Трудове право України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

Контрольна робота

з навчальної дисципліни «Трудове право»

ВАРІАНТ 8

Виконала:

Веселовська К.Д.

Перевірив:

Леонов О.Л.

Донецьк 2012

1. Предмет, завдання, структура, значення трудового права України. Трудові правовідносини та інші правовідносини, що пов'язані з найманою працею

трудовий право праця страхування

Трудове право як самостійна галузь -- складова національного права України, що тісно пов'язана з іншими галузями права. Проте місце трудового права в системі національного визначається специфікою предмета й методу регулювання трудових відносин.

Предмет трудового права -- це основа, база, з огляду на яку постає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із роботодавцями з приводу праці, причому не всякої праці, а лише тієї, що пов'язана з її суспільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є головними.

Інакше кажучи, предмет трудового права відповідає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значення, роль і місце трудового права в загальній системі національного права України.

Особливість сучасного розвитку суспільно-трудових відносин як основи предмета трудового права полягає в тому, що монополія державних підприємств як роботодавців втратила усталені за багато десятиліть позиції, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. законодавчо закріпила існування трьох форм власності: державної, комунальної та приватної (ст. 13, 14, 41, 142 і 143). Це суттєво змінило трудові відносини працівників.

Трудові відносини можуть бути різних видів, і їх відмінність відображена у видах трудових договорів. Але до предмета трудового права належать також інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими.

Деякі з них передують трудовим (такі як суспільні відносини з працевлаштування, підготовки кадрів, професійного відбору тощо), інші випливають з трудових (це, зокрема, суспільні відносини трудового колективу з роботодавцем або його адміністрацією, відносини щодо нагляду й контролю за трудовим законодавством, матеріальної відповідальності, розгляду трудових спорів тощо).

Як і будь-яка галузь права, трудове право має певні завдання. Але свої завдання трудове право реалізує через цілі. Ними є:

1) встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадян;

2) створення сприятливих умов праці;

3) захист прав та інтересів працівників і роботодавців.

Завданнями даної галузі права є:

1) створення необхідних правових умов для досягнення оптимального узгодження інтересів сторін трудових відносин, а також інтересів держави;

2) правове регулювання трудових та безпосередньо повязаних з ними відносин.

Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права. Структура системи трудового права - це об'єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженності й розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями.

Системність - закономірна, неодмінна властивість об'єктивного права.

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається з Загальної та Особливої частин. Усі правові норми, що визначають загальні положення в регулюванні праці, належать до Загальної частини. Це норми, що визначають предмет, метод, принципи трудового права тощо. До Особливої частини традиційно відносили правові інститути, що регулюють окремі елементи трудових відносини, а також відносини, тісно пов'язані з трудовими: забезпечення зайнятості й працевлаштування; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; дисципліна праці; охорона праці; пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням; трудові спори; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Сутність права полягає в його здатності бути регулятором суспільних відносин, упорядкуванні взаємовідносин між людьми та організаціями, які вони створюють. 3 розвитком ринкових відносин відбувається незначне зміщення акцентів сутності трудового права, але основою все ж залишається його здатність бути регулятором суспільних відносин у сфері праці, впорядковувати взаємовідносини людей, які працюють та заробляють собі на життя.

Суспільні відносини працевлаштування передують виникненню власне трудових відносин. Вони поділяються на 3 групи взаємопов'язаних відносин:

1) між громадянином і органом працевлаштування;

2) між органом працевлаштування і роботодавцем з приводу направлення на роботу;

3) між роботодавцем і громадянином з приводу укладення трудового договору. Ці відносини, крім того, регулюються Законом України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення".

Суспільні відносини з навчання, підвищення кваліфікації або перекваліфікації певною мірою пов'язані з відносинами працевлаштування та можуть виникати як в період існування трудових відносин, так із приводу їх припинення, коли особа набуває статусу безробітного. Так, під час існування трудових відносин, що виникли на підставі укладення трудового договору, працівник може тимчасово не виконувати своїх трудових функцій, а навчатися безпосередньо на виробництві або ж підвищувати власну кваліфікацію в інших спеціалізованих установах. Такого виду відносини виникають на основі розпорядження або наказу адміністрації і підлягають правовій регламентації. У тому випадку, коли відносини з навчання і перекваліфікації виникають у період тимчасового припинення трудових відносин і підставою їх виникнення є відповідне розпорядження (за згодою громадянина) органу працевлаштування, вони належать до відносин працевлаштування. В обох випадках відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації незалежно від того, в який період і на якій підставі вони виникають, є предметом трудового права.

Відносини з вирішення трудових спорів (або процедурні відносини) також належать до предмета трудового права. Особливістю, яка відрізняє їх від подібних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового розгляду. Для цього створюються уповноважені органи, які розглядають трудові спори безпосередньо на підприємствах. Це - комісії по розгляду трудових спорів (КТС), які і виступають одним із суб'єктів таких відносин. Законом визначено спеціальний порядок створення КТС, встановлено процедуру розгляду спору, прийняття і виконання рішень.

Відносини соціального партнерства (або колективно-трудові відносини) пов'язані із встановленням умов праці з урахуванням специфіки конкретного підприємства шляхом укладення колективних договорів та угод, що містять правові норми, які визначають умови робочого часу, часу відпочинку, оплати праці тощо. їх суб'єктами є колективні органи (об'єднання працівників, профспілки) та роботодавці чи уповноважені ними органи. В умовах переходу до ринкової економіки розширюється коло відносин соціального партнерства, які Збагачують предмет трудового права, роблять його більш соціально спрямованим, гуманним.

Відносини нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства зумовлені основною функцією трудового права -- захистом трудових прав громадян, які працюють за наймом. З цією метою трудове законодавство встановлює цілу систему правових гарантій. Для контролю за дотриманням норм трудового права створюються спеціальні державні і недержавні органи. Це -- спеціалізовані державні інспекції при Міністерстві праці та соціальної політики України і громадські органи профспілок та трудових колективів. Саме вони і є суб'єктами відносин щодо нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

2. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або упоноваженого ним органу

Підстави розірвання трудового договору з інійіативи власника або уповноваженого ним органу визначені в законі. Вони поділяються на загальні (ст. 40 КЗпП) та додаткові (ст. 41 КЗпП).

Загальними вважаються такі підстави, що поширюються на всіх працівників підприємства, незалежно від форм власності і галузі народного господарства. До них віднесені:

- зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чесельності або штату працівників,

- виявлення невідповідності працівника займанійпосаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню данної роботи;

- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьохгодин протягом робочого дня) без поважних причин;

- нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу застосовується лише щодо окремих категорій працівників, а саме:

- керівників підприємств, їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, їх застзаступників, а також службових осіб митних органів та інш.;

- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його синності можут бути розірвані власником або уповноваденим ним органом у зв'язку із змінами в організації виробництва праці, в тому числі ліквідацію, реорганізацію або штату працівників.

Про звільнення з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці працівник персонально попереджується не пізніше ніж за два місяці.

Роерганізація підприємства або його перепрофілювання може бути підставоюдля звільнення працівника лише у разі скорочення чисельності або штату праціників. Не припиняє дії трудового договору також зміна підпорядкованості підприємства (ч. 2 та 3 ст. 36 КЗпП).

Скорочення чисельності або штату працівників (ст. 41 КЗпП) повинно проводитись з метою якісного поліпшення складу кадрів. Тому власник або уповноважений ним орган при вирішенні питання про вивільнення праціників у першу чергу повинен враховувати їх ділову кваліфікацію. Закон не дав визначення, що при скороченні чисельності або штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При розірванні трудового договору в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку.

За умову реєстрації працівника в службі зайнятості як такого, що шукає роботу, не пізніше семи календарних днів після звільнення йому гарантується: надання статусу бузробітного, якщо протягом семи днів йому не буде запропоновано підходящої роботи; право на одерження допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75% - протягом 90 календарних днів і 50% - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітньої плати, що складається в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавстом розміру мінімальної заробітної плати; збереження на новому місці роботи на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи; право на достроковий вихід на пенсію за півтора роки до встановленого законодавтсвом строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах.

Вивільненим державним службовцям виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів, якщо вони досягли гранічного віку перебування на державній службі і звільняються з цієї посади.

Чинним законодавством про працю передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при виявленій невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

Пункт 2 ст. 40 КЗпП передбачачє дві причини такої невідповідності: недостатня кваліфікація або стан здоров'я, які перешкоджують продовження даної роботи. Ці причини є об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі працівника, тому вони не можуть бути поставлені йому за провину.

Недостатня кваліфікація або стан здоров'я працівника повинні бути такими, що перешкоджають працівнику продовжувати дану роботу. Тому відсутність, наприклад, диплому про освіту, якщо відповідно до закону наявність спеціальної освіти не є обов'язковою умовою при укладенні трудового договору, або визнання працівника інвалідом не можуть бути підставою для його звільнення, якщо він належним чином виконує свої службові обов”язки і за висновком медичної установи виконувана робота йому не противопоказана.

Недостатня кваліфікація працівника може виражатися у відсутності в нього необхідних знань і навиків, що виключає можливість нормального виконання обов'язків по конкретній посаді або роботі, і підтверджується об'єктивними даними про те, що працівник не виконує і не може виконувати тих функцій, що покладані на нього за трудовими договором.

При розірванні трудового договору в зв'язку з невідповідностю працівника займані посаді або виконувавній роботі працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі середнього місяного заробітку.

Підставою для звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 3 ст. 40 КЗпП може бути систематичне невиконання працівником без поважних причин обов”язків, покладаних на нього трудовим розпорядженням, якщо до нього рашіне застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

3. Державний нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства і законодавства про охорону праці та державне соціальне страхування

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є особливою правозастосувальною діяльністю спеціально уповноважених органів, яка спрямована на захист трудових прав людини.

Спеціально уповноважені органи та інспекції, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають в їх функціональному підпорядкуванні. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами (ст. 259 КЗпП). Згідно з положенням наведеної статті про те, що нагляду та контролю підлягає додержання законодавства про працю взагалі, мова йде про охорону здоров'я на виробництві в широкому розумінні.

Нагляд і контроль -- це різні форми перевірочної діяльності уповноважених на те певних державних або громадських органів.

Нагляд -- це здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за додержанням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами й організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Контроль є найбільш поширеним і дійовим засобом забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

Вищий нагляд за додержанням законодавства про працю й охорону праці здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори. Перевірка виконання законів провадиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності підстав -- також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органів нагляду і контролю і не втручається в господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

У діючих нормативно-правових актах терміни "нагляд" і "контроль" вживаються в нерозривній єдності, чим підкреслюється спільність цілей і задач, що стоять перед відповідними органами. Відмінності між органами нагляду і контролю виявляються переважно в компетенції, функціях, що здійснюються ними, в методах виявлення порушень і способах реагування на них. Норми про нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю містяться в главі XVIII КЗпП України, а також в спеціальних нормативно-правових актах.

Суб'єктами даних правовідносин є власники або уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності та господарювання, та спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади, які наділені такими повноваженнями, як можливість давати власникам (уповноваженим ними органам) вказівки про усунення виявлених порушень, невиконання яких тягне за собою матеріальну, дисциплінарну, адміністративну, а в деяких випадках і кримінальну відповідальність; загальність нагляду і контролю. Ці органи незалежні від інших державних органів та органів місцевого самоврядування. Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер, оскільки один з його суб'єктів наділяється державою владними повноваженнями.

Стан підпорядкованості, в якому перебувають суб'єкти правовідносин по нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, є характерним для адміністративно-правових відносин. Правовідносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та охорону здоров'я на виробництві виникають не за згодою сторін (що характерно для трудових правовідносин), вони можуть виникати і всупереч бажанню другої сторони. Про адміністративно-правовий характер правовідносин з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю свідчить і зміст даних правовідносин, який полягає в тому, що наглядовий орган може дати власникові підприємства, установи, організації (уповноваженому ним органу) від імені держави владні розпорядження, котрий повинен безумовно їх виконати, а у разі порушення законодавства про працю та охорону здоров'я на виробництві застосувати заходи адміністративного стягнення. Таким чином, слід зазначити, що правовідносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я на виробництві є адміністративно-правовими і щодо трудових правовідносин виступають як зовнішні, пов'язані з організацією процесу праці на підприємстві, в установі, організації та застосуванням праці найманих працівників. Виняток становлять лише правовідносини з громадського контролю за додержанням трудового законодавства, оскільки його суб'єктами є: власник підприємства, установи, організації і трудові колективи через вибраних ними уповноважених; професійні спілки -- в особі своїх виборних органів і представників (ст. 46 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p.; трудові колективи та профспілкові органи при здійсненні громадського контролю за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я на виробництві не володіють владними повноваженнями, крім випадків, встановлених трудовим законодавством (статті 43, 45 КЗпП)).

Нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства здійснюється в двох сферах регулювання суспільно-трудових відносин: сфері встановлення умов праці й сфері застосування встановлених умов праці. Підвищення в цей час ролі колективно-договірного й індивідуально-договірного регулювання трудових відносин посилює значення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю при встановленні умов праці.

Згідно зі ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. Разом з тим згідно із ст. 9-1 підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові й соціально-побутові пільги для працівників.

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які, як вже підкреслювалось, не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. До їх числа належать: Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України; Комітет по нагляду за охороною праці України; Державна інспекція охорони праці Комітету України по нагляду за охороною праці; Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи і заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України; органи державного енергетичного нагляду Міністерства енергетики й електрифікації України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю й охорону здоров'я на виробництві здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Ці органи створюють систему органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я підприємствами (установами, організаціями) всіх форм власності і діють на основі відповідних нормативно-правових актів, що регламентують їхню діяльність.

Державна інспекція Міністерства праці та соціальної політики України згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. (ЗП України. - 1996. - №16. - Ст. 432), здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й складається з Головної державної інспекції праці та є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства праці і територіальних державних інспекцій праці в областях, містах Києві й Севастополі, які відповідно входять до складу управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державна інспекція здійснює контроль за додержанням законодавства про працю з таких основних питань:

- про трудовий договір і ведення трудових книжок;

- про робочий час і час відпочинку;

- про оплату праці, гарантії і компенсації;

- про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів;

- про трудові відносини у разі банкрутства та приватизації підприємств;

- про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків;

- про працю жінок, молоді, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту;

- про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників;

- про виплату працівникам допомоги з державного соціального страхування.

Свою діяльність Державна інспекція здійснює у взаємодії з органами державного управління охороною праці, органами державної податкової служби, правоохоронними органами, місцевими органами державної виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, профспілковими об'єднаннями, представниками сторін, які підписали галузеві, регіональні угоди та колективні договори.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999р. №1105-XIV, що був введений в дію 1 квітня 2001 p., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво.

Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів). Клас професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та постанови KM України від 13.09.2000 р. №1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання". Найбільші страхові внески, з урахуванням змін, внесених Постановою KM України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8% (67-й клас ризику), найменші - 0,86% (1-й клас) від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2%. Підприємства, на яких сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги по страховим внескам скасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці. Контроль за станом травматизму і за відрахуванням страхових внесків здійснюють страхові експерти Фонду. Страхові виплати потерпілим виплачує страховий Фонд.

Великі страхові внески погіршують матеріальне становище підприємства і змушують власника дбати про стан безпеки й удосконалювати виробництво, щоб мати пільги і низький клас ризику. Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" працівники, а в окремих випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;

3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників. Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування. По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

4. Практичне завдання

1. Складіть зразок наказу про звільнення працівника за прогул або відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня

ООО «Аваль»

ПРИКАЗ

21.11.2012 № 25

Г. Донецк

Об увольниении с работы

Кузьмина О.В.

Уволить:

Кузьмина Олега Владимировича, заведующего хазяйством администативно-хозяйственного отдела, 22.11.2012 за прогул (отсутствие на рабочем месте более 3 часов в течение рабочего дня без уважительных причин) в соответсвии с пунктом 4 статьи 40 Трудового кодекса Украины.

Трудовой от пуск использован по 01.11.2012.

Основание:

1. Докладная записка начальника административно-хозяйственного отдела от 19.11.2012 № 15.

2. Объяснительная записка Кузьмина О.В. от 20.11.2012 № 5

Директор ООО «Аваль» Подпись В.В. Сердюк

С приказом ознакомлен Подпись О.В. Кузьмин

25.11.2012

2. Бухгалтер Романько була звільнена з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання покладених на неї трудових обов'язків без поважних причин. Вважаючи своє звільнення незаконним, Романько звернулася до суду. У судовому засіданні з'ясувалося, що Романько систематично допускала помилки при складанні бухгалтерської звітності, мала труднощі через свою недостатню кваліфікацію у виконанні бухгалтерських операцій.

Проаналізуйте юридичні факти на предмет відповідності законодавству дій роботодавця у зв'язку із звільненням Романько. Чи вірно був застосований п.З ст.40 КЗпП України при звільненні Романько?

Розв'язання задачі

Аналізуючи норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у п. 3 ст. 40 КЗпП України, необхідними є такі умови:

1. Належним чином зафіксований факт протиправного неви конання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

2. Невиконання трудових обов'язків мало систематичний характер.

3. До працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Для застосування цієї підстави для розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. А, отже, не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання ним обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Не можна звільнити за цією статтею працівника, якщо він не належним чином виконував свої трудові обов'язки через хворобливий стан, відсутність необхідних знань чи досвіду роботи.

Таким чином, Романько систематично допускала помилки з поважної причини як то недостатня кваліфікація, тому п.3 ст.40 КЗпП України був застосований не вiрно.

Размещено на Allbest.ru