спосіб. Засвоєння відповідного способу дій, шаблонів поведінки відбувається в процесі тієї чи іншої діяльності людини, її взаємодії з іншими людьми; 

2) традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії і поведінку людей в різних ситуаціях, засвоює відповідні звички і шаблони поведінки в ситуаціях соціальної взаємодії, що найчастіше трапляється; 

3) раціональний спосіб. У цьому разі людина дізнається про правові цінності, стандарти правової поведінки на уроках у школі, із бесід з іншими людьми, з книжок і по каналах засобів масової інформації. 

Усе людське життя проходить у рамках певних соціальних груп. Ів школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взаємодію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної поведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих на ті чи інші способи поведінки.

2.2 Стадії правової соціалізації

У соціальній психології виділяють три основні стадії процесу соціалізації: 

* дотрудова стадія охоплює період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія поділяється на ранню соціалізацію (від народження дитини до вступу до школи) і на весь шкільний період життя людини, її навчання в технікумі, коледжі, вищих навчальних закладах; 

* трудова стадія включає період трудової діяльності людини; 

* післятрудова стадія охоплює пенсійний період життя. 

Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами правової поведінки проходить послідовно, згідно з виділеними вище стадіями соціалізації особистості. 

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ранньому віці.

Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників і поступово формує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення діяльності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості Гилинский Я.И. Стадии социализации индивида // Человек и общество. - Вып. ІХ. - Л., 1971. - С. 51- 65.. 

Головне завдання правової соціалізації -- забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна основа правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа -- не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві. 

Розділ 3. Правова соціалізація як процес формування та розвитку правової свідомості особи

3.1 Особливості правової соціалізації особи в сучасних умовах розвитку українського суспільства

Правова соціалізація є невід'ємною складовою частиною загальної соціалізації особи. Разом з включенням до системи соціальних відносин, оволодінням суспільною культурою, людина залучається й до правових відносин, набуває правової культури. Таким чином, правову соціалізацію можна визначити як перманентний процес залучення людини до правовідносин та формування в неї правосвідомості й правомірної поведінки. Варто також погодитися з В. Головченко, А. Потьомкіним, котрі розглядають правову соціалізацію як "процес, завдяки якому люди вчаться думати і вести себе відповідно до засвоєння та активного відтворення соціально-правового досвіду, набутого в умовах спілкування з іншими людьми і суспільством в цілому, а також різних видів суспільно-правової дійсності" Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко, А. Потьомкін // Право України. -- 2006. -- № 9. -- С. 100--103..

Правова соціалізація людини детермінується багатьма чинниками різних рівнів.

На макрорівні (рівні всього суспільства) формування правової культури зумовлене характером політичного режиму, пануючими соціально-економічними відносинами, змістом національної культури, що виникла в процесі історичного розвитку суспільства, пропагандистом і розповсюджувачем якої є бібліотека.

На мезорівні (рівні великих соціальних груп) -- місцем тієї чи іншої групи у соціальній структурі суспільства, особливостями її соціального буття. На цьому рівні на людину великий вплив здійснює соціально-професійне середовище, яке зумовлює формування відповідного рівня правосвідомості та відповідного типу правової поведінки.

На мікрорівні (рівні малих соціальних груп) -- особливостями правосвідомості родини, трудового колективу, неформального спілкування.

Останнім часом у зв'язку з розвитком процесу глобалізації сучасного світу та переходом до інформаційного етапу розвитку людської цивілізації все більший вплив на формування правосвідомості здійснюють чинники мегарівня (міжнародного життя): демократизація сучасного світу, міжнародне право, міжнародні конфлікти, кризи тощо.

Усі чинники, що впливають на формування правосвідомості та правомірної поведінки, поділяються на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать такі, що не мають своєю безпосередньою метою формування правової культури, проте тим чи іншим способом здійснюють вплив на процес правової соціалізації особистості. На нього впливають соціально-економічна та соціально-політична ситуація в країні, рівень добробуту населення, характер політичного режиму, особливості національної культури тощо.

Суб'єктивний чинник втілюється у діяльності, яка має своєю метою формування правосвідомості та правомірної поведінки. Суб'єктивний чинник насамперед унаочнюється у правовому вихованні, роль у якому значною мірою належить бібліотекам. Його варто визначити як процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість людини з метою вироблення у неї стереотипів правомірної поведінки, відповідних до пануючої правової системи. Цілеспрямованість та систематичність є тими елементами, що вирізняють правове виховання із загального процесу правової соціалізації. Воно ґрунтується на двох взаємопов'язаних між собою компонентах -- раціональному та емоційному.

Раціональний компонент правового виховання втілюється у правовій освіті та правопросвітницькій діяльності. Серед інституцій, зайнятих у цій сфері, вагоме місце відведено бібліотеці. Через правову освіту громадяни одержують системне уявлення про право, що дає їм змогу оцінювати свої та чужі вчинки з правової позиції. Правова освіта в цивілізованих суспільствах є невід'ємною складовою всіх щаблів загальної системи освіти. Вона починається ще у дошкільних закладах, де дітей знайомлять з елементарними правилами поведінки у суспільстві (приміром, правилами дорожнього руху). У середній школі основи правових знань надаються учням через загальні та спеціальні суспільствознавчі дисципліни. У системі середньої освіти України різні аспекти правових знань містить у собі історія України, де є питання, що присвячені конституційному будівництву, розробленню та прийняттю інших фундаментальних законодавчих і підзаконних актів та практиці їхньої реалізації.

Раціональний компонент правового виховання втілюється у життя також через правопросвітницьку діяльність, що проводять різні установи гуманітарного профілю (у тому числі й бібліотеки), засоби масової інформації та громадські об'єднання, які організують цикли лекцій з правової тематики, виступи правознавців перед населенням, юридичні консультації, друкують статті з питань правових відносин у газетах та журналах, створюють теле- та радіопрограми правовиховної спрямованості. Правопросвітницька діяльність суттєво сприяє правовій освіті, проте не може замінити її, оскільки та, як правило, має більш фрагментарне наповнення і, відповідно, менш системний характер.

Емоційний компонент правового виховання проявляється у створенні відповідної морально-психологічної атмосфери, яка має сприяти формуванню правосвідомості громадян, закріпленню норм права у внутрішній структурі індивідів.

Емоційний компонент втілюється у життя через різні ритуали (приміром, урочисте вручення молодим людям паспортів громадянина України, що має закріпити у їхній свідомості відчуття причетності до національної політичної та правової системи); заохочення правомірної діяльності шляхом подяк та нагород; відзначення Дня Незалежності України та Дня Конституції України; відзначення ювілеїв видатних правозахисників, чий життєвий шлях гідний наслідування.

Практика довела, що найбільший ефект правового виховання досягається тоді, коли його раціональний та емоційний компоненти органічно сполучаються один з одним.

Універсальним показником ефективності правового виховання є адекватна до норм національного та міжнародного права поведінка громадян.

Одним із найважливіших завдань правового виховання є виправлення деформацій правосвідомості окремих осіб Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства : монографія / [Ю. П. Битяк та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка, І. В. Яковюка ; НДІ буд-ва та місцевого самоврядування АПрН України. -- Х. : Право, 2007. - 248 с., яка здатна нанести шкоду правовому регулюванню суспільних відносин, спричинити порушення прав і свобод людини, що підриває віру в правовий порядок. Навіть коли такі прояви не спричиняють юридичної або моральної відповідальності, то це веде до правового нігілізму, навмисного порушення правових приписів, масового невиконання правових норм, прийняття протиправних нормативних актів, до безкарності та спонукає суб'єктів до порушення законів у майбутньому. Від того, наскільки вдасться виправити деформації правосвідомості, багато у чому залежить розвиток суспільних відносин. Подолання правового нігілізму є актуальною проблемою розвитку українського суспільства й має винятково важливе значення для формування правової культури. В умовах переходу суспільства від тоталітаризму до демократії відбувається ослаблення репресивного механізму держави. При цьому адекватної заміни страху миттєво знайти насправді неможливо. Виникає досить цікава ситуація: громадяни, втративши "священний страх" перед державою, починають досить критично ставитися й до державного апарату, і до встановлених ним правил поведінки (офіційного права).

Не маючи відчутної вигоди від правомірної поведінки і водночас значною мірою звільнившись від страху перед неминучістю покарання, громадяни починають спів ставляти свою поведінку не із загальнозначущими правилами, закріпленими в нормах права, а з очікуваною вигодою або з передбачуваною небезпекою планованого вчинку. У подібній ситуації право значною мірою втрачає свою загальну значущість і результативність. Відповідно, посилюється правовий нігілізм, що виражається як у пасивних, так і в активних формах. Він сприяє деформації правової культури, під якою розуміють зовнішні форми поведінкової активності, які доводять, що суб'єкт правової поведінки не вважає необхідним для себе звіряти власну поведінку з правовими установками і демонструє зневажливе або негативне ставлення до них Абдигалиев А. У. Деформация правовой культуры: понятие, последствия пути преодоления / А. У. Абдигалиев // История государства и права. -- 2006. -- № 3. -- С. 2--12.. Нігілізм у широкому розумінні означає заперечення загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культури тощо. Найпоширенішими формами правового нігілізму є:

а) недотримання і невиконання вимог законів та інших нормативно-правових актів;

б) підміна законності політичною, ідеологічною чи прагматичною доцільністю;

в) ототожнення права з фактичною діяльністю владних структур;

г) відсутність поваги до суду.

Ігнорування сутнісних засад правової культури в соціальному управлінні, регулюванні (через відсутність відповідних законів чи прогалин у законодавстві) призводить не лише до послаблення цілеспрямованого впливу на суспільне життя, розбалансування соціальних взаємозв'язків, а й руйнує основи життєдіяльності загалом Скутарівський А. Взаємозв'язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації / А. Скутарівський // Право України. -- 2004. -- № 1. -- С. 118--121.. Одним із запобіжників цього є системна робота, спрямована на підвищення рівня правової культури.

Таким чином, головний наслідок процесу правової соціалізації полягає у формуванні правової культури. Окремим випадком правової соціалізації є правове виховання, із загального процесу правової соціалізації його вирізняє цілеспрямованість та систематичність. Результативність правової соціалізації визначається кореляцією між дією об'єктивних чинників цього процесу та правовим вихованням (суб'єктивним чинником), до якого причетна й бібліотека.

3.2 Рівень правової свідомості особи як результат її правової соціалізації

Головне завдання правової соціалізації -- забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна основа правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа -- не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві. 

До основних ознак правосвідомості можна віднести такі:

а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;

б) як механізм правосвідомості виступає мовно-розумова діяльність людей; саме друга сигнальна система відображає систему 
правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини; 

в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія -- людської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості 
виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх правових норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи); 

г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості,  а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функцію регулятора поведінки людей Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М., 1974. - С. 85-96.. 

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості. 

Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість включає в себе три елементи: 

* когнітивний (пізнавальний) -- характеризується сукупністю правових знань і вмінь; 

* емоційний -- визначається оціночними судженнями і ставленням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне); 

* поведінковий (вольовий) -- припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників. 

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки. 

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім'я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусві-домлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи родичів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до батьків, родичів, учителів у дитини сформоване позитивне емоційне ставлення, то вона засвоює відповідно з механізмами наслідування та навіювання і конкретний зміст процесу спілкування, а також їхній спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій. Важливо підкреслити, що в цьому разі засвоюються і ті морально-правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчителі, формуються основні морально-правові категорії.  Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, учителів негативне, то вона не визнає не лише конкретних осіб, а й систему морально-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кінця сформованої людини відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто деформованою, системою цінностей Демічева В.В. Функції правосвідомості: поняття, система та значення // Часопис Київського університету права. - 2004. - № 4 - С. 24-28..

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках у школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, а й у формі зустрічей школярів і студентів із представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про роль і функції права в суспільному житті, про права та обов'язки громадян, про сумні наслідки недотримання правових норм тощо Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко, А. Потьомкін // Право України. -- 2006. -- № 9. -- С. 100--103.58.. Слід зазначити, що в останні роки в Україні стали значно більше уваги приділяти правовому вихованню Голосніченко І. Особливості формування правової культури молоді // Право України. - 2004. - № 10. - С. 19-23.. 

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціалізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі залежить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується системою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Широка система заходів схвалення і примушення, аж до використання заходів припинення, використовується для впливу на особистість у тих її проявах, які стосуються інтересів суспільства Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу // Право України. - 1998. - № 6. - С. 108-111.. 

Висновки

Правова соціалізація -- це процес включення індивіда в систему правовідносин даного суспільства на основі засвоєння всієї правової культури даного суспільства. Вона виступає як складова єдиного процесу соціалізації.

Правова соціалізація -- це заміна правомірної поведінки за примусом на правомірну поведінку за особистісними особливостями. Саме цього досягнуто тоді, коли індивіди, як зазначає Е. Фромм, «досягнуть такого типу поведінки, за якого вони бажають діяти так, як во­ни повинні діяти як члени даного суспільства. Вони повинні бажати робити те, що необхідно для суспільства».

Право, як вид соціального регулювання, здійснює прямий вплив на процеси соціалізації, орієнтуючи індивіда в різноманітній соціальний дійсності. Факт правової урегульованості суспільних відносин, спосіб правового впливу на них, визначення належної та дозволеної поведінки, різноманітні заборони -- все це оптимізує процеси соціалізації.

У процесі соціалізації індивід засвоює не тільки норми та закони, а й всі елементи правової системи, в тому числі правові поняття. Таким чином, основу правової соціалізації становлять:

засвоєння правових норм і посідання певної позиції стосовно до цих норм;

оцінка безпосередньої реалізації норм у юридичній практиці, формування ставлення до правових інститутів та установ;

засвоєння правової ідеології як системного, науково обгрунтованого відображення правової дійсності в ідеях, по­няттях, принципах.

Правова соціалізація -- це не тільки формування навичок соціальної поведінки, яка відповідає правовим нормам суспільства, а й інтеріоризація таких норм, виникнення внутрішньої мотивації, що орієнтує особистість на їх додержання. Початком цього процесу є засвоєння у ди-тинстві норм соціальної поведінки, спілкування та взаємо-дії людей, соціальних заборон і вимог. Пізніше правова со-ціалізація набуває виразніших форм: це відбувається тоді, коли людина, будучи дорослою, стає повноцінним учасни-ком правовідносин і стикається з необхідністю самостійно відстоювати свої права, цивілізовано вступати у стосунки з іншими людьми і виконувати свої обов'язки перед су-спільством.

У процесі правової соціалізації відбувається поступова ін-теграція особистості в широкий соціальний контекст, перехід її до повноцінної участі в функціонуванні громадянського су-спільства та держави. Однак при цьому можуть виникати пе-рекручення, деформації, які призводять згодом до появи у ін-дивіда кримінальних нахилів, правового нігілізму, асоціаль-ної й антидержавної поведінки.

У здійсненні правової соціалізації особистості вирішальне значення мають такі чинники:

загальний стан економічних, політичних, ідеологічних відносин у суспільстві та державі;

ступінь суспільної правосвідомості в цілому і рівень ав-томатизму правової поведінки, що склалася;

безпосереднє соціальне оточення особистості та вплив на неї малих формальних і неформальних груп;

рівень правової пропаганди;

загальний стан законності, зокрема стан законності у га-лузі державного управління.

Позитивним результатом правової соціалізації особи є високий рівень її правосвідомості, що виражається в активній соціально - правовій позиції, яка досягається у результаті вдалого поєднання цілеспрямованих та стихійних засобів впливу з урахуванням реальних умов життя, історичних передумов їх становлення, соціального становища особи, рівня загальної та правової культури суспільства, правовиховної роботи та індивідуальних можливостей особи.

Чим вище рівень правової свідомості, тим більш стійкі правові переконання особи, тим частіше вона визначає свою поведінку відповідно до цілей та завдань виражених у праві. Одночасно високий рівень розвитку правосвідомості особи здійснює вплив на формування суспільної правосвідомості в цілому Скутарівський А. Взаємозв'язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації / А. Скутарівський // Право України. -- 2004. -- № 1. -- С. 118--121..

Список літератури

правова соціалізація свідомість

1. Абдигалиев А. У. Деформация правовой культуры: понятие, последствия пути преодоления / А. У. Абдигалиев // История государства и права. -- 2006. -- № 3. -- С. 2--12.

2. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. - М., 1988. - 142 с.

3.Алексеев М.П. К истории слова «нигилизм» // Сборник статей в честь академика А.И. Соболевского. - Л., 1928. - С. 27-33.

4.Андреенкова Н.В. Проблема социализации личности // Социальные исследования. - М., 1970. - Вып. 3. - С. 27-31.

5.Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Аспект Пресс, 2000. -- 375с.

6. Бабенко А.Н. Правоая социализация как процесс освоения правовых ценностей // Государство и право. - 2005. -№ 2. - С. 32-35.

7.Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посібник. - К.: „Каравела” 2003. - 376 с.

Оборотов // Современное государство. Основы теории - О.: Астропринт, 1998. - 132 с.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. - О.: Юрид. л-ра, 2001. - 156 с

Оборотов Ю. Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). - О.: Юрид. л-ра, 2002. - 280 с.

Оборотов Ю. Н. Теория государства и права (прагматический курс). Экзаменационный справочник. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - 184 с.

Оборотов Ю. Н. Ориентиры апологизации современного права / Юридическая техника : Ежегодник. - 2011. - № 5 : Вторые Бабаевские чтения «Преемственность в праве: доктрина, российская и зарубежная практика, техника». - С. 35-40.

Оборотов Ю. Праворозуміння як аксіоматичне начало (постулат) права / Ю. Оборотов // Право України - 2010. - № 4. - С. 49-55.

Завальнюк Владимир Васильевич статті про «стадії законотворчого процесу»

15.Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу // Право України. - 1998. - № 6. - С. 108-111.

16.Гилинский Я.И. Стадии социализации индивида // Человек и общество. - Вып. ІХ. - Л., 1971. - С. 51- 65.

17. Наталья Николаевна Крестовская, кандидат исторических наук, доцент; Анатолий Федорович Крыжановский, кандидат юридических наук, доцент. Основы правоведения Украины: учебное пособие

18.Гойман В. Правовой нигилизм: пути преодоления // Советская юстиция. - 1990. - № 9. - С. 3-5.

19.Головченко В.В. Деякі тенденції розвитку масової правосвідомості // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 1994. - Вип. 5 - С. 76- 82.

20. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко, А. Потьомкін // Право України. -- 2006. -- № 9. -- С. 100--103.58.

21. Голосніченко І. Особливості формування правової культури молоді // Право України. - 2004. - № 10. - С. 19-23.

22. Гревцов Ю.И. Социология права: Курс лекций. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. - 312 с.

23. Демічева В.В. Функції правосвідомості: поняття, система та значення // Часопис Київського університету права. - 2004. - № 4 - С. 24-28.

24. Елисеев А.И. Основные направления социализации. - М., 1968. -32 с.

25. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М., 1974. - С. 85-96.

26. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. - М., 1995. - 257 с.

27. Москаленко В.В. Социализация личности (философский аспект). - К.: Издательское объединение «Вища школа», 1986. - 200 с.

28. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. - М., 1971. - 351 с.

29. Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства : монографія / [Ю. П. Битяк та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка, І. В. Яковюка ; НДІ буд-ва та місцевого самоврядування АПрН України. -- Х. : Право, 2007. - 248 с.

30. Скутарівський А. Взаємозв'язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації / А. Скутарівський // Право України. -- 2004. -- № 1. -- С. 118--121.

Размещено на www.allbest.