Статеві злочини: класифікація та кримінальна відповідальність

Размещено на http://allbest.ru/

Змiст

1. Загальна характеристика статевих злочинів та їх законодавче регулювання в зарубiжних краiнах

2. Згвалтування як найбiльш тяжке посягання на статеву недоторканнiсть особи

2.1 Об'єкт

2.2 Об'єктивна сторона

2.3 Суб'єктивна сторона

2.4 Суб'єкт

2.5 Наслідки пережитого посягання для потерплої особи

3. Квалiфiкованi види згвалтування

Висновки

Перелiк посилань

Використана лiтература

Перелiк умовних позначень, символiв, скорочень i термiнiв

§ - параграф

% - процент

абз. - абзац

ВРУ - Верховна Рада Украiни

Д. - Донецьк

Днепроп. - Днiпропетровськ

К. - Киiв

КК - Кримiнальний Кодекс

КПК - Кримiнально-процесуальний кодекс

Л. - Ленiнград

М. - Москва

р. - рiк

Ростов н/Д - Ростов-на-Дону

РФ - Росiйська Федерацiя

С.-П. - Санкт-Петербург

СРСР - Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк

ст. - стаття

т.(Т.) - том

т.п. - тому подiбне

У - Украiна(и)

Х. - Харкiв

ч. - частина

Вступ

Вибравши для дослiдження тему згвалтування, ми, як нам здаеться, хочемо довести самим собi, що в нашiй краiнi найвища цiннiсть жiнки iснуе не лише в яскравих промовах та художнiх лiтературних творах. Знаючи наперед, що iснуе кiлька суперечливих питань стосовно законодавчого регулювання захисту жiнки вiд статевих посягань та взагалi стосовно об'екту згвалтування, ми смiливо беремося за цю роботу, бо в нас досi ще горить вогонь боротьби за справедливий закон i щире виконання його вимог. Ми ще вiримо в те, що кримiнальний закон стереже громадян вiд актiв насильства i морального тиску, вiд зловживання беззахиснiстю i недосвiдченiстю малолiтнiх та неповнолiтнiх, осiб, що страждають вiд тяжких недугiв, та взагалi представниць слабкоi статтi. До того ж, законодавчого захисту потребують i чоловiки, iх честь та гiднiсть. Бо якщо з ними раптом трапляеться жахливий випадок посягання на статеву свободу та недоторканнiсть, нiхто i нiде не чекае цих людей з допомогою. В багатьох подiбних випадках спрацьовуе принцип суспiльноi недовiри в те, що в життi може бути якось не так, як всi звикли. Тому «скривдженим» чоловiкам не вiрять, над ними насмiхаються та залишають справу iхнього захисту напризволяще. Але ми вiримо в те, що в нашому суспiльствi ще може бути i навпаки, що iснують люди, спроможнi пiдкрiпити лiтеру закону дiею, спрямованою на захист тих, хто в цьому потребуе. I з цiею вiрою ми беремося до роботи, щоб утвердити свое прагнення стати i бути добрим юристом.

1. Загальна характеристика статевих злочинiв та iх законодавче регулювання в зарубiжних краiнах

Для бiльшостi людей статеве життя е невiд'емною частиною iх буття. При цьому завдоволення статевих (сексуальних) потреб людини мае бiологiчний i соцiальний аспекти. Саме соцiальний аспект статевого життя людини повинен охоронятися, пер за все, кримiнальним правом. Водночас об'ектом правовоi охорони та регулювання можуть бути i деякi бiологiчнi елементи статевого життя, наприклад, статева зрiлiсть. Статевi злочини як протиправнi посягання на свободу та недоторканнiсть людини спричинюють шкоду правам, свободам та iнтересам людини, суспiльства та держави. У чинному Кримiнальному Кодексi Украiни протиправнi статевi (сексуальнi) посягання передбаченi статтями 117-122. Взагалi ж статевими злочинами прийнято називати злочини, що вiдносяться до областi статевих вiдносин. Рiзнi автори дотримуються протилежних точек зору стосовно того, як називати цi протиправнi посягання: «посягання на статеву недоторканнiсть» чи «посягання на статеву свободу». Рiч у тому, що термiн «статева недоторканнiсть» частiше застосовуеться у визначеннi об'екта посягання на неповнолiтнiх, а термiн «статева свобода» взагалi дуже неточний i може мати два або три рiзних, частиною неприйнятних, значень. Тому, мабуть, буде справедливим використання в цiй роботi узагальненного поняття «посягання на статеву свободу та статеву недоторканнiсть людини».

Найбiльш розповсюдженою та вiдповiдаючого колу статевих злочинiв е iх тричленна класифiкацiя, що була накреслена в загальних рисах ще П.I.Люблинським. В цьому планi статевi злочини подiляються на:

1) статевi злочини, що посягають на статеву свободу жiнки (до них треба вiднести згвалтування, задоволення статевоi пристрастi неприродним способом, примушування жiнки до статевого зв'язку);

2) статевi злочини, що посягають на нормальний статевий розвиток неповнолiтнiх (статевi зносини з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi, розбещення неповнолiтнiх);

3) iншi статевi злочини (мужолозтво). [1]

Уявляеться обгрунтованною точка зору тих юристiв, якi до третьоi групи статевих злочинiв вiдносять також злочини, що знаходяться в Особливiй частинi Кримiнального Кодексу Украiни - такi, як утримання домiв розпусти i звiдництво (ст. 210 КК), ввезення, виготовлення, збут i розповсюдження порнографiчних предметiв (ст.211 КК), а до другоi групи - втягнення неповнолiтнiх до заняття проституцiею (ст.208 КК).

Об'єктом статевих посягань, як вже згадувалося, е права, свободи та iнтереси людини в сферi статевого життя. З урахуванням правового змiсту цих соцiальних цiнностей вони можуть бути представленi формулюванням «статева свобода та статвеа недоторканнiсть особи». Юридичнi склади всiх статевих злочинiв передбачають як обов'язковий елемент потерпiлого, видiляючи його за певними властивостями (ознаками) - статтю, недосягненням певного вiку чи стану, залежнiстю вiд суб'екта злочину та iншими.

Об'єктивна сторона юридичних складiв статевих злочинiв характеризуеться дiянням у формi дii. Основнi склади статевих злочинiв, передбачених статтями 117 (згвалтування), 118 (завдоволення статевоi пристрастi неприродним способом), 122 (мужолозтво), а також склади статевих злочинiв, передбачених статтями 119 (примушення жiнки до вступу в статевий зв'язок), 120 (статевi зносини з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi), 121 (розбещення неповнолiтнiх), сконструйованi законодавцем як формальнi. Тобто злочин вважаеться закiнченим з моменту вчинення дiяння, а наслiдки не е обов'язковим елементом. Квалiфiкованi склади згвалтування (ч.4 ст.117) та задоволення статевоi пристрастi неприродним способом (ч.2 ст.118) е так званими формально-матерiальними - у них передбаченi особливо тяжкi наслiдки як одна з альтерантивних квалiфiкуючих ознак.

Суб'єктивна сторона юридичних складiв статевих злочинiв передбачае вину у формi умислу, до того ж умисел повинен бути прямим. Змiст умислу за загальним правилом включае усвiдомлення суб'ектом злочину тих ознак, що характеризують потерпiлого i вiдповiдну дiю щодо нього, та бажання таку дiю вчинити. У рядi випадкiв, зокрема при згвалтуваннi неповнолiтньоi чи малолiтньоi, згвалтуваннi, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, при статевих зносинах з особою, яка не досягла статевоi зрiлостi, психiчне ставлення суб'екта злочину до зазначених обставин може мати елементи необережноi вини, але в цiлому цi злочини залишаються умисними.

Суб'ект статевих злочинiв - як правило, спецiальний. Його ознаки (властивостi) кореспондують з вiдповiдними ознаками потерпiлих (ст.117, 118, 119, 122 КК). I лише в злочинах, передбачених ст.120,121,суб'ект загальний. [2]

Ось така загальна характеристика статевих злочинiв, передбачених ст.117 - 122 Кримiнального Кодексу Украiни. Та пicля такоi загальноi характеристики ми б хотiли ще звернути увагу на те, як регулюеться кримiнальна вiдповiдальнiсть за статевi злочини в iнших краiнах, проаналiзувати та, можливо, обрати якийсь приклад.

Кримiнальне законодавство зарубiжних краiн досить по-рiзному описуе та оцiнюе статевi злочини та, зокрема, злочин згвалтування. Здебiльшого це залежить вiд iсторичних та нацiональних особливостей розвитку самоi краiни, а в деяких випадках вiд соцiально-побутових умов та звичаiв, якi склалися в тiй чи iншiй державi впродовж вiкiв.

В сусiднiй i найбiльш близькiй нам державi - Росiйськiй Федерацii, де в 1996 роцi було прийнято новий Кримiнальний кодекс, згвалтування займае мiсце в главi 8 згаданого кодексу. Ця глава мае назву «Преступления против половой неприкосновенности и половой свободы личности», в чому вбачаеться крок уперед в процесi вдосконалення кримiнального законодавства в порiвняннi з украiнським. В КК Украiни ст.117, як вже згадувалося, досi входить до глави, що мае узагальнюючу назву «Злочини проти життя, здоров'я, волi та гiдностi особи». Ще одним вдосконаленням в КК РФ можно назвати розширення квалiфiкуючих видiв згвалтування, встановлення у зв'язку з цим рiзних термiнiв позбавлення волi та формулювання поняття згвалтування у ч.1 ст.131. Згвалтуванням у вiдповiдностi з КК РФ визнаються статевi зносини iз застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпiлоi або до iнших осiб або з використанням безпорадного стану потерпiлоi. Серед квалiфiкованих видiв згвалтування, що були б новими для украiнського кримiнального законодавства, треба видiлити:

згвалтування, поеднане з погрозою вбивством або спричиненням тяжкоi шкоди здоров'ю, а також здiйснене з особливою жорстокiстю по вiдношенню до потерпiлоi або до iнших осiб;

згвалтування, що спричинило зараження потерпiлоi венеричною хворобою, - караеться позбавленням волi на строк вiд 4 до 10 рокiв;

а також:

згвалтування, яке спричинило з необережностi смерть потерпiлоi;

з необережностi спричинення тяжкоi шкоди здоров'ю потерпiлоi, зараження ii ВIЛ - iнфекцiею або iншi тяжкi наслiдки, - караеться позбавленням волi на строк вiд 8 до 15 рокiв. [3]

Европейськi краiни, в яких дiють норми давно iснуючих кримiнальних кодексiв, до злочину згвалтування ставляться не менш жорстко, але й не зовсiм однаково, а у деяких випадках i трохи упереджено, чого у тих же випадках не скажеш про краiни Сходу. Виключенням е Грецiя, за кримiнальним законодавством якоi чоловiк, що примушуе свою дружину до статевих зносин, не несе вини у згвалтуваннi. Така ж картина iснуе в Iндii, де статевi зносини з дружиною, навiть при iснуваннi обставин, що передбачаються, як ознаки згвалтування, не призводять до кримiнальноi вiдповiдальностi, якщо дружина вже досягла 15-рiчного вiку. [4] А ось в Данii при згвалтуваннi у шлюбi чоловiку можуть лише пом'якшити покарання з 16 до 8 рокiв тюремного ув'язнення, як i в тих випадках, коли жiнка (поза шлюбом) перебувае у тривалих статевих стосунках iз винним.

До речi, кримiнальний закон Данii встановлюе найширшi рамки покарання за вчинення згвалтування - вiд одного до 16 рокiв, та при особливо обтяжливих обставинах - довiчне ув'язнення, що робить всiляке визначення квалiфiкованих видiв злочину (§ 216, 217 КК Данii). До того ж у § 218 передбачена вiдповiдальнiсть за примушення до статевих зносин шляхом погрози насильством, - позбавленням волi або звинувачення в кримiнально-карнiй поведiнцi - якщо при цьому вiдсутнi ознаки згвалтування або статевого зношення з душевнохворою. [5]

В Японii караеться не лише згвалтування, але й розпуснi дii, подiбнi до згвалтування, i примушення до розпусних дiй (каторга вiд 6 мiсяцiв до 7 рокiв). Саме ж згвалтування подiляеться на два види, у залежностi вiд досягнення потерпiлою 13 рокiв.

В Аргентинi згвалтуванням визнають статеве зношення з особою iншоi статтi (звернiть увагу не лише жiночоi), яка не досягла 12-рiчного вiку, або позбавлена розуму i здiбностi судження, або нездiбна чинити опiр, а також статеве зношення, досягнене шляхом насильства. Просте статеве зношення з незамiжньою жiнкою у вiцi вiд 12 до 15 рокiв або з замiжньою жiнкою, якiй шляхом обману видають себе за ii чоловiка, становить iнший злочин - обезчещення (estupro). Одним з квалiфiкованих видiв згвалтування стае при iснуваннi вiдносин по спорiдненностi, вихованню або нагляду мiж винною особою та жертвою (ст.120 - 123 КК Аргентини).

У сусiднiй з Аргентиною державi Чiлi закон не дае визначення згвалтування, але описуе ознаки цього складу злочину. Як вказуе ч.2 ст.361 КК Чiлi, згвалтування здiйснюеться шляхом статевих зносин з жiнкою, якщо:

дiяння виконане iз застосуванням сили або залякування;

жiнка була позбавлена розуму або була знепритомлена;

потерпiла молодша 12 рокiв, хоча при цьому вiдсутнi обставини, вказанi у двох попереднiх пунктах (тобто закон не надае нiякого значення тiй згодi, яку могла б дати малолiтня). [6]

Кримiнальнi кодекси краiн колишнього соцлагерю мало чим вiдрiзняються вiд нашого законодавства, але стосовно злочину згвалтування все ж таки мають деякi особливостi, вiдмiнностi один вiд одного. Майже в усiх цих краiнах пiд згвалтуванням розумiеться насильницький статевий акт мiж чоловiком та жiнкою. Тобто потерпiлою особою може бути представник i жiночоi, i чоловiчоi статi. Наприклад, ст.168 КК Польщi вказуе, що в якостi потерпiлого вiд згвалтування може бути чоловiк. В болгарському та югославському законодавствi насильницький статевий акт отримав спецiальне найменування - сукуплення («съвъкупни», «облуба»). В Югославii суворо розрiзняються такi двi фоорми згвалтування, як приведення потерпiлоi в безпорадний стан, яке розглядаеться в якостi однiеi з форм згвалтування, та використання такого стану для здiйснення статевого акту. Ст.105 КК Сербii передбачае бiльш жорстоке покарання - позбавлення волi на строк до 10 рокiв замicть 6 рокiв - за «сукуплення з хворою особою, яка через душевну хворобу, тимчасовий розлад душевноi дiяльностi або якогось iншого стану була неспроможна чинити опiр».

КК Словенii як одну з форм згвалтування розглядае шантаж в сферi статевих вiдносин та включае його окремим абзацем до статтi про згвалтування (ст.100,абз.3) [7]

Найбiльш прогресивнi змiни в кримiнальному законодавствi щодо злочину згвалтування вiдбуваються, як нам здаеться, у Великобританii. Взагалi кримiнально-правове регулювання злочинiв проти моральностi на Туманному Альбiонi здiйснюе Закон про статевi злочини (Sexual Offences Act) 1956 р. Злочинний характер делiктiв мiститься не в фактi дошлюбних статевих зносин, а в насильницькому або в зневажливому ставленнi до права жiнки на статеве самовизначення. Укладення шлюбу е виразом бажання жити у сiмейнiй спiльностi, але якщо жiнка домоглася судового рiшення про роздiльне проживання, то не дивлячись на те, що шлюб продовжуе iснувати, це не виключае можливостi здiйснення чоловiком по вiдношенню до жiнки статевого делiкту. Основним делiктом i в той же час найбiльш тяжким його видом е згвалтування (rape), що складае felony, з максимальною мiрою покарання у виглядi довiчного ув'язнення. Сам склад цього злочину законом не визначений, а базуеться на загальному правi. Вiн охоплюе всiляке насильницьке статеве зношення з жiнкою, незалежно вiд того, здiйснюе його виконавець шляхом насильства або погрози або шляхом введення в оману вiдносно характеру вчиненноi дii. У вiдповiдностi з прямою постановою закону згвалтування буде i в тому випадку, якщо виконавець створить у жiнки iлюзiю, нiбито вiн е ii чоловiком. З метою захисту осiб молодого вiку англiйський закон встановлюе двi вiковi межi. Всiляке статеве зношення з дiвчинкою молодшою за 13 рокiв складае felony з максимальною мiрою покаарання у виглядi довiчного ув'язнення. Статевi зносини з дiвчиною вiд 13 до 16 рокiв караються тюремним ув'язненням на строк до 2 рокiв. 16 рокiв - це в той же час нижня межа шлюбного вiку. Згода дiвчини на статевi зносини не виключае караностi виконавця, а виключае лише склад злочину згвалтування. У 1994 роцi у Великобританii був прийнятий новий Закон про кримiнальне судочинство i громадський порядок, який, по-перше, по-новому визначив згвалтування, замiнивши визначення, дане ст.1 закону 1956 року про сексуальнi злочини й пiдправлене законом 1976 року про сексуальнi злочини, а по-друге, внiс деякi корiннi демократичнi змiни в iншi статтi закону. Серед iстотних поправок е наступнi:

1) Злочин полягае в тому, що чоловiк згвалтуе жiнку або iншого чоловiка.

2) Чоловiк здiйснюе згвалтування, якщо:

мае сексуальнi взаемини (байдуже вагiнальнi чи анальнi) з особою, що пiд час цих взаемин на згоджуеться здiйснювати iх;

i водночас знае, що та особа не згодна на сексуальнi взаемини, або не зважае на те, згодан та особа чи нi.

3) Чоловiк здiйснюе згвалтування й тодi, коли спонукае замiжню жiнку до сексуальних взаемин, прикинувшись ii чоловiком.

Новий англiйський закон засвiдчив двi важливi змiни. По-перше, згвалтування тепер злочин, що його можна скоiти як проти потерпiлоi жiнки, так i проти потерпiлого чоловiка. По-друге, шлюбний виняток при згвалтуваннi, що, хай там як,був скасований унаслiдок так званоi «судовоi законотворчостi» постановою палати лордiв у справi R. (1992р.), А.С.599. тепер скасований i законом, що дав нове визначення згвалтування. [8] Нема сумнiву, що згвалтування треба квалiфiкувати як у шлюбних, так i позашлюбних взаеминах, де немае згоди партнера. Саме в цьому питаннi та в iнших, стосовно яких наш кримiнальний закон мае прогалини, украiнському законодавцю, перш за все, як нам здаеться, треба звернутися до досвiду своiх захiдних колег. Необхiдно завжди пам'ятати, яку надзвичайну небезпеку для людини та суспiльства в цiлому являють статевi злочини, та використовувати вже iснуючий мiжнародний досвiд в напрямку розвитку нашого законодавства. Далi ми розглянемо найнебезпечнiший зi статевих злочинiв - згвалтування.

2. Згвалтування як найбiльш тяжке посягання на статеву недоторканнicть

статевий злочин зґвалтування законодавчий

Згвалтування е найбiльш тяжким та небезпечним статевим злочином. Громадська небезпека згвалтування мiститься у виключнiй аморальностi та цинiчностi дiй злочинця. Воно може спричинити серйозну шкоду здоров'ю жiнки, завдае iй моральну травму, грубо принижуе ii гiднiсть, посягае на ii статеву свободу, а якщо потерпiла е малолiтньою або не досягла статевоi зрiлостi - на ii стаеву недоторканнiсть. Не дивлячись на суворi мiри покарання, якими караються згвалтування, кiлькiсть цих злочинiв проти особи, що вiдносяться законодавством до розряду найбiльш тяжких, не тiльки не йде на спад, але й росте. Наприклад, в 1996 роцi статистика фiксувала цифру 9675 згвалтувань, в 1997 - 11138, а в 1998 роцi вже - 12052. До того ж на кожний обчислювальний статистикою випадок припадае вiд 2.6 до 4 необчислювальних. Приховування жертвою факта насильства (i навiть замаху) - явище вельми часте, особливо в тих регiонах, де традицii суворо приписують жiнкам тримати в таемницi посягання на iх статеву недоторканнiсть. Викликае тривогу помiтне «помолодшення» контингенту злочинцiв, останнiм часом побiльшало неповнолiтнiх гвалтiвникiв, якi спецiалiзуються як на однолiтках, так i на дорослих жертвах. Також iснуе ще один тривожний факт - як i ранiше, дуже висока частка групових згвалтувань i також серед неповнолiтнiх злочинцiв. Гостро постала проблема необхiдностi вести рiшучу боротьбу з цими небезпечними злочинами проти особи - згвалтуваннями, не допускаючи необгрунтованого послаблення вiдповiдальностi стосовно осiб, що здiйснюють цi злочини, призначення iм м'яких мiр покарань. [9]

Кримiнальний Кодекс Украiни дае визначення згвалтування в ч.1 ст.117: «Згвалтування, тобто статевi зносини з застосуванням фiзичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпiлоi…» та покарання, яке застосовуеться до злочинця: «позбавлення волi на строк вiд 3 до 8 рокiв». Треба сказати, що мiра покарання бiльш нiж в два рази легша, нiж передбачена за той же злочин п'ять десятилiть тому - в Указi Президiуму Верховноi Ради СРСР вiд 4 сiчня 1949 року « Про посилення кримiнальноi вiдповiдальностi за згвалтування» передбачалося позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв, а при обтяжуючих обставинах - вiд 15 до 20 рокiв. В нинi дiючому Кримiнальному Кодексi Украiни здiйснення злочину при обтяжуючих обставинах (вчинення особою, що ранiше вчинила такий злочин; групою осiб або згвалтування неповнолiтньоi; особливо небезпечним рецидiвiстом або таке, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, а так само згвалтування малолiтньоi), тобто квалiфiкованi види згвалтування передбаченi в ч.2, 3, 4 ст.117, де мiра покарання тримаеться в рамках позбавлення волi вiд п'яти до п'ятнадцяти рокiв. Тож iснуе ще одна проблема - справедливого покарання злочинцiв, вчинивших згвалтування. Бо трапляються випадки, коли особливо тяжким наслiдком може стати смерть потерпiлоi вiд згвалтування, а винна особа отримуе покарання в десять рокiв позбавлення волi i, вийшовши з колонii у вiцi тридцяти-сорока рокiв ще бiльш закоренiлою злодюгою, мае попереду цiле життя. В таких випадках постае питання невiдповiдностi мiри покарання вчиненному дiянню. Але це проблема взагалi рiвня теорiй призначення покарання та його функцiй (превентивноi та виховноi), тому розглянемо краще, яким чином наш законодавець уявляе собi регулювання злочину згвалтування в недалекому майбутньому.

В проектi Кримiнального Кодексу Украiни, пiдготовленому за завданням Комiтету ВРУ з питань правопорядку i законностi, згвалтування передбачаеться ст.184 i входить до роздiлу 8 «Каранi дiяння проти особи, ii прав, свобод i моралi» та глави 23 «Каранi дiяння проти сiм'i, моралi та статевоi недоторканностi». Поняття згвалтування в цьому проектi виступае таким чином: «…статевi зносини iз застосуванням фiзичного або психiчного насильства або з використанням безпорадного стану потерпiлоi…», а строк покарання у виглядi позбавлення волi хитаеться мiж 3 та 8 роками. Тобто, на перший погляд, нiяких iстотних змiн в КК законодавець вносити намiру не мае. Але це не зовсiм так. Ч.2 цiеi статтi говорить: «Те саме дiяння, вчинене: а) щодо неповнолiтньоi; б) повторно; в) за змовою групою осiб; г) шляхом проведення потерпiлоi у безпорадний стан за допомогою наркотикiв або iнших засобiв, що паралiзують опiр, - караеться позбавленням волi на строк вiд 5 до 10 рокiв.» Ч.3 також передбачае квалiфiкованi види злочину згвалтування, але, на погляд законодавця, ще тяжкiшi: «...д) вчиненi близьким родичем потерпiлоi; е) вчиненi особливо небезпечним злочинцем; е) вчиненi щодо малолiтньоi; ж) що спричинили смерть потерпiлоi,- караються позбавленням волi на строк вiд 8 до 15 рокiв.» Серйозною змiною е те, що в ч.4 малолiтнiми називаються дiти вiком до 12 рокiв, а не до 14, як iснуе зараз.

Проект КК Украiни, розроблений Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни, зокрема, стосовно злочину згвалтування, практично не вiдрiзняється від ст.117 нині діючого ККУ. Злочин згвалтування в цьому проекті передбачений ст.153, яка також складається з трьох частин. В ч.1 формулюється поняття згвалтування як "статевих зносин з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного сиану потерпілої". В ч.2 в якості кваліфікованого виду згвалтування передбачається вчинення його повторно або групою осіб, а так само згвалтування неповнолітньої. В ч.3 передбачається згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидівістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої.

Тому повернемося до визначення «згвалтування», представленого в ч.1 ст.117 КК Украiни. Таке визначення з урахуванням виробленого судовою практикою тлумачення окремих його термiнiв та формулювань дозволяе представити основний склад злочину згвалтування наступним чином.

2.1 Об'ект злочину згвалтування

Об'ект злочину як теоретичне поняття Загальноi частини кримiнального права являе собою суспiльнi вiдносини, якi охороняються кримiнальним законом, та на якi спрямовуеться конкретне посягання i яким злочином спричинюеться чи може спричинитися шкода. Вiдповiдно безпосереднiм об'ектом злочину е конкретнi суспiльнi вiдносини, на якi спрямоване посягання i яким спричинюеться шкода або створюеться загроза ii спричинення. [10]

Безпосереднiм об'ектом згвалтування е статева свобода i (чи) статева недоторканнiсть ососби жiночоi статi в частинi, що стосуеться природних статевих зносин. В пiдручнику професора В.Д.Меньшагiна об'ектом злочину згвалтування називаеться «свобода женщины как равноправного члена … общества самой, без какого-либо принуждения, решать вопрос о вступлении в близкие отношения с мужчиной; женская честь». [11]

При цьому тлумачення формулювання «женская честь» чомусь не наводиться, залишаючись невизначеною загадкою та приводом для роздумiв.

Статева свобода означае право жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих зносин. Статева недоторканнiсть передбачае абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночоi статi всупереч ii дiйсноi волi або не беручи до уваги таку волю. [12]

В ст.117 ККУ не мiститься безпосередньоi вказiвки на стать потерпiлоi особи, однак, як це випливае з вжитих у статтi термiнiв («потерпiлоi», «неповнолiтньоi», «малолiтньоi»), потерпiлою вiд згвалтування може бути лише особа жiночоi статi. До того ж, за загальним правилом, потерпiлою вiд згвалтування, передбаченого ч.1 ст.117, е особа жiночоi статi, яка досягла 18 рокiв. I лише в окремих випадках з урахуванням суб'ективного сприйняття винним певних обставин, пов'язаних з вiком потерпiлоi, такою потерпiлою може бути неповнолiтня. Так, наприклад, поетрпiла Н. Працювала танцюристкою в шоу-балетi нiчного ресторану. Три вечори пiдряд до ресторану приходив С., намагаючись познайомитися з дiвчиною, посилав iй квiти та пробирався до гримерноi кiмнати, але Н. Його залицяння вiдхилила. На четвертий день, будучи на пiдпитку, С. зустрiв Н. Бiля ресторану пiсля ii роботи та, затягнувши до перевулку, згвалтував. На першому ж допитi С. пояснив, що вважав Н. Повнолiтньою через ii нiчну роботу, а ii вiдмовлення вважав кокетством «дiвчини легкоi поведiнки». Його дii були квалiфiкованi за ч.1 ст.117, та С. отримав 5 рокiв позбавлення волi.

Моральнi якостi потерпiлоi, ii поведiнка до вчинення злочину, образ життя, характер ii вiдносин з винною особою, в тому числi наявнiсть статевих зносин iз винним у минулому, перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбi самi по собi не е обставинами, якi виключають вiдповiдальнiсть за згвалтування. Так, наявнiсть юридично оформленого шлюбу не позбавляе жiнку ii статевоi свободи, тому чоловiк може бути притягнений за згвалтування.

Особа чоловiчоi статi нi при яких умовах потерпiлим вiд згвалтування виступати не може. Посягання на статеву свободу чоловiка може розглядатися як iнший злочин, наприклад, мужолозтво (ст.122), хулiганство (ст.206), злочин проти особи (ст.101, 102, 107, 1231 та iншi).

При аналiзi згвалтувань необхiдно враховувати особу та поведiнку потерпiлоi, що дуже важливо i для оцiнки обставин, що призвели до злочину, i для розробки конкретних, профiлактичних, запобiгаючих заходiв. Об'ектами (жертвами) подiбних злочинiв, i згвалтування зокрема, звичайно стають тi, хто за тими чи iншими причинами не здатен подати опiр злочинцям (малолiтнi, фiзично слабкi, занадто слухнянi, безвiльнi), а також тi, хто провокуе посягання з боку чоловiка своею легковажною, необачною поведiнкою. Статистичнi данi стверджують, що дуже важливу роль вiдiграють елементи сексуальноi «гри» дiвчат та жiнок в спiлкуваннi з представником протилежноi статi: 28% засуджених за згвалтування розцiнюють поведiнку потерпiлоi як провокуючу до статевоi близькостi, а 45% вважають, що все сталося «за взаемною згодою». Дуже часто потерпiлi ведуть себе зовсiм необачно: розпивають алкогольнi напоi з незнайомими чоловiками, слухняно слiдують за ними у безлюдне мiсце, не виявляють розумноi обережностi. Так, потерпuла К. погодилася послухати музику в компанii молодих чоловiкiв, з якими вона випадково познайомилася на вулицi. Потерпiла В. погодилася на поiздку в автомобiлi з групою малознайомих для неi чоловiкiв, хоча, мабуть, знала, що майже в 25% випадкiв згвалтування використовуеться автомобiль, який може служити i мiсцем злочину. [12]

Iснуе спецiальна лiтература, в якiй дослiджуеться вiктимна поведiнка жертви згвалтування. Матерiали дослiдження дозволяють видiлити кiлька груп потерпiлих залежно вiд ступеню активностi iх вiктимноi поведiнки. До першоi групи вiдносяться тi, хто на момент вчинення над ними насильства знаходився у станi алкогольного сп'янiння. Багато хто з числа майбутнiх жертв були запрошенi до ресторану, кафе i т.п., де в загальнiй компанii пили спиртне. До того ж, майже половина потерпiлих не були знайомi з насильником, у останнiх ступiнь знайомства рiзний: вiд «бачилися ранiше, але не знали особисто» до «вчилися разом». Згода жiнки пiти до кафе (а тим паче, коли вона дозволяла заплатити за себе) розглядаеться як безсумнiвне свiдоцтво того, що вона розумiе, чим все скiнчиться i не заперечуе проти такого пiдсумку. Другу групу складають потерпiлi, для яких характернi нерозбiрливiсть в знайомствах, легковажнiсть, а нерiдко i розв'язнiсть у спiлкуваннi з чоловiком. Вони легко вступають в контакт, не заперечують проти того, щоб пiти в незнайоме мiсце, тобто, також з деякого боку своею поведiнкою провокують насильство. Особливу (третю) групу утворюють дiвчини, якi через неправильне статеве виховання (або його вiдсутнiсть) стають на шлях промiскуiтету. Вони не знають, як вести себе при сексуальних домаганнях, не можуть захиститися вiд посягань постiйно змiнюючихся партнерiв i часто стають жертвами асоцiальних груп пiдлiткiв або дорослих. Нарештi, до четвертоi групи входять тi, хто неправильно тлумачить увагу з боку чоловiка, не знайомий з певним типом чоловiчоi сексуальноi поведiнки, не усвiдомлюе, що складаеться кримiногенна ситуацiя, яка може привести до насильства. Але не треба, звичайно, вважати,що насильства зазанають лише тi, чию поведiнку можна квалiфiкувати як вiктимну. Раптовия напад, погроза фiзичноi розправи, безпорадний стан потерпiлоi i подiбнi ситуацii без провокуючоi поведiнки жертви вельми розповсюдженi. Iнтенсивнiсть протидiяння жертви залежить вiд ситуацii злочину, особистих особливостей, емоцiйного стану, життевого досвiду, фiзичного розвитку потерпiлоi. До того ж, в багатьох випадках, коли жертви виявляли найрiшучий опiр посяганню, це не тiльки не вiдвернуло злочин, але й посилило його наслiдки. Тому треба б було розвiнчати ряд мiфiв буденноi свiдомостi, пов'язаних з проблемою згвалтування. Один з цих мiфiв - «можна перепинити насильство, якщо правильно захищатися». При цьому втрачаеться з виду, що чоловiк сильнiший за жiнку, що вiн застосовуе методи фiзичного та психiчного впливу. Iнший мiф - «поряднiй жiнцi згвалтування не загрожуе», «витримана,вихована жiнка не мае справ з негiдними чоловiками i тому не наражаеться на небезпеку». Хоча iснуе ж в народi приказка: «Вiд тюрми та вiд суми не зарiкайся», то чому ж не припустити, що всi жiнки незалежно вiд вiку, краси, кольору шкiри та поведiнки можуть пiдлягти сексуальному нападу? Третiй мiф, на наш погляд, найбiльш жорстокий, каже про те, що жiнка мовби може вiдчувати задоволення пiд час згвалтування. Це здаеться зовсiм цинiчним, бо наврядчи жiнка може отримати задоволення вiд статевого акту, який здiйснюеться всупереч ii бажанню, супроводжуеться погрозами та насильством. [13]

I нарештi, необхiдно зачепити питання неправдивих обвинувачень у спробi до згвалтування. У деяких жiнок пiдвищенна сексуальнiсть виявляеться у схильностi до вигадок саме такого роду. Зображення себе жертвою насильства пов'язане з бажанням бути у центрi уваги, учинити сенсацiю в своему колi спiлкування, а, можливо, й помститися якомусь чоловiку за неувагу до своеi особи. Недостатня компетентнiсть судово-медичноi експертизи може в подiбних випадках привести ( i, на превеликий жаль, часто приводить) до судових помилок.

Таким чином, правильне встановлення об'екту злочину згвалтування дуже важливе для квалiфiкацii злочину взагалi i для справедливого вирiшення справи у судi. Але не менш важливим елементом юридичного складу злочину е й об'ективна сторона.

2.2 Об'єктивна сторона злочину згвалтування

Об'єктивна сторона злочину - зовнішня сторона злочину, яка характеризується суспільно-небезпечним дєянням (дією чи бездією), суспільно-небезпечними наслідками, причинним зв'язком між ними, місцем, часом, обстановкою, засобами та способом вчиненя злочину. [15]

Згвалтування з об'єктивної сторони виявляється у вчиненні статевого акту з потерпілою у природній формі, яке поєднується із застосуванням фізичного насильства, із застосуванням погрози та із використанням безпорадного стану потерпілої. Кожна із зазначених «додаткових» дій перебуває зі статевим актом у певному зв'язку - саме вона перетворює останній у посягання на статеву свободу і (чи) статеву недоторканність потерпілої. Із цієї точки зору не буде згвалтування, коли, наприклад, проти застосування насильства до початку добровільного статевого акту чи під час його здійснення не заперечувала сама жінка,зокрема, якщо вона чи її партнер схильні до мазохізму. Професор Ігнатов А.Н. у багатьох своїх роботах по темі згвалтування та відповідальності за його скоєння піднімає проблему неправильної кваліфікації цього злочину через неправильне розуміння поняття «статеві зносини». Це поняття має медичний та біологічний характер (значення). Спроби визначити статеві зносини в кримінально-правовому значенні є безглуздими, оскільки вложення різного змшсту в одне й те саме поняття, що використовується різними галуззями знання, порушує нормальний процес обміну інформацією.В тих випадках, коли кримінальне право не користується спеціальними юридичними термінами, а позичае поняття з інших наук та галузей знання, зміст цих понять повинен достеменно відповідати їх значенню у відповідній науці. У медичній науці під статевими зносинами розуміється біологічний акт статевого зв'язку між представниками різної статі. Статеві зносини як нормальний, тобто фізіологічний акт можуть мати місце лише між особами різної статі, між чоловіком та жінкою. Всі інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті в іншій формі, не є статевими зносинами. Очевидно, що з наукових позицій визначальною ознакою статевих зносин є з'єднання (контакт) чоловічих та жіночих статевих органів. Американський дослідник статевих відносин А.Кінсі писав: « Гетеросексуальні відносини, які включають до себе з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, визначаються як коітус, а фізичний контакт, який не включає з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, є сексуальною поведінкою, яку в Америці прийнято називати петтинг». Спроба розширити поняття статевих зносин і тим пача трактвати його в кримінально-апрвовому, а не в фізіологічно-медичному значенні, призводить до стирання меж між різноманітними формами статевої активності і не має достатньо серйозного наукового обгрунтування. Різні способи імітації статевого акту істотно відрізняються від статевих зносин, оскільки не можуть утворювати вагітність жінки. Насильні дії сексуального характеру, але не в формі статевих зносин, повинні розглядатися як самостійні злочини, відмінні від згвалтування. [ 16 ]

Що стосується фізичного насильства при вичненні згвалтування, то воно уявляє собо. Фізичне переборювання опору потерпілої, яка не бажає статевої близькості. Мета фізичного насильства - позбавити потерпілу можливості чинити опір; при цьому опір жінки повинен бути дійсним, а не удаваним. Фізичне насильство може полягати в нанесенні потерпілій удару, побоїв, заподіянні їй тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричиненні смерті. До фізичного насильства має бути, очевидно, віднесене і застосування до потепілої без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою привести її у безпорадний стан. Якщо введення в організм потерпілої зазначених засобів чи речовин відбувалось з її згоди, а безпорадний стан у подальшому був використаний для вчинення статевого акту, дії суб'єкта, що його вчинив, належить озглядати як згвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої, а не із застосуванням до неї фізичного насильства.

Нанесення потерпілій під час згвалтування чи замаху на цей злочин удару, побоїв, заподіяння їй легких чи середньої тяжкосту тілесних ушкоджень охоплюється ст.117 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потребує. Заподіяння під час згвалтування чи замаху на цей злочин тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, складом згвалтування не охоплюеться і потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною статті 101 КК чи ст.105 КК. [ 17 ] Якщо під час згвалтування чи замаху на цей злочин потерпілій було заподіяо тяжке тілесне ушкодження, визнане таким за іншими ознаками, передбаченими ч.1 ст.101 КК, або з необережності була спричинена її смерть, вчинене кваліфікується за ч.4 ст.117 чи ч.2 ст. 17 та ч.4 ст.117 за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків згвалтування.

Поряд з фізичним насильством до об'єктивної сторони згвалтування входить психологічне насильство, яке складається з погроз, залякувань та т.п.

Погроза як засіб подолання опору потерілої означає її залякування висловлюваннями, жестами, чи іншими діяннями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до батьків чи до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи до її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерілої. Так, дізнавшися, що М. збирається вийти заміж за заможнього чоловіка її колишній хлопець Ю. Прийшов до неї додому і, погрожуючи розповісти її нареченому про те, як вона була наркоманкою та займалася проституцією, змусив М. вступити з ним в статевий акт. Дії Ю. Були кваліфіковані за ч.1 ст.117 КК. Але треба сказати, що у окремих науковців викликає сумніви таке розуміння погрози в складі згвалтування. Наприклад, Навроцький В.О. вважає, що в цьому разі Верховний Суд України дав поширювальне тлумачення зазначеної ознаки. Між тим, як уявляється, для такого висновку немає достатніх підстав, оскільки в ч.1 ст. 117 КК зміст погрози не конкретизований, як це зроблено, наприклад, у ст.141 (грабіж), 142 (розбій), 188 (опір прцівнику міліції, народному дружиннику або військовослужбовцю при виконані ними обов'язків по охороні громадського порядку) КК.Отже, стосовно згвалтування головне в погрозі не її зміст, а спрямованість - вона застосовується з метою домогтися від жінки вступу (згоди на вступ) у природні статеві стосунки. І саме погроза робить таку згоду, в тому числі припинення опору, вимушеною. У будь-якому разі погроза має сприйматись потерпілою як реальна. Про реальність погрози може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо). Так, Верховним Судом України було відхилено обвинувачення К. у замаху на згвалтування. У справі було встановлено, що К. дійсно схиляв потерпілу Д. до статевого акту, однак одежу з неї не зривав і ніяких насильних дій стосовно неї не вчиняв. Уся обстановка виключала модживість реальної спроби до згвалтування. Подія мала місце в квартирі К., де поруч, у сміжній кімнату, знаходилися два дорослих чоловіки, які при першій необхідності могли прийти до Д. на допомогу. Це було відомо К., тому він міг розраховувати на вступ в статеві зносини з Д. лише за її добровольною згодою. Всі ці обставини виключають можливість казати в даному випадку про замах на згвалтування, тому що реальної погрози не існувало. [18 ]

Погроза вчинити вбивство потерпілої чи інших осіб охоплюється складом злочину, передбаченого ст.117, і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує..

Безпорадний стан потерпілої мае місце тоді, «коли вона за своїм фізичним або психічним станом ( малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) не могла розуміти зарактеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, якій міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані». Особливість цієї ознаки в складі згвалтування полягає в тому, що в ряді наведених вище проявів безпорадного стану потерпілої природні статеві зносини з нею вчиняються суб'єктом злочину не всупереч волі потерпілої, а з ігноруванням її волі чи начебто за добровільною її згодою. Однак, специфічна узагальнююча характеристика таких проявів безпорадного стану потерпілої (малолітній вік, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) - потерпіла не могла розуміти характеру і значення дій, що з нею вчиняються, - надає поведінці суб'є'та, який використовує зазначені обставини для вчинення статевого акту, характеру посягання на статеву недоторканність особи. В одних випадках це зумовлене тим, що, наприклад, будучи непритомною, потерпіла не може «ситуаційно» виявити свою волю щодо вчинюваного з нею статевого акту. В інших випадках, наприклад, якщо потерпілій виповнилось лише 11 проків, посягання наявне тому, що в такому віці вона взагалі не може виявити свою дійсну волю і «добровільна» згода на вчинення з нею статевого акту має мнимий, а отже, недійсний характер. Так, С. засуджений за згвалтування за ч.4 чт.117 КК. Він обманним шляхом завів дев'ятирічну дівчину на берег річки та здійснив з нею статевий акт. « При таких обставинах, - вказав суд, - коли дівчинка через свій вік не могла віддавати собі звіт у здійснюваних діях,а С., використовуючи її безпорадний стан і чинячи на неї психічний вплив, вступив з нею у статевий зв'язок, дії винного належить розглядати як згвалтування, передбачене ч.4 ст.117 КК».

Крім того, безпорадний стан може бути викликаний фізичними недоліками (відсутність руки чи ноги, сліпота), підстакуватим її віком, хворобою, яка не є душевною, наприклад, пов'язаною з високою температурою. В цих випадках потерпіла хоча й розуміє характер здійснюваних щодо неї дій, але не може чинити опір гвалтівнику.

Для кваліфікації злочину згвалтування велике значення має те, щою безпорадний стан потерпілої, яким користується насильник, був дійсним. Верховний Суд України у справі Б., що ступінь сп'яніння, в якому знаходилась В., був такий, що вона могла віддавати звіт у тому, що діється. Сказане про сп'яніння стосується і випадків, коли потерпіла знаходилась під впливом наркотичних або снодійних речовин.

Оскільки в ч.1 ст.117 мова йде про використння безпорадного стану потерпілої не мае істотного значення, чи винний сам довів потерпілу до такого стану, наприклад, шляхом застосування наркотиків, снодійного та т.і., чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дії. Так, Р. був засуджений за згвалтування Я. Він знайшов її непритомну у сквері близько 23-ї години та, скориставшись її безпорадним станом, намагався згвалтувати. Я. Хоча й прийшла до тями під час його грубих дій, але через свою хворобливу слабкість не змогла надати Р. певного опору.

Якщо для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані, зокрема, внаслідок застосування лікарських препаратів, нароктичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, необхідні спеціальні знання, треба призначити відповідну експертизу. Як вже зазначалось, юридичні склади згвалтування (крім ч.4 ст.117 КК) сконструйовані законодавцем як формальні. Згвалтування визнається закінченим злочином з момента початку статевого акту. Закінчення суб'єктом злочину статевого акту в фізичному розумінні для визнання згвалтування закінченим, не є обов'язковим. Якщо винний, діючи з прямим умислом на згвалтування, застосував до потерпілої насильство чи погрозу, але статевого акту не вчинив із незалежної від його волі причин, вчинене належить розглядати як замах на згвалтування і кваліфікувати за ч.2 ст.17 та відповідною частиною ст.117 КК. Як замах на згвалтування треба розцінювати дії винного і тоді, коли за наведених вище обставин він застосував до потерпілої без її згоди наркотичні засоби, психотропні, отруйні чи сильнодіючі речовини з метою привести її у безпорадний стан. У цьому випадку, як уже було зазначено, такі дії є, по суті, своєрідним проявом насильства. Якщо введення в організм потерпілої означених речовин відбулося за її згодою, але при цьоме преслідувалась мета в подальшому використати її безпорадний стан для вчинення статевого акту такі дії мають розглядатись, очевидно, не як замах на згвалтування, а як готування до цього злочину.

Однак, нам відомий випадок, коли навіть при наявності доказів про намір вчинити з дівчиною статевий акт (повідомляв друзям усно та письмово, приготував «на всяк випадок» кляп та мотузки для зв'язування) хлопець не був притягнений до відповідальності саме через те, що дівчина добровільно приймала наркотик у його присутності.

Треба сказати, що не може розглядатися як згвалтування так зване зваблення, тобто схилення жінки до статевого зв'язку шляхом різних обманних дій, наприклад, обманними обіцянками вступити в шлюб. Такого роду обман не приводить жінку у безпорадний стан і не лишає її можливості вільно визначати своє статеве життя.

Можливі також випадки, коли особа вступає до шлюбу з метою використання жінки в статевому відношенні, сподіваючися потім розірвати шлюб. Радянська судова практика виходила з того, що в таких випадках ця особа повинна нести відповідальність за згвалтування. Стосовно ж незареєстрованих шлюбів, Шаргородський М.Д. дав наступне пояснення. Якщо потерпіла переїхала до обвинуваченого, який обіцяв з нею одружитися і через три дні спільного життя була їм виженена, суд визнає наявність ст.117 КК. Колись судова колегія Верховного Суду СРСР визнала, що «наступна відмова від одруження з боку особи, маючої статевий зв'язок з жінкою, з якою обіцяв одружитися, може служити підставою для обвинувачення у згвалтуванні тільки в тому випадку, якщо у справі було встановлено, що обіцянка була дана з метою обману і що намір на відмову виник до статевих зносин». [19]

Факультативні ознаки об'єктивної сторони : місце, час, обстановка та засоби скоєння злочину згвалтування не мають великого значення при кваліфікації злочину, тому що прямо не вказані в кожній частині ст.117 КК не є обов'язковими елементами складу злочину.

2.3 Суб'єктивна сторона злочину згвалтування

Суб'єктивна сторона являє собою внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта злочину до скоєного ним діяння. Суб єктивна сторона згвалтування характеризується виною у вигляді прямого умислу; здається, з необережності неможливо згвалтувати, але існують деякі моменти, які обов язково треба уточнювати. Що стосується згвалтування, вчиненого із застосуванням фізичного насильства чи погрози, то безумовно: особа усвідомлює, що вчиняє статевий акт з потерпілою всупереч її волі, застосовуючи для цього фізичне насильство чи погрозу, і бажає такий статевий акт вчинити. А ось стосовно згвалтування, вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої, то психічне ставлення винного до перебування потерпілої в такому стані може бути різним, зокрема:

суб єкт точно знав, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, наприклад, що вона непритомна, чи сам довів її до такого стану за допомогою снодійного;

суб єкт допускав, що потерпіла може перебувати в безпорадному стані, наприклад, після вживання нею наркотиків;

суб єкт не усвідомлював, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, але міг і повинен був це усвідомлювати.

Перші два випадки охоплюються поняттям "усвідомдення" і тому не виходять за межі умисної форми вини, в тому числі і за межі прямого умислу, характерного для згвалтування. Третій випадок, очевидно, становить специфічний різновид так званої складної вини (складної форми вини), коли психічне ставлення до певних обставин, передбачених як обов язкові ознаки в юридичному складі умисного злочину, містить елементи необережної вини (злочинної недбалості). У такому випадку злочин вцілому вважається вчиненим умисно, а судова практика інкримінує зазначені обставини винному при кваліфікації його дій навіть при "необережному" до них ставленні. Подібним чином вирішив це питання і Верховний Суд України стосовно "необережного" ставлення до перебування потерпілої в безпорадному стані, отже, для правозастосовних органів такий підхід є обов язковим. Водночас із теоретичної точки зору зазначений підхід видається сумнівним, оскільки вжите в ч.1 ст. 117 КК слово "використання" в його традиційному розумінні означає свідому й цілеспрямовану діяльність.

Мотив і мета не є обов язковими елементами суб єктивної сторони юридичного складу згвалтування. Як і в інших подібних випадках, вони можуть бути враховані при призначенні покарання як обставини, що обтяжують відповідальність, а також як конкретні показники ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Як казав А.Ф.Коні " в самому злочині міститься вже його пояснення, міститься вказівка на його мету. В таких справах для кожного зрозуміло, до чого прагне обвинувачений. Так, крадіжка у величезній більшості випадків здійснюється для заволодіння чужим майном, таємно, грабіж - для викрадення його явно, згвалтування - для завдоволення тваринної пристрасті..." [20] Метою згвалтування доволі часто витупає помста, особливо серед неповнолітніх злочинців - помста за більш авторитетне становище серед однолітків, за те, що дівчина не звертає на майбутнього гвалтівника уваги чи зустрічається з його сусідом... Але незалежно від мети та особистих мотивів злочин згвалтування залишається найбільш жорстоким та аморальним діянням проти недоторканності особи та викорінювання його у суспільствй потребує найжорстокіших заходів з боку законодавчих та правоохоронних органів.

2.4 Суб єкт злочину згвалтування

Суб єктом згвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються осби, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст.10 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння згвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності зниженийдо 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає заднем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому згвалтування неповноітньоїдівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. Ознака спеціального суб єкта згвалтування пов язана з його статю тому, що, як будо зазначено, потерпілою від цього злочину є особа жіночої статі, а статеві зносини вчиняються у природній формі. Отже, в силу природи статевих зносин суб єктом злочину згвалтування може бути лише особа чоловічої статі. Водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за згвалтування як посереднього виконавця жінки, яка, наприклад, використаладля насильницького статевого акту с потерпілою неосудну особу чоловічої статі. Жінки можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину. Двадцятирічна М. була засуджена за ч.3 ст.1176 КК (групове згвалтування) та ч.4 ст.19 КК. Під час скоєння злочину вона тримала потерпілу за руки.