Авторське право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Авторське право»



План

1. Теоретичні питання

1.1 Особисті та майнові права авторів та їх правонаступників. Співавторство

1.2 Поняття співавторства

1.3 Поняття, характеристика та особливості авторських договорів

1.4 Поняття і види авторських договорів

1.5 Зміст авторських договорів

2. Практичні завдання

2.1 Права програміста

2.2 Права підприємства-розробника

2.3 Як відмічається авторське право

2.4 Деякі інші цікаві норми закону «Про авторські та суміжні права»

Перелік використаної літератури



1. Теоретичні питання

1.1 Особисті та майнові права авторів та їх правонаступників. Співавторство

Право інтелектуальної власності -- це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти, визначені чинним законодавством України. Воно є недоторканним: ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом.*[5; c. 586]

До об'єктів права інтелектуальної власності зокрема належать: літературні та художні твори у сфері літератури, науки та мистецтва; виконання; фонограми, відеограми і передачі (програми) організацій мовлення; комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних); винаходи, корисні моделі, промислові зразки; наукові відкриття; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; позначення: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення тощо; нерозголошувана інформація (комерційна таємниця). Крім того, до об'єктів права інтелектуальної власності належить захист від недобросовісної конкуренції.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо), тобто фізична особа, та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства або договору. Якщо об'єкт права інтелектуальної власності створений у результаті інтелектуальної, творчої діяльності кількох фізичних осіб, вони є його співавторами.*[4; c. 203-204]

Право інтелектуальної власності складають дві групи прав суб'єкта: 1) особисті немайнові права: право на визнання творцем (автором, винахідником тощо); право зазначати чи не зазначати, дозволяти зазначати чи не дозволяти зазначати своє ім'я (псевдонім) при використанні об'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові права; 2) майнові права: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати (забороняти) використанню об'єкта права інтелектуальної власності; право на розпорядження правом інтелектуальної власності; інші майнові права.

Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, які встановлені чинним законодавством або договором.

Права на об'єкт права інтелектуальної власності можуть бути створені у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків або дорученням роботодавця та за договором замовлення.

Наукова діяльність, література і мистецтво є основними напрямами духовної творчості народу. Результати цих видів творчої діяльності є предметом правового регулювання авторського права, яке являє собою сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва та науки. Законодавством України охороняються особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням зазначених творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України.

Чинним законодавством України охороняються твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Зокрема, до них слід віднести такі літературні та художні твори: книги, брошури та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори з текстом або без тексту; аудіовізуальні твори; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори; ужиткового мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або наук; переклади, адаптації, музичне аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів за умови, що вони є результатом інтелектуальної діяльності за добором, координацією або упорядкуванням змісту; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних) та інші твори.*[4; c. 206-208]

Зазначені твори є об'єктом авторського права незалежно від їх завершеності, призначення, жанру, змісту, обсягу, мети, а також способу і форми випуску в світ.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції. Крім того, об'єктами авторського права не можуть бути: офіційні документи (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; державні та інші офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), затверджені державними органами; твори народної творчості; повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, та інші результати інтелектуальної, творчої діяльності, встановлені законом.

Авторське право виникає за фактом створення твору і не потребує виконання будь-яких формальностей.

Первинним суб'єктом авторського права є автор, тобто фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, якщо інше не встановлено судом (презумпція авторства), а також інші фізичні і (або) юридичні особи, які набули майнових прав на об'єкти авторського права відповідно до закону або договору.*[2; c. 193-195]

Автору належать відповідні особисті немайнові та майнові права.

До особистих немайнових прав автора належать права: вимагати визнання свого авторства, зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти зазначення свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом; обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; право на недоторканність твору та інші права, встановлені законом. авторський договір правонаслідувач

Майнові права автора характеризуються його можливістю щодо використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, у зв'язку з чим він має право на плату за його використання. При цьому автор має виключне право дозволити використання твору іншій особі або заборонити використання твору взагалі, чи заборонити його використання певним способом або певною особою.

Автор має виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами у випадках: відтворення твору; публічного виконання і публічного сповіщення твору; публічної демонстрації і публічного показу твору; будь-якого повторного оприлюднення твору організацією, яка не здійснювала першого оприлюднення; перекладу твору; переробки, адаптації, аранжування та інші подібних змін твору; включення твору складовою до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження оригіналів творів та їх примірників шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або здавання в оренду (прокат) або передачу примірників твору до їх першого продажу; надання необмеженому колу осіб можливості ознайомитися з твором з будь-якого місця і у будь-який час; здавання в оренду (прокат) після першого продажу або відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або в іншій формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт примірників творів з метою розповсюдження; використання твору іншим способом у випадках, встановлених законом.

Без згоди автора твір може бути використано іншою особою: як цитата з опублікованого твору в обсязі, виправданому поставленою метою; як короткий уривок з виступу або твору для включення їх до фонограми (відеограми) або програми мовлення; для відтворення у пресі, публічного виконання чи публічного сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором; для відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії; публічного сповіщення або іншого публічного повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; для відтворення у каталогах твору, виставленого на виставці, аукціоні, ярмарку або у колекції, зібраній для публічного показу; для видання рельєфно-крапковим шрифтом оприлюднених творів; для відтворення творів для судового та адміністративного провадження в обсязі, виправданому цієї метою; для публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних обрядових церемоній, в обсязі, виправданому характером таких церемоній; для відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передачах в ефір або іншому публічному сповіщенні публічно виголошених промов лекцій, звернень, доповідей тощо в обсязі, виправданому поставленою метою в інших випадках, встановлених законом.*[4; c. 214-218]

При цьому особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я його автора та джерело запозичення.

Випущеним у світ є твір, який за згодою автора опублікуваний, оголошений, публічно показаний або випущений за допомогою інших засобів.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється його спадкоємцями.

Авторське право в автора твору триває пожиттєво. У разі, якщо твір був створений кількома особами, авторське право на нього триває до смерті останнього співавтора. Після смерті автора або останнього співавтора майнові авторські права є чинними протягом 70 років. Твір, щодо якого закінчився строк чинності авторського права, стає надбанням суспільства і може бути вільно безоплатно використаний будь-ким, з дотриманням вимоги про зазначення авторства особи та забезпечення недоторканності твору.

Об'єктами суміжних прав незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організацій мовлення.

До первинних суб'єктів суміжних прав належать виконавці, виробники фонограм, виробники відеограм, організації мовлення, а також інші особи, які набули їх відповідно до закону або договору. Вони можуть доручити здійснення своїх майнових прав іншій фізичній або юридичній особі, у тому числі організаціям колективного управління майновими правами, порядок створення та діяльність яких встановлюється чинним законодавством.

Підставами виникнення суміжних прав можуть бути: виконання твору; фіксація фонограми, відеограми; оприлюднення передачі (програми) мовлення. Особливості особистих немайнових прав осіб, які володіють суміжними правами, та особливості їх здійснення встановлюються законом. Строк їх чинності триває протягом 50 календарних років, відраховуючи з першого січня року, наступного за тим, в якому відбулися зазначені факти.

Серед інших прав інтелектуальної власності слід відмітити такі: право на винахід, корисну модель і промисловий зразок; право на наукове відкриття; право на компонування (топографію) інтегральної мікросхеми; право на раціоналізаторську пропозицію; право на сорт рослин і породу тварин; право на комерційне (фірмове) найменування; право на торговельну марку (знак для товарів і послуг); право на географічне зазначення; право на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю).

Особа може використовувати об'єкт права інтелектуальної власності, яке їй належить, на власний розсуд за умови, що його використання не повинно завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. При цьому особа, якій належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності, має право розпоряджатися ними шляхом передачі (повністю або частково на підставі договору) або надання дозволу на їх використання (ліцензії на підставі ліцензійного договору) іншій особі. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, здійснюється відповідно до угоди між ними, а за відсутності такої, -- спір вирішується судом.

Право інтелектуальної власності є чинним протягом строку, встановленого чинним законодавством. При цьому особисті немайнові права на об'єкти права інтелектуальної власності охороняються безстроково.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, є підставою для юридичної відповідальності особи, яка його порушила. Зазначене право може захищатися у судовому порядку. Зокрема, суд може ухвалити рішення про вилучення з комерційного обігу без відшкодування вартості товарів, які були виготовлені або введені в комерційний обіг у результаті неправомірного використання права інтелектуальної власності. Такі товари передаються у розпорядження особи, права якої порушені. Крім того, суд може постановити рішення про вилучення з комерційного обігу матеріалів (обладнання), які були використані для виготовлення цих товарів. При цьому особа, право інтелектуальної власності якої порушене, має право, замість відшкодування збитків, у тому числі і упущеної вигоди, вимагати виплати їй адекватної грошової компенсації особою, яка вчинила протиправну поведінку. Суд визначає розмір такої компенсації з урахуванням форми вини особи, яка порушила право, та інших обставин, які мають істотне значення.*[7]

Якщо в результаті порушення права інтелектуальної власності особа одержала прибуток, він має бути повністю переданий особі, чиє право порушене. За рішенням суду частина прибутку може бути залишена особі, яка вчинила таке правопорушення, з урахуванням витрат, які вона понесла.

1.2 Поняття співавторства

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб -- співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.*[1; c.12] Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора, -- нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів написав ту чи іншу частину, -- роздільне співавторство.*[3; c. 91-93]

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови.

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту -- не опера, танець без музики -- не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує -- це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

5. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське право).

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право).*[4; c. 223-226]

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

1.3 Поняття, характеристика та особливості авторських договорів

Особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських договорів.

Використання твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права» на підставі авторського договору.

За авторським договором автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду*[2, с. 233].

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначаються певними особливостями. Передусім суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законні представники автора -- батьки або опікуни і піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть малолітні.

Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інші правонаступники), то для укладання договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Вказані особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.

При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства -- роздільний чи неподільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

У випадку використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Наприклад, з співавторами слів пісні -- один договір, а з співавторами музики -- другий договір. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, виступають юридичні особи -- державні, громадські, кооперативні та інші організації, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи*[3, с. 294].

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага -- твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і в формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше. Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках *[1, ст.16].

Авторські договори можуть бути двох типів:

а) авторський договір на передавання твору для використання;

б) авторський ліцензійний договір.

За авторським договором на передавання твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступнику винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За авторським ліцензійним договором автор або його правонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язана сплатити винагороду за надання цього права.

Як видно з наведеного, законодавець не проводить чіткого розмежування між цими типами договорів. Практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або для переробки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим договором розповідний твір може бути перероблений на драматичний або на сценарій і, навпаки, сценарний чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний.

1.4 Поняття і види авторських договорів

Авторський договір -- це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом *[5, ст. 26].

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір -- це один з видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору -- виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори будуть переважати.

Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чому збігаються, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свого предмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визначається видом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій заявці, плану, навчальній програмі (для навчальної літератури), обумовленому обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо. Видання музичних творів здійснюється шляхом передавання видавництву нот у вигляді клавіру, партитури*[2, ст. 304].

Видавничий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому. Цей останній договір називається ще договором замовлення (літературного або художнього).

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор -- творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого -- видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір -- літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору (як і попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника -- він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором*[7].

Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є тільки приблизний перелік таких творів, які можуть бути предметом вказаного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби з шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби з скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Особливістю вказаного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати неопублікований твір декоративно-прикладного мистецтва підприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання в промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

Закон України “Про авторське право і суміжні права” передбачає ще один вид авторських договорів -- договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм.

Виконавці -- актори, диригенти, співаки, танцюристи, музиканти -- мають право на ім'я, право на захист постановки і виконання від перекручень, право здійснювати і дозволяти використання постановки і виконання, право на винагороду.

Запис виконання, трансляція виконання по радіо і телебаченню, трансляція запису виконання або будь-яке інше використання можуть здійснюватися лише з дозволу виконавця на підставі відповідного договору.

Виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, що виконуються ними.

Особи, що зробили звуко- і відеозапис, мають право використовувати його або дозволяти відтворювати. Використання цих записів іншими особами може мати місце лише з дозволу автора запису або його правонаступників на основі договору.

Право на звуко- і відеозапис включає: право на відтворення будь-яким способом; право на публічне розповсюдження, в тому числі передачу за кордон; право на захист від імпорту і розповсюдження примірників запису без дозволу правовласника. При цьому право комерційного прокату зберігається за автором звуко- чи відеозапису і в тому випадку, коли право власності на примірник цього запису належить не його творцю.

Творці звуко- чи відеозапису, організації ефірного мовлення здійснюють свої права в межах договору з автором твору і виконавцем. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти іншим організаціям ретрансляцію, запис і відтворення їхніх передач*[4;с. 289].

Права, передбачені розділом III Закону “Про авторське право і суміжні права”, діють протягом п'ятдесяти років від дати першого виконання або постановки, першої публікації звуко- чи відеозапису або першої трансляції в ефірі.

1.5 Зміст авторських договорів

Як і будь-який цивільно-правовий договір, авторський договір має відповідати вимогам закону і містить усі необхідні умови та реквізити, без яких договір не дійсний (сторони договору, їхні адреси і місцезнаходження тощо). Сторонами в авторських договорах, з одного боку, завжди є громадянин -- автор або його правонаступники, а з другого, як правило, -- юридична особа, яка за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні організації. З цього загального правила є лише два винятки -- в договорі художнього замовлення замовником може бути і громадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох боків виступають організації.

Об'єктом договору, як вже зазначалось, є результат творчої праці -- твір, втілений у таку об'єктивну форму, що робить його придатним для сприймання іншими особами, відтворення і розповсюдження.

Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, яка має авторське право. Форма авторського договору письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, у разі виникнення спору позбавляє сторони посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Проте недодержання письмової форми не тягне за собою недійсності авторського договору. Більше того, закон допускає можливість в окремих випадках укладати авторський договір в усній формі, наприклад, про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедіях*[4; с. 326].

Строки в авторських договорах мають істотне значення. Для різних авторських договорів вони неоднакові. У видавничому договорі слід розрізняти строк його дії, строки випуску твору у світ, строк подання роботи до видавництва за договором замовлення, строки для розгляду і оцінки твору та інші. Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє протягом встановленого строку. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі строк не вказано, то застосовується нормативний строк, тобто три роки, протягом яких автор не має права без письмової згоди видавництва передати цей самий твір третім особам для використання таким самим способом. Проте автор вправі без згоди видавництва, з яким уклав видавничий договір, але обов'язково повідомивши його, надрукувати свій твір в Україні в газетах, журналах, альманахах.

Строк для випуску твору в світ коротший від строку дії видавничого договору. Цей строк конкретизується в Типових видавничих договорах. Так, твір обсягом до 10 авторських аркушів має бути випущений в світ протягом одного року, понад 10 авторських аркушів -- протягом двох років.

Типові видавничі договори передбачають також конкретні строки подання твору до видавництва. Строк, протягом якого автор зобов'язаний створити і передати видавництву обумовлений договором твір, визначається тільки угодою сторін, він не підлягає нормуванню.

Строки для розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть змінюватися угодою сторін ні в більший, ні в менший бік.

Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вважається таким, що надійшов до видавництва, якщо він поданий комплектне, належним чином оформлений і протягом 10 днів після його одержання видавництво не пред'явило авторові претензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.

Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний авторський аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у належному вигляді рукопис і повідомити автора або про схвалення твору, або про його відхилення на підставах, передбачених договором, або про внесення до твору необхідних поправок з точним визначенням їх суті. Виправлений автором рукопис видавництво повинно розглянути протягом 15 днів і додатково по 2 дні на кожний авторський аркуш. Якщо авторові протягом вказаного строку не буде надіслано повідомлення, твір вважається схваленим. Для інших видів авторських договорів відповідними типовими договорами також встановлені конкретні строки для створення і передачі твору організації, для його розгляду і оцінки, але іншої тривалості*[2; с. 332].

Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Обов'язки автора твору. За авторським договором (крім договору про депонування рукопису) автор передає або зобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації (або громадянину -- в договорі художнього замовлення) оформлений відповідно до Типового договору твір.

Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено Типовим договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони не виходять за межі умов договору. Інколи виникає необхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору. У таких випадках автор зобов'язаний доопрацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи доповнення.

Обов'язки організації, яка використовує твір. Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для використання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в установлені строки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір означає схвалити якість оформлення твору. Якщо твір оформлено належним чином, автору видається розписка (повідомлення) про те, що твір прийнято. В установлені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішення про схвалення твору, його доробку або відхилення. Якщо доробка твору з об'єктивних причин неможлива або після доробки було визнано його непридатність до використання, авторський договір підлягає розірванню.

Основним обов'язком організації, яка прийняла твір для використання, є випуск його у світ в установлені строки. Відповідно до Закону про авторське право твір вважається випущеним у світ (опублікованим), якщо випущено в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим способом повідомлений невизначеному колу осіб*[2; с.334].

Якщо ж організація протягом визначеного договором строку не здійснила або не почала використання схваленого нею твору, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, що використати твір не змогла з обставин, які не залежать від автора.

2. Практичні завдання

Задача

Програміст за фахом Ткаченко розробив комп'ютерну програму для велення автоматизованого бухгалтерського обліку на підприємствах. Програма була створена за трудовим договором, укладеним гр. Ткаченко (автором) з приватним підприємством «Авест». Після закінчення роботи над програмою автор передав її роботодавцю, за що той сплатив йому обумовлену договором грошову винагороду. Через деякий час (приблизно півроку) автору програми стало відомо, що приватне підприємство «Авест» уклало декілька авторських договорів, згідно з якими право на використання вищевказаної програми було передано іншим підприємствам. Гр. Ткаченко, вважаючи себе автором програми, звернувся до суду з позовом на приватне підприємство «Авест», в якому прохав суд винести рішення про припинення розповсюдження програми і відшкодування йому завданих збитків. Свої вимоги позивач мотивував тим, що згідно з чинним законодавством саме йому, а не відповідачу, належить авторське право на створену програму та що умовами трудового договору не було передбачено право відповідача на розповсюдження програми.

1. Яке рішення повинен прийняти суд?

2. Що таке комп'ютерна програма і які особливості регулювання відносин по їх створенню та використанню?

3. Які особливості режиму службових комп'ютерних програм?

Розв'язання:

1. При розв'язанні даної задачі звернемося до Закону України «Про авторське право та суміжні права» (далі Закон №2627-ІІІ), відповідно до якого об'єктами авторського права є, зокрема, комп'ютерні програми.*[1; c.13]

Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Службовий твір -- це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

При цьому авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачене трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюється трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (стаття 16 Закону №2627-ІІІ).

Згідно зі статтею 31 Закону №2627-ІІІ автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно зі статтею 31 Закону №2627-ІІІ автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Майнове право суб'єкта авторського права, який є юридичною особою, може бути передане (відчужене) іншій особі у встановленому порядку внаслідок ліквідації цієї юридичної особи -- суб'єкта авторського права.*[7]

На підставі вище викладеного можна зробити наступні висновки:

1.В даній задачі об'єктом авторського права буде виступати комп'ютерна програма, що була створена за трудовим договором, укладеним гр. Ткаченко (автором) з приватним підприємством «Авест», для ведення автоматизованого бухгалтерського обліку на підприємствах.

2. Згідно зі ст.16 Закону України «Про авторське право та суміжні права», а також статті 429 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що особисті немайнові права на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. Майнові права належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором, авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору*[6; 386]. Tобто гр. Ткаченко, бо виключне майнове право на службовий твір не належить роботодавцю, так як це не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Тому підприємство «Авест» не мало права розповсюджувати програму.

3. Згідно чинного законодавства, були порушені авторські права автора комп'ютерної програми, бо трудовим договором не передбачено виключне майнове право на службовий твір, а це не відповідає ст.16 Закону України «Про авторське право та суміжні права» та статті 429 Цивільного кодексу України. Тому підприємство «Авест» повинно відшкодувати гр. Ткаченко завданих збитків.

2 - 3. В нашому випадку об'єктом авторського права зазвичай (згідно статті 8) є комп'ютерна програма.

Ось визначення комп'ютерної програми за законом (Стаття 1): " комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах);"

Згідно статті 18 "Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження."

Також об'єктом авторських прав (згідно ст. 8) можуть бути бази даних.

Ось визначення (Стаття 1): "база даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів"*[4; c.345-351].

При цьому, згідно статті 19 "правова охорона баз даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право, що відноситься до самих даних чи інформації, які містяться у базі даних."

Слід зазначити, що:

- Охороні за законом «Про авторські та суміжні права” "підлягають всі твори, [...] як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені [...]»

- правова охорона "поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі."

Тобто, я припускаю, що доки алгоритм, метод, ідея, тощо не відтворені в програмі, або ж у вигляді коду, ці алгоритм, метод, ідея, тощо не є об'єктами авторського права.

Коли ж можна казати “в мене є авторські права на комп'ютерну програму”? Згідно статті 11, "Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення". Більш того "Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей."

Але "За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства)."

Що дає авторське право на продукт програмісту та підприємству, де працює програміст? В цьому випадку права програміста та підприємства різні. Програміст має немайнові права, підприємство - майнові. Що це означає?

2.1 Права програміста

Для програміста, коли він працює як найманий робітник, комп'ютерна програма є службовим твором.

Стаття 1: "службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем;"

Згідно статті 16, програміст має "Авторське особисте немайнове право на службовий твір..."

При цьому "За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем."

Винагородою в цьому випадку може бути заробітна плата, відсоток від продажу, прибутку, або інша винагорода, про яку домовились програміст та підприємство-роботодавець.

Крім цього, на що ще має право програміст згідно з його немайновими правами? Головне це (згідно статті 14): "вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо".*[7]