Самоврядування країн Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

"Самоврядування країн Європейського Союзу"

учениць 10 класу

КЗОШ №58

Тiмохiной Дар'ї та

Донецькой Анастаciї

Механізми взаємодії місцевого самоврядування країн Європейського Союзу з наднаціональними структурами

місцевий самоврядування європейський союз

У суспільному житті й політичному устрої Європи на сьогодні існує яскраво виражена тенденція до інтеграції в рамках ЄС, аж до створення єдиної європейської держави. Це істотно впливає на розвиток місцевої демократії, основи побудови та функціонування місцевого самоврядування, а також на те, як визначається й реалізується державна політика на національному, регіональному й місцевому рівні. У західноєвропейських країнах спостерігається постійне зіткнення інтересів із приводу того, у якому напрямку піде розвиток ЄС, його базових цінностях та балансі влади всередині нього. Одним із критеріїв децентралізації є інститут місцевого самоврядування. Кінець XX - початок XXI століть ознаменувалися реформою майже у всіх країнах у даній області. Основна проблема при здійсненні реформ місцевого самоврядування полягає а в тому, щоб установити оптимальний баланс між централізацією (одним з головних елементів якої є місцеве самоврядування) і децентралізацією.

Зближення правових систем у рамках європейського співтовариства свідчить про формування європейської системи місцевого самоврядування, у якій діють відповідні нормативні акти [1]. Інтегруючу роль грає Європейська хартія про місцеве самоврядування, прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р., яка в досить гнучкій формі встановлює базові принципи, що лежать в основі демократичної системи місцевого самоврядування. Ці принципи повинні виступати в ролі стандарту для всіх демократій Європи, але створення Об'єднаної Європи вимагає певної адаптації цих принципів до специфічних умов Євросоюзу, приведення законів ЄС відповідно до основних положень Хартії.

В основу Європейської хартії місцевого самоврядування покладений класичний принцип субсидіарності. Його суть полягає в тому, що політична влада може втручатися в суспільні справи тільки в строго обмежених випадках, коли суспільство саме не справляється з поставленими завданнями управління. Тим самим органи більш високого рівня влади зобов'язані допомагати органам нижчого рівня виконувати свої завдання.

Регулюючу роль у розвитку європейських стандартів місцевого самоврядування грають також Європейська декларація прав міст, прийнята постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи в 1992 р., і Європейська хартія міст, прийнята на виконання положення Європейської декларації прав міст. Сучасні конституції європейських держав регламентують організацію місцевого самоврядування в різному обсязі, що залежить від форми політико-територіального устрою тієї або іншої держави.

Суттєвою зміна, що відбулася в деяких європейських країнах наприкінці ХХ ст. є формування третього рівня територіальної організації. Це пов'язане з такими обставинами: насамперед старі адміністративно-територіальні одиниці виявилися занадто малими для ефективного економічного планування. До того ж у результаті децентралізації влади, створені раніше територіальні одиниці (департаменти, райони, провінції) одержали право на самоврядування. У таких умовах держава часто прагне створити більші територіальні утворення для контролю над територіями та координації їхньої діяльності. Нарешті, у країнах Західної Європи створення регіонального рівня територіальної організації стимульовано втручанням наднаціональних органів Європейського Союзу. Багато європейських програм в обов'язковому порядку вимагають наявності регіонів, що відповідають певним географічним характеристикам. В результаті з'являються нові або відновлюються старі - територіальні одиниці: регіони в Португалії, Франції, Італії, а так само периферії в Греції й управлінські округи в землях ФРН.

Територіальна основа місцевого самоврядування розвивається не тільки нагору (убік створення більших територіальних одиниць), але й униз, убік формування більш дрібних. По-перше, це пов'язане з вирішенням проблеми окремих поселень: реформи по укрупненню муніципальних утворень привели до того, що в більшості західних країн кілька невеликих поселень можуть входити до складу одного муніципального утворення. У цьому випадку виникає проблема із представленістю інтересів жителів окремих сіл і селищ; крім того, багато питань доцільніше вирішувати саме на рівні окремих сіл і селищ. По-друге, за останні тридцять років підсилилася тенденція до демократизації й децентралізації місцевого самоврядування у всій Європі.

У країнах, що входять до ЄС, спостерігається велика розмаїтість типів органів місцевого самоврядування. Між країнами є істотні розходження в повноваженнях між центром і місцями, між різними рівнями місцевого й регіонального управління. Однак існують спільні проблеми, які створюють необхідність органам місцевого самоврядування Об'єднаної Європи концентрувати свої зусилля, координувати свою діяльність, установлювати більш тісне співробітництво один з одним.

Міжнародні організації інститутів місцевого самоврядування виступили ініціаторами створення відповідних дорадчих органів, серед яких найбільш впливовий довгий час була Постійна конференція місцевої й регіональної влади Європи, що працює з 1959 року й об'єднала 27 європейських країн, підтримуючи в той же час тісні зв'язки з Європейською Комісією і Європарламентом. Необхідно окремо сказати про Європейський комітет регіонів, що був заснований відповідно до Маастрихтського Договору винятково для вироблення рекомендацій Європейської комісії із впровадження законодавства регіонів у законодавство Союзу.

Певний інтерес представляє інститут міст-побратимів, що зародився у Великобританії. За допомогою цього інституту також здійснюються міжнародні зв'язки, установлювані між місцевим органом самоврядування в Португалії й аналогом за рубежем, наприклад, із Британським містом або містами країн Латинської Америки. Всі зв'язки налагоджуються через Міжнародний комітет місцевого самоврядування, що є сполучною ланкою між містами-побратимами.

Важливу роль грає Конгрес місцевої й регіональної влади Європи. Цей консультативний орган, створений в 1994 році, замінив Постійну конференцію місцевої й регіональної влади Європи. У ньому представлені місцеві й регіональні органи держав-членів Ради Європи і він займається лише одним напрямком - правом на місцеве самоврядування. Його головною метою є забезпечення участі місцевої й регіональної влади в процесі об'єднання Європи й роботі Ради Європи. До пріоритетних завдань Конгресу ставиться сприяння розвитку демократії на регіональному й місцевому рівнях, зміцнення міжрегіонального співробітництва, допомога новим демократичним державам у формуванні ефективних адміністративних структур на місцях.

У рамках Європейського парламенту досить активно діє Група місцевих і регіональних парламентаріїв - членів Європарламенту, що тісно співробітничають із місцевою й регіональною владою із проблем міст, безробіття й т.п., куди входять і португальські представники. Установленню партнерських відносин між Європейською Комісією, і місцевою владою сприяє Консультативна рада місцевої й регіональної влади, створена в 1988 р. Консультативна рада є офіційним дорадчим органом при Європейській Комісії, що діє під безпосереднім керівництвом Генерального директора по регіональній політиці. У сучасних державах не рідко регіональні еліти або центральна влада прагнуть інтегрувати місцеві органи у свій владний механізм, змусити їх функціонувати за правилами, не завжди сумісними з канонами демократії. [2]

Звичайно, не у всіх країнах муніципальні органи розглядаються як складова частина державного механізму. Однак, у всіх країнах за ними визнаються певні владні повноваження, що відбито в національному законодавстві і юридичній доктрині: в одних країнах мова йде про місцеві органи державної влади, в інші - про місцеві органи публічної влади, у третіх - про органи місцевої влади, у четвертих - про органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Римського договору в ряді сфер суспільних відносин законодавство ЄС перебуває на більш високому рівні стосовно національних законодавств, внаслідок чого можливі ситуації, у яких прямо або побічно закони ЄС будуть ущемляти права місцевих і регіональних органів влади в окремих країнах.

Іншою важливою проблемою, що стоїть перед Європейським Союзом, у плані його впливу на місцеве й регіональне самоврядування, є проблема фінансової допомоги з боку структурних фондів ЄС найменш розвиненим територіям і регіонам. Дотепер у ряді випадків вирішальну роль у виділенні субсидій і дотацій грають національні уряди, які діють виходячи найчастіше із власних інтересів, ніж з інтересів конкретної місцевості або регіону, що є об'єктом фінансування. При цьому, органи місцевого самоврядування виявляються відстороненими від участі в прийнятті життєво важливих для них рішень. Необхідно відзначити, що в багатьох країнах політика фінансування регіонів недостатньо ефективна. У політичному плані слабість регіональної політики веде до збільшення в європейських країнах числа адміністративних одиниць середньої ланки. За останні роки реформи в цьому напрямку пройшли в Португалії, Іспанії, Великобританії. Одночасно відзначається тенденція до зміцнення комун. [3]

Разом з тим ще з 80-х років у ЄС формується власна політика регіонального розвитку. У рамках цієї політики діють спеціальні фонди, що фінансують нужденні регіони за рахунок загальних доходів ЄС від зовнішнього митного тарифу. Це Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, секція орієнтації Європейського фонду орієнтації й гарантій для сільгоспвиробництва, Фінансовий фонд орієнтації рибальства та інші.

Розглядаючи перспективи розвитку місцевого й регіонального самоврядування в Об'єднаній Європі, можна відзначити одну загальну тенденцію: у переважній більшості сучасних держав триває дифузія влади, що проявляється в тому числі в створенні, розширенні, зміні функцій і повноважень різних органів публічного врядування. Місцеві органи самоврядування можуть виявитися жертвою цього процесу (коли він здійснюється на користь органів прямого державного управління або незалежних адміністративних структур). У кожному разі дроблення влади, у тому числі інституціональне, усе більшою мірою супроводжується тенденцією до інтеграції різних органів управління в рамках єдиної публічної сфери.

Таким чином на сьогоднішній день значна частина суверенних повноважень держав переходить до наднаціональних інститутів ЄС. Регіони стають самостійними суб'єктами міжнародних відносин у рамках наддержавних інститутів, що підтверджується і прийняттям Асамблеєї регіонів Європи 4 грудня 1996 р. Декларації про регіоналізм у Європі, одним з основних принципів якої є положення, відповідно до якого статус регіону може бути змінений тільки при згоді й участі самого регіону безпосередньо.

Незважаючи на протиріччя різних моделей здійснення місцевого самоврядування у всій Європі, очевидна зацікавленість міжнародних організацій з питань місцевого самоврядування в об'єднанні зусиль по виробленню загальних підходів у здійсненні регіональної та місцевої влади, що свідчить про перспективи встановлення загальноєвропейських стандартів в області здійснення місцевого самоврядування.

Література

1. Чихладзе Л.Т. Местное самоуправление и местное управление зарубежных стран и государств-участников СНГ. Сравнительно-правовой анализ. М.: Нота Бене, 2005. С.53.

2. Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно-правовое исследование) / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. М.: Юрист, 2001. С.127.

3. Atkinson Hugh, Wilks-Heeg Stuart. British Local Government: the end of an era. Sheffield Hallam University. 2006. P.145-147.

4. Иванов И. Европа регионов // Мировая экономика и международные отношения. М. 1997. № 9. С. 5-19. Столяров М. Регионализм в Европе и в Российской Федерации // Международная жизнь. М. 1997. № 9. С. 99-104.

Размещено на Allbest.ru