Правове регулювання страхової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Господарське право»

за темою:

«Правове регулювання страхової діяльності»

Виконала: студентка 4 курсу

групи ПЗДср-08-8

Корощуп Тетяна Сергіївна

Харків 2012

План

Вступ

1. Поняття та ознаки страхування

2. Форми і види страхування

3. Учасники страхових правовідносин

4. Договір страхування

5. Нагляд і контроль на ринку страхових послуг

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої становить господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму державного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, а й держава, яка заінтересована у страховому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування.

Страхування - це сукупність особливих відносин по захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб у разі настання певних, передбачених страховою угодою подій, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових премій).

Страхування має важливе економічне і соціальне значення. Перехід до ринкової економіки об'єктивно руйнує монопольне державне страхування, яке було складовою частиною системи державних відшкодувань, спрямування цих засобів в найбільш перспективні і стабільні галузі економіки з метою їх примноження для максимального захисту інтересу страхових послуг та посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб вирішальне значення має формування відповідних страхових фондів.

страховий правовідносини договір

1. Поняття та ознаки страхування

Страхування -- одна з форм охорони майнових й особистих інтересів застрахованих, які сплачують внески (премії) до страхових організацій і дістають відшкодування втрат, що виникають у наслідок стихійного лиха і нещасних випадків (страхування від недуг, пожеж, крадіжок, страхування життя та ін.) [9].

Сучасне законодавство України дає таке визначення страхування:

Страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування) [2].

Страхування -- вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

У країнах вільної ринкової економіки існують тепер головні два види страхування:

обов'язкове публічно-правове, організація якого зосереджена в руках публічно-правових, а подекуди й державних страхових організацій (усе соціальне страхування, а в деяких країнах також страхування будівель від вогню тощо);

приватне, яким опікуються акціонерні товариства й товариства взаємного страхування (страхування майна, життя та ін.) на базі приватної угоди між застрахованим і страхувальною організацією, якій застрахований зобов'язаний вплачувати встановлені угодою внески, а страхувач при виникненні зазначеного у договорі випадку відшкодувати застрахованому втрату або виплатити обумовлену договором суму. З уваги на те, що страховий ризик не можна передбачити, страхувальні організації мусять творити відповідні резерви, встановлюючи належну висоту внесків. Т. ч. вони перетворюються часто на великі фінансові підприємства.

Страхування - одна з галузей економіки України, в якій останніми роками спостерігається зростання основних показників. За підсумками 1999 р. загальний розмір статутного фонду усіх страховиків зріс на 177 млн. гривень, або більш як у 2 рази, і на 1 січня 2000 р. становив 327,9 млн. гривень. Страхові резерви зросли на 20 відсотків і досягли 537 млн. гривень. Балансовий прибуток, страховиків досяг 234 млн. гривень (у 1998 р. - 179 млн. гривень). Загальна сума страхових внесків, одержаних українськими страховиками протягом 1999 p., дорівнювала 1,16 млрд. гривень, що на 48 відсотків більше, ніж у 1998 р. Як і в попередні роки, спостерігається перевищення в 2 рази темпів надходження страхових премій над темпами інфляції.

Разом з тим на розвиток страхового ринку в Україні негативний влив справляють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування у національній валюті неможливе;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектора економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.[9]

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Програмою розвитку страхового ринку України роки передбачено, що страховий ринок має розвиватися на принципах:

верховенства права - правове регулювання страхової діяльності;

системності - узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обґрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

конкурентності - держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права На ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;

стабільності - забезпечення сталого, надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

обмеження присутності держави на страховому ринку - держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається у діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

мотивації діяльності страховиків і страхувальників - держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи заінтересовані у страхових послугах, а страхові компанії - в наданні цих послуг,

довіри - внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника.

Всі ці принципи реалізуються при здійсненні страхової діяльності.

Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом, Законом України"Про господарські товариства", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо.

Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р., Що регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Серед актів спеціального законодавства можна виділити постанову Кабінету Міністрів України: "Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків" від 17 серпня 1998 p. № 1280, " та інші.

Важливе місце у системі законодавства про страхову діяльність належить Правилам страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Міністерством фінансів України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" Договір страхування повинні містити:

- назву документа;

- назву та адресу страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

- зазначення об'єкта страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

- страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про страхування" Правила страхування повинні містити:

- перелік об'єктів страхування;

- порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

- страхові ризики;

- виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

- строк та місце дії договору страхування;

- порядок укладення договору страхування;

- права та обов'язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

- порядок і умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

- страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

- особливі умови.

Міністерство фінансів України має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страховик повинен подати ці зміни до Міністерства фінансів України для погодження.

Якщо ми заглянемо в сторінки історії, то можна побачити, що окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань. Значно легше відновлювати форми та окремі властивості будівель, споруд, навіть тварин, ніж економічні зв'язки між людьми.

Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: уже у стародавні часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження громадських спеціальних приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки.

У літературі є посилання на те, що ознаки страхування в грошовій формі проглядалися дуже давно. Так, у шумерів у третьому тисячолітті до нашої ери торгівцям видавали грошову позику, скажімо, для створення «спільної каси», щоб захистити їхні інтереси на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше територія, де проживав цей народ (теперішній Ірак), відійшла до складу рабовласницького Вавилону.) Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792--1750 p.p. до н. е) вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі несподіваної пригоди, наприклад нападу на когось із них розбійників.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат у Стародавньому Римі. Тут надавали великого значення культу похорону. Улаштування похоронних процесій і спорудження пам'ятників вимагало значних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалося правовими гарантіями. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоронами заповідача. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба. Але він міг відмовити колегії в наданні тіла раба для поховання, тоді колегія за рахунок страхової суми здійснювала символічні похорони, тобто ховала померлого «в уяві».

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи й майна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

Сьогодні важко з упевненістю стверджувати, в якій саме країні було засновано перше страхове товариство. Існують посилання на те, що тамтешні заможні селяни почали об'єднуватися в спілки для взаємного захиcтy від утрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, а решту -- матеріалами або працею. Отже, страхових резервів і регулярних страхових внесків тут, очевидно, ще не існувало.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському-транспорті та в торгівлі, де, до речі, було нагромаджено досвід різних моделей захисту власників суден і вантажів на випадок їх знищення, пошкодження або пограбування під час рейсу.

З розвитком капіталізму класичне страхування із Західної Європи прийшло в Росію. У XVIII столітті в Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. З упровадженням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватися державні страхові організації. Це зумовлювалося потребами довгострокового кредитування. Маніфест «Про заснування державного позикового банку» дозволяв операції лише з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом або черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхування суми.

Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Щодо страхових відносин, необхідно сказати, що з правової точки зору вони регулюються Цивільним кодексом України, договором страхування, Законом України „Про страхування” та іншими нормативними актами [6].

Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

2. Форми і види страхування

В основі розподілу страхування на галузі лежать принципові розходження в об'єктах страхування. Відповідно до цього критерію всю сукупність страхових відносин можна підрозділити на чотири галузі: майнова, страхування рівня життя громадян, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків. У майновому страхуванні як об'єкт виступають матеріальні цінності; при страхуванні рівня життя громадян - їхнє життя, здоров'я і працездатність. Якщо в зв'язку з наслідками визначених подій життєвий рівень знижується, то на допомогу приходить страхування. По страхуванню відповідальності як об'єкт виступає обов'язок страхувальників виконувати договірні умови по постачаннях продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодовувати матеріальний і інший збиток, якщо він був нанесений іншим особам. Коли, наприклад, при автоаварії власник засобів транспорту завдав шкоди майну і здоров'ю іншої особи, то в силу діючого цивільного законодавства про відшкодування шкоди він зобов'язаний оплатити відповідні витрати потерпілому. При страхуванні відповідальності відповідне відшкодування шкоди робить за нього страхова організація. Те ж при страхуванні відповідальності по погашенню заборгованості.

Об'єктами страхування підприємницьких ризиків є потенційно можливі різні втрати доходів страхувальника, наприклад, збиток від простоїв устаткування, упущена вигода по що не відбулися або невдалим угодам, ризик впровадження але виття техніки і технології.

Тим часом розподіл страхування на зазначені галузі ще не дозволяє виявити ті конкретні страхові інтереси підприємств, організацій, громадян, що дають можливість проводити страхування. Для конкретизації цих інтересів необхідне виділення з галузей - підгалузей і види страхування.

Майнове страхування поділяється у залежності від форм власності і категорії страхувальників: страхування майна державних підприємств, колгоспів, радгоспів, орендарів, кооперативних і громадських організацій, майно громадян.[11]

Страхування рівня життя громадян має дві підгалузі: соціальних страхувань робітників, службовців і колгоспників і особисте страхування громадян. У свою чергу, соціальне й особисте страхування може мати більш конкретні підгалузі. Наприклад, по соціальному страхуванню: страхування посібників, страхові пенсії, страхування пільги; по особистому страхуванню: страхування життя і страхування від нещасних випадків.

По страхуванню відповідальності підгалузями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди, що також називають страхуванням цивільної відповідальності.

У страхуванні підприємницьких ризиків - дві підгалузі: страхування ризику прямих і непрямих утрат доходів.

До прямих утрат відносяться, наприклад, утрати від простою устаткування , до непрямих - страхування від перерв у торгівлі, страхування упущеної вигоди.

Для вступу страховика зі страхувальниками у визначені страхові відносини страхові інтереси страхувальників повинні одержати своє вираження в потребі застрахувати ті або інші об'єкти від тих можливих небезпек, що загрожують цим об'єктам.

При з'ясуванні видів страхування відбувається конкретизація страхувальника, обсягу страхової відповідальності і відповідних тарифних ставок.

Видом страхування називається страхування конкретних однорідних об'єктів у визначеному обсязі страхової відповідальності по відповідних тарифних ставках.

Видами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, засобів транспорту і т.д. Як види соціального страхування виступають: страхування пенсій за віком, по інвалідності, з нагоди втрати годувальника і т.д. По особистому страхуванню проводяться такі види страхування, як змішане страхування життя, страхування дітей, страхування від нещасних випадків і інші. По страхуванню відповідальності - страхування непогашення кредиту або іншої заборгованості. Види страхування підприємницьких ризиків прив'язані до наявності конкретного ризику в процесі виробництва або надання послуг, що видно з приведених вище варіантів даного страхування.

Страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формі. Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не тільки конкретної постраждалої особи, але і суспільні інтереси. Тому соціальне страхування, страхування будівель і деяких сільхозтварин у громадян, страхування військовослужбовців, пасажирів і деякі інші види страхування в нашій країні є обов'язковими.

Оптимальне сполучення обов'язкового і добровільного страхування дозволяє сформувати таку систему видів страхування, що забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва.

Класифікація майнового страхування по роду небезпек передбачає виділення чотирьох ланок, що не знаходяться між собою в ієрархічному зв'язку:

1. Страхування від вогню й інших стихійних лих таких об'єктів, як будівлі , спорудження, устаткування, продукція, сировина, матеріали, домашнє майно і т.п.

2. Страхування сільськогосподарських культур від посухи й інших стихійних лих.

3. Страхування на випадок падежу або змушеного вибою тварин

Страхування від аварій, викрадення й інших небезпек засобів транспорту.

Зазначені ланки, що також називають видами страхування в рамках даної класифікації, відбивають розходження в обсязі страхової відповідальності при страхуванні відповідних об'єктів. Класифікація по роду небезпек застосовується для розробці методів визначення збитку і страхового відшкодування.[10]

Принципи обов'язкового і добровільного страхування.

Обов'язкову форму страхування відрізняють наступні принципи:

1. Обов'язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі. Закон звичайно передбачає:

- перелік підлягаючому обов'язковому страхуванню об'єктів;

- обсяг страхової відповідальності;

- рівень або норми страхового забезпечення;

- порядок установлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок з наданням права їх диференціації на місцях;

- періодичність внесення страхових платежів;

- основні права страховиків і страхувальників.

Закон, як правило, покладає проведення обов'язкового страхування на державні органи.

2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням зазначених у законі об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів і їхнє стягування у встановлений термін.

3. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинний заявляти в страховий орган про появу в господарстві підлягаючому страхуванню об'єкта. Дане майно автоматично включається в сферу страхування. При черговій реєстрації воно буде враховано, а страхувальникові пред'явлені до сплати страхові внески. Так, наприклад, чинне законодавство встановлює, що будівлі, що належать громадянам, вважаються застрахованими з моменту встановлення на постійне місце і зведення даху.

4. Дія обов'язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі або ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості по страхових платежах. На не внесені в термін страхові платежі нараховуються пени.

5. Безстроковість обов'язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном. Тільки безхазяйне і старе майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальникові страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

6. Нормування страхового забезпечення по обов'язковому страхуванню. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової оцінки або в карбованцях на один об'єкт.

По обов'язковому особистому страхуванню повною мірою діють принципи суцільного охоплення, автоматичності, нормування страхового забезпечення. Однак воно має строго обговорений термін і цілком залежить від сплати страхового внеску ( наприклад, по обов'язковому страхуванню пасажирів).

Добровільна форма страхування побудована на дотриманні наступних принципів:

1. Добровільне страхування діє в силу закону, і на добровільних початках. Закон визначає підлягаючому добровільному страхуванню об'єкти і найбільш загальні умови страхування. Конкретні умови регулюються правилами страхування , що розробляються страховиком.

2. Добровільна участь у страхуванні повною мірою характерно тільки для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує укладання договору страхування по першому (навіть усному) вимозі страхувальника.

3. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням, зв'язаний з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати участь у ньому. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для висновку договорів.

4. Добровільне страхування завжди обмежено терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну особливо обмовляються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладання договорів на новий термін.

5. Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового або періодичних страхових внесків. Вступ у силу договору добровільного страхування обумовлено сплатою разового або першого страхового внеску. Несплата чергового внеску по довгостроковому страхуванню спричиняє припинення дії договору.

Страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника. По майновому страхуванню страхувальник може визначати розмір страхової суми в межах страхової оцінки майна. По особистому страхуванню страхова сума за договором встановлюється угодою сторін.

Діюче в даний час умови усіх видів страхування вироблені багаторічною практикою його проведення з урахуванням досвіду закордонних країн. Вони постійно удосконалювалися з метою більш повного задоволення інтересів страхувальника. Розвиток страхового ринку і конкуренції між страховиками створюють сприятливий ґрунт для подальшого поліпшення як істотних, так і несуттєвих умов страхування [10].

3. Учасники страхових правовідносин

До кола учасників договору страхування належать: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач та страхові посередники (страхові агенти та страхові брокери).

Страховик посідає особливе місце у страховому правовідношенні, оскільки саме з його діями пов'язане досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, -- виплата страхової суми у розмірі та випадках, передбачених договором.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб). Нещодавно в Україні почали створюватися кептивні страхові компанії. Кептив (англ. captive) -- це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також самостійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банками, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, виступають засновниками кептивних страхових компаній [6].

Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий ринок України є наявність ліцензії для проведення страхових операцій на території України.

З 17 вересня 1993 р. до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. У даний час повноваження Комітету здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого створено Департамент нагляду за страховою діяльністю.

З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. У зв'язку з цим загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Статтею 30 Закону України «Про страхування» передбачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -- 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій, метою створення яких є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єднанням заборонено. Асоціації і спілки діють на підставі установчого договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберігають свою самостійність і права юридичних осіб. До числа таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговельного мореплавства України, частини 3, 4 ст. 242) [3,4].

Закон дозволяє громадянам та юридичним особам створювати товариства взаємного страхування з метою захисту своїх майнових інтересів. Членство у таких товариствах здійснюється через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування.

Відповідно до чинного законодавства страховики можуть реалізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і брокерів. Діяльність страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15). Відповідно до цього Закону страховими агентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які діють на ринку страхових послуг від імені та за дорученням страховика. Через них страховик може укладати договори страхування, отримувати страхові платежі. На агентів покладаються функції рекламування страхових послуг і консультування страхувальників з різних питань. За свою діяльність вони отримують комісійну винагороду у розмірах, передбачених умовами агентської угоди (договору доручення) зі страховиком.

Страховий брокер -- це фізична чи юридична особа, що зареєстрована у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності та здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди (договору комісії) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери -- це громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Страхувальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, що уклали договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і вносять страхові платежі. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Результатом укладення між страхувальником та страховиком договору страхування є виникнення правовідношення, зміст якого об'єднує в собі права та обов'язки обох сторін. Конкретний перелік прав та обов'язків визначається договором страхування, однак Законом України «Про страхування» в імперативному порядку передбачені ті обов'язки сторін, виконання яких є обов'язковим.

Згідно зі ст. 21 вказаного Закону на страхувальника покладаються такі обов'язки: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладенні договору страхування надавати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; 4) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування; 5) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК України). Наведений перелік не є вичерпним, тому в договорі страхування можуть передбачатися й інші обов'язки страхувальника [5].

Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування; 3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передбачений договором термін. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування; 6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, передбачених законодавством України (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування») [7].

Певні обов'язки страховика випливають і з інших норм закону. Так, наприклад, страховик зобов'язаний видати документ на підтвердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). За взаємною домовленістю сторін на страховика можуть бути покладені додаткові обов'язки.

Крім сторін, до кола учасників договору страхування належать застраховані особи та вигодонабувачі.

Застрахована особа -- це фізична особа, про страхування якої страхувальник укладає із страховиком договір особистого страхування, тобто особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа -- дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном) чи працівник (при страхуванні працівника фірмою) і т. д. За загальним правилом на укладення таких договорів особистого страхування потрібна згода самих застрахованих осіб, оскільки у визначених законодавством випадках вони можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором [6].

Страхувальники мають право укладати договори страхування на користь третіх осіб -- вигодонабувачів (ст. З Закону України «Про страхування»). Якщо при особистому та майновому страхуванні ці особи конкретно зазначаються у договорі й страхувальник може замінювати їх до настання страхового випадку, то при страхуванні цивільної відповідальності такої можливості немає. У цьому разі статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник завдасть майнової шкоди, а тому вказати їх наперед у договорі неможливо. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визначаються лише після настання страхового випадку.

4. Договір страхування

Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин можуть виникати з різних юридичних фактів. Одним із таких фактів може бути договір страхування -- цивільно-правовий правочин, що укладається за взаємною згодою сторін. При цьому характерною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Окрім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті.

У даному разі йдеться про обов'язкове страхування, основні види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування».

Держава встановлює обов'язкове страхування тоді, коли необхідність відшкодування матеріального збитку чи надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретної потерпілої особи, але й суспільні інтереси в цілому. При цьому державне обов'язкове особисте страхування певних категорій осіб, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя чи здоров'я, замінюється на безпосередню виплату компенсацій потерпілим з Державного бюджету України.

І обов'язкове, і добровільне страхування оформляється договором (страховим полісом). Договір страхування виступає як документ, що підтверджує виникнення та існування страхових правовідносин.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування -- це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

У договорі страхування отримують належне вираження характеристики цивільно-правового договору як правового інституту, і в зв'язку з цим договір страхування належить до категорії двосторонніх, оплатних та реальних договорів.

Угода про страхування укладається між страхувальником і страховиком, у кожного з яких є взаємні права та обов'язки. Оплатність договору страхування означає, що страхувальник сплачує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому страхове відшкодування. При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише у разі настання страхового випадку (крім окремих видів особистого страхування).

Відповідно до ст. 983 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Визначення договору страхування консенсуальним припускає можливість виплати страховиком страхового відшкодування ще до сплати страхувальником першого страхового платежу, що є вкрай невигідним для страховика [5,6].

Відповідно до цивільного законодавства договір страхування визнається укладеним лише у тому разі, коли між сторонами в належній формі було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, тобто такими, без яких він не може вступити в силу. Істотною умовою договору страхування є визначення предмета договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником третім особам (страхування відповідальності). Крім цього, у договорі страхування мають бути визначені: страховий ризик (перелік страхових випадків), розмір страхової суми, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк дії договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (статті 980, 982 ЦК України).

Під страховим ризиком слід розуміти обумовлені в договорі події, шкідливий наслідок яких може спричинити зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника. Ці події характеризуються тим, що сторони договору можуть передбачити лише ймовірність, але аж ніяк не неминучість їх настання1, тому, наприклад, у Франції договір страхування належить до категорії ризикових договорів.

У свою чергу страховий випадок -- це подія, передбачена договором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (вигодонабувачу).

Страхова сума у договорі страхування визначає граничний розмір зобов'язань страховика щодо відшкодування збитків, зумовлених настанням страхового випадку. В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін і обмежується лише фінансовими можливостями страхувальника щодо сплати страхових внесків. При здійсненні майнового страхування страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною.

Страхування відповідальності передбачає встановлення у договорі ліміту відповідальності страхувальника, який бере на себе страховик. Визначити наперед розмір шкоди, заподіяної страхувальником третім особам, неможливо. Тому при укладенні договору страхування відповідальності еквівалентом страхової суми береться середня ймовірна величина збитків, заподіяних, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки за певний період на певній території.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) -- плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Відповідно до ст. 982 ЦК України істотною умовою договору страхування є також строки сплати страхового внеску. Розмір страхових внесків визначається відповідно до страхових тарифів [5].

Страховий тариф -- це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Розраховуються страхові тарифи математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.

За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умови. До них належать: момент набрання договором страхування чинності, франшиза, пільги та знижки. Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза. Франшиза -- це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердому грошовому еквіваленті або у відсотковому відношенні до страхової суми. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'язку відшкодувати збитки, що не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення у договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи.

5. Нагляд і контроль на ринку страхових послуг

Законом України «Про страхування» було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю -- Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року. Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав ранг Державного комітету України.

У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за № 1573/99 функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України.

Законом України «Про страхування» визначені такі основні функції органу нагляду:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) проведення перевірок страховиків та страхових посередників щодо дотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.

6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;

7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;

8) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

9) участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування та перестрахування.

У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такі конкретні завдання:

* видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;

* планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

* методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;

* розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;

* прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

* аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;

* контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;

* забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;

* установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;

* розробки та контроль за дотриманням єдиних методологічних шсід бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;

* аналізі стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;

* організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

* налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;

* інформаційно-роз'яснювальна робота через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

* розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;

* управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, які входять до сфери його управління;

* інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Законом України «Про страхування» визначено основні права органу страхового нагляду:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;

2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рік призначати (з визначенням аудитора) додаткову обов'язкову аудиторську перевірку;

3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону «Про страхування» [6];

4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності

* одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян -- інформацію, необхідну для виконання покладених на цей орган функцій;

* створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;