Органи досудового слідства в Україні та їх процесуальні провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Органи досудового слідства в Україні та їх процесуальні провадження»



Вступ

Вступ

1. Процесуальний стан слідчого у кримінальному судочинстві

2. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу

3. Правові відносини слідчого з начальником слідчого відділу та прокурором, який здійснює нагляд за розслідуванням. Процесуальна самостійність слідчого

4. Обставини, які виключають можливість участі слідчого у розслідуванні

Висновки

Список використаної літератури

процесуальний слідчий судочинство



Вступ

Всі ми знаємо, що не існувало би кримінального процесу без його учасників. У широкому розумінні учасниками процесу є всі особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права і несуть визначені обов'язки.

Із наведених науковцями понять учасників кримінального процесу найвдаліше, на нашу думку, таке: учасники кримінального процесу - це всі державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов'язки. Для визначення особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідносин були орган влади або службова особа, яка веде процес.

Але, на наш погляд, учасниками кримінального процесу є посадові особи, які вступають в кримінально-процесуальні правовідносини в зв'язку з вирішенням питань про порушення кримінальної справи, при провадженні дізнання, досудового слідства і в судових стадіях на основі норм кримінально-процесуального законодавства.

Учасники кримінально-процесуальної діяльності розрізняються за своїм процесуальним становищем, роллю в процесі, виконують різні кримінально-процесуальні функції і завдання, переслідують різну мету, вступають між собою в різні правовідносини. Це створює передумови для їх класифікації - в наукових, педагогічних і правотворчих цілях.

В юридичній літературі існують різні погляди щодо класифікації учасників кримінального процесу, але найбільш переконлива, на нашу думку така:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: орган дізнання (особа, яка проводить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу (відділення, управління, головного управління), прокурор, суд (суддя). Спільним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути незаінтересовані в результатах справи.

2. Особи, які мають та обстоюють власні інтереси інших осіб:

підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб:

захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, законний представник неповнолітнього.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству і здійсненню правосуддя: свідок, поняті, перекладач, спеціаліст, експерт, секретар судового засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

Учасники процесу характеризуються тим, що вони: а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом за умови, що не має обставин, за яких закон виключає можливість їх участі у справі; б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації; в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку; г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.

Як вже зазначалося, до числа учасників кримінального процесу, які ведуть кримінально-процесуальне провадження, належать: орган дізнання, слідчий , начальник слідчого відділу, прокурор, суд (суддя). Поговоримо більш докладніше про процесуальний стан слідчого та начальника слідчого відділу у кримінальному судочинстві.

1. Процесуальний стан слідчого у кримінальному процесі

Слідчий - це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство згідно ст. 114 КПК. Кримінально-процесуальний кодекс України дає слідчому право самостійно збуджувати кримінальні справи, притягувати у якості обвинуваченого, припиняти кримінальні справи, призначати експертизи, призводити допити, обшуки. При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Згідно статті 114 КПК України повноваження слідчого визначаються обсягом належних йому прав і обов'язків, його взаємовідносинами з прокурором і керівником слідчого підрозділу, а також з органом дізнання.

Н.А. Якубович до завдань слідчого при розслідуванні кримінальних справ відносить забезпечення і додержання законності, викорінення порушення правопорядку, ліквідацію злочинності, виявлення причин і умов, що^сприяли вчиненню злочину.

На думку А.П. Гуляєва, завданням слідчого є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; забезпечення інших умов для залучення кожного винного в здійсненні злочину до відповідальності згідно із законом; захист осіб від необґрунтованого обвинувачення у вчиненні злочинів; усунення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину.

Аналізуючи слідчу і судову практику, думки вчених-процесуалістів, можна визначити такі завдання досудового слідства:

1) охорона прав і законних інтересів громадян, суспільства;

2) швидке і повне розкриття злочинів;

3) встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі;

4) викриття винних;

5) притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності невинних осіб;

6) недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;

7) реабілітація осіб, необґрунтоване притягнутих до

кримінальної відповідальності і забезпечення відшкодування заподіяного ним збитку;

8) визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;

9) забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;

10) виявлення і усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;

11) створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;

12) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;

13) виховання громадян в дусі неухильного додержання конституції і законів України.

Слідчий є процесуальне самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення спрямування розслідування, вибору процесуальних засобів встановлення істини. Рішення у справі він приймає за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці зібраних ним доказів.

Реалізуючи своє право, як процесуальне незалежний учасник кримінального процесу слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора:

1) щодо притягнення щодо обвинуваченого;

2) щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення;

3) щодо направлення справи для відання обвинуваченого до суду;

4) щодо закриття справи.

У цьому випадку слідчий має право подати справу вищестоящеум прокуророві з письмовим викладенням своїх заперечень.

Згідно ст. 115 КПКУ слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчинені злочину, за підставами передбаченими статтями 106, 106'і 107 КПКУ.

Рішення про затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину, слідчий приймає самостійно і оформляє його постановою відповідно до ст. 130 КПК. Він також зобов'язаний негайно винести постанову про звільнення підозрюваного, якщо відпали підстави для затримання. І те і інше рішення не потребують затвердження прокурором, але слідчий повинен попередити його про них, направивши копії постанов.

В юридичній літературі є різні критерії для класифікації слідчих дій, але, на нашу думку, слушним є поділ слідчих дій, що його пропонують М.М. Михеєнко, В.Т. Нор і В.П. Шибіко:

1) основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка - очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

2) первинні та повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо та сама дія провадитиметься в повному обсязі;

3) невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

4) обов'язкові і необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит обвинуваченого у справі, що передається з обвинувальним вироком до суду.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться:

1) за постановою слідчого і без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди, відтворення обстановки і обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи та виїмку в неї предметів та документів (ч. З ст. 184 КПК);

2) з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього. Лише голова апеляційного суду своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді;

3) з санкції прокурора і без санкції. З санкції прокурора проводиться обшук, за винятком житла та іншого володіння особи, арешт розшукуваного обвинуваченого для направлення етапом до місця провадження слідства, призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз з поміщенням обвинуваченого до відповідної медичної установи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором (ч.2 ст.192 КПК). Інші слідчі діє санкції прокурора не потребують.

4) За участю понятих і без них. Стаття 127 КПК визначає коло слідчих дій, які обов'язково проводяться в присутності не менше двох понятих - це провадження обшуку, виїмки, огляду, огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ч. 1 ст.187') пред'явлення осіб та предметів для впізнання, відтворення обставин події,опису майна. До цього переліку не увійшли допити, очні ставки, призначення експертизи. Слідчі дії, залежно від їхньої мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання перевірку доказів. Зауважимо, однак, що одна й та сама дія може за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. Виняток становить, як правило, лише перша слідча дія, мета якої - виявлення і закріплення доказів.

Попереднє слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків.

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.

Місце провадження попереднього слідства (за загальним правилом) визначається, виходячи з принципу територіальної підслідності, тобто залежно від того, де скоєно злочин. Поряд з цим закон дозволяє визначити підслідність справи, спираючись на принципи доцільності, коли провадження розслідування в іншому місці може забезпечити найбільш сприятливі умови для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Місце провадження розслідування доводиться визначити, якщо розслідуються декілька злочинів, вчинених у різних місцях. При цьому теж необхідно виходити з того, щоб були забезпечені якнайсприятливіші умови для з'ясування всіх обставин справи.

Іноді на практиці бувають такі речі, як спори про підслідність між слідчими. Ясна річ, що такі спори не бажані, бо вони перешкоджають швидкому, повному і всебічному розслідуванню справ. Якщо вони виникають, їх оперативно розв'язує відповідний прокурор або його заступник. Несвоєчасне розв'язання такого спору може заподіяти значної шкоди розслідуванню справи.

Спір про підслідність між слідчими в межах одного ж і того району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури. Що діє на правах районної або міської прокуратури, - транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.

Спір про підслідність між слідчими різних районів Республіки Крим, області розв'язує прокурор Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур, - транспортний прокурор, який дії на правах прокурора області, між слідчими різних районів міста - прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.

Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв'язує Генеральний прокурор України або його заступник.

Велике значення для успішної боротьби із злочинністю має правильна взаємодія органів попереднього слідства з органами дізнання. Регламентує взаємовідносини слідчого з органами дізнання, КПК надає слідчому право давати органам дізнання доручення і вказівки за розшуковими та оперативними справами, які у нього знаходяться, а також вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі вказівки та доручення для органів дізнання обов'язкові.

Під дорученням слідчого мається на увазі його пропозиція органу дізнання провести відповідні розшукові або слідчі дії за конкретною справою. Указівка - це конкретизація даної пропозиції.

Доручення і вказівки органу дізнання даються, як правило, слідчим у письмовій формі. Виключення з цього правила бувають випадки, коли доручення дається при спільних виїздах на місце злочину. В таких випадках воно може бути дано, як це має місце на практиці, в усній формі.

Але право слідчого давати органам дізнання доручення та вказівки при провадженні розшукових та слідчих дій не повинно розглядатися як дозвіл слідчому перекладати на органи дізнання роботу, яку він повинен виконувати сам. Серед процесуальних дій є такі, виконання яких не може бути передано слідчим органу дізнання. Це пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, обрання міри попередження, визнання особи потерпілим, громадським позивачем, громадським відповідачем, призначення експертизи. Всі рішення про провадження слідчих дій і направлення слідчому за справою приймаються слідчим, цьому і винесення постанов за всіма цими питаннями, а також складання обвинувального заключення не може доручатися органу дізнання.

Не може бути доручено слідчим органу дізнання і провадження таких справ, які потребують особливо майстерного і кваліфікованого виконання, наприклад, огляд місця злочину при умисному вбивстві, пред'явлення для впізнання.

З цього слідує, що слідчий цілком може доручити органу дізнання виконання таких, наприклад, слідчих дій, як допит свідка, потерпілого, провадження обшуку, накладання арешту на майно обвинуваченого або підозрюваного тощо.

Слідчий також може доручити органу дізнання виконання розшукових дій: встановлення потерпілих та свідків, розшук та затримання підозрюваного, обвинуваченого, винахід та розшук речових доказів тощо.

Для виконання слідчих або розшукових дій слідчий може встановити певний термін та вимагати від органу дізнання про виконану роботу. Здійснення оперативно-розшукових засобів відноситься до органу дізнання, в зв'язку з чим вони не зобов'язані давати, а слідчий не в праві вимагати від них конкретної інформації про характер застосування засобів.

Крім права надавати органам дізнання доручення та вказівки про провадження слідчих та розшукових дій, закон передбачає слідчому право вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Під допомогою треба розуміти сприяння слідчому при провадженні їм безпосередньо тих чи інших слідчих дій. Наприклад,

допомога співробітників міліції при провадженні обшуку може міститися в оточенні або охороні місця обшуку, в допомозі слідчому при обшукуванні предметів, які можуть бути признані речовими доказами, в застосуванні службово-розшукової собаки.

У відповідності з Кримінально-процесуальним кодексом України, слідчий в змозі використовувати при провадженні слідчих дій машинопис, звукозапис, фотографування, кінозйомку та відеозапис. Науково-технічні засоби досить широко застосовуються в сфері кримінального процесу, зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Використовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних розмов, найновішу радіо, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття і розслідування злочину. Боротьба із злочинністю в цілому.

До наукових-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально-розроблених приладів, апаратів, устаткування,інструментів, пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксування, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування й попередження злочинів.

Науково-технічні засоби за їх цільовим призначенням можна поділити на такі групи:

1) засоби освітлення. Під час провадження слідчих дій

використовуються різноманітні джерела освітлення: побутові освітлювачі (рухомі та стаціонарні), промислові освітлювані засоби;

2) оптичні прилади. Застосовуються для виявлення макро- і мікроогляду речових доказів, інших предметів і документів:

збільшувальні лупи звичайні, бінокулярні лупи (забезпечують стереоскопічність зорового сприйняття), різноманітні види мікроскопів тощо;

3) пошукові засоби. Це найбільш складні науково-технічні засоби, що використовуються при розслідуванні злочинів. До них належать: металошукачі, магнітні шукачі-підйомники, прилади для пошуків трупів, переносні рентгенівські установки, щупи різноманітних конструкцій, ручний бур тощо Наведемо приклад успішного застосування пошукових засобів.

Протягом 1990 р. громадянин Ц. у змові з іншими особами вчинив кілька крадіжок на території Конортопського району Сумської області. При затриманні Ц. Слідчий не знав, де знаходиться вкрадене. З оперативних джерел стало відомо, що Р. була коханкою Ц. Тож було вирішено провести обшук і в неї. Для знайдення викрадених ювелірних виробів, годинників тощо планувалося використати металошукач та інші пошукові засоби. Наявність у слідчо-оперативної групи таких приладів, які Р. побачила вперше, справило на останню бажане враження. Вона добровільно видала всі передані їй Ц. На зберігання цінності та докладно розповіла про факти, що цікавили слідчого.

Сам факт використання маловідомих обшукованому науково-технічних засобів може справити на нього сильний психологічний вплив і часто саме за допомогою науково-технічних засобів отримують оперативні дані;

4) прилади для дослідження в невідомих променях спектра (ультрафіолетові освітлювачі, електронно-оптичні "перетворювачі" тощо). Їх використовують при проведенні обшуків та інших слідчих дій, вони дають можливість виявити сліди крові, сперми, слини та інших речовин біологічного характеру, сліди масел, жирів, кислот і отрут, прочитати записи, що виконані спеціальними чорнилами;

5) засоби вимірювання: рулетка, транспортер, секундомір, мікрометр, лінійка, вимірювачі температури, сили струму тощо;

6) засоби вилучення й упаковки. Більшість з них міститься в комплектах науково-технічних засобів для слідчого, експерта-криміналіста та оперативного працівника;

7) апаратура для фіксування здійснення слідчих дій і результатів, а також засоби оргтехніки слідчого (фотоапаратура,магнітофони, диктофон тощо);

8) засоби зв'язку (телефонний і телеграфний зв'язок, радіозв'язок і телебачення, електроакустичні й рупорні мегафони, сигналізації).

Крім зазначених науково-технічних засобів є її комплекти. Це слідчі портфелі, спеціальні набори, комплекти науково-технічних засобів, оперативний "чемодан".

Порядок застосування при провадженні слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів - звукозапису, кінозйомки і відеозапису - детально врегульований в законі ( статті 851 і 852 КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчих дій. Звукозапис і відеозапис відтворюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також демонструється всім учасникам. Виготовленні під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми, додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст. Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно б було визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки - похідними речовими доказами.

Для ефективного застосування науково-технічних засобів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати вичерпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукувати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити і оформити, внаслідок чого назавжди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображені в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчують підписаними понятих. Тут маємо протиріччя між необхідністю фіксування в проколах слідчих дій усієї отриманої інформації реальною можливістю її засвідчення. Обумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину можуть проводитися з використанням фахових знань за методикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосовуються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби не завжди доступні для посереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за допомогою понятих може бути також небезпека для здоров'я безпосереднього сприйняття матеріального джерела інформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо).

Але, на нашу думку, у проколах слідчих дій можуть і повинні фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються з застосуванням фахових знань.

Всі дії, які сприймаються, усвідомлюються при провадженні слідчої дії, повинні контролюватися та перевірятися понятими, що відображається в протоколі та засвідчується їх підписами.

Таким чином ми бачимо, що згідно Кримінально-процесуального кодексу України, а точніше статті 114 КПК, Слідчий - це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство. Кримінально-процесуальний кодекс України дає слідчому право самостійно збуджувати кримінальні справи, притягувати у якості обвинуваченого, припиняти кримінальні справи, призначати експертизи, призводити допити, обшуки. При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

2. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу

Поговоримо про повноваження начальника слідчого відділу. Начальники слідчих відділів здійснюють відомчий процесуальний контроль за роботою слідчих, доповнюючи, але не підміняючи прокурорський нагляд.

За своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності. Закон покладає на нього обов'язки по організації та керівництву слідчої роботою. Він особисто відповідає за її стан в очолюваному відділі (відділенні).

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження попереднього слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження попереднього слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого до іншого, доручати розслідування справи декілька слідчим, а також брати участь у провадженні попереднього слідства та особисто провадити попереднє слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Здійснюючи контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню, їм, начальник слідчого відділу не може залишити без належної уваги питання додержання законності при провадженні цих дій. Виявивши будь-які порушення закону, він повинен негайно вжити необхідних, передбачених законом і віднесених до його компетенції заходів до усунення цих порушень.

Начальник слідчого відділу зобов'язаний так організувати слідчу роботу, щоб за кожною справою була встановлена об'єктивна істина. Для здійснення цих задач закон наділяє його певним обсягом процесуальних прав.

Начальник слідчого відділу може перевіряти кримінальні справи, які знаходяться в провадженні підлеглих йому слідчих. Така перевірка має метою надання кваліфікованої допомоги слідчому, а також винахід будь-яких недоліків при провадженні справи з тим, щоб вони були своєчасно усунені.

Вказівки начальника слідчого відділу можуть стосуватися спрямування попереднього слідства в цілому, провадження окремих слідчих дій, а встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Втни можуть даватися тільки з тих питань, з яких ще не було вказівок прокурора.

Передача справи від одного слідчого до другого слідує практикувати лише в тих випадках, коли це викликано необхідністю (наприклад при хворобі слідчого, наявності його відвідувача тощо).

Начальник слідчого відділу вправі брати участь в провадженні окремих слідчих дій: обшуку, а також безпосередньо провадити будь-яку слідчу дію.

Якщо він прийняв справу до свого провадження, то начальник слідчого відділу користується всіма процесуальними правами слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу слідчому повинні даватися в письмовій формі і приобщатися до справи. Для слідчого такі вказівки є обов'язковими. Він може обжалувати їх прокурору, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні цієї справи. Обжалування вказівок, за загальним правилом, не припиняє їх виконання, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 114 Кримінально-процесуального кодексу України.

Якщо прокурор визнає оскаржену слідчим вказівку начальника слідчого відділу неправильною, він її скасовує, і слідчий в цьому випадку провадить слідство так, як було запропоновано прокурором. Коли ж прокурор згоден із вказівкою, він пропонує слідчому виконати її. У випадках, передбачених ч.2 ст. 114 КПК, слідчий вправі подати справу із своїм письмовим запереченням вищестоящому прокуророві.

Таким чином, проаналізувавши процесуальний стан слідчого у кримінальному судочинстві можна зробити такі висновки, за своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності. Закон покладає на нього обов'язки по організації та керівництву слідчої роботою. Він особисто відповідає за її стан в очолюваному відділі (відділенні).

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження попереднього слідства в кримінальних справах. Начальник слідчого відділу зобов'язаний так організувати слідчу роботу, щоб за кожною справою була встановлена об'єктивна істина. Для здійснення цих задач закон наділяє його певним обсягом процесуальних прав.

3. Правові відносини слідчого з начальником слідчого відділу та прокурором, який здійснює нагляд за розслідуванням. Процесуальна самостійність слідчого

При розслідуванні кримінальної справи слідчий виконує дії та ухвалює рішення, передбачені або зумовлені кримінально-процесуальним законом. Ці дії різні та рішення різні, кожне з них, як правило, має свої завдання, виконувати які прагне слідчий.

Процесуальні дії слідчого, незалежно від їх безпосереднього завдання, в сукупності спрямовані на всебічне, повне і об'єктивне розслідування кримінальної справи.

Слідчий є процесуальне самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення спрямування розслідування, вибору процесуальних засобів встановлення істини. Всі рішення в справі він приймає за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці зібраних ним доказів. Приймаючи рішення про проведення слідчих дій, слідчий повинен врахувати місце і час її виконання, можливе коло учасників, необхідність застосування тих або інших технічних засобів. Законодавець дозволяє слідчому при виконанні слідчих дій звертатися до органів дізнання, які в цьому разі здійснюють свої функції суто в межах доручень і вказівок слідчого.

Хоча слідчий і діє самостійно, але закон містить вичерпний перелік випадків, коли для прийняття й реалізації слідчого потрібно одержати санкцію чи згоду прокурора або ж необхідно, щоб він затвердив ці рішення.

Санкція прокурора необхідна у випадках: застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 157 КПК); відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК); провадження обшуку (ст. 177 КПК); виїмки документів, що становлять державну таємницю(ст. 178 КПК);

накладення арешту на кореспонденцію і виїмки її в поштово-телеграфних установах (ст. 187 КПК); поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи (ст. 205 КПК); поміщення особи, яка вчинила у віці від 11 до 14 років тяжке суспільне небезпечне діяння, до приймальника-розподільника для неповнолітніх (ст. 4 КПК); надіслання до суду протоколу про обставинами вчиненого злочину разом з матеріалами в порядку ст. 426 КПК.

Згода прокурора потрібна: при закритті кримінальної справи внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК), або в зв'язку з притягненням особи до адміністративної відповідальності (ст. 72), або з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду (ст. 8), до суду для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (статті 9, 2321) чи передачі особи на поруки (ст. ЛО); для скасування або зміни запобіжного заходу, обраного прокурором, з його санкції або за його вказівкою, а також судом (ст. 165).

Прокурор затверджує: постанови слідчого про ексгумацію трупа (ст. 192 КПК), про визначення обвинуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення (ст. 218 КПК), про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 418 КПК), обвинувальний висновок (ст. 216 КПК), постанову органу дізнання про направлення справи для провадження попереднього слідства (ст. 109 КПК).

Прокурор також продовжує строки попереднього слідства (ст. 120 КПК) і тримання під вартою (ст. 156 КПК), відновлює слідство в закритій справі (ст. 216 КПК).

Обшук і виїмка в приміщеннях, які займають дипломатичні представництва або де проживають члени останніх та їх сімей, котрі користуються правом дипломатичної недоторканності, можуть провадитись лише за згодою дипломатичного представника, обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ (ст. 182 КПК).

Також прокурор у досудовому слідстві здійснює представницьку функцію прокуратури, яка може здійснюватися не тільки з цивільних і господарських справ, а й з кримінальних - у випадках коли потерпілий з поважних причин не може захистити свої інтереси або коли правопорушник є неповнолітнім. Спроможна чи неспроможна конкретна особа здійснювати свої права, захищати свої інтереси у розслідуваннях справи - це вирішує не закон, а прокурор, слідчий на основі закону. Також на досудовому слідстві здійснюється і така функція прокуратури, як координація діяльності з боротьби із злочинністю - у формі залучення слідчих прокуратури та слідчих відповідних відомств для розкриття конкретних злочинів, обміну оперативною інформацію, проведення відповідних погоджувальних дій, створення слідчих груп для розкриття і розслідування вчинення злочинів тощо.

За загальним правилом вказівки прокурора для слідчого є обов'язковими. Але все ж таки процесуальна самостійність слідчого знаходить своє відображення в тому, що в разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для відання обвинуваченого до суду або про закриття справи для відання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання (ч.3 ст. 227 КПК), але в випадках зазначених вище є деякі особливості. В цих випадках вищестоящий прокурор, якому слідчий подає справу із своїми запереченнями, також не вправі наполягати на тому, щоб слідчий виконав вказівки, які суперечать його внутрішньому переконанню.

Згідно зі ст. 227 КПК вищестоящий прокурор може прийняти не тільки рішення передбачені ч. 2 ст. 114, тобто скасувати вказівки вищестоящого прокурора або доручити провадження слідства в цій справі іншому слідчому, а й, наприклад, запропонувати іншу кваліфікацію злочину, повернути на дослідування для з'ясування обставин, які мають значення для справи, прийняття справу до свого провадження тощо.

Крім прокурора відомчий процесуальний контроль за роботою слідчих здійснює начальник слідчого відділу. Начальники слідчих відділів здійснюють свій контроль за роботою слідчих, доповнюючи, але не підміняючи прокурорський нагляд. Вони здійснюють контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження попереднього слідства в кримінальних справах.

Здійснюючи контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, начальник слідчого відділу не може залишати без належної уваги питання додержання законності при провадженні цих дій. Виявивши будь-які порушення закону, він повинен негайно вжити необхідних, передбачених законом до усунення цих порушень. Для цього Кримінально-процесуальний кодекс України наділяє його певним обсягом процесуальних прав.

Перевірка начальником слідчого апарату кримінальних справ має на меті подання кваліфікованої допомоги слідчому, а також виявлення будь-яких недоліків при провадженні в справі, з тим щоб вони були своєчасно усунуті.

Вказівки начальника слідчого відділу слідчому можуть стосуватися спрямування попереднього слідства в цілому, провадження окремих слідчих дій, а також встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Вони можуть даватись тільки з тих питань, з яких не було вказівок прокурора.

Згідно статті 1141 Кримінально-процесуального кодексу України вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.

Якщо прокурор визнає оскаржену слідчим вказівку начальника слідчого відділу неправильною, він її скасовує, і слідчий в цьому разі провадить слідство так, як було запропоновано прокурором. Коли ж прокурор згоден з вказівкою, він пропонує слідчому виконати її. У випадках, передбачених ч. 2 ст. 114, слідчий вправі подати справу із своїм письмовим запереченням вищестоящому прокурору.

4. Обставини, які виключають можливість участі слідчого у розслідуванні

В кримінальному судочинстві існують випадки, коли учасники процесу не можуть брати участь у кримінальному провадженні. Згідно Кримінально-процесуального кодексу України існують випадки, коли слідчий не може брати участь у провадженні кримінальної справи. Розглянемо ці випадки більш детально.

По-перше, за змістом закону слідчий підлягає відводу в тих випадках, якщо він є потерпілим, свідком, громадським позивачем, громадським відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого. Також згідно кримінально-процесуального законодавства слідчий підлягає відводу, якщо він є не тільки родичем обвинуваченого, а й підозрюваного, захисника, потерпілого, громадського позивача, громадського відповідача або їх представників, експертів, свідків, спеціалістів, перекладача, а також якщо він брав участь у справі в якості понятого, підозрюваного або обвинуваченого. Наявність цих обставин викликають сумніви в об'єктивності слідчого.

Не є підвалиною для відводу, самовідводу або відсторонення прокурором слідчого від подальшого ведення справи слідчого та обставина, що раніше він призводив провадження за даною справою, яку він розслідував. Проте слідчий, який продовжує виконувати обов'язки за своєю посадою, не має права підтримувати в суді обвинувачення за справою, яку він розслідував. Він повинен бути відсторонений судом від участі в справі за власною ініціативою або за проханням учасників судового процесу.

На практиці існує багато випадків, коли слідчий з якихось власних намірів, почуттів діє у вирішенні справи з явною предвзятістю до обвинуваченого або підозрюваного. Тому крім зазначених вище прикладів в Кримінально-процесуальному кодексі України існує відвід слідчого за проханням підозрюваного або законним представником обвинуваченого.

За наявністю вказаних підвалин слідчий повинен заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. По цім підвалинам відвід слідчому можуть заявити обвинувачений, потерпілий або його представник, громадський позивач, громадський відповідач або його представник, захисник.

Заява про відвід або самовідвід слідчого може бути подана на будь-якому етапі провадження попереднього слідства. Вона повинна бути мотивована.

Слідчий вправі дати свої пояснення с приводу заявленого ним відводу.

До прийняття рішення прокурором відвід або самовідвід слідчого не відстороняє його від виконання процесуальних дій за справою і не призупиняє розслідування.

Заява про відвід або самовідвід слідчого подається прокурору, який розглядає та вирішує його за двадцять чотири години після її отримання.

Перед тим, як прийняти рішення, прокурор вправі вимогти або заслухати пояснення слідчого, а також заслухати пояснення особи, яка заявила про відвід.

Рішення прокурора з приводу заявленого відводу або самовідводу оформлюється мотивованою постановою, яка оголошується слідчому і особі, яка заявила про відвід. Ця постанова може бути обвалована вищестоящому прокуророві.

Якщо самовідвід або відвід слідчому не був заявлений, але прокуророві іншим чином стали відомі обставини, які виключають можливість його участі у справі, він зобов'язаний у відповідності з чинним Кримінально-процесуальним законодавством відсторонити його від подальшого ведення попереднього слідства, так як неповідомлення слідчим самовідводу, при наявності до нього підвалин, повинно розглядатися як порушення ним закону при розгляданні справи.

Якщо начальник слідчого відділу приймає участь у провадженні попереднього слідства або особисто його провадить, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, то згідно чинного Кримінально-процесуального кодексу України він підлягає відводу, самовідводу та відстороненню від подальшого ведення попереднього слідства на тих же підвалинах і в тому ж порядку, що і слідчий.



Висновки

Розглянувши всі питання курсової роботи можна зробити такі висновки. Слідчий - це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство згідно ст. 114 КПК. Кримінально-процесуальний кодекс України дає слідчому право самостійно збуджувати кримінальні справи, притягувати у якості обвинуваченого, припиняти кримінальні справи, призначати експертизи, призводити допити, обшуки. При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Слідчий є процесуальне самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення спрямування розслідування, вибору процесуальних засобів встановлення істини. У відповідності з Кримінально-процесуальним кодексом України, слідчий в змозі використовувати при провадженні слідчих дій машинопис, звукозапис, фотографування, кінозйомку та відеозапис.

Слідчий підпорядковується начальнику слідчого відділу. За своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності. Закон покладає на нього обов'язки по організації та керівництву слідчої роботою. Він особисто відповідає за її стан в очолюваному відділі (відділенні).

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження попереднього слідства в кримінальних справах.

В кримінальному судочинстві існують випадки, коли учасники процесу не можуть брати участь у кримінальному провадженні. Згідно Кримінально-процесуального кодексу України існують випадки, коли слідчий не може брати участь у провадженні кримінальної справи. Розглянемо ці випадки більш детально.

По-перше, за змістом закону слідчий підлягає відводу в тих випадках, якщо він є потерпілим, свідком, громадським позивачем, громадським відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого. Також згідно кримінально-процесуального законодавства слідчий підлягає відводу, якщо він є не тільки родичем обвинуваченого, а й підозрюваного, захисника, потерпілого, громадського позивача, громадського відповідача або їх представників, експертів, свідків, спеціалістів, перекладача, а також якщо він брав участь у справі в якості понятого, підозрюваного або обвинуваченого. Наявність цих обставин викликають сумніви в об'єктивності слідчого.



Список використаної літератури

1. Міхеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П.\\ Кримінальний процес України-К. 1990 р.

2. Тертишник Кримінально-процесуальне право Украни. Навч. Посібник. К.1999 р.

3. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса\\ Москва 1977 г.

4. Якубович Н.Н. Теоретические основьі предварительного следствия\\ Москва 1984 г.

5. Гончаренко В.Й. Научно-технические средства в следственной практике\\ Киев 1984.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України.

7. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе\\ Москва 1981.

Размещено на Allbest.ru