Об'єднання підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного та господарського права

Курсова робота

На тему: «Об'єднання підприємств»

Спеціальність:

«Правознавство»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Об'єднання підприємств, як вид господарських організацій

1.1 Поняття та види об'єднання підприємств

1.2 Організаційно-правові форми об'єднання підприємств

1.3 Управління об'єднанням підприємств та майнові відносини в ньому

1.4 Статус підприємства-учасника об'єднання підприємств. Припинення об'єднання підприємств

Розділ 2. Форми об'єднання інтересів підприємств

2.1 Промислово-фінансові групи

2.2 Асоційовані підприємства. Холдингові компанії

Розділ 3. Економічна роль об'єднання підприємств

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Перехід економіки України до ринкових відносин заочно залежить від правового забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонування суб'єктів господарської діяльності, суворого дотримання ними вимог чинного законодавства. Правове регулювання господарських відносин на сьогодні стосується найактуальніших питань соціально-економічного та політичного життя країни.

У процесі господарської діяльності суб'єкти господарського права вступають між собою в певні господарські відносини. Господарські відносини складаються між державою, яка здійснює управління економікою, органами виконавчої державної влади -- міністерствами, відомствами, державними комітетами та між підприємцями та підприємствами. Господарське право як наука охоплює широкий спектр явищ, пов'язаних із господарською діяльністю юридичних, фізичних осіб та їх структурних підрозділів, які здійснюють господарську і підприємницьку діяльність.

Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб певних суспільних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. Функціонування будь-якої людської спільноти без регулювання відносин між її членами у тому числі і питань ведення господарських справ.

До господарських організацій які здійснюють управління господарською діяльністю, в тому числі і координацію такої діяльності, належать, господарські об'єднання ( включаючи і промислово фінансові групи), господарські міністерства та відомства.

Для того, щоб успішно існувати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи.

Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як об'єднання підприємств, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями.

Саме об'єднання підприємств мають таку особливу рису як тяжіння до монополії.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Мета і завдання курсової роботи. Метою є дослідження видів об'єднань підприємств як господарських організацій, правових та економічних аспектів їх функціонування.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

-- дослідити об'єднання підприємств, як вид господарських організацій;

-- охарактеризувати фінансово промислові групи, асоціативні підприємства, холдингові компанії та інші форми об'єднань підприємств;

-- дослідити економічну роль об'єднань підприємств.

Об'єктом дослідження курсової роботи є правовідносини, що виникають у результаті заснування, функціонування та припинення об'єднання підприємств.

Предметом дослідження є закономірності функціонування та розвитку об'єднання підприємств.

Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про управління об'єктами державної власності», «Про захист економічної конкуренції», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців», «Про холдингові компанії в Україні», Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України та інші нормативно-правові акти України, які регулюють загальні і спеціальні питання об'єднання підприємств.

Теоретична основа дослідження включає в себе праці вітчизняних та російських учених у галузі господарського права та інших юридичних наук, а саме: В.С. Щербина, І.В. Булгакова, І.М. Кравець, О.М. Вінник, О.О. Мельник, В. М. Гайворонський, О.П. Подцерковний, Й.С. Ситник та інших.

Методи дослідження. При дослідженні теми курсової роботи були використані загальнонаукові (системний, діалектичний, історичний, аналізу і синтезу) і спеціальні (порівняльно-правовий, методи тлумачення правових норм, збору та обробки інформації) методи наукового пізнання. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Практична значимість отриманих результатів полягає у застосуванні здобутих результатів у практичній діяльності, навчальному процесі, при дослідженні такого правового явища, як об'єднання підприємств.

об'єднання асоційований холдинговий

Розділ 1. Об'єднання підприємств, як вид господарських організацій

1.1 Поняття та види об'єднання підприємств

Для успішної діяльності в умовах ринкової конкуренції суб'єкти господарювання прагнуть об'єднуватись у промислові, банківські, промислово-фінансові та інші групи.

Такі групи (об'єднання) суб'єктів господарювання визначаються в господарському законодавстві і в теорії господарського права як господарські об'єднання. Господарські об'єднання слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не їх об'єднаннями. Господарське об'єднання -- це один із видів суб'єктів господарювання.

Об'єднання підприємств -- це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств. Таким чином, учасники відносин у сфері господарювання, які не є підприємствами, не можуть бути учасниками об'єднання підприємств. Натомість, вони можуть бути учасниками об'єднань інших суб'єктів господарювання.

Закон чітко визначає мету, з якою утворюються об'єднання підприємств. Це -- координація їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств можуть здійснювати господарську діяльність, однак, оскільки їх метою не є отримання прибутку (хоч такий і може мати місце за результатами господарювання), їх не можна віднести до суб'єктів підприємницької діяльності. Такий висновок має практичне значення у разі вирішення питання щодо можливості визнання об'єднання підприємств банкрутом.

Об'єднання підприємств можуть утворюватися двома способами: а) самими підприємствами на добровільних засадах; б) за рішенням органів, які відповідно до чинного законодавства мають право утворювати об'єднання підприємств. Що стосується суб'єктного складу учасників об'єднань підприємств, то ч. 2 ст. 118 ГК України, що в об'єднання підприємств, які створюються в Україні, можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав (іноземні підприємства у вузькому розумінні), а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Типовим прикладом тимчасового об'єднання, створення якого прямо передбачено законом, є консорціум.

Об'єднання підприємств є юридичною особою. Відтак, на нього поширюються норми глави 7 Цивільного кодексу України, що містять загальні положення про юридичну особу, а господарська правосуб'єктність об'єднань підприємств визнається нормами ГК України та інших актів господарського законодавства. Проте дія норми щодо юридичної особи не поширюється на інші види господарських об'єднань. Так, не є юридичною особою промислово-фінансова група банківське об'єднання, холдингова група тощо.

Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до ст. 58 ГК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців.»

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватись, як господарські об'єднання або як держані чи комунальні господарські об'єднання.

У ч. 1 ст. 119 ГК України вперше передбачено поділ об'єднань підприємств, залежно від порядку їх заснування, на господарські об'єднання і державні чи комунальні господарств об'єднання. При цьому, незважаючи на назви вказаних видів об'єднань підприємств, визначальною ознакою для кваліфікації того або іншого виду об'єднання є не форма власності, на якій утворені підприємства, що об'єднуються, а саме порядок їх утворення добровільний чи примусовий.

Господарське об'єднання визначається в законодавстві як об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Це означає, що учасниками господарського об'єднання можуть бути приватні, колективні, державні або комунальні підприємства у будь-якому поєднанні.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору або статуту, який затверджується їх засновниками. Так, асоціації і корпорації належать до договірних об'єднань, а концерни і консорціуми -- до статутних.

Державне (комунальне) господарське об'єднання -- це об'єднання підприємств, утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України, або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Так, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» КМУ затверджує положення та статути державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників та заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.
Зазначені повноваження (у тому числі щодо затвердження статутів державних господарських об'єднань) реалізовані КМУ при створенні державних концернів.

Право КМУ приймати рішення про створення державних господарських об'єднань встановлене також п. 5 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності». Статтею 6 цього Закону передбачено, що уповноважені орган: управління відповідно до покладених на них завдань ініціюють створення державних господарських об'єднань, розробляють проекти їх установчих документів, затверджують їх статути і здійснюють контроль за їх дотриманням, укладають контракти з керівниками державній, господарських об'єднань та здійснюють контроль за їх дотриманням тощо.

Зазначена колізія норм двох вказаних законів має вирішуватися на користь норм Закону України «Про Кабінет Міністрів України», який прийнято пізніше.

Комунальне господарське об'єднання утворюється компетентним органом місцевого самоврядування, однак Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» право органів місцевого самоврядування утворювати комунальні господарські об'єднання підприємств прямо не передбачено, що може спричинити певні проблеми, пов'язані з реалізацією органами місцевого самоврядування права утворювати господарські об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Як встановлено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», державні господарські об'єднання:

-- укладають контракти з керівниками державних підприємств та державних акціонерних товариств;

-- розробляють річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3--5 років) і подають на затвердження уповноваженому органу управління, який здійснює контроль за їх діяльністю;

-- забезпечують розроблення і затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3--5 років) державних підприємств і державних акціонерних товариств;

-- проводять аналіз і обов'язкові щорічні аудиторські перевірки своєї фінансово-господарської діяльності та подають отримані результати органу виконавчої влади, який здійснює роль за їх діяльністю.

Крім цих повноважень, державні господарські об'єднання можуть здійснювати управління корпоративними правами держави.

Аналіз актів чинного законодавства, які визначають правове становище суб'єктів господарювання у різних сферах, свідчить, що, крім, власне, об'єднань підприємств і промислово-фінансових груп, про які йдеться ГК України, можуть утворюватися також інші види об'єднань цих юридичних осіб (які і є господарськими об'єднаннями у широкому розумінні). До них, зокрема, можна віднести: об'єднання кооперативів, об'єднання сільськогосподарських кооперативів, об'єднання фермерських господарств; банківські об'єднання, об'єднання інших фінансових установ (саморегульовані організації учасників ринку цінних паперів, кредитних спілок, страхових організацій, адміністраторів недержавних пенсійних фондів,тощо).

Отже, Об'єднання підприємств -- це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств. Таким чином, учасники відносин у сфері господарювання, які не є підприємствами, не можуть бути учасниками об'єднання підприємств

Метою утворення об'єднань підприємств є координація їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств можуть утворюватися двома способами: а) самими підприємствами на добровільних засадах; б) за рішенням органів, які відповідно до чинного законодавства мають право утворювати об'єднання підприємств.

1.2 Організаційно-правові форми об'єднання підприємств

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Законом можуть бути передбачені й інші об'єднання підприємств. На практиці такими об'єднаннями виступають власне об'єднання, союзи, спілки тощо.

Асоціацією є договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальній, ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статут асоціації має бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Це пов'язано з тим, що у формі асоціацій можуть створюватися не лише об'єднання підприємств чи інших суб'єктів господарювання, а й громадські об'єднання.

Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств -- учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Досить поширеними в Україні є державні корпорації, утворені підприємствами будівельних галузей (ст. 120 ГК України).

Особливість консорціуму як організаційно-правової форми об'єднання підприємств полягає в тому, що це тимчасове статутне об'єднання підприємств, яке створюється для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Таким чином, концерн відрізняється від інших форм об'єднання підприємств тим, що: до його складу, крім підприємств, можуть входити й інші господарські організації (наприклад банки, страхові компанії тощо); учасники концерну перебувають у фінансовій залежності від одного або кількох учасників цього об'єднання; законом визначений примірний перелік функцій, централізація яких відбувається у концерні.

Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Переважними організаційно-правовими формами державних і комунальних об'єднань незалежно від їх найменування (комбінат трест, залізниця, пароплавство тощо) є корпорація або концерн. Саме у формі корпорації і концерну утворені державні господарські об'єднання.

Отже, відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Законом можуть бути передбачені й інші об'єднання підприємств.

Асоціацією визначається договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальній, ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

1.3 Управління об'єднанням підприємств та майнові відносини в ньому

Управління господарськими об'єднаннями, як правило, здійснюється його органами. Вищим органом управління господарським об'єднанням є загальні збори учасників, які утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

До компетенції загальних зборів учасників як вищого органу господарського об'єднання законом віднесено вирішення таких питань:

-- затвердження статуту господарського об'єднання та внесення змін до нього;

-- прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

-- утворення виконавчого органу господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;фінансових та інших питань відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Питання поточної діяльності господарського об'єднання вирішує виконавчий орган господарського об'єднання. Він може бути колегіальним чи одноособовим. Перелік питань, віднесених до компетенції виконавчого органу, визначається статутом або установчим договором господарського об'єднання.

Особливість управління державним (комунальним) господарським об'єднанням полягає в тому, що воно здійснюється органами, прямо визначеними законом, -- правлінням об'єднанням і генеральним директором об'єднання. Згідно з ст. 122. ГК України генеральний директор призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Між тим, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів» саме КМУ призначає на посаду та звільняє з посади не лише керівників, а і заступників керівників державних господарських об'єднань, а також застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.

До компетенції правління концерну належать питання щодо:

-- узгодження, за поданням генерального директора, пропозицій стосовно створення, реорганізації та ліквідації філій, представництв та інших відокремлених підрозділів;

-- попереднього розгляду фінансового та інвестиційних планів концерну, спільних проектів, їх кошторисів та звітів про їх виконання;

-- затвердження положень та внутрішніх регламентних документів концерну;

-- погодження за поданням генерального директора структури концерну і кошторису витрат з його утримання;

-- здійснення контролю за формуванням політики цін на продукцію (роботи, послуги), що виробляється (виконуються, надаються) учасниками концерну в рамках реалізації спільних проектів;

-- затвердження планів розвитку концерну на короткостроковий і довгостроковий період;

-- установлення порядку формування фондів концерну, здійснення контролю за утворенням використанням резервного фонду та інших його фондів, затвердження річного звіту про їх використання;

-- погодження інвестиційних планів стосовно активів концерну та інвестування в активи, які належать його учасникам, філіям, представництвам та іншим відокремленим підрозділам;

-- вибору аудитора концерну, надання рекомендацій з визначення розміру оплати аудиторських послуг;

-- попереднього розгляду звіту про діяльність концерну та виконання спільних проектів;

-- погодження за поданням генерального директора призначення на посаду керівників філій, представництв та інших відокремлених підрозділів;

-- вирішення інших питань діяльності концерну, що виносяться на розгляд правління його генеральним директором.

Оперативне управління поточною діяльністю концерну, крім питань, що належать до компетенції правління, здійснює генеральний директор.

Склад правління визначається статутом об'єднання, який, як зазначалося, затверджується КМУ. Статутом об'єднання відповідно до закону визначається порядок управління державним (комунальним господарським об'єднанням).

Особливістю управління поточною діяльністю об'єднання підприємств є те, що його здійснення може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання). Умови здійснення управління (повноваження, функції головного підприємства) в такому разі передбачаються установчими документами відповідного об'єднання.

Статутом об'єднання може визначатися порядок вирішення спорів, що виникають між учасниками об'єднання. Якщо такий порядок не визначено, спори вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.
Оскільки законом не встановлене інше, спори між учасниками об'єднання і його органами управління мають вирішуватися в судовому порядку.

Отже, відповідно до чинного законодавства управління господарськими об'єднаннями, як правило, здійснюється його органами. Вищим органом управління господарським об'єднанням є загальні збори учасників, які утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Оперативне управління поточною діяльністю концерну, крім питань, що належать до компетенції правління, здійснює генеральний директор.

Склад правління визначається статутом об'єднання, який, як зазначалося, затверджується КМУ. Статутом об'єднання відповідно до закону визначається порядок управління державним (комунальним господарським об'єднанням).

1.4 Статус підприємства -- учасника об'єднання підприємств. Припинення об'єднання підприємств

Стаття 121 ГК України визначає правове становище підприємств, які є учасниками об'єднання підприємств, встановлюючи, передусім, що вони зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання і на них поширюються положення ГК України та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство, яке є учасником господарського об'єднання, має право:

-- добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання. Ця норма є загальною щодо всіх видів і організаційно-правових форм господарських об'єднань, а винятки щодо її застосування (певні обмеження права учасників об'єднання) встановлюються законом;

-- бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше. Одне з обмежень цього права, яке стосується учасників державних або комунальних господарських об'єднань, встановлене ч. З ст. 121. ГК України;

-- одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства. Наприклад, учасники державного авіабудівного концерну « Авіація України» згідно з його статутом мають право користуватися в повному обсязі інформацією, що надходить до концерну;

-- одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства;

-- одержувати від Концерну фінансову та іншу допомогу тощо.

Законодавством встановлено певні обмеження господарської компетенції підприємств, які входять до складу державних або комунальних господарських об'єднань. По-перше, учасники зазначених об'єднань не мають права без згоди об'єднання виходити з його складу; по-друге, вони не мають права на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання (що теоретично не виключає можливості бути учасником іншого державного або комунального господарського об'єднання, створеного за рішенням відповідних органів); по-третє, їм заборонено приймати рішення про припинення своєї діяльності (встановлення цієї заборони є зайвим, оскільки учасниками державного або комунального господарського об'єднання є державні або комунальні підприємства, рішення про ліквідацію яких приймається або уповноваженими органами, або судом).

Як встановлено ч. 4 ст. 121. ГК України, рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) і статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України у порядку, встановленому законодавством.

Частина 4 ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» зобов'язує органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю погоджувати з антимонопольним комітет України (далі АМК), його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, а також одержувати дозвіл АМК на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Згідно із ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи АМК з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Така концентрація може відбуватися лише за умови попереднього отримання дозволу АМК чи адміністративної колегії АМК (ч. 1 ст. 24 вказаного Закону) шляхом прийняття відповідного рішення за результатом розгляду справ про концентрацію.

Разом з тим, ні Закон України «Про захист економічної конкуренції», ні затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України «Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)» від 19 лютого 2002 р. не передбачають погодження АМК рішення про утворення об'єднання підприємств (установчого договору) і статуту.

Підприємства, які добровільно стали учасниками господарського об'єднання, можуть вийти з його складу в будь-який момент, але при цьому мають зберегти взаємні зобов'язання та договори, укладені з іншими суб'єктами господарювання. Вказівка закону щодо збереження взаємних зобов'язань і укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання не поширюється на установчий (засновницький) договір, оскільки, виходячи з добровільного (договірного) господарського об'єднання, підприємство перестає бути стороною зазначеного договору.

Оскільки державне (комунальне) господарське об'єднання створюється за рішенням уповноваженого органу (в примусовому порядку), то і вихід підприємства із складу зазначених господарських об'єднань здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про його утворення. Крім того, як випливає з ч. З ст. 121 ГК України, вихід учасника з державного (комунального) господарського об'єднання можливий лише за згодою об'єднання. Таким чином, для виходу учасника з державного (комунального) господарського об'єднання необхідні: згода об'єднання і рішення органу, який утворив зазначене об'єднання.

Як встановлено ч. З ст. 124 ГК України, припинення об'єднання підприємств, на відміну від інших суб'єктів господарювання -- юридичних осіб, може відбуватися лише двома способами: в результаті його реорганізації (шляхом перетворення в інше об'єднання) або в результаті ліквідації. Такі види реорганізації, як злиття, приєднання, поділ, не можуть слугувати способами припинення об'єднання підприємств.

Законодавство визначає коло осіб, з ініціативи яких здійснюється реорганізація об'єднання підприємств. Якщо йдеться про реорганізацію господарського об'єднання, то вона здійснюється за рішенням підприємств-учасників. Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Так само і ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання -- за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГК України щодо ліквідації підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

Отже, статус підприємства, як учасника об'єднання підприємств визначається чинним законодавством України, зокрема Господарським кодексом України.

Підприємства, які добровільно стали учасниками господарського об'єднання, можуть вийти з його складу в будь-який момент, але при цьому мають зберегти взаємні зобов'язання та договори, укладені з іншими суб'єктами господарювання. Вказівка закону щодо збереження взаємних зобов'язань і укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання не поширюється на установчий (засновницький) договір, оскільки, виходячи з добровільного (договірного) господарського об'єднання, підприємство перестає бути стороною зазначеного договору.

Розділ 2. Форми об'єднання інтересів підприємств

2.1 Промислово фінансові групи

Законодавство закріплює право підприємств бути учасником такого спеціального виду об'єднання підприємств, як промислово-фінансова група (далі ПФГ). Це право поширюється також на випадок утворення транснаціональної промислово-фінансової групи, до складу якої входять українські та іноземні юридичні особи.

Промислово-фінансова група створюється з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

Порядок створення промислово-фінансової групи регламентується Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою КМУ. Уповноважена особа ініціаторів створення промислово-фінансової групи подає Генеральну, угоду та техніко-економічне обґрунтування створення промислово-фінансової групи центральному органу виконавчої влади, до компетенції якого належать питання формування та реалізації державної політики у відповідній сфері діяльності, Мінекономіки, Фонду державного майна Антимонопольний комітет України, які повинні підготувати у місячний термін після надходження документів висновки стосовно доцільності створення промислово-фінансова групи за участю українського головного підприємства та учасників, а у двомісячний термін -- у разі створення транснаціональної промислово-фінансової групи.

Найменування Промислово-фінансової групи має містити словосполучення «промислово-фінансова група » Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації її кінцевої продукції буде еквівалентним сумі 100 млн. доларів США е за рік починаючи з другого року після створення. Рішення про створення (реєстрацію) ПФГ оформляється постановою КМУ (про відмову у створенні -- протокольним рішенням) у тримісячний строк, а в разі розгляду проекту транснаціональної промислово-фінансової групи -- у шестимісячний строк. Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймається лише за умови попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Забороняється створення Промислово-фінансових груп у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

Головне підприємство ПФГ -- це створене відповідно до законодавства підприємство, яке виробляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ. Інші учасники ПФГ виробляють проміжну продукцію, яка використовується для виробництва кінцевої продукції і реалізується виключно іншому учаснику чи головному підприємству Промислово-фінансової групи, або надають банківські та інші послуги головному підприємству. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до закону та укладеної Генеральної угоди про спільну діяльність.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути підприємства торговельні, транспортні, у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання,банки, фінансово-кредитні установи.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції, яка підлягає затвердженню постановою КМУ. Генеральна угода включає такі відомості: назва ПФГ; перелік затверджених державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства; кандидатура президента, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників; перелік кінцевої продукції; строк дії угоди; інші умови, передбачені законодавством або визнані необхідними ініціаторами створення ПФГ.

Угода набирає чинності з дня прийняття постанови про створення (реєстрацію) ПФГ. Взаємні зобов'язання головного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва кінцевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників щодо виробництва проміжної продукції оформляються двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції (надання відповідних послуг), якими, зокрема, визначається взаємна відповідальність сторін за порушення зобов'язань.

Спори, які можуть виникати між сторонами, вирішуються господарським судом у встановленому порядку. Головне підприємство або учасник не несе відповідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства або учасника промислово-фінансової групи.

ПФГ визнається об'єднанням підприємств без прав юридичної особи. Вона не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання відповідно до ст. 58 ГК України.

Правовий статус ПФГ в Україні, у тому числі транснаціональних, визначений ГК України, зокрема загальними положеннями глави 12 щодо об'єднань підприємств, а також Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні», іншими нормативно-правовими актами.

Чинне законодавство встановлює, що головне підприємство та учасники ПФГ ведуть окремий бухгалтерський облік і статистичну звітність щодо виробництва і реалізації кінцевої та проміжної продукції згідно із законодавством. Їм надаються передбачені законом пільги. Державне регулювання цін на проміжну продукцію не застосовується. Реалізація проміжної та кінцевої продукції шляхом бартерних операцій забороняється.

Банк -- учасник промислово фінансової групи має право проводити клірингові заліки заборгованості платежів за проміжну продукцію між головним підприємством і учасниками ПФГ, а також між учасниками ПФГ.

Реорганізацією ПФГ є зміна головного підприємства, перезатвердження переліку кінцевої продукції та перезатвердження складу учасників, що потребує внесення змін до Генеральної угоди. Виключення головного підприємства або учасника із складу ПФГ відбувається за постановою Кабінету Міністрів України. Виключення або вихід із складу ПФГ головного підприємства тягне за собою реорганізацію промислово-фінансової групи та її нову реєстрацію відповідно до закону

Ліквідація промислово-фінансової групи відбувається згідно з постановою КМУ: у зв'язку із закінченням затвердженого строку її діяльності; у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у випадках, передбачених законом; за ініціативою учасників промислово-фінансової групи.

Отже, законодавство закріплює право підприємств бути учасником такого спеціального виду об'єднання підприємств, як промислово-фінансова група.

Промислово-фінансова група створюється з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

Порядок створення промислово-фінансової групи регламентується Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою КМУ.

2.2 Асоційовані підприємства. Холдингові компанії

Асоційовані підприємства (господарські організації) визначаються законом як група суб'єктів господарювання -- юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді або управлінні. Слід, однак підкреслити, що зазначена група (асоційовані підприємства) сама по собі не є єдиним (цілісним) суб'єктом господарського права (об'єднанням підприємств), якщо тільки вона не набуває форми відповідного господарського об'єднання.
Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Зміст простої і вирішальної залежності розкривається Господарським кодексом України.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття іншим (залежним) підприємством рішень, які мають прийматися відповідно до закону або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Так, кваліфікованою більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, котрі беруть участь у зборах, приймаються рішення загальних зборів акціонерів щодо: 1) внесення змін до статуту товариства; 2) ліквідації товариства.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГК України, вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі коли між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства: а) у статутному фонді іншого (дочірнього) підприємства; б) у статутному фонді та загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства; в) у загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства.

Одним із проявів вирішальної залежності є, зокрема, володіння контрольним пакетом акцій.

Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету.

Зазначення поняття вирішальної залежності відрізняється від визначення поняття контролю як вирішального впливу однієї чи декількох пов'язаних юридичних та фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, передбаченого Законом України «Про захист економічної конкуренції». Згідно з цим Законом такий вплив здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема, завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону. Однак ця норма відсутня в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців».

Частина 5 ст. 126 ГК України визначає холдингову компанію як відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності). Державною холдинговою компанією є холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, всі акції якого належать державі.

Велике значення для захисту прав корпоративного підприємства від дій або бездіяльності холдингової компанії мають положення ч. 6 ст. 126 ГК України, згідно з якими у разі коли корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним і визнається банкрутом, холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.

Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації визначаються Законом України «Про холдингові компанії в Україні та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до зазначеного Закону холдингові компанії можуть утворюватися:

-- органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

іншими суб'єктами на договірних засадах.

У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання. Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним органом АМК. Закон встановлює також особливості утворення та діяльності державних холдингових компаній ( далі ДХК):

-- особливий склад ініціаторів утворення та засновників ДХК;

-- визначення галузей або сфер діяльності, в яких не допускається утворення ДХК у процесі корпоратизації та приватизації;

-- рішення про утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації погоджується з КМУ.

-- ДХК утворюються відповідно до Порядку утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого наказом Мінекономіки України та ФДМУ (Фонд державного майна України).

Отже, асоційовані підприємства визначаються законом як група суб'єктів господарювання -- юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді або управлінні.

Законодавство України визначає холдингову компанію як відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації визначаються Законом України «Про холдингові компанії в Україні та іншими нормативно-правовими актами.

Розділ 3. Економічна роль об'єднання підприємств

Щодо доцільності створення і функціонування об'єднань підприємств, економічної точки зору, то економічна роль об'єднань підприємств визначається передусім корпоративним ставленням до власності на майно, тобто таке його використання, яке забезпечує досягнення мети отримання максимального прибутку.

Об'єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах. Створення об'єднань сприяє розвитку прямих довгострокових господарських зв'язків, допомагає налагоджувати більш ритмічну роботу підприємств. Окрім того, мотивом до об'єднання виступає і необхідність фінансової підтримки на стадії модернізації виробництва, перепрофілювання, перепідготовки кадрів, інвестування заходів, в тому числі рекламних, щодо виходу на зовнішній ринок без збільшення кількості працівників адміністрації підприємства.

Іноді підприємству є економічно вигіднішим увійти до об'єднання з науковим центром, ніж залучати на договірній основі до виконання науково-дослідних і пошукових робіт сторонню організацію. Особливо, якщо це стосується довгострокових, проте перспективних і прибуткових у майбутньому проектів.

Робота в межах великого об'єднання сприяє також створенню позитивного іміджу підприємства у ділових колах, дозволяє використовувати його фірмове ім'я на ринках України та за кордоном, що є також важливою обставиною в умовах зростаючої конкуренції.

До узагальнених функцій та компетенції об'єднань підприємств відносять:

-- виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.);

-- вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;

-- проведення спільної для галузі науково-технічної політики (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність і т. ін.);

-- виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або засновницьким договором;

захист прав та інтересів підприємств об'єднання.

Виходячи з цих функцій та компетенції об'єднань підприємства, можна з впевненістю констатувати позитивний вплив діяльності об'єднань підприємств на розвиток національної економіки України.

Отже, економічний розвиток України відбувається в умовах інтенсивного впливу інтеграційних процесів, що є характерними для сучасного етапу розвитку світового господарства в цілому. Відповідно, для ефективного здійснення господарської діяльності українські підприємства в умовах жорсткого конкурентного середовища змушені об'єднувати свої капітали та виробництва, в результаті чого утворюються різні види об'єднань підприємств. Виникає проблема забезпечення ефективного управління цими об'єднаннями.

Висновок

У вітчизняній правовій літературі досить мало уваги приділяється різним формам об'єднань підприємств, їх організаційній структурі управління, а також системам і методам управління, більшість питань ще й досі залишаються невирішеними, а саме обґрунтування ефективної методики управління для різних форм об'єднань підприємств.

Відповідно до п. 1 ст. 118 Господарського кодексу України, об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох чи більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. При цьому об'єднання підприємств діють на підставі договору чи статуту, що затверджується їх засновниками чи власниками.

Об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридично відокремлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання, як правило, виступають: основні фонди і оборотні кошти, передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; майно, набуте об'єднанням у результаті господарської діяльності; майно створених об'єднанням підприємств. Учасниками об'єднань підприємств можуть бути лише юридичні особи, тобто підприємства.

Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання. Як господарські об'єднання, так і державні (комунальні) господарські об'єднання існують в певних організаційно-правових формах. Відповідно, у ГК України розкриваються такі основні види об'єднань підприємств: корпорація, концерн, асоціація, консорціум, асоційоване підприємство, промислово-фінансова група, холдингова компанія.

Для того, щоб визначити особливості управління для кожного із видів об'єднання підприємств, необхідно розібратися в складній організаційній структурі цих об'єднань.

Досить специфічною та найбільш поширеною є така форма організації як холдинг. Глобальна тенденція поширення холдингових компаній є безпосереднім наслідком розвитку великого інтегрованого підприємництва.

Холдингова компанія є особливим видом компаній, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їх діяльністю. Класична холдингова компанія, як правило, складається з материнської та дочірніх компаній.

Управління холдингом можна поділити на такі групи: управління галузями та управління функціями. У напрямі галузевого управління здійснюється координація виробничо-збутового циклу кожної категорії товарів і послуг, а у напрямі функціональних служб проводиться координація окремих аспектів діяльності компанії.

Визначено, що управління та контроль з боку материнської компанії можуть здійснюватись і на рівні виконавчих структур на основі статуту чи внутрішнього регламенту холдингової компанії. Управління холдинговою компанією реалізується через систему планування і керівництва діяльністю холдингу в цілому, а також за допомогою різних форм участі центру в капіталі та органах управління дочірніх компаній (правління, ревізійні комісії). У сукупності це забезпечує безумовне право прийняття або відхилення певних рішень, пов'язаних з діяльністю дочірньої компанії.

У результаті дослідження організації діяльності різних видів об'єднань підприємств, встановлено, що такі об'єднання підприємств як корпорації, концерни, асоціації, консорціуми, асоційовані підприємства, промислово-фінансові групи, холдингові компанії суттєво відрізняються між собою за призначенням, організаційною структурою, особливостями формування та правовим режимом членства учасників об'єднань.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого -- були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи. Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об'єднань підприємств