Місце і значення закону в англійському праві

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА

Кафедра морського права

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Місце і значення закону в англійському праві»

Одеса - 2012

Зміст

Вступ

1. Норма права. Закон в англійській правовій системі

2. Співвідношення закону і прецеденту. Делегована правотворчість Англії

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми написання реферату. Закони -- це важливе основне джерело норм сучасного англо-американського права. У вузькому (суто юридичному) значенні законом є формальний, оформлений у письмовому вигляді акт, який виходить від вищого законодавчого органу влади (в Англії, Канаді та Австралії -- це Парламент, у США на федеральному рівні -- це Конгрес, на рівні окремих штатів -- легіслатури). До законів у широкому значенні належать всі ті акти, що створюються законодавчою та виконавчою владами і протиставляються актам судової влади.

Англійське право (англ. English law) - На відміну від більш збірного і менш коректного поняття "Британське право", є правовою системою Англії та Уельсу і лежить в основі правових систем більшості держав Британської Співдружності націй і США, а також правових систем змішаного типу, найбільш яскравим прикладом яких є право Шотландії. Поширення англійської права історично відбувалося на підконтрольних Британської імперії територіях, і, в деякому розумінні, збереглося там в первозданному вигляді аж до наших днів. Так, прецедентне англійське право, що передує Американської революції 1776, до цих пір є невід'ємною частиною прецедентного законодавства США (виняток становить законодавство штату Луїзіана). Більше того, воно все ще утворює основу для багатьох доктринальних елементів і загального курсу законотворчості, хоча і не має правозастосовчого пріоритету.

Англійське право можна поділити на дві нерозривно пов'язані гілки: загальне (або прецедентне) право і право статутів - актів Парламенту.

Суть англійського загального права (common law) полягає в тому, що воно створюється судами. Компетенція створювати право закріплена за судами Англії і Уельсу як конституційне повноваження. Таким чином, судді, в процесі слухань, на основі принципу stare decisis ("неухильно дотримуючись вирішеного раніше") застосовують юридичні прецеденти до фактів та обставин кожного конкретного судового розгляду. Ступінь юридичної сили судових рішень залежить від положення суду в ієрархії судової системи. Цілком зрозуміло, що рішення вищого за ієрархією апеляційного суду Англії і Уельсу - Верховного Суду Сполученого Королівства - є обов'язковим юридичним прецедентом для застосування судами нижчих інстанцій.

Об'єктом написання та розкриття теми реферату є англійське право. Предметом - закони в англійському праві.

Метою написання реферату є вивчення та аналіз місця та значення закону в англійському праві. Для досягнення поставленої мети необхідно розглянути наступні питання:

1) Норма права. Закон в англійській правовій системі;

2) Співвідношення закону і прецеденту. Делегована правотворчість Англії.

1. Норма права. Закон в англійській правовій системі

закон англійський правовий юридичний прецедент

У системі англійського права існують два види норм: законодавчі і прецеденти. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального характеру. Прецедентні норми -- судове рішення (або його частина) у конкретній справі.

Прецедентна норма права містить: Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - с. 77

1) юридичний висновок у справі (визначення рішення);

2) аргументоване обґрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).

Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тільки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається «мимохідь сказаним» з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. «Мимохідь сказане» не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його практично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.

Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, «казуїстичною», індивідуальною спрямованістю, відсутністю абстрактно-узагальненого змісту загального характеру. Прецедентна норма становить «модель» конкретного рішення, а не абстрагування від окремих випадків, що властиве нормам права романс-германських країн. Для винесення судового рішення відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце раніше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати прецедент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'язковим. Оцінивши факти, суддя у ході судового розгляду може керуватися або точними логічно-раціональними побудовами, або ідеєю справедливості. Це відкриває йому шлях для відходу від обраної прецедентної норми без її скасування (якщо таке скасування належить до його повноваження). Виходить так, що не суддя підкоряється нормі права, а норма права залежить від його суб'єктивних настанов. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - с. 77-79

Вплив судової практики на формування закону є настільки значним, що й законодавчі норми, як правило, мають казуїстичний характер викладу. Відсутність поділу норм на імперативні і диспозитивні -- відмінна риса системи загального права. Дія прецедентної норми в часі та просторі.

Визначити дату набрання прецедентною нормою чинності складно, оскільки неписана норма формується протягом невизначеного часу. Можливі три варіанти застосування суддями нової прецедентної норми: Порівняльне правознавство: Курс лекцій / Л. В. Голяк, А. С. Мацко, О. В. Тюріна. -- К.: МАУП, 2004. -- с.48

1) лише до фактів, що виникли після прийняття цієї норми (перспективна дія);

2) до фактів, які мали місце після оголошення нової норми, і до фактів у тих справах, що знаходяться в судовому розгляді (теперішня перспективна дія);

3) до фактів, які виникли до і після її прийняття (ретроспективне застосування).

Традиційно застосування прецедентної норми пов'язано з третім випадком, тобто із зворотною дією. Перспективна дія прецеденту, яка захищається американською судовою практикою, тлумачиться суддями Англії як повне прирівнювання судової нормотворчості до парламентського законодавства і кваліфікується як порушення традиційних принципів прецедентного права. Відповідно до цих принципів прецедентна норма призначається насамперед для вирішення тієї справи, яка знаходиться у розгляді суду і стимулює її створення. Вона є і нормою на майбутнє. У разі перспективної дії прецеденту цього не спостерігається, оскільки суд приймає норму на майбутнє, а не для справи, яка перебуває в його безпосередньому розгляді.

Не є визначеним у часі й період припинення дії прецедентної норми. Можливий такий варіант -- ухвалюється закон, яким скасовується прецедентна норма. Як правило, завдання її скасування покладається на суддів. Прецедентна норма може бути скасована вищим судом або рішенням суду, який її застосовує, якщо він має таке право. Здебільшого суди віддають перевагу не скасуванню прецедентної норми, а відходу від неї. Це дозволяє в разі потреби звернутися до «сплячого» прецеденту.

Дія прецедентної норми в просторі також має свої особливості. Принцип її дії встановлює обов'язок судів додержуватися рішень вищих судів у рамках однієї судової системи. Однак специфіка розвитку англо-американського типу правової системи з єдиного центру -- Англії, тривале домінування англійського права над правом країн Британської Співдружності націй (до 1947 p.) створили особливу правову культуру, яка, розвиваючись у різних місцях планети, має певну єдність. Ця єдність, крім інших випадків, виражається в уважному ставленні до прецедентних норм інших країн. Відпрацьовано механізм їх «переведення» з однієї країни в іншу в рамках англо-американського типу правової системи. Чимало прецедентних норм, вироблених англійськими судами, стали надбанням інших держав або враховувалися їх суддями. Спостерігається віддання переваги іноземним прецедентам над національними, особливо в країнах Співдружності. Порівняльне правознавство: Курс лекцій / Л. В. Голяк, А. С. Мацко, О. В. Тюріна. -- К.: МАУП, 2004. -- с.48-49

Проте було б помилковим вважати, що у Великій Британії панування прецеденту є повсюдним. Він застосовується лише в Англії та Уельсі. В Шотландії і Північній Ірландії, а також у деяких острівних територіях він не набув значного поширення. Правові системи Англії й Уельсу, Шотландії, Північної Ірландії існують відносно відокремлено, їх відмінність одна від одної полягає у тому, що прецедент, закон, звичай в них справляють не однаковий вплив на розвиток правової системи. Крім того, останнім часом кілька країн позаєвропейського загального права (в тому числі Канада і Австралія) заявили про свою правову автономію.

Закон в англійській правовій системі. Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.

Закон в Англії -- акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.

Існує потрійна система офіційних правових актів: Бехруз X. Порівняльне правознавство: Підручник. -- Одеса: Фенікс, 2009. -- с. 122-127

1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);

2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);

3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, -- це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини. Конституційне право носить поки що фрагментарний характер, проте кількість його джерел зростає. Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче право; структура, повноваження і взаємовідносини палат парламенту; статус монарха; організація території і місцеве самоврядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40.

На цей час закон набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування закону зріс. Він створюється з урахуванням зарубіжного досвіду і через сприйняття досягнень у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентального права. Бехруз X. Порівняльне правознавство: Підручник. -- Одеса: Фенікс, 2009. -- с. 122-127

2. Співвідношення закону і прецеденту. Делегована правотворчість Англії

Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося мало уваги. Однією з специфічних рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично не чинних актів, а також об'єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосуються одного питання. У 1965 р. в Англії створено Правову комісію (така сама засновані в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права. Нині підготовлені і частково ухвалені парламентом консолідовані акти, які регулюють переважну більшість правових інститутів з урахуванням норм статутного і прецедентного права. У 1977 p. прийнятий Закон про національну службу охорони здоров'я, який консолідував більшість раніше створених актів у цій сфері. У 1980 p. Законом про охорону здоров'я та іншими законами до нього були внесені доповнення. У деяких законодавчих актах законодавець намагався вирішити проблеми несправедливих угод. Так, у Законі про споживчий кредит 1974 p. регулюється зміст договорів про надання кредитів споживачам. Правова комісія подала в 1989 p. проект кримінального кодексу для Англії та Уельсу. Мармазов В.Є. Система місцевого управління у Великобританії (історико-теоретичне дослідження): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. / Київський ун-т ім. Т. Шевченка.- К., 1995. - с. 25

Щороку парламент приймає сотні нових законів з питань, які: 1) мають бути уточнені (зміна загального права); 2) не виникали під час розвитку загального права (створення норм, що не існували раніше). Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад, кримінально-процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для лавірування та обхідних маневрів.

Збільшення ролі закону не означає зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим більше відведення йому ролі допоміжного джерела. Вважається, що закон, щоб перетворитися не на «паперовий», а на чинний, потребує прецедентів, що конкретизують, характер судових рішень.

«Наближення» закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його застосування, так і при тлумаченні. Судове тлумачення стає новим прецедентом, яким пов'язаний правозастосовний орган (так звані «прецеденти тлумачення»). По суті, норма закону набуває реального змісту після застосування її у суді. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - с. 82

Отже, закон не можна протиставляти прецедентній системі права. Не принижуючи значення прецедентів, закон «уливається» у цю систему, стає її доповнюючою частиною, слугує її вдосконаленню і розвитку.

Делегована правотворчість Англії. На відміну від романс-германського типу правової системи, де існує підзаконна нормотворчість виконавчих органів влади, в Англії вона споконвічна відсутня. Не було актів, які видавалися б “у виконання законів”.

Традиційним є «делеговане законодавство» -- делегування парламентом своїх повноважень щодо прийняття нормативно-правових актів королеві, уряду, міністерствам, особливо в таких сферах, як охорона здоров'я, соціальне страхування, приватне судочинство. «Наказ у Раді», який видається урядом від імені королеви і Таємної ради, є найвищою формою делегованого законодавства. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - с. 83

Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані.

На місцях існує так звана автономна правотворчість -- акти місцевих органів влади, деяких установ і організацій: англіканської церкви, профспілок, різних компаній -- залізничних, будівельних, транспортних, газових, юридичного товариства тощо. Вони є локальними, оскільки поширюються на відповідну територію або обов'язкові лише для членів організації, в якій прийняті. Такі акти наближаються до актів правозастосовних органів і є підзаконними. Мармазов В.Є. Система місцевого управління у Великобританії (історико-теоретичне дослідження): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. / Київський ун-т ім. Т. Шевченка.- К., 1995. - с. 26

Висновки

Дослідивши та проаналізувавши тему реферату доцільно зробити наступні висновки:

Витоки англійського права як системи, заснованої на загальному праві, йдуть углиб століть. 1189 вважається відправною точкою в історії англійського права, оскільки саме з цієї дати англійське право постає як системи загального права, а не цивілістичного: тобто право не кодифіковане в окремі склепіння, а судові прецеденти не тільки стають рекомендаціями щодо тлумачення законів, але і знаходять характер обов'язкових для застосування правил в наступних розглядах). Вельми вірогідна версія про те, що причиною подібного курсу розвитку англійського права могло стати завоювання Англії норманами.

Нормани ввели цілий ряд нових правових інститутів і понять з нормандського права в англійську правову систему. На початкових етапах розвитку загального права судді прагнули створити впорядковану і послідовну систему права і судової практики за допомогою адаптації формальної системи судових наказів. На основі вже існуючих звичаїв і здорового глузду судами розроблялися неписані склепіння судових правил, що містяться в численних прецедентах. Наприклад, саме так створювалося раннє торгове право (Law Merchant) в комерційних судах Pie-Powder Courts (перекручене французьке "pieds-poudrs" - "пилові стопи", що означає "спеціальні комерційні суди"). Зі зміцненням парламентської влади законодавчі повноваження все більше переходили від судів до Парламенту, але навіть в даний час суди не втратили своєї законодавчої функції, хоча в деяких областях законотворчість стала винятковою прерогативою Парламенту.

Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.

Закон в Англії -- акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.

Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося мало уваги. Однією з специфічних рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично не чинних актів, а також об'єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосуються одного питання.

Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані.

Список використаних джерел та літератури

1. Бехруз X. Порівняльне правознавство: Підручник. - Одеса: Фенікс, 2009. -- 464 с.

2. Мармазов В.Є. Система місцевого управління у Великобританії (історико-теоретичне дослідження): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. / Київський ун-т ім. Т. Шевченка.- К., 1995.

3. Порівняльне правознавство: Курс лекцій / Л. В. Голяк, А. С. Мацко, О. В. Тюріна. -- К.: МАУП, 2004. -- 200 с.

4. Порівняльне правознавство: Підручник /С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов, І.О. Биля Сабадаш та ін. /За заг ред. О.В. Петришина. - Х.: Право, 2012. -. 272 с.

5. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - 274 с.

Размещено на allbest.ru