Норма права та стаття нормативно-правового акту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему

Норма права та стаття нормативно-правового акту

Зміст

Вступ

1. Поняття норми права, її основні ознаки та види

2. Поняття статті нормативно-правового акту, її зміст

3. Способи викладення норм права у статтях нормативно-правових актів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність обраної теми курсової роботи зумовлена тим, що на певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Так, неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство.

Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого "обертаються" її елементи і з'являються її ознаки.

Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона (норма права) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

Об'єктом курсової роботи є норми права в системі соціальних норм.

Предметом є саме норма права та стаття нормативно-правового акту.

Метою роботи є висвітлення, на основі теоретичних поглядів вчених-юристів та філософів, трактувань про норму права та статтю нормативно-правового акту.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

1. Описати поняття норми права, її основні ознаки та види.

2. Надати визначення поняттю статті нормативно-правового акту, описати її зміст.

3. Проаналізувати способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів.

1. Поняття норми права, її основні ознаки та види

право нормативний соціальний держава

Норма права - це основа системи соціальних норм. У сучасній юридичній науці норма права визначається як обов'язкове для всіх правило поведінки, установлене державою, підтримуване її примусовою силою і закріплене в офіційних державних актах.

Норма права характеризується переліком істотних ознак, що відрізняють її від інших правових явищ. Насамперед, вона являє собою загальнообов'язкове правило поведінки і наказує правильний з погляду суспільства і тому обов'язковий для всіх індивідів образ дій. У той же час норма права - це не будь-яке правило поведінки, а тільки таке, котре встановлено державою і допускає можливість державного примусу у випадках його порушення.

Норма права - це також формально-визначене правило поведінки, що виявляється в чіткому визначенні обсягу прав і обов'язків, конкретних указівках на наслідки її порушення. Будь-яка норма права закріплена в статті, главі, розділі офіційного документа - нормативному правовому акті.

Норма права, будучи цеглинкою правової системи, має в той же час різну структуру, спеціалізацію, складаючись у галузі й інститути права Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. - М.: Юрист. - 1999. - с.191..

Багато правознавців звертають увагу на те, що норма права характеризує міру волі волевиявлення і поводження людини, і її найбільша ефективність досягається при збігу цілей окремої особистості і суспільства, сполученні загальнолюдських і соціально-групових інтересів.

А.Б. Венгеров Теория государства и права / Под ред. А.Б. Венгерова. - М.: Норма. - 1995. - с. 153. виділяє крім загальобов'язковості, формальної визначеності, системності, можливості державного примусу також такі ознаки правової норми, як неперсоніфікованість, багаторазовість застосування. Інші автори додають до цього типовість, відображення найбільш важливих цінностей суспільства, соціальної групи чи особистості.

Виникнення правової норми - це тривалий процес. Він починається з того, що в реальному житті у визначених ситуаціях потреби, інтереси конкретних людей і різних соціальних груп починають зіштовхуватися один з одним, викликаючи економічні, політичні, ідеологічні, релігійні й інші протиріччя. Усвідомлення цих протиріч і природні спроби їхнього вирішення приводять у кінцевому рахунку до виробітку правової норми як прийнятного для даного часу і суспільства способу регулювання конфліктних ситуацій, що забезпечує нормальне життя людей.

Основними ознаками норми права як форми (міри, масштабу) є загальний характер, системність, формальна визначеність.

Загальний характер норми права означає, що вона є постійно діючим правилом правової регуляції визначеного виду суспільних відносин. Дія норми права не вичерпується її однократним застосуванням.

Загальний характер норми права по-різному виражається і виявляється в різних системах права. Так, у системах права романо-германської правової родини під нормою права мається на увазі загальне правило абстрактного характеру, позитивно-правовий зміст якого в абстрактно-загальному виді (без зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком, регульованим нормою) виражено в чинному законодавстві (позитивному праві).

У системах же "загального права" (прецедентного права) під нормою права мається на увазі загальне правило прецедентного (казусного) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено в рішенні однієї з вищих судових інстанцій по конкретній справі. Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при рішенні всіх інших подібних справ.

Системність норми права найбільше чітко і послідовно виражена в нормах абстрактного характеру, що являють собою систему з трьох структурних елементів (диспозиції, гіпотези і санкції). Причому така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для всього позитивного права як системи норм.

Системне значення норм прецедентного характеру виявляється в тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального (судового) права, розглядаються як "власне право" у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для діючих у їхніх рамках абстрактних норм.

Формальна визначеність норми права абстрактного характеру представлена в її системній конструкції (з диспозиції, гіпотези і санкції), що виражає логіку правової регуляції і, отже, є логічно визначеною формою.

Форма правової норми (системна єдність її елементів) не залежить від фактичного матеріалу позитивного права (від його конкретних положень), що складає зміст її структурних елементів. Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридико-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній формі - у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення.

У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.

Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) - по загальній системній моделі норми права - з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридико-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності) Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. - М.: Норма. - 2000. - с. 394-396.

Перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру - норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, "роботу", що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки - норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності .

3. Правило поведінки загального характеру - норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки надавально-зобов'язального характеру - норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язку на інші (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальну визначеність норма права здобуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в строго встановленому порядку, - норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в границях їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна чи скасування дії.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примуса, - держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примуса до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд з цим норма права має внутрішній зміст:

- є мірою волі і справедливості;

- є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;

- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. -- Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - с. 298-299..

Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, уся розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.

В.Н. Хропанюк Хропанюк В.Н. Теория государства и права. - М.: Юрист. - 1995. - с. 325., наприклад, класифікує норми:

по галузях права - державне, адміністративне, цивільне право і т.п;

по функціях, що виконують норми права - регулятивні, охоронні;

по характеру правил, що містяться в нормах права правил поводження - зобов'язуючі, забороняючі, уповноважувальні;

по ступеню визначеності - абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні;

по колу осіб - загальні і спеціальні;

спеціалізовані - закріпляючі, дефінітивні, норми принципу.

В.І. Леушин Леушин В.И. Юридическая практика в системе общественных отношений. - Красноярск, 1987.- с. 290. і В.Д. Перевалов Перевалов В.Д., Югов А.А. Проблемы теории и практики законотворческого процесса в Российской Федерации // Российский юридический журнал. - 1993. - №2, с. 35. пропонують трохи іншу класифікацію.

По суб'єктах правотворчості вони розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів представницької державної влади, виконавчої державної влади і судової державної влади. В другому випадку норми приймаються безпосередньо населенням (сільський схід, всенародний референдум).

Наступний їхній критерій - соціальне призначення і роль норми в правовій системі. На цій основі норми підрозділяються на установчі (норми-принципи), регулятивні (норми - правила поведінки), охоронні (норми - стражі порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

О.Ф. Скакун Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. -- Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - с. 299 класифікує норми права в такий спосіб.

Норми права по предмету правового регулювання (чи по галузях права) - норми конституційного, адміністративного, карного, цивільного, трудового, екологічного права й ін.

Норми права за методом правового регулювання (чи за формою закріплення бажаного поводження суб'єктів права) - імперативні та диспозитивні.

Імперативні - норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії, що не допускають ніяких відхилень від вичерпного перерахування прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні - норми, що передбачають державою варіант поводження, але надають можливість сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Вони заповнюють відсутню угоду і діють тільки тоді, коли сторони регульованих відносин не установили для себе іншого правила, не домовилися по даному питанню (розпізнаються по формулюваннях: "при відсутності іншої угоди", "якщо інше не встановлене в договорі" і ін.). Інакше: диспозитивні норми надають волю вибору поводження.

Норми права за характером впливу на особистість - заохочувальні та рекомендаційні.

Заохочувальні - норми, що встановлюють міри заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поводження суб'єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (напр., правила виплати премій).

Рекомендаційні - норми, що установлюють варіанти бажаного з погляду держави поводження суб'єктів.

Норми права за субординацією в правовому регулюванні - матеріальні та процесуальні

Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, не можна здійснювати вбивство.

Норма процесуального права - норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд і т.п.

Призначення процесуальної норми - установити процедуру, "регламент" здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права похідні від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють уже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, потрібні для реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

-- матеріальними умовами життя суспільства;

-- особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно зв'язані і потреби якої обслуговують.

Усі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, що наділені владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам і ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

- змістом, що виражається у своєрідності їхніх розпоряджень;

- особливостями адресата;

- структурою побудови.

Норми права по суб'єктах правотворчості - норми органів представницької влади, норми глави держави, норми органів виконавчої влади та норми суспільних об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств.

Норми права за дією в просторі - загальні (загальнодержавні) та місцеві (локальні).

Норми права за дією в часі - постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії).

Норми права за дією на коло осіб - загальні (діють на всіх однойменних суб'єктів, наприклад, на всіх громадян), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів) та виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права) - (правила поведінки) та о (стражі порядку).

Регулятивні норми установлюють права й обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок вступу до шлюбу).

Охоронні норми установлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них - дозвільні (уповноважувальні), зобов'язуючі та забороняючі.

Дозвільні - норми, що вказують на можливість робити визначені дії, що наділяють суб'єктів визначеними правами (напр., подавати позов у суд, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: "вправі", "має право", "може".

Зобов'язуючі - норми, що вказують на необхідність робити визначені дії, що наділяють суб'єктів визначеними обов'язками (напр., представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова "зобов'язаний", "повинний".

Забороняючі - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій визначеного роду, що встановлюють заборони (напр., не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється бути опікунами і попечителями; забороняється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами "забороняється", "не вправі", "не може".

Крім зазначених видів загальних норм права, маються так називані спеціалізовані (похідні) норми. Це - нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження "нестандартного" характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно властиві класичний моделі норми права.

Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичній моделі норми права.

Спеціалізовані норми права не можуть виступати регулятором суспільних відносин, а відтак виконують допоміжну роль.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права? Це:

- необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент);

- переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.

1. Ідея > норма > відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. Відносини > ідея > норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Ознаки спеціалізованих норм:

1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

На відміну від класичних норм права, спеціалізовані норми права:

- виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;

- позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису;

- виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням, тому вони можуть бути поділені на норми-засади, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції, декларативні-норми, оперативні норми, норми-строки, колізійні норми та інші.

Види спеціалізованих норм права:

1. Норми-засади - це правові приписи, які закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах.

2. Норми-принципи - це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві. Нормою-принципом є, наприклад, норма закріплена в ст. 5 КУ, в якій зазначено, що Україна є республікою, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

3. Визначально-установчі норми - це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права. Визначально-установчою нормою є, наприклад, норма закріплена в ст. 1 ЦКУ. В ній визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

4. Норми-дефініції - це норми, які містять повне або часткове визначення юридичних понять чи інших категорій. Наприклад, ст. 102 КУ: "Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина".

5. Декларативні норми - норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

6. Оперативні норми - норми, які визначають порядок, час набрання чинності, подовження чи припинення дії окремих норм права. Наприклад, ч. 5 ст. 94 КУ: "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування".

7. Норми-строки - це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків - це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини).

8. Колізійні норми - норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативно-правовими актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами). Наприклад, п. 9 р. 15 КУ: "Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування".

2. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст

Зовнішнє вираження правових норм - це їхнє закріплення в офіційних документах, тобто в нормативних правових актах. Нормативний правовий акт - одне з основних джерел права в сучасному світі. Більшість правових норм, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини, містяться саме в нормативних правових актах. Правові звичаї, судові й адміністративні прецеденти відіграють допоміжну роль у регулюванні суспільних відносин.

Класифікація нормативних правових актів залежить від вибору критерію. За суб'єктами правотворчості виділяються акти органів представницької влади (закони, постанови, рішення) і органів виконавчої влади (укази, постанови, накази); за юридично чинністю - законодавчі і підзаконні; за ступенем систематизації - прості і кодифіковані; за сферою дії - федеральні, акти суб'єктів Федерації, акти органів місцевого самоврядування, локальні нормативні акти; за часом - постійні і тимчасові Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. -- М.: Юрист, 1999. - с.196..

Основні структурні елементи нормативно-правового акта Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. -- Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - с.340.:

1. Преамбула - вступна частина загальний вступ без статей (не утримуючий норм права), у якому дається обґрунтування закону, визначаються мета, задачі і часом формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко;

2. Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть підрозділятися на частині, а пункти на абзаци і підпункти. І статті, і частини, з яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статті - "ст.", а частини (абзаци) статей - "ч.". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, називаються пунктами;

3. Глави - маються у великих за обсягом нормативно-правових актах;

4. Розділи - поєднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти поєднуються в розділи, а розділи - у глави;

5. Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс підрозділяються на дві частини: Частина Загальна і Частина Особлива.

Основний структурний елемент нормативного акта - стаття. Співвідношення норми права і статті закону залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) звичайно правова норма укладена в одній статті, чим полегшується її сприйняття;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібно кілька статей;

3) іноді в одній статті міститься кілька норм права.

Навіть у випадках, коли юридична норма і стаття закону (нормативно-правового акта) не збігаються за обсягом, остання завжди є логічно (і граматично) завершеним реченням, яке виражає певне нормативне судження, "деонтичну" (зобов'язальну) думку законодавця. Тому змістом будь-якої статті закону є так чи інакше припис законодавця (котрий, як було з'ясовано, може не "дорівнювати" юридичній нормі в її повному, тобто триелементному обсязі).

Нормативно-правовий припис - вміщене у статті нормативно-правового акта логічно і граматично завершене деонтичне судження загального характеру.

Отже, стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка - у повному обсязі, а частіше - у неповному), так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма "організовується", будується. Такий припис, складаючи первинну клітину змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми - або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези і санкції Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. с. 125..

Крім юридичних норм або їх частин - юридичних приписів, - в окремих статтях нормативно-правового акта можуть вміщуватись і ненормативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історичних ситуацій, станів, правотворчі цілі, завдання законодавства тощо). Тому із цієї причини система законодавства (як система нормативно-правових актів) і система права (як система державно-обов'язкових правил поведінки загального характеру) не однакові за обсягом: перша - ширша, більш "об'ємна" аніж друга.

3. Способи викладення норм права у статтях нормативно-правових актів

Перш ніж розпочати аналіз способів викладення норм права у статтях нормативно-правових актів вважаємо за доцільне звернутися до вчень про структуру норми права. Так, "структура правової норми - це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю". Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К., 2004., - С. 91.

Структури (а їх декілька) у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов'язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям "прийнятно-неприйнятно".

Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом "сприйнятно-несприйнятно" переросло у відносини по критеріям "можна-неможна" (право), "добре-погано", "добро-зло" (мораль).

З позиції філософії структура - це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв'язана із системою. Характеристика об'єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу.

Філософське поняття структури потрібно ув'язати із специфікою правових явищ, з їх природою, змістом, соціальним призначенням і місцем в системі права.

Аналіз норми за структурою сприяє з'ясуванню смислу правила поведінки, що в ній міститься, а це, в свою чергу, допомагає правильній реалізації норми, зміцненню законності й правопорядку, тобто досягненню того, заради чого існує право.

Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма - норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, захистна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.

Найбільш актуальною є проблема структури норми-правила поведінки.

Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних (але не індивідуалізованих) суб'єктів в реальному суспільному житті є:

- норми-дозволи;

- норми-приписи (зобов'язування);

- норми-заборони.

В теорії права докладно обґрунтовано дві різні концепції структури норми: двоелементна (двочленна, дволанкова) та триелементна (тричленна, три ланкова).

Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).

Диспозиція - центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:

- визначені - закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

- не повністю визначені - вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

- відносно визначені - вказують на права і обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

- альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.

2. За способом викладення:

- проста - правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

- описова - правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов'язки учасників відносин;

- бланкетна - закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

- відсильна - аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.

3. За складом:

- прості - містять одне правило поведінки;

- складні - містять два або більше обов'язкових правил поведінки;

- альтернативні - містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.

Гіпотеза - структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза - невід'ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами - громадянами, та їх об'єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

- визначена - вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

- відносно визначена - обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

- абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

- казуальні - визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

- прості - містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

- складні - містять дві або більше обов'язкових обставин, за якими пов'язується дія правової норми;

- альтернативні - чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Санкція - це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції - створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

1. За ступенем визначеності:

- абсолютно визначені - чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

- відносно визначені - межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

- альтернативні - вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;

- посилкові - містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

2. За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

3. За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

Залежно від наявності чи відсутності у статті нормативноправового акту всіх структурних елементів правової норми розрізняють прямий, відсильний і бланкетний способи їх викладення.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

повна (пряма),

відсильна,

бланкетна.

Повна. У статті містяться всі необхідні елементи норми права без відсилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: У випадку припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його родини (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити займане приміщення. У випадку відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що грозять обвалом, - в адміністративному порядку.

Відсильна. У статті містяться не всі елементи норми права, але є відсилання до інших статей цього акта, де маються відсутні відомості. Наприклад, ст. 138 "Оголошення розшуку обвинувачуваного" Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, у відношенні якої винесена постанова про залучення її в справі в якості обвинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. При наявності основ, передбачених у ст. 155 дійсного Кодексу, слідчий може обрати у відношенні розшукуваного обвинувачуваного запобіжний захід у виді утримання під вартою.

Бланкетна. У статті міститься відсилання не до якогось конкретного нормативного розпорядження даного закону, а до іншого нормативному акту. Такого роду стаття являє собою "бланк", що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 р. указуються: "Відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України". Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і загальним "бланкетним" образом передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - с. 316-317.:

казуїстична - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом визначених фактів, випадків, ознак і ін.;

абстрактна - зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

Висновки

Метою обраної теми курсової роботи було висвітлення, на основі теоретичних поглядів вчених-юристів та філософів, трактувань про норму права та статтю нормативно-правового акту.

Так у першому розділі нашої роботи було описано поняття норми права, її основні ознаки та види, що дозволило з'ясувати, що норма права - це загальнообов'язкове, певне-формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру волі і справедливості відповідно до суспільними, груповими й індивідуальною інтересами (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примуса. Норма права є мірою волі і справедливості; є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві; має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах. Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, всю розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.

У другому розділі роботи ми надали визначення поняттю статті нормативно-правового акту та описати її зміст. Так, нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Чи інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми. Було з'ясовано, що основний структурний елемент нормативно-правового акта - стаття. Співвідношення норми права і статті залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки. Змістом будь-якої статті є припис законодавця. стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми, так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма "організовується", будується.

Третій розділ роботи дозволив проаналізувати способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів. Для проведення цього аналізу було описано структури правової норми та структурні елементи норми права. Структура правової норми - це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю. Структури у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Було з'ясовано, що з позиції філософії структура - це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв'язана із системою. Аналіз норми за структурою сприяє з'ясуванню смислу правила поведінки, що в ній міститься, а це, в свою чергу, допомагає правильній реалізації норми, зміцненню законності й правопорядку, тобто досягненню того, заради чого існує право. Структура норми залежить від її характеру. Так, до визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма - норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки. Незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові елементи: диспозиція, гіпотеза і санкція. Все вищезазначене у третьому розділі роботи дозволило надійти висновку про те, що залежно від наявності чи відсутності у статті нормативно-правового акту всіх структурних елементів правової норми розрізняють прямий, відсильний і бланкетний способи їх викладення.

Таким чином, як загальний висновок до представленого дослідження можна зазначити, що норма права являє собою науковий, об'єктивно обґрунтований припис - модель суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.

Загальний характер норми права не виходить з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, яке об'єктивно існує в чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.

В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх "істинності", впорядкування їх структури та системи в цілому.

Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм - зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, які дозволяють дійти вдосконалення норм права, є:

1. Чітке відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової побудови.

2. Відповідність норм права умовам моралі та правосвідомості.

3. Додержання умов системності (непротирічь) та інших закономірностей діючої системи права при прийняті нових норм.

4. Врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Список використаних джерел

Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. - М.: Юрист. - 1999. - 272 с.

Леушин В.И. Юридическая практика в системе общественных отношений. - Красноярск. - 1987. - 435 с.

Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К. - 2004.

Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. - М.: Норма. - 2000. --

552 с.

Перевалов В.Д., Югов А.А. Проблемы теории и практики законотворческого процесса в Российской Федерации // Российский юридический журнал. - 1993. - №2.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 176 с.

Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - 704 с.

Теория государства и права / Под ред. А.Б. Венгерова. - М.: Норма - 1995. - 420 с.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права. - М.: Юрист. - 1995. - 545 с.

Размещено на Allbest.ru