Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

Стадії вчинення злочину

Зміст

Вступ

Глава 1. Стадії злочину

1.1 Поняття і види стадій злочину

1.2 Види стадій вчинення злочину

Глава 2. Закінчений злочин

2.1 Поняття закінченого злочину

2.2 Незакінчений злочин і його види

Глава 3. Готування до злочину

3.1 Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки

3.2 Види готування до злочину

3.3 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

Глава 4. Замах на злочин

4.1 Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки

4.2 Види замаху на злочин

4.3 Значення поділу замаху на злочин на види

4.4 Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину

4.5 Відмежування замаху на злочин від готування до злочину

4.6 Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)

Глава 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

5.1 Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки

5.2 Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця

5.3 Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину.

5.4 Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину

5.5 Правові наслідки добровільної відмови від злочину

5.6 Діяльне каяття при вчиненні злочину

Висновок

Література

Вступ

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід грунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.

Розпочинаючи таке вивчення, треба мати на увазі, що поняття «кримінальне право» вживається в двох значеннях, а саме:

1) кримінальне право -- це галузь права (одна із галузей -- кримінальне законодавство). Звідси кримінальним правом іменують закони, тобто нормативні акти, в яких містяться положення цієї галузі права;

2) однак під кримінальним правом розуміють і науку кримінального права, тобто теорію кримінального права, наукову дисципліну. доктрину.

Розглянемо спочатку кримінальне право як галузь права.

1. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права -- це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообовязкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів -- кримінального покарання;

2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність -- воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права -- це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права'. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права -- навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон;

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочині покарання -- це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі примусові заходи -- кримінальні покарання. Застосування покарання -- це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість.

Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права.

Таким чином, кримінальне право як галузь права -- не система, сукупність юридичних норм (а по суті - законів), прийнятих Верховною Радою України, то встановлюють, які суспільна небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

2. У цьому визначенні містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права -- злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними. Кримінальне право походить від латинського терміна сгітеп -- злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають «карне право» -- слово «кара» -- це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання).

злочин незакінчений замах каяття

Глава 1. Стадії злочину

1.1 Поняття і види стадій злочину

Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину. Стадії вчинення злочину -- це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його притінення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.І ст.11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільне небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

1.2 Види стадій вчинення злочину

КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст.14 і ст.15, а закінчених злочинів -- у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію'.

Глава 2. Закінчений злочин

2.1 Поняття закінченого злочину

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.І ст.13).

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільне небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство -- з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження -- з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільне небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч.І ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом -- це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так. бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб;

розбій (ст. 187) -- з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном: вимагання (ст. 189) -- з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, пособництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

2.2 Незакінчений злочин і його види

Закінчений і незакінчений злочин -- це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що Незакінчений злочин -- це умисне, суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі не-закінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину.

При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) -- це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.

Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.

Глава 3. Готування до злочину

3.1 Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки

Частина 1 ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину. а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину.

3.2 Види готування до злочину

Відповідно до ч. 1 ст. 14 готування до злочину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукуванні співучасників; г) змові на вчинення злочину; г) усуненні перешкод; д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину-- це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину -- це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Так, під знаряддям злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення або приховування злочину.

Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за своїм характером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину -- це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування.

Підшукування співучасників -- це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника.

Змова на вчинення злочину -- це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкод -- це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину -- це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.

3.3 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст.11 злочином є передбачене Кодексом суспільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129, 195, 266). У цих випадках карається не самий умисел, а суспільне небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо.

Глава 4. Замах на злочин

4.1 Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки

Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від и волі.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину: б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину. слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже п о ч и н а є т ь ся виконання об'єктивної сторони з л о ч и н у, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають наслідки. зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин -- це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмови (ст. 17).

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільне небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

4.2 Види замаху на злочин

Замах поділяється законом на закінчений і незакінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Так, К., коли був викритий у підробці документа, запропонував слідчому хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взяла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала протокол огляду конверта, у якому були гроші³. Відповідно до ч. З ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від Ті волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Наприклад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей замах іноді називають перерваним.

Отже такий поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобто ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним явленням про ступінь виконання ним злочинного діяння.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об'єктивний критерій, тобто ступінь виконання об'єктивної сторони, і вважають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії. необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом -- виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Але об'єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було виконане, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і незакінчений і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об'єктивного і суб'єктивного критеріїв. Формула змішаного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Таким же може бути й непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об'єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об'єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди.

Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отрут).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, що виявилася зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, якщо особа викрала непридатну до використання вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене слід розцінювати як замах на викрадення зазначених предметів.

4.3 Значення поділу замаху на злочин та види

Поділ замаху на злочин необхідний насамперед для призначення покарання². Закінчений замах на злочин за ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об'єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони -- суспільне небезпечний наслідок, хоча суб'єкт вже повністю здійснив діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матеріальним складом не тільки відсутній суспільне небезпечний наслідок, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільне небезпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не може настати, оскільки винний не закінчив саме діяння, необхідне для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільне небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані усі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому -- тільки в окремих випадках. Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху інколи можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11. Так, у зв'язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням непридатих через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому. як очевидно із самого визначення замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад. спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).

4.4 Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину

Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведене до кінця діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, або відсутній суспільне небезпечний наслідок), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю виконана. Тому визнання здійсненого діяння замахом або закінченим злочином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспозиції закону.

4.5 Відмежування замаху на злочин від готування до злочину

Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом -- і близькістю настання суспільне небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека заподіяння шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, призвести до закінчення злочину і настання зокрема суспільне небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки.

4.6 Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)

Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, але й готування до нього і замах на нього як суспільне небезпечні діяння. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Закон, як відомо, виключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспільної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення або ушкодження майна, що не має цінності).

Стаття 2 встановлює, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом. Така ж підстава кримінальної відповідальності існує і за готування до злочину й замах на з л о -ч и н. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину відповідно -- склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч. 1 ст. 115, а замах на вбивство -- за ст. 15 і ч. 1 ст. 115. Практика вважає, що, коли обман покупців вчинений у незначних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю -- за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. Наприклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готування до убивства за ст. 14 та ч. 1 ст. 115. У разі викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або їх незаконного носіння, збереження, придбання, виготовлення з метою вчинення іншого злочину вчинене кваліфікується як сукупність закінченого злочину і як готування до вчинення іншого злочину'.

Глава 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

5.1 Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки

Згідно з ч. 1 ст. 17 «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, через це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учинити'.

Друга ознака добровільної відмови -- це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і відмовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду України в таких справах виходить з того, що «для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючі реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії»'.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, -- це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався відкрити сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у помешкання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було грошей. то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.

5.2 Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця

Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мотиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.

5.3 Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину

Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину і добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від одержання хабара може мати місце тільки до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива у всіх випадках, причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Утримання від подальших дій з створення умов для вчинення злочину усуває небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені і якісь дії в ліквідації створених умов для вчинення злочину. Проте вони не обов'язкові і не мають значення для встановлення добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю, або пристосований засіб, або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які були безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільне небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільне небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб'єкт залишив ввімкнену електроплиту з метою зробити пожежу, а коли пожежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але не влучив. Тут від замаху на вбивство вже відмовитися не можна; можлива лише відмова від повторного замаху на життя потерпілого.

5.4 Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину

Відповідно до ст. 17 добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шляхом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

5.5 Правові наслідки добровільної відмови від злочину

Згідно з ч. 2 ст. 17 «особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину». Звідси випливає, що особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин. Отже. ця норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення зазначеної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для попередження злочинів.

Якщо в діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування або замах відповідальність виключається. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від нього, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не відповідає за замах на зґвалтування, але відповідатиме за заподіяне тілесне ушкодження

5.6 Діяльне каяття при вчиненні злочину

Під діяльним каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою -- осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Діяльне каяття може проявитися в різних видах, а саме: а) запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; б) відшкодуванні заподіяного збитку або усуненні заподіяної шкоди; в) сприянні розкриттю злочину; г) з'явленні із зізнанням; д) інших подібних діях, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

5.7 Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Діяльне каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова може виявитися й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину, а діяльне каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Діяльне ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину. При діяльному каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при діяльному каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45), то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

Висновок

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК. Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положенні ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депутати України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком грунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу, що КК -- це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.

3) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права «немає злочину -- немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі»;

4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, -- єдина підстава кримінальної відповідальності;

5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в багатьох випадках пом'якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;