Особистість як суб’єкт злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

1. Кримінально-психологічний портрет особистості

злочинний особистість психічний

У загально правовому контексті людина виглядає особою-суб'єктом злочину, а в психологічному контексті - особистістю, що вчинила злочин.

Людина, яка скоїла злочин, є об'єктом активного вивчення юриспруденції та психології. Обидві науки опираються на спільне вихідне розуміння людини як особи, котра поєднує в собі біологічне, природне та соціальне. Біологічне представлене в особі фізичним тілом і його певною конституцією, а також сукупністю фізіологічних процесів живого тіла (організмом). Соціальне представлене психікою та особистістю.

Стосовно злочину, юриспруденція вирізняє в особі два пріоритетні аспекти, які виступають предметом вивчення відповідно кримінального права і кримінології". У першому випадку -- це особа, яка пишні ас кримінальній відповідальності, у другому - особа злочинця.

Кримінальне право визначає, що відповідальності підлягає пі чіт, котра г осудною та має певний хронологічний вік (нижня межа). І ь пінній відповідає хронологічному віку 16 років, а з окремих злочинні віку 14 років.

Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак: соціальне-демографічні; кримінальне-правові; статусно-рольові; морально-психологічні.

Статусно-рольові характеристики злочинця репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль їх виконання.

Морально-психологічної ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер. Тож мова йде про загально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.

Кримінально-правовий і кримінологічний підходи до особи -суб'єкта злочину враховують та безпосередньо використовують низку психологічних якостей, що входять до власне психологічного поняття "особистість".

Загальними, нормативними ознаками особистості є такі: свідомість, активність, рольова поведінка, система стосунків і наявність певної психологічної структури.

Вимоги та очікування фокусуються у ролі, що ззовні має вигляд моделі чи способу поведінки. Такій поведінці завжди притаманне особистісне "забарвлення", яке проявляється в індивідуальному стилі виконання ролі.

Коли особистісне тлумачення та виконання ролі виходять за встановлені межі, воли підлягають санкціям з боку соціального середовища, що в крайньому варіанті має вигляд кримінального покарання.

Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за "довільну" рольову поведінку особистості у двох випадках: по-перше, за неналежне виконання певних ролей - професійних (лікар, підприємець, капітан судна тощо), управлінських (начальник, підлеглий), сімейне - родинних (мати, батько). По-друге, за ухилення від виконання як ролі в цілому, так І окремих її вимог (військовослужбовець, опікун тощо).

Третім, самостійним варіантом є відповідальність за виконання особистістю специфічної групи ролей. Ці ролі можна назвати кримінальними, оскільки вони характеризують співучасть особистості у злочині (виконавець, організатор, посібник) чи саму злочинну діяльність, притаманну ролі (проституція, сутенерство тощо).

Система ставлень як ознака особистості являє собою сукупність притаманних тільки певній людині ставлень.

Чинне кримінальне законодавство бере до уваги низку ставлень особистості як суб'єкта злочину. Це - недбалість і несумлінність, ставлення до вчиненого злочину (визнання вини, каяття, активне сприяння розкриттю злочину), ставлення до об'єкта злочину (жорстокість і особлива жорстокість до потерпілого, явна неповага до суспільства тощо).

Психологічна структура особистості полягає у наявності певної сукупності взаємопов'язаних і взаємопідпорядкованих якостей. Виникаючи та формуючись у процесі життєдіяльності людини, ці якості утворюють своєрідну внутрішню призму, яка опосередковує зовнішні впливи на людину.

Для з'ясування структури особистості доцільно орієнтуватись із певною модифікацією на теорію особистості та підхід до й" структури, запропонований К.К. Платоновим. Згідно з цим підходом основну структуру особистості утворюють чотири однорядні підструктури: біопсихічні якості, психічні процеси та стани, досвід, спрямованість.

До біопсихічної підструктури, яка в цілому обумовлена природно і біологічно, входять: темперамент, статеві, вікові, патологічно і фармакологічно обумовлені якості.

З названої підструктури чинне кримінальне законодавство враховує: фармакологічні якості та стани особистості (алкогольне сп'яніння і стан, викликаний вживанням одурманюючих засобів), спадково-генетичні та набуті протягом життя патології (недоумство, хронічне психічне захворювання). Крім цього, у більш загальному вигляді враховуються статево-вікові особливості, пов'язані зі статевими зносинами та осудністю.

До підструктури психічних процесів і станів, яка обумовлена переважно соціальними факторами, входять відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, почуття та воля.

З означеної підструктури особистості кримінальне законодавство бере до уваги: волю як визначальний чинник управління поведінкою (визнання осудності та обмеженої осудності, дій під впливом примусу), стан сильного душевного хвилювання (обставини, що пом'якшують покарання) та загальний психічний стан на час скоєння злочину.

До підструктури досвіду особистості, яка майже повністю соціально обумовлена, входять звички, уміння та навички, знання.

Чинним кримінальним законодавством названі якості в узагальненому вигляді враховуються у встановленні підготовки до злочину, ризику під час вчинення злочину, виконанні військових і професійних обов'язків (експлуатація транспорту тощо), злочинів, учинених організованою групою чи злочинною організацією.

До підструктури спрямованості особистості, в якій біологічного майже немає, входять бажання, схильності, інтереси, ідеали, переконання, світогляд.

Чинне кримінальне законодавство враховує вказану підструктуру у вигляді мотиву та мотивації злочину.

Класифікація засуджених за спрямованістю особистості

Широко вживаною у виховній діяльності місць позбавлення волі є розроблена професором В.П. Деєвим класифікація засуджених за спрямованістю особистості як системи потреб, потягів, переконань, ідеалів, інтересів, схильностей, світогляду, які визначають вибірковість ставлення індивіду до оточуючого світу, його життєвих планів, перспектив.

За цією класифікацією засуджених можна поділити на наступні групи:

1) зі стійкою позитивною спрямованістю;

- умовні колективісти;

- активісти-одиночки;

2) зі стійкою негативною спрямованістю: -з негативного групового спрямованістю;

- негативно направлені індивідуалісти;

- пасивно-неактивні;

3) з нестійкою та суперечною спрямованістю;

4) з пристосовницькою спрямованістю.

До засуджених зі стійкою позитивною спрямованістю відносяться:

а) умовні колективісти - засуджені, які дотримуються позитивних установок; несхильні глибоко вникати у конфлікти між засудженими, запобігати причинам їх виявлення із-за боязні перед злісними порушниками дисципліни; складають ядро активу колонії, але не проявляють активності у суспільній роботі: не порушують режиму утримання; цікавляться міжнародними подіями, життям держави, літературою, однак нерідко недовірливо відносяться до публікацій в пресі, перекручують факти;

Поради: важливо навчати таких засуджених виконанню громадських доручень, способам впливу на людей, постійно контролювати їхню поведінку, виявляти справжні мотиви вчинків, продумано застосовувати заохочення, забезпечувати особисту захищеність позитивних засуджених від шантажу, погроз з боку негативних елементів;

б) активісти-одинаки - засуджені, які мають художні навички, можуть виготовляти сувенірні вироби, але віддають перевагу працювати поодинці; в основному настроєні проти негативно спрямованих засуджених, не підтримуючи при цьому відкрито актив колонії, членів самодіяльних організацій, що нерідко здатні викликати хитання від позитивного до негативного; у них підвищена самооцінка; вважають, що володіють досконало творчими навичками та повинні працювати лише у сфері мистецтва, бути вільними від повсякденного трудового режиму, володіючи лише елементарними творчими навичками.

Поради: крім перерахованих заходів, їх слід активно залучати до соціально-корисної групової діяльності з метою формування колективістських поглядів, рис характеру, взаємодопомоги, взаємної відповідальності, позитивних контактів та виведення їх зі стану особистісної ізоляції. Головним методом перевиховання засуджених цієї групи є довіра, що виявляється через доручення виконати те чи інше завдання (найчастіше творчого характеру) у суворому поєднанні з постійним контролем за всім процесом їхньої діяльності.

Засуджені зі стійкою негативною спрямованістю:

а) з негативною груповою спрямованістю - засуджені, в яких яскраво виражені асоціальні інтереси, ідеали, тобто вони можуть організовувати навколо себе малі групи, направляти їх діяльність на протидію вимогам режиму та настроювати проти активістів і членів самодіяльних організацій, працівників установи; проявляють інтерес до публікацій, в яких критикуються окремі недоліки; ведуть руйнівні розмови; мріють про легкі заробітки, розкішне життя; домінуюче хобі-гра в доміно, шашки, нарди, карти, при цьому обіграють інших засуджених, у них добре розвинене мислення, наявність шулерських навичок; ставлять їх у становище боржників і тим самим схиляють на свою сторону;

б) негативно спрямовані індивідуалісти - засуджені, які здійснюють асоціальні дії поодинці (це часто авторитети): грубі, агресивно виражені вчинки проти активу, недовіряють оточуючим, особливо працівникам колонії, їхній девіз: "Надіятися тільки на себе, колективна взаємодопомога не існує в дійсності, це вигадки тих, хто втратив віру у власні сили", у них високий рівень зазіхань, вузькість професійних, культурних, інтелектуальних інтересів;

в) пасивно неактивні - засуджені, які мають низький рівень загальної та професійної освіти: не проявляють активності у трудовій, учбовій і суспільно-корисній діяльності; у внутрішньому світі - спустошеність, емоційна тупість, байдужість до оточення та водночас грубість, жорстокість, зневага до закону. В складних ситуаціях підтримують тільки негативно спрямованих осіб; пасивність, як правило, обумовлена недорозвиненістю, деформацією волі.

Поради: педагогічну роботу із засудженими зі стійкою негативною спрямованістю (схильних до негативної групової діяльності, негативних індивідуалістів) та з пасивною негативною спрямованістю слід проводити в плані переорієнтації їхніх асоціальних поглядів і прагнень, формування позитивних, інтересів, ідеалів, близьких та віддалених життєвих планів. Варто врахувати наявність позитивного та уміти активізувати у них позитивні особливості.

Наприклад, у багатьох засуджених, які схильні до негативної групової діяльності, виявляються організаторські здібності, самостійність, вольові якості, на які можна опиратися в процесі їх переорієнтації на позитивну діяльність, доручаючи їм виконувати під контролем вихователів певну громадсько-корисну роботу. Позитивно зарекомендувала себе практика застосування до таких засуджених авансованої довіри (звичайно, за умови суворого та принципового контролю поведінки), обґрунтованих заохочень. Стосовно цієї груші засуджених необхідно постійно розвінчувати аморальність у взаємовідносинах з людьми лідерів негативних. Угруповань, переконливо (на конкретному прикладі) показувати безперспективність асоціальної поведінки, обґрунтовано застосовувати засоби примусу та покарання.

Активно-негативні індивідуалісти з їхньою відособленістю, злобою, дефіцитом міжособистісного спілкування потребують прояву особливої зацікавленої, співпереживаючої уваги, тобто вони покращують свою поведінку, переосмислюють свої позиції, якщо співробітники установи виявляють до них співчуття, людяність, емпатичне ставлення. Закріплювати за ними шефів-наставників, долати їхній виражений дефіцит спілкування, відновлювати соціальне корисні зв'язки та перспективи. Саме такі засоби допомагають ізолювати засудженого від негативного впливу.

Застосовувати до негативних індивідуалістів покарання необхідно тільки тоді, коли воно несе справжній виховний ефект, захоплення суворими засобами покарання лише викликає у засуджених злобу, веде до ігнорування будь-яких вимог вихователів. Доцільно спочатку застосовувати різні види переконання, проводити попереджувальні бесіди, аналізувати причини порушень, роз'яснювати можливі наслідки, якщо поведінка засудженого не зміниться у кращий бік. Якщо ж ці заходи не матимуть позитивних наслідків, тоді вихователі змушені звертатися до засобів примусу та покарання.

У виховній роботі з цією групою засуджених особливого значення набуває принципова вимогливість.

Що стосується засуджених із пасивною негативною спрямованістю, то їх важливо всіляко залучати до різних позитивних видів діяльності, особливо в колективних формах її організації, спеціально формувати їхні позитивні життєві перспективи. Відповідно, попереджувати використання цих засуджених як "сліпої зброї" виконання волі кримінальне заражених засуджених, та переходу в категорію активних помічників лідерів негативних угруповань. У процесі їх перевиховання доцільно застосовувати в поєднанні" колективні та індивідуальні форми впливу, залучати таких засуджених до спілкування з позитивно спрямованими засудженими, практикувати індивідуальне шефство, використовувати "авансоване заохочення", забезпечувати постійний контроль за поведінкою та психічним станом.

Засуджені з нестійкою спрямованістю мають слабку волю, недостатню самостійність при прийнятті та виконанні рішень, безініціативні, нецілеспрямовані, безпринципні, легко піддаються сторонньому впливу, у них вузькі інтереси, ідеали нестійкі та ситуативні. З перших днів перебування в установі шукають "авторитетів", показуючи свою відданість, підпадають в повну залежність, потім шукають вихід із утвореного принизливого становища, починають шукати підтримку з боку активістів та працівників установи.

Поради, поведінка засудженого залежить від того під чиїм впливом на цей момент знаходиться засуджений. Тому вихователям установ виконання покарань необхідно організовувати позитивне оточення. Перевиховання цієї категорії засуджених пов'язане з необхідністю врахування таких полярних характеристик спрямованості особистості, як позитивне ставлення до праці і одночасно з тим морально-вольова слабкість характеру, невміння розбиратися в друзях, схильність знайти покровителя серед "авторитетних" правопорушників. У роботі з цими засудженими принципового значення набуває формування у них розуміння та почуття особистої відповідальності за власні вчинки, стійкості життєвої позиції, здатності свідомо керувати своїми діями, забезпечення стабільних контактів з позитивними особами та постійний контроль за їхньою поведінкою. Головний елемент переорієнтації їх полягає в організації колективної діяльності засуджених у поєднанні з контролем, переконанням та примусом. Проведення індивідуальних бесід з метою зміни їхніх негативних установок. Важливу роль у цьому відіграє індивідуальне шефство.

Засудженім пристосовницькою спрямованістю намагаються будь-якими шляхами увійти в довіру до працівників установи, отримати ті чи інші пільги, "добитися" умовно-дострокового звільнення -це їх зовнішня лінія поведінки; внутрішній світ - стійкі та глибинні асоціальні життєві плани та інтереси, переконання, цілі. Основні критерії поведінки - користь, індивідуальне задоволення будь-яких потреб. У них висока емоційно-вольова-активність, рішучість, цілеспрямованість, наполегливість.

Поради, в першу чергу потрібно аналізувати їхні стосунки з іншими засудженими, використовуючи для діагностики пристосовництва метод узагальнення незалежних характеристик, спів ставляти думки різних співробітників установи про конкретну людину, результати спостережень! індивідуальні бесіди. Корисним тут може бути надання засудженому досить відповідального доручення, виконання якого дозволяє виявити його внутрішню сутність, а також аналіз того, як засуджений не тільки виконує, а й береться за таке доручення. Важливо створювати спеціальні ситуації з метою визначення домінуючих поглядів та мотивів. Звичайно, ця категорія осіб не повинна бути допущеною до активу засуджених.

На основну структуру особистості за Ієрархічним принципом "накладаються" два більш загальних утворення - здібності та характер.

До негативних рис характеру належать агресивність, авантюризм, брехливість, бентежність, боягузтво, властолюбство, ворожість, жадібність, жорстокість, заздрість, зухвалість, збудливість, конфліктність, комформність, мстивість, пихатість, цинізм тощо.

Із наведеного переліку чинне кримінальне законодавство бере до уваги, зокрема, жорстокість, легкодухість чи боягузтво, недбалість, зухвалість, цинізм.

2. Акцентуація характеру та особистості

Проблема характеру дотично до злочину не вичерпується окремими негативними рисами. Кримінально-психологічний підхід передбачає з'ясування ролі акцентуації характеру, яка стоїть близько до психічної аномалії, але не тотожна їй. У юридичній психології накопичено різноманітні матеріали щодо впливу на злочин психічних аномалій особистості: неврозів, психопатій, психозів тощо .

Акцентуація обумовлює підвищену чутливість і вразливість особистості до психотравмуючих ситуацій, що проявляється у психічних зривах і неадекватних діях. Численними дослідженнями (К. Леонгард, А.Е. Лічко, І.О. Віденєев та ін.) виявлено 11 основних акцентуацій характеру, які отримали загальну назву "тип акцентуації". Це гі-пертимиий, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сензитивний, психостепічний, шизоїдний, епілсптоїдний, істероїдний, нестійкий і конформний типи.

Супутнім чинником скоєння злочину найчастіше виступають епілептоїдний, нестійкий, гіпертимний, (стероїдний типи.

Епілептоїдному типу акцентуації характеру показові егоїстичність, властолюбство у поєднанні з недоброзичливим ставленням до оточення. Мотиваційна сфера відзначається розгальмованістю, переважанням органічних, зокрема статевої, та примітивних за способом задоволення потреб.

Особистість із спілептоїдним типом акцентуації характеру схильна до вчинення Імпульсивних, насильницьких злочинів із проявами 7корстокості (приниження людської гідності, мордування, катування тощо).

Нестійкому типові акцентуації властиві навіюваність, пасивна підкорюванність, недисциплінованість, балакучість та соціальна незрілість. Остання проявляється в поверховості і квапливості суджень, легковажності вчинків, наївності й довірливості. Поведінка спрямована на отримання свіжих вражень, ситуативних задоволень. Особистість із нестійким типом акцентуації характеру схильна до вчинення групових злочинів у ролі виконавця, крадіжок, кримінальних розваг із погано передбачуваними наслідками.

Гіпертимний тип відзначається життєрадісністю, комунікабельністю, пошуком нових вражень, людей, ситуацій. Особистість гІ~ пертямното типу бурхливо реагує на повчання, прояви влади, неуважність з боку оточення, їй показові хвалькуватість, гордовитість, самовпевненість, стійко завищена самооцінка. У підсумку це обумовлює схильність до ситуативних, ризикованих і "героїчних" злочинів, групових злочинів у ролі підбурювача чи виконавця у стані сп'яніння.

Істероїдний тип акцентуації характеру відзначається егоїзмом, демонстративністю, брехливістю, інфантилізмом (вередуванням), намаганням всіляко накинути оточенню визнання власної винятковості. Це обумовлює прояви дратівливості, нетерпимості до тих, хто не визнає істероїда, та уважність, піклування до тих, хто підтримує і захоплюється ним.

Особистість істероїдного типу схильна до різноманітних симуляцій самовбивства, демонстративних членоушкоджень, скоєння злочинів як засобу привернення уваги до себе, висування вимог, викликання почуття жалю, несправедливості та співчуття.

Акцентуація характеру надійно і точно виявляється за допомогою спеціальних психологічних опитувальників (опитувальник Лічко та ін.).

Темперамент теж може набувати акцентуйованої форми. Поєднання акцентованих характеру і темпераменту в підсумку утворює специфічний тип особистості. Автор теорії акцентуації, німецький психолог К. Леоигард, із численних поєднань характеру і темпераменту вирізнив чотири основні, які назвав застрягаючим, демонстративним, педантичним і збудливим типами особистості.

Застрягаюча особистість відзначається таким комплексом рис:

- цілеспрямованість, упертість, егоїстичність;

- яскраво виражене честолюбство, самовпевненість у поєднанні з образливістю;

- сильні, емоції та почуття, які несподівано з'являються (до рівня афекту) та пережимаються тривалий час і періодично повторюються.

У разі несприятливого соціального розвитку застрягаюча особистість:

- намагається досягти реальних, а не показових, успіхів за будь-яку ціну;

- періодично впадає у стани підозрілості, ревнощів, подає численні судові позови з різних, навіть дріб'язкових, причин;

- знаходить собі кумира, котрому фанатично поклоняється і готова заради нього на будь-який вчинок.

Застрягаюча особистість схильна до скоєння злочинів за мотивами відчуження, розрядки й компенсації негативних емоцій і почуттів.

Демонстративна особистість відзначається таким комплексом рис:

- високого адаптивністю, схильністю до авантюризму;

- емоційною чутливістю, глибокими та яскравими емоційними переживанням й;

- швидким забуванням неприємних ситуацій Із власного життя;

- впаданням у психопате подібні стани (образливість, істерика, скандал ізм).

За несприятливого соціального розвитку демонстративна особистість:

- вдається до витонченої брехні, причому сама починає вірити у неї;

- перевтілюється у невинну жертву, обдаровану, геніальну людину, якій заздрять; безпорадну людину, що потребує підтримки та опіки;

- скоює авантюрні, імпульсивні вчинки, не боячись заподіяти собі шкоди.

Демонстративна особистість схильна до скоєння злочинів за мотивами ствердження і самоствердження та ризику.

Педантична особистість відзначається таким комплексом рис:

- нерішучість, боязкість, ретельне обдумування та перевірка своїх вчинків;

- нав'язливі психічні стани та ідеї (дріб'язковість, страхи, перебільшення погроз);

- тривале переживання неприємних подій, погане вилучення їх із свідомості.

У разі несприятливого соціального розвитку педантична особистість:

- намагається уникнути невизначеності, небезпеки, динамічних і мало прогнозованих ситуацій;

-с надвимогливою до себе та оточення (підлеглих, членів сім'ї тощо) щодо виконання обов'язків, порядку, акуратності;

- посилено піклується про здоров'я, перебільшує важкість наявних хвороб.

Для педантичної особистості злочин - це наслідок відставання в чомусь від інших, пасивності, несвоєчасних і помилкових дій.

Збудлива особистість відзначається таким комплексом рис:

- підвищена чутливість, запальність, дратівливість;

- посередній інтелект, уповільнене мислення, знижена моральна і правова регуляція поведінки;

- різка зміна емоційних станів (похмурість; похмурість-радість), бурхливих за силою виразу і нетривалих у часі.

За несприятливого соціального розвитку збудлива особистість:

- скоює різноманітні імпульсивні вчинки: раптове зникнення з сім'ї, роботи, вечірки з друзями; зміна професійної діяльності чи професійного оточення;

- проявляє нерозбірливість у задоволенні потреб (їжа, напої, інтимні стосунки, випадкові знайомства); І

- невдоволення чимось або кимось виражає у брутальній, агресивній формі.

Збудлива особистість схильна до скоєння злочинів за аморальними, збоченими мотивами та мотивами розрядки і компенсації негативних емоцій.

Акцентуацію, характер, тип особистості кримінальне право та кримінологія поєднують під назвою "суб'єктивні чинники". Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників у такому разі представляється схемою: ситуація (привід)-особа-діяння. У психологічній площині ця схема виглядає по-іншому; "мікросередовище-несприятлива ситуація (конфлікт)-особистість-деструктивниЙ вчинок, дія".

3. Типологія особистості як суб'єкта злочину

Відомо, що вивчення засуджених передбачає їх класифікацію як необхідну умову педагогічної діяльності, як основу диференційного підходу до їх виправлення. На базі класифікації можна розробляти типізовані та індивідуалізовані програми виховного впливу, визначити оптимальний перелік засобів виховного характеру з метою утворення або досягнення позитивних змій.

З'ясування ролі особистості у детермінації злочину виступає основою для вирішення двох практичних питань: чим відрізняється особистість, як суб'єкт злочину від нормослухняної особистості? Що поєднує і відрізняє особистостей як суб'єктів злочину?

Звертаючись до першого питання, констатуємо таке. Всі намагання дослідників - відшукати у особистості "злочинне першоджерело", рису чи якість, притаманну лише тим, хто скоїв злочин, закінчувалися після багато обіцяючих сенсацій провалом. Тому доцільно прийняти за аксіому таке формулювання згідно з резолюцією V Конгресу ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками: "значної шкоди завдає широко розповсюджене, але хибне уявлення про те, що кожний правопорушник є неповноцінною особистістю і кожне скоєне кримінальне діяння є результатом якихось особистих патологічних відхилень чи неврівноваженості. Скоювати злочини може цілком нормальна людина". Поряд із цим, численними кримінально-психологічними дослідженнями встановлено, що особистість злочинця має "особливий психічний склад".

Формально-юридично і навіть семантичне поняття особи, яка вчинила злочин та особи злочинця є тотожними. Але якщо розглядати їх у психологічному, тобто особистісному, вимірі, буде доцільним у загальному понятті "особистість як суб'єкт злочину" - особа, яка досягла віку що передбачає кримінальну відповідальність: "особистість, яка вчинила злочин" і "злочинна особистість".

При такому поділі до першої категорії можна віднести осіб, які скоїли злочини з необережності, зі службової недбалості, із перевищенням меж необхідної оборони, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання. Для такої категорії злочин - це трагічна випадковість, несприятливий збіг обставин. Особистість, яка вчинила злочин, найчастіше визнає вину повністю і щиро кається у вчиненому, їй не характерна повторність.

До другої категорії, тобто злочинних особистостей, можна віднести осіб, які скоїли злочин з умислом, за попередньою змовою, у складі організованої групи чи злочинної організації, за наявності кількох обставин, що обтяжують покарання. Для такої категорії злочин -це складова способу життя, своєрідна професія. Злочинна особистість вини у скоєному злочині не визнає або робить це вимушено і не кається у скоєному, для неї характерна повторність і сукупність злочинів.

Отже, відповідаючи: на перше питання, слід зазначити, що особистість як суб'єкт злочину може принципово не відрізнятися від нормо-слухняної особистості у випадку, коли вона належить до категорії тих, хто вчинив злочин.

Важливі поєднуючи та відрізняючи ознаки злочинних особистостей, можна з'ясувати за допомогою методу типологізації.

Застосування типологізації дозволяє порівняти різні типології чи розробити узагальнену або нову типологію.

У побудові типології злочинних особистостей можливі два основні напрями.

Перший - закрита типологія, яка опирається на певний набір наперед визначених ознак і остаточну кількість вирізнених типів.

Другий - відкрита або прогресивна типологія, в якій відсутній остаточний набір наперед визначених ознак, що вичерпно характеризують окремі типи.

Визначимо зміст понять "тип особистості", "злочинна особистість" (особистість злочинця), "тин злочинності особистості (особистості злочинця)''.

Тип особистості - певна сукупність якостей і рис, що пере-шть у стійких взаємозв'язках і суттєво відрізняють конкретну особистість від особистості іншого типу чи типів.

Злочинна особистість (особистість злочинця) характеризується комплексом соціальне значущих криміногенних якостей і рис. які утворюють суб'єктивно-психологічну основу злочину.

Тип злочинної особистості (особистості злочинця) характеризується наявністю певної, притаманної конкретній особистості, стійко взаємозв'язаної сукупності соціально-значущих криміногенних якостей і рис. Така сукупність закономірно проявляється у:

- виді злочину (об'єкт, види шкоди, важкість, повторність і сукупність);

- мотивації та меті злочину, умислі;

- способі вчинення та готуванні до злочину; обставинах, що обтяжують покарання;

- ставленні-до вчиненого злочину (вина, каяття, протидія розкриттю тощо).

У сучасній кримінології широкого визнання набула типологія, яка розмежовує типи за характером взаємодії ситуації та особистості. В означеній типології вирізняють: послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний, ситуативний типи.

Послідовно-криміногенний тип формується в аморальному, протиправному м ікро середовищі, він характеризується стійкою анти-суспільною спрямованістю, а злочин виступає елементом способу життя і звичної поведінки. Названий тип активно підшуковую та створює сприятливі умови для вчинення злочину і готовий до нього навіть усупереч ситуації.

Ситуативно-криміногенний тип формується в суперечливому середовищі з неналежним, але не обов'язково протиправним виконанням соціальних ролей; злочин виступає переважно похідною несприятливої ситуації (міжгрупові конфлікти, вплив криміногенної групи тощо), яка посилюється антисуспільним способом життя такого типу.

Ситуативний тип формується в середовищі переважно аморальної спрямованості з проявами брутальності, цинізму, неповаги тощо. Злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації (провокуючої, конфліктної, невизначеної) та незнання правомірних способів її вирішення. Але, на відміну від особистості, що вчинила злочин, ситуативний тип своєї вини не визнає, перекладає її на ситуацію чи інших людей.

З урахуванням психологічних ознак цікавою виглядає типологія, розроблена юридичним психологом А.М. Пастушенею. Він вирізнив шість типів криміногенності особистості, які характеризуються:

- перший - стійким кримінальним потягом, спрямованим не тільки на результат, а й на процес злочину. Цей потяг актуалізується незалежно від зовнішніх умов і автоматизується за сприятливої ситуації. Аналізований тип вчиняє різноманітні (за об'єктом, способом, умовами) - злочини;

- другий - первісною схильністю до злочинного способу задоволення потреби, що не обов'язково є протиправною, чи вирішення проблемної ситуації. До цього додається впевненість у "сприятливому" результаті та звичність застосування злочинного способу. Цей тип надає перевагу спеціалізованим за способом вчинення та об'єктом злочинам;

- третій - прийняттям злочинних мети і способу її досягнення за вкрай сприятливих зовнішніх умов і максимальної особистої безпеки. У випадку невизначеності ситуації, наявності елементів ризику цей тип уникає вчинення злочину;

- четвертий - внутрішнім, не безсумнівним прийняттям злочинного способу дій з огляду на обставини, які змушують діяти саме так, суб'єктивною оцінкою ситуації як безвихідної, переживанням власної потреби у чомусь як непереборної. Цей тип розглядає злочин у вигляді ризикованого, але допустимого діяння;

- п'ятий - схильністю до імпульсивних, реактивних злочинних дій, які вчиняються на тлі як нормального, так і зміненого (збудженім, стрес) психічного стану, а також у стані сп'яніння та одурманений. Означений тип скоює насильницькі злочини, зокрема у поєднанні їх із вандалізмом.

Зазначимо, що існування різних типологій - особистості злочинця (злочинної особистості) є цілком закономірним явищем. Опираючись на неоднакові вихідні ознаки, вони сприяють всебічному розкриттю сутності особистості злочинця. Глибина розкриття забезпечується тим, що вирізненні типи одночасно виступають одиницями подальшого вивчення і пояснення. Враховуючи це, можна запропонувати типологію злочинної особистості, що базується на:

- відкритій типології (її сутність розглянуто вище) за дихотомічним принципом, тобто поділом усієї категорії злочинних особистостей на два вихідні, найзагальніші типи з подальшим розподілом на підтипи;

- визначенні базової психологічної риси, яка обумовлює загальну спрямованість особистості та відповідні злочинні мотиви.

Відповідно до цих положень, можна вирізнити два загальні типи злочинної особистості: насильницький, базовою рисою якого є агресивність, і корисливий, загальною рисою якого є корисливість (користолюбство).

У межах насильницького типу можна вирізнити такі підтипи: вбивця, Ґвалтівник, хуліган, наклепник.

У межах корисливого типу можна виділити такі підтипи: грабіжник (злодій), шахрай, службове-підприємницький підтип.

4. Психологічні портрети типів злочинної особистості

Психологічний портрет являє собою систематизований, складений за певною схемою перелік кримінально важливої психологічної інформації стосовно особистості злочинця.

Особливостями психологічного портрету с міра узагальнення, зміст і характер інформації (достовірна, ймовірна), які підпорядковуються меті та завданням складання портрету (розшук і затримання, встановлення особи, встановлення ролі у груповому злочині тощо). Портрет складається фахівцем-психологом, соціальним педагогом із використанням різних інформаційних джерел і залученням осіб, які соціальний зв'язок з особистістю злочинця.

Насильницький тип злочинної особистості. Базовою рисою злочинної особистості насильницького типу є агресивність.

Агресія спрямована, передусім, на іншу людину, групи людей, суспільство і його організації та проявляється у завданні їм шкоди (фізичної, майнової або матеріальної, психологічної). Також об'єктами агресивного впливу можуть виступати матеріальні та культурні цінності, жива І нежива природа.

Агресивний вплив, нарешті, може спрямовуватися на саму особистість. Аутоагресія вчиняється у поєднанні з хворобливим станом психіки (епілепсія, депресивний психоз, манія переслідування тощо) або цілком свідомо (релігійна-культові обряди) та як умова агресивного впливу на інші об'єкти (тероризм, камікадзе).

Кількісно-якісним критерієм негативної, протиправної агресивності с істотність шкоди, заподіяної у матеріальній, фізичній, психічній формах. Залежно від об'єкта і форми шкоди її істотність установлюється за додатковими ознаками (важкість тілесних ушкоджень, вартість знищеного майна, збиток діловій репутації тощо).

Класифікація засуджених за насильницькі злочини. Видаляють такі типи засуджених: збуджений; некерований; впертий; активний; демонстративний; безвольний.

Важливим с питання щодо своєчасного і достовірного визначення агресивних намірів особистості, які безпосередньо передують діям. Такі наміри мимовільно проявляються у зовнішності, манері поведінки.

Основні блоки візуальної інформації стосовно агресивних намірів можна охарактеризувати таким чином.

Загальні ознаки: тонус м'язів напружений, здригання тулуба, рук, ніг; скорочення просторової дистанції, зайняття однакового чи домінуючого положення (зверху-вниз, стоячи-сидячи; стоячи-стоячи).

Поза: тіло у вертикальному положенні, злегка нахилене вперед, плечі розведені, груди вигнуті. Ноги розведеш, опора на носки чи всю стопу.

Жестикуляція: руки зігнуті у ліктях, вперті у боки, притиснуті до тулуба; кисті рук сховані у кишені, заведені за спину, пальці стиснуто о кулаки. Механічні рухи - струшування кулаків, рухи рук зверху вниз.

Міміка: голова нахилена вперед, брови зведеш до перенісся, очі примружені. Губи піджаті, стиснуті, зуби міцно стиснуті. М'язи обличчя напружені, вилиці випнуті.

Мова, звуки, дихання: мова прискорена, голосна, окремі вигуки, вереск, перепитування. Дихання прискорене.

Вазомоторні реакції: загальне почервоніння обличчя, червоні плями на обличчі, шиї, руках, ковтання слини. Агресивність як риса особистості формується переважно в дитячому та юнацькому віці. Формування агресивності на початковій стадії здійснюється способом спостереження за асоціальними, агресивними проявами у родині, а надалі - наслідування та самостійне відтворення агресивної поведінки.

Основним супутнім суб'єктивним чинником скоєння злочину особистістю насильницького типу е стан сп'яніння у результаті вживання алкоголю, наркотиків. Він не тільки усуває внутрішні бар'єри, а й інтенсифікує насилля, призводить до важчих наслідків. Абсолютна більшість хуліганських дій, 60 % вбивств, важких тілесних ушкоджень, зґвалтувань вчиняється у стані сп'яніння.

Особистість насильницького типу скоює злочин переважно у криміногенній ситуації конфліктного характеру. Така ситуація складаєтеся мимовільно, непередбачливо (сварка, спільне вживання алкоголю) або є наслідком неприязних міжособистісних стосунків. Із врахуванням особливостей насильницької особистості (збудливий тип нервової системи, емоційна неврівноваженість, знижений самоконтроль) суттєвим криміногенним чинником виступає провокуюча поведінка жертви

Провокуюча поведінка простежується приблизно у ЗО % насильницьких злочинів, досягаючи за окремими їх видами 60 %. Найбільш показовою є провокуюча поведінка у сексуальних злочинах, у першу чергу - неповнолітніх і молоді.

Базовою рисою злочинної особистості корисливого типу є корисливість, тобто користолюбство.

Корисливість - стійка загальна риса, яка полягає в намаганні доспіти соціального визнання, домінування у спосіб незаконного надбання власності. В її основі лежить егоїстична, здирницька, споживацька потреба у володінні матеріальними цінностями, яка нерідко набуває збоченої, гіпертрофованої форми. Корисливість як риса особистості обумовлює скоєння злочинів із широким спектром відповідних мотивів.

Цікаву кримінально-психологічну класифікацію корисливих мотивів розробив А.Ф. Зелінський. В її основу покладено:

- чотири рівні потреб - фізіологічних, безпеки, самоповаги і соціальних зв'язків, само актуалізації;

- два рівні установок (диспозицій) - особистісний і ситуативний. На ситуативному установочному рівні відповідно до визначених потреб формуються такі групи корисливих мотивів:

- збереження життя та здоров'я в екстремальних умовах;

- з причин хвороби, бідності тощо;

- орієнтація на "життя, не гірше ніж у інших", престижний статус у соціальній групі, наркотики, алкоголь, секс, страх самотності;

- намагання до лідерства, популярності, самовиразу, актуалізовані ситуацією амбіції.

На особистісному установчому рівні відповідно до визначених потреб формуються такі групи корисливих мотивів:

- боротьба за виживання в умовах бідності (нижче прожиткового мінімуму);

- досягнення поточної, а на перспективу - матеріальної незалежності, економічної безпеки;

- корпоративна солідарність, любов, піклування про рідних та близьких; розваги, дружба, алкоголізм, наркоманія, сексуальна заклопотаність;

- жага влади, успіху, стійкі кар'єристичні потяги, естетичні спонукання.

Корисливий тип злочинної особистості немов би роздвоюється на два підтипи залежно від того, в яку групу мотивів трансформується корисливість.

У першому випадку злочинна особистість виглядає побутовим злодієм, який діє за принципом "вкрав те, що погано лежить" або за сприятливих умов.

Перевага надається крадіжкам у темний період доби із проникненням у приміщення (квартири, дачі, дрібні торговельні точки) чи сховища (підвали, гаражі, склади). Грабіж здійснюється тільки за максимально сприятливих умов (безпорадний стан потерпілого, пасивність присутніх, обумовлена віком, статтю, вадами здоров'я), оскільки побутовий злодій у разі виявлення передусім намагається втекти. Побутовий злодій вузько не спеціалізується на виді майна і, насамперед, забирає те, що можна легко використати (їжа, гроші, предмети побуту) чи швидко збути (прикраси).

В особистості побутового злодія поряд із корисливістю як базовою рисою присутні такі якості та характеристики:

- емоційна врівноваженість і високий рівень самоконтролю у злочинній активності;

- обережність у поєднанні з виправданим ризиком заради результату;

- знижена бентежність;

- нерозбірливість у задоволенні органічних потреб;

- комунікабельність, намагання досягти визнання серед подібних до нього;

- жадібність (накопичення надмірної кількості матеріальних цінностей) і марнотратство;

- фаталістичне ставлення до власної долі, життя сьогоденням, а не перспективою.

Особистість, у якої корисливість трансформуєтеся в мотиви, пов'язані з високим рівнем домагань, самоствердженням І соціальним визнанням, активним соціальним паразитизмом, то стрижнем такої особистості виступає самоповага, її недосягнення, суттєве зниження, раптова втрата є пусковим моментом скоєння корисливого злочину.

Недосягнення самоповаги обумовлюється високим рівнем домагань, фізичних і соціальних потреб за скромних, не відповідних їм успіхів, тобто: самоповага дорівнює успіху, розділеному на домагання.

Це ситуації вимушеного безробіття, втрати заощаджень, житла, важкої хвороби. Для настання чи відновлення самоповаги особистість обирає незаконно-майнові способи досягнення успіху, який відповідає рівневі домагань.

Перший спосіб полягає у заволодінні майном унаслідок застосування до власника прямого чи прихованого насилля (грабежі, розбої, вимаганні з пошкодженням чи знищенням майна, захопленням заручників, викраденням людей). Особистості, яка обирає цей шлях, притаманні збудливий тип нервової системи, конфліктність, занижена самооцінка, нетерпимість, заздрісність і злопам'ятство.

Другий - здійснення переконливого, психологічно витонченого впливу на власника майна. Злочинна особистість, знає психологію, намагається використати такі людські риси, як довірливість, безпосередність і наївність, прагнення до швидкого збагачення тощо. Такій особистості притаманні рухливий тип нервової системи, висока адаптивність поведінки, артистизм і активне фантазування, обережність, комунікабельність, завищена самооцінка, розбірливість у задоволенні потреб.

Традиційно вона вдасться до зловживання довірою (шлюбні афери, надання дефіцитних послуг за демпінговою ціною, купівля та обмін валюти за допомогою фальшивих купюр тощо), обману за допомогою ворожіння, азартних ігор тощо.

Третій спосіб полягає в отриманні незаконної вигоди від перебування на посаді та використання владних повноважень ("біло-комірцеві" або корупційні злочини, насамперед, у кредитно-банковій, приватизаційній, підприємницькій сферах, обман покупців і замовників, фальсифікація вимірювальних приладів).

Корисливій особистості, яка обирає такий шлях, притаманні врівноважений тип нервової системи і високий рівень самоконтролю, обережність і хитрість, високий освітній рівень, передбачливість і життєва орієнтація на перспективу.

Размещено на Allbest.ru