Адміністративне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи
• 2. Соціальне призначення адміністративного права
• 3. Поліструктурність предмету адміністративного права
• 4. Відокремлення адміністративного права від інших галузей права
• Висновки
• Список використаних джерел та літератури
• Вступ
• Актуальність теми. Демократизація українського суспільства, конституційні зміни, які закріпили напрями розвитку країни, потребують кардинальних змін у структурі виконавчої влади, проведення адміністративної реформи в Україні. У зв'язку із цим змін потребують такі галузі права як конституційне, адміністративне та ін. Дослідження адміністративного права як окремої галузі права, в тому числі і в аспекті адміністративної реформи, є важливим чинником для розуміння основ функціонування інститутів державного управління та місцевого самоврядування. Цим і зумовлена актуальність обраної теми.
• Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває і укріплює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль в механізмі правового регулювання -- воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право -- це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмету, методу регулювання і структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).
• Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, що виникають в процесі реалізації функцій державного управління, у зв'язку із здійсненням широкої і різноманітної виконавчої і розпорядливої діяльності.
• Адміністративному праву властиві певні рамки правового регулювання -- це сфера діяльності виконавчих органів і суспільні відносини управлінського характеру, які складаються в цій сфері. Вони виникають, розвиваються і припиняються між: вищестоящими і нижчестоячими органами виконавчої влади (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адміністрацією); органами виконавчої влади і підлеглими ним підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого учбового закладу. Адміністративне право - це публічна галузь права. Адміністративне право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.
• Об'єктом дослідження в роботі є система норм, що регулюють управлінську діяльність в Україні, а предметом - поняття адміністративного права.
• Метою роботи є досягнення глибшого розуміння сутності адміністративного права як галузі права, виокремлення його з-поміж інших суміжних гілок права.
• Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
• 1) охарактеризувати поняття адміністративного права;
• 2) виокремити предмет даної галузі права;
• 3) показати соціальне призначення адміністративного права;
• 4) дослідити співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України.
• При дослідженні обраної теми використані такі загальнонаукові методи: теоретичного аналізу з метою дослідження сутності адміністративного права; системний підхід, який застосувався в процесі виокремлення адміністративного права з поміж суміжних та інших галузей права.
• Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури.
• Інформаційною базою роботи є наукові публікації, монографічні видання, підручники та інші джерела.
• 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи
• Адміністративне право як самостійна галузь права в ретроспективному аспекті має давню історію, оскільки бере початок з XVIII століття. В усі часи воно так чи інакше пов'язувалося з публічною владою держави, взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин [10, с.65].
• Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела, так званого "поліцейського права" (а саме, обмеженість питаннями охорони громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з конституційним (державним), є класичним зразком публічного права.
• Як і конституційне, адміністративне право опосередковує функціонування публічної влади в державі. У той же час адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права -- це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади, сфері виконання законів та інших правових актів держави.
• За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчою гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації інших гілок) [18, с. 124].
• Сама ж природа виконавчої влади, зумовлена об'єктивним її призначенням -- виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дає змогу визначити виконавчу владу і державне управління органічно поєднаними сторонами єдиного явища, яке визначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави. Разом з тим слід зазначити, що державне управління за доктринальним визначенням є видом діяльності держави, який полягає у здійсненні нею організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, потреби функціонування і розвитку яких вимагають певного втручання держави за допомогою відповідних важелів. Головні серед них пов'язані з використанням повноважень виконавчої влади. Проте державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття "виконавча влада" [23, с. 79].
• Традиційно до предмета адміністративного права належать суспільні відносини, які виникають у сфері публічної діяльності держави, зокрема, у сфері державного управління. Таке трактування предмета зазначеної галузі права е дуже стислим і вимагає певних уточнень. Для окреслення кола відносин, що потребують адміністративно-правового врегулювання, слід виходити з наступного.
• 1. Державне управління здійснюють з метою "впорядкування" різноманітних процесів, які відбуваються в суспільстві, відповідно до правил, закріплених у нормативно правових актах. У свою чергу, призначенням виконавчої влади е виконання законів та інших правових документів. Отже, державне управління є формою зовнішнього прояву виконавчої влади. Однак за змістом таке управління не співпадає з виконавчою владою, оскільки його здійснюють і за межами системи органів виконавчої влади. Так, функції управління виконують керівники будь-яких державних органів, підприємств, установ, організацій щодо службовців цих органів, персоналу підприємств, установ, організацій.
• Таким чином, нормами адміністративного права регулюють відносини, що виникають як у процесі реалізації виконавчої влади, так і здійснення державного управління за межами цієї гілки влади.
• 2. В Україні управлінські функції виконавчої влади здійснюють не лише державні органи. Так, ст. 143 Конституції встановлено, що органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися повноваження органів виконавчої влади. Зазначене конституційне положення конкретизовано й деталізовано в тексті Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 p., окремі статті якого містять переліки відповідних делегованих повноважень [1, с. 145]. Крім того, зазначені функції можуть надаватися і деяким іншим недержавним інституціям (наприклад, Законом "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 р. члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону вповноважені застосовувати примусові заходи, спрямовані на припинення протиправних діянь, складати протоколи про адміністративні правопорушення тощо.
• Отже, предмет адміністративного права включає суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням недержавними суб'єктами делегованих їм повноважень виконавчої влади.
• 3. У Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" міститься чіткий перелік як власних (самоврядних), так і делегованих повноважень органів виконавчої влади, які покладають на виконавчі органи місцевого самоврядування. Зіставляючи ці повноваження, можна відзначити майже повну відсутність принципової різниці між ними. Так, реалізуючі як власні, так і делеговані повноваження, в яких зафіксований загальносуспільний інтерес, такі органи впливають на різноманітні процеси, що відбуваються на певній території, в тому числі шляхом прийняття рішень, забезпечених примусовою силою держави. Метою такого впливу є створення сприятливих умов для втілення в життя законів, реалізації громадянами своїх прав і свобод, нормального функціонування суб'єктів господарювання. Таким чином, зміст управлінських відносин, що виникають у процесі діяльності органів місцевого самоврядування, однорідний із відносинами управління з боку держави, а тому перші потребують адміністративно-правового врегулювання.
• 4. Одним із видів юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність. В Україні питання про притягнення винних до відповідальності такого виду можуть розв'язувати представники органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також судді. Останні, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, керуються нормами адміністративного права, іншими словами, здійснюють правосуддя у формі адміністративного судочинства.
• Таким чином, суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням правосуддя у формі адміністративного судочинства, також є складником предмета адміністративного права.
• Під час визначення предмета адміністративного права важливо відзначити, що діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших уповноважених суб'єктів і відносини, що виникають при цьому, мають велике значення для реалізації конституційних прав і обов'язків громадян. У зв'язку з цим, у сучасних умовах, коли йдеться про запровадження справді демократичних відносин між владними структурами й громадянами, адміністративне право, з одного боку, покликано забезпечувати ефективну діяльність зазначених органів, а з іншого, - створювати умови для реалізації і захисту громадян від сваволі суб'єктів управління шляхом чіткого окреслення повноважень останніх і закріплення доступних механізмів протидії їх незаконній діяльності.
• Предмет адміністративного права охоплює широке коло відносин, зміст яких об'єктивно потребує правового врегулювання за допомогою специфічних методів, механізмів. Остання обставина дозволяє визначити адміністративне право як профілюючу галузь, яка разом із кримінальним і цивільним правом утворює юридичну основу, обов'язкову частину очолюваної конституційним правом системи [13, с. 125].
• До профілюючих галузей матеріального права примикають процесуальні -- кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне, а також адміністративно-процесуальне право, яке перебуває в стані формування. Наявність процесуальних галузей обумовлено необхідністю організації виконання норм відповідних профілюючих галузей.
• На базі профілюючих виникають спеціальні галузі, призначенням яких є забезпечення спеціалізованого правового режиму для окремого виду суспільних відносин (наприклад, трудове право, сімейне право, земельне право, фінансове право). I, нарешті, теоретики вирізняють комплексні галузі, які, будучи другорядними в системі права, регламентують певне коло відносин, що не потребують особливих методу й механізму регулювання, однак передбачають необхідність формулювання правових приписів, які дещо відокремлені від норм профілюючих галузей (наприклад, банківське право, податкове право, авторське право) [23, с. 44].
• Таким чином, за сферою реалізації адміністративне право -- це право, передусім, державного управління, тобто владного впливу держави на різноманітні суспільні процеси. Але таке визначення суспільної спрямованості адміністративного права не є цілком повним і точним. Тим більше, що протягом тривалого часу в нашій країні у механізмі державного управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і пов'язувалися передусім роль і значення адміністративного права.
• 2. Соціальне призначення адміністративного права
• Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення адміністративного права, який відповідно до Конституції України має ґрунтуватися на визначенні головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також принципу, згідно з яким саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави [10, с. 134].
• На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є закріплення таких форм і напрямів діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і особи враховує статус особи як такого суб'єкта, перед яким виконавча влада відповідальна за свою діяльність.
• Обгрунтованість і перспективність такого підходу підтверджується практикою міжнародного співтовариства, що знайшло відображення в ряді положень міжнародно-правових актів. Вони не суперечать меті і принципам діяльності будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої влади повинні зважати не лише на статус громадянина, закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Їх сприйняття і деталізація у національному законодавстві повинні відбуватися з урахуванням реальних, перш за все матеріальних, можливостей здійснення у повсякденному житті [16, с. 45].
• Все це примушує і на доктринальному рівні, і на практиці переглянути традиційне в минулому визнання пріоритетності для виконавської діяльності держави завдань з організації управління суспільними справами.
• Це необхідно тому, що і досі адміністративне право абсолютною більшістю юристів тлумачиться як право "управлінське", тобто як право, яке регулює відносини державного управління. Хоч це і правильно, але це -- не повна відповідь, і тільки цим обмежувати визначення спрямованості адміністративного аж ніяк не можна.
• Адже подібне визначення адміністративного права фактично консервує властиву тоталітарному суспільству ідеологію домінування держави над людиною, в якій людини відводиться лише місце об'єкту управління, на який спрямовані владно-розпорядчий вплив і адміністративний примус з боку державних органів.
• Такий підхід за своєю суттю не відповідає проголошеній Конституцією України принципово новій ролі держави у відносинах з людиною. Зокрема, не відповідає статті 3 Конституції, яка встановлює, що: "утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави"; "держава відповідає перед людиною за свою діяльність" [1, с. 144].
• Отже, сама Конституція вимагає переходу від пануючої в минулому ідеології "домінування держави" над людиною до нової ідеології "служіння держави" перед людиною. Тож тепер ця нова ідеологія має пройти, так би мовити, червоною ниткою через весь зміст адміністративного права. І насамперед, вона має бути відображена у доктринальному тлумаченні суспільного призначення адміністративного права.
• Для цього, у визначенні адміністративного, поряд з його "владно-організуючою" (тобто управлінською) характеристикою, рівноцінне місце повинна зайняти його характеристика як галузі, що "забезпечує реалізацію і захист прав і свобод людини і громадянина". Тобто у визначенні адміністративного права має бути зафіксована єдність трьох головних функцій, а саме:
• 1) управлінської (тобто регулювання управлінської діяльності); 2) правореалізаційної (реалізація прав і свобод громадян); 3) правозахисної (захист порушених прав і свобод громадян). Варто додати, що в межах третьої функції роль адміністративного права пов'язана із створенням і функціонуванням адміністративної юстиції як форми спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян від порушень з боку виконавчої влади.
• Втілення в життя зазначеного нового погляду на суспільне призначення адміністративного права сприятиме істотному посиленню його ролі у формуванні громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави. При цьому утвердження нового суспільного призначення адміністративного права у сфері виконавчої влади має відбуватися шляхом запровадження:
• незалежності здійснення функцій і повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцією і законами України;
• пріоритетності законодавчої регламентації повноважень, організації та порядку діяльності органів виконавчої влади;
• публічності та відкритості контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позицій поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;
• відповідальності органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами та іншими суб'єктами, права яких було порушено, та обов'язкового відшкодування заподіяної цим суб'єктам шкоди;
• ефективного процесуального механізму оскарження громадянами та іншими суб'єктами порушених прав як у межах системи органів виконавчої влади,так і в судовому порядку [9, с. 85].
• Утвердження такого підходу до розуміння суспільної ролі адміністративного права є настільки важливим і водночас настільки незвичним для вітчизняної пострадянської адміністративно-правової науки і практики, що це слід було б вважати стрижневою ідеєю всієї сучасної трансформації українського адміністративного права
• Адміністративне право є однією з найрельєфніших галузей публічного права України. За допомогою засобів адміністративного права (норми, відносини, законодавство, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження і юридичне оформлення публічного інтересу в управлінні.
• Публічний інтерес -- це інтерес соціальної спільності, що визнаний, задоволений державою. Визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фіксації в нормах і встановленні механізму реалізації).
• Як таку спільність можна розглядати все населення України. Найяскравішим прикладом визнання публічності його інтересів є норми Конституції України 1996 р. (щодо права на підприємницьку діяльність -- ст. 42, на власність -- ст. 41, недоторканність житла -- ст. ЗО, таємницю листування -- ст. 31 та ін.). [1, с. 147]
• Такою спільністю є населення окремого регіону, наприклад, Автономної Республіки Крим, її інтереси визнано публічними відповідно до норм Конституції Автономної Республіки Крим 1998 р. Це використання російської мови в усіх сферах громадського життя (ч. 2 ст. 10); правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність автономії (ч. 2 ст. З та ін.) [25].
• Такими спільностями є окремі групи людей. Наприклад, інтереси працівників міліції визнано публічними за допомогою забезпечення їх нормами Закону України "Про міліцію" 1990 р. Аналогічним чином визнано публічними інтереси державних службовців (Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХП), іноземців (Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p.), споживачів (Закон України "Про захист прав споживачів" в редакції від 15 грудня 1993 р.) тощо [25].
• Визнання інтересів публічними є умовою та гарантією існування й розвитку відповідних спільностей. Визнання публічними управлінських інтересів перетворює їхніх носіїв на суб'єктів публічного управління (державного чи громадського).
• Визнання публічними саме управлінських інтересів -- соціальне призначення адміністративного права. Існує досить багато визначень адміністративного права, що містяться в навчальній і науковій літературі.
• Адміністративне право -- це галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) формуються публічно-управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно-управлінська діяльність.
• 3. Поліструктурність предмету адміністративного права
• Немає такої галузі державного чи громадського життя, яке б не регулювалося адміністративним правом. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їхній вплив постійно відчувають на собі конкретні люди.
• Нас оточує величезна кількість усіляких загальнообов'язкових правил, які регулюють поведінку людини в громадських місцях, установах, на транспорті та ін. Службові відносини, відносини між громадянами та органами держави, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями будуються відповідно до адміністративно-правових приписів.
• Правила дорожнього руху, поводження у транспорті, правила водокористування, санітарно-гігієнічні, пожежної і радіаційної безпеки, а також багато інших -- сфера впливу адміністративних установлень [13, с. 85].
• Норми адміністративного права охороняють відносини, що складаються під впливом цивільної, трудової, сімейної й інших галузей права.
• У процесах поступового переосмислення ідейних цінностей і правових положень, реформування і трансформування юридичних категорій важливе місце посіли інститути адміністративного права. Саме вони у Концепції адміністративної реформи в Україні і програмних документах щодо її впровадження розглядаються як практичні інструменти досягнення поліпшення економічного та соціального становища, зміцнення законності та правопорядку, утвердження в Україні принципів верховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, розбудови правової держави і становлення громадянського суспільства [15, с. 134].
• Значення методологічної основи, щодо дослідження ролі кожного з них у зміцненні демократичних пріоритетів державотворення, набуває розуміння того, що адміністративне право, на відміну від інших фундаментальних галузей українського права (зокрема, конституційного і кримінального, а також їх процесуальних аналогів), не може розвиватись як моноцентрична галузь, тобто як така галузь, яка має єдиний системостворюючий нормативний центр, і є поліструктурним правом.
• Висновок про поліструктурність адміністративного права вимагає до аналізу онтологічних, феноменологічних, гносеологічних, аксіологічних і структурно-генетичних аспектів його підгалузей, інститутів, форм систематизації законодавства з метою теоретичного окреслення кореляційних зв'язків між ними і виявлення детермінантних ознак.
• Поділ відносин, що становлять предмет адміністративного права, на сфери може здійснюватися за різними критеріями. Наприклад, окремі підгалузі адміністративного права можуть формуватися залежно від сфер державного управління. Зокрема, державне управління поділяється на державне управління у сфері економіки, державне управління у сфері соціально-культурного будівництва та державне управління у сфері адміністративно-політичного будівництва. У свою чергу, така велика сфера державного управління, як управління економікою, може бути поділена на державне управління в різних галузях промисловості, сільського господарства, будівництва, енергетики, транспорту, зв'язку тощо [15, с. 135].
• Відповідно до такого поділу відбувається і поділ правових норм, з допомогою яких здійснюється правове регулювання у відповідній галузі державного управління. Звідси можуть виділятися такі підгалузі адміністративного права, як будівельне право, транспортне право, енергетичне право тощо.
• При цьому зазначені підгалузі адміністративного права можуть стати основою однойменних комплексних галузей права, якщо для регулювання певного виду суспільних відносин додатково використовуються методи інших галузей права, зокрема цивільного. При поділі за згаданим критерієм підгалузей адміністративного права буде стільки, скільки виокремлено самостійних сфер і галузей державного управління.
• Водночас у системі адміністративного права існують певні сукупності норм, які використовуються для регулювання державного управління незалежно від його конкретних сфер, але за умови достатнього рівня однорідності регульованих суспільних відносин. Такі сукупності норм дістали назву інститутів адміністративного права. Про них йшлося у попередньому параграфі, зокрема, при характеристиці змісту загальної частини адміністративного права.
• Крім інститутів, практичне значення мають такі нормативні утворення, котрі виступають як допоміжні "будівельні конструкції" для інститутів і підгалузей адміністративного права. Такі утворення можна умовно назвати субінститутами.
• Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що предмет адміністративного права становлять суспільні відносини, які виникають з метою реалізації захисту прав громадян, створення нормальних умов для функціонування громадянського суспільства й держави. Такі відносини пов'язані з: 1) діяльністю органів виконавчої влади; 2) внутрішньо організаційною діяльністю інших державних органів, підприємств, установ, організацій; 3) управлінською діяльністю органів місцевого самоврядування; 4) здійсненням іншими недержавними суб'єктами делегованих повноважень органів виконавчої влади; 5) здійсненням правосуддя у формі адміністративного судочинства.
• 4. Відокремлення адміністративного права від інших галузей права
• Для глибшого розуміння предмету адміністративного права і суті адміністративно-правового методу регулювання необхідно освітити зв'язок даної галузі права з іншими, суміжними галузями права. Це важливо і для характеристики соціальної ролі і особливостей адміністративного права, шляхів його вдосконалення.
• Найбільш тісно адміністративне право взаємодіє з конституційним (державним) правом. Будучи провідною галуззю, конституційне право закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади, місце її суб'єктів у державному механізмі, правові основи їх формування і взаємовідносин з суб'єктами інших гілок єдиної державної влади; права і свободи людини і громадянина, значна частина яких практично реалізується у сфері державного управління. Отже, норми конституційного права є основою для вироблення адміністративно-правових норм [17, с. 85].
• Адміністративне право їх деталізує і конкретизує. При цьому воно визначає правовий механізм реалізації прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи виконавчої влади; адміністративно-правовий статус конкретних учасників управлінських відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і методи державно-управлінської діяльності, основи її галузевої і міжгалузевої, регіональної і місцевої організації тощо.
• Адміністративне право тісно стикається з цивільним правом, оскільки обидві галузі регулюють відносини майнового характеру. Однак норми цивільного права регулюють ті відносини, в яких сторони рівноправні, а норми адміністративного права -- відносини, які будуються на підпорядкованості однієї сторони другій.
• Певні зв'язки є також з трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми трудового права визначають статус службовців як учасників трудового процесу. Норми ж адміністративного права регулюють державно-службові відносини: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування службовими документами, повноваження посадових осіб щодо організації трудового процесу тощо.
• Адміністративне право тісно пов'язано з фінансовим правом. Власне, фінансове право своїм народженням зобов'язане державному, адміністративному і частково цивільному праву. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, насамперед, діяльності щодо акумулювання і розподілу коштів, що становлять національний доход держави. Для регулювання відносин, які тут виникають, використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і використання коштів у державних інтересах має велике значення і специфічні особливості. Таким чином, коли йдеться про розподіл фінансів -- це фінансове право; коли про організацію роботи фінансових органів -- це адміністративне право. Адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, а фінансове -- самі фінансові відносини як особливий різновид економічних відносин [13, с. 86].
• Найбільш складно здійснити розмежування між адміністративним і такими галузями права, як земельне, природоохоронне, сільськогосподарське, митне, підприємницьке. Механізм їх співвідношення полягає в тому, що значна частина відносин, які стосуються предмета зазначених галузей, регулюється нормами адміністративного права і притаманними йому методами.
• З низкою норм кримінального права пов'язаний зміст норм ад­міністративного права про відповідальність за адміністративне правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми кримінального законодавства -- їх кримінальну відповідальність за посадові злочини. Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи інакше з ним пов'язані, характеризує його самостійне значен­ня. Водночас співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв'язок в єдиній системі права. Найскладніше розмежувати адміністративну та земельну, природоохоронну, сільськогосподарську, митну й підприємницьку галузі права. Механізм співвідношення їх такий, що значна частина відносин належить до предмета названих галузей, регулюється нормами адміністративного права та властивим йому методом.
• Таким чином, адміністративне право, як одна з провідних галузей правової системи України, становить складне соціально-юридичне утворення, у якому відображаються матеріальні, ідеологічні, моральні та інші відносини, що існують у суспільстві. У цьому зв'язку доречно звернутися до думки відомого французького адміністративіста Г. Бребана, який у своїй фундаментальній праці [11, с. 134] вірно зазначив, що немає таких секторів громадського життя, які б випадали цілком зі сфери адміністративно-правового контролю, тому що адміністративне право є право живе, що глибоко вкоренилося в суспільстві, увійшло у побут та свідомість сучасної людини. Ця думка справедлива і для нашого часу. Службова роль адміністративного права -- юридичного "супутника" публічного управління і виконавчої влади -- зберігається в період реформування державних інститутів. Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне право -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне законо­давство охоплює не всі нормативно-правові акти, а тільки закони та інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України та урядові постанови загально-нормативного характеру, що належать до управлінської діяльності. Отже, відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи інакше з ним пов'язані, характеризує його самостійне значення. Разом з тим співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв'язок в єдиній системі права.
• Висновки
• адміністративний право влада конституція
• Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що як і конституційне, адміністративне право опосередковує функціонування публічної влади в державі. У той же час адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права -- це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади, сфері виконання законів та інших правових актів держави.
• За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчою гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації інших гілок).
• Таким чином, за сферою реалізації адміністративне право -- це право, передусім, державного управління, тобто владного впливу держави на різноманітні суспільні процеси. Але таке визначення суспільної спрямованості адміністративного права не є цілком повним і точним. Тим більше, що протягом тривалого часу в нашій країні у механізмі державного управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і пов'язувалися передусім роль і значення адміністративного права.
• Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення адміністративного права, який відповідно до Конституції України має ґрунтуватися на визначенні головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також принципу, згідно з яким саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є закріплення таких форм і напрямів діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і особи враховує статус особи як такого суб'єкта, перед яким виконавча влада відповідальна за свою діяльність.
• Предмет адміністративного права становлять суспільні відносини, які виникають з метою реалізації захисту прав громадян, створення нормальних умов для функціонування громадянського суспільства й держави. Такі відносини пов'язані з: 1) діяльністю органів виконавчої влади; 2) внутрішньо організаційною діяльністю інших державних органів, підприємств, установ, організацій; 3) управлінською діяльністю органів місцевого самоврядування; 4) здійсненням іншими недержавними суб'єктами делегованих повноважень органів виконавчої влади; 5) здійсненням правосуддя у формі адміністративного судочинства.
• Немає такої галузі державного чи громадського життя, яке б не регулювалося адміністративним правом. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їхній вплив постійно відчувають на собі конкретні люди. Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи інакше з ним пов'язані, характеризує його самостійне значення. Разом з тим співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв'язок в єдиній системі права.
• Список використаних джерел та літератури
• 1) Конституція : від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
• 2) Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984. -Ст.190 // Комп'ютерна правова система НАУ
• 3) Авер'янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України 1998- № 8.- Ст.15
• 4) Агапов А. Б. Учебиик административного права. -- М., 1999. -- С. 29.
• 5) Административное право и административная деятельность / Под ред. Л.Л. Попова. М., - 2004. - 370 с.
• 6) Административное право Украины. Под ред. проф. Бытяка Ю.П.2003. - 385 с.
• 7) Администратиное право Украины (общая часть). Учебное пособие, Х.:000"0диссей",1999. - 270 с.
• 8) Адміністративне право України, Підручник для юр. Вузів і факультетів Ю.П.Битяк, В.В.Богуцький, В.М. Тарашук та ін. За ред. Ю.П.Битяка. -Харків: Право, 2000. - 250 с.
• 9) Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків, 2000. - С. 19
• 10) Адміністративне право України: Підручник/ Ю.П. Битяк, В.М. Паращук, О.В. Дьяченко та ін..; За ред.. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.
• 11) Біла Л. P., Ківалов С. В. Адміністративне право України: Навчально методичний посібник. -- Вид. друге, перероб. і доп. . Одеса: Юридична література -2001 -312с.
• 12) Борденюк В.І. Деякі проблеми законодавчого визначення компетенції органів місцевого самоврядування в Україні // Вісник Української академії державного управління. 1996. - № 3.- С. 129.
• 13) В.М. Кампо, Н.Р. Нижник, Б.П. Шльоер Становлення нового адміністративного законодавства України. - Київ 2000
• 14) Гаджиев К.С. "Административное право ". - М.: Международные отношения. 2005. - 170 с.
• 15) Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). - Київ 2002. - 134
• 16) Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - К, 2000. - С. 63
• 17) Клюшниченко А.П. Українське адміністративне право: курс лекцій. - К., 2005. - С. 186
• 18) Коваль Л.В. Адміністративне право.- К.:Основи,1996. - 247 с.
• 19) Корнієнко М. Місцеве самоврядування і "урядова вертикаль" // Місцеве самоврядування. - 1997. - № 3-4 (5). - С. 40.
• 20) Корнієнко М.І. Концептуальні основи місцевого самоврядування України // Місцеве та регіональне самоврядування України. К., - 1992. - Вип. № 2. - С. 16-17.
• 21) Нижник Н.Р. Співвідношення централізації і децентралізації у державному управлінні / В кн. Державне управління теорія і практика. К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 119.
• 22) Оніщук М., Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в Україні. К.: Освіта і культура, 1998. - С. 11.
• 23) Тихомиров Ю.А. Курс адміністративного права і процесу. - М., 1998. - С. 79
• 24) Фрицький О.Ф. Державна влада як інститут конституційного права // В кн. Конституційне право України / За ред. проф. Погорілка В.Ф. К.: Наукова думка, 1999. - С. 366
• 25) http://portal.rada.gov.ua/
• Размещено на Allbest.ru