Кримінально-правова оцінка позбавлення життя людини із співчуття до неї

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

ТРИНЬОВА Яна Олегівна

УДК 343. 6

Кримінально-правова оцінка позбавлення життя людини із співчуття до неї

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії прокуратури України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, професор

Куц Віталій Миколайович,

Національна академія прокуратури України,

проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Глушков Валерій Олександрович,

Київський національний університет

ім. Т. Шевченка,

завідувач кафедри кримінального права і кримінології;

кандидат юридичних наук, доцент

Павликівський Віталій Іванович,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться “01” липня 2010 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б

Автореферат розісланий “28” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Лісова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищими соціальними цінностями. Зазначене, крім іншого, обумовлює необхідність їх належної кримінально-правової охорони.

Кримінальним кодексом України більшість із названих цінностей визнаються об'єктами кримінально-правової охорони. Найважливішим серед них, беззаперечно, є життя людини, тому посягання на нього вважаються найбільш небезпечними проявами злочинної поведінки. Традиційно законодавець називає злочини проти життя вбивством. Винятком є лише доведення до самогубства.

Як відомо, вбивство визнається насильницьким злочином. Насильство характеризується як протиправний вплив на тіло або психіку людини всупереч її волі з метою спричинення фізичної або психічної шкоди. Практиці відомі непоодинокі випадки умисного спричинення смерті за відсутності ознак насильства. Одним із таких випадків є спричинення смерті іншої людини на її прохання із співчуття до неї, викликаного тяжкими фізичними чи психічними стражданнями цієї людини. Законодавець ототожнює подібні випадки із вбивством, що не викликає заперечень з боку більшості представників кримінально-правової доктрини. Однак на думку деяких вчених, зазначене діяння не може ототожнюватися із „звичайним” вбивством. Воно має розцінюватись законодавцем як вбивство за пом'якшуючих обставин або, навіть, як обставина, що виключає злочинність діяння.

Проблемою соціально-правової та етичної оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї та взагалі правом розпоряджатися своїм життям, у тому числі й правом делегувати таке розпорядження іншій особі, цікавились і цікавляться вчені різних галузей науки - медики, соціологи, історики, юристи. Приділяли їй увагу стародавні філософи: Авіцена, Сенека, О. Хайям та ін. В подальшому медичні аспекти цього питання висвітлювались у працях Х. Гуфеланда, А. Громова, А. Зільбера, Д. Мілларда, А. Молля, А. Пулатова, Ж. Судо та ін.

Загальногуманітарні аспекти цієї проблеми відображено в опрацьованих дисертантом роботах Ф. Бекона, А. Гусейнова, Ф. Фута, С. Каракаса, О. Лавріна, Д. Рейчеле, Ф. Фута, О. Шредера.

В юридичній літературі триває дискусія щодо правової оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї на її прохання. Цього питання торкалися Н. Ардашева, Ю. Баулін, В. Бородін, С. Булеца, Д. Гаухман, О. Глушков, В. Грищук, Ю. Дмітрієв, А. Дерипаско, О. Довбуш, О. Івченко, А. Коні, М. Ковальов, О. Коробєєв, А. Красіков, Н. Крилова, Ю. Конюшкіна, І. Котюк, В. Куц, Л. Лінік, М. Малеіна, О. Мірошніченко, А. Мусієнко, В. Неговський, А. Піонтковський, О. Рарог, О. Рогова, А. Соловйов, Р. Стефанчук, Л. Федюк, Т. Хорват, О. Шленьова, О. Ярошенко та ін., але зближення позицій з цього приводу не досягнуто.

Означений стан теоретичної розробленості цієї проблеми, зокрема в царині кримінально-правової регламентації відповідальності за спричинення смерті із співчуття, негативно відбивається на практиці вирішення кримінальних справ. З огляду на те, що мотив співчуття не відображено в законі про кримінальну відповідальність, судово-слідчі органи навіть за наявності такого мотиву не відображають його у відповідних процесуальних документах, не придаючи йому юридичного значення. Це негативно відображається на практиці призначення покарання, оскільки не враховується соціально-позитивна мотивація вчинення цього діяння.

Отже, актуальність дослідження обумовлена необхідністю з'ясування кримінально-правової природи позбавлення життя людини із співчуття та її відповідності наявній кримінально-правовій оцінці цього діяння.

Наведені вище обставини й зумовили вибір теми дисертації, її науково-практичне значення, а також доцільність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень Національної академії прокуратури України (тема 1.3 „Діяльність органів прокуратури з протидії злочинності”, державна реєстрація № РК 0108U009864). Дослідження здійснено в контексті реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України №1376/2000 від 25.12.2000 року, та Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 20.12.06 року, а також пріоритетних напрямів розвитку кримінально-правової науки, рекомендованих відповідним відділенням Національної Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування відповідності законодавчої та доктринальної оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї кримінально-правовій природі цього діяння; обґрунтування на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування, а також формулювання відповідних нових теоретичних положень. Мета роботи зумовила наступні основні завдання дослідження:

проаналізувати соціально-правові засади забезпечення недоторканності життя людини;

здійснити історико-правовий аналіз розвитку кримінально-правової охорони життя;

проаналізувати зарубіжне законодавство щодо припинення життя людини на її прохання;

з'ясувати поняття життя як об'єкта кримінально-правової охорони, а також його хронологічні межі та якісні характеристики;

здійснити кримінально-правову характеристику позбавлення життя людини із співчуття до неї;

дослідити співвідношення позбавлення життя людини із співчуття до неї з іншими видами припинення життя людини на її прохання;

охарактеризувати фактори соціальної обумовленості можливої декриміналізації ейтаназії та ортаназії в Україні;

намітити шляхи вдосконалення правової регламентації здійснення ейтаназії та ортаназії;

розробити концептуальні засади теоретичної моделі проекту Закону України “Про право людини на гідну смерть”;

з'ясувати соціальну зумовленість можливої криміналізації порушення порядку здійснення ейтаназії та ортаназії у випадку декриміналізації останніх.

Об'єктом дослідження є кримінально-правове забезпечення недоторканності життя людини.

Предметом дослідження є кримінально-правова оцінка позбавлення життя людини із співчуття до неї як складової кримінально-правового забезпечення недоторканності життя.

Методи дослідження обрані з огляду на поставлені мету та завдання, а також об'єкт та предмет дослідження. У роботі використані як загальнонаукові методи пізнання, так і методи, властиві прикладним правовим дослідженням. За допомогою історико-порівняльного методу досліджено історія розвитку кримінального законодавства щодо охорони життя людини. Використання юридичного (догматичного) методу та методу системного аналізу дозволило розглянути об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу вбивства та виявити недоліки кримінально-правової норми, передбаченої ст. 115 Кримінального кодексу України; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації відповідальності за позбавлення життя людини із співчуття до неї. Компаративістський метод використовувався для порівняння положень законодавства України з відповідними положеннями законодавства зарубіжних країн (Азербайджан, Австралія, Болгарія, Грузія, Данія, Канада, Нідерланди, Польща, Російська Федерація, США, Ізраїль, Франція, Швейцарія). Соціологічний метод використано при вивченні та аналізі суспільної та фахової думки щодо проблеми правового регулювання ейтаназії, ортаназії та самогубства, асистованого лікарем. У ході дослідження опитано 360 осіб - представників різних професій (медики, юристи та інші). Опрацьовано, також, результати опитувань, проведених іншими фахівцями.

За допомогою статистичного методу проаналізовано зарубіжні аналітичні матеріали, зокрема річні Звіти („Annual Report on Oregon's Death with Dignity Act”) за період дії (1998-2009 роки) Закону штату Орегон (США) “Про право на гідну смерть” (“The Oregon death with dignity act”, 1997), вітчизняна судова практика у кримінальних справах про вбивства: в процесі дослідження вивчено 2817 судових вироків з єдиного державного реєстру судових рішень по всій території України.

Методом контент-аналізу було досліджено відображення проблеми позбавлення життя людини із співчуття до неї у засобах масової інформації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правової оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї на її прохання.

Найбільш важливими положеннями, які визначають наукову новизну дисертації та виносяться на захист, є такі: кримінальний позбавлення життя

вперше:

з'ясовано кримінально-правову природу позбавлення життя людини із співчуття до неї на її прохання - доведено, що зазначене діяння через відсутність у його складі насильства та деяких інших ознак вбивства не є вбивством, а виступає самостійним різновидом умисного позбавлення життя людини;

доведено, що через відсутність насильства у складі позбавлення життя людини із співчуття до неї на її прохання, а також з урахуванням наявності в мотивації зазначеного діяння суспільно-корисного мотиву, воно не може визнаватись таким, що має велику суспільну небезпечність;

аргументовано наявність окремого виду “умисне ненасильницьке спричинення смерті” в кримінально-правовій класифікації злочинів проти життя людини, а також необхідність включення до нього позбавлення життя людини із співчуття;

обґрунтовано необхідність виокремлення цього діяння в самостійний привілейований склад злочину в окремій статті Розділу ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України ;

доведено, що крім позбавлення життя людини на її прохання із співчуття до неї, існує ще два подібних діяння, які через відсутність необхідних кримінально-правових ознак не повинні вважатися вбивством, а саме: ейтаназія, тобто позбавлення життя лікарем смертельно хворого пацієнта, який терпить сильні фізичні та (або) моральні страждання, здійснене на осмислене прохання хворого у відповідності до встановленої законом процедури та ортаназія - позбавлення життя людини за зазначених вище обставин, але на прохання уповноважених від імені хворого пацієнта осіб;

обґрунтовано висновок про недоцільність поділу ейтаназії на види - активну та пасивну - через відсутність правового значення такого поділу; натомість доведено раціональність виокремлення, поряд з ейтаназією, ще й ортаназії;

внесено аргументовані пропозиції щодо можливої легалізації ейтаназії та ортаназії, а також стосовно законодавчої регламентації процедури їх здійснення;

запропоновано запровадити кримінальну відповідальність за порушення визначеного законом порядку здійснення ейтаназії та ортаназії у випадку їх легалізації, для чого до Розділу ІІ Особливої частини КК України включити відповідну статтю;

удосконалено:

визначення поняття життя людини як об'єкта кримінально-правової охорони, під яким пропонується розуміти період функціонування людської істоти як білкового організму, котрий розпочинається фізіологічними пологами, характеризується комплексним природним (біологічним) та соціопсихічним її функціонуванням і закінчується її біологічною смертю;

поняття якісного життя, як нормального, переважно самостійного, комплексного природного (біологічного) та соціопсихічного функціонування людської істоти, яке не спричиняє людині постійного фізичного болю чи приниження її гідності;

поняття вбивства, до обов'язкових ознак якого пропонується включити ознаку насильства, в результаті чого вбивством має визнаватись умисне протиправне насильницьке заподіяння смерті іншій людині;

назву позбавлення життя людини, здійснюване лікарем на її прохання: з урахуванням первісного давньогрецького походження пропонується іменувати його ейтаназією;

набули подальшого розвитку:

обґрунтування доцільності легалізації ейтаназії та ортаназії;

висновок щодо здатності легалізації ейтаназії та ортаназії позитивно вплинути на динаміку самогубств у суспільстві;

- визначення поняття “ейтаназія”, яким охоплюється позбавлення життя лікарем смертельно хворого пацієнта, який терпить сильні фізичні та (або) моральні страждання, здійснене на осмислене прохання хворого у відповідності до встановленої законом процедури.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки, практичні рекомендації та пропозиції можуть бути використані: в науково-дослідній роботі - як підґрунтя для подальших досліджень кримінально-правової характеристики злочинів проти життя, а також порушення порядку здійснення ейтаназії та ортаназії за умови легалізації останніх та криміналізації порушення такого порядку; у законотворчій діяльності - при внесенні відповідних змін до КК України та розробці інших законодавчих актів; у правозастосовчій діяльності - для удосконалення практики протидії злочинам проти життя та сфери медичного обслуговування; в навчальному процесі - при викладанні курсів кримінології, кримінального права та спецкурсу “Медичне право”; при підготовці відповідної навчально-методичної літератури.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на шести науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності” (Харків, 2002), “Методологія наукового дослідження в галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (Харків, 2003), “Проблеми боротьби зі злочинністю та шляхи її попередження” (Харків, 2004), “Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи” (Харків, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та здобувачів “Сучасні проблеми юридичної науки та практики” (Харків, 2007) та Міжнародній науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України 2001р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (Львів, 2007).

Результати дослідження використовувалися при проведенні дисертантом практичних занять з курсу “Кримінальне право України: Особлива частина” в Харківському економіко-правовому університеті та з дисципліни „Теоретичні основи кваліфікації злочинів” в Національній академії прокуратури України.

Крім того, на базі Харківського економіко-правового університету була підготовлена тематична лекція (з використанням відеозасобів), яка використовується в процесі дистанційного навчання студентів.

Апробація результатів дослідження певною мірою здійснюється через діяльність єдиної в Україні “Регіональної організації в підтримку права людини на гідну смерть”, утвореної дисертантом та зареєстрованої в установленому порядку. Зокрема, 19 травня 2007 року за ініціативи цієї організації було проведено теледискусію з проблеми правового регулювання ейтаназії (Телекомпанія АТВК, м. Харків, програма “Чутки та місто”).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в десяти наукових працях, з яких три є статтями у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України (з них дві - у співавторстві, де особистий внесок здобувача складає 75%); в одній одноособово підготовленій монографії; в шести тезах виступів на науково-практичних конференціях, а також в одній статті в міжнародному правничому часописі.

Структура дисертаційного дослідження складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з яких основний текст - 188 сторінок, список використаних джерел - 21 сторінка (280 найменувань) та додатки на 4 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність роботи; ступінь дослідженості кримінально-правової оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї; надається характеристика методики наукового дослідження; вказується його мета, завдання, об'єкт і предмет; висвітлюється теоретичне і практичне значення роботи, її наукова новизна; визначається ступінь апробації та характер публікацій, в яких сформульовано основні результати дослідження.

Розділ 1 “Кримінально-правові засади забезпечення недоторканності життя людини” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - “Соціально-правові засади забезпечення недоторканності життя людини та історія їх розвитку” - спочатку аналізуються аксіологічні та теоретико-правові погляди на життя людини як найвищу цінність. Дослідження соціальних засад забезпечення недоторканності життя людини починається з визначення самого поняття життя людини. Стисло характеризуються ідеалістичні та матеріалістичні погляди щодо сутності життя, суперечливі гіпотези зародження життя на землі, а також сучасні юридичні дефініції життя. Зроблено висновок, що життя людини як об'єкт кримінально-правової охорони - це період існування людської істоти як білкового організму, що розпочинається фізіологічними пологами, характеризується комплексним природним (біологічним) та соціопсихічним її функціонуванням і закінчується її біологічною смертю. При цьому життя людини з точки зору дисертанта може характеризуватися як якісне або неякісне. Під якісним життям пропонується розуміти функціонування обох його компонентів: біологічного та соціопсихічного. Якісне життя - це переважно самостійне біологічне та соціопсихічне функціонування людської істоти, яке не супроводжується постійними фізичними та (або) моральними стражданнями. Відповідно неякісним є життя, коли один з його компонентів (соціопсихічний) відсутній взагалі, в результаті чого життя фактично перетворюється на біологічне існування, або коли в результаті суттєвої деформації біологічного компоненту (нестерпний біль, параліч тощо) відповідних негативних трансформацій зазнає соціопсихічний.

У випадку втрати життям своєї якості, у запропонованому розумінні сенсу цього поняття, доцільною, на думку дисертанта, є допустимість обмеження абсолютизації недоторканності життя, тобто надання можливості його носію самому визначати, продовжувати таке життя, чи ні.

В еволюції аксіологічних поглядів на життя людини як на цінність дисертантом виокремлюється декілька основних етапів. Робиться висновок, що життя людини стало визнаватися суспільною цінністю тоді, коли потреби у його захисті трансформувалися в інтерес суспільства до життя як до недоторканної категорії, а інтерес перетворився в усвідомлення цінності життя і стимулював суспільну активність до законодавчого закріплення права на життя. Усвідомлення суспільством соціальної цінності життя людини склалося не одразу. Його початком можна вважати добу Відродження. Наступним кроком стало формування та законодавче закріплення права на життя, а також встановлення відповідальності за його порушення (Новий час). При цьому недоторканність життя абсолютизувалась, тобто його носій позбавлявся права розпоряджатися своїм життям на власний розсуд, а припинення життя людини на її прохання прирівнювалося до вбивства без урахування будь-яких обставин об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що обумовили вчинення такого діяння. Згодом суспільство почало усвідомлювати недоцільність безумовної абсолютизації недоторканності життя, все частіше допускаючи можливість його припинення у виняткових випадках за бажанням носія життя, коли воно досягає критично низьких якісних показників.

Дослідження правових засад забезпечення недоторканності життя людини висвітлюється в підрозділі через історичну призму кримінально-правової охорони людського життя на території сучасної України, починаючи з ІХ століття і закінчуючи ХХ століттям. Визначено, що історичний період раціонального обмеження абсолютизації його недоторканності співпадає з періодом дії Кримінального укладення 1903 року та примітки до ст. 143 Кримінального кодексу УРСР 1922 року. Зокрема, у першому нормативному акті передбачалась пом'якшена у порівнянні з іншими вбивствами кримінальна відповідальність за вбивство із співчуття, а зазначеним Кодексом це діяння певний час взагалі визнавалось обставиною, що виключала злочинність діяння.

У підрозділі 1.2. “Сучасний стан кримінально-правового забезпечення недоторканності життя людини” спочатку проаналізовані існуючі теоретичні уявлення щодо кримінально-правової природи позбавлення життя людини із співчуття до неї в Україні та низці зарубіжних держав. Далі висвітлюється стан законодавчої регламентації відповідальності за цей злочин. Дисертант доходить висновку, що низка представників кримінально-правової доктрини, а також сучасне законодавство багатьох європейських країн, як і попереднє вітчизняне законодавство, виокремлюють серед злочинів проти життя так званий привілейований їх різновид - вбивство із співчуття.

Чинне українське законодавство про кримінальну відповідальність, та переважна більшість дослідників проблеми кримінально-правової охорони життя людини не визнають цей злочин «привілейованим», а відносять його до числа вбивств (ст. 115 КК України)

Зазначене, на думку дисертанта, є проявом необгрунтованої абсолютизації недоторканності життя людини, без урахування якості останнього, а також бажання його носія продовжувати чи припинити життя, та характеру мотивації суб'єкта, який позбавляє життя іншу людину на її прохання. Визнання позбавлення життя людини із співчуття до неї вбивством не враховує, також, ще однієї важливої обставини: вбивство - це виключно насильницьке діяння. Щодо насильницького характеру позбавлення життя людини із співчуття до неї на її прохання виникають обґрунтовані сумніви, адже ознакою насильства є застосування фізичної чи психічної сили проти бажання потерпілого чи загиблого, чого не спостерігається при вчиненні такого діяння.

З урахуванням зазначеного висувається гіпотеза, що за певних обставин позбавлення життя людини із співчуття до неї на осмислене прохання останньої не слід визнавати вбивством, навіть «привілейованим», оскільки це не відображає соціально-правової сутності зазначеного діяння. Натомість пропонується визнати позбавлення життя людини із співчуття до неї, самостійним злочином проти життя і віднести його до окремої групи цих злочинів- умисне спричинення смерті без ознак вбивства.

Запропоноване бачення кримінально-правової природи позбавлення життя людини із співчуття до неї обумовлює доцільність уточнення доктринального визначення вбивства. Таким слід визнавати умисне протиправне насильницьке позбавлення життя людини. В перспективі зазначене визначення могло б стати й законодавчою дефініцією, замінивши собою поняття вбивства, передбачене ст.115 КК України. Кроком на шляху вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність стало б, також, законодавче визначення й самого насильства, адже воно використовується в тексті КК України, проте однозначного його розуміння не існує.

Викладене вище дозволило запропонувати наступну класифікацію злочинів проти життя: а) вбивство; б) умисне спричинення смерті без ознак вбивства; в) необережне спричинення смерті; г) доведення до самогубства.

Далі в підрозділі звертається увага на існування, окрім позбавлення життя людини на її прохання із співчуття до неї, ще трьох різновидів умисного припинення життя іншої людини, які, через відсутність необхідних кримінально-правових ознак, за певних умов взагалі не повинні вважатися злочинними, а саме: а) ейтаназія, тобто припинення життя невиліковно хворого, здійснене на його усвідомлене прохання лікарем; б) ортаназія, тобто припинення життя невиліковно-хворого, здійснене лікарем на прохання інших уповноважених осіб; в) самогубство, асистоване лікарем (САЛ). На переконання дисертанта, об'єктивно існуюча тенденція до інтеграції України у світову економічну та соціально-правову системи обумовлює доцільність правового врегулювання проблеми розпорядження людиною власним життям, проявом якого є прохання припинити його у визначених законом випадках та відповідна кримінально-правова реакція стосовно суб'єктів, які задовольняють таке прохання. Окрім іншого, це сприятиме зближенню національного кримінально-правового забезпечення недоторканності життя людини з його сучасними зарубіжними «стандартами», також узгоджуватиметься з вітчизняним історичним досвідом у зазначеній сфері.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика позбавлення життя людини із співчуття до неї” містить три підрозділи, присвячені його об'єктивним та суб'єктивним ознакам. Оскільки мотив вчинення цього діяння займає ключове місце серед них, його характеристиці присвячений окремий підрозділ. Кримінально-правова характеристика обрана у якості засобу пізнання кримінально-правової природи позбавлення життя людини із співчуття до неї, наукові гіпотези щодо якої було висловлено в попередньому розділі.

У підрозділі 2.1. “Об'єктивні та суб'єктивні ознаки позбавлення життя людини із співчуття до неї” проведено аналіз елементів складу цього злочину. Безпосереднім об'єктом позбавлення життя людини із співчуття до неї визнається життя конкретної людини, обов'язковою ознакою, якого є його низька якість через наявність фізичних чи психічних вад, які унеможливлюють реалізацію соціодуховних функцій людини, спричиняючи їй тяжкі фізичні та моральні страждання.

Будучи прихильником точки зору щодо неможливості існування безпредметних складів злочину, а також того, що предметом злочину можуть виступати не лише речі матеріального світу, але й будь-які інші матеріальні субстанції, протиправно впливаючи на які вчиняється злочин, дисертант визнає предметом у складі злочину, що досліджується, людину, якій на її бажання заподіюється смерть. Безпосередньо впливаючи на людину, як матеріальну субстанцію, суб'єкт у складі позбавлення життя із жалю, протиправно посягає на життя, як об'єкт кримінально-правової охорони. При цьому особу, яку позбавляють життя на її прохання, не слід вважати потерпілою, і не лише через те, що зазначене поняття є виключно кримінально-процесуальним, а тому, що за обставин, що обумовлюють вчинення цього злочину, смерть такої особи є бажаною для неї.

Об'єктивна сторона злочину, що досліджується, проявляється як у активній формі злочинної поведінки - дії, так і в пасивній її формі - бездіяльності. Сутністю обох названих форм цього діяння є позбавлення життя іншої людини, або, іншими словами, спричинення їй смерті. Поняття «позбавлення» є універсальним, в тому сенсі, що ним охоплюється як процес вчинення діяння, так і його результат. Обидві ці ознаки є у складі злочину, що досліджується, обов'язковими.

Окрім зазначених обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину виокремлюються й факультативні його ознаки, які впливають або на кваліфікацію злочину, або лише на міру покарання за його вчинення. У першому випадку вони трансформуються з факультативних ознак у обов'язкові. В складі позбавлення життя із співчуття, за умови його виокремлення з числа вбивств, зазначена трансформація відбудеться з такою ознакою об'єктивної сторони, як обстановка вчинення злочину.

Суспільно-небезпечне діяння в структурі його об'єктивної сторони здійснюється у незвичайних умовах - за наявності обставин, які свідчать про нестерпні фізичні та моральні страждання особи та обумовлюють її осмислене бажання припинити ці страждання шляхом позбавлення життя, адресоване певному суб'єкту у виді прохання про це. Осмисленим бажанням визнається вільне від будь-якого тиску волевиявлення особи, яка усвідомлює дії щодо позбавлення її життя. Отже обстановку вчинення цього злочину можна охарактеризувати, як сукупність несприятливих для суб'єкта обставин, що супроводжують його вчинення, а саме: наявність нестерпних страждань іншої людини, її настійні прохання про спричинення смерті заради припинення цих страждань, породжений зазначеними умовами, а також важким етико-правовим вибором між задоволенням прохання і його неоднозначною морально-правовою оцінкою стресовий стан психіки суб'єкта.

Щодо іншої факультативної ознаки об'єктивної сторони - способу вчинення злочину - звертає на себе увагу те, що попри удавану наявність насильства у складі позбавлення життя із співчуття, ця ознака не притаманна його об'єктивній стороні. Сила, як сутнісна ознака насильства, хоча й застосовується чи використовується суб'єктом у складі цього злочину, але робиться це в специфічній обстановці його вчинення - на усвідомлене бажання особи, яка просить таким чином припинити її фізичні та моральні страждання. Ця обставина унеможливлює визнання застосування такої сили насильством, як самостійним юридичним явищем. Отже обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є відсутність насильства в його кримінально-правовому розумінні.

Інші об'єктивні обставини, які можуть характеризувати злочинне діяння у складі цього злочину, такі як час, місце, засоби та знаряддя його вчинення на його кваліфікацію не впливають.

З огляду на те, що за своєю конструкцією склад позбавлення життя людини із співчуття до неї є матеріальним, обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони є суспільно небезпечний наслідок злочинного діяння. Таким, без сумніву, є біологічна смерть особи, яка просила про її спричинення. З моменту настання такої смерті злочин вважається закінченим. Діяння, спрямоване на спричинення смерті, якщо остання не наступила з причин, які не залежали від суб'єкта, має розцінюватись як відповідна стадія незакінченого злочину. Причинний зв'язок між діянням та його наслідком у складі цього злочину є також його обов'язковою ознакою. Цей зв'язок характеризується, як необхідний, а не випадковий: саме діяння, спрямоване на припинення життя на прохання його носія, є необхідною, головною умовою її настання серед безлічі інших обставин, а не щось інше, скажімо тяжка хвороба померлої особи чи її відмова від прийому ліків.

Суб'єктом позбавлення життя людини із співчуття до неї, за наявної його кримінально-правової оцінки як вбивства, визнається фізична осудна особа, яка не наділена будь-якими спеціальними ознаками та на момент вчинення злочину досягла 16 років. На переконання дисертанта, за умови виокремлення цього злочину з числа вбивств у якості самостійного складу, вік кримінальної відповідальності за його вчення має бути підвищеним до 16 років.

Встановлення загального, замість зниженого, віку кримінальної відповідальності за позбавлення життя із співчуття до людини обумовлюється щонайменше трьома обставинами. По-перше, зазначене діяння в порівнянні із вбивством характеризується меншою суспільною небезпечністю. По-друге, аналіз правозастосовної практики щодо цього злочину свідчить про відсутність поширеності цього злочину серед підлітків. По-третє, лише по досягненні особою 16 років вона, зазвичай, починає усвідомлювати значення цінності життя людини як блага. Усвідомлюючи цінність життя людини, особа може усвідомити і його антипод - благо смерті, в умовах наявності нестерпних фізичних та (або) моральних страждань. Отже, за існуючою в кримінальному праві класифікацією, суб'єкт позбавлення життя людини із співчуття до неї є загальним незалежно від кримінально-правової оцінки цього діяння. Жодні спеціальні ознаки йому не притаманні. В разі заподіяння смерті іншій особі на її прохання медичним працівником за встановленою процедурою (за умови легалізації такої процедури), як зазначалося вище, мають визнаватися ейтаназією, здійснення якої виключало б кримінальну відповідальність. Спричинення смерті із співчуття до людини на її прохання, вчинене медичним працівником поза межами виконання ним своїх службових обов'язків має визнаватися злочином - позбавленням життя людини із співчуття до неї. Заподіяння смерті іншій людині за її наполяганням неосудною особою не утворить складу злочину, оскільки відсутній його необхідний елемент - суб'єкт злочину.

Від суб'єкту злочину слід відрізняти особистість винного у вчиненні злочину. У складі позбавлення життя людини із співчуття до неї особистість винного не наділена пом'якшуючими чи обтяжуючими покарання обставинами, але при розгляді конкретної справи, такі обставини можуть мати місце. При позбавленні життя людини із співчуття до неї особою, судимість якої за попередній злочин ще не погашена або не знята в установленому законом порядку, формально є обставиною, що обтяжує покарання (п.1 ст. 67 КК). Але згідно ч.2 ст.67 КК України, суд може не визнати цю обставину обтяжуючою покарання, навівши відповідні мотиви свого рішення.

Стосовно суб'єктивної сторони позбавлення життя людини із співчуття до неї, в дисертації зроблено висновок, що цей злочин може вчинятися лише з прямим умислом, адже метою суб'єкта злочину є позбавлення хворого від страждань шляхом заподіяння йому смерті. Інтелектуальний момент умислу при вчиненні цього злочину характеризується тим, що суб'єкт усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, включаючи і його протиправність та передбачає неминучість настання смерті особи, яка просить про це. Вольовий момент умислу полягає в бажанні спричинити смерть особі, яка просить про це, задля припинення її фізичних та (або) моральних страждань. Тому вести мову про будь-які інші форми вини у складі позбавлення життя із співчуття не доцільно. Важливою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину, як зазначалося, є мотив його вчинення, якому присвячено наступний підрозділ дисертації.

У підрозділі 2.2. «Мотив у структурі кримінально-правової характеристики позбавлення життя людини із співчуття до неї» визначається зміст та кримінально-правове значення цієї ознаки складу злочину. Мотивом позбавлення життя особи, яка зазнає фізичних та моральних страждань, вчиненого на її прохання, визнається співчуття до такої особи. Відсутність належної уваги до зазначеного мотиву з боку кримінально-правової доктрини, законодавчої та правозастосовчої практики пояснюється розповсюдженою думкою, що співчуття може спонукати лише до правомірних вчинків. Як свідчать кримінологічні реалії, воно може спонукати й до вчинення заборонених кримінальним законом діянь.

В науковій літературі названий мотив інколи визначається як «жаль до особи, яка терпить страждання», або застосовується поєднання “мотив жалю та співчуття”. На думку дисертанта, одночасне вживання зазначених понять є недоцільним, адже одне з них визначається через інше.

В дисертації не поділяється думка щодо доцільності виключення з диспозицій кримінально-правових норм мотиву та мети, через труднощі їх доведення з огляду на нематеріальну природу цих ознак складу злочину. Натомість аргументується висновок, що мотив є однією з головних сутнісних ознак складу позбавлення життя людини із співчуття до неї, котра дозволяє правильно визначити кримінально-правову природу цього злочину та скорегувати його кримінально-правову оцінку.

У підрозділі 2.3. “Інші елементи кримінально-правової характеристики позбавлення життя людини із співчуття до неї” присвячено таким компонентам його кримінально-правової характеристики як суспільна небезпечність цього діяння, протиправність та кримінально-правові наслідки його вчинення.

Суспільна небезпечність цього злочину, з огляду на специфіку його об'єкта - життя неналежної якості, а також бажання його носія припинити таке життя, відсутність насильства при позбавленні життя, здійснення цього діяння із співчуття до особи, яка зазнавала нестерпних фізичних чи моральних страждань, є значно меншою в порівнянні з іншими злочинами проти життя людини. Порівняно низький рівень суспільної небезпечності, а також необхідність диференціації кримінальної відповідальності, обумовлюють доцільність виокремлення цього діяння в самостійний склад злочину з визначенням за його вчинення санкції, яка не перевищувала б двох років позбавлення волі. Протиправність зазначеного діяння характеризується як безпосередня, тобто така, що визначається лише нормою кримінального права і не потребує створення бланкетних правових норм. Кримінально-правовими наслідками позбавлення життя із співчуття, за умови його виокремлення з числа самогубств, залишатиметься, перш за все, кримінальна відповідальність. Вирішення питання щодо форм такої відповідальності залежить від того, буде чи ні реалізовано в Україні ідею розподілу кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки. За умови реалізації зазначеної ідеї, пропонується визнати позбавлення життя із співчуття кримінальним проступком, а формою відповідальності за його вчинення - кримінальне стягнення, замість кримінального покарання. Іншими кримінально-правовими наслідками вчинення такого діяння можуть бути звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх суб'єктів тощо.

Розділ 3 «Співвідношення позбавлення життя людини із співчуття до неї з іншими формами припинення життя людини на прохання» з'ясовуються їх спільні та розмежувальні ознаки та наслідки ототожнення цього злочину з ейтаназією та деякими іншими формами припинення життя, а також пропонуються шляхи вдосконалення правової регламентації їх здійснення.

У підрозділі 3.1. “Ототожнення позбавлення життя людини із співчуття до неї з ейтаназією та його соціально-правові наслідки” присвячено визначенню поняття ейтаназії, аналізу її ознак, співвідношенню цього способу припинення життя з позбавленням життя із співчуття до людини та іншими суміжними явищами, а також з'ясуванню соціально-правових наслідків ототожнення зазначених явищ.

Спочатку аргументується доцільність запровадження до правничого лексикону терміну «ейтаназія» замість низки інших, які вживаються сьогодні на визначення цієї форми припинення життя. Ейтаназією у власному сенсі цього поняття визнається припинення життя лікарем смертельно хворого пацієнта, який терпить сильні фізичні або моральні страждання, здійснене на осмислене прохання хворого у відповідності до встановленої законом процедури. Обґрунтовано, що поділ ейтаназії на активну та пасивну є юридично незначущим.

Самостійним видом позбавлення життя людини на прохання визнається ортаназія - позбавлення життя людини за зазначених вище обставин, але на прохання уповноваженої від імені померлого особи. Окремо розглядається процедура самогубства, асистованого лікарем, коли хворий особисто реалізує своє бажання померти з метою припинення своїх нестерпних фізичних та моральних страждань, але за сприяння лікаря, що проявляється у наданні хворому відповідних рекомендацій щодо безболісного припинення його життя, оформленні рецепту на певні препарати тощо.

Позбавлення життя людини із співчуття до неї відрізняється від ейтаназії за низкою ознак, головними серед яких є суб'єкт та обстановка її здійснення: ейтаназія проводиться виключно лікарем і за наявності визначеної законом процедури. При цьому мотив співчуття не є її обов'язковою ознакою. Суб'єкт позбавлення життя людини із співчуття до неї - загальний, а не лікар і здійснюється воно в іншій у порівнянні з ейтаназією обстановці.

Ототожнення зазначених явищ має негативні соціально-правові наслідки, оскільки викривляє соціально-правову природу ейтаназії як соціально допустимого та морального способу припинення життя людини. Сьогодні ейтаназією переважно визнається неконтрольоване позбавлення життя на прохання його носія, здійснене будь-ким і за будь-яких обставин. При подібному ставленні до її змісту спотворюється соціально позитивна сутність ейтаназії: вона визнається вбивством з усіма морально-правовими наслідками такого визнання.

У підрозділі 3.2. «Соціальна обумовленість декриміналізації ейтаназії, ортаназії та шляхи можливої правової регламентації їх здійснення» для підтвердження чи спростування висловленої вище гіпотези щодо соціальної допустимості ейтаназії та ортаназії аналізуються результати відповідного соціологічного опитування, проведеного дисертантом та іншими представниками експертного середовища. Одержані дані свідчать про зростання суспільної підтримки легалізації ейтаназії та ортаназії, що є одним із критеріїв їх можливої декриміналізації. Крім того з'ясовано позитивні наслідки декриміналізації зазначених форм припинення життя безнадійно хворих, зокрема зменшення кількості самогубств серед них; зниження рівня латентних злочинів, пов'язаних з протиправним позбавленням життя на прохання хворого; ставлення до нашого суспільства як до такого, що відповідає сучасним гуманітарним стандартам; гармонізація стосунків між особистістю і державою; вдосконалення вітчизняної правової системи. У сукупності з зарубіжним та вітчизняним історичним досвідом зазначені вище обставини підтверджують доцільність декриміналізації ейтаназії та ортаназії в Україні.

Засобом можливої правової регламентації зазначених форм припинення життя міг би виступити, за умови їх легалізації, закон України «Про забезпечення права людини на гідну смерть». Дисертантом розроблено його концептуальні положення. Зокрема визначено підстави та умови проведення ейтаназії та ортаназії. Підставою здійснення ейтаназії чи ортаназії визнається наявність трьох обставин у їх сукупності: 1) наявність невиліковної хвороби пацієнта; 2) переживання ним нестерпних фізичних та (або) моральних страждань; 3) усвідомлене бажання поінформованого стосовно діагнозу своєї хвороби пацієнта припинити власне життя. Необхідною умовою правомірності ейтаназії та ортаназії визнається їх проведення виключно у відповідності до встановленої законом процедури. Далі в проекті визначено статус лікаря, як суб'єкта здійснення ейтаназії та ортаназії, а також інших осіб, на котрих може поширюватися дія цього закону. Також визначаються відповідальність лікарів, контролюючі органи та можливі шляхи фінансування цієї діяльності.

З метою убезпечення суспільства від зловживань у зазначеній царині, пропонується передбачити кримінальну відповідальність осіб, які їх допускатимуть. Для цього, в Розділ ІІ Особливої частини КК України запропоновано включити відповідну статтю, в якій сформулювати склад злочину «Порушення порядку проведення ейтаназії та ортаназії».

При цьому, під порушенням зазначеного порядку слід розуміти здійснення ейтаназії чи ортаназії без додержання лікарем визначених законом умов їх проведення. Спричинення смерті лікарем за відсутності визначеної законом підстави проведення ейтаназії чи ортаназії слід розцінювати як вбивство.

ВИСНОВКИ

В дисертації запропоновано новий підхід до кримінально-правової оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї. Замість визнання цього діяння вбивством, пропонується виокремити його в самостійний злочин проти життя, з віднесенням до числа посягань невеликої ступені тяжкості, а в перспективі - до кримінальних проступків. Для цього в Розділі ІІ Особливої частини КК України доцільно сформулювати відповідну статтю наступного змісту:

“Стаття … Позбавлення життя людини із співчуття до неї.

Позбавлення життя людини на її осмислене прохання, вчинене із співчуття, викликаного її фізичними або моральними стражданнями, з метою їх припинення, - карається...”

З'ясування кримінально-правової природи позбавлення життя із співчуття дозволило запропонувати виокремлення нового виду діянь у доктринальній класифікації злочинів проти життя - умисне ненасильницьке спричинення смерті, - а також удосконалити дефініцію вбивства. Таким пропонується вважати умисне протиправне насильницьке позбавлення життя людини.

В дисертації уточнено поняття життя людини, як об'єкта кримінально-правової охорони. Ним визнається період функціонування людської істоти як білкового організму, котрий розпочинається фізіологічними пологами, характеризується комплексним природним (біологічним) та соціодуховним функціонуванням людської істоти і закінчується її біологічною смертю. Доводиться недоцільність абсолютизації недоторканності життя будь-якої якості незалежно від бажання його носія і аргументується соціальна допустимість легалізації ейтаназії та ортаназії. При цьому уточнюються поняття зазначених форм припинення життя на прохання особи. Ейтаназією визнається припинення життя лікарем смертельно хворого пацієнта, який терпить сильні фізичні або моральні страждання, здійснене на осмислене прохання хворого у відповідності до встановленої законом процедури. Ортаназію визначено як позбавлення життя людини лікарем за зазначених вище обставин, але на прохання уповноваженої від імені померлого особи.

З огляду на це, пропонується теоретична модель можливого закону України “Про забезпечення права людини на гідну смерть”, а також аргументується доцільність запровадження кримінальної відповідальності за порушення вимог цього закону. Для цього, до КК України слід включити статтю наступного змісту:

“Стаття… Порушення порядку проведення ейтаназії та ортаназії.

Порушення встановленого законом порядку проведення ейтаназії та ортаназії - карається …. ”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Романов С.Ю. Евтаназія: етичний та кримінально-правовий аспекти /С.Ю. Романов, Я.О. Триньова // Вісник національного університету внутрішніх справ, 2002. - № 19. - С. 101-106.

Триньова Я.О. Ейтаназія: деякі аргументи на користь її легалізації / Я.О Триньова // Вісник Запорізького юридичного інституту, 2005. - № 2. - С. 140-147.

Тринева Я.О. Американский опыт законодательного обеспечения реализации права на достойную смерть / Я.О. Тринева // Международный научно-практический правовой журнал «Закон и жизнь», 2005. - С. 41-46.

Куц В.М. Капинус О.С.: эвтаназия как социально-правовое явление / В.М. Куц, Я.О. Триньова // Уголовное право, 2007. - № 5. - С. 133-137.

Триньова Я.О. Кримінально-правова оцінка позбавлення життя людини з жалю до неї: монографія / Я.О. Триньова. - К.: Софія-А ЛТД, - 2008. - 261с.

Триньова Я.О. Етичні та кримінально-правові проблеми відповідальності за евтаназію / Я.О. Триньова // Актуальні проблеми сучасної науки та правоохоронної діяльності: Матеріали ІХ науково-практичної конференції курсантів і слухачів, Харків, Національний університет внутрішніх справ, 2002. - С. 115.

Триньова Я.О. Про використання спеціальних знань у процесі конкретно-правового дослідження (на прикладі евтаназії) / Я.О. Триньова // Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Матеріали наукової конференції. - Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2004. - С. 100-103.

Триньова Я.О. Чи є евтаназія вбивством / Я.О. Триньова // Проблеми боротьби зі злочинністю та шляхи її попередження: Матеріали курсантської науково-практичної конференції. - Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2004. - С. 66-70.

Триньова Я.О. Кримінально-правові наслідки евтаназії / Я.О. Триньова // Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матеріали науково-практичної конференції 22-23 квітня 2004 року. - Харків: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. - С. 151-154.

Триньова Я.О. Огляд зарубіжного законодавства про припинення життя людини на прохання та можливості його використання в Україні / Я.О. Триньова // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та здобувачів / за заг. ред. проф. М.І. Панова. - Харків: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2007. - С. 255-259.

Триньова Я.О. Кримінально-правова оцінка ейтаназії та перспективи її зміни / Я.О. Триньова // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали науково-практичної конференції 13-15 квітня 2007 року: у 2-х ч. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. - Ч. 2. - С. 168-170.

АНОТАЦІЯ

Триньова Я.О. Кримінально-правова оцінка позбавлення життя людини із співчуття до неї. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. - кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія прокуратури України. - Київ, 2010.

Дисертація є першим в Україні науковим дослідженням кримінально-правової оцінки позбавлення життя людини із співчуття до неї на її прохання.

В роботі з'ясовано кримінально-правову природу цього діяння та доведено, що воно виступає ненасильницьким умисним спричиненням смерті. Це дозволяє переглянути існуючу кримінально-правову оцінку позбавлення життя людини із співчуття до неї, зокрема визнати його таким, що не є вбивством, а також віднести до числа злочинів невеликої тяжкості. В перспективі, за умови реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, можливе визнання цього діяння кримінальним проступком.

Крім того, в дисертації уточнено поняття вбивства, як виключно насильницького позбавлення життя іншої людини; вдосконалено поняття “життя”, “якість життя”, проаналізовано соціально-правові засади забезпечення недоторканності життя людини; здійснено історичний огляд розвитку кримінально-правової охорони життя. Проаналізовано також зарубіжне законодавство щодо регламентації припинення життя людини на її прохання.

Обґрунтовується доцільність легалізації ейтаназії та ортаназії. Пропонується теоретична модель можливого закону України “Про забезпечення права людини на гідну смерть”, а також аргументується доцільність запровадження кримінальної відповідальності за порушення вимог цього закону.

Ключові слова: якість життя, право на гідну смерть, умисне спричинення смерті, позбавлення життя із співчуття, вбивство, ейтаназія (евтаназія, еутаназія), ортаназія, самогубство асистоване лікарем (САЛ).