Крайня необхідність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Питання, що стосуються крайньої необхідності - дуже актуальні, оскільки дуже часто виникають проблеми з кваліфікацією злочину, а також багато людей просто не розуміють меж цього діяння, що призводить до скоєння тяжких злочинів, які прикриваються завісою «крайньої необхідності». При крайній необхідності іноді буває важко зрозуміти, чи її дії були менш суспільно небезпечними ніж злочин, якому ця особа намагалась запобігти. Чи підпадають її дії під ознаки крайньої необхідності, а також під умови правомірності його застосування цією особою. При крайній необхідності обов'язково заподіюється шкода особі, охоронюваним законом, чи суспільним відносинам, адже крайня необхідність це, по суті, заміна одного суспільно небезпечного діяння іншим, але менш шкідливим. Хоч воно спрямоване на добро, але, все одно, це діяння залишається суспільно небезпечним.

Дії, пов'язані з усуненням суспільної небезпеки охоронюваним суспільним відносинам, шляхом дотримання встановлених правил поведінки та законів повинні здійснювати всі громадяни, без винятку. А для певної категорії осіб, наприклад, до працівників міліції, працівників пожежної охорони, рятувальних служб та інших захист життя людей, суспільних відносин є правовим обов'язком, невиконання якого тягне правову відповідальність

Крайня необхідність як необхідна самооборона має свої ознаки та елементи, як і більшість понять у правознавстві. Щоб осягнути сутність поняття «крайня необхідність» як у широкому, так і у вузькому значенні, потрібно поставити конкретну мету і завдання.

З вищевикладеного можна зрозуміти, що більшість людей погано обізнані в цьому питанні, що дозволяє знайти мету цієї роботи - навчитися, на основі життєвих ситуацій та судової практики, розуміти ту тонку грань, яка відокремлює крайню необхідність від її перевищення.

Основні завдання:

1). детальне вивчення усіх умов правомірності дій, що виключають злочинність діяння, зокрема, крайньої необхідності та необхідної самооборони;

2). аналіз судової практики;

3). встановлення різниці між крайньою необхідністю й необхідною обороною;

4). детальний розгляд і вивчення відповідальності за перевищення умов крайньої необхідності.

На думку З. А. Домахина «стан крайньої необхідності виникає тоді, коли певним охоронюваним відносинам, чи інтересам загрожує небезпека порушення». Баулін Ю. В. Каже, що цей стан, як і моральний стан необхідної оборони, викликається двома підставами, що взяті як одне ціле:

1). суспільна небезпека, що загрожує право охоронюваним, особистим чи колективним інтересам і правам осіб;

2). неможливість подолання цієї небезпеки іншими засобами, крім скоєння дії, що підпадає під ознаки суспільно небезпечного діяння. Отже, можна зробити невеликий висновок, що лише виникнення суспільної небезпеки це замало для виправдання дії, що передбачена ККУ з посиланням на її крайню необхідність.

1. Поняття та ознаки крайньої необхідності

Відповідно до ст. 39 ККУ не є злочином заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Стан крайньої необхідності характеризується зіткненням двох діянь, одне з яких (менш шкідливе) здійснюється щоб відвернути інше (більш шкідливе). Використання крайньої необхідності обумовлено тим, що інтереси особи (інших осіб, суспільства чи держави) охороняються законом. Тому законодавство дає можливість у разі небезпеки одних інтересів знехтувати іншими, менш об'ємнім, чи менш важливішими. Саме через те, що ці дії спрямовані на захист, вони мають своїм юридичним фактом відсутність суспільної небезпеки і, звичайно ж, відсутність наявності покарання (якщо не були порушені межі крайньої необхідності).

Крайня необхідність виключає злочинність діяння за наявності низки ознак:

1). Шкода може заподіюватись тільки якщо немає іншого шляху запобігання суспільно небезпечному діянню, зазвичай, сколюється особам, що створюють загрозу для охоронюваних суспільних відносин.

Наприклад, власники лева, котрий брав участь в зйомці кінофільму «Пригоди італійців у Росії», ненадійно закрили його у клітці, у зв'язку з чим він вільно вийшов у сад. Там схопив чоловіка і почав із ним «грати». Проходивши недалеко від місця події міліціонер застрелив лева, завдавши його господарям великі майнові збитки. Робітник міліції діяв за умов крайньої необхідності.

При умовах крайньої необхідності шкода може заподіюватись не тільки життю, здоров'ю особи і її приватній власності, а й природі, громадському порядку, безпеці руху, сільському господарству. Наприклад, при гасінні лісових пожеж використовують метод зустрічного потоку вогню чи лісоповалу, що завдає великих втрат, але не більших ніж якби цього не зробити і природне полум'я охопило ще більші території. Або при гасінні пожеж посівів хліба використовують метод перепакування.

2). Друга ознака це своєчасність, тобто, дії, що виключають злочинність діяння виконуються лише тоді коли потрібно усунути більш небезпечні суспільні дії і можуть.

3). Третя ознака полягає у безвихідності ситуації, тобто, ці дії застосовуються лише тоді коли загроза суспільним відносинам не бути усунута інакшим шляхом. Саме ця обставина виправдовує заподіяння шкоди іншим суспільним відносинам. Якщо усунення небезпеки можливо без заподіяння такого шкоди, стан крайньої необхідності автоматично зникає.

Водій автомобіля, запобігаючи наїзд на раптово вибігшого на дорогу підлітка, зробив різкий поворот вправо, виїхав на тротуар і збив іншого громадянина, завдавши йому тяжке тілесне ушкодження. Суд не знайшов у тому випадку стану крайньої необхідності, тому що у водія була можливість уникнути наїзду шляхом повороту на ліву, тоді вільну частину шляху (хоча я вважаю винним у цій ситуації саме підлітка-ідіота, який вибіг на проїжджу частину раптово, але водій міг і повинен був повернути на ліво щоб уникнути будь-яких ушкоджень для громадян, саме тому це не буде крайньою необхідністю).

4) Четверта ознака полягає у тому, що заподіяна шкоду повинна бути менш суспільно небезпечна ніж відвернута. Ця умова випливає з фактичних речей дійсності, тому що суспільно доцільними у стані крайньої необхідності можу бути дії, які заподіюють менше шкоди ніж відвернуті ними. І це цілком логічно. Погодьтесь, якщо б ці дії були більш суспільно небезпечними то вони не містили би ніякого сенсу і просто перестали б існувати.

Можна ще розглянути як ознаку крайньої необхідності і її склад:

1) Суб'єкт нагальну необхідність. У ст. 39 ККУ відсутні будь-які вказівки щодо суб'єкта досліджуваних дій. Тому можна зробити висновок, що суб'єкт є загальним, тобто осудна особа, досягла 16 років, а в окремих випадках - 14 років. Положення ст. 37 КК не поширюються до осіб, що за своїм юр. обов'язком чи службовим положенням повинні боротися з суспільно небезпечними діяннями. Суб'єктом крайньої необхідності може бути як одна особа, так і група осіб.

2) Об'єктом при крайній необхідності є ті право охоронювані інтереси держави, суспільства, чи особі, яким заподіюється шкода з метою усунення більшої небезпеки. Так, при ушкодженні чи знищенні чужого майна об'єктом дії вступає власність; під час нанесення тілесних ушкоджень чи позбавлення волі - відповідно здоров'я та особиста свобода особи тощо.

У науковців існує думка, що "збитки при крайній необхідності частіше всього заподіюються інтересам третіх осіб, тобто, організаціям, установам, окремим громадянам, які зазвичай на пов'язані зі створенням цієї небезпечної ситуації.. Типовим прикладом є справа, коли водій колгоспу, залишивши біля донецької залізниці бідони з молоком, відвозить жертв аварії, у лікарню, а в цей час молоко викрадають невідомі. Збитки у цьому випадку заподіюються колгоспу, який жодним чином непричетний до виникнення самої аварії.

3) Об'єктивний сторона крайньої необхідності характеризується такими елементами:

· скоєнням дії, що підпадає під ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ;

· певною шкодою, заподіяною об'єктам охоронюваним кримінальним правом;

· причинним зв'язком між дією і зазначеним шкодою.

4) Суб'єктивна сторона характеризується інтелектуальними цінностями і вольовим моментом, коли суб'єкт адекватно відбиває в своїй свідомості об'єктивні процеси, пов'язані зі скоєнням діянь та їх підставами, передбачає результат своєї поведінки та бажає її наступу.

Важливу роль, також, грає емоційний стану даної особи, його психофізіологічні можливості перешкоджанню небезпеки і оцінці обстановки. Часто у зв'язку з цим допускаються фактичні помилки, найпоширенішими серед яких є:

А) правильна оцінка характеру і розміру небезпеки - через психологічні і психофізичні порушення (наприклад, стан душевного хвилювання) особа не може тверезо оцінити ситуацію;

Б) наявність обставин, що виключають злочинність діяння - особи знають,що за такі діяння ім нічого не буде, тому що колись про це чули, але не знають, що є певні межі, ознаки і правила застосування цих обставин;

В) своєчасність;

Г) у розмірах та значимості шкоди, яку вони заподіюють.

Відповідальність за заподіяння шкоди помилково, залежить від обставин, які схожі на обставини ч. 1 ст. 37 ККУ.

Винність у скоєнні злочину дуже складно встановлюється у справі цієї категорії, оскільки ця обставина безпосередньо залежить від здібності суб'єкта правильно оцінити що відбувається і, що не менш важливо, визначити співвідношення характеру і величини порушених сусп. відносин і відносин, що захищаються шляхом крайньої необхідності та інших діянь. Значення мають і суб'єктивні можливості особи, котра діяла у певній екстремальній ситуації.

Тут необхідно враховувати фізичні і психічні особливості, зумовлені цілою низкою чинників, включаючи освітній рівень, вікову, статеву, демографічну приналежність, медичні показники, тощо. У разі найменшого сумніву в повноцінності сприйняття особою ситуації, що відбулась чи здатності адекватно поводитись, необхідне проведення таких слідчих дій, як огляд, експертиза. Одержуючи усні показання від неповнолітнього, слід зважати на допомогу педагога, психолога. Обов'язково має бути прийнятий до уваги характер обстановки, у якій розвивалися події - метеорологічні умови, час доби, освітленість, наявність шумів, присутність сторонніх осіб, що потенційно можуть як сприяти, так і перешкоджати правильному сприйняттю дійсності.

Мотив дій при крайній необхідності у законі невизначений, але його встановлення має важливе значення, оскільки це дозволяє оцінити разом із іншими обставини правомірність вчинку загалом. Тому що, встановлення дійсних мотивів поведінки допомагає визначити дійсні цілі вчинку, що є обов'язковою ознакою крайньої необхідності.

Мотив дій суб'єкта багато в чому визначається характером небезпеки і обстановкою її усунення. Так, небезпека, загрозлива життю потерпілого в аварії, може викликати в очевидця почуття співчуття, у результаті чого він заволодіє чужим автомобілем з метою доставляння потерпілого до лікаря. Що стосується пожежі, що загрожує знищити будинок, мотивом дій особи, що пошкоджує інше майно з єдиною метою - локалізації пожежі, то, можливо прагнення допомогти, бажання відзначитися, заслужити похвалу або винагорода, тощо. Відомо, що у психології до мотивів відносять потреби та інстинкти, прагнення та емоції, ідеали, тощо. Тому мотивами крайньої необхідності може бути: жалість, жаль, страх, альтруїзм (самовідданість, піклування про загальне благо всіх, антонім егоїзму), свідомість цивільного населення та громадського боргу, тощо.

Мотиви найчастіше мають вигляд, пом'ягчуючих або обтяжуючих обставин, але можуть впливати і на кваліфікацію (наприклад, відсутність корисливого мотиву при вилучення чужого майна виключає ознака розкрадання).

2. Умови правомірності крайньої необхідності та джерела небезпеки, що створюють стан крайньої необхідності

У цій частині я розгляну практичні ситуації з життя щоб краще зрозуміти ту тонку грань між правопорушенням і обставиною, що виключає злочинність діяння, яка називається «умови правомірності крайньої необхідності». Як я вже написав, підставою для крайньої необхідності є безпосередня загроза особистості, правам даного чи інших осіб, законним інтересам суспільства, чи держави. Безпосередня загроза - це небезпека без розриву у часі, яка походить від певного діяння. Права особи на життя, свободу і особисту недоторканність - це конституційні права кожної людини і вони повинні захищатись понад усе! Джерелами загрози можуть бути різноманітні події та явища. У тому числі слід назвати стихійні і техногенні події: землетрус, повінь, вибухи, урагани, шторми, посухи іт.д.

Наприклад, при гасінні пожежі, виниклого в одній з складських будівель, обрушена балка придавила пожежнику руку. Спроба швидко звільнити її провалилася. Оскільки стельове перекриття стало обрушуватися, що створило небезпеку для усіх пожежників, які перебували у приміщенні, командир відділення Щ. наказав пожежнику З. відрубати руку постраждалого, тим самим звільнити його. Наказ було виконано, й життя останнього врятували. Дії Щ. і З. були виправдані станом крайньої необхідності, що з'явилось через стихійне лихо.

Джерелом небезпеки, що створює стан крайньої необхідності, може бути і агресивні дії домашніх тварин.

Наприклад, у Підмосков'ї ведмеді занесені до Червоної книги. Їх відстріл заборонено і відповідальність наступає по ст. 258 КК РФ. І ось один ведмідь заліз на пасіку за медом, тим самим руйнуючи вулики. А також становив потенціальну небезпеку людям. На залякувальні дії не реагував. І власник пасіки його застрелив. Правоохоронні органи визнали вбивство ведмедя таким, що не підпадає під ознаки крайньої необхідності, адже громадяни не звернулися до служби догляду за тваринами, які знали підхід до ведмедя і змогли б його повернути до природного середовища.

Джерелом небезпеки можуть бути і фізіологічні (голод, жага) чи біологічні (хвороба, травма) процеси.

Наприклад, громадянин Ш. погнав кооперативну машину для доставки пораненого громадянина до лікарні, чим врятував його життя. Порушене судове провадження суд припинив, оскільки дії Ш. диктувалися умовами крайньої необхідності.

Стан нагальну необхідність можуть, ще, створити суспільно небезпечні дії людей.

На вулиці громадянин Ф. піддався розбійному нападу. Його притиснули до вітрині універмагу і почали обшукувати, щоб обікрасти. Знаючи, що у шибках вітрини встановлено контакти сигналізації, Ф. вдарив ногою по склу і розбив його, завдавши значної шкоди магазину. Нападаючі зрозуміли, що спрацювала сигналізація і незабаром прибуде наряд охорони. Вони відразу зникли з місця події. Дії Ф. містять ознаки злочину, передбаченого ст. 194 ККУ. Але він був у стані крайньої необхідності, у зв'язку з чим кримінальне провадження було зупинено.

Говорячи про суспільно небезпечну поведінку як джерело створення небезпеки, треба сказати, що у правовому плані вона повинна містити у собі діяння передбачене особливою частиною ККУ. Якщо небезпека створена адміністративним проступком і його усунення неспроможне оцінюватися за правилами ст. 39, тоді у будь-якому випадку заподіяна шкода, завжди буде більше ніж відвернена.

Також може виникнути загроза не тільки для життя, здоров'я, власності, інтересів безпеку руху, сільського господарства, тваринного світу тощо.

Влітку на пасовищі одного з господарств Тверської області ведмідь вбив двох корів. Коли він вбив ще одну, з розпорядження директора радгоспу ведмідь був вистежений і убитий. Пізніше під час кримінального провадження дії мисливця й директора радгоспу було обґрунтовано тим, що вони діяли у стані крайньої необхідності по усуненню небезпеки сільського господарства і потенціальної небезпеки громадян, а кримінальне провадження припинено, оскільки відповідні служби по захисту тварин не змогли їм допомогти відігнати тварину.

Суспільно небезпечне діяння може висловлювати як у дії, так і у бездіяльності, наприклад, при невиконанні обличчям запобіжних заходів при поводженні з вогнем, які спричинили виникнення пожежі.

Злочин як джерело небезпеки, створює стан крайньої необхідності, як навмисний, так і необережний, наприклад, підпал будівлі, що виник у результаті недбалої роботи з самозаймистими речовинами.

З визначення крайньої необхідності видно, що ця дія визначається двома аспектами: загрозливою небезпекою і неможливістю усунути цю небезпеку інакше, як шляхом заподіяння шкоди, хоч і меншої, але все одно шкоди. Звідси умови правомірності крайньої необхідності поділяються на дві групи:

А) які стосуються небезпеки;

Б) які стосуються дій суб'єкта.

1. Умови першої групи пов'язані з джерелом виникнення небезпеки, її дійсністю, і навіть тим, що вона могла бути усунена іншими засобами.

Фактичні підстави крайньої необхідності, зумовлені джерелами загрозливої небезпеки, надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути пов'язані з:

· діями людей, у тому числі протиправними (злочинними);

· життєдіяльністю людини, тими чи іншими процесами, включно з виробничими;

· джерелами підвищеної небезпеки, наприклад, автомобілями і механізмами, зброєю, бойовими припасами, вибуховими, отруйними, радіоактивними речовинами;

· стихійними силами природи, поведінкою тварин.

Наявність це - ознака, що характеризує безпосередню і неминучу загрозу, що вже виникла і яка ще не припинилася, будь-яким правоохоронним інтересам. Як ймовірна чи можлива для певних обставин, так і усунена чи минула небезпека не створює стан крайньої необхідності.

Дійсність небезпеки - полягає у тому, що небезпека повинна бути реальною. Якщо суб'єкт скоїв певне діяння, спираючись на стон крайньої необхідності щодо лише можливої, уявної загрози, існуючої лише у свідомості іншого суб'єкта, то ці дії повинні кваліфікуватися як фактична помилка. У цьому випадку наберуть чинності правила визначення необережної (недбалої) поведінки. Якщо особа могла правильно оцінити обстановку, але діяла не адекватно, нібито у стані крайньої необхідності, ця особа підлягає відповідальності за необережний злочин. Якщо з урахуванням усіх фізичних і психічних особливостей особи і якщо всі обставини події засвідчували реальну загрозу, хоча фактично її й не було, особа вважається такою, яка діяла за правилами крайньої необхідності.

Умови другої групи, які стосуються захисту, стосуються таких чинників, як своєчасність, неможливість усунення небезпеки без заподіяння шкоди, менший розмір шкоди і заподіяння його третім особам.

Своєчасність дій пов'язана з наявністю небезпеки. Захист повинен початися до того, як буде нанесено утраті право охоронюваним інтересам, і припинитися після того, як небезпека зникне. У цьому чиннику має значення, час небезпеки (чи вона минула, чи ще становить загрозу). Дії суб'єкта, а шкода заподіяна задля захисту більш важливих суспільних відносин, чи заподіяна ця шкода до чи після, прямої небезпеки охоронюваним інтересам, вихід далеко за межі стану крайньої необхідності. Захист у залежності від цього вважається передчасним або запізнілим, що позбавляє її правомірності.

Навряд чи можна буде перераховувати всі способи захисту від небажаних наслідків. Особа має передусім передбачити можливість запобігти загрозливій небезпеці шляхом, який не наносить шкоди охоронюваним інтересам (втекти, сховатися, перейти в укриття, влізти на дерево, звернутися по допомогу до перехожих, тощо). І тільки якщо усі засоби, які не завдають шкоди чужим право охоронюваним інтересам, не допомагають, закон допускає вчинення зовні протиправних дій, для захисту своїх законних прав та інтересів, а також інтересів держави.. У цьому випадку закон надає перевагу діянню, яке наносить найменшу шкоду з усіх можливих, але достатню, щоб зупинити злочин.

Джерела небезпеки охоплюють собою і стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи, землетруси, урагани, тощо.), напади тварин. Небезпека заподіяння шкоди може породжуватися різними процесами:

А). технологічними;

Б). виробничими;

В). патологічними (наприклад, тяжке поранення потерпілого);

Г). фізіологічними, що відбуваються в людині (голод, холод).

Джерелом небезпеки є і діяльність (злочинна чи незлочинна) людини. Так, злочинне зазіхання на охоронювані інтереси держави та громадян часто виявляється у психічному (рідше фізичному) примусі зробити кримінально протиправне діяння під погрозою убивства, заподіяння шкоди здоров'ю. У цьому разі заподіяна шкода може бути менше, ніж відвернена.

Після вживання спиртних напоїв неодноразово судимий Д. запропонував Ш., інваліду II групи, піти до З. нібито для того щоб отримати в неї вина, маючи намір зробити злочин. Коли З. відмовила їм у продажі вина, Д. дістав ножа і замахнувся у бік З. Ш., побачивши це, злякався й вибіг з дому. У його відсутність Д. убив З., після чого під загрозою ножа змусив Ш. повернутися до будинку, знайти гроші потерпілої і витерти сліди, залишені на місці події.

Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суда СРСР зазначила, що дії Ш., що полягали у крадіжці грошей і приховуванні слідів вбивства, є злочинними, тому що Ш. не зробив ніяких дій задля усунення цього злочину. Ш. задля усунення небезпеки, що загрожувала його життя, змушений був погодитися зі злочинними вимогами Д. що на той час не бути усунуто іншими засобами, оскільки Ш. поступався Д. у силі і другий був озброєний ножем. Виконавши вимоги До., Ш. своїми діями завдав суспільству менш істотної шкоди, ніж наслідки, які настали б у разі реалізації загрози.

Небезпека, як правова підстава для крайньої необхідності повинна загрожувати певним інтересам (цінностям), котрі виступають тут як об'єкти в цій небезпеці. Закон істотно не обмежує коло названих інтересів, вони тотожні інтересам при необхідній самообороні. До їх числа ставляться, передусім, інтереси конкретної особи, а також інших громадян, яким загрожує небезпека (наприклад, їхнє життя, здоров'я, тілесна недоторканність, честь, гідність, особиста свобода, статева свобода, майнові, житлові, політичні та інші законні права та інтереси особи). Також право охоронюваними громадськими інтересами, яким загрожує небезпека, може бути нормальна діяльність підприємств, установ і організацій, безпека руху на залізничному, водному, повітряному, міському та іншому транспорті, громадська безпека, суспільний лад та ін. Нарешті, об'єктом можуть виступати інтересі держави: зовнішня безпека, обороноздатність, порядок управління, інтереси правосуддя, військова, державна таємниця, державне майно, та інше.

Небезпека характеризується тим, що повинна бути реальною, тобто наявною. Якщо небезпека, що загрожує право охоронюваним інтересам відсутня або, навпаки, вже реалізувалася в заподіяну шкоду - вона перестає бути правовою підставою для здійснення дій, що підпадають під крайню необхідність. Початкова мить виникнення небезпеки пов'язується не лише з тим, що загроза заподіяння шкоди реально стала втілюватися (наприклад, пожежа вже спалахнула, повінь затоплює селище, літак падає і т.д.), але й з тим, що виникла сама загроза заподіяння шкоди (наприклад, існує загроза затоплення, пожежі, аварії, смерті й т.д.).

3. Відповідальність при перевищенні меж крайньої необхідності

Умови правомірності крайньої необхідності прийнято розділяти на дві групи:

А). перша характеризує небезпеку, яку спричинила шкоду охоронюваним правам та інтересам та дії, та їх межі, за допомогою яких можна запобігти одним суспільно небезпечним наслідкам менш небезпечними.

Поняття «перевищення меж крайньої необхідності» з об'єктивної точки зору має місце у разі, якщо заподіяння шкоди, яка наносилась задля поменшання інших більш суспільно небезпечних наслідків відповідає характером і розміром (або навіть є більшим) відвернутій небезпеці. Наприклад, руйнація сусіднього будинку у випадку загрози пожежі, яка не почалася. За новим ККУ перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернута.. Цим визначенням закон розв'язав проблеми, що досі вважалися спірними: як кваліфікувати врятування свого життя або здоров'я з допомогою життя або здоров'я іншої особи. Ст. 39 ККУ дає однозначну відповідь: у такому разі присутнє очевидне перевищення меж крайньої необхідності.

З суб'єктивної точки зору перевищення меж крайньої необхідності буде лише за наявності навмисної провини, коли особа усвідомлює, що своїми діями завдає збитків, що є більшими ніж передбачувана загроза і свідомо допускає або прагне заподіяння такої шкоди.

Якщо дії особи не відповідають усім переліченим вище умовам, то заподіяне нею діяння перестає бути злочином. Якщо ж дії особи відповідають вище переліченим ознакам і вона допустила перевищення меж крайньої необхідності і заподіяла майнові збитки, шкоду здоров'ю життю чи будь-яку іншу шкоду, рівний чи більшу ніж відвернену, то такі дії визнаються злочином, а саме перевищенням меж крайньої необхідності. Проте стан крайньої необхідності, який існував під час заподіяння такої шкоди, є пом'якшувальною обставиною.

необхідність самооборона небезпека правомірність

4. Відмінності між крайньою необхідністю і необхідною самообороною

Крайня необхідність має низку подібних моментів із необхідною обороною. Їх зближує соціальна значимість, мети відповідних діянь та їх підстави. Разом з тим, які й істотно відрізняється один від одного.

Джерелом небезпеки при необхідної обороні є суспільно небезпечні дії людини. При крайній необхідності таким джерелом може бути як людські дії, так і руйнівні сили природи, нападу тварин і т.д.

При необхідної обороні шкода заподіюється тій особі, яка зазіхає на законні права та інтереси іншої особи або осіб. При крайній необхідності - 3й особі, не пов'язаній зі створенням небезпеки для інших осіб, їхнім правам, громадським інтересам.

Дії, що викликані застосуванням необхідної оборони перестають бути злочинними, якщо заподіяна шкода менше, що дорівнює чи більше ніж відвернена. Ця шкода лише повинна відповідати небезпечності посягання та обстановці захисту. Щодо крайній необхідності, то заподіяна шкода повинна бути завжди менше, ніж відвернена.

Необхідна оборона припускається і тоді, коли особа, що захищається мала можливість захистити державні, громадські, особисті інтереси, без заподіяння шкоди тому, хто посягає на ці інтереси і права. Стан крайньої необхідності автоматично зникає, якщо усунення небезпеки було можливе без заподіяння шкоди безпосередньо тій особі, що посягає на законні права та інтереси громадян, та держави або третім особам.

Але щоб краще зрозуміти і вміти розрізняти крайню необхідність, і необхідну оборону треба розглянути приклади необхідної оборони з судової практики. Приклад взятий с судової практики іншої держави, а саме Російської Федерації, але це не впливає на кваліфікацію цих дій в нашій країні, адже необхідна самооборона та її межі кваліфікуються абсолютно однаково як в ККУ так і в КК РФ.

По вироку районного суду м. Астрахані від 9 січня 2002 р. громадянин К. засуджений по ч. 1 ст. 108 (ст. 118 ККУ) і ч. 1 ст. 114 КК РФ (ст. 124 ККУ). Його визнано винним у навмисному вбивстві громадянина Д. і у навмисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень здоров'ю громадянин Т., скоєних при перевищенні меж необхідної оборони при наступних обставинах. 16 березня 2001 р. близько 23 години. на вул. Адмірала Нахімова м. Астрахані Т. і Д. перебували у стані алкогольного сп'яніння. Побачивши перехожого незнайомого К., Д. запропонував Т. його пограбувати. Т. і Д. зайшли за К. до під'їзду будинку. К. присів навпочіпки за вигином коридору і закурив. Д. підійшов до нього й спробував зняти з його руки каблучку й годинник. К., який с чинив опір він став бити руками і ногами в обличчя. Побачивши, що між К. і Д. відбувається бійка, Т. замахнувся на К. кулаком. Тоді К., прискаючи злочинні дії нападаючих і усвідомлюючи, що його оборонні дії відповідають діям нападаючих, наявним у нього в куртці складним ножем завдав удари Д. в живіт, ніж завдав йому ножове поранення черевної порожнини, що спричинило смерть, а Т. - намагався у живіт, але влучив у пахову область, відповідно завдавши тяжкої шкоди здоров'ю.

Судова колегія з кримінальних справ Астраханського обласного суду вирок залишила без зміни.

Заступник голови Верховного Суду РФ в протесті порушив питання скасування прийняття судових рішень та припинення справи через відсутність у діях К. складу злочину.

Президія Астраханського обласного суду 16 жовтня 2002 р. протест задовольнила, вказавши таке: у обґрунтування свого рішення щодо винності К. у вбивстві Д. і навмисному заподіянні тяжкого шкоди здоров'ю громадянина Т., скоєних при перевищенні меж необхідної оборони, суд посилався на показання обвинувачено К., потерпілого Т., законного представника потерпілого Т., представника потерпілого Д., свідка К., даних протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, речових доказів, висновків експертів, рапортів працівників міліції. Проте аналіз цих доказів не дає підстав зробити висновок про наявність у діях К. кримінально карного діяння.

Частиною 1 ст. 108 КК РФ (ст. 118 ККУ) передбачено кримінальну відповідальність за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. У ч. 1 ст. 114 КК РФ йдеться про кримінальну відповідальність за навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони. Проте, як засвідчують матеріали справи, у діях К. немає даних складів злочинів. Як показав К. у судовому засіданні, 16 березня 2001 р. близько 23 години, у під'їзді його будинку два хлопця збили його з ніг, намагалися зірвати з його руки кільце і годинник, а також продовжували бити саме руками і ногами по голові й обличчю. Разом із метою самозахисту витяг із кишені складаний ніж і почав ним відмахуватися, спираючись інший рукою на підлогу. Навмисно удари ножем не наносив, але під час самооборони, коли розмахував ножем, відчув, що зачіпає їх. Після цього хлопці втекли.

Потерпілий Т. у судовому засіданні показав, що вони з Д. надворі побачили К., і Д. запропонував пограбувати останнього, зокрема, зняти з нього кросівки. Він, Т., зайшов у під'їзд, де у тамбурі сидів К., пройшов вперед, і почувши зойк Д., з метою захисту друга, замахнувся на К. кулаком, після чого відчув удар у пах і втік.

Як пояснила свідок К., знайшла свого чоловіка внизу за вигином коридору під'їзду лежачим на підлозі. Разом з сусідкою вони підняли його й привели додому. Там вона побачила в руці чоловіка ніж. Він розповів, що у нього на під'їзді напали хлопці, почали бити, хотіли пограбувати, захищаючись, він відмахувався ножем.

Відповідно до висновків судово-медичних експертів, смерть Д. настала від крововиливу внаслідок колото-різаного поранення передньої черевної стінки справа з ушкодженням тонкого кишечника і клубової вени; у Т. виявлено ушкодження - яка проникає в черевну порожнину колото-різана рана лівої пахової області - визнане як те, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

У К., з висновку судово-медичного експерта, були ушкодження: синець лівого ока й крововилив в слизову губ, які завдані твердим тупим предметом з обмеженою поверхнею.

Як очевидно з протоколу слідчого експерименту, засуджений відтворив події, що відбулися 16 березня 2001 р. На думку фахівця, тілесних ушкоджень, виявлені у потерпілих, можна завдати при діях, зазначених К., тобто при розмахуванні ножем, сидячи на підлозі.

Вирок суду зазначив, що К. діяв у стані необхідної оборони, але перевищив її межі. На нього напали двоє. К., котрий перебував у стані алкогольного сп'яніння, за відсутності можливості стати на ноги, був у ситуації коли нападники мали перевагу. Оскільки співвідношення сил нападаючих і того хто оборонявся було нерівним, К. застосував ніж, усвідомлюючи, що у руках перебуває саме ніж, а не будь-який інший предмет він почав ним розмахувати, у нападників ніяких предметів не було. Встановлено, що Д. хотів викрасти майно, що належало К. Факт нанесення К. тілесних ушкоджень підтверджується укладанням експерта, показаннями дружини засудженого. Як вважав суд, у цій ситуації К., маючи на меті припинити злочинні дії нападаючих, не маючи можливості обрати інший, менш небезпечний спосіб захисту та, усвідомлюючи, що його дії відповідають діям нападників, умисно завдав тяжких тілесних ушкоджень Т. і вбив Д. Такий висновок суду з обстановки, у якій відбувалися зазначені дії, помилковий.

Відповідно до ст. 37 КК РФ ( ст. 36 ККУ) дії що вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищалася, або іншої особи або суспільних та державних інтересів від сусп. небезпечного посягання шляхом заподіяння, тому хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, то такі дії, якщо вони вчинені в межах необхідної самооборони, перестають мати злочинний характер.

Право на необхідну оборону мають усі абсолютно усі особи. Це їхнє право незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання іншим, суспільно небезпечним шляхом чи звернутися по допомогу до інших осіб чи органів державної влади.

З іншого боку, за змістом закону, вирішуючи питання про наявність чи відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, треба враховувати як відповідність чи невідповідність засобів нападу, так і характер небезпеки, що загрожувала особі, що захищалась, його сили та спроби зупинити зазіхання, і навіть всі інші обставини, які можуть спричинити реальне співвідношення сил нападника і особи, що захищалась. При скоєнні зазіхання групою осіб особа, що захищалась вправі застосувати до будь-кого з нападників такі міри захисту, які визначені небезпекою і характером дій усієї групи.

Побачивши у діях К. перевищення меж необхідної оборони, суд зовсім не дав оцінки характеру небезпеки, що загрожувала К., інтенсивності нападу й обстановці під час нападу. Висновок суду про перевищення К. меж необхідної оборони суперечить доказам, які є у справі. З викладеного можна припустити, що дії К. відповідали характером і ступенем суспільної небезпечності зазіханню, оскільки його життю і здоров'ю загрожувала реальна загроза із боку Д. і Т. Отже, не можна визнати обґрунтованим осуд К. за вбивство Д. і навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Т. при перевищенні меж необхідної оборони, тому судове провадження стосовно нього підлягає припиненню через відсутність у його діях складу злочину.

Висновок

Під час написання курсової роботи на тему «Крайня необхідність» я розглянув такі питання:

1). Які стосуються поняття і ознак крайньої необхідності. Поняття крайньої необхідності чітко визначено законодавством у ст. 39 ККУ - це заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі, також сусп. і держ. Інтересам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Що ж до ознак, які характеризують крайню необхідність, вони походять від самого поняття крайньої необхідності, тож слід виділити чотири основні ознаки, характеризуючи інститут крайньої необхідності. Перша ознака проявляється у заподіянні шкоди охоронюваним законом інтересам. Друга ознака не злочинності дій з усунення небезпеки становить своєчасність. Третя ознака не злочинності дій з усунення небезпеки полягає у вимозі, що загроза суспільним відносинам не бути усунута інакше, як шляхом заподіяння шкоди іншим право охоронюваним інтересам. Четверта ознака не злочинності дій з усунення загрози полягає у тому, що заподіяна шкода повинна бути менша, ніж відвернена.

2). Які стосуються умов правомірності крайньої необхідності і необхідної самооборони й перевищення меж крайньої необхідності. Це питання слід зазначити умови правомірності заподіяння шкоди, адже за відсутності хоча б однієї з цих умов - настає кримінальна відповідальність. Ці умови такі:

- мусить бути загроза законним прав і інтересам (життя, здоров'ю, власності тощо.);

- може бути джерело загрози: дії іншої особи, в тому числі і протиправні, теракт, епідемія, хвороба, стихійні лиха;

- наявність загрози;

- реальність;

- неможливість уникнути загрози без заподіяння шкоди;

- шкода причиняется не тим, хто створив загрозу, а третім особам;

- заподіяний шкода повинна бути менша за відвернену;

- не повинно бути перевищення меж крайньої необхідності.

У разі перевищення меж крайньої необхідності кримінальна відповідальність настає відповідно до ч. 2 ст. 39 ККУ.

3). Які стосуються розгляду різниці між крайньою необхідністю та необхідною обороною. Необхідно розрізняти крайню необхідність від необхідної оборони для того, щоб правильно кваліфікувати злочин. Попри те, що між ними багато спільного, існує низка відмінностей:

І. Необхідно оборона:

1. Є особа, що зазіхає на охоронювані законом, права та інтереси особи, суспільства, держави.

2. Шкода, яка усуває небезпеку повинна заподіюватись тому, хто посягає.

3. Шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

ІІ. Крайня необхідність:

1. Загрозлива небезпека будь-якого виду, яка загрожує особі, чи охоронюваним сусп. і держ. інтересам.

2. шкода наноситься третім особам.

3. Нанесена шкода повинна бути менша ніж відвернена.

4. Неможливість усунути шкоду іншими способами, які не наносять шкоди.

Якщо подивитись на початок моєї роботи, то можна побачити, що я поставив певні завдання для того щоб краще розібратися в цьому, дуже актуальному в наш час, питанні і винести для себе певні знання на майбутнє. А саме такі завдання:

1) детальне вивчення усіх умов правомірності дій, що виключають злочинність діяння, зокрема, крайньої необхідності та необхідної самооборони;

2). аналіз судової практики;

3). встановлення різниці між крайньою необхідністю й необхідною обороною;

4). детальний розгляд і вивчення відповідальності за перевищення умов крайньої необхідності.

Що ж, я вважаю, що в своїй роботі я виконав усі завдання, які були мною ж і поставлені. За допомогою цього я зміг дізнатися про особливості стану крайньої необхідності, а також необхідної оборони, зрозумів, що між є чітко визначені відмінності, не дивлячись на всю схожість, що дає мені змогу краще орієнтуватись у правових питаннях пов'язаних з цими станами.

Список використаної літератури

І. Нормативні акти:

1). Конституція України від 28 червня 1996 року.

2). Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 17 січня 2012 р.: (ОФІЦІЙНИЙ ТЕКСТ). -- К.: Паливода А.В., 2012.

ІІ. Спеціальна література:

1). Вереша Р.В., Туркевич І.К. -- Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: ЦУЛ, 2007.

2). Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. -- Кримінальне право України: спеціальна частина: Підручник -- К.: Юрінком Інтер, 2005.

3). Бажанов М.І., Сташис В., Тацій В. -- Кримінальне право України: загальна частина: Підручник. -- К. --Х.: Юрінком Інтер, 2002.

4). Дьомін Ю.М., Юлдашев С.О. -- Кримінальне право України: у питаннях і відповідях. -- К.: Мауп, 2005.

5). Кузнєцов В.О., Гіжевський В.К. -- Кримінальне право України (повний курс в схемах і таблицях). Навчальний посібник. -- К.: Кондор, 2005.

6). Радога А.І. -- Кримінальне право РФ: загальна частина. Підручник. -- М.: ИНФРА, 2004.

Размещено на Allbest.ru