Державна служба як публічно-правовий інститут

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки молоді та спорту України

Східноєвропейський Національний університет імені Лесі Українки

Юридичний факультет

Контрольна робота

з предмету

Державне будівництво та самоврядування в Україні

на тему: «Державна служба як публічно-правовий інститут»

Виконав:

Студент 5 курсу 51 групи

Заочної форми навчання

Мондровський Михайло Миколайович

Луцьк 2013

ПЛАН

ВСТУП

1. Понятійний апарат державної служби

2. Державна служба та інститути

3. Необхідність впровадження культури праці в публічно-правовий інститут як елемент європейського стандарту

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

державна служба публічний правовий

Актуальність теми: Створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних, правових стандартів для кожного її громадянина також вимагає удосконалення системи державної служби України, формування й розвиток культури праці державних службовців.

Розглядаючи державну службу як складову системи державного управління, слід зазначити, що (відповідно до останньої редакції проекту Закону України "Про державну службу") державна служба - публічно-правовий інститут, основними функціями якого є підготовка пропозицій з питань державної політики, забезпечення її реалізації та надання послуг фізичним і юридичним особам.

З огляду на це культура праці має стати одним з елементів системи державного управління для забезпечення ефективної діяльності державної служби.

Тому дослідження проблеми культури праці державних службовців, враховуючи євроінтеграційні процеси, є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, на яких ґрунтується робота: Слід зазначити, що в Україні відомі науковці проводили дослідження і розглядали культуру праці як організаційну, інформаційну, управлінську (О.Ю.Оболенський) та в деяких інших її аспектах (Б.М.Андрушків, В.І.Дубицький, М.М.Логунова, В.В.Тертичка, В.В.Цвєтков та ін.). О.Ю.Оболенський зауважує на тому, що державну службу необхідно розглядати, як "культурний інститут" та результати його діяльності [8]. "Державна служба має бути зорієнтована на норми демократичного громадянського суспільства й стати дійовим інструментом побудови такого суспільства. Необхідно формувати високу культуру праці державних службовців" [7] для прискорення інтеграційних процесів. Стосовно останніх публікацій слід зазначити, що Л.О.Воронько культуру праці розглядала в аксіологічному контексті, в якому "з одного боку, значення культури праці державних службовців для суспільства з точки зору його потреб та інтересів, а з другого - її роль у творенні особистості державного службовця" [9]. Тому культура праці визначена як "ціннісно-нормативний комплекс принципів, знань, умінь та навичок, що виражає ступінь самоорганізації особи і рівень організації її діяльності, забезпечує робочу комфортність та формує творчо-аналітичний підхід до справи, який виявляється в процесі й результатах роботи та сприяє розвиткові особистості" [9].

Мета контрольної роботи: є дослідження культури праці як правового елементу в системі державної служби України.

1. Понятійний апарат державної служби

Серед інших поширених у літературі підходів до визначення сутності державної служби можна виділити наступні:

· Це публічний соціально-правовий інститут, пов'язаний із забезпеченням функціонування держави відповідно до конституції і законів, порядок здійснення державної влади на основі і з метою реалізації права вільної життєдіяльності людини і суспільства;

· Невіддільний елемент сучасної демократичної держави, одна з «несучих конструкцій» державного управління;

· Публічно-правове відношення між громадянином і державою і процес реалізації законів та політики держави, адміністративний процес;

· Єдність правових інститутів, що регулюють здійснення державної влади і державного управління, і соціального інституту - спільноти, професійної корпорації осіб, практично виконуючих державні функції у відповідності зі своїм правовим статусом;

· Система державних органів, що мають своїх службовців для виконання державних завдань та функцій;

· Особливий вид управлінської діяльності - державна адміністративна (апаратна) діяльність;

· Державна організація, з позначенням специфічності індивідів, які працюють разом в сталій системі посадовій ієрархії і поділу праці, що мають справу із загальною регулюванням, координацією і контролем ресурсів, людей і окремих підсистем.

2. Державна служба та інститути

Поряд з діяльнісних підходом до визначення поняття «державна служба», коли вона трактується як «професійна діяльність», нерідко використовується інституційний підхід до державної служби, який розглядає її як соціального інституту або системи соціальних інститутів.

Так, з точки зору А.В. Шарова, державна служба як соціальний інститут «представляє собою організовану групу осіб, які здійснюють свою діяльність в ієрархічній, самовідтворюваної системі спеціалізованих на виконанні соціально-значущої функції (управління) матеріальних установ - державних органів з єдиними процедурами взаємодії всередині себе і зовні, загальним статусом осіб, виконуючих завдання державних органів, напрями, діяльності якої визначаються функціями держави ».

Необхідно підкреслити, що в якості соціального інституту державна служба опосередковує відносини між громадянським суспільством і державою, являє собою орган взаємодії державного апарату і громадських структур, державного службовця і громадянина. Інститут державної служби, по-перше, покликаний обслуговувати державу, забезпечувати виконання повноважень її органів, проводити в життя закони, прийняті парламентом, і політику, проголошену виконавчою владою, а по-друге - обслуговувати суспільство, вносити порядок і раціональну організацію в соціальний простір, забезпечувати права і свободи людини, підвищувати якість життя населення.

Державна служба як система соціальних інститутів, на думку таких авторів, як В.С. Карпічев, З.С. Попова та ін, включає організаційно-управлінський, соціально-економічний, соціально-правовий, державних соціальних послуг, інформаційно-комунікативний, інтелектуально-духовний інститути.

В якості системи соціальних інститутів державна служба взаємодіє з найважливішими інститутами суспільства і багато в чому сприймає їх вплив через уточнення цілей і завдань, а також умов своєї діяльності. Державна служба тісно пов'язана з наступними інститутами:

- Інститутом права, оскільки сама існує в правовому як і піддається достатньо жорсткої правової регламентації, що надає державну службу риси соціально-правового інституту;

- Економічними інститутами, так як вона покликана забезпечувати проведення державної політики в економічній області, здійснювати підтримку реального сектора економіки, гарантувати дотримання економічних прав і свобод, регулювати ринкові відносини тощо, що наділяє державну службу статусом соціально-економічного інституту;

- Інститутами громадянського суспільства, бо вона є опосредующим ланкою в системі взаємодії держави і громадянського суспільства, виступаючи в цьому випадку, як було зазначено вище, в якості соціального інституту і, з одного боку, реалізуючи функції державного регулювання суспільних процесів, в тому числі і діяльності інститутів громадянського суспільства, а з іншого - наражаючись соціальному (суспільному) контролю;

- Інститутами, що відносяться до соціальної сфери суспільства, тому що регулювання широкого кола соціальних проблем, що стосуються питань соціального захисту населення, охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, створення сучасної соціальної інфраструктури і т.д., перебувають у безпосередньому віданні державної служби за їх відомчої приналежності, у зв'язку з цим державна служба виступає в якості інституту державних соціальних послуг;

- Інститутами культурно-духовної сфери суспільства, оскільки сама державна служба сприймає існуючі в суспільстві системи цінностей і моральних норм, а її особливе місце в системі відносин «суспільство - держава» передбачає культивування в середовищі державних службовців високих етичних якостей, здатних служити соціальними орієнтирами у суспільстві, що надає державну службу риси соціально-культурного інституту.

Як організаційно-управлінський інститут державна служба має наступні ознаки: по-перше, це об'єднання державних службовців, що реалізують функції управління державними справами та організації соціуму, по-друге, це впорядкована структурне утворення, сукупність організаційних норм, способів, процедур, правил, стандартів і традицій упорядкування, регулювання і координації спільної діяльності державних службовців, додання взаємодії компонентів державної служби узгодженості для досягнення її цілей.

Правовий інститут державної служби - це система правових норм, яка регулює відносини, що складаються в процесі організації самої системи державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедур його реалізації, а також механізму проходження державної служби.

Таким чином, в безлічі визначень державної служби можна виділити наступні найбільш суттєві елементи: по-перше, призначення державної служби пов'язане з практичним здійсненням цілей і функцій держави, з державним управлінням і визначається характером державної влади, по-друге, державна служба здійснюється на державних посадах переважно в державних органах, хоча службове законодавство деяких країн відносить до державних службовців і працівників державних установ і підприємств.

3. Необхідність впровадження культури праці в публічно-правовий інститут як елемент європейського стандарту

Сучасне законодавство про державну службу, як свідчить практика, не повною мірою задовольняє зростаючі потреби забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, ефективного виконання завдань та функцій демократичної, соціальної, правової держави, не відповідає рівню зрілості громадянського суспільства та визначеним перспективам його розвитку [4].

Негативні факти і тенденції у сфері державної служби спричинені значною мірою тим, що законодавство не забезпечило стабільності та престижності цієї служби, суворого додержання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, недопущення незаконного впливу на них при виконанні службових обов'язків. Статус, умови матеріального забезпечення та соціального захисту державних службовців не відповідають рівню покладеної на них відповідальності.

Невизначеність кар'єрної перспективи, правова незахищеність від суб'єктивізму керівників, особливо напружені умови роботи та інші фактори роблять державну службу не привабливою, зокрема для молоді, призводять до відпливу з державної служби значної частини висококваліфікованих спеціалістів [6].

Процедура прийняття на державну службу і просування по ній, діяльність державних службовців залишаються недостатньо відкритими та прозорими, має місце суб'єктивізм під час вирішення відповідних питань, не забезпечується належний контроль у цій сфері з боку суспільства. Це посилює недовіру до органів державної влади і разом з тим створює додаткові можливості для зловживань, корупції і хабарництва, безвідповідальності державних службовців [2]. Але якби все вищезазначене відбувалося або проходило через культуру праці, унормовану законодавчо, негативних моментів, які присутні на державній службі, можна було б уникнути.

В європейських країнах була спроба культуру праці започаткувати на практиці як стандарт системи управління якістю в органах державної влади. Це дало змогу виявити сильні та слабкі сторони цього процесу.

На даний час в органах державної влади України робиться спроба впровадження системи управління якості. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 614 цей процес має бути завершеним наприкінці 2009 р., можливо це і буде першим кроком на шляху до розбудови державної служби визначення основних стандартів щодо відповідальності, професіоналізації, підходу до прийняття рішень та ін. Усе це має стати спробою розгляду культури праці в державному управлінні як правової норми.

Удосконалення правових засад функціонування державної служби потребує більш чіткого законодавчого визначення основ державної служби, її місця в системі державного управління, кола осіб, які належать до державних службовців, критеріїв віднесення їх до відповідних категорій посад та механізмів при рівняння певних посад виходячи зі змісту роботи, її впливу на прийняття кінцевого рішення, рівня посадової відповідальності, порядку та умов переведення державних службовців з одного державного органу до іншого, а також посилення соціальних гарантій державних службовців, у тому числі в разі звільнення з посади з незалежних від них причин [7].

Потребує також удосконалення правове регулювання питань прийняття на державну службу, порядок проведення конкурсу, стажування на посадах. Відбір та зарахування до кадрового резерву потрібно доповнити більш прозорою і гнучкою системою оцінки фахової підготовки кандидатів на посади державних службовців, зокрема із застосування засобів і систем тестування їх знань, вмінь та навичок.

Для залучення на державну службу професійно підготовлених, компетентних, ініціативних, висококваліфікованих фахівців, які володіють сучасними методами менеджменту та мають організаторські здібності, необхідно продовжувати роботу щодо зміни структури заробітної плати з визначенням у ній домінуючої ролі посадового окладу та переглядом системи надбавок. Водночас розмір доплати за ранг у межах однієї категорії посад повинен стати стимулом для підвищення результативності праці державного службовця та його кар'єрного зростання [6].

Професіоналізація державної служби має здійснюватися насамперед через систему професійного навчання державних службовців, розвиток якої має бути визначено одним із пріоритетів державної політики у цій сфері, можливо, знову таки через культуру праці. Зазначена система передбачатиме цільову підготовку за державним замовленням висококваліфікованих фахівців з питань державного управління, залучення провідних закладів освіти до здійснення перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців з метою поліпшення їх спроможності виконувати аналітичну роботу, "сучасний управлінець наприклад повинен майстерно володіти всім спектром управлінських навичок" [9].

Суттєвою умовою для забезпечення високої професійності має стати розширення можливостей для навчання державних службовців, зокрема на основі застосування дистанційного навчання, проведення обговорення актуальних проблем державного управління, застосування новітніх технологій у цій сфері.

Також необхідно урахувати досвід країн, які досягли значних результатів у розбудові та вдосконаленні державної служби за останній період. Демократичні перетворення в пострадянських та західних країнах позитивно впливають на процеси, які відбуваються в державному управлінні Європейського Союзу [8].

Таким чином, врахувавши все вищезазначене, можна сказати, що державне управління відкриває новий елемент у державній службі - культуру праці, норма якої має бути закріплена законодавчо.

З метою організаційно-правового забезпечення розвитку державної служби як соціально-правового інституту Української держави 16 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про державну службу" [3]. Уперше на законодавчому рівні було встановлено принципи державної служби, визначено загальні засади діяльності та правовий статус державних службовців, закріплено право громадян України на державну службу. Закон сформулював основні складові елементи державної служби: етику поведінки державного службовця; структуру управління державною службою; права, обов'язки, обмеження, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, проходження державної служби; інститут кар'єрної служби; підстави припинення державної служби; матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців тощо. Норми закону сприяли становленню головних елементів сучасної державної служби: введення конкурсів та атестацій, основні обов'язки та права державних службовців, обмеження, пов'язані зі статусом державного службовця, декларування доходів, особливості дисциплінарної відповідальності, введення Присяги державних службовців, гарантії та привілеї службовців тощо.

З часу прийняття Закону "Про державну службу" в основному було створено нормативно-правову базу у сфері державної служби, яка включає понад 650 нормативно-правових актів, серед яких 37 законів, понад 200 указів і розпоряджень Президента України, 400 актів Кабінету Міністрів України. Зазначені документи визначили основи функціонування інституту державної служби, порядок прийняття на державну службу, її проходження, формування кадрового резерву, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, а також матеріального забезпечення і соціального захисту державних службовців, але про культуру праці в жодному із документів не йдеться.

У Конституції України [1] були закладені положення, які безпосередньо стосуються державної служби і розкривають її зміст. Так, у другій частині ст. 38 проголошується право громадян брати участь в управлінні державними справами та право рівного доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування.

Розглядаючи конституційні норми діяльності державної служби, потрібно виходити зі ст. 8, яка визначає, що Конституція України має вищу юридичну силу та проголошує принцип верховенства права. Звідси випливає, що конституційне верховенство має забезпечити єдність, узгодженість у поглядах на вироблення спільної ідеї побудови демократичного державного управління через культурні стосунки державних службовців та всіх громадян у цілому.

Отже, в нашій державі закладена відповідна законодавча база для функціонування інституту державної служби та забезпечення ефективної роботи всіх органів державної влади відповідно до їх компетенції. Хоча, зрозуміло, вона ще потребує досить серйозного вдосконалення та законодавчого розвитку, наприклад, у напрямі закріплення елементу європейського стандарту - культури праці.

Узагальнюючи зміст вищеназваних документів, можна сказати, що вони визначають спрямування політики у сфері державної служби:

· забезпечення ефективної роботи державних службовців усіх категорій;

· реалізацію політики у сфері державної служби в повному обсязі.

Таким чином, сучасний правовий інститут державної служби - це система правових норм, що регулюють відносини, які склалися в процесі організації самої державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедур його реалізації, а також механізму проходження державної служби.

Державна служба, будучи комплексним правовим інститутом, регулює організацію й діяльність усього корпусу державних службовців і складається з правових норм різних галузей права. Його складність полягає в тому, що, крім поєднання в собі правових норм інших галузей права, він складається з окремих підсистем: принципів державної служби, проходження державної служби тощо.

Аналізуючи інститут державної служби з різних точок зору, можна констатувати, що він є системою з такими складовими: поняття державної служби; її принципи і види; етика державної служби; поняття державного службовця й посадової особи; службова кар'єра; оцінка діяльності службовців; відповідальність службовців і контроль за їх діяльністю; управління державною службою; матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців; удосконалення державної служби через культуру праці.

Для подальшої роботи в законодавчому процесі та удосконаленні нормативно-правового поля щодо інтеграційних процесів необхідно залучити фахівців та науковців як вітчизняних, так і міжнародних організацій для здійснення заходів, спрямованих на розбудову інституту державної служби в Україні в рамках його адаптації до стандартів Європейського Союзу.

У Програмі розвитку державної служби на 2005-2010 рр. стверджується, що головним завданням є створення професійного, ефективного, підзвітного та прозорого управління системою державної служби, тобто визначається загальний напрям для розвитку державної служби, а не наводиться докладне визначення політики управління людськими ресурсами щодо сфери управління людськими ресурсами. Програма передбачає вдосконалення механізму призначення на посади та просування за професійними та діловими якостями, які є складовими культури праці, покращення контролю за роботою працівників, більш ефективне управління державною службою, посилення підзвітності та краще дотримання правил етики державних службовців [5].

Щоб створити основу справедливої, конкурентної системи підбору кадрів та прийому на роботу, необхідно впроваджувати культуру праці і відкрити дорогу новому мисленню. Це тривалий та трудомісткий процес, на який потрібно багато років. В Україні розроблена та впроваджена Концепція адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, яка була затверджена Указом Президента України від 5 березня 2004 р. № 278/2004 [4]. Зокрема, в ній наголошується, що державна служба є ключовим елементом системи державного управління, від ефективного функціонування якого залежить додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток країни.

З огляду на стратегічне завдання України щодо здійснення системних перетворень та створення реальних (внутрішніх) передумов для вступу до Європейського Союзу, наближення державної служби до загальноприйнятих її засад для країн - членів ЄС набуває особливо актуального значення.

ВИСНОВОК

Сучасне реформування державної (публічної) служби посилює тенденції відомості подібних правовідносин в одну правову галузь. Законотворчий процес в області державної служби призведе, на мій погляд, до того, що в найближчому майбутньому з'явиться нова галузь права - службове право - зі своїм предметом правового регулювання, тобто системою правових норм, що регулюють відносини в галузі державної служби.

Службове право має стати регулятором державно-службових відносин не тільки в сфері діяльності державних органів, всередині державної адміністрації, але і в області функціонування органів місцевого самоврядування. З часом при чіткому відмежуванні публічного та приватного права, законодавчому оформленні публічної служби, створення службового права норми трудового права перестануть відігравати суттєву роль загалом, регулюванні державної служби. Однак це не виключає того, що найважливіші питання, які відносяться традиційно до сфери трудового права, збережуться всередині державної служби без правового оформлення.

Аналіз даної контрольної роботи дає змогу зробити висновки щодо необхідності: підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту "Норми та стандарти культури праці в органах влади", внести зміни до останньої редакції проекту Закону України "Про державну службу", розробити та впровадити пілотний проект, наприклад, в одиному із органів влади.

З урахуванням розглянутої проблеми перспективними напрямами подальшого дослідження мають стати: розроблення методики рівня культури до щорічного оцінювання або до апробації критеріїв щодо культури праці в процесі атестації державних службовців України; вивчення європейського досвіду функціонування культури праці державних службовців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Голос України. - 1996. - 27 лип. - № 138.

2. Закон України про боротьбу з корупцією // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 25.

3. Закон України про державну службу // Голос України. - 1994. - 5 січ.

4. Про Концепцію адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента України від 5 берез. 2004 р. № 278 //

5. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 черв. 2004 р.№ 746

6. Вебер М. Избранное. - М.: Прогресс, 1990. - 804 с.

7. Логунова М.М. Соціально-психологісні чинники культури державного управління // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - 303 с.

8. Оболенський Ю.О. Державна служба: Підручник. - К.: КНЕУ, 2006. - 472 с.

9. Державне управління в Україні: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru