Адміністративна юстиція

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПИТАННЯ 1. АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНА КВАЗІЮСТИЦІЯ

1.1 Адміністративна юстиція: поняття й види

1.2 Визначення поняття квазіюстиція

ПИТАННЯ 2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, СТАТУС, ЗАВДАННЯ АГЕНЦІЙ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, ФОРМИ ЇХ ВЗАЄМОДІЇ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ, ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ

2.1 Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політики

2.2 Взаємодії Агенцій регіонального розвитку з органами влади, джерела фінансування

Задача 1

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Нині у суспільному житті неможливо відшукати хоча б одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив держави. Цей вплив реалізовується в життя відповідними органами виконавчої влади у відповідних формах управління. Адже, у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою всіх важелів організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку.

Державно-управлінська діяльність завжди була і є необхідною. Головне полягає в обов'язкових змінах форми цієї діяльності, що диктуються умовами суспільного життя.

Для забезпечення нормального функціонування всіх інститутів держави не досить ухвалення законів і інших нормативних актів, необхідно забезпечити їх реалізацію, виконання.

Роботу по реалізації правових положень здійснюють численні державні органи і органи місцевого самоврядування шляхом застосування різноманітних засобів, що одержали назву «методи». Метод - це спосіб, прийом, засіб досягнення мети. У державному управлінні під методом розуміють засоби практичної реалізації завдань і функцій виконавчої діяльності органів управління. Інакше кажучи, метод управління - це засіб здійснення управлінських функцій, впливу суб'єкта управління на об'єкт (колектив, групу осіб або одну особу).

1. АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНА КВАЗІЮСТИЦІЯ

1.1 Адміністративна юстиція: поняття й види

Адміністративна юстиція це особливий порядок дозволу адміністративно-правових суперечок, при якому судові або інші спеціальні державні органи розглядають скарги на дії органів державного управління і виносять відповідні ухвали. В багатьох зарубіжних країн система адміністративної юстиції склалася ще в другій половині XIX в. В даний час її органами є або спеціальні адміністративні суди (Франція, ФРН, Швейцарія та ін.), або загальні в поєднанні з відомчими адміністративними суднами (США, Великобританія та ін.). Іноді реалізується особливими структурними підрозділами в рамках органів виконавчої влади або судів загальної юрисдикції.

Метою інституту адміністративної юстиції - обов'язкового елементу правової держави є забезпечення законності в державному управлінні і охорона прав і свобод особи. Для дослідження інституту адміністративної юстиції необхідно визначити значення термінів «адміністративна юстиція» і « адміністративне судочинство». Словосполучення «адміністративна юстиція» об'єднує в собі два поняття: «administratio» і «justitia».

«Administratio» в перекладі з латинського означає «управління», «завідування», «керівництво»; «justitia» - «справедливість», «правосуддя», «судове відомство» [4, с.83].

Багатоваріантність перекладу даного терміну породжує різночитання в його тлумаченні: з одного боку, під терміном «адміністративна юстиція» розуміють правосуддя по адміністративних справах, у справах управління; з іншою -- дане словосполучення служить для позначення адміністративно-судової установи або спеціального адміністративного суду; існує ще і третій варіант тлумачення вказаного терміну, коли під адміністративною юстицією розуміється особливий процесуальний порядок розгляду суперечок у сфері управління, тобто порядок адміністративного судочинства.

Найважливішою характеристикою інституту адміністративної юстиції, з погляду матеріального критерію, є наявність правової суперечки у сфері державного управління з приводу незаконності будь-якої дії, бездіяльності або рішення органу державного управління, який є обов'язковою стороною в даній суперечці, -- іншою стороною може бути громадянин, організація або інший орган влади.

Для адміністративної юстиції правовий спір аж ніяк не є правопорушенням в такому розумінні, а в “функціональному плані” [5, с.5] вона взагалі протистоїть загальній юстиції. Тут ми маємо справу з порушенням прав і свобод громадян діями чи бездіяльністю органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, та їх посадовими особами, що і складає предмет правового спору, який покликані розв`язувати органи адміністративної юстиції.

Отже, громадяни, будучи безпосередніми суб`єктами правовідносин, які виникають у сфері адміністративної юстиції, реалізують в них своє конституційне право на захист в судовому порядку від неправомірних дій (бездіяльності) органів, які є носіями публічної влади. З цієї позиції ми можемо говорити про адміністративну юстицію як про форму судового захисту, різновид правосуддя, яке в літературі отримало статус “вищої юридичної гарантії прав і свобод громадян” [6, с. 67-69].

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуддя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція -- це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх розгляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насамперед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності [7, с.218].

Таким чином, адміністративна юстиція -- це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) -- з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди -- засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

Основною стратегічною метою адміністративної юстиції є належний судовий захист прав і свобод громадян від порушень з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Існує ряд цілей, які супроводжують основну мету, і носять непрямий характер, серед них:

- “збалансування структур судової влади” [8, с.167-170] між судами, які обслуговують так звані "традиційні" процеси (кримінальний і цивільний) і судами, що застосовують нетрадиційні (для української правової системи) процесуально-правові форми розгляду справ (Конституційний суд, адміністративні і інші суди) та мають різнопланові завдання;

- формування якісно нової демократичної і гуманної правосвідомості судового корпусу, державних і муніципальних службовців;

- забезпечення дисципліни та законності під час здійснення публічно - управлінських повноважень відповідними суб'єктами;

- створення сприятливої управлінської ситуації, яка б виключала можливість існування правових спорів між учасниками управлінського процесу.

Розглядаючи цілі адміністративної юстиції, ми відповіли на питання, що повинна забезпечувати адміністративна юстиція.

Сьогоднішня адміністративна практика в Україні, спричинена радянським досвідом, хоча й відображає в технічному аспекті деякі риси, характерні для сучасної «адміністративної держави», в цілому підпорядкована принципам, що суперечать образу раціональної, ефективної адміністрації, яка відповідно ставиться до громадянина. Співвідношення між правами окремих громадян та повноваженнями державних органів все ще значною мірою лишається на користь останніх. Основна проблема полягає у широких повноваженнях службовців, які мають змогу на власний розсуд надавати або відмовляти у наданні великої кількості державних послуг. Часто громадяни не обізнані зі своїми правами, а навіть, якщо вони їх знають, можуть вирішити, що не варто протидіяти бюрократичному апарату, зважаючи на його широкі повноваження, які дають можливість для переслідування та дискримінації. Тобто, виникла нагальна потреба у реформі судової системи, щоб судді отримали незалежність гарантовану Конституцією, і не використовувалися як інструмент виконавчої влади.

В Україні сучасний стан правового регулювання суспільних відносин у сфері судового захисту прав і свобод громадян визначається Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом, що встановлюють права громадян на судове оскарження. Ці справи розглядаються у судах загальної юрисдикції. Але специфіка розгляду справ, що випливають з адміністративно-правових відносин, вимагає створення нових організаційно-судових форм і наявності особливої суддівської кваліфікації у цій сфері. Таким чином, запровадження адміністративної юстиції в Україні створить дієвий механізм захисту від незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб в особисті справи громадян.

Мета, яка поставлена перед адміністративно-правовою реформою взагалі - створення оптимальної державної управлінської системи, в якій громадянин був би не тільки об'єктом управління, але й стороною, реалізація прав і свобод якої є спрямуванням самого управління не може бути досягнута без створення інституту адміністративної юстиції, який на сучасному етапі відігравав би роль певного стимулятору правозахисних реформаторських процесів в сфері публічного управління.

1.2 Визначення поняття квазіюстиція

В нашій країні є необхідність суттєво покращити законодавче регулювання механізму позасудового захисту прав і свобод громадян, які порушуються органами виконавчої влади та їх посадовими особами. Право на такий захист реалізується шляхом подання адміністративної скарги до вищого у порядку підлеглості органу виконавчої влади (посадової особи).

Процедура такого розгляду повинна бути упорядкована в окремому Адміністративно-процедурному (процесуальному) кодексі України. Оскільки найбільша кількість скарг громадян відноситься до сфер охорони здоров'я, соціального захисту, управління державним майном, охорони навколишнього середовища, податкової та митної служб тощо, доцільно в порядку державно-правового експерименту створити у системах органів виконавчої влади цих сфер спеціальні підрозділи щодо розгляду скарг громадян, які мають розглядати та вирішувати справи щодо скарг у порядку, наближеному до судового провадження, тобто так званої адміністративної " квазіюстиції " [9, с.28-31].

Дотепер прокурор діє як орган квазіюстиції, коли він згоден з припиненням кримінальної справи через нереабілітуючі підстави. Досі існує квазіюстиція, тобто функції судів виконують ті, хто до судів ніякого відношення не має. І ми до цього звикли і часто сприймаємо це як цілком природне, як цілком належне. І, до речі сказати, ми абсолютно забуваємо, які негативні наслідки це викликає. Адже річ у тому, що ми нарікаємо з приводу корупції в правоохоронних органах в державі взагалі, але забуваємо, що корупція - це явище, яке визначається об'ємом повноважень чиновника.

2. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, СТАТУС, ЗАВДАННЯ АГЕНЦІЙ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, ФОРМИ ЇХ ВЗАЄМОДІЇ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ, ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ

2.1 Сутність, цілі та завдання регіональної економічної політики

Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.

Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв'язку із цим регіоном може бути й спеціальна вільна економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення. Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування.

Регіональна політика - складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних, історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.) в контексті загальнодержавних інтересів [12, с.4].

За визначенням, яке подане у законопроекті „ Про Концепцію державної регіональної економічної політики ”, який розглядався у вересні 1999 року і був схвалений Указом Президента України від 25 травня 2001 року № 341, державна регіональна економічна політика - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Для ефективної реалізації державної регіональної політики необхідним є створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку. Такі інституції покликані підвищити роль і відповідальність територіальних громад, приватних підприємців та кожного громадянина за розвиток відповідних територій, забезпечити їм можливість реальної участі і впливу на вирішення важливих проблем регіонального і місцевого розвитку. Такою інституцією може бути мережа Агентств регіонального розвитку (АРР) з репрезентуванням державних, громадських, приватних інтересів. Потенціал такої моделі дуже великий, а головне - вона виправдала себе в інших країнах, що є кращим свідченням її апробації. АРР мають на меті сприяти поліпшенню умов використання передових інноваційних технологій, підвищенню інвестиційної привабливості регіонів, вдосконаленню підготовки та перепідготовки фахівців із регіонального розвитку, координації програм технічної допомоги, спрямованих на підтримку регіонального розвитку тощо.

Діяльність АРР у Європі координує міжнародна громадська організація EURADA. Для виконання цієї ролі АРР має відповідати таким критеріям: сприйматися як інституційний механізм регіонального розвитку органами державної влади, місцевим та регіональним самоврядуванням, політичними структурами; координувати свою діяльність з державними та самоврядними структурами і водночас зберігати автономію у прийнятті рішень, зокрема, мати власну стратегію місцевого чи регіонального розвитку; володіти фінансовими ресурсами для реалізації узгоджених з місцевою владою проектів регіонального розвитку; мати кваліфікований персонал [10]. Формування мережі агентств регіонального розвитку в Україні є одним із заходів щодо реалізації Концепції державної регіональної політики. У 2001 році створено всеукраїнську спілку громадських організацій "Асоціацію агенцій регіонального розвитку України". Вона об'єднала спочатку 17, а на сьогодні - 43 АРР із усієї України [11].

Для вдосконалення правового поля регулювання регіонального розвитку було прийнято проект Закон України “ Про стимулювання розвитку регіонів ” від 08.09.2005 № 2850-IV. Цей Закон визначає засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій [3].

Стимулювання розвитку регіонів - це комплекс заходів, які спрямовані на досягнення сталого розвитку регіонів шляхом поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави в цілому.

В теорії все виглядає більш, аніж гарно: узгоджуючи пріоритети загальнонаціонального та регіонального розвитку, залучаючи громадськість до вирішення нагальних проблем регіонального розвитку АРР забезпечують ефективну співпрацю на рівні влада - бізнес - громадськість та створюють середовище, сприятливе для вирішення нагальних соціально-економічних, культурних, екологічних та інших проблем територій. Тим самим реалізовується основне завдання діяльності АРР - згладжування відмінностей в економічному розвитку між регіонами та реалізація наявного потенціалу.

Початок формування мережі агентств регіонального розвитку був доволі активний, але в подальшому розвиток дещо загальмувався. Загальна оцінка ефективності функціонування АРР на сьогодні залишається низькою: їх діяльність доволі фрагментарна, а рівень співпраці з державою та бізнесом є недостатнім для здійснення вагомого впливу на регіональний розвиток. Крім того, варто згадати про технологію «клин клином вибивають» - боротьба із диспропорційністю відбувається непропорційно: якщо на території Львівської області функціонують 11 АРР, то, наприклад, на Житомирщині чи Кіровоградщині заледве по одній.

Концепція державної регіональної політики України ще у 2001 р. згадала про АРР, але тільки через 9 років з'явився хоч натяк на унормоване визначення цього терміну. Проектом Закону України «Про засади державної регіональної політики» (№ 6462 від 01 червня 2010 р., на даний момент направлений на повторне перше читання 07.02.2012) агенція регіонального розвитку визначається як неприбуткова організація, що створюється на засадах партнерства між державним, приватним та громадським секторами.

От і виходить вже типова для України картина: АРР функціонують, вони об'єднані в Асоціацію, але законодавство не може сказати, чим саме вони являються, бо, окрім суто декларативних норм Концепції та відповідних положень вказаного вище проекту Закону, діяльність АРР на території держави не регулюється жодними нормативно-правовими актами.

Наслідком є те, що не можна назвати інакше, як катавасія та плутанина. АРР в Україні існують в різних організаційно-правових формах, зберігаючи при цьому статус неприбуткової організації: благодійні організації («Чернігівська обласна Агенція регіонального розвитку «Вектор»), громадські організації (Інститут Громадянського Суспільства, Сокальська агенція регіонального розвитку), дослідницькі організації (Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна»); «Агенція розвитку Єврорегіону «Буг» є комунальною установою, а «Агентство з розвитку бізнесу в м. Славутич» - комунальним підприємством; частина взагалі виступають об'єднаннями громадських організацій, для котрих регіональний розвиток виступає лише одним із напрямків діяльності поряд із вирішенням екологічних проблема чи захистом прав людини (Черкаський «Ресурсний центр АНГО»). В умовах відсутності єдиного легітимного підходу до статусу АРР, агенцією регіонального розвитку в Україні вважається мало не кожна громадська організація, що декларує намір працювати на регіональному рівні або досліджувати регіональні процеси [13].

2.2 Взаємодії Агенцій регіонального розвитку з органами влади, джерела фінансування

На підставі Закона України “ Про стимулювання розвитку регіонів ” для державного стимулювання розвитку регіонів укладаються угоди між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими радами.

Ініціатором укладення угоди щодо регіонального розвитку можуть бути Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради. Ініціатор забезпечує розроблення проекту угоди щодо регіонального розвитку згідно з вимогами, встановленими цим Законом.

Рішення про необхідність укладення угоди щодо регіонального розвитку приймаються Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міськими радами.

Угоду щодо регіонального розвитку підписує Прем'єр-міністр України (або інша особа за дорученням Кабінету Міністрів України) та відповідно Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, голова обласної, Севастопольської міської ради чи Київський міський голова.

Угода щодо регіонального розвитку набирає чинності після її схвалення Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міськими радами [2].

Якщо звернутись до іноземного досвіду, то можна побачити, що наприклад у Франції угода між урядом та регіоном має характер планувального документу, який погоджується та підписується двома сторонами і відтак виконує роль «регіональної стратегії розвитку» в українському розумінні [3].

Депресивна територія - це регіон чи його частина (район, місто), що визнаються депресивними за умов та в порядку, визначених Законом “ Про стимулювання розвитку регіонів ”. Моніторинг показників розвитку регіонів, районів, міст здійснюється: центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики; Радою міністрів Автономної Республіки Крим; обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

За результатами моніторингу Кабінет Міністрів України визначає:

території, яким надається статус депресивних, встановлює їх межі;

строк, на який території надається статус депресивної;

заходи державного стимулювання розвитку території з метою подолання депресивного стану та форми й умови їх застосування.

Строк, на який території надається статус депресивної, не може перевищувати семи років. Якщо територія за показниками розвитку залишається депресивною, то Кабінет Міністрів України за погодженням із відповідною місцевою радою території, визнаної депресивною, може продовжити цей строк, але не більше ніж на п'ять років.

Для стимулювання розвитку депресивних територій можуть здійснюватися такі заходи:

надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, інноваційних та консалтингових центрів, венчурних фондів тощо;

спрямування міжнародної технічної допомоги на розв'язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем;

сприяння зайнятості населення, забезпечення фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров'я та охорони довкілля.

Для подолання депресивності території розробляється відповідна програма.

Фінансування стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій здійснюється за рахунок коштів, передбачених: Державним бюджетом України; місцевими бюджетами на відповідні роки; іншими джерелами відповідно до законодавства[2].

За відсутності чітких критеріїв у Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів”, щодо визнання депресивною певної території, в Україні досі таких територій не визначено і реальних програм подолання депресивності не реалізовано [3].

У проекті Закона України «Про засади державної регіональної політики» передбачаються такі інституційні інструменти реалізації державної регіональної політики [14, с.9]:

Національна та координаційні ради регіонального розвитку в регіонах, які на своєму рівні є найвищими спеціалізованими керуючими органами у сфері державної регіональної політики;

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань регіонального розвитку;

Агенції регіонального розвитку, які забезпечують неупереджене виконання заходів з формування та реалізації державної регіональної.

Також на підставі вище сказаного проекту я не можу чітко відзначити джерела фінансування, бо Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів” не визначає стабільних та прогнозованих джерел фінансування заходів з регіонального розвитку.

Агенції регіонального розвитку займаються чим завгодно: від забезпечення умов для розвитку транскордонного співробітництва до туризму та реалізації екологічних проектів. Таким чином, зважаючи на нездатність державного бюджету фінансувати регіональні проекти, найголовнішим напрямком діяльності АРР має бути реалізація потенціалу регіону та залучення інвестицій. У свою чергу, результати подібної діяльності важко оцінити через відсутність емпіричного матеріалу - немає інформації про інвестиції в регіони, залучені завдяки діяльності АРР [13].

Характерною рисою європейської регіональної політики останніх років є відмова окремих держав від послуг АРР. Однією із причин вважається зростання мегаполісів чи великих промислових центрів, які володіють значним економічним потенціалом і здійснюють вагомий вплив на сусідні регіональні економіки. Подібні «міста-регіони» поширюють вплив далеко за межі своєї території.

Прикметним недоліком функціонування АРР в Україні є слабка інформативність щодо їх діяльності (не існує узагальненої бази даних, яка б сповіщала про актуальну кількість АРР в країні, напрямки їх діяльності, приклади реалізованих проектів чи залучені інвестиції). Натомість російські агенції в цьому плані є успішнішими: не приховується інформація про масштаби та кількість залучених інвестицій на регіональні проекти. Наприклад, офіційний веб-сайт Калузької агенції регіонального розвитку «хвалиться» гостям про більше, аніж 5 мільярдів доларів, котрі вона змогла привабити в регіон. Можливо, цифра і не зовсім правдоподібна, але сам факт її наявності якісно відрізняє російські АРР від українських «колег».

Зрештою, є ще одна вагома спільна риса. В умовах існування фірм-одноденок, «грантожерів» та інших форм фіктивної діяльності, АРР як в Україні, так і в Росії часто стають інструментами шахрайства. Під прикриттям регіональних проблем кошти, котрими діляться вітчизняні чи іноземні бізнесмени, доволі часто осідають в кишенях засновників агенцій регіонального НЕрозвитку. В результаті падає довіра як до АРР, так і до всієї політики регіонального розвитку. І якщо така ситуація не зміниться, то Київ іще довго стане місцем «паломництва» заробітчан усіх професій та кваліфікацій, а з ужитку не зникнуть такі поняття, як регіональний патерналізм чи депресивні території [13].

Тому для більш точного надання поняття агентств регіонального розвитку, їх завдання, взаємодії з органами влади та джерел фінансування будемо чекати на прийняття нового Закону України «Про основи державної регіональної політики».

Задача 1

адміністративна юстиція агенція регіональний

Розрахувати коефіцієнти локалізації галузі, коефіцієнт виробництва продукції на душу населення і спеціалізації для регіонів А,В,С при таких вихідних даних:

Таблиця 1

Вихідні дані по регіонах А, В, С

Регіон Галузь	А	В	С	Разом по галузях
	Обсяг валової товарної продукції, млн. ум.од.	Чисельність персоналу, тис. чол.	Обсяг валової товарної продукції, млн. ум.од.	Чисе-льність персоналу, тис. чол.	Обсяг валової товарної продукції, млн. ум.од.	Чисельність персона-лу, тис. чол.	Обсяг валової товарної продукції, млн. ум.од.	Чисельність персоналу, тис. чол.
Легка промисловість	86	3,6	96	4,6	326	13,6	508	21,8
Харчова промисловість	76	3,6	56	2,6	166	7,6	298	13,8
Сільське господарство	86	24,6	86	21,6	46	26,6	218	72,8
Чорна металургія			116	4,6			116	4,6
Кольорова металургія			186	15,6			186	15,6
Машинобудування і металообробка	56	2,6	256	12,6	106	6,6	418	21,8
Будівництво	86	3,6	186	8,6	146	7,6	418	19,8
Вугільна промисловість	116	4,6					116	4,6
Транспорт і зв'язок	96	4,6	196	10,6	146	9,6	438	24,8
Внутрішня торгівля	716	16	536	11,6	616	11,6	1868	39,2
Чисельність населення, тис. чол.	110,3	120,5	98,7	329,5
Разом	1318	63,2	1714	92,4	1552	83,2	4584	238,8

Коефіцієнт локалізації (Кл) визначають за формулою:

Кл = (Ор/Пр) / (Ос/Пс),

де Ор - показники галузі регіону (згідно з обсягом валової товарної

продукції, чисельності робітників, вартості основних фондів);

Ос - аналогічний показник для галузі по країні в цілому;

Пр - загальний показник промисловості регіону (згідно з обсягом валової

товарної продукції, чисельності робітників, вартості основних фондів);

Пс - аналогічний показник для промисловості країни в цілому.

Знайдемо значення коефіцієнтів локалізації легкої промисловості в регіоні А:

Кл (ВП)= (86/1318) / (508/4584)= 0,59; Кл(ЧП) = (3,6/63,2)/(21,8/238,8)=0,62;

в регіоні В:

Кл(ВП) = (96/1714) / (508/4584)= 0,51; Кл(ЧП) = (4,6/92,4)/(21,8/238,8)=0,55;

в регіоні С:

Кл(ВП) = (326/1552) / (508/4584)= 1,9; Кл(ЧП) = (13,6/83,2)/(21,8/238,8)=1,79.

Знайдемо значення коефіцієнтів локалізації харчової промисловості в регіоні А:

Кл(ВП) = (76/1318) / (298/4584)= 0,89; Кл(ЧП) = (3,6/63,2)/(13,8/238,8)=0,99;

в регіоні В:

Кл(ВП) = (56/1714) / (298/4584)= 0,50; Кл(ЧП) = (2,6/92,4)/(13,8/238,8)=0,49;

в регіоні С:

Кл(ВП) = (166/1552) / (298/4584)= 1,65; Кл(ЧП) = (7,6/83,2)/(13,8/238,8)=1,58.

Знайдемо значення коефіцієнтів локалізації сільського господарства в регіоні А:

Кл(ВП) = (86/1318) / (218/4584)= 1,37; Кл(ЧП) = (24,6/63,2)/(72,8/238,8)=1,28;

в регіоні В:

Кл(ВП) = (86/1714) / (218/4584)= 1,06; Кл(ЧП) = (21,6/92,4)/(72,8/238,8)=0,77;

в регіоні С:

Кл(ВП) = (46/1552) / (218/4584)= 0,62; Кл(ЧП) = (26,6/83,2)/(72,8/238,8)=1,05.

Знайдемо значення коефіцієнтів локалізації в регіоні В чорної металургії :

Кл(ВП) = (116/1714) / (116/4584)= 2,67; Кл(ЧП)= (4,6/92,4)/(4,6/238,8)=2,58;

та кольорової металургії:

Кл(ВП) = (186/1714)/(186/4584)= 2,67; Кл(ЧП)= (15,6/92,4)/(15,6/238,8)=2,58.

Знайдемо значення коефіцієнтів локалізації машинобудування і металообробки регіону А:

Кл(ВП) = (56/1318) / (418/4584)= 0,47; Кл(ЧП) = (2,6/63,2)/(21,8/238,8)=0,45;

регіону В:

Кл(ВП) = (256/1714)/(418/4584)= 1,64; Кл(ЧП) = (12,6/92,4)/(21,8/238,8)=1,49;

регіону С:

Кл(ВП) = (106/1552)/(418/4584)= 0,75; Кл(ЧП) = (6,6/83,2)/(21,8/238,8)=0,87.

Знайдемо значення коефіцієнтів локалізації будівництва регіону А:

Кл(ВП) = (86/1318) / (418/4584)= 0,72 ; Кл(ЧП) = (3,6/63,2)/(19,8/238,8)=0,69;

регіону В:

Кл(ВП) = (186/1714) / (418/4584)= 1,19; Кл(ЧП) = (8,6/92,4)/(19,8/238,8)=1,12;

регіону С:

Кл(ВП) = (146/1552) / (418/4584)= 1,03; Кл(ЧП) = (7,6/83,2)/(19,8/238,8)=1,10.

Знайдемо значення Кл вугільної промисловості регіону А:

Кл(ВП) = (116/1318) / (116/4584)=3,48; Кл(ЧП) = (4,6/63,2)/(4,6/238,8)=3,78.

Кл транспорту і зв'язка в регіоні А:

Кл (ВП)= (96/1318) / (438/4584)= 0,76; Кл(ЧП) = (4,6/63,2)/(24,8/238,8)=0,70;

в регіоні В:

Кл(ВП) = (196/1714) / (438/4584)= 1,2; Кл(ЧП) = (10,6/92,4)/(24,8/238,8)=1,10;

в регіоні С:

Кл(ВП) = (146/1552) / (438/4584)= 0,98; Кл(ЧП) = (9,6/83,2)/(24,8/238,8)=1,11.

Кл внутрішньої торгівлі в регіоні А:

Кл(ВП)= (716/1318) / (1868/4584)= 1,33; Кл(ЧП) = (16/63,2)/(39,2/238,8)=1,54;

в регіоні В:

Кл(ВП)= (536/1714)/(1868/4584)= 0,77; Кл(ЧП) = (11,6/92,4)/(39,2/238,8)=0,76;

в регіоні С:

Кл(ВП) = (146/1552)/(188/4584)= 0,97; Кл(ЧП) = (11,6/83,2)/(39,2/238,8)=0,85.

Коефіцієнт виробництва душового знаходять за формулою

Кд = (Ор/Ос) / (Нр/Нс),

де Ор - показники галузі регіону (згідно з обсягом валової товарної

продукції, чисельністю робітників, вартістю основних фондів);

Ос - аналогічний показник для галузі по країні в цілому;

Нр - населення регіону;

Нс - населення країни.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва легкої промисловості в регіоні А:

Кд(ВП) =(86/508)/(110,3/329,5)=0,51; Кд(ЧП) =(3,6/21,8)/(110,3/329,5)=0,49;

в регіоні В:

Кд(ВП) =(96/508)/(110,3/329,5)=0,56; Кд(ЧП) =(4,6/21,8)/(110,3/329,5)=0,63;

в регіоні С:

Кд(ВП) =(326/508)/(110,3/329,5)=1,92; Кд(ЧП) =(13,6/21,8)/(110,3/329,5)=1,86.

Як бачимо з розрахунків ця галузь є спеціалізуючою для регіону С.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва харчової промисловості в регіоні А:

Кд(ВП) =(86/508)/(110,3/329,5)=0,76; Кд(ЧП) =(3,6/21,8)/(110,3/329,5)=0,78;

в регіоні В:

Кд(ВП) =(96/508)/(110,3/329,5)=0,56; Кд(ЧП) =(4,6/21,8)/(110,3/329,5)=0,56;

в регіоні С:

Кд(ВП) =(326/508)/(110,3/329,5)=1,66; Кд(ЧП) =(13,6/21,8)/(110,3/329,5)=1,65.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва сільського господарства в регіоні А:

Кд(ВП) =(86/218)/(110,3/329,5)=1,18; Кд(ЧП) =(24,6/72,8)/(110,3/329,5)=1,01;

в регіоні В:

Кд(ВП) =(86/218)/(110,3/329,5)=1,18; Кд(ЧП) =(21,6/72,8)/(110,3/329,5)=0,89;

в регіоні С:

Кд(ВП) =(46/218)/(110,3/329,5)=0,63; Кд(ЧП) =(26,6/72,8)/(110,3/329,5)=1,09.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва в регіоні В чорної металургії :

Кд(ВП) =(116/116)/(110,3/329,5)=2,99; Кд(ЧП) =(4,6/4,6)/(110,3/329,5)=2,99;

та кольорової металургії:

Кд(ВП) =(186/186)/(110,3/329,5)=2,99; Кд(ЧП) =(15,6/15,6)/(110,3/329,5)=2,99.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва машинобудування і металообробки в регіоні А:

Кд(ВП) =(56/418)/(110,3/329,5)=0,4; Кд(ЧП) =(2,6/21,8)/(110,3/329,5)=0,36;

в регіоні В:

Кд(ВП) =(256/418)/(110,3/329,5)=1,83; Кд(ЧП) =(12,6/21,8)/(110,3/329,5)=1,73;

в регіоні С:

Кд(ВП) =(106/418)/(110,3/329,5)=0,79; Кд(ЧП) =(6,6/21,8)/(110,3/329,5)=0,9.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва будівництва в регіоні А:

Кд(ВП) =(86/418)/(110,3/329,5)=0,61; Кд(ЧП) =(3,6/19,8)/(110,3/329,5)=0,54;

в регіоні В:

Кд(ВП) =(186/418)/(110,3/329,5)=1,33; Кд(ЧП) =(8,6/19,8)/(110,3/329,5)=1,3;

в регіоні С:

Кд(ВП) =(146/418)/(110,3/329,5)=1,04; Кд(ЧП) =(7,6/19,8)/(110,3/329,5)=1,15.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва вугільної промисловості регіону А:

Кд(ВП) =(116/116)/(110,3/329,5)=2,99; Кд(ЧП) =(4,6/4,6)/(110,3/329,5)=2,99.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва транспорту та зв'язку в регіоні А:

Кд(ВП) =(96/438)/(110,3/329,5)=0,65; Кд(ЧП) =(4,6/24,8)/(110,3/329,5)=0,55;

в регіоні В:

Кд(ВП) =(196/438)/(110,3/329,5)=1,34; Кд(ЧП) =(10,6/24,8)/(110,3/329,5)=1,28;

в регіоні С:

Кд(ВП) =(146/438)/(110,3/329,5)=1,00; Кд(ЧП) =(9,6/24,8)/(110,3/329,5)=1,16.

Знайдемо значення коефіцієнта душового виробництва внутрішньої торгівлі в регіоні А:

Кд(ВП) =(716/1868)/(110,3/329,5)=1,15; Кд(ЧП) =(16/39,2)/(110,3/329,5)=1,22;

в регіоні В:

Кд(ВП)=(536/1868)/(110,3/329,5)=0,86; Кд(ЧП)=(11,6/39,2)/(110,3/329,5)=0,88;

в регіоні С:

Кд(ВП)=(616/1868)/(110,3/329,5)=0,99; Кд(ЧП)=(11,6/39,2)/(110,3/329,5)=0,88.

Коефіцієнт спеціалізації знаходять за формулою

Кс = (Ор/Пр) / (Пр/Пс),

де Ор - показники галузі регіону (згідно з обсягом валової товарної

продукції, чисельністю робітників, вартістю основних фондів);

Пр - загальний показник промисловості регіону (згідно з обсягом валової

товарної продукції, чисельністю робітників, вартістю основних фондів);

Пс - аналогічний показник для промисловості країни в цілому.

Знайдемо Кс легкої промисловості в регіоні А:

Кс(ВП) =(86/1318)/(1318/4584)=0,23; Кс(ЧП) =(3,6/63,2)/(63,2/238,8)=0,22;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(96/1714)/(1714/4584)=0,15; Кс(ЧП) =(4,6/92,4)/(92,4/238,8)=0,13;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(326/1552)/(1552/4584)=0,62; Кс(ЧП) =(13,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,47.

Знайдемо Кс харчової промисловості в регіоні А:

Кс(ВП) =(76/1318)/(1318/4584)=0,20; Кс(ЧП) =(3,6/63,2)/(63,2/238,8)=0,22;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(56/1714)/(1714/4584)=0,09; Кс(ЧП) =(2,6/92,4)/(92,4/238,8)=0,07;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(166/1552)/(1552/4584)=0,32; Кс(ЧП) =(7,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,26.

Знайдемо Кс сільського господарства в регіоні А:

Кс(ВП) =(86/1318)/(1318/4584)=0,23; Кс(ЧП) =(24,6/63,2)/(63,2/238,8)=1,47;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(86/1714)/(1714/4584)=0,13; Кс(ЧП) =(21,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,60;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(46/1552)/(1552/4584)=0,09; Кс(ЧП) =(26,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,92.

Знайдемо Кс в регіоні В чорної металургії :

Кс(ВП) =(116/1714)/(1714/4584)=0,18; Кс(ЧП) =(4,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,13;

та кольорової металургії:

Кс(ВП) =(186/1714)/(1714/4584)=0,29; Кс(ЧП) =(15,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,44.

Знайдемо Кс машинобудування і металообробки в регіоні А:

Кс(ВП) =(56/1318)/(1318/4584)=0,15; Кс(ЧП) =(2,6/63,2)/(63,2/238,8)=0,16;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(256/1714)/(1714/4584)=0,40; Кс(ЧП) =(12,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,35;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(106/1552)/(1552/4584)=0,20; Кс(ЧП) =(6,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,23.

Знайдемо Кс будівництва в регіоні А:

Кс(ВП) =(86/1318)/(1318/4584)=0,23; Кс(ЧП) =(3,6/63,2)/(63,2/238,8)=0,22;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(186/1714)/(1714/4584)=0,29; Кс(ЧП) =(8,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,24;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(146/1552)/(1552/4584)=0,28; Кс(ЧП) =(7,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,26.

Знайдемо Кс вугільної промисловості регіону А:

Кс(ВП) =(116/1318)/(1318/4584)=0,31; Кс(ЧП) =(4,6/63,2)/(63,2/238,8)=0,28

Знайдемо Кс транспорту та зв'язку в регіоні А:

Кс(ВП) =(96/1318)/(1318/4584)=0,25; Кс(ЧП) =(4,6/63,2)/(63,2/238,8)=0,28;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(196/1714)/(1714/4584)=0,31; Кс(ЧП) =(10,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,30;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(146/1552)/(1552/4584)=0,28; Кс(ЧП) =(9,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,33.

Знайдемо Кс внутрішньої торгівлі в регіоні А:

Кс(ВП) =(716/1318)/(1318/4584)=1,89; Кс(ЧП) =(16/63,2)/(63,2/238,8)=0,96;

в регіоні В:

Кс(ВП) =(536/1714)/(1714/4584)=0,84; Кс(ЧП) =(11,6/92,4)/( 92,4/238,8)=0,32;

в регіоні С:

Кс(ВП)=(616/1552)/(1552/4584)=1,17; Кс(ЧП) =(11,6/83,2)/(83,2/238,8)=0,40.

Результати прорахунків представлені в табл.2.

Таким чином, легка та харчова промисловість є галуззю спеціалізації в регіоні С, а сільське господарство і внутрішня торгівля є галуззю спеціалізації регіону А.

Чорна та кольорова металургії є галуззю спеціалізації господарства регіону В і її територіальна концентрація в регіоні майже у два з половиною перевищує середній показник по країні.

Машинобудування і металообробка є галуззю спеціалізації регіону В, а будівництво та транспорт і зв'язок є галуззю спеціалізації регіонів В та С.

Територіальна концентрація в регіоні А у 3,5 перевищує середній показник вугільної промисловості по країні.

ВИСНОВКИ

Вищенаведене поняття адміністративної юстиції, на мою думку, поєднує в собі цільові, формально-організаційні, інструментальні і процесуальні складові інституту, що досліджується і дозволяє нам звернутися до місця та ролі цього інституту в умовах тотального реформування адміністративної системи і права в Україні і визначити пріоритетні завдання та необхідні характеристики адміністративної юстиції в умовах адміністративно-правової реформи.

Тому перебудова державного управління потребує, перш за все, відновлення відносин довіри, взаєморозуміння, щирості і чесності між державою і громадянами, між державними органами і всіма громадськими структурами. Необхідно досягти розумного відповідності між державно-правовим регулюванням і природністю життя, її досвідом і традиціями, стійкістю і адаптивністю, багатошаровістю і самоврядності. Коротше кажучи, мова йде про широку соціалізації державного управління, в процесі і результаті якої воно зблизиться, зіллється з суспільством, стане суспільно актуальним компонентом його вільної, демократичної та ефективної організації і функціонування. Видається, що державне управління не може бути просто викоренене, відкинуто в умовах поглиблення соціалістичного самоврядування народу, а має бути трансформовано в нього, стати його складовою частиною і зайняти те місце, яке об'єктивно обумовлено сучасним рівнем суспільного розвитку і його власними організующе-регулюючими можливостями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

[1] Конституція України

[2] Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів” від 08.09.2005 № 2850-IV із змінами, внесеними згідно із Законом N 3275-VI від 21.04.2011.

[3] Проект Закону України «Про основи державної регіональної політики», підготовлений Міністерством регіонального розвитку та будівництва України від 17 липня 2010 року.

[4] Дружков П.С. О понятии и видах юрисдикции В кн. Вопросы государства и права. Ред. коллегия: проф. А.И. Ким и др. - Томск, 1974.

[5] Карпович А.Д. Организационно-правовые вопросы административной юстиции Франции. Автореф.дисс. ...канд. юр. наук. - М.,1990.

[6] Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. - Л., 1968.

[7] Адміністративне право України / Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка.-- К.: Юрінком Інтер, 2007. -- 544 с.

[8] Кампо В.М., Рижков Г.В. Адміністративні суди: важка дорога до інституціоналізації // Правова держава. К., 1998, Вип. 9.

[9] Лупарев Е.Б. Административно-правовые споры с участием органов местного самоуправления // Государственная власть и местное самоуправление. - 2002.

[10] Інтернет-ресурс: http://uk.wikipedia.org

[11] Офіційний сайт Асоціації АРР України: http://www.narda.org.ua

[12] Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посібник. - К.: Вища шк.., 2000.

[13] Янко Водічка Агенції регіонального розвитку: сучасні «Роги та копита»? 17.01.2012

[14] Анатолій Ткачук Нова державна регіональна політика: окремі аспекти.-2010.

Размещено на www.allbest.