Правова культура та правове виховання

6. Порушення принципу презумпції невинності. Йдеться про те, що можливості особи, звинуваченої у вчиненні злочину, значно обмеженіші, ніж можливості державних органів, що займаються слідчою діяльністю. Крім того, звинувачений у переважній більшості не має високої юридичної освіти, достатніх знань про свої можливості, чинне законодавство, право і не має змоги дієвого захисту від свавілля правоохоронних органів. Перекладання тягаря доказу невинності на самого звинуваченого, ставлення до нього, як до фактичного злочинця, сприяє формування безправ'я та юридичного свавілля. Сюди можна віднести і феномен "чисто сердечного зізнання" підозрілого, що дозволяє виносити обвинувальний вирок, винність якого "доказана" під тиском та залякуванням.[10, 303]

Демократичні перетворення в нашому суспільстві, масштабність державно-правових реформ ставлять перед органами внутрішніх справ, і зокрема міліцією, нові вимоги, спрямовані на вдосконалення нормативно-правової бази міліції, форм і методів їх діяльності. Вони мають відповідати сучасним міжнародним стандартам, та потребам демократичної правової держави. Правова культура співробітників міліції займає провідне місце у вирішенні сучасних завдань, сприяє створенню демократичних засад правової держави, що відповідає ліберально-демократичним традиціям, вимогам Конституції України.

Практична участь міліції у розбудові правової держави відбувається у процесі вирішення таких завдань:

- захисті реальних прав і свобод людини і громадянина, права на свободу і особисту недоторканість, недопущення у своїй діяльності незаконних обмежень і порушень прав, свобод та законних інтересів громадян;

- втіленні в життя органами внутрішніх справ, міліцією, принципу взаємної відповідальності держави і особистості;

- психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності міліції;

- кадровому забезпеченні міліції в умовах перехідного періоду;

- підвищенні авторитету міліції, довіри до неї з боку населення;

- боротьбі із організованою злочинністю, корупцією, хабарництвом;

- подоланні правопорушень серед самих працівників міліції;

- реорганізації системи правоохоронної діяльності, забезпеченні нової філософії їх діяльності, яка передбачає високий рівень правової культури населення і працівників правоохоронних органів;

- вдосконаленні форм і методів діяльності міліції. [11, 98]

Важливою умовою вирішення цих завдань є підвищення рівня правової культури, працівників міліції, вплив на підвищення ефективності їх діяльності, створення умов для розбудови правової держави.

Нові вимоги до діяльності правоохоронних органів пов'язані із специфічними умовами життєдіяльності суспільства, що потребують підвищення правової культури не тільки населення в цілому, але у першу чергу самих працівників міліції. Це зумовлює необхідність осмислення ними трансформаційних процесів, які відбуваються у нашому суспільстві, а також розуміння факторів, які ускладнюють правоохоронну діяльність, зокрема:

- існування нових ринкових відносин, що не урегульовані законодавством, або порушуються, запровадженням нових, раніше незнаних форм власності, що негативно впливає на настрій населення, викликає у нього незадоволення, розпач, зневіру до закону, законодавства, представників владних структур;

- виникнення злочинних угрупувань, що отримують величезні незаконні доходи, спекулюючи на юридичній неурегульованості деяких процесів в економіці та правовій безграмотності населення;

- масову політизацію суспільства та поширення таких негативних політичних явищ як популізм, екстремізм, радикалізм, тероризм тощо;

- інтенсивне розшарування населення, виникнення феномена бідності, що супроводжується масовим зубожінням населення;

- зниження рівня політичної і правової культури населення, посадових осіб та працівників правоохоронних органів, відсутність демократичних традицій і, в зв'язку з цим, значне поширення серед населення правового нігілізму, недовіра до сучасних цінностей, до спроб уряду покращити умови життя.

Ці проблеми існують не порізно, а взаємодіють між собою і породжують нестабільність у суспільстві, ставлять нові складні питання перед органами внутрішніх справ, міліцією. У цьому зв'язку виникає проблема виховання якісно нової правової культури співробітників міліції, що відповідає не тільки потребам демократичного суспільства, а й викликам сучасного злочинного світу. Ці обставини вимагають від працівників міліції високої професійної, правової та загальнолюдської культури, неупередженості у діях, відданого служіння інтересам народу.

У сучасний період розвитку нашого суспільства правова культура працівників міліції виступає, перш за все, як один з видів групової професійної правової культури, яка формується у процесі реалізації права. Правова культура працівника міліції - це сукупність поглядів, оцінок, переконань, установок, що полягають у визнанні важливості, необхідності соціальної цінності права і забезпечують якісне дотримання, виконання, використання та застосування адміністративно-правових норм в процесі охорони громадського порядку, попередження правопорушень, юрисдикційної діяльності, надання соціальної допомоги населенню на основі принципів законності, гуманізму, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами та громадськими організаціями.

В умовах демократизації суспільства авторитет міліції значною мірою залежить від її тісного зв'язку з населенням, реалізації принципу гласності в її діяльності. Виходячи з цього МВС дещо змінює підходи до критеріїв оцінки роботи правоохоронних органів, з кількісних (показники розкритих правопорушень) на якісні -- оцінка їх діяльності населенням, довіра до міліції з боку населення. Саме міліція для населення є уособленням авторитету держави, адже здебільшого через діяльність міліції у пересічних громадян складається уявлення про державу та державну владу, ставлення до держави, довіра чи недовіра до діяльності державних органів в цілому.[12, 198]

Особливо негативно на правову свідомість людей впливають правопорушення, скоєні самими працівниками міліції - зловживання владою і використання службового становища в корисливих цілях; компрометуючі вчинки, наприклад, вживання алкоголю на роботі; порушення обліково-реєстраційної дисципліни, укриття від реєстрації інформації про правопорушення; необґрунтоване порушення кримінальної справи; належність до злочинних угруповань. Чинним законодавством визначені види юридичної відповідальності співробітників міліції за скоєні злочини, протиправні дії у процесі виконання службових обов'язків. Кожне правопорушення, скоєне співробітником міліції є певним показником не тільки рівня правової культури даного правопорушника, а й характеризує мікроклімат у системі органів внутрішніх справ взагалі, впливає на ступінь довіри населення до їх діяльності.

Особливо важливим для співробітників міліції є забезпечення вільного волевиявлення громадян у процесі виборів. Вільний вибір як невід'ємне право людини має бути організаційно забезпеченим. Завдання міліції в час виборів полягає в охороні громадського порядку, дотримання принципу вільного волевиявлення народу, захисті особистої безпеки громадян, не допускати насилля, залякування, дискримінації; не заважати партіям і кандидатам вільно виявляти свої погляди та переконання, а також не протидіяти виборцям вільно обговорювати політичні програми і голосувати, не побоюючись покарання чи переслідування; не заважати діяльності політичних організацій та їх можливостям змагатися один із одним на основі рівності і справедливості перед законом і органами влади.

Велика роль правової культури міліції проявляється у забезпеченні прав і свобод людини. Міліція несе відповідальність за правовий захист громадян, запобігає правопорушенням, а також захищає право особи та її поновлення у разі порушення. У Декларації прав і свобод людини, Законі України "Про міліцію" (ст. 5) зазначено, що права і свободи людини можуть бути обмежені законом лише у тому разі, коли це вимагає захист конституційного ладу, моральності, здоров'я, законних прав та інтересів інших людей в демократичному суспільстві. Правова культура працівників міліції у даному випадку проявляється в тому, що навіть при обмеженні прав у зв'язку зі здійсненням неправомірних дій він зобов'язаний поясняти громадянину підстави, привід обмеження прав, роз'яснити його права та обов'язки. Провідна ідея нашого суспільства „ не порушення прав і свобод людини та громадянина повинна стати не просто декларацією у діяльності міліції, а принципом її повсякденної роботи.[13, 109]

За роки незалежності МВС України зуміло не допустити збройних конфліктів в суспільстві і, незважаючи на певні труднощі, провести адаптацію правоохоронних органів до ситуацій, що склалися. Сьогодні відбувається реформа органів внутрішніх справ і, як завжди, це проходить не безболісно. Втілюється в життя нова філософія діяльності МВС України -- міліція, органи внутрішніх справ на службі у народу. Ця модель вимагає змін у психології та правовій ідеології десятків тисяч офіцерів. Саме така модель покликана сприяти формуванню довіри населення, низький рівень якої вже досяг критичної позначки. Велике значення для усвідомлення ступені довіри населення до міліції та оцінки їх діяльності мають соціологічні опитування та дослідження: так, за деякими даними довіру до діяльності вчителя висловили 52, 2% опитаних, військових - 34%, священика - 31%, міліціонера - 10%, банкіра - 7%, політика - 2%.

Особлива роль у підвищенні правової культури населення і правоохоронних органів належить засобам масової інформації. Нерідко саме вони формують позитивне чи негативне ставлення до міліції. Законне право громадян мати об'єктивну достовірну інформацію про стан правопорядку, результати діяльності правоохоронних органів в цілому узгоджується із принципом відкритості. Гласність - принцип діяльності органів міліції, необхідна умова для підвищення їх правової культури. Останніми роками ставлення до гласності в органах внутрішніх справ України дещо змінилося: регулярними стали звіти керівників всіх рангів щодо структури та динаміки злочинності, стану боротьби з нею; з'явилося декілька періодичних видань, що спеціалізуються на аналізі діяльності правоохоронних органів. Саме відкритість виступає важливою ознакою реформування системи МВС України. Звіти Міністерства внутрішніх справ України перед українським народом є своєрідною формою спілкування органів внутрішніх справ із народом, що дає об'єктивну оцінку діяльності міліції у цифрах, фактах, перспективі.[13, 111]

З метою втілення принципів відкритості і гласності, на підтримку ініціативи широких верств громадськості при Міністерстві внутрішніх справ України створено дорадчий орган, Раду сприяння органам внутрішніх справ, відповідні громадські формування створюються і на місцях. Іде пошук нових форм і методів взаємодії із громадськістю та залучення її до охорони правопорядку, профілактичної роботи, а також відроджуються старі форми співпраці міліції із населенням, що перевірені часом та власним досвідом. Партнерські стосунки між міліцією і населенням одержали новий імпульс до розвитку.

Висновки

Україна будує національну демократичну і правову державу. На цьому шляху виник тугий вузол соціально-економічних і правничих проблем, з якими, на жаль, молода країна йде у третє тисячоліття. Процес цей, звісно, надзвичайно складний і багатогранний. У наше життя приходять нові поняття і прагнення, які не всі можуть адекватно сприйняти і реалізувати. Це породжує зневіру, бездуховність, схиляння перед чужим і наносним, втрату своїх історичних культурних і духовних цінностей. Для нашої молодої держави актуальною проблемою є загрозливі тенденції тотальної криміналізації суспільства. Оздоровлення суспільних відносин пов'язане з науковим управлінням суспільством, системно-структурним аналізом проблем сьогодення. Демократизація суспільства передбачає створення умов для здійснення ефективного правового виховання для підвищення рівня правової культури.

Правова культура - сукупність норм, цінностей, юридичних інститутів, процесів і форм, що виконують функцію соціо-правової орієнтації людей у конкретному суспільстві (цивілізації).

Маємо наступну структуру правової культури: 1) правосвідомість, 2) право, 3) правові відносини, 4) законність і правопорядок, 5) правомірна діяльність суб'єктів, 6) державні правові інститути, 7) юридична наука, 8) юридичні акти. За суб'єктами правову культуру розподіляють на правову культуру особистості і правову культуру суспільства. Під правовою культурою особистості розуміється знання, розуміння, свідоме виконання вимог права людиною в процесі її життєдіяльності. Правова культура суспільства - це вся сфера матеріального і духовного відтворення права, юридична практика народу в конкретний історичний період. Правова культура суспільства характеризується станом і специфікою суспільної правосвідомості, системою масової правової інформації, рівнем розвитку законодавства, правопорядком і станом законності в країні.[14, 220]

Під правовим вихованням прийнято розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність держави, її органів та їхніх службовців, громадських об'єднань і трудових колективів по формуванню і підвищенню правової свідомості та правової культури. Головний об'єкт впливу при правовому навчанні і вихованні - правова свідомість, стійко позитивно орієнтована, розвинута, належного рівня. Мається на увазі правова свідомість індивіда, колективу (професійної групи), суспільства в цілому. Варто підкреслити, що ідеологічний вплив на суспільну правосвідомість означає відповідний вплив на групову й індивідуальну свідомість і, навпаки, правове виховання окремих індивідів та їхніх груп, у кінцевому рахунку, обумовлює формування і розвиток суспільної правосвідомості, тому що різні види правосвідомості знаходяться між собою в діалектичному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Основні цілі правового виховання в Україні, зазначені вище, досяжні лише при дотриманні в правовій виховній роботі наступних основних принципів: науковість, плановість, систематичність, послідовність і диференційованість, забезпечення комплексного підходу, а також створення сприятливих умов для реалізації розвинутої здорової правосвідомості на практиці. До засобів правового виховання відносяться: правова пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання. В основі застосування всіх зазначених засобів лежить здійснення правової інформованості, що передбачає передачу, сприйняття, перетворення і використання інформації про право і практику його реалізації.

Список використаних джерел

1. Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. Загальна теорія держави і права. -- К., 2001.

2. Словник-довідник юриста. - К., 2002.

3. Теорія держави і права / За ред. Скакуна О.Ф. - Харків, 2001.

4. Сливка С. Юридична деонталогія. Навчальний посібник. Київ. 2003 р.

5. Горшеньов В.М. Правова культура юриста як спеціаліста // Юридична деонтологія. - Харків. - 1993.

6. Діденко Н.Г. Соціальні та юридичні аспекти правової культури // Правова культура і підприємництво. - Донецьк. - 1999.

7. Костенко О.М. Правова культура і економічна безпека // Право України. - 1999. - № 3.

8. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України // Право України. - 2001. - № 4.

9. Скуратівський А. Правова культура в контексті особливостей розвитку соціального буття українського суспільства та національного характеру українців. Вісник Української Академії державного управління. 2002 р.

10.Назаренко Є.В. До поняття правової культури // Правова культура і підприємництво. - Донецьк. - 1999.

11.Сальников В.П. Правовая культура: теоретико-методологический аспект: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. - Ленинград, 1990.

12. Головченко С.І. Правова культура і демократизація. - К., 2000.

13.Сербин Р.В. Правова культура - важливий фактор розбудови правової держави: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.12. - Київ, 2004.

14. Бойков. Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М., 1994.

15.Шупінська О. Загальне і особливе у співвідношенні категорій правової та юридичної культури // Право України. - 1998. - № 11.

Размещено на Allbest.ru