Обов’язки державних службовців

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ЦЕНТР ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

МОДУЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни "Державна служба"

На тему:

"Обов'язки державних службовців"

Дніпропетровськ - 2012

План

Вступ

1. Поняття і види обов'язків державних службовців

2. Державна таємниця

Список літератури

Вступ

Одним із важливих обов'язків державного службовця є додержання Конституції України та інших актів законодавства України. Цей обов'язок безпосередньо випливає з принципу законності діяльності державної служби. Виконуючи свої посадові обов'язки державний службовець повинен сурово дотримуватись наданих йому повноважень, не зловживати владою, не здійснювати дій всупереч інтересам людини, суспільства і держави. Чинне законодавство про державну службу, виходячи з того, що діяльність державного службовця носить публічний характер, досить чітко регламентує його права, обов'язки, обмеження, правила поведінки саме з метою забезпечення законності його діяльності.

Обов'язок дотримання державним службовцем чинного законодавства України набуває особливого змісту в правовій і соціальній державі, оскільки одним із головних завдань функціонування держави в цілому, і державних органів, зокрема, є визнання та реалізація прав і законних інтересів людини і громадянина. Саме тому, вся діяльність державного службовця підпорядковується забезпеченню виконання цього основного конституційного постулату.

1. Поняття і види обов'язків державних службовців

Обов'язки державного службовця характеризують сутність його службової діяльності, бо орган державної влади приймає на роботу громадянина в основному з тим, щоб покласти на нього відповідні посадові обов'язки.

Законодавство про державну службу визначає лише основні обов'язки державних службовців. Водночас для окремих категорій державних службовців спеціальними нормативними актами встановлюються особливі обов'язки.

Державний службовець органічно пов'язаний з державою, й уже через це до нього висуваються специфічні вимоги: не чинити дій, які приводять до підриву авторитету державної служби, не брати участі в страйках, а також інших діях, що порушують функціонування державних органів.

Один з аспектів цього обов'язку полягає в тому, що державні службовці мають утримуватися не лише від дій чи виступів, а й від висловлювань, які можуть зашкодити державній службі або завдати збитків державному органові чи справити враження, що державні службовці не дотримуються або діють усупереч державним і суспільним інтересам.

Обов'язок не чинити дій, які ускладнюють роботу органів державної влади, модифікується залежно від посади, яку обіймає службовець. Так, несумісні з посадою державного службовця публічні заяви про неправильну політику Кабінету Міністрів України, публічна критика Президента, Прем'єр-міністра, міністра, інших керівників органів державної влади.

Діяльність державних службовців повинна бути ефективною і в межах їхніх повноважень. Здійснення ними своїх посадових обов'язків повинно приводити до конкретних позитивних результатів, виявлятися у розробці і прийнятті нормативно-правових актів, юридичних документів, здійсненні інших управлінських дій. Обов'язок державного службовця щодо ефективності своєї діяльності виключає його формальне (бездіяльне) перебування на робочому місці у робочий час. Важливо зазначити, що державний службовець повинен результативно і ефективно виконувати саме свої посадові обов'язки (тобто виступати від імені державного органу), а не вирішувати свої особисті питання або особисті питання інших осіб, політичних партій, релігійних організацій. Ефективність діяльності державного службовця залежить від своєчасного, належного, повного, творчого, ініціативного виконання покладених на нього завдань і повноважень. А це, в свою чергу, тісно пов'язане із суворим дотриманням тих меж повноважень, якими наділений державний орган в цілому, і державний службовець, зокрема.

Стосовно державних службовців діє принцип -- «дозволено тільки те, що передбачено законом». Прийняття управлінських рішень, здійснення інших дій поза межами своїх повноважень призводить до вчинення державним службовцем правопорушення (дисциплінарного, адміністративного, кримінального). Перевищення своїх повноважень -- це дії державного службовця, які виходять за межі повноважень, закріплених за посадою, яку він займає, і передбачених посадовою інструкцією (положенням) та іншими нормативно-правовими актами. Перевищення повноважень може мати місце у випадках здійснення дій: а) які відносяться до повноважень іншої посадової особи державного органу; б) які можуть здійснюватися тільки колегіально; в) які можуть здійснюватися і даною особою тільки за наявності у неї спеціальних повноважень (допуск до державної таємниці), або в особливих умовах (надзвичайного стану, військового стану тощо) -- за їх відсутності; г) які не може здійснювати жодна посадова особа або державний орган (видання незаконного управлінського розпорядження).

Саме тому досить важливо чітко визначити в посадових інструкціях (положеннях) перелік повноважень щодо посади, яку займають державні службовці. Коло основних обов'язків державного службовця визначається ст. 10 Закону України «Про державну службу»:

додержання Конституції України та інших нормативних актів законодавства України;

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

недопущення порушень прав і свобод людини та грома-

дянина;

безпосереднє виконання покладених на нього службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Важливий обов'язок державного службовця є недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина, який є продовженням обов'язку додержання Конституції України та інших нормативно-правових актів, оскільки перелік основних прав і свобод людини передбачений саме в них. Даний обов'язок також тісно пов'язаний з конституційним положенням про те, що Україна є соціальною правовою державою, а це означає, що державні органи функціонують для реалізації прав і свобод людини і громадянина, а не людина існує для функціонування державних органів. Конституційно визнані права та свободи людини і громадянина зобов'язують державу, через державні органи і державних службовців, неухильно охороняти їх та створювати дійовий механізм їхньої реалізації. Саме тому, виконуючи свої посадові обов'язки, державні службовці повинні здійснювати свою діяльність під кутом забезпечення реалізації прав і свобод людини. А це означає: своєчасне видання нормативно-правових актів, які пов'язані з реалізацією громадянами своїх прав і свобод; обов'язкову реєстрацію (в установленому чинним законодавством порядку) нормативно-правових актів, які стосуються прав і свобод громадян; організацію виконання законів, які регулюють права та свободи громадян; надання допомоги громадянам у реалізації їхніх прав і свобод тощо.

Оскільки державна служба ґрунтується на принципах ієрархічної підлеглості, державні службовці зобов'язані виконувати накази, розпорядження та вказівки вищих щодо підлеглості керівників, видані в межах їхніх посадових повноважень, за винятком явно незаконних.

Обов'язок безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов'язки, який проявляється в тому, що він повинен особисто здійснювати ті завдання, які передбачені посадовою інструкцією і не може доручати їх виконання іншим особам (родичам, знайомим, законним представникам, адвокату). Тобто, виконання службових обов'язків не може бути передоручене нікому і з даного правила немає жодного винятку. Неможливість особистої участі державного службовця у виконанні покладених на нього повноважень є підставою для припинення державно-службових відносин.

Державний службовець зобов'язаний виконувати всі загальні інструкції, вказівки, письмові чи усні особисті розпорядження керівників, які перебувають на вищому посадовому ієрархічному ступені.

Усі розпорядження державний службовець виконує під особисту відповідальність. Тому, отримавши для виконання розпорядження, державний службовець має його оцінити з погляду відповідності закону та державним інтересам.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов'язаний, якщо існує хоча б найменший сумнів щодо правомірності отриманого для виконання доручення, одразу повідомити про це в письмовій формі посадову особу, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні -- повідомити вищу за посадою особу. У цьому разі умовою правомірності доручення буде письмове підтвердження виданого розпорядження вищим за посадою керівником.

Виконання тих чи інших посадових обов'язків завжди пов'язане певними часовими рамками. Ефективність державної служби багато в чому залежить від своєчасного виконання державним службовцем тих завдань, обов'язків, розпоряджень і вказівок, які на нього покладаються. Тому важливо не просто виконати певне завдання, вказівку чи розпорядження, а виконати його саме вчасно, тобто до певного строку. Несвоєчасне їх виконання може призвести до порушення прав і свобод людини, завдання матеріальної шкоди чи інших наслідків, за які передбачається юридична відповідальність (дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна, кримінальна).

На державного службовця покладається обов'язок виконувати:

а) повноваження та завдання, які передбачені нормативно-правовими актами і посадовими інструкціями (положеннями);

б) вказівки та розпорядження своїх керівників. Необхідно зазначити, що керівником є та посадова особа, яка вирішує питання прийому на державну службу, проходження державної служби і припинення службових відносин. Керівник може бути безпосереднім, вищого рівня і вищого рангу. Державний службовець зобов'язаний виконувати вказівки і розпорядження названих керівників, оскільки саме вони відносяться до поняття «свої керівники». Водночас, державний службовець звільняється від виконання вказівок і розпоряджень керівників, які суперечать чинному законодавству.

Обов'язок постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію передбачає необхідність постійно підтримувати і підвищувати державним службовцем рівня своєї кваліфікації, вести пошук нових форм і методів управлінської діяльності. Оскільки державний службовець є представником держави, він повинен виконувати покладені на нього державні повноваження на високому професійному рівні.

Суттєвою ознакою та складовою професійної діяльності державного службовця є дотримання ним норм службової етики. Передбачається, що громадянин, вступаючи на державну службу, суб'єктивно має моральне право зайняти цю посаду, тобто він не лише має професійні якості, а й позитивно характеризується з морального боку, має розвинене почуття чесності, обов'язку, совісті, відповідальності тощо. Тому дуже важливою є вимога щодо дотримання державним службовцем норм службової етики та встановленого в державному органі службового розпорядку.

Проведення адміністративної реформи в Україні ставить одним із завдань забезпечення державних органів працівниками з високим рівнем професіоналізму і культури, здатних компетентно і відповідально виконувати завдання і функції держави, впроваджувати новітні соціальні технології, сприяти інноваційним процесам.

Обов'язок сумлінно виконувати свої посадові обов'язки і включає в себе низку таких складових, як своєчасне, точне, чітке, інтенсивне, ефективне виконання покладених завдань. Сумлінність нерозривно пов'язана з творчістю та ініціативністю державного службовця.

Діяльність державного службовця повинна носити творчий характер. Недостатньо любою ціною виконувати службові обов'язки, доручення чи вказівки керівника, а необхідно проявляти при цьому творчість у виборі того варіанту рішення, яке буде найбільш ефективним, доцільним та оптимальним в даній ситуації. На державного службовця покладається обов'язок проявляти ініціативність у своїй діяльності, яка виявляється в його активній поведінці щодо внесення нових пропозицій при вирішенні тих чи інших питань, що відносяться до його повноважень. Тобто державний службовець не повинен тихо сидіти і чекати вказівок та розпоряджень з боку керівника, а має сам ініціювати вирішення певних питань.

2. Державна таємниця

обов'язок державний службовець таємниця

В ході своєї професійної діяльності державний службовець повинен зберігати державну таємницю. Державна таємниця -- це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому чинним законодавством. Правовою підставою режиму державної таємниці є Конституція України, закони України «Про державну таємницю», «Про інформацію», міжнародні договори та інші нормативно-правові акти.

Збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала відома державним службовцям під час виконання обов'язків, а також іншої інформації, яка не підлягає згідно з законодавством розголошенню, визначається законами України та відповідними нормативними актами. Державний службовець зобов'язаний зберігати в таємниці інформацію, яка стала йому відомою під час виконання ним службових обов'язків і зачіпає приватне життя, честь і гідність громадян.

Державний службовець не може використовувати інформацію і після припинення державної служби, якщо ця інформація стала йому відома у зв'язку з виконанням ним посадових повноважень і становить державну, службову та іншу таємницю, що охороняється законом. Після припинення державно-службових відносин державний службовець зобов'язаний повернути всі документи, які містять службову інформацію, в орган державної влади.

До державної таємниці відноситься інформація:

-- у сфері оборони: про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, чисельність, дислокацію, бойову та мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань, про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій, геодезичні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони тощо;

у сфері економіки, науки і техніки: про запаси та обсяги

постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, про загальний обсяг поставок, відпуску, закладення, освіження розміщення і фактичні запаси державного резерву; про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів інфраструктури держави; про плани, зміст,

обсяг,фінансування та виконання державного замовлення для потреб оборони та безпеки; про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей; про операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення; про наукові, науково-

дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, які мають важливе оборонне або економічне значення тощо;

у сфері зовнішніх відносин: про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України тощо;

у сфері державної безпеки та охорони правопорядку: про особовий склад органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, які

проводять таку діяльність тощо.

Чинне законодавство закріпило перелік відомостей, які не можуть бути віднесені до державної таємниці, якщо при цьому будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення:

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та

інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

про стан здоров'я населення, його життєвий рівень,

включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб;

інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів не може бути засекречена.

За порушення законодавства про державну таємницю винні особи (громадяни і посадові особи) несуть дисциплінарну, кримінальну та адміністративну відповідальність.

Окрім державної таємниці, державні службовці зобов'язані зберігати:

комерційну таємницю -- відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб'єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам;

лікарську таємницю -- певним чином задокументовану

інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну та сімейну сторони життя громадянина;

таємницю усиновлення (удочеріння);

відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист;

відомості про проведення медичного огляду на виявлення

зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;

Список літератури

Ківалов С.В., Біла Л.Р. Державна служба в Україні: Підручник. - Одеса: «Юридична література », 2003.

Оболенський О.Ю. Державна служба: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 344с.

Оболенський О. Навчання державного службовця як складова його професійної діяльності// Вісник Укр. Акад. держ. Упр. При Президентові України. - 1999. -№3. - с.35-41.

Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003.

Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: Атака, 2005.

Малиновський В.Я Державна служба: теорія і практика: Навч. посіб. -- К.: Атіка, 2003.

Дубенко С. Д. Державна служба в Україні: Навч. посіб. -- К.:

Вид-во УАДУ, 1998.

Размещено на www.allbest.