Авторське право в контексті комп’ютингу

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

6

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Кафедра ІСМ

Реферат

з курсу: «Інтелектуальна власність»

на тему: «Авторське право в контексті комп'ютингу»

Виконала:

студентка групи ПРЛс-13

Маковецька Юлія

Прийняв:

доцент кафедри

Якушев В.С.

ЛЬВІВ

2012



План

Вступ

1. Визначення автора та співавтора

2. Загальна характеристика прав автора

3. Особисті немайнові та майнові права автора

4. Право авторства і його ознаки

5. Винятковий і абсолютний характер права авторства

6. Набуття прав на об'єкти авторського права

7. Право на авторське ім'я

8. Право на винагороду

9. Всесвітня конвенція про авторське право

10. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів

11. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення

12. Договір ВОІВ «Про авторське право"

Висновок

Використана література



Вступ

Сфера інтелектуальної власності - це цілий комплекс прав, тісно взаємопов'язаних між собою. В рефераті приділена увага висвітленню питань авторського права - визначенню автора і співавтора, об'єкта і суб'єкта, характеристиці майнових і немайнових прав автора тощо.

Авторське право створює умови для творчої праці, забезпечує правове визнання й охорону творчих напрацювань, закріплює за авторами право на використання створених ними набутків і отримання доходів від їх використання. Водночас авторське право створює умови для використання інтелектуальних надбань в інтересах суспільства з просвітницькою та інтелектуальною метою. Забезпечення належного рівня охорони авторського права саме в галузі ЗМІ сприятиме підвищенню рівня довіри до ЗМІ як поширювача культурологічної та освітньої інформації в суспільстві та стимулюватиме не лише творчу діяльність журналістів і авторів, але й підсилить відповідальність за її результати.

На сьогодні - це один з основних законів, які регулюють діяльність ЗМІ в контексті дотримання авторських прав. Перша редакція закону була прийнята в 1993 році, проте проголошення Україною курсу на інтеграцію в ЄС вимагав внесення певних змін до законодавства та його гармонізації з нормами ЄС. Тому 22 травня 2003 року з'явилася нова редакція Закону.

Аналізуючи нову редакцію Закону, варто зазначити, що її розроблено, беручи до уваги багаторічний досвід захисту авторського права та суміжних прав, і доповнено новими статтями і термінами. Належну увагу приділено саме врегулюванню відносин між авторами і ЗМІ. В Преамбулі до Закону сказано, що Закон покликаний охороняти особисті немайнові права і майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані виникненням і використанням наукових, літературних творів, творів мистецтва.

Закон України «Про авторське право і суміжні права», мабуть, є єдиним нормативно-правовим актом, що регулює відносини в сфері створення і використання комп'ютерних програм, і єдиним актом, що дає розшифровку цього поняття.

Згідно статті 18 Закону Про авторське право та суміжні права, комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Стаття 8 відносить комп'ютерні програми до об'єктів авторського права, що підлягають охороні як обнародувані, так і не обнародувані, як закінчені, так і незакінчені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу й мети. До того ж, охороні підлягають права як авторів програм, так і їхніх правонаступників, а також осіб, яким автори або їхні правонаступники передали свої авторські майнові права.



1. Визначення автора та співавтора

Автором вважається фізична особа, що своєю творчою працею створила твір. Йому належить первинне авторське право на твір, яке складається з майнових і немайнових прав. Немайнові права (право на ім'я, псевдонім) є невідчужуваними й не можуть бути передані іншим власникам. Майнові ж права на використання твору автор може передати іншим особам і організаціям.

В сучасних ЗМІ всіх авторів можна поділити на дві категорії: штатні автори і позаштатні автори. Основна відмінність їхньої співпраці з редакціями полягає в тому, що штатні журналісти підписують трудову угоду, а позаштатні - цивільно-правовий чи авторський договір (останнє відбувається рідко). В разі порушення авторських прав, на позаштатного журналіста покладається вся відповідальність, тоді як штатний співробітник редакції розділяє її з виданням.

Згідно з українським законодавством, видавець періодичного видання має виключне право на використання такого видання в цілому, а за автором залишається виключне право на використання своїх творів незалежно від видання, якщо інше не передбачене договором. Водночас, якщо йдеться про службові твори штатних працівників ЗМІ, за новим Цивільним кодексом України, право на такі об'єкти інтелектуальної власності, створені в порядку виконання трудового договору, належить творцеві та роботодавцю спільно.

Створення та випуск інформаційної продукції як об'єкта інтелектуальної власності - це тривалий процес, пов'язаний із залученням праці багатьох осіб, саме тому постає питання співавторства на цей інтелектуальний продукт. Співавторство - це факт створення твору в результаті спільної праці двох або більше осіб.

Говорячи про складений твір, яким є періодичне видання, необхідно відрізняти співавторство від співробітництва. Співробітництво - це використання творів різних авторів для створення нового складеного твору. Автори розміщених у виданні статей не стають співавторами, як і автори не мають права вимагати авторства на періодичне видання в цілому. Те саме стосується і авторів текстового і зображального матеріалів, розміщених поряд. І стаття, і фотографія до неї об'єднані лише спільною темою, подією та іншим, сприймаються ж вони самостійно.

Виділяють два різновиди співавторства - роздільне і нероздільне. Обсяг права на використання твору значною мірою залежить від різновиду співавторства. Якщо твір становить нерозривне ціле чи всі співавтори брали участь у створенні кожної частини цього твору, співавторство вважається нероздільним. Якщо ж твір можна поділити на окремі частини, кожна з яких має самостійне значення, співавторство вважається роздільним. В такому випадку кожен зі співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд. Та не будь-який внесок дає право вважатися співавтором твору. Так, якщо в основу написання твору покладено ваші ідеї, теорії, методи, концепції, навіть відкриття - Ви, на жаль, не можете претендувати на звання співавтора, тому що ці категорії за законом не охороняються авторським правом.

Внесок, який зробила та чи інша особа, може мати не лише творчий характер. Отож співавторами твору не визнаються особи, що допомагали авторові: технічно (друкарки, креслярі, стенографи), організаційно (продюсери, видавці), матеріально (спонсори, меценати).

2. Загальна характеристика прав автора

авторський право майновий немайновий конвенція

У результаті створення твору науки, літератури і мистецтва автор набуває особисті немайнові та майнові права. Ці права мають виключний характер. Виняткова природа авторських прав пов'язана з їх походженням, тому що створення твору нерозривно пов'язано з самою людиною, її інтелектом. Крім того тільки автор або його правонаступник може вирішувати питання здійснення авторських прав, особливо права розпорядження твором. Тільки автор має особливі права, пов'язані з використанням твору, усі інші особи зобов'язані утримуватися від користування твором без згоди правовласника.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» підкреслює винятковий характер певних прав: на використання твору, на дозвіл або заборону використання твору. Проте це не означає, що не вказані в законі права, не мають виняткового характеру.

Слід особливо підкреслити, що всі суб'єктивні авторські права мають винятковий характер. Авторські права виключно належать їх власникам і не можуть належати іншим особам, крім випадків, передбачених законом або договором.

Найбільш розповсюдженим в юридичній літературі є поділ авторських прав на особисті немайнові і майнові права. Особисті немайнові права відповідно до закону належать виключно автору твору, вони не відчужені від особистості автора і, як правило, не можуть передаватися іншим особам. Майнові права на використання твору можуть переходити до інших осіб.

3. Особисті немайнові і майнові права автора

Особисті немайнові права є невідчужуваними правами автора і не можуть бути передані іншим особам.

До немайнових прав автора належать:

* право авторства;

* право на ім'я;

* право на псевдонім;

* право на збереження цілісності твору;

* право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору.

Одним з найважливіших прав, яке виникає в творця, є право авторства - право визнаватися автором свого здобутку. Беззаперечним доказом існування поняття авторства в стародавні часи може слугувати папірус Честер-Бітті IV (датується часом Нового царства в Єгипті), в якому про авторів літературних творів написано таке: «...досі виголошують їхні імена через книги, що вони створили, оскільки вони (книги) були хороші та пам'ять про тих, хто їх створив, зберігається вічно». Поза сумнівом, подібні рядки були написані в суспільстві, де високо цінували значення книг та їхніх авторів. Однак ідеальними авторами визнавалися лише автори давнини, твори яких за структурою, стилем й навіть змістом намагалися наслідувати їхні нащадки.

Автор самостійно обирає спосіб зазначення свого імені та може вимагати від інших зазначення належним чином свого імені на творі та його примірниках або згадування під час кожного публічного використання твору, якщо це практично можливо.

Існує три способи реалізації права на ім'я:

1. зазначення справжнього імені автора;

2. зазначення вигаданого імені (псевдоніма);

3. не зазначення імені автора (анонімне використання).

Вибір псевдоніма - справа добровільна, причин для цього може бути безліч. В деяких ситуаціях він може захистити журналіста.

Анонімні публікації в пресі - це стислі інформаційні повідомлення, що не охороняються авторським правом, і редакційні статті - передовиці. Такі статті сприймаються читачем як редакційні, тобто в них висловлюється колективна позиція редакції.

Спосіб зазначення імені автора - його власна справа.

При співавторстві послідовність зазначення авторів твору має бути узгоджена з ними окремо.

У наукових колах заведено розташовувати імена авторів, виходячи з їхніх заслуг, посад і вчених звань. Інколи таке співавторство межує з відвертим за вторством - зазначенням імені поважного вченого, що насправді не є автором твору.

Автор твору має право вимагати збереження цілісності твору та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це право для автора є чи не найбільш уразливим, адже специфіка створення періодичних видань і телерадіопередач, яка полягає в обмеженому обсязі шпальти (ефіру) й оперативності подання інформації, зумовлює внесення істотних змін до журналістського матеріалу, нерідко без його дозволу.

Цікаво, що вже в Стародавній Греції існували правила, майже аналогічні до сучасного права на збереження цілісності твору, здійснювався контроль за відповідністю театральних вистав справжньому задуму авторів. Проблема дотримання цього права піднімалася й авторами. І сьогодні при використанні продукції ЗМІ, на жаль, виникають порушення: адаптація публікації для Інтернет-версії видання; оздоблення матеріалу ілюстраціями та коментарями; верстка, що змінює структуру твору; винесення компромативних фраз із контексту тощо.

Бернська конвенція, учасницею якої є і Україна, теж визначає серед моральних прав автора «право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому викривленню, перекрученню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому зазіханню на твір, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора». Законодавство України запроваджує поняття «цілісність твору» та не ставить його в залежність від порушення честі та репутації автора.

Реалізація права на збереження цілісності твору полягає в наступному. Організації мовлення, маючи намір під час показу фільмів демонструвати рекламні вставки, звертаються за відповідною згодою до авторів. У разі ж, якщо автор відмовив у такому дозволі, від показу його твору утримуються. Це означає, що з економічного погляду автори, котрі борються за свої немайнові права, залишаються у програші та, фактично, в ізоляції, не маючи змоги демонструвати свої твори.

Майнові права автора виконують функцію своєрідної валюти - вони можуть бути продані, передані за ліцензією чи за договором. Особливості права власності на твори мистецтва, зокрема право отримання винагороди за творчу працю, були відомі ще в римському праві.

Протягом усієї історії жили на кошти від своєї інтелектуальної праці римський оратор Цицерон, літописець Нестор, філософ Спіноза. Однак тогочасні форми стимулювання творчості, переважно, базувалися на системі меценатства (Меценат - римський державний діяч, що прославився покровительством поетам і художникам, узагальнено вживається для визначення багатого покровителя науки і мистецтва. Своїм улюбленцям монархи видавали привілеї, а покровителі - немалі грошові суми. Так, з бідного35 музиканта, що неодноразово сидів у в'язниці за борги, відомий німецький композитор Р.Вагнер перетворився на заможного аристократа після того, як його творчість поцінував король Людовик ІІ, Леонардо да Вінчі неодноразово зізнавався: «Служу тому, хто мені платить». Завзятий гравець О.С.Пушкін розраховувався за карткові борги правами на видання своїх поетичних творів.

Автор може і не передавати свої майнові права, залишаючи за собою право на використання твору та право дозволяти чи забороняти іншим особам:

* Відтворення твору;

* Публічне виконання та публічне сповіщення;

* Публічну демонстрацію і публічний показ;

* Будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

* Переклади творів;

* Переробки, адаптації, аранжування і інші подібні зміни творів;

* Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

* Розповсюдження через перший продаж, відчуження іншим способом або здаванням у майновий найм чи прокат;

* Подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за власним вибором;

* здавання в майновий найм; 36

* імпорт примірників творів.

Цей перелік майнових прав не є вичерпним і тому надає авторові значно ширші можливості. Але скористатися ними автор не завжди має змогу.

Відтворення - це виготовлення одного чи більшої кількості примірників (копій) твору або будь-якої його частини в якій завгодно матеріальній формі, й у формі звукозапису, відеозапису чи запису твору в пам'ять комп'ютера.

Публічний показ - це демонстрація нерухомого оригіналу чи примірника твору безпосередньо на екрані за допомогою телевізійного кадру, плівки, слайда чи інших технічних заходів. Це право застосовується тільки до творів, зафіксованих на матеріальному носієві, а сама демонстрація твору відбувається у місці, що є відкритим для вільного відвідування та в якому присутня значна кількість осіб, що не належать до кола сім'ї. Завдяки новим технічним можливостям публіка може дивитися публічний показ, перебуваючи не лише в місці його демонстрації, а й поза його межами. Ще одним способом реалізації права на показ є організація виставок, галерей фотографій, творів образотворчого мистецтва в музеях тощо.

Публічне виконання - це демонстрація фонограм, виконань у спосіб гри, декламації, співу, танцю, а також показ кадрів аудіовізуального твору в певній послідовності. На відміну від публічного показу, публічно виконуватися можуть не лише твори, зафіксовані на матеріальному носієві, але й ті, що мають тільки усну форму. До способів публічного виконання належать: театральний показ, виконання на концерті, естраді, декламація творів, демонстрація кіно- і відеофільму в кінозалах і кінотеатрах.

Публічне сповіщення - це передання за згодою суб'єктів авторського права та суміжних прав в ефір творів, виконань, будь-яких звуків і зображень, їх запис у фонограмах та відеограмах, програм організацій мовлення, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях. Передання в ефір авторських творів неможливе без згоди їх авторів. Отож і радіо-, і телекомпанії, що мають намір передавати в ефір авторські твори, повинні спочатку укласти договір з автором або його представником про передання майнового права на публічне сповіщення організації мовлення. Переданням в ефір також визнається пряма трансляція з місця показу чи виконання. Твір вважається переданим незалежно від того, чи сприймався він публікою фактично.

4. Право авторства і його ознаки

Права авторства - це перш за все право творця на визнання бути автором його твору (це може бути картина, пісня, музика, вірші і т.д.). Право авторства саме по собі породжується самим створенням твору і не залежить від того було воно оприлюднено чи ні. Інакше кажучи, право авторства народжується створенням твору та належить виключно авторові твору і нікому іншому. Між автором і його твором існує нерозривний зв'язок. Цей зв'язок полягає у тому, що немайнове авторське право не може бути передане іншій особі. Привласнення ж іншою особою авторства твору називається плагіатом і розцінюється як псевдо авторство, яке згідно законодавства України карається Кримінальним кодексом.

Закон «Про авторське право...» передбачає презумпцію авторства, тобто автором вважається особа, зазначена як автор на оригіналі чи екземплярі твору. Це правило стосується як авторства на твір, що носить одиничний характер, так і на твори, видані масовим тиражем, як на твір, написаний одним автором, так і на енциклопедії, довідники тощо, створені на основі співдружності багатьох авторів.

Цивільний кодекс України передбачає, що «особа, що має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом».

Окрім використання презумпції авторства і спеціального знаку автор може указати в своєму творі на наявність певних майнових або немайнових прав, що належать йому як автору. Зробити це можна двома шляхами:

1. указати на екземплярі твору, що всі права захищені законодавством про авторські права;

2. указати на екземплярі твору ті найбільш важливі для автора права, що виникли в зв'язку з створенням твору.

Дані права автора на практиці найчастіше реалізуються шляхом зазначення на екземплярі твору тексту наступного змісту: «будь-яке використання твору або окремих його частин з комерційною метою (передрукування та інше) не дозволено або допускається лише за згоди автора». Перелік випадків використання твору без згоди автора (цитати, ілюстрації, відтворення в каталогах) приведений в Законі «Про авторське право...» [ст.21] і допускається з обов'язковим згадуванням імені автора. Подібне ж право «вимагати зазначення свого імені в зв'язку використанням твору, якщо це практично можливо», закріплене і в Цивільному кодексі України і є одним із немайнових прав автора.

5. Винятковий і абсолютний характер права авторства

Основне завдання авторського права -- це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріальний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правових можливостей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Авторське право загалом, а також усі права авторів, що включаються до нього, є винятковим. Власник виняткового права на твір може його використовувати відповідно до законодавства, причому придбання аналогічних прав на той самий твір якою-небудь іншою особою виключається. Ніяка особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, якщо це обумовлено або передбачено законом.

Винятковий характер авторських прав полягає не у визнані їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тільки сам власник авторського права може вирішувати питання про здійснення авторських прав, пов'язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правочини, наприклад, права авторства і право на ім'я, не відчужувані від автора, і закон встановлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можливість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме власник авторських прав наділений особливими правами щодо розпорядження твором з одночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.



6. Набуття прав на об'єкти авторського права

Встановлено, що в Україні створена сучасна нормативно-правова база в сфері набуття та передання авторських прав на комп'ютерні програми, яка відповідає вимогам європейського законодавства і правовідносинам, що склалися на ринку програмних продуктів, і на сьогодні не доцільно відмовлятись від моделі правового регулювання передання прав на комп'ютерні програми засобами авторського права та переходити до використання з цією метою патентного права або запроваджувати кумулятивну охорону. Проте існує низка питань, для розв'язання яких необхідне подальше удосконалення чинного законодавства і внесення відповідних змін до нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері розпоряджання правами на комп'ютерні програми.

Вивчений правовий механізм набуття авторами немайнових та майнових авторських прав. Запропоновано в чинне законодавство України внести принципово нові положення, а саме:

1. для забезпечення реалізації одного із особистих немайнових прав автора - права на забезпечення недоторканості твору, яке може належати не лише фізичній, але й юридичній особі, необхідно врегулювати на нормативному рівні такі правовідносини, а саме доповнити законодавство про авторське право новелою, якою встановити, що немайнове авторське право на забезпечення недоторканості комп'ютерної програми, створеної у зв'язку з виконанням трудового або іншого цивільно-правового договору, належить роботодавцю, якщо інше не встановлено договором;

2. запропоновано посилити захист прав інвесторів (роботодавців, замовників) комп'ютерних програм шляхом викладення статті “Авторське право на службові твори» Закону України “Про авторське право і суміжні права» в наступній редакції: “1. Особисті немайнові права на службовий твір належать автору цього твору. Особисті немайнові права на забезпечення недоторканності і на оприлюднення комп'ютерної програми, створеної у зв'язку з виконанням трудового договору і (або) цивільно-правового договору, належать особі, де або у якої працює працівник (роботодавцю), якщо інше не встановлено договором. 2. Майнові права на службовий твір належать працівникові, який створив твір, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором, з урахуванням частин третьої - шостої цієї статті. 3. Особа, де або у якої працює працівник здійснює майнові права на комп'ютерну програму, створену у зв'язку з виконанням договору, якщо інше не встановлено таким договором. У цьому випадку вважається, що автор надав свою згоду на оприлюднення комп'ютерної програми, її випуск у світ під іменем особи, де або у якої працює працівник; відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; адаптацію, переробку та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних тощо; продаж оригіналу або примірників програми; передання в найм (прокат) оригіналу або примірників програми тощо; надання оригіналу або примірників твору в тимчасове користування; імпорт примірників програми, примірників її похідних творів тощо, якщо інше не встановлено договором. 4. Якщо договором не передбачено інше, то вважається, що автор надав особі, де або у якої він працює, свою згоду на завершення незакінченого службового твору, у випадку, якщо, не зважаючи на повідомлення особи про продовження терміну для закінчення твору, він не був закінчений, або, коли обов'язки працівника завершити такий твір закінчилися через його смерть або неможливість їх виконати. 5. У випадку смерті або припинення діяльності особи, де або у якої працював працівник, який був уповноважений здійснювати майнові права на службовий твір, та який не має правонаступника, повноваження щодо здійснення цих прав переходять до автора. 6. Автор твору має право отримати у роботодавця ліцензію на використання твору на звичайних умовах, якщо роботодавець не використовує або недостатньо використовує майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, якщо у роботодавця немає вагомих причин для відмови в наданні такої ліцензії».

В результаті дослідження способів і форм відчуження та надання прав на використання комп'ютерних програм встановлено, що в чинному законодавстві існує певна колізія між сутністю договорів і їх співвідношенням з ліцензією, як дозволом. З метою законодавчого закріплення існуючої практики використання таких правочинів, як договори приєднання для ліцензування комп'ютерних програм та врегулювання питання надання “вільних ліцензій» запропоновано шляхи вирішення цього питання, зокрема внесенням до Закону України “Про авторське право і суміжні права» норми наступного змісту: “Ліцензійний договір та ліцензія на використання комп'ютерної програми можуть бути укладені як шляхом підписання їх обома сторонами так і шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Умови таких договорів можуть бути викладені в письмовій або електронній формі у примірниках комп'ютерних програм чи додаватись до них як окремий документ. Приєднання може здійснюватись шляхом виконання особою, яка приєднується до договору, певних дій, що виражають її волю до такого приєднання».

7. Право на авторське ім'я

Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося в разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніму.

Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікуван­ня творів, створених кількома особами, імена співавторів зазначаються у послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям автора зазначається його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його перекручення.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особ­ливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом мо­же бути обмеженим. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, який явно вводить пуб­ліку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізоване шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). В такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначається у зв'язку з існу­ючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і слов­никах. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організацією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я.



8. Право на винагороду

Автор або правовласник має право на справедливу винагороду за будь-яке використання твору. Законом передбачена можливість використання твору без дозволу автора, але з виплатою йому винагороди.

Конституція України гарантує свободу творчості і захист інтелектуальної власності громадянина, а також його право на результати творчої діяльності. До таких результатів, безумовно належить і розмір авторської винагороди, що визначає як рівень оцінки твору з боку суспільства, так і рівень життя самого автора.

На належності автору майнових прав на твір базується і право автора вимагати винагороди за використання твору. Право автора на винагороду за використання його твору зафіксоване і в Цивільному кодексі України .

Закон «Про авторське право...» визначає наступні форми винагород:

* одноразовий (паушальний) платіж;

* роялті (відрахування за кожний проданий екземпляр або за кожне використання твору);

* комбіновані платежі [ ст.15, п.5].

Розміри і порядок виплати авторської винагороди фіксуються в авторському договорі. При цьому ставки авторської винагороди не повинні бути нижчими, ніж ставки, передбачені в Постанові №72.

Наприклад, за публічне виконання літературної п'єси для дітей в прозі роялті (нараховується як % від суми валового збору, що надходить від продажу білетів або від загальної суми витрат на проведення заходу, під час якого використовується твір) дорівнює 8%, з них 4% - автору п'єси, 1% - режисеру - постановнику, 3% - художнику-сценографу і художнику по костюмам; опера - 11%, балет - 12,5% та інше).

Загальновідомо, що саме термін роялті зазвичай пов'язують з платежами за використання інтелектуальної власності. Роялті - це періодична виплата ліцензійної винагороди в розмірі та з інтервалом, передбаченими ліцензійною угодою. Ліцензійні виплати можуть здійснюватись: як відрахування від вартості творів за ліцензією продукції; у формі відсотків від суми обігу щодо продажів або від суми прибутку; як збір від одиниці виготовлюваної за ліцензією продукції. Ставка роялті морже нараховуватися від різних розрахункових баз. В свою чергу, паушальний платіж надається як разова винагорода за використання об'єкту інтелектуальної власності, незалежно від отримання користувачем економічного ефекту від такого використання.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

9. Всесвітня конвенція про авторське право

Конвенція прийнята у Женеві у 1952 році, набула чинності у вересні 1955 року; Україна у складі СРСР приєдналася у 1973 році, підтвердила приєднання у грудні 1993 року.

Високий рівень правової охорони творів авторів, який забезпечувала Бернська конвенція, не влаштовував країни Азії, Африки, Латинської Америки, що утворились на розвалинах колоніальної імперії. Ці настрої підтримали США і запропонували міжнародній спільноті прийняти нову міжнародну конвенцію, котра б відповідала великій кількості країн. У преамбулі до Всесвітньої конвенції підкреслюється, що її метою є створення міжнародно-правового інституту, прийнятного для широкої участі в ньому різних країн, та спрощення розповсюдження творів інтелектуальної творчості для кращого взаєморозуміння. У Всесвітній конвенції наголошується, що вона тільки доповнює чинні міжнародні угоди, але не замінює їх. Всесвітня конвенція так і не змогла досягти рівня популярності Бернської конвенції. Положення Всесвітньої конвенції мають більш загальний характер та відрізняються від положень бернської конвенції підходами до низки принципових питань:

1) характерною відмінністю Всесвітньої конвенції є умова надання охорони твору, що передбачає виконання обов'язкових формальностей: наявність на творові спеціального знака, і зазначення року першого випуску твору в світ.

2) Термін охорони авторських прав за Всесвітньою конвенцією - 25 років, а за бернською - 50 років.

3) По-різному вирішуються питання охорони творів. Бернська застосовується лише до творів, які на момент приєднання країни до конвенції охоронялися в ній авторським правом. Захист Всесвітньої конвенції поширюється на твори, що були опубліковані після набрання Конвенцією законної сили для певної держави. Якщо твір був виданий уперше до вступу Конвенції в законну силу, а друге видання здійснюється після цього моменту, то на цей твір охорона не поширюється.

4) Характерна особливість Всесвітньої конвенції - принцип національного регулювання, котрий передбачає, що кожний твір кожного громадянина країни учасниці конвенції незалежно від того, де він був опублікований, буде охоронятися.

5) Всесвітня конвенція містить невелику кількість обов'язкових норм, дозволяючи кожній країні керуватися національним законодавством. Єдине право, що детально регламентується конвенцією, - це право на переклад.

Суб'єкти авторського прав за Всесвітньою конвенцією - фізичні особи й інші носії авторських прав.

Об'єкти авторських прав: твори у сфері літератури, науки, музики, драматургії, кінематографії, скульптури та графіки. Цей список, на відміну від Бернської конвенції, є приблизним і невичерпним.

10. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів

Прийнята а у 1886 році, має численні доповнення, останнє - в 1979 році; Україна приєдналася до неї у складі СРСР в 1973 році, як незалежна держава - з 1995 року.

У другій половині ХІХ століття більшість країн вже мали національні законодавства з авторського права, а тому природно виникла необхідність подолати територіальний характер цих законів укладенням міждержавних угод про визнання й охорону інтелектуальної власності інших країн.

Ідея прийняття міжнародної конвенції про охорону прав авторів належала В.Гюго, який для її реалізації разом з групою інших письменників у 1878 році в Парижі створив «Літературну та художню асоціацію».

Протягом 100 років найвищий рівень охорони авторського права на міжнародному рівні традиційно асоціювався з Бернською конвенцією 1886 р. (в її численних наступних редакціях). Універсальність документа полягає, передусім, у збереженні розумного балансу інтересів усіх його учасників. Справді, такій давній і авторитетній міжнародній угоді навряд чи можна обґрунтовано дорікнути в корисливих інтересах або спрямованості на обмеження прав будь-кого з членів. Бернська конвенція за багато років підтвердила свою «вигідність» усім авторам, незалежно від статі, раси та мови.

Завжди існували складні моменти у відносинах між країнами з різним рівнем політичного, економічного та культурного розвитку. У межах Бернської конвенції всі вони змогли знайти для себе і пошану, і зиск, і безпеку.

Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:

1) національний режим - кожна держава повинна захищати твори, що створені в інших державах, так само, як вона захищає твори власних громадян;

2) «автоматична» охорона - охорона не залежить від дотримання яких-небудь формальностей;

3) мінімальні стандарти - закони кожної держави повинні забезпечувати мінімальний рівень захисту авторських прав.

Безумовно, значною мірою Бернська конвенція змогла адаптуватися до нових суспільних вимог завдяки грамотно сформульованим визначенням. У ній вміщено відкрите визначення терміна «літературні і художні твори», що «охоплює всі твори у сфері літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені» (п. 1 ст. 2), та подає «невичерпний» список від творчості, що апріорі повинні підлягає охороні. Цей принцип дає можливість застосувати Бернську конвенцію до нових категорій творів, зокрема електронних публікацій.

До об'єктів авторського права згідно з цією Конвенцією належать кінематографічні та складені твори (збірники. Енциклопедії тощо). Такі положення стали рушійною силою для надання охорони упорядникам цих творів в Україні. Деякі проблеми пов'язані з охороною телевізійних творів. Бернська конвенція прирівнює їх до кінематографічних творів, але водночас залишає за країнами учасницями право надавати телевізійним творам охорону лише в разі, коли дотримано правило закріплення творів у матеріальній формі. Таке формулювання породжує сумніви щодо охорони телевізійних передач, які транслюються в прямому ефірі.

Серед майнових прав авторів Бернська конвенція називає право на переклад; право на адаптацію і аранжування твору; право на публічний показ або виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право публічно декламувати літературні твори; право передання для публічного ознайомлення, демонстрації чи виконання таких творів; право відтворювати в будь-який спосіб і в будь-якій формі; право використати твір як основу для аудіовізуального твору.

Положення Бернської конвенції щодо охорони немайнових прав значною мірою тотожні із вітчизняним законодавством. До них належить: право авторства; право протидіяти будь-якій зміні й іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Виняток становить термін охорони немайнових прав, який обмежується строком дії майнових прав. Згідно з українським законодавством, немайнові права охороняються безстроково.

Термін охорони майнових прав становить 50 років після смерті автора.

Бернська конвенція також пропонує варіанти обчислення 50-річного строку.

Мінімальний термін охорони фотографічних творів становить 25 років з моменту їх створення.

Загалом, участь нашої держави в Бернській конвенції значно розширює права вітчизняних авторів, і журналістів також, за кордоном.

Бернська конвенція була прийнята в 1878 році, за цей час світ авторського права зазнав кардинальних змін і їх треба було закріпити на законодавчому рівні. До конвенції приєдналися 150 країн і дуже важко внести зміни до документа, враховуючи інтереси всіх країн. Тому було прийняте рішення розробити в 1996 році так звані «Інтернет-договори» ВОІВ - Договір про авторське право та Договір про виконання і фонограми.

11. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення

Прийнята у 1961 році, набула чинності у 1964 році; Україна приєдналася до неї в 2001 році.

Конвенція стала вдалою спробою об'єднати в межах одного правового акта питання, пов'язані з охороною різних видів діяльності. Заслугою Конвенції є її вплив на національні законодавства держав, в них запилися розділи, присвячені суміжним правам.

Незважаючи на те, що з моменту прийняття Конвенції минуло понад 40 років, до неї приєдналося втричі менше держав, ніж до Бернської конвенції.

Причина криється в певних недоліках Конвенції:

1) Конвенція, на відміну від інших, не має відкритого характеру - приєднатись до неї можуть лише країни-учасниці Бернської чи Всесвітньої конвенції, члени ООН. Основним завданням Римської конвенції є охорона суміжних прав, суб'єктами яких вона називає виконавців, виробників фонограм і організації ефірного мовлення.

2) До артистів-виконавців, за Конвенцією, належать: актори, співаки, музиканти, танцюристи, інші, хто бере участь у виконанні літературних і художніх творів. Римська Конвенція не охороняє права артистів вар'єте, акробатів, клоунів, спортсменів цирку. Права виконавців підлягають охороні за умови, що виконання відбувається в країні-учасниці Римської конвенції, включено до фонограми чи розповсюджується шляхом передачі в ефір.

3) Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація чи вихід в ефір (національні законодавство часто передбачає 50-річний термін охорони суміжних прав).

4) В Римській Конвенції не взято до уваги нові технічні можливості поширення телевізійних і радіосигналів, які з'явилися у другій половині ХХ століття (кабельне мовлення, супутникове мовлення, Інтернет).

5) Згідно зі ст. 13 Римської конвенції, в усіх державах-учасницях організаціям ефірного мовлення має бути надано право дозволяти чи забороняти:

- ретрансляцію їхніх передач в ефір;

- запис їхніх передач;

- відтворення;

- передання для загального відома їхніх телевізійних програм, якщо вони здійснюються в місцях, доступних для публіки завхідну плату.

Україна загалом дотримується цих положень у ст.41 «Майнові права організацій мовлення». Однак обсяг прав, передбачений Римською конвенцією, на сьогодні виявився недостатнім для забезпечення ефективного захисту інтересів організацій мовлення, тому більшість розвинених країн у своїх національних законодавствах розширила цей перелік.

12. Договір ВОІВ «Про авторське право»

Прийнятий у 1996 році; Україна приєдналася з 6 березня 2002 року. Він складається з 25 статей. Ст.3 документа прирівнює комп'ютерні програми до об'єктів авторського права. Авторам літературних і художніх творів надається право дозволяти доведення до загального відома своїх творів через продаж або інше передання права власності. Автори кінематографічних творів, комп'ютерних програм і творів, втілених у фонограмі, володіють виключним правом дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або примірників своїх творів. Договором закріплена правова охорона компіляцій даних чи іншої інформації в будь-якій формі, що за добором і розташуванням є результатом інтелектуальної творчості.

Термін охорони фотографічних творів становить 50 років після смерті автора і не може бути обмежений національним законодавством.

Важливим доповненням стали статті 11 і 12 Договору ВОІВ «Про авторське право» щодо здійснення авторських прав, які накладають на держави зобов'язання стосовно систем цифрової ідентифікації й охорони, зокрема носіїв передач у цифровій формі. Згідно зі ст.11 документа, договірні сторони мають забезпечувати в своєму національному законодавстві правову охорону таких систем і засобів правового захисту «від обходу існуючих технічних засобів, використовуваних авторами у зв'язку зі здійсненням їхніх прав за цим договором або за Бернською конвенцією, і які обмежують дії відносно творів, які не дозволені авторами».Ст.12 Договору передбачає аналогічний захист технічних засобів ідентифікації творів і охорону інформації про управління правами, що надає можливість перейти до правомірного використання творів у так званому «віртуальному середовищі».



Висновок

Авторське право поширюється на оригінальні твори науки, мистецтва, літератури, які є результатом творчої діяльності автора. Такі твори відносять до об'єктів авторського права. Авторське право виникає внаслідок факту його створення твору і не потребує його реєстрації, проте на творах може бути використаний і спеціальний знак авторського права. Охороні авторського права підлягають літературні письмові твори, аудіовізуальні твори, фотографічні твори, твори зображального мистецтва, оригінальні назви та окремі частини творів; елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну, періодичні видання як складені твори, похідні твори. Закон чітко переліковує твори, що не охороняються авторським правом. До таких належать ідеї, методи, теорії, повідомлення про поточні події, твори народної творчості, офіційні документи, символи і знаки, розклади.

Одним з ключових понять в авторському праві є поняття суб'єкту авторського права, під яким розуміють осіб, котрим належить суб'єктивне авторське право на твір. Суб'єктивне авторське право на твір виникає внаслідок виникнення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До суб'єктів авторського права включають авторів, співавторів, спадкоємців, правонаступників, видавців. Всі перелічені категорії суб'єктів різняться об'ємом і способом отримання авторських прав. Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автори творів володіють особистими немайновими і майновим правами. До особистих немайнових прав авторів належать право авторства, право на ім'я, право на псевдонім, право на збереження цілісності твору, право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору. Особисті немайнові права виникли ще в стародавньому світі, являються актуальними і сьогодні. Серед всіх особистих немайнових прав найбільш уразливим, яке важко захистити, являється право на збереження цілісності твору і право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, особливо в сфері телевізійного мовлення.

Майнові права авторів - дуже важлива категорія авторських прав, про це свідчить факт тривалого ототожнення авторських прав саме з майновими правами. Майнові права важливі насамперед завдяки своїй економічній стороні - використання твору іншими дає автору прибуток, можливість жити на кошти від своїх творів. Автор може сам користуватися своїми майновими правами, а може передати їх своїм представникам на основі договору і отримувати гонорар за використання своїх творів. До найбільш поширених категорій майнових прав належать: публічне виконання та публічне сповіщення, відтворення твору, публічна демонстрація і публічний показ та інші. Перелік категорій майнових прав не є вичерпним, розвиток технічного прогресу призводить до появи нових категорій; майнові права оновлюються швидше за немайнові. На жаль, майнові права авторів порушуються так же часто, як і інші.

Автор твору, як суб'єкт авторського права, зацікавлений в розповсюдженні свого твору, заключає авторський договір з видавництвом або ЗМІ і тим самим передає іншій стороні певні майнові права на використання твору. Авторський договір - це вид цивільно-правової угоди. Він містить три обов'язкові умови: зазначає, які саме майнові права передаються, називає термін дії договору, передбачає авторську винагороду за використання авторського твору. Для підтвердження свого авторського права автор має декілька нагод, одна з них - отримання державного свідоцтва про авторські права.



Використана література

Нормативно-правові акти

1. Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. - К., 2004. - С. 12-52.

2. Всесвітня конвенція про авторське право. // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. - К., 2004. - С. 53-64.

3. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське

право. // Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. К., 2004. - С. 65 -74.

4. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697 - ХІІ із змінами 1992 - 2002 рр. // ВВРУ. - 1991. -№20. - С.523-537.

5. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року. (у редакції від 11 липня 2001 р.; зі змінами від 22 травня 2003 р. і 20 грудня 2003 р.) // ВВРУ. - 2001, 2002, 2003. - №43, 35, 13.

6. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. №2657 - ХІІ// Голос України. - 1992. - 13 листопада.

7. Конституція України: офіційне видання. -К., 2006.

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. №72 // Офіційний вісник України. - 2003. -№4.

Науково-практична література

1. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід// За ред. А.Довгерта: У 2-х книгах - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - кн.1 - 520 с., кн. 2 - 460 с.

2. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. - Вид. 2-ге, перероблене і доповнене. -К.: Центр Навчальної Літератури 2006. - 278 с.

3. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю.М.Капіци/ - К. Видавничий дім «Слово», 2006. - 1104 с.

Размещено на allbest.ru