Склад злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Теоретичне завдання

1. Чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб

2. Поняття, ознаки та значення суб'єктивної сторони складу злочину

3. Готування до злочину: поняття, ознаки, значення

Практичне завдання

Задача №1

Задача №2

Список використаної літератури

Теоретичне завдання

1. Чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб

Затверджений Вищим органом державної влади кримінальний закон набирає чинності і починає діяти. Чинність кримінального закону, його юридична сила і дія означає, що він застосовується на певній території, в певний час і до певних осіб.

Отже, чинність кримінального закону діє за такими принципами:

1) дія кримінального закону в просторі;

2) дія кримінального закону в часі;

3) дія кримінального закону відносно кола осіб.

Це є найважливіші положення дії і практичного застосування кримінального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію, тобто закон діє на всій території України; ніяких винятків із цього правила ані Конституція України, ані кримінальний закон не передбачають.

Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі кримінального законодавства України, тобто підлягають відповідальності за кримінальним законом, який діяв у місці вчинення злочину.

Згідно з чинним законодавством та практикою його застосування місцем вчинення злочину вважається:

1. Місце, де настали злочинні наслідки дій, якщо цей злочин має так званий «матеріальний» склад злочину (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення майна, переривання вагітності, викрадення і т. ін.).

2. Місце, де були вчинені передбачені кримінальним законом дії, якщо злочин містить так званий «формальний» склад злочину (хабарництво, глум над державною символікою, наркоманія тощо).

3. Територія України, якщо суспільне небезпечні дії чи бездіяльність були вчинені за межами України, а їх наслідки настали чи могли настати на території України.

Таким же чином визначається місце вчинення злочину і тоді, коли готування до злочину чи замах на вчинення злочину були вчинені за кордоном, а їх наслідки настали на території України.

4.Місце вчинення злочину у співучасті визнається місцем вчинення злочину його виконавцем.

5. Місцем вчинення тривалих, продовжуваних злочинів та злочинів, які чинилися у вигляді промислу, вважається місце, де був учинений останній злочин чи більшість із них, або місце, де винна особа була затримана чи віддана до суду.

За законами місця вчинення злочину кримінальній відповідальності підлягають всі особи:

1. Громадяни України.

2. Іноземці, тобто громадяни іноземних держав.

3. Особи без громадянства, тобто особи, які не є громадянами України і не мають доказів належності до громадянства іншої держави.

Дія кримінального закону України не поширюється на осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю (імунітетом).

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК).

Відповідно до чинного законодавства і міжнародних угод (Віденська конвенція 1961 року) дипломатичною недоторканністю користуються:

1. Глави дипломатичних представництв (посли, посланники, повірені у справах) та члени їх сімей.

2. Члени дипломатичного персоналу представництв (радники, торгові представники, військові аташе, їх заступники і секретарі) та члени їх сімей.

3. Співробітники адміністративно-технічного персоналу Дипломатичних представництв і дипломатичні кур'єри.

4. Консульські посадові особи - генеральний консул, консул, консульські агенти.

Дипломатичний імунітет поширюється також на засадах взаємності на представників іноземних держав, на членів парламентських та урядових делегацій.

Але дипломатичний імунітет не абсолютний, тобто питання про кримінальну відповідальність таких осіб за злочин, вчинений на території України, вирішується кожного разу дипломатичними засобами. Така особа може бути відданою і суду України. Але у більшості випадків таку особу визнають «non grata» і висилають за межі України.

Громадяни України та особи без громадянства, які вчинили злочини за межами України, підлягають відповідальності за законами України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України (ст. 7 КК).

Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, то вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК).

Іноземці за злочини, вчинені поза межами України, підлягають відповідальності за кримінальним законом України лише у випадках, передбачених міжнародними договорами. На підставі міжнародних угод до кримінального закону України включені статті, які передбачають кримінальну відповідальність за:

1) виготовлення або збут іноземної валюти (ет. 199 КК);

2) ненадання допомоги при зіткненні суден (ст. 284 КК);

3) пошкодження морського телеграфного кабелю (ст. 360 КК);

4) захоплення або угон повітряного судна (літака, гелікоптера) (ст. 278 КК). (Згідно з Гаазькою конвенцією 1970 року про кримінальну відповідальність за угон повітряного судна).

Важливе практичне значення має визначення часу чинності, дії кримінального закону, тобто встановлення часових меж дії закону - коли він набирає чинності і починає діяти, а коли припиняє свою дію.

Це дуже важливо знати тоді, коли відбувається зміна кримінального закону, бо може статися, що злочин було вчинено тоді, коли діяв один закон, а винний був притягнутий до відповідальності вже тоді, коли почав діяти інший закон.

Для цього наукою і практикою виділяються етапи, стадії затвердження, чинності і дії кримінального закону:

1. Затвердження кримінального закону.

2. Надрукування.

3. Настання чинності, дії кримінального закону.

4. Зміна кримінального закону.

5. Скасування кримінального закону.

Принципи дії кримінального закону в часі визначені ст. 4, 5 і 6 КК. Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього злочину (ч. 2 ст. 4 КК).

Діючим визнається кримінальний закон, який був прийнятий, затверджений Вищим органом державної влади України і набрав чинної сили. Проект закону не має чинної сили і не діє.

Згідно із законодавством України закон вважається прийнятим і затвердженим, якщо за нього проголосувало більшість депутатів Верховної Ради України.

Прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом України закон має бути надрукований в офіційних виданнях - Відомостях Верховної Ради України або в газеті «Голос України» - не пізніше ніж через сім діб після його затвердження, прийняття. Надрукування кримінального закону і обнародування його (доведення до відома всіх громадян) - є обов'язковою вимогою нормотворчості - видання законів. Ця вимога обґрунтовує презумпцію знання закону всіма громадянами держави. Ненадрукований закон немає юридичної сили і не може (не повинен) застосовуватись (ч. З ст. 57 Конституції України).

1.3 моменту (часу) його надрукування в офіційному виданні; про це, як правило, позначається в самому законі.

2. З того моменту (часу), який установлений у самому законі.

3. Якщо в законі не визначено моменту настання чинності, початку дії закону, то він набирає чинності через 10 Днів після його оприлюднення (ч. 1 ст. 4 КК). 10-денний строк відраховується, починаючи з наступної доби за днем надрукування закону, тобто на початку (з нуля годин) наступної за днем надрукування закону доби.

Оскільки злочин може бути розпочатим під час дії одного закону, а закінченим під час дії іншого закону, то практично дуже важливо визнати час вчинення злочину.

Часом вчинення злочину вважається:

1. Час вчинення суспільне небезпечних дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину в «формальних» складах злочину, в тому числі і готування до злочину та замаху на вчинення злочину.

2. Час настання суспільне небезпечних наслідків, якщо вони є обов'язковою ознакою складу злочину (так звані «матеріальні» склади злочинів).

3. Час вчинення злочину виконавцем для всіх співучасників.

4. До тривалих злочинів застосовується новий кримінальний закон, якщо злочинний стан суб'єкта продовжувався і після набрання чинності нового закону.

5. До продовжуваних злочинів застосовується новий кримінальний закон, якщо хоча б одна з утворюваних його дій була вчинена після набрання чинності нового кримінального закону. Дія кримінального закону припиняється:

1. Скасуванням (анулюванням) кримінального закону повноважним державним органом. Наприклад, законом України від 17 червня 1992 року були скасовані ст. 2, 61, 62', 64, 65, 80, 92 КК 1960 року.'

2. Заміною одного кримінального закону іншим. Наприклад, Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року замінив Кримінальний кодекс України 1960 року.

3. Закінченням строку, на який було видано певний закон, або у зв'язку із зникненням умов, на які він розраховувався (так звані закони тимчасової дії), насамперед, це закони війни, тобто закони, які видаються і діють поки триває війна, з припиненням війни ці закони перестають діяти.

2. Поняття, ознаки та значення суб'єктивної сторони складу

злочину

кримінальна відповідальність склад злочин

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільна небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з'ясування емоцій, які відчувас особа при вчиненні суспільне небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебувають за межами суб'єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання та ін.) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину (співчуття, жалість і т.ін.). Однак деяким із них закон надає значення ознаки суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до зміст} суб'єктивної сторони.

Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наприклад, відсутній склад злочину, передбачений ст. 286 КК, при невинному заподіянні навіть тяжких наслідків, що сталися в результаті дорожньо-транспортної пригоди або у разі вчинення діяння з необережності, якщо відповідальність за нього в законі встановлена лише при наявності умислу. Так, відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383) або завідомо неправдиве показання (ст. 384). Відсутність певного мотиву або мети також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальність. Наприклад, відсутність корисливих мотивів або інших особистих інтересів виключає застосування ст. 357 КК за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження. По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необережність (ст. 119). По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

У ст. 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення знайшло своє втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Положення ст. 2 КК знайшли своє подальше закріплення в ст. 23 КК, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини, і в статтях 24 і 25 КК, що визначають поняття умислу та необережності і називають їх види. Більш детально ознаки суб'єктивної сторони конкретизуються в нормах Особливої частини КК. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об'єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільне небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Таким чином, законодавство України закріплює форми вини і вказує на тс. що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Отже, вина - це не тільки обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідальності і покарання.

Правове значення суб'єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона дозволяє:

1) установити підстави для притягнення до кримінальної відповідальності;

2) забезпечує точну кваліфікацію злочину;

3) дає можливість розмежувати суміжні склади злочинів, схожі за об'єктом і об'єктивною стороною;

4) впливає на встановлення ступеня суспільної небезпеки діяння і, як наслідок, на індивідуалізацію кримінального покарання.

Все це, у свою чергу, сприяє здійсненню принципів законності, справедливості, гуманізму і визнання провини, прямо зафіксованих у кримінальному законі.

3. Готування до злочину: поняття, ознаки, значення

Готування до злочину є початковою стадією вчинення злочину, одним із видів незакінченого злочину.

Кримінальний кодекс України визначає готування до злочину як «підшукування, готування або пристосування особою засобів або знарядь, підшукання співучасників злочину, змова на здійснення злочину або інше навмисне створення умов для здійснення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з незалежних від особи обставин» (стаття 14 КК України).

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може виявлятися у різноманітних діяннях, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали органи влади чи інші обставини перешкодили завершити злочин.

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови з метою вчинення певного злочину і бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватися лише готуванням до злочину, яке може бути закінченим і незакінченим, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину може бути у таких формах: а) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова щодо вчинення злочину; ґ) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії щодо придбання, отримання, тимчасового запозичення, купівлі, пошуку, знайдення тощо засобів чи знарядь для вчинення злочину. Спосіб підшукування засобів та знарядь вчинення злочину може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його здійснення. Наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування та ін.

Знаряддя вчинення злочину - це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Зокрема, під знаряддям злочину щодо корисливих посягань на власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи приховування злочину. Транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього вилучення майна чи заволодіння ним, але і коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Автомобіль або інший транспортний засіб може визнаватися знаряддям викрадення майна, якщо він був одним із необхідних засобів вчинення викрадення, коли значну кількість майна могло бути вилучено і переміщено тільки за його допомогою. Якщо при провадженні досудового слідства не визнано знаряддям злочину предмет, який використано для досягнення злочинної мети, це питання вирішує суд у стадії віддання обвинуваченого до суду.

Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені тільки для злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або так само можуть використовуватись і для інших цілей (наприклад, папір та фарби - для виготовлення фальшивих грошей і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії щодо виготовлення або зміни предметів, внаслідок чого вони стають придатними, більш зручними або більш ефективними для відповідного застосування.

Підшукування співучасників - це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника. Як готування до злочину кваліфікуються і невдалі підмова та пособництво, що мають місце в тих випадках, коли особа не сприймає, відкидає пропозицію підмовника чи пособника вчинити злочин. Наприклад, вона не дає згоду бути виконавцем вбивства. У такій ситуації немає згоди на спільне вчинення злочину, тому немає і співучасті. Тут діяльність підмовника чи пособника являє собою створення умов для вчинення злочину у вигляді підшукування співучасників.

Змова на вчинення злочину - це попередній зговір двох або більше осіб із метою спільного вчинення злочину.

Усунення перешкод - це ліквідація перешкод, позбавлення від перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного наміру.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це найрізноманітніші дії, що створюють можливість для вчинення злочину. Наприклад: підготовка місця здійснення злочину, сховища для приховування викраденого, запобігання розкриття запланованого злочину, бо вони роблять можливим його вчинення тощо.

Підшукування або пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод - ці дії також охоплюються поняттям створення умов для вчинення злочину, бо є їх різновидами, однак, враховуючи їх поширення, законодавець виділяє їх у самостійні види готування до злочину.

Відмежування готування до злочину від виявлення умислу. Готування до злочину необхідно відмежовувати від виявлення умислу. Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим способом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин.

Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Воно посягає на об'єкт, який перебуває під охороною закону. Тому і початкова стадія вчинення злочину може полягати лише в суспільно небезпечній дії чи бездіяльності. При виявленні умислу немає самих дії чи бездіяльності, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Наприклад, Верховний СУД України скасував вирок у справі засудженого за замах на дачу хабара і справу припинив з тих підстав, що пропозиція хабара за відсутністю будь-яких дій, спрямованих на його дачу, не містить в собі складу злочину.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством (ст. 129 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК), погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали (ст. 266 КК), погроза щодо працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 345 КК), щодо державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 346 КК), щодо захисника чи представника особи (ч. 1 ст. 398 КК), щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350 КК), щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ч. 1 ст. 377 КК), щодо начальника (ч. 1 ст. 405 КК), погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також погроза викрадення або позбавлення волі цих осіб із метою впливу на характер їх діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень (ч. 2 ст. 444 КК). У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо у того, хто погрожує, і не було наміру в подальшому реалізувати погрозу, бо тут спричиняється безпосередня шкода безпеці життя, здоров'ю, громадській безпеці, безпеці осіб, зазначених у законі тощо.

Практичне завдання

Задача №1

Як інженер-електрик промислового об'єкта, Карпов зобов'язаний був контролювати дотримання правил техніки безпеки працівниками бригади електромонтерів, які забезпечують роботу трансформаторної будки, розташованої поблизу житлового масиву. 6 - літній Боря Маїлов, граючись біля трансформаторної будки, закинув іграшковий пістолет на дах розташованих біля задньої стінки статичних конденсаторів. Він виліз на огорожу, установлену навколо будки, намагаючись палицею з вбитим у неї цвяхом дістати іграшку, пробив ізоляцію і був смертельно травмований.

Чи підлягає Карпов кримінальній відповідальності ?

Кримінальний кодекс України статтею 11 визначає, що злочином є передбачене КК суспільно небезпечне діяння, вчинене суб'єктом злочину.

При даних обставинах, Карпов не передбачав і не міг передбачати такий розвиток подій, при якому будь-хто вилізе на огородження та пошкодить при цьому ізоляцію.

Карпов зобов'язаний контролювати дотримання правил техніки безпеки працівниками бригади електромонтерів, а не непередбачену поведінку дитини. Тому у даному випадку Карпов кримінальної відповідальності не підлягає, тому що відсутній склад злочину.

Тому, у цьому випадку відсутня провина Карпова у вигляді наміру або необережності.

Задача №2

На заводських шляхах азотнотукового заводу формувався ешелон цистерн із нашатирем. Внаслідок порушення правил руху під час цих робіт він зіткнувся з вагоном, що перебував під навантаженням. Вагон змістився, порушивши транспортер, за допомогою якого здійснювалося навантаження, а той зачепив опорну цегляну колону навантажувальної площадки і зруйнував її. Цеглою з колони був смертельно травмований вантажник. Зіткнення допустив машиніст локомотива Шевчук.

Як вирішити справу ?

Дана справа вирішується, виходячи з норм Кримінального кодексу України. Машиніст локомотива Шевчук підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України „Службова недбалість”.

Службова недбалість - це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через халатне, недбале ставлення до них.

Внаслідок службової недбалості, що виразилася в порушенні правил руху наступили тяжкі наслідки (смертельна травма вантажника).

Дії машиніста караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років і штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого (ч.2 ст. 367 КК України).

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята 28 червня 1996 року // ВВР. - 1996. - №30. - Ст.131

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: ЦУЛ, 2011.- 242 с.

3. Дагель П., Котов Д. Субъективная сторона преступления и её установление.- Воронеж, 1974. - 198 с.

4. Дроздов О. М. До проблеми правового регулювання затримання іноземних громадян по підозрінню у вчиненні злочину // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - №7. - С. 94- 98.

5. Коржанський М. Й. Словник кримінально-правових термінів - Київ, 2000 - 200 с.

6. Кримінальне право України. Загальна частина /За ред. М.І. Бажанова, В.Сташиса, В.Я.Тація - Київ - Харків: Основи, 2001. - 567 с.

7. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України від 5.04.2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Атіка,2003. - 1054 с.

Размещено на Allbest.ru