Одержання хабара

- обіймають в тих же організаціях посади. пов'язані з виконанням адміністративно - організаційних обов'язків;

- виконують зазначені обов'язки за спеціальним повноваженням.

До представників влади належать зокрема працівники державних органів та їх апарату Ю які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Представники влади - це, як правило, працівник, який перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за дорученням ) і в межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право висувати вимоги і приймати рішення обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх підвідомчості чи підлеглості, а іноді - застосовувати примусові заходи впливу для забезпечення виконання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб,які ухиляються від їх виконання. До них зокрема, належать народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти та начальники гарнізонів, військові патрульні вартові на посту та інші військовослужбовці при виконанні ними обов'язків з охорони громадського порядку, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони місць позбавлення волі тощо. Закон пов'язує визнання представником влади не з посадою, яку вона обіймає, а з наявністю владних повноважень. Тому представником влади може бути й рядовий працівник державного апарату (наприклад, працівник міліції у звані рядового) або навіть представник громадського формування(громадський інспектор рибоохорони).

Під організаційно - розпорядчими обов'язками розуміють обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом,ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи в організаціях незалежно від форм власності, планування роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни. Такі функції здійснюють зокрема керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ чи організацій, громадських об'єднань(директор підприємства, президент фірми, голова правління акціонерного товариства тощо), їх заступники, керівники структурних підрозділів(начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами) їх заступники, особи, які керують ділянкою роботи (майстри, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо).

Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Сташис, Тацій зазначають, що для визнання особи такою, що виконує адміністративно-господарські обов'язки,недостатньо лише тієї умови, що державне, колективне чи приватне майно є ввіреним їй під матеріальну відповідальність. Для цього необхідно встановити, що особа наділена певними повноваженнями з управління чи розпорядженнґ цим майном або здійснює контроль за виконанням цих операцій іншими особами.

Особа визнається службовою, якщо здійснює відповідні функції не тільки постійно, але і тимчасово чи за спеціальним повноваженням (дорученням),проте лише за умови, якщо ці функції покладені на неї правомочним органом(службовою особою) і в установленому законом порядку.Не має також значення чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або на підставі виборів; одержує за виконання службових функцій виногороду або здійснює їх на громадських засадах. Проте доручення тимчасово виконувати службові обовязки має бути належним чином оформлене відповідним (усним чи письмовим) рішенням: постановою, розпорядженням наказом,протоколом, довіреністю тощо. Наприклад, для визнання службовою особи,яка є членом громадської організації чи будь -якого іншого об'єднання громадян, громадське формування, представником якого вона є, перш за все має бути обов'язково зареєстроване у встановленому законом порядку в органах державної влади чи місцевого самоврядування. Лише після цього об'єднання, набуває відповідного юридичного статусу, а його члени,які виступають від імені ( за дорученням цього об'єднання, можуть бути визнанні службовими особами - представниками громадської організації. Ось чому вирішення питання про визнання особи суб'єктом службового злочину завжди припускає ретельне вивчення нормативно - правових актів, відомчих наказів, розпоряджень, інструкцій, статутів,положень та інших документів, що дозволяють визначити правовий статус особи, коло її службових обов'язків, характер та обсяг тих повноважень, якими вона наділяється у зв'язку з обійманням певної посади чи здійсненням відповідної діяльності.

Не є службовими особами і отже, не можуть бути визнані суб'єктом одержання хабара ті працівники підприємств, установ та організацій, які виконують суто професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник, тощо) функції.

Безпідставно був засуджений за ч.2 ст.368 ККУ С, який працював завідуючим хірургічного відділення і неодноразово одержував від оперованих ним хворих винагороду за якісне проведення операцій і за післяопераційний догляд.

Судова колегія Верховного Суду України розглянувши справу, вказала, що С отримував винагороду не за виконання функцій посадової особи, а за належне виконання своїх професійних функцій. На цій підставі судова колегія Верховного Суду України постановлені судові рішення щодо С скасувала і провадження у справі закрила за відсутності в його діях складу злочину.

Але якщо працівник поряд з професійними (технічними, виробничими ) виконує й організаційно - розпорядчі чи адміністративно - господарські обов'язки і незаконно одержує винагороду у зв'язку з їх виконанням, то він може бути визнаний службовою особою і відповідно нести відповідальність за одержання хабара.

Визнання особи не залежить і від форми власності, на підставі якої створена і здійснює діяльність підприємство, установа та організація, у яких особа виконує функції, зазначені у п. 1 примітки до ст. 364 КК. Тому важливе значення має питання про визнання суб'єктом одержання хабара - суб'єкта підприємницької(господарської ) діяльності.

Я погоджуюсь із думкою Гавриша, Тація, що вирішуючи це питання слід виходити з такого:

По-перше, сам по собі факт реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності ще не перетворює громадянина на службову особу, бо лише свідчить про набуття такою особою права на зайняття певними видами такої діяльності;

По - друге, службовою особою не може бути визнана й особа, яка керує виключно сама собою або управляє лише своїм майном. Тому службовою особою, яка виконує організаційно - розпорядчі обов'язки, підприємець може вважатися лише за умови, якщо він є керівником трудового колективу тих найманих представників, які на умовах укладеного з ним договору сприяють йому у здійсненні підприємницької діяльності.

Що стосується адміністративно-господарських обов'язків, то, підприємець може виконувати їх тоді коли, здійснює функції з управління чи розпорядження або тим майном, яке належить іншим фізичним чи юридичним особам, або тим, належним йому майном, що вноситься (пайовий внесок) у статутний фонд створюваного разом з іншими особами підприємства, і тим самим стає спільною власністю, управляти, розпоряджатися чи контролювати операції з якою особа має право вже лише за згодою з іншими особами, які спільно з нею здійснюють відповідну діяльність.

Стаття 26 Конституції України проголошує, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, -за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.У розвиток цього конституційного припису п.2 ст. 364 КК встановлює, що службовими особами також визнаються іноземці та особи без громадянства, що виконують обовязки зазначені в п.1 примітки. Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами; України.

Громадянами України є:

- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

- особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

- особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

- іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповіднодо свого законодавства не вважає своїм громадянином.

4. Кваліфікуючі ознаки одержання хабара

За ч 2 ст. 368 до обставин, які обтяжують цей злочин віднесені:

- одержання хабара у великому розмірі;

- службовою особою, яка займає відповідальне становище;

- за попередньою змовою группою осіб;

- повторно;

- поєднане з вимаганням хабара;

- обставинами, які надають злочину особливо кваліфікованого виду є:

- одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому - такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При кваліфікації одержання хабара за ознаками великого або особливо великого розміру судам належить керуватися приміткою до ст. 368 КК виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент вчинення цього злочину.

За змістом закону, не об'єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен з яких не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватись як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує останній. У зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого - в особливо великому розмірі належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368 КК.

Коли ж умисел службової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК.

Якщо при умислі службової особи на одержання хабара у великому або особливо великому розмірі нею було одержано з причин, що не залежали від її волі, лише частину обумовленого хабара, вчинене належить кваліфікувати як замах на одержання хабара у розмірі, який охоплювався її умислом.

При вирішенні питання про повторність злочинів, передбачених статтями 368 і 369 КК, слід керуватися п. 3 примітки до ст. 368 КК. Повторним у статтях 368 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.

Цією ознакою охоплюються як перший, так і наступні злочини, тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч. 1 ст. 368 чи 369 КК не потрібно. Це не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші - ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші - як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК.

Одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він дається, за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб. Так судова колегія Верховного Суду України обгрунтовано визнала виним С у повторному одержані хабара. Він працював контролером ВТК дослідного заводу і за безконтрольне визначення якості здаваної продукції брав з робітників заводу хабарі. При виявлені відхилень від технічних вимог С не робив по це записів у журналі і завдяки цьому робітники отримували премії, а в день зарплати щомісяця платили йому по 3-5 кбр.(за цінами 1983 року). Рішення судової колегії у справі С цілком обгрунтоване, оскільки С отримував хабарі від декількох осіб і за окремі дії в інтересах кожного з тих робітників заводу, хто давав йому хабарі.Крім того, при вчиненні такого злочину не було і не могло бути єдиного умислу на одержання хабарів від кожного й усіх (хто дава), оскільки кожного місяця кількість осіб, які давали хабарі змінювалася - хто виїхав у відрядження, хтось прибуві т. Д. У такому випадку відносно кожного нового робітника, що погодився давати хабар, умисел винного виникав знову.За таких обставин діяння С підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 368 ККу як повторне одержання хабара.

Одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна. Одержання й давання хабара не можуть кваліфікуватись як вчинені повторно у випадках, коли:

- судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в передбаченому законом порядку;

- на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення її до відповідальності за раніше вчинений злочин;

- особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК хабар належить визнавати одержаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання).

Співвиконавцями слід вважати службових осіб, що одержали хабар за виконання чи невиконання дій, які кожна з них могла або повинна була виконати з використанням службового становища. Для кваліфікації одержання хабара як вчиненого за попередньою змовою групою осіб не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати дії, обумовлені з тим, хто дав хабар, чи усвідомлював він, що в одержанні хабара беруть участь декілька службових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один із співвиконавців.

Розмір одержаного групою осіб хабара визначається загальною вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо хабар одержано у великому або особливо великому розмірі, кожен із співучасників злочину, якому про це було відомо, несе відповідальність за одержання хабара за таких кваліфікуючих обставин, навіть якщо розмір одержаного ним особисто не є великим або особливо великим.

Службова особа, яка одержала хабар без попередньої домовленості з іншою службовою особою, а після цього передала тій його частину, несе відповідальність за сукупність злочинів - одержання й давання хабара.

Згідно з п. 4 примітки до ст. 368 КК вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення нею умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав І законних інтересів.

Не можуть кваліфікуватися за ч.2 ст368 ККУ як вимагання хабара дії посадової особи, яка одержала від громадян гроші або майно внаслідок зловживання цією посадовою особою своїми посадовими повноваженнями або обманом. Наприклад, необґрунтовано були кваліфіковані дії Л за ч.2 ст.368 ККУ, який працюючи інспектором відділу дізнання пропонував громадянам, щодо яких проводилась перевірка стосовно вчинення ними правопорушень, заплатити штраф. Для цього Л складав фальшиві постанови про стягнення штрафу і пропонував громадянам розписуватися в них. Таким чином Л не вимагав хабарів, а зловживаючи посадовим становищем, засобом оману одержував гроші під виглядом штрафів. Тому його дії слід кваліфікувати як шахрайство і зловживання владою за ч.2 ст.190 і ст.364 ККУ.

Певні складнощі виникають у правовій оцінці діяння дії посадової особи у випадках, коли вимагательство нею хабара не призвело до бажаного результату. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що одержання хабара поєднане з вимаганням визнається закінченим пред'явленням самої вимоги, а за фактичним одержанням винним хоча б частини хабара. Тому у випадках, коли вимагач не отримує хабара із причин, що не залежать від його волі, дії останнього залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання або замах на вчинення цього злочину.

У випадках, коли особа, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин цього не зробила, дії службової особи, яка його вимагала, залежно від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання чи як замах на вчинення цього злочину.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені в п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України від 16 грудня 1993 р. N 3723-XII "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій(посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші прирівняні до них посади), а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в ч. 1 ст. 9 названого Закону, та особи, посади яких згідно зі ст. 25 цього Закону віднесені до першої і другої категорій (Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників).

Наведені переліки є вичерпними і поширювальному тлумаченню не підлягають.

Висновок суду про те, що службова особа займала відповідальне чи особливо відповідальне становище, повинен бути належним чином мотивований.

Кваліфікуючі ознаки, які свідчать про підвищену суспільну небезпечність одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір хабара, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка його одержала), належить ставити за вину і співучасникам, якщо ці ознаки охоплювалися їхнім умислом.

Дії особи, яка одержала один хабар за наявності ознак, передбачених і ч. 2, і ч. 3 ст. 368 КК, мають кваліфікуватися лише за ч. 3 цієї статті. При цьому в мотивувальній частині вироку необхідно зазначати всі кваліфікуючі ознаки злочину.

Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 369 КК, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара.

Судам слід мати на увазі, що добровільною вважається усна чи письмова заява в органи внутрішніх справ, прокуратуру, інший державний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу, зроблена з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про даний хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам.

Установивши, що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідальності незаконно (зокрема, що хабар у неї не вимагали або вона заявила про даний хабар у зв'язку з тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд за наявності клопотання прокурора повинен вжити передбачених ст. 278 Кримінально-процесуального кодексу України (далі -КПК) заходів до притягнення її до відповідальності.

Такі ж заходи мають вживатись у разі виявлення фактів звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 369 КК організаторів, пособників, підбурювачів, оскільки на цих осіб зазначений закон не поширюється.

Висновок

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок: хабарництво є найнебезпечнішим проявом корупції і в Україні характеризується високим рівнем латентності, завдають великої шкоди всім сторонам життя суспільства і створює негативний імідж Україні на міжнародній арені.

Незважаючи на те, що згідно з останнім опублікованим звітом Світового банку ситуація з корупцією в Україні дещо покращилась, службові особи різних рівнів беруть хабарі та шукають іншу особисту вигоду, використовуючи службове становище та надану їм владу при кожній можливості, і при цьому залишаються безкарними. Тому, Україну в світі сприймають як державу, де корупція і хабарництво набули поширення.

Так згідно з міжнародними незалежними рейтингами, зокрема за даними Транс парена Інтернешнл, Україна посідає чільне місце серед найкорумпованіших країн світу.

Занепокоєння державної влади поширенням негативних явищ знайшло відображення в Законі «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., Концепції боротьби з корупцією та у низці інших нормативно - правових актів. хабар кримінальний корупція

Новий Кримінальний кодекс, який був прийнятий 5 квітня 2001 року і набув чинності 1 вересня 2001 року, містить17 розділ, який називається «Злочини у сфері службової діяльності». Позитивним є те, що в ньому вживається термін» службова особа «, який є ідентичним поняттю «посадова особа», яке використовувалось у Кримінальному кодексі 1960 року.

Найбільш істотним недоліком глави 7 Особливої частини старого кримінального кодексу, яка називалась «Посадові злочини», вбачались в наступному:

1) замість термінів «Службова особа «, злочин у сфері службової діяльності, вживалися терміни посадова особа, посадовий злочин. Терміни посадова особа, посадовий злочин, яким оперувало законодавство, вказували лише на факт зайняття відповідної посади, могли неправильно орієнтувати на притягнення до кримінальної відповідальності вже за сам факт зайняття посади на підприємстві, в установі, організації, з діяльністю яких пов'язано заподіяння шкоди. Терміни ж службова особа і службовий злочин правильно акцентують увагу на тому, що такі злочини пов'язані зі службовою діяльністю відповідних осіб, порушення ними функціональних обов'язків.

2) з наведених у статті 164 старого Кримінального кодексу понять, посадова особа та істотна шкода, як наслідки посадових злочинів, випливало, що законодавець такими злочинами вважав певні порушення, допущені, як державними службовцями, так і відповідними працівниками будь яких інших підприємств, установ чи організацій.

Розширення сфери застосування норм про посадові злочини на діяння, вчинені поза діяльністю державних установ та організацій здавалось необґрунтованим, оскільки це не відповідало історичним традиціям (службовий злочин - це злочин вчинений працівниками державного апарату).

3) ряд положень глава Кримінального Кодексу «Посадові злочини» викладалися не досить чітко як з погляду змісту, форми та юридичної техніки. Наприклад, наявне в статті 164 старого КК визначення «істотна шкода державним та громадським інтересам, а також охоронюваним законом правам та інтересам окремих юридичних та фізичних осіб» зводилося до викладення лише матеріальних критеріїв такої шкоди. Проте ясно, що шкода, як наслідок посадових злочинів, могли мати й нематеріальний вираз.

Такий стан законодавства значно утруднював. Як застосування норм Кримінального кодексу, так і вивчення їх.

Практика стикалась з багатьма невирішеними проблемами при кваліфікації відповідних посягань. Зокрема, це віднесення чи не віднесення до посадових осіб ряду категорій працівників, співвідношення посадових і суміжних злочинів.

На усунення цих недоліків і було спрямоване прийняття нового Кримінального кодексу України.

Негативним є те, що поряд з поняттям «службова особа» на конституційному рівні використовуються також такі поняття як «посадова особа» і «державний службовець». Різні тлумачення цих понять вносять заплутаність у судову практику щодо вирішення питань - «хто ж є суб'єктом службових злочинів».

На мою думку, важливим чинником запобігання хабарництву є вдосконалення законодавства про державну службу, перспективним напрямом такого вдосконалення є прийняття нового спеціального закону «Про державну службу», який закріпив би єдине поняття «службова особа», яке буде мати ідентичний зміст у законах.

Привертає увагу той факт, що чинне законодавство України не містить конкретних та загальноприйнятих визначень понять «корупція» та «хабарництво»(винятком є хіба що визначення, яке містить Закон України «Про боротьбу з корупцією»).

У чинному законодавстві є певне протиріччя у використанні понять «корупція» та «хабарництво». Так у Концепції боротьби з корупцією, виділяючи хабарництво як одну з форм корупційних діянь, не було враховано те, що згідно з чинним КК України хабарництво вчиняється у сфері службової діяльності, тобто не лиш у галузі публічної влади, а у сфері здійснення організаційно - розпорядчих або адміністративно - господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності.

Прикладом може бути законодавство Російської Федерації, яке передбачає відповідальність за так званий, «комерційний підкуп». Так, ст.240 КК РФ встановлює відповідальність за названий підкуп. «Комерційний підкуп» - це незаконна передача особі, що виконує управлінські функції у комерційній або іншій організації грошей, цінних паперів, іншого майна, а так само незаконне надання їй послуг майнового характеру за вчинення дій (бездіяльності) в інтересах особи, яка надає з посіданням цієї посади службового становища».

У такому разі (при включенні зазначеної статті до КК України0, поняття «хабарництво» буде повністю охоплюватися поняттям «корупція», оскільки» хабарництво «не у сфері публічної влади охоплюватиметься поняттям «комерційний підкуп».

Таким чином вважаю, що поняття «корупція « та «хабарництво» необхідно визначити на нормативно правовому рівні, використовуючи відповідні наукові дослідження з метою правильного розуміння даних понять, оскільки це є однією з необхідних передумов успішної боротьби з таким вкрай негативним явищем, як корупція, та її найпримітивнішою, і водночас, найпоширенішою і найнебезпечнішою формою - хабарництвом.

Список використаних джерел

1. Конституція України.

2. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993р.

3. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.

4. Закон України «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р.

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 23 березня 2000 р.// Право України 2000. -№ 5. -с. 114.

6. Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 34. - ст. 268.

7. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 3 квітня 1997р.// Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 19. - ст. 136.

8. Концепція боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки, затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. №367/98 // Офіційний вісник. - 1998. - № 17.- ст. 621.

9. Закон України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 13. - ст. 65.

10. Закон України «Про правовий статус іноземців « від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - ст. 161./ в редакції від 6 лютого 2003 р. //Урядовий кур'єр.- 2003.- 01.01.03.

11. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - ст.508.

12. Закон України «Про регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними від 18 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 9. - ст. 34.

13. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року.

14. Вісник Верховного Суду України.-1998. - №114.

15. Вісник Верховного Суду України.-1999. -№2.

16. Вісник Верховного Суду України.-2002.- № 2.

17. Вісник Верховного Суду України.-2002.- № 3.

18. Вісник Верховного Суду України.-2003.- №5.

19. Рішення Верховного Суду України.//Щорічник. - 1997. -К. - Верховний Суд України.-1997.

20. Рішення Верховного Суду України.//Щорічник. - 1999. -К. - Верховний Суд України.-1999.

21. Рішення Верховного Суду України.//Щорічник. - 2001. -К. - Верховний Суд України.-2001.

22. Рішення Верховного Суду України.//Щорічник. - 2002. -К. - Верховний Суд України.-2002.

23. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 №5 «Про судову практику у справах про хабарництво»: Юридичний вісник України». - № 28.-13-19 липня 2002 р.

24. Практика судів у кримінальних справах //Бюлетень законодавства і юридичної практики.-1993 № 4.

25. Практика судів у кримінальних справах (1993 -1996)//Бюлетень законодавства і юридичної практики.-1996.

26. Dixi: Тематична добірка. Злочини у сфері службової діяльності. //Юридичний Журнал.- 2004.-№ 1(19).-101 ІІІ.Наукова та інша література.

27. Азаров.Службова недбалість у сфері оподаткування.// Юридичний Журнал.- 2004.-№ 1(19).-с. 43.

28. Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М.В., та ін. Кримінальне право України,Особлива частина.Підручник.НАВСЦ»Правові джерела».-1998.-896.

29. Васильченко С.удосконалення законодавства про державну службу як чинник попередження злочинів. // Юридичний Журнал.- 2004.-№ 1(19).-с. 24.

30. Гельфан.Хозяйсвенные и должностные преступления в сельском хозяйстве.-Киев.-1970.

31. Донник О. Злочини у сфері службової діяльності.Сукупність злочинів.// Юридичний Журнал.- 2004.-№ 1(19).

32. Євдокімов В. Запобігання корупції серед суддів :правові проблеми.//Право України.-1999.-№ 5.- с.54.

33. Зейкан І.Поняття посадової особи в кримінальному законодавстві:порівняльний аналіз.//Право України.-2002.-№ 3.- с.118.

34. Здравомыслов Б. В.Должностные преступления.Понятие и квалификация.- М.:,»Юридическая литература», 1975.

35. Кириченко В. Ф.Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву. - М:, Изд -во АН,1959. - с.184.

36. Кириченко В. Ф.Советское уголовное право.Часть Особенная\. - М.,1968.

37. Коваль А. Зловживання владою або службовим становищем : кримінально -правові проблеми.-2003.-с.28.

38. Коржанский Н. И. Квалификация следователем должностных преступлений. - Волгоград, 1986.

39. Коржанський Н. І.Кваліфікація злочинів.

40. Кобзаренко П. В., мати шевський П. С., ЯценкоС. С., Андрушко П. П.,Кримінальне право України.Практикум.Навчальний посібник.- К.:Юрінком Інтер, 2002.- 528.

41. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар// Баулін Ю. В.,Борисов В. І.,ГавришС. Б. та ін За заг. Ред. Маляренка. Т.,Сташис В. В.,Тація В. Я.Видання друге, перероблене та доповнене.-Х.: ТОВ»Одіссей», 2004. - 1152.