Актуальність теми дослідження. На зламі ХХ - ХХІ ст. країни - учасниці Співдружності Незалежних Держав (далі - СНД, Співдружність) проводять конституційні реформи, створюють нові правові інститути, стимулюють дотримання прав людини, спільно координують діяльність щодо боротьби зі злочинністю. Злочинність є тим соціально негативним явищем, яке держави можуть подолати спільними зусиллями. Саме ця мета є одним з пріоритетів їх національної та міжнародної політики. Для досягнення поставлених цілей у даному напрямку держави СНД намагаються створити дієву систему протидії злочинам та розшуку осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння, удосконалюючи інститут видачі злочинців (екстрадиції). Цей правовий інститут є одним із найстаріших у світі, за допомогою якого держави дотепер здійснюють правову допомогу, а саме ? видачу особи, котра скоїла злочин. В умовах інтеграції та глобалізації даний інститут потребує перегляду та удосконалення відповідно до сучасних норм міжнародного та національного права.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань щодо забезпечення гармонізації національного законодавства держав СНД з питань екстрадиції. Наша держава є учасницею багатох універсальних та регіональних міжнародних договорів, що регулюють інститут видачі злочинців і, дотримуючись основних принципів міжнародного права, прийняла на себе зобов'язання сумлінно виконувати діючи міжнародні договори.

Важливість даної проблематики обумовлена участю України у міжнародно-правовій співпраці щодо зміцнення правопорядку. Сучасний етап державотворення засвідчує відсутність у вітчизняній юридичній науці монографічних праць, присвячених інституту видачі злочинців у рамках СНД. Виникає нагальна потреба у спеціальних дослідженнях з метою вироблення виваженої і збалансованої позиції держав Співдружності для забезпечення невідворотності покарання осіб, які вчинили злочин.

Питання міжнародно-правового співробітництва щодо видачі злочинців розглядалися ученими в межах кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального права і, значно рідше, міжнародного права.

Науково-теоретичну основу дослідження склали праці російських та радянських учених у галузі міжнародного та суміжних галузей права: С. Беді, І. Бліщенка, Л. Галенської, І. Карпеця, Ф. Мартенса, І. Фойницького, які розглядали питання виникнення та розвитку правового інституту міжнародного співробітництва держав у кримінальних справах, формували теоретичну базу даного інституту.

Нормативно-правове регулювання видачі злочинців, його теоретичні й практичні аспекти були предметом дослідження: Р. Валєєва, Ю. Васильєва, В. Волженкіної, І. Лукашука, Д. Нікольського, В. Панова, Л. Опенгейма, Ю. Решетова, Н. Сафарова, М. Шаргородського, Р. Шаріфулліна та інш.

Проблемам інституту надання міжнародної правової допомоги та здійснення співробітництва щодо протидії міжнародній злочинності присвячені наукові праці: В. Антипенка, В. Березняка, О. Виноградової, С. Вихриста, А. Войціховського, А. Волеводза, В. Гребенюка, Н. Зелінської, О. Київець, О. Калганової, Ф. Кожевникова, Є. Коровіна, Л. Лазутіна, І. Лукашук, А. Маланюка, А. Мацка, В. Міленчука, Л. Моджоряна, С. Нестеренко, В. Смеліка, М. Смирнова, В. Тертишника.

Актуальні питання імплементації міжнародних норм у національне законодавство розглядались вітчизняними ученими: В. Денисовим, А. Дмитрієвою, В. Евінтовим, О. Копиленком, В. Опришком, Л. Тимченком та інш.

Водночас, питання інституту видачі злочинців у міжнародному праві в цілому та в угодах СНД зокрема висвітлюються фрагментарно або ж у межах авторської проблематики.

Все це вимагає подальшого розвитку не тільки теорії видачі осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння, а й вдосконалення практики її реалізації в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до п.4 та п.13 Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767; наказу МВС України "Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років" від 05.07.2004 р. №755. Тема дисертації була затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 09.02.2001 р. (протокол № 2).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у формулюванні правових, теоретичних та процедурних основ, пов'язаних із реалізацією інституту видачі злочинців в угодах держав СНД та розробці науково обґрунтованих пропозицій для їх удосконалення.

Реалізація мети зумовила необхідність вирішення завдань, спрямованих на:

- визначення основних етапів виникнення, становлення і розвитку інституту видачі злочинців та розробку шляхів розв'язання актуальних питань міжнародно-правового й національного регулювання видачі злочинців;

- розкриття особливостей інституту видачі злочинців у міжнародному праві, таких як: наявність не менше двох сторін; учасники процедури видачі; зобов'язання видачі; екстрадиційність злочину;

- тлумачення змісту поняття "видача злочинців" та формулювання авторської дефініції;

- розгляд питань гармонізації норм національного законодавства України з міжнародно-правовими нормами, що регулюють видачу осіб, які скоїли злочин, та окреслення шляхів їх розв'язання;

- характеристику правових підстав видачі злочинців згідно з міжнародними договорами України та держав-учасниць СНД; їх класифікація;

- визначення відповідності норм законодавства України міжнародним договірним зобов'язанням щодо видачі осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння;

- встановлення специфіки процедури видачі злочинців, її етапів та виокремлення ознак, які свідчать про примат міжнародного або національного права в процесуальному регулюванні екстрадиційних відносин;

- підвищення ефективності співробітництва держав СНД у процесі видачі обвинувачених, підсудних для притягнення до кримінальної відповідальності та засуджених осіб для відбуття покарання;

- формулювання теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на розвиток теорії міжнародного права, вдосконалення норм міжнародного права і національного законодавства, практики їх застосування та підвищення ефективності роботи правоохоронних органів України.

Об'єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають у процесі видачі обвинувачених, підсудних для притягнення до кримінальної відповідальності та засуджених осіб для відбуття покарання за скоєння суспільно небезпечних діянь.

Предмет дослідження - проблеми реалізації інституту видачі злочинців, закріпленого в угодах СНД та перспективи їх розв'язання.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають загальнонаукові і спеціальні методи пізнання: діалектичний метод забезпечив дослідження інституту видачі злочинців у розвитку та взаємозв'язку з іншими інститутами міжнародного права; історико-правовий - використано для характеристики процесів становлення та розвитку інституту видачі злочинців; за допомогою формально-логічного методу аналізу було з'ясовано ознаки інституту видачі злочинців, а також проведено класифікацію принципів зазначеного інституту, міжнародних договорів, які регулюють суспільні відносини щодо екстрадиції та кримінальних справ, по яким надається правова допомога, що передбачає видачу злочинців; метод синтезу забезпечив розкриття змісту понять, які складають предмет досліджуваної теми ("видача злочинців (екстрадиція)", "екстрадиційний злочин"), а також формулювання відповідних висновків; спеціально-юридичний метод дозволив розкрити зміст нормативно-правових приписів, закріплених у міжнародних договорах та нормативно-правових актах України, використаних автором при підготовці дисертації; за допомогою порівняльно-правового методу було з'ясовані відмінності у правовому регулюванні суспільних відносин щодо видачі злочинців, здійснюваному за допомогою Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. й Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 р. та інші.

Емпіричну основу дослідження склали узагальнення практики Міністерства внутрішніх справ України щодо надання ним міжнародної правової допомоги на стадії розслідування кримінальних справ, під час виконання вироків суду та здійснення видачі (екстрадиції) злочинців; Національного центрального бюро Інтерполу в Україні щодо здійснення обміну інформації у різних напрямках співробітництва в боротьбі зі злочинністю; Генеральної прокуратури України щодо розгляду та виконання запитів про надання міжнародної правової допомоги.

Нормативно-правовою базою дисертації є Конституція України, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, міжнародно-правові документи з питань видачі осіб, які скоїли злочин, а саме: загальні міжнародні договори про боротьбу з окремими видами злочинів, що містять положення про видачу злочинців; регіональні угоди про видачу злочинців та надання правової допомоги (Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р., Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.), а також двосторонні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах та міжвідомчі угоди про правову допомогу та співробітництво між Генеральною прокуратурою України та аналогічними правоохоронними органами інших держав-учасниць СНД, нормативно-правові акти України, спрямовані на протидію злочинності та видачу осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння з погляду їх відповідності міжнародно-правовим зобов'язанням нашої держави.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексним дослідженням інституту видачі злочинців в угодах держав СНД в аспекті співвідношення міжнародного та національного права.

Наукова новизна роботи полягає в розробці і формулюванні ряду нових у теоретичному і практичному аспектах положень, а саме:

вперше:

- проведено порівняльний аналіз Конвенції про правову допомогу та правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах 1993 р й Конвенції про правову допомогу та правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах 2002 р. і вмотивовано необхідність прискорення введення останньої в національне законодавство України;

- аргументовано виокремлення спеціального суб'єкта екстрадиційних відносин, а саме особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння;

- обґрунтовано необхідність визначення таких спеціальних (галузевих) принципів інституту видачі злочинців, як: невидача громадян своєї держави, невідворотність покарання, захист прав громадян за кордоном, співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, взаємоповага до вимог внутрішнього законодавства країн та відповідних супровідних процедур, диференціація джерел, обґрунтованість запиту, спеціалізація;

- запропоновано авторський варіант алгоритму діяльності правоохоронних органів держав СНД із застосуванням можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні щодо розгляду і прийняття рішень у запитах про видачу, що дозволяє визначити порядок їх дій виходячи з ситуації, який відповідає чинному законодавству України та її міжнародним договорам;

удосконалено:

- підхід щодо виокремлення ознак поняття "видача злочинців", а саме: скоєння особою суспільно небезпечного діяння, за яке настає відповідальність відповідно до національного кримінального законодавства обох держав та на основі міжнародного договору між державами, що домовилися про це; наявність клопотання про видачу конкретної особи для притягнення її до кримінальної відповідальності або для приведення у виконання обвинувального вироку суду, що набув чинності;

- перелік підстав, що є підґрунтям для видачі або невидачі злочинців з позиції співвідношення міжнародного та національного права;

- умови видачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, зокрема, такі, як екстрадиційність злочину, наявність клопотання про видачу особи, яка скоїла злочин; наявність копії постанови про взяття під варту або вироку суду, що набув чинності (виписку з вироку), відносно даної особи, при яких здійснюється процедура видачі;

дістало подальший розвиток:

- характеристика багатосторонніх та двосторонніх договорів щодо видачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння;

- детальніше, аніж у раніше запропонованих у науковій літературі підходах, розкрито умови видачі злочинців.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в ході дослідження висновки, положення та пропозиції є певним внеском до теорії й практики міжнародного права і можуть бути використані у:

- правозастосовній діяльності: для вирішення питань щодо видачі осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння (акт впровадження Методичних рекомендацій з питань затримання та видачі правопорушників, міграційної політики, захисту прав біженців та шукачів притулку в діяльність СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 11.01.2010 р.);

- науковій діяльності: при подальшому дослідженні інституту видачі злочинців, зокрема, не тільки міжнародно-правових аспектів, а й інших галузей права;

- навчальному процесі: при розробці навчальних програм, методичних рекомендацій та текстів лекцій до дисципліни "Міжнародне право", "Кримінальне право" та "Міжнародне кримінальне право" (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 16.12.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації оприлюднені на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ та у виступах автора на міжнародних науково-практичних конференціях:

1)"Проблеми професійної підготовки слідчих" (Дніпропетровськ, 27 квітня 2007 р.);

2)"Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах" (Дніпропетровськ, 12 жовтня 2007 р.);

3)"Права людини: теорія, реальність, перспективи" (Дніпропетровськ, 5 грудня 2008 р.) та науково-практичному семінарі "Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні" (Дніпропетровськ, 21 березня 2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні й практичні результати дисертації викладено у п'яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, та чотирьох тезах доповідей.

Структура дисертації. Структура роботи обумовлена її предметом, метою та завданнями дослідження, а також логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять у собі шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з яких основний текст - 184 сторінки, додатки - 9 сторінок, список використаних джерел, який охоплює 186 найменування.

ОСНОВНИЙ Зміст РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, мета і завдання роботи, визначаються методологічна основа та науково-пізнавальна база, а також основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна й практичне значення результатів дослідження.

У Висновках викладено наукові та практичні результати дослідження, сформульовано пропозиції та рекомендації для удосконалення законодавства України щодо видачі осіб, які скоїли злочин. Основними з них є:

1. Ґенеза інституту видачі злочинців проходить паралельно з розвитком міжнародного права та охоплює усі історичні етапи становлення громадянського суспільства й поділяється на такі періоди: стародавній світ; середні віки та новітній час; розбудови буржуазного суспільства; двох світових війн; в умовах біполярного світу 1957 - 1985 р. та сучасний період розвитку міжнародного права, яким притаманні свої особливості.

2. Особливостями інституту видачі злочинців є:

- наявність не менше двох сторін: сторони, яка запитує (держави-ініціатора), та сторони, яка приймає запит (держави-контрагента), та котрі досягли згоди;

- суб'єкти (учасники) процедури видачі ? це держави, що є сторонами у міжнародному договорі. Суб'єктів видачі можна поділити на дві групи: сторона, що робить запит, ініціатор видачі (держава, яка направляє клопотання про видачу) і сторона, яку запитують (держава, яка приймає рішення щодо виконання клопотання про видачу). В свою чергу, обидві сторони здійснюють процедуру видачі за посередництвом визначених міжнародним договором та національним законодавством державних органів та посадових осіб ? це органи прокуратури, міліції (поліції), міністерства юстиції й суди;

- спеціальний суб'єкт видачі ? особа, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, а саме: обвинувачувані у вчиненні злочину, засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, але не відбули покарання за вироком суду; особи, які відбули частину покарання. Дана особа наділена спеціальним правовим статусом. Вона є учасником процедури видачі, стосовно якої держава-ініціатор спрямовує запитуваній державі клопотання про видачу. Водночас, якщо така особа передається для відбуття покарання державі-ініціатору, обов'язково необхідно отримати згоду цієї особи або законного представника або особи, яка його замінює. В інших випадках видачі такої згоди непотрібно;

- зобов'язання видачі виникає тільки при наявності відповідного міжнародного договору чи конвенції про видачу між зацікавленими державами. Процедура видачі встановлюється міжнародними договорами. Порядок видачі може бути визначений угодою сторін, якщо зацікавлені держави не мають відповідних договорів. Обов'язкова видача проводиться тільки при наявності договору і не поширюється на вимоги про видачу громадян третьої держави;

- питання про видачу виникає тільки у зв'язку із вчиненням особою "екстрадиційного злочину", тобто суспільно небезпечного діяння, що визнається кримінальним законодавством кожної з держав, які домовились про її проведення.

3. Основою співпраці держав щодо видачі злочинців є багатосторонні та двосторонні договори між Україною та іншими державами, що базуються на основних і спеціальних (галузевих) принципах співробітництва держав. До спеціальних принципів належить: невидача громадян своєї держави, невідворотність покарання, захист прав громадян за кордоном, співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю, взаємоповага до вимог внутрішнього законодавства держав та відповідних супровідних процедур, обґрунтованість, спеціалізація.

4. Для дотримання принципу невідворотності покарання та у разі виникнення колізії між клопотаннями держав запитувана сторона надаватиме перевагу державі, громадянином якої є особа, яка вчинила злочин, у свою чергу, держава бере на себе зобов'язання здійснювати юрисдикцію у повному обсязі відповідно до національного законодавства на основі норм міжнародних договорів.

5. Видача злочинців (екстрадиція) - це акт правової допомоги, що здійснюється відповідно до положень спеціальних міжнародних договорів та національних норм кримінального, кримінально-процесуального законодавства держав-учасниць договорів та передбачає видачу державі-ініціатору фізичної особи, котра скоїла екстрадиційний злочин, для здійснення правосуддя чи виконання обвинувального вироку стосовно неї.

6. Підстави, які визначаються у міжнародних договорах щодо відмови у видачі, носять обмежений характер. Розширення цих випадків може призвести до знехтування основної мети видачі - передачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, державі для здійснення кримінального переслідування за скоєний злочин та відбування покарання, призначеного судом.

7. З метою досконалої, всебічної, повної можливості розслідування злочинів, легалізації доказів у кримінальній справі, притягнення особи до кримінальної відповідальності, здійснення правосуддя над особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, необхідно створення спільних слідчо-оперативних груп; слід прискорити введення в дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 р.; прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс України з урахуванням положень Конвенції 2002 р.

8. Статус біженця не може бути наданий особі, яка скоїла міжнародний злочин. Перелік таких діянь визначений у міжнародних договорах, ратифікованих Верховною Радою України з урахуванням національного законодавства України.

9. При укладенні двосторонніх договорів державам було б доцільно зазначати норму, в якій не може розцінювати особу як політичного біженця та надавати такій особі політичного притулку, якщо остання вчинила загальнокримінальний злочин.

10. Процедура видачі з метою притягнення до кримінальної відповідальності може проводитись, якщо після отримання особою політичного притулку та набуття статусу біженця в Україні були відкриті нові обставини, а саме, особа підробила документи, навмисно знищила, позбавилась від проїзних чи інших документів із метою ввести в оману органи державної влади, приховати дані про себе чи вчинення злочину, а також пред'явила фальшиві або підроблені документи із тією ж метою. Така особа позбавляється статусу біженця на прохання компетентних органів держави, громадянином якої вона є.

11. Політичним мотивом є наявність при вчиненні суспільно небезпечного діяння мети змінити існуючий конституційний лад, діюче законодавство, існуючий порядок або вплинути на прийняття рішень органами влади та управління на всіх рівнях у зв'язку з недоліками та зловживанням в їх діяльності, що призвели до порушення прав і законних інтересів громадян, а також призводять до погіршення якості їх життя. Проте у кожному конкретному випадку необхідно з'ясовувати політичний мотив при вчиненні політичного злочину, цілі вчинення злочину, а також давати правильну оцінку взаємозв'язку, ступені відповідності завдань, а також засобів їх досягнення з урахуванням ступеня суспільної небезпеки. За допомогою цих критеріїв можливо чітко диференціювати політичні злочини за ступенем суспільної небезпеки.

12. На підставі аналізу положень, закріплених у перелічених міжнародно-правових актах, автор приходить до висновку, що протидія злочинності потребує швидкого реагування щодо вдосконалення кримінально-правової політики шляхом уніфікації норм національного законодавства держав СНД з питань видачі злочинців. З цією метою парламенту України необхідно достатньо приділяти уваги вивченню відповідних міжнародних договорів, законів, урядових постанов, пов'язаних з наданням правової допомоги, перед їх прийняттям.

13. Запропоновано для удосконалення законодавства України внести зміни до:

ст.10 Закону України "Про біженців" та викласти її в наступній редакції: "Статус біженця не може бути наданий особі, яка скоїла міжнародний злочин, що визначений у міжнародних договорах, ратифікованих Верховною Радою України, чи Кримінальному Кодексі України";

ст.670 проекту КПК та викласти її в наступній редакції: "Якщо після отримання особою політичного притулку та набуття статусу біженця в Україні були відкриті нові обставини, а саме, особа підробила документи або навмисно знищила чи позбавилась від проїзних та інших документів із метою ввести в оману органи державної влади або приховати дані про себе й скоєний злочин, а також пред'явила фальшиві або підроблені документи із тією ж метою, то вона позбавляється статусу біженця та на прохання компетентних органів держави, громадянином якої вона є, проводиться процедура видачі із метою притягнення до кримінальної відповідальності".

14. Запропоновано для удосконалення міжнародних договорів доповнити ст.65 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах 1993 р. та ст.79 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних сімейних та кримінальних справах 2002 р. ч.2 та викласти її в наступній редакції: "При вирішенні питання про видачу запитувана сторона надає перевагу державі, громадянином якої є особа, що підлягає видачі. У разі задоволення такого клопотання держава, громадянином якої є особа, що підлягає видачі, бере на себе зобов'язання здійснити юрисдикцію у повному обсязі відповідно до національного законодавства і на основі міжнародних договорів".

Вважаємо, що перелік висловлених пропозицій буде сприяти активізації протидії злочинності на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав шляхом видачі злочинців.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Філяніна Л.А. Проблема гармонізації норм національного законодавства країн СНД з питань видачі злочинців / Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2007. - №4 (35). - С.166-171.

2. Філяніна Л.А. Формування та розвиток співробітництва держав у протидії транснаціональній злочинності в рамках СНД / Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2008. № 2 (38). - С.93 - 99.

3. Філяніна Л.А. Міжнародна організація кримінальної поліції - координатор міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю / Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2008. - №3 (39). - С.299-303.

4. Філяніна Л.А. Порядок процедури видачі особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (екстрадиція) / Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2009. - №3 (44). - С.274-283.

5. Філяніна Л.А. Регіональне міжнародне співробітництво у галузі протидії міжнародній злочинності, включаючи видачу злочинців (на прикладі Європи) /Л.А. Філяніна // Право і суспільство. - 2009. - №4. - С.21-24.

6. Філяніна Л.А. Взаємодія правоохоронних органів України та іноземних держав при здійсненні видачі, осіб які вчинили злочин / Л.А. Філяніна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2010. - №3 (49). - С.317-322.

7. Філяніна Л.А. Поняття, форми (види) міжнародної правової допомоги у кримінальних справах / Л.А. Філяніна // Проблеми професійної підготовки слідчих: Матер. наук. - практ. конф., 27 квітня 2007 р.: тез. доп. - Дніпропетровськ Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - С.113-118.

8. Філяніна Л.А. Міжнародне співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів / Л.А. Філяніна // Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах: Матер. Міжнар. наук. - практ. конф. (Дніпропетровськ, ДДУВС, 12.10.2007): тез. доп. - Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - С.92-98.

9. Філяніна Л.А. Проблеми відповідності норм національного законодавства України договірним зобов'язанням щодо видачі злочинців / Л.А. Філяніна // Актуальні проблеми злочинності в Україні: Матер. наук. - практ. семінару (21 березня 2008 р., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ): тез. доп. - Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2008. - С.174 - 177.

10. Філяніна Л.А. Взаємодія правоохоронних органів щодо захисту прав людини при здійсненні видачі осіб, які скоїли злочин / Л.А. Філяніна // Права людини: теорія, реальність, перспективи: Матер. регіональн. наук. - практ. конф., 5 грудня 2008 р.: тез. доп. - Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2009. - С.72-75.

Анотація