1

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

• Підробка цінних паперів
• Зміст
• 1. Поняття та види злочинів пов'язаних з підробками документів та інших цінних паперів
• 2. Підробка грошових знаків
• 3. Підробка цінних паперів, склад і види
• Задача 1
• Задача 2
• Висновки
• Використана література
• Вступ

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за заподіяння майнової шкоди власникові - обманом чи зловживанням довір'я (ст. 192 КК) і привласненням знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна (ст. 193 КК).

Заподіяння майнової шкоди власникові обманом чи зловживанням довіри полягає в тому, що винна особа не передає те майно чи кошти, які вона була зобов'язана йому передати. Суспільна сутність цього злочину полягає в тому, що винна особа збільшує свої прибутки за чужий рахунок, не виконуючи свого обов'язку передати певне майно чи гроші.

Господарськими називаються злочини, які посягають на суспільні відносини, що утворюють систему господарювання і визначають порядок виробництва, розподілу і використання матеріальних цінностей, благ і природних ресурсів.

Безпосередніми об'єктами господарських злочинів є різні сфери господарювання: торгівля, сільське господарство, фінансово-кредитна система, лісове, рибне та мисливське господарство і т. ін. В залежності від безпосереднього об'єкту посягання господарські злочини розподіляють на відповідні групи. По-перше, таких груп дуже багато, а по-друге, ці групи не завжди належно поєднані. Тому краще розглядати господарські злочини у порядку розташування їх у чинному Кримінальному кодексі України.

1. Поняття та види злочинів пов'язаних з підробками документів та інших цінних паперів

підробка грошовий цінний папір

Виготовлення, зберігання, використання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, документів на переказ або засобів доступу до банківських рахунків чи державних цінних паперів, фальшування грошей та інші незаконні операції з підробленими грошима посягають на кредитно-фінансову та економічну систему України, на добробут народу.

Гроші у процесі товарообліку не тільки підтверджують суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають відповідність даного товару суспільним потребам. Таким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їх кількісного виміру у конкретному товарі. Гроші використовуються як еквівалент при обміні товарів, тому, що вони: а) є законним платіжним засобом, декларованим державою як гроші; б) кількісно обмежені в обігу, а право емісії належить тільки державі; в) можуть легальне обмінюватися на різні товари.

Предметами фальшування можуть бути:

- державні казначейські білети і білети Національного банку України;

- розмінні металеві монети;

- іноземна валюта;

- державні цінні папери (акції, облігації, векселі, сертифікати та ін.) - ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їх виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети - збуту фальшивих купюр чи паперів. Грубе, невдале фальшування, яке розраховане на передачу таких фальшивок неосвіченим чи особам з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину - шахрайства (ст. 190КК) М.Й. Коржанський Кримінальне право і законодавство України.

Підробка грошових знаків - це і фальсифікація грошової купюри меншої цінності на купюру більшої цінності, наприклад, купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100 гривень.

Збутом фальшивих грошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не виготовляла, незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей.

Фальшування грошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином умисним, оскільки фальшування грошей вчинюється з метою випуску їх в обіг. Підробка грошей чи цінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстрації своєї майстерності складу злочину не утворює.

Частина 2 ст. 199 КК передбачає підвищену відповідальність у випадках вчинення цього злочину:

- за попередньою змовою групою осіб;

- особою, раніше судимою за виготовлення чи збут підроблених грошей чи цінних паперів (за наявності судимості за попередній злочин);

- у великому розмірі.

Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави.

Деякі різновиди коментованого злочину мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території,

2. Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї.

Поняттям гроші у ст. 199 охоплюються: а) національна валюта України -- грошові знаки у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та розмінної металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території України; б) іноземна валюта -- іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу.

Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державою -- облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання республіки, приватизаційні папери, у деяких випадках -- векселі.

Компенсаційні сертифікати, які видавались громадянам з метою компенсації знецінених заощаджень, за своїми ознаками мають схожість з державними цінними паперами, однак законом вони не віднесені до цінних паперів, а тому не є предметом злочину, передбаченого ст. 199. Не є предметом даного злочину недержавні цінні папери. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів слід кваліфікувати за ст. 224. Предметом цього злочину не визнаються також жетони чи інші замінники грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефонах-автоматах, метро тощо.

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.

Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака, державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, “переробка” грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.

Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на даний час не є засобом платежу, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199. Якщо за допомогою таких підроблених грошових знаків (наприклад, підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190.

Таку само правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у т.ч. таких, що не знаходяться в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і заволодіває в обмін на ці предмети їх майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням, підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезенням б Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо).

Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначє-них у ч. 1 ст. 199 дій. 4. Суб'єкт злочину загальний. 5. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину {ч. 2 ст. 199) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

Про поняття повторності та вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою див., відповідно, ст. ст. 32 і 28 та коментар до них.

Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні їПапери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину.

7. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

2. Підробка грошових знаків

Паперові грошові знаки з часу їх появи були об'єктом підвищеного злочинного посягання. Тому кожна держава безперервно працює над підвищенням захищеності своїх паперових грошей від підробки.

Більш як 80 відсотків випадків вилучення з обігу підроблених банкнот у світі доводиться на долари США. Так, в журналі «Тайм» зазначалося, що у 1993 р. загальна сума підроблених доларів сягнула 120 мільйонів, а наприкінці століття ця сума вже дорівнюватиме мільярдам доларів. У 90-х рр. деякі держави Близького Сходу брали активну участь у підробці доларів США. В журналі «Ю.С. ньюс енд уорлд ріпорт» вказувалось, що в одній країні цього регіону (ймовірно, йдеться про Ірак) використовуються такі складні друкарські процеси, як у Міністерстві фінансів США, що призвело до виготовлення стодоларових купюр, які практично не відрізняються від справжніх (відомі «суперпідробки»). У 1991 р. після війни у Перській затоці в обігу були мільйони доларів США, серед яких 40 відсотків стодоларових банкнот були фальшивими. Маючи високий курс та розповсюдження на території України, долари належать до об'єктів, які викликають підвищену увагу з боку фальшивомонетників в нашій країні О. Воробей право України №6, 2001.

Швидкий розвиток копіювально-множильної техніки та засобів оперативної поліграфії обумовив зростання кількості підробок не тільки іноземних паперових грошей, а й національної валюти України. З кожним роком кількість та якість підробок сучасних паперових грошей України неухильно зростають. За 1999 р. у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України зареєстровано близько 1300 фактів підробки національної валюти. Найбільша кількість надходжень була виготовлена із застосуванням кольорових принтерів та іншої офісної техніки (1113 банкнот). Окрім того, надходили банкноти, виготовлені з використанням поліграфічного обладнання (грошові знаки номіналом 20 гривень, зразка 1992 р.). Злочинні угруповання займаються виготовленням та збутом підроблених банкнот у великій кількості. Цьому сприяє доступність для придбання й використання різноманітної кольорової офісної техніки й іншого обладнання. Якість отриманих зображень залежить від технічних характеристик вказаних пристроїв.

Географія фальшивих купюр на території України досить широка. Найбільше їх виявляють у: Автономній Республіці Крим, м.Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській та Херсонській областях. Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених грошей (у тому числі і гривень), ймовірно, з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини.

Підробка певним чином залежить від рівня технічного прогресу, що дає злочинцям ефективніші засоби відтворення.

Основними причинами зростання кількості підробок паперових грошей, на мій погляд, є:

-- складна економічна ситуація в країні;

-- поширення комп'ютерної техніки та неконтрольоване ввезення, а також здача в оренду (лізинг) багатоколірних копіювальних пристроїв з програмним керуванням, які дозволяють якісно та швидко виготовляти підроблені банкноти;

-- доступність для придбання паперу, фарб, металів, хімічних речовин та інших матеріалів для підробки;

-- досить низький рівень розкриття злочинів даної категорії, а звідси віра злочинців у свою безкарність.

Фальшивомонетництво -- особливо небезпечний злочин проти держави, що загрожує нормальному функціюванню кредитно-фінансової системи країни, коріння якого сягають далеко в історію.

Вказаний злочин-з'явився в стародавні часи, коли роль грошей виконували різноманітні речі, зовсім не схожі на сучасні монети та банкноти. Перші спроби підробити грошові знаки відомі з часів царя Хаммурапі (XIII ст. до н.е.). А коли людство почало карбування монет з дорогоцінних металів (II--І ст. до н. е.), з'явився такий різновид підробки як державне фальшивомонетництво. Історики свідчать, що за наказом лідійського царя Аліатта (або його сина) в монетах, які виготовлялися як символ його царської влади, знижували вміст золота та срібла. Такі випадки були не рідкісними і в подальші часи. А у XIX ст та особливо у XX ст. цей злочин перетворився у спосіб економічної боротьби деяких держав зі своїми політичними ворогами. В таких випадках предметом підробки ставали грошові знаки іншої країни, для якої ці підступні дії могли обернутися катастрофічними економічними наслідками.

Не звертаючи уваги на те, що фальшивомонетництво завжди суворо каралося, злочинці постійно намагалися підробити банкноти. Наприклад, у Англії до 1832 р. фальшивомонетників; чекала смертна кара, а у Франції до кінця XVIII ст. за такий злочин живцем варили у окропі. За словами економіста І. Кауфмана, у Росії за підробку грошей тільки у 1656--1663 рр. страчено 7 тис. «народних умільців», 15 тис. відправлено на каторгу. У наш час за цей злочин покарання; менш жорстоке, але суворе. Так, у США відповідальність за фальшивомонетництво становить понад 15 років ув'язнення, не враховуючи обов'язкові штрафи на тисячі доларів. Але паперові гроші все рівно підробляють, не звертаючи уваги на можливе суворе покарання. У нашій країні зростає кількість різних злочинців, які підробляють все, що має попит: гроші, цінні папери тощо. Ця сфера діяльності найкваліфікованіших злочинців. Тому що, перед тим, як приступити до виготовлення підроблених грошей, потрібно вивчити багато спеціальних літературних джерел, пов'язаних з їх виробництвом, ознайомитися з найновітнішими досягненнями техніки. У 1775 р. США, які вели війну проти Англії, випустили в обіг паперові гроші під назвою «континентальні». Англія з метою підриву економіки США виготовила значну масу таких підроблених грошей і поширила їх на території США. До подібної економічної диверсії пізніше удавалися багато країн. Наприклад, у 20-х рр. XX ст. Німеччина з метою підриву економіки Англії та Франції таємно виготовила велику кількість підроблених англійських та французьких паперових грошей. Для цього неподалік від м.Кьольн було створене виробництво з друкування підроблених грошей. Потім фальшивки за підтримки Угорщини розповсюджувались в Англії, Франції та інших країнах, де ця валюта була в обігу. Нарешті обставини такого масового фальшування набули широкого розголосу, після чого вибухнув міжнародний скандал. Звісно, Німеччина заперечувала свою причетність до цього злочину. Але дана історія спонукала Францію виступити в Лізі націй з пропозицією підписати багатосторонню угоду по боротьбі з фальшивомонетництвом. 20 квітня 1929 р. у Женеві підписана Конвенція про боротьбу з підробкою грошових знаків. У цьому документі вказано, що країни, які його підписали, не повинні відрізняти відповідальність за підробку своєї та іноземної валюти. Вони також зобов'язуються надавати всіляку допомогу зацікавленій державі у розшуку та поверненні осіб, що виготовляли або збували фальшивки. З того часу Інтерпол є постійним робочим органом, який діє від імені міжнародної спілки держав Петряєв С.Ю. Осторожно, фальшивка., К.,1997.

В нашій країні відповідно до Женевської конвенції відповідальність за підробку національної та іноземної валюти однакова. Стаття 199 КК України передбачає кримінальну відповідальність за виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів, білетів НБУ, металевої монети, державних цінних паперів або іноземної валюти. Але, на мій погляд, редакція вказаної статті не досить вдала, що не завжди дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності винних осіб. Щоденно у різних регіонах України вилучаються підроблені гривні, але більшість таких вилучень так і залишаються «мертвими» фактами. Дуже рідко вдається встановити конкретних осіб, які виготовляють підробки, а також тих, хто займається їх збутом. Про складність розслідування та розкриття злочинів, пов'язаних з підробкою паперових грошей, свідчить те, що з більш як 1100 справ, порушених у 1996 р. за ст. 199 КК України, закінчено розслідування лише близько 20 відсотків. Справа в тому, що кримінальна відповідальність настає за виготовлення підроблених паперових грошей з метою збуту, але довести останню виявляється важко. З цієї причини пропоную змінити редакцію вказаної вище статті, виключивши слова: «...з метою збуту». Таким чином, вважаю за потрібне передбачити кримінальну відповідальність за ст. 199 КК України за виготовлення, а також збут підроблених державних казначейських білетів, білетів НБУ, металевої монети, державних цінних паперів або іноземної валюти. Розрізняють наступні категорії фальшивомонетництва:

1. Державне фальшивомонетництво (про нього вже йшлося вище);

2. Злочинні групи (спеціально створені угруповання, що виготовляють підроблені грошові знаки з метою наживи і збуту);

3. «Побутове» фальшивомонетництво (підробка або переробка справжніх банкнот з метою збільшення номіналу на побутовому рівні -- одиничні випадки з використанням підручних засобів).

Найпоширенішою формою фальшивомонетництва є друга категорія. Для вказаних угруповань характерна висока організація, велика кількість учасників та чіткий розподіл обов'язків. Наприклад, для виготовлення фальшивок створюється група фахівців (переважно це досвідчені поліграфісти, гравери, комп'ютерники, хіміки), які на достатньо високому рівні виготовляють на спеціально придбаному устаткуванні підроблені банкноти. Потім особи, що займаються оптовим збутом підробок, знаходять оптових покупців, а вже останні (звісно, за більш високу суму) збувають їх частинами, тобто невеликими партіями. Зрозуміло, досить складно знайти всіх учасників такого угруповання та довести вину кожного. Масовість виготовлення підробок та складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпечність.

Що стосується останньої категорії, то вона менш небезпечна для кредитно-фінансової системи держави з причини низької якості та невеликої кількості підробок. Але відомі випадки, коли майстер-самоучка виготовляв у досить великій кількості абсолютно самостійно підроблені паперові гроші високого рівня подібності зі справжніми. Наприклад, відомий фальшивомонетник В.Баранов дванадцять років вивчав технологію виготовлення грошей. Внаслідок цього йому вдалось майстерно підробити банкноти вартістю 25 та 50 карбованців у СРСР. Вказаний злочин було розкрито, а В.Баранов детально розповів і продемонстрував, як він у сараї створив невеличку «банкнотну фабрику», в якій виготовляв папір з водяними знаками та друкував підробки. Це, зрозуміло, рідкісний випадок. А в основному підробки на побутовому рівні виготовляються з використанням дешевого устаткування. Тому їх якість низька.

3. Підробка цінних паперів, склад і види

Однією з характерних особливостей розвитку ринкової економіки е становлення фондового ринку, який передбачає випуск та обіг цінних паперів. За останній час в Україні виникла система нормативних актів, які регулюють порядок випуску, обігу, реєстрації цінних паперів. Виникнення такого об'єкта права власності, як цінні папери, дає можливість залучення значних коштів і майна фізичних та юридичних осіб.

Проте безконтрольність цих процесів з боку держави призвела до виникнення фінансових пірамід, від яких зазнала втрат значна кількість населення України. Одним із способів втягнення у фінансові піраміди був випуск цінних паперів та їхній незаконний обіг.

Випуск (емісія) громадянином або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку; внесення громадянином або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а так само затвердження таких документів, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди інвестору; виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів Д. Байрактарь Проблеми кримінальної відповідальності за порушення порядку реєстраці випуску цінних паперів..

Предметом злочину, е випуск цінних паперів, у формі відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини

позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

В Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. Такі види цінних паперів можуть бути як для відкритого розповсюдження, тобто коли коло суб'єктів, які стають держателями цінного папера, не визначено або коли вже при випуску цінних паперів відомо, хто стане їхнім держателем. До останніх належать векселі, приватизаційні цінні папери, акції закритого акціонерного товариства, де акції розподіляються між засновниками на підставі договору при створенні товариства і не можуть продаватися шляхом проведення передплати, тобто відкритого продажу (ст. 25 Закону “Про цінні папери та фондову біржу»).

Розміщення акцій відкритого акціонерного товариства здійснюється тільки проведенням передплати на акції. Головний принцип передплати полягає в тому, що коло осіб, які стануть власниками акцій, невідоме, Держателем акцій стане той, хто раніше сплатив вартість цих акцій.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах і тільки після реєстрації їх випуску (ст. 10 Закону «Про цінні папери та фондову біржу»).

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 р № 55/94, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають право випускати інвестиційний сертифікат - цінний папір, який дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Цей цінний папір випускається для відкритого розповсюдження.

Отже, до цінних паперів, які пропонуються для відкритого продажу суб'єктами підприємницької діяльності, можна віднести акції відкритого акціонерного товариства, облігації, а також інвестиційні сертифікати, які випускають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Об'єктивною стороною складу злочину, є випуск цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку.

Деякі автори вважають, що з об'єктивної сторони злочин, полягає в емісії (випуску) цінних паперів без реєстрації інформації про емісію в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а злочин буде закінченим з моменту опублікування інформації про емісію цінних паперів без реєстрації інформації про здійснення емісії.

На наш погляд, ця думка є не досить правильною і для того, щоб розібратися у цьому питанні, потрібно розкрити поняття “реєстрація випуску цінних паперів”, “реєстрація інформації про випуск» та реєстрація емісії».

Насамперед розглянемо питання щодо можливості реєстрації емісії у встановленому порядку. Відповідно до ст. 22 Закону «Про цінні папери та фондову біржу» емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а у разі, якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати реєструючому органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар 2000.

Отже, законодавчий акт, який регулює відносини щодо випуску цінних паперів та їх обігу, не встановлює такого поняття, як «реєстрація емісії цінних паперів».

Наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.09.96 р. № 210 затверджене Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію. Це Положення не дає такого поняття, як «реєстрація емісії” акцій та облігацій». Воно регулює порядок реєстрації інформації про випуск акцій, а також порядок реєстрації випуску акцій. У п. 1 Положення дано визначення поняття «випуск цінних паперів» - зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права (таке саме поняття випуску цінних паперів міститься у ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Емісія акцій або облігацій підприємств - це сукупність дій емітента щодо здійснення передплати на акції або продажу облігацій. Отже, поняття випуску та емісії акцій відкритого акціонерного товариства та поняття «емісія акцій» є різними і не можуть ототожнюватися.

Якщо проаналізувати дії, які потрібно зробити при емісії акцій відкритого акціонерного товариства, то до них можна віднести такі дії:

1. Прийняття рішення про випуск акцій засновниками акціонерного товариства (якщо товариство тільки створюється) або загальними зборами акціонерів товариства (якщо збільшується статутний фонд товариства) і оформлення його у вигляді протоколу (ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондову біржу»).

2. Реєстрація інформації про емісію акцій, у тому числі в разі прийняття рішення щодо збільшення або зменшення статутного фонду, випуску акцій нової номінальної вартості, випуску акцій з метою обміну на раніше випущені облігації або акції іншого акціонерного товариства тощо (ст. 22 Закону «Яро цінні папери та фондову біржу» та Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію).

3. Опублікування інформації про випуск акцій в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери (ст. 23 Закону “Лро цінні папери та фондову біржу”).

4. Проведення відкритої передплати (ст. ЗО Закону Про господарські товариства»).

5. Подання в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку звіту про наслідки передплати на акції (не пізніше як через 15 днів після закінчення строку передплати на акції).

6. Проведення установчих зборів, на яких затверджується статут, або загальних зборів, на яких виноситься рішення про внесення змін до статуту товариства, пов'язаних зі зміною статутного фонду та кількості акцій товариства.

7. Реєстрація випуску акцій в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Такий самий складний порядок емісії передбачений законодавством для емісії облігацій та інвестиційних паперів, У законодавстві існує також різне тлумачення поняття випуску цінних паперів. Так, відповідно до ст. 1 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» випуск цінних паперів - це зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права.

Зазначений Закон визначає і форми випуску Відповідно до ст. 4 Закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах. Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації.

Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. До виготовлення сертифікатів власникам іменних цінних паперів можуть видавати тимчасові свідоцтва.

Із зазначеного можна дійти висновку, що твердження про те, що до об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого КК, відноситься випуск цінних паперів без реєстрації інформації про випуск, є неправильним, оскільки реєстрації при емісії цінних паперів підлягає не тільки інформація, а й випуск цінних паперів, а також звіт про проведення передплати, тобто реєстрація емісії складається із сукупності дій, які потребують реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

У той самий час слід зазначити, що навряд чи можна зробити правильний висновок стосовно визначення об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого КК, оскільки:

1) поняття випуску та емісії акцій не тотожні;

2) чинним законодавством не передбачена можливість реєстрації емісії акцій, оскільки рееструється інформація про випуск цінних паперів або випуск цінних паперів;

3) випуск цінних паперів, які пропонуються для відкритого розміщення, можуть здійснювати лише юридичні особи. Громадяни такого права не мають.

Суб'єктом злочину, передбаченого КК, можуть бути громадяни або посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності. Як вже зазначалося вище, для відкритого розміщення суб'єктами підприємницької діяльності можуть пропонуватися тільки акції відритого акціонерного товариства, облігації та інвестиційні сертифікати. Громадяни можуть бути суб'єктами зазначеного злочину лише у випадку, коли вони є засновниками відкритого акціонерного товариства, оскільки тільки засновники приймають рішення про випуск акцій, провадять реєстрацію інформації про випуск акцій, а також здійснюють інші дії, пов'язані з відкритим розміщенням акцій, з реєстрацією відкритого товариства Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України К., 2000.

З дня реєстрації відкритого акціонерного товариства суб'єктом злочину, передбаченого КК, можуть бути лише посадові особи. Так, відповідно до ст. 23 Закону «Про господарські товариства», посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради).

У багатьох країнах існує кримінальна відповідальність за порушення законодавства про операції з цінними паперами, тому що саме через цінні папери незаконно вилучаються у фізичних та юридичних осіб майно та грошові кошти. Проте діяння, які визнаються злочином, у різних країнах неоднакові, так, в Узбекистані до кримінальної відповідальності притягують лише за виготовлення та збут цінних паперів. Кримінальний кодекс Республіки Казахстан передбачає кримінальну відповідальність за внесення в реєстр держателів цінних паперів завідомо неправдивих відомостей ; надання завідомо неправдивих відомостей по операціях з цінними паперами ; порушення правил проведення операцій з цінними паперами .

Кримінальний кодекс Російської Федерації (ст. 185) передбачає кримінальну відповідальність за зловживання при випуску цінних паперів (емісії). Злочином е внесення в проект емісії цінних паперів завідомо не достовірної інформації, а також затвердження проспекту емісії, яка містить завідомо недостовірну інформацію, чи затвердження завідомо недостовірних результатів емісії, якщо ці діяння спричинили великі збитки, Головною відмінністю КК України від кодексів інших постсоціалістичних країн є те, що злочином в Україні є випуск (емісія) громадянином або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку. При цьому не має значення, чи були спричинені таким злочином збитки. На нашу думку, це є не досить правильним, а сам факт не реєстрації у державних органах інформації про випуск (або випуску) цінних паперів не може визнаватися дія ми, які становлять суспільну небезпеку.

Задача 1

Самойленко, раніше засуджений за крадіжки індивідуального майна громадян (судимості не зняті і не погашені), прийшов до гуртожитку, де мешкала його знайома Петрушевська. Однак останньої в кімнаті не було. Сподіваючись, що вона зайшла до когось із дівчат, Самойленко став відчиняти двері інших кімнат, але там нікого не було. Виходячи з одної кімнати, Самойленко побачив на тумбочці норкову шапку вартістю 300 грн., яку він викрав і пішов з гуртожитку.

Кваліфікуйте дії Самойленка.

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ -- право власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб'єкт злочину усвідомлює, що:

а) майно, яким він протиправне заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права;

б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Особливістю суб'єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього.

Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на “їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємниченая своЬс дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправне обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Отже дії слід кваліфікувати, як крадіжка чужого майна, оскільки Самойленко, не проникав у житло навмисне, а оскільки він має непогашену судимість, то дії слід кваліфікувати ч. 2 ст. 185

Задача 2

Заставленка І., працюючи бухгалтером малого приватного підприємства “Легіон”, за вказівкою директора підприємства Заїки В. Протягом 2000 року шляхом перекручення бухгалтерського обліку та звітності, знижував розмір утриманого прибутку. Внаслідок цього не був сплачений податок на загальну суму 19 142 грн.

Кваліфікуйте дії Заставленка І., та Заїки В.

Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

Предмет злочину -- податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем потрібно розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування.

Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі “Про систему оподаткування”. Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВР і стягуються на всій території України.

Обов'язкові платежі як предмет цього злочину повинні входити в систему оподаткування, а такі їх ключові елементи, як об'єкт і платник, мають бути визначені саме податковим законодавством. При цьому законодавець дозволяє, щоб стягнення збору за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснювалось в порядку, встановленому КМУ відповідно до законів України.

Будь-які податки і збори, які запроваджувані законами України, мають бути включені до Закону України “Про систему оподаткування. Зміни до нього стосовно пільг, ставок податків і зборів, механізму їх сплати повинні вноситись не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння -- ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особливо великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Ст. 212 не конкретизує спосіб ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. До найбільш поширених способів цього злочину належать: неподання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів; приховування та заниження об'єкта оподаткування.

У ст. 212 передбачено відповідальність не за сам факт несплати у встановлений строк податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати, коли особа має намір взагалі не виконувати (повністю або частково) покладені на неї податкові зобов'язання.

Якщо платник у звітних документах правильно відображає й обраховує свої податкові зобов'язання, своєчасно подає податкову декларацію, однак у зв'язку з відсутністю достатньої кількості коштів на його банківському рахунку податкове зобов'язання своєчасно не погашається, дії платника як такі, що не поєднуються з обманом держави в особі її контролюючих органів, не можуть кваліфікуватись за ст. 212. Водночас умисна несвоєчасна сплата податків, зборів, інших обов'язкових платежів, пов'язана з фактичним використанням коштів, які мали бути перераховані до бюджетів чи державних цільових фондів, на інші, відмінні від оподаткування цілі.

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Визначивши таким чином значний розмір, КК 2001 р. здійснив часткову декриміналізацію розглядуваного діяння.

Злочин, передбачений ст. 212, вважається закінченим з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок збір чи інший обов'язковий платіж, а коли закон пов'язує цей строк із виконанням певної дії, -- з моменту фактичного ухилення від їх сплати.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; 2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

До відповідальності за ст. 212 як виконавці ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів повинні притягуватись лише ті працівники управлінської сфери юридичних осіб, які, здійснюючи організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, виконують обов'язки по веденню та оформленню звітної документації про фінансово-господарську діяльність підприємств, установ, організацій і поданню цієї документації до податкових та інших фіскальних органів (керівники підприємств та організацій, головні (старші) бухгалтери, їхні заступники або інші працівники бухгалтерій, які виконують функції головного бухгалтера).

Ті працівники підприємств, установ, організацій, функціональні обов'язки яких так чи інакше пов'язані з фінансовою і податковою документацією, але на яких не покладено відповідальність за фінансову діяльність юридичної особи в цілому та виконання обов'язку забезпечити сплату нею податків чи інших обов'язкових платежів, за наявності підстав можуть притягуватись до відповідальності як пособники у злочині, передбаченому ст. 212.

Особи, які відповідним чином консультують безпосередніх виконавців злочину або фактично складають звітну фінансово-господарську документацію підприємства, проте не уповноважені у встановленому порядку підписувати її (ситуації, коли юридичні функції бухгалтера виконує підставна особа), мають притягуватись до відповідальності за пособництво в ухиленні від сплати податків.

Ухилення від оподаткування, вчинене особою, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи або іншою зобов'язаною особою, у тому разі, коли сума несплачених обов'язкових платежів є меншою за 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має тягнути адміністративну відповідальність.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Невиконання чи неналежне виконання службовою особою юридичної особи -- платника податків своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них (неналежне ведення податкового обліку та звітності, помилки при обчисленні сум обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів чи державних цільових фондів, відсутність чи неналежне здійснення контролю за діяльністю працівників, які ведуть податковий облік та звітність), якщо це призвело до несплати юридичною особою податків, зборів, Інших обов'язкових платежів, а їхня сума перевищує 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за наявності інших передбачених законом підстав має кваліфікуватися за ст. 367.

Мотиви ухилення від сплати обов'язкових платежів, що входять Ар системи оподаткування, можуть бути різними (корисливі спонукання, бажання задовольнити різноманітні виробничі потреби господарюючого суб'єкта, кар'єризм тощо) і на кваліфікацію діяння за .ст. 212 не впливають.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою трупою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.

Про поняття групи осіб за попередньою змовою див. ст. 28 і коментар до неї

ДІЇ керівників підприємств, установ, організацій, які дали підлеглим службовим особам розпорядження підписати чи подати до контролюючих органів недостовірні документи або не сплачувати обов'язкові платежі взагалі чи сплачувати їх не у повному обсязі, а також дії службових осіб, які виконали такі незаконні розпорядження, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 212 як ухилення від оподаткування, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Дії службових осіб різних юридичних осіб -- суб'єктів підприємництва та громадян-підприємців -- мають кваліфікуватись як вчинені за попередньої змовою групою осіб у випадках укладення ними цивільно-правових угод, під час виконання яких кожна із сторін ухиляється від сплати належних з неї обов'язкових платежів до бюджетів чи державних цільових фондів. Якщо згідно з укладеною угодою це має зробити лише одна із сторін, дії службової особи іншої сторони чи громадянина-підприємця, що підписали таку угоду, повинні кваліфікуватися як пособництво ухиленню від сплати податків і зборів, виконавцем якого визнається службова особа того суб'єкта підприємництва або той громадянин-підприємець, які не сплатили обов'язкові платежі податкового характеру.

Дії інших осіб, зобов'язаних сплачувати податки і збори, можуть кваліфікуватись як вчинені за попередньою змовою групою осіб лише у тому разі, коли, вони згідно із законом повинні сплачувати обов'язкові платежі спільно (наприклад, якщо майно -- об'єкт оподаткування -- належить з правом спільної власності двом або більшій кількості осіб).

Податковий мінімум в 2000 році становив 17 грн., отже дії Керівника підприємства підпадають під ч.2 ст 212 ККУ, тому керівник має відповідати як організатор злочину, а бухгалтер як співвиконавець ч.5 ст. 27.

Висновок

Отже, підроблення грошей, цінних паперів та документів заподіює фінансово-кредитній та економічній сфері велику суспільно-небезпечну шкоду тому, що у ринковій економіці вся сукупність господарських зв'язків реалізується через механізм системи вартісних відносин.

Проблема удосконалення роботи правоохоронних органів з розкриття та запобігання фальшивомонетництву, в зв'язку з поширенням діяльності в Україні організованих злочинних угруповань фальшивомонетників, набуває в останні роки особливої актуальності.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною виною у формі прямого умислу. Мотиви та мета незаконного виготовлення цінних паперів можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. При цьому не має значення, чи нанесена матеріальна шкода цими діями чи ні.

Використана література

1. Родионов К.С. Интерпол: вчера, сєгодня. завтра. -- М., 1990. -- С. 127.

2. Березовский М. Если вы не фальшивомонетчик // Ориентир ДиП. -- 1991. -- № 20. -- С. 9. -- З марта.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші. -- 6-те вид., доп. -- К., 2000. -- С. 300.