Джерела адміністративного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття джерел адміністративного права України

2. Види джерел адміністративного права України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Упродовж двадцяти років незалежності в Україні сформувалась якісно нова національна правова система. З прийняттям Конституції України розпочався новий етап розвитку українського суспільства, основними ознаками якого є демократія, політичний та економічний плюралізм. Головним конституційним завданням діяльності органів держави тепер є забезпечення прав і свобод особи та громадянина, що потребує оновлення всієї правової системи, приведення її у відповідність до норм Основного Закону, правил та принципів міжнародного співтовариства. У цьому процесі важливим є реформування публічних галузей права, серед яких чільне місце належить адміністративному, оскільки його нормами безпосередньо регулюються питання реалізації завдань і функцій держави. держава право адміністративний громадянин

Водночас на сьогодні зберігає свою актуальність проблема належного теоретико-методологічного забезпечення процесів розвитку системи сучасних джерел адміністративного права України в умовах політико-правової реформи.

Науково-теоретичною базою роботи є праці вітчизняних вчених у галузях теорії права, конституційного та адміністративного права, зокрема: С.Г. Стеценко, В.Б. Авер'янова, В.К. Колпакова, О.В. Константий та інші.

Метою роботи є з'ясування сутності та змісту сучасних джерел адміністративного права України і їх системи, а також виявлення чинників, які впливають на розвиток системи сучасних джерел конституційного права України.

1. Поняття джерел адміністративного права України

Розглядаючи об'єктивне право, необхідно одним з перших розглянути питання про джерела права. Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві.

Джерело права - це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в обєктивовану реальність. Право як обєктивована реальність існує в певних формах. Без такої обєктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права - явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших - в письмових актах, документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це - акти, документи, традиції, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел. [5]

Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Джерелами адміністративного права називають правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.

Під цим терміном розуміють офіційно визнані державою правові форми вираження і закріплення адміністративно-правових норм.

Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів. [5]

- різноманіття - ними можуть бути як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти;

- переважну більшість становлять підзаконні нормативно-правові акти;

- містять як матеріальні, так і процесуальні норми права;

- часте внесення змін і доповнень. [1]

Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає й різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, статути, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність.

За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи. [4]

Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.

Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією органами виконавчої влади.

Отже, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.

За своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі відповідної поведінки органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні органи, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями.

2. Види джерел адміністративного права України

Система джерел адміністративного права України представлена міжнародно-правовими угодами, Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. [1] Див. Додаток 1.

1. Міжнародні джерела адміністративного права.

Про міжнародні джерела адміністративного права почали згадувати впродовж останніх років, коли Україна стала на шлях інтеграції до Світового та Європейського Співтовариства і відобразила це прагнення в положеннях ст. 9 Конституції. Там, зокрема, зазначено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Прикладами можуть слугувати:

а) Угода між Урядом України та Урядом Республіки Індія про сприяння та взаємний захист інвестицій, ратифікована Законом України від 3 квітня 2003 р. №719-ІV;

б) Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р. Визнана Україною - ЗУ від 1 червня 2000 р. № 1762-ІІІ "Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків";

в) Угода між Міністерством культури і туризму України та Міністерством культури і масових комунікацій Російської Федерації про співробітництво в галузі культури від 22 грудня 2006 р. [1]

2. Конституція України - має для адміністративного права установчий характер, оскільки містить ряд приписів, які є вихідними для даної галузі права. Так, вони визначають статус Президента, структуру Уряду, закріплюють систему органів державної виконавчої влади тощо. Також саме норми Конституції визначають основи адміністративно-правового статусу громадян, встановлюють їхнє право на участь в управлінні державними справами. [2]

3. Закони - є найістотнішим джерелом адміністративного права в міру того, наскільки вони містять норми, що стосуються цієї галузі, закріплюють механізм реалізації державної виконавчої влади, інших органів держави.

Закони в демократичній державі повинні слугувати головну за значущістю частину нормативно-правових актів, оскільки вони призначені для регулювання найважливіших питань суспільного життя.

Серед законів, що є джерелами адміністративного права, можна виділити кодифіковані й інкорпоровані. До кодифікованих законів відносять:

- Кодекс України про адміністративні правопорушення. Його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності. Запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі й гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством;

- Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних суддів і порядок здійснення адміністративного судочинства;

- Митний кодекс України, що визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захист прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. [1]

Інкорпоровані закони, у свою чергу, можуть бути органічними та звичайними. До органічних законів як джерел адміністративного права можна віднести: Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р., Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 p., Закон України "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 р., Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 p., Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 p. тощо.

До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять: Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р., Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р., Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. тощо.

4. Підзаконні нормативно-правові акти становлять основний кількісний масив джерел адміністративного права, і їх можна визначити як акти, що приймаються на основі законів із метою конкретизації положень законів та закріплення механізмів їх реалізації.

Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окремі норми чи інститути законів, розглядаються деякими авторами як правові акти державного управління. На думку В.К. Колпакова, акти управління характеризуються за двома особливостями - як правові і як управлінські джерела. Вони мають між собою діалектичний зв'язок.

Їх визначають з трьох найпоширеніших позицій:

а) як форми управлінської діяльності держави;

б) як документи, що походять від компетентних органів;

в) як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів. [3]

В адміністративному праві, на відміну від інших галузей права (цивільне, кримінальне, кримінально-процесуальне), підзаконні нормативно-правові акти відіграють суттєву роль. Це пов'язано з тим, що органи виконавчої влади здійснюють значну роботу у сфері правотворчості, яка є необхідною для врегулювання великої кількості суспільних відносин у рамках предмета адміністративного права. Закони (як основа правового регулювання) не містять положень, покликаних регулювати детальні, конкретні питання, - вони визначають своєрідну загальну стратегію регулюючого впливу. Вказана обставина свідчить про необхідність здійснення якісного контролю за відомчою нормотворчістю органів виконавчої влади з метою недопущення появи положень, які суперечать положенням законів, обмежують права, свободи та законні інтереси громадян, посилюють адміністративне втручання в життя суспільства.

· Постанови Верховної Ради України регулюють невідкладні питання, віднесені до компетенції законодавчого органу держави. Саме за допомоги постанов парламент оперативно реагує на ті чи інші актуальні питання сучасності. Також за допомоги вказаних постанов вводяться в дію нові закони, скасовуються та вносяться зміни до вже прийнятих законів. Прикладами можуть слугувати постанови Верховної Ради України від 21 грудня 2006 р. № 513-У "Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки ефективності функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку в Україні" або від 12 січня 2007 р. № 601-У "Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для вивчення питань аналізу стану додержання Конституції та законів України у нормотворчій та правозастосовчій діяльності державних органів, посадових осіб, інших суб'єктів владних повноважень". [2]

· Укази Президента України торкаються реалізації його повноважень, визначених у ст. 106 Конституції України. За допомоги указів Президент України реалізує свої повноваження, зокрема й у сфері виконавчої влади. Прикладами актів Президента України, які є джерелом адміністративного права, є укази Президента України від 6 липня 2004 р. № 752/2004 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління вугільною галуззю та її розвитку" або від 26 січня 2007 р. № 47/2007 "Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан".

· Постанови Кабінету Міністрів України - вищого органу виконавчої влади в державі приймаються на підставі ст. 116 Конституції України та є обов'язковими для виконання. Постанови присвячено регулюванню різноманітних питань економічної, соціально-культурної та адміністративно-політичної сфер суспільного життя. Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2004 р. № 942 "Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації спеціальних харчових продуктів і висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи на продовольчу продукцію" або від 25 січня 2007 р. № 60 "Про утворення Державної інспекції з контролю якості вугільної продукції" спрямовано на вирішення конкретних актуальних питань життєдіяльності держави.

· Акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (АРК) є окремим видом джерел адміністративного права, оскільки це пов'язано з особливостями адміністративно-територіального і політичного статусу Автономної Республіки Крим у складі України. Вказані органи є правомочними регулювати питання місцевого значення. Верховна Рада АРК приймає Конституцію АРК (яка потребує затвердження Верховною Радою України), рішення та постанови. Своєю чергою, Рада міністрів АРК приймає постанови. Прикладом може слугувати постанова Ради міністрів АРК від 22 грудня 2006 р. № 830 "Про видачу ліцензій на здійснення будівельної діяльності в Автономній Республіці Крим".

· Акти центральних і місцевих органів виконавчої влади як джерела адміністративного права представлено у вигляді наказів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також у розпорядженнях голів місцевих державних адміністрацій. Нормативні акти центральних органів виконавчої влади називають відомчими, оскільки їхні положення звичайно поширюються на суспільні відносини, що виникають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства чи відомства. Своєю чергою, голови місцевих державних адміністрацій мають право в одноособовому порядку в межах своїх повноважень видавати розпорядження, обов'язкові для виконання на певній території. Приклад акта центрального органу виконавчої влади - наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 4 серпня 2006 р. № 2681 "Про затвердження Порядку преміювання працівників штатних збірних команд України". Своєю чергою, прикладом акта місцевого органу виконавчої влади є розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 15 грудня 2006 р. № 493 "Про закриття навігації на водних об'єктах області у 2006 році".

· Рішення органів місцевого самоврядування. Як приклад можна навести рішення Київської міської ради від 31 жовтня 2006 р. № 141/198 "Про затвердження Порядку погодження та підготовки до затвердження містобудівної документації в місті Києві".

· Накази керівників державних підприємств, установ, організацій.

· Акти територіальних громад та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми. [1]

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в міжнародних угодах, Конституції, законодавчих актах, постановах уряду, нормативних наказах, інших нормативних актах державних структур, а також у рішеннях місцевих рад та їхніх виконавчих органів. Усі вони є джерелами адміністративного права.

До джерел адміністративного права належать не тільки нормативні акти, а й затверджені ними кодекси, статути, правила і т. ін., що регулюють управлінську діяльність.

Висновки

Таким чином, джерело адміністративного права - це акт суб'єкта публічного управління, що регулює виконавчо-розпорядчу діяльність і складається з адміністративно-правових норм.

Якщо такий акт, поряд з нормами адміністративного права, містить норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що містить адміністративно-правові норми.

Усі джерела адміністративного права мають свої особливості й різняться між собою. Ці відмінності найчастіше зумовлені такими обставинами: а) цільовою спрямованістю і змістом норм; б) їх юридичною чинністю; в) масштабом дії норм; г) правовим статусом адресатів та ін.

Сукупність джерел адміністративного права є специфічною системою, компоненти якої пов'язані між собою. Ознаки системи джерел адміністративного права такі:

а) усі вони основані на нормах Конституції та законів, що мають юридичну чинність;

б) нормативні акти вищих органів слугують юридичною базою для нормативних актів органів нижчого підпорядкування, що також є джерелами адміністративного права;

в) нормативні акти вищих органів, як джерела адміністративного права, мають більшу юридичну силу і масштаб дії порівняно з актами, що приймаються суб'єктами нижчого підпорядкування. [3]

Список використаних джерел

1. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2008. - 624.

2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). - К.: Видавництво "Юридична думка", 2004. - 584 с.

3. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. -

4. Константий О.В. Джерела адміністративного права України: Монографія. - К.: Укр. Агентство інформації та друку "Рада", 2005. - 120с.

5. Погорілко В. Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник. - К.: Правова єдність, 2010. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru