Размещено на http://www.allbest.ru

23

Размещено на http://www.allbest.ru

Суб'єкти та об'єкти віктимологічної профілактики

Зміст

• Вступ
• 1. Визначення та загальна характеристика віктимологічної профілактики
• 2. Місце віктимологічної профілактики в профілактичній діяльності ОВС
• 3. Суб'єкти та об'єкти віктимологічної профілактики
• Висновки
• Використана література

Вступ

В наш час, коли в суспільстві йде переоцінка духовних і матеріальних орієнтирів, що супроводжуються соціальними та економічними потрясіннями, поряд з можливістю прогресивного розвитку особистості, дуже гостро постає питання забезпечення її незалежності, гарантії захисту її інтересів. Адже відомо, що чим вищий рівень розвитку особистості, тим вона стає вразливішою щодо порушення завойованих нею прав і вільностей. Їх захист був і зостається одним з найважливішим завдань нашого суспільства. Але рівень цього захисту і в наш час не завжди є відповідним.

Велике значення має посилення прав та інтересів особи, загальнолюдських цінностей, пріоритет яких перед всіма іншими цінностями є постулатом цивілізованої системи права. В зв'язку з цим певну актуальність приймає дослідження проблем колізій між громадянином, з однієї сторони, і державою та суспільством, - з іншої сторони. В ст.29 Декларації прав людини записано: “при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна піддаватись тільки таким обмеженням, які встановлені законом виключно з митою визнання та поваги прав та свобод інших, та задоволення справедливих вимог моралі, громадського добробуту в демократичному суспільстві.”

Однією з сфер, де виникають ці колізії є сфера розмежування правомірного та злочинного діяння. Громадяни, а також уповноважені державою особи нерідко вимушені здійснювати вчинки, які пов'язані з правомірним спричиненням шкоди цінностям, що охороняються законом (наприклад, пошкодження чужого майна в стані крайньої необхідності). Оскільки такі вчинки за зовнішніми ознаками співпадають з ознаками злочинних посягань, висновок про їх правомірність - прерогатива держави в особі спеціально уповноважених на це органів та посадових осіб. Констатація такого факту, що заподіяна шкода відповідає вимогам закону є підставою для визнання вчиненого діяння не тільки не суспільно небезпечним і кримінально протиправним, а навпаки, правомірним, і називається обставинами, що виключають злочинність діяння.

До обставин, що виключають злочинність діяння відносять також затримання злочинця, згоду потерпілого, виконання наказу, здійснення свого права, виконання професійних функцій та виробничий ризик. Так, виконання наказу передбачене військовим та військово-адміністративним законодавством, здійснення свого права - адміністративним, державним, цивільним, сімейним та іншими галузями права.

Останні ж статистичні данні опубліковані для широкого кола читачів, говорять про небувалу динаміку росту злочинів насильницького характеру, особливо скоєних в корисливих цілях. Так, з 1977 по 2005 рр. кількість грабежів з метою заволодіння особистим майном громадян виросла в 11 разів (з 2878 до 31646 злочинів), а розбійних нападів з тою ж метою - в 5,6 разів (з 834 до 4712 злочинів за той же період).[10.с.24]

1. Визначення та загальна характеристика віктимологічної профілактики

Віктимологія (від лат. "victima" - жертва та грецьк. "logos" -учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.

Віктимологія -- це самостійний напрям у кримінології, що досліджує характер і особливості поведінки жертви злочину, її зв'язок і взаємини зі злочинцем до, під час і після вчинення злочину. Тому в комплексі причин індивідуальної злочинної поведінки не можна не враховувати вплив віктимологічного аспекту.

Завдання віктимології полягає у вивченні особи потерпілих від злочину, їх міжособистісних зв'язків і взаємин зі злочинцем до, під час і після вчинення злочину. Віктимологія вивчає злочинну поведінку з погляду обумовленості його такими якостями потерпілого, що створюють передумови стати жертвою злочину.

А також встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.

Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є:

- жертви злочинів;

- відносини, що пов'язують злочинця та жертву;

- ситуації, які передують злочину.

Функції віктимології:

* пізнавальна -- полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;

* інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;

* прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією.

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія -- це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася із середини 60-х pp. XX ст. завдяки працям відомого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій політиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проблемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених [5.c.98].

У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимології в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "віктимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та потерпілим"

У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимологіїв Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводження з ним.

У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимології в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимізації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.

У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимологіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.

У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимології в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримінально-процесуальним правам обвинувачених осіб.

У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі обговорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді[5.c.102].

Віктимність -- це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом злочинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину [11.c.221].

Віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає: перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація - зворотний процес явища.

Віктимна ситуація -- життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

віктимологічна профілактика кримінальна

2. Місце віктимологічної профілактики в профілактичній діяльності ОВС

Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існує велика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями злочинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей зв'язок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологічному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, заздалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенційної жертви та злочинця.

Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину [6.c.154]. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимогенну ситуацію.

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:

- особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;

- недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;

- небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;

- легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;

- участю в незаконній угоді;

- провокаційною поведінкою.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

* конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;

* провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);

* легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо) [10.c.24].

Наприклад, у 2003 році в зв'язку зі своїми службовими обов'язками потерпіли від злочинів 1326 працівників ОВС, 170 -- прокуратури, 154 -- судів, 112 -- СБУ, працівників ЗМІ -- 154.

Начальник відділу боротьби з майновими злочинами і незаконним заволодінням автотранспортом ГУ МВС України повідомив, що за півроку заведено 427 кримінальних справ, пов'язаних з різними видами шахрайства (з них розкрито 270, за 56-ма продовжується розслідування, досі не розкрито 101). Однак громадяни, потерпілі від шахраїв, не завжди звертаються по допомогу до правоохоронців.

Особливе місце в системі профілактики злочинності повинне відводиться відділам профілактики злочинності неповнолітніх (далі -- ВПЗ). Дані підрозділи мають в своєму розпорядженні відомості про неповнолітніх правопорушників, їх сім'ї, найближче оточення, різне об'єднання підлітків в районах і т. д. Інспектора ВПЗ, взаємодіючи з педагогічними колективами шкіл, коледжів і інших загальноосвітніх установ, мають нагоду виявити неврахованих неблагополучних сімей, в яких дитина піддається насильству, і використовувати отримані дані для індивідуально-віктимологічної профілактики, докладного розгляду і дозволу віктимонебезпечних ситуацій.

Вирішуючи задачі профілактики кримінології злочинності неповнолітніх ОВС застосовують методи переконання і примушення, які разом з іншими засобами надають цілеспрямовану профілактичну дію на всі ланки причинного ланцюжка, що веде до здійснення злочину. Однією з найважливіших складових механізму регулювання попереджувальної діяльності ОВС є їх організаційно-аналітичне забезпечення. При поганій організації роботи ОВС, багато елементів якої мають попереджувальне значення, зусилля на цьому напрямі виявляться марними.

Найважливішим чинником, сприяючим реалізації заходів профілактики злочинності неповнолітніх, є постійна взаємодія ОВС із засобами масової інформації. Така взаємодія необхідна при вивченні, формуванні і використовуванні громадської думки про проблеми боротьби з правопорушеннями неповнолітніх, для розповсюдження інформації, що дозволяє привертати населення до розкриття злочинів і сприяючої вихованню законопокірних громадян.

Формами і методами реалізації профілактики спеціально-кримінології ОВС відносно неповнолітніх є: систематичне обстеження розташованих на обслуговуваній території об'єктів, проведення комплексних операцій, рейдів, оглядів, цільових перевірок і т. п. заходів, направлених на виявлення і усунення обставин, сприяючих здійсненню злочинів і інших правопорушень, скоюваних неповнолітніми. При проведенні комплексних операцій під умовними найменуваннями (наприклад, «Допінг», «Підліток», «Вулиця» і ін.), відповідними їх спрямованості на певний об'єкт, з'являється можливість одночасно вирішувати ряд задач, у тому числі профілактичних.

Проводячи оперативно-розшукову роботу по попередженню і припиненню злочинів неповнолітніх в крупних містах, співробітники кримінального розшуку здійснюють цілеспрямовану роботу по виявленню і роз'єднуванню злочинних груп підлітків, знаходять осіб, залучаючих неповнолітніх в злочинну діяльність, споживання наркотиків, лікарських і інших одурманюючих засобів, що скоюють розпусні дії відносно дітей і підлітків, приймають по даних фактах міри відповідно до чинного законодавства. Взаємодіючи з дільничими уповноваженими міліції і підрозділами по попередженню правопорушень неповнолітніх, співробітники кримінального розшуку інформують їх про виявлені неповнолітні із стійкою протиправною поведінкою для вживання до них заходів профілактики.

Профілактична діяльність служб міліції суспільної безпеки відносно неповнолітніх здійснюється наступними підрозділами: службою дільничих уповноважених міліції, підрозділами патрульно-постової служби, державною інспекцією по безпеці дорожнього руху, відділами по попередженню правопорушень неповнолітніх. Особливе значення в профілактичній роботі ОВС має діяльність дільничих уповноважених міліції, які першими одержують інформацію про побутові конфлікти, про конкретні правопорушення і осіб, провідних антигромадський спосіб життя.

Особливе місце в структурі міліції суспільної безпеки відводиться підрозділам по попередженню правопорушень неповнолітніх, в задачу яких входить здійснення широкого комплексу заходів по профілактиці правопорушень і бездоглядності підлітків. Разом з наданням безпосередньої виховно-профілактичної дії на важких підлітків, що перебувають на обліку в міліції, вказані підрозділи проводять велику роботу по оздоровленню їх соціального мікросередовища, виявленню і усуненню шкідливих впливів з боку неблагополучних сімей, однолітків з антигромадською спрямованістю поведінки і т. д.

Короткий огляд основних профілактичних функцій різних служб і підрозділів органів внутрішніх справ показує, що в їх розпорядженні є великі можливості і дієві засоби для ефективної боротьби із злочинністю шляхом комплексної дії практично на всю систему її детермінант.

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психологічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвідношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадянами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема правомірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу й самоконтроль. Характер протидії злочинцеві показує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє:

- жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва);

- жертву з незначною провиною;

- жертву винну однаково зі злочинцем;

- жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;

- жертву особисто винну в скоєнні злочину;

- стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).

Комплексним підходом в основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає: - віктимну деформацію особи;

- професійну віктимність;

- вікову віктимність;

- віктимну патологію.

Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів.

1. Випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочинцем, не залежать від їхніх волі та бажання.

2. Жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктимність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.

3. Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв:

- жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність;

- жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конфліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.

4. Жертва з дуже високим ступенем ризику-особи, моралыю-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою антисуспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку [8.c.234].

Значення класифікації та типології жертв злочинів полягає в тому, що розподіл жертв за певними ознаками тісно пов'язаний з вирішенням практичних завдань боротьби зі злочинністю, оскільки полегшує діяльність правоохоронних органів щодо виявлення потенційних жертв і проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

До основних підстав для класифікації жертв злочинів також належать: стать, вік, професійна належність, морально-психологічні особливості особи (що сприяють швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а й з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типова для ситуації, в якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підвищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку, зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів віктимологічної профілактики.

Посадове становище та професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють уночі.

Важливе значення має також класифікація жертв за ознаками їхнього ставлення до особи, котра завдає шкоди і, насамперед, за морально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю та наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність та жорстокість; брутальність і боягузтво; сміливість та доброта; фізична сила й слабкість тощо. Усі перелічені риси виявляються в поведінці та за певних обставин можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за морально-психологічними ознаками необхідна, передусім, для характеристики категорій злочинів, у яких вказані риси особи жертви є основою способу та форми вчинення злочину або приводом до його вчинення. Отже, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й, більшою мірою, для організації спеціального напрямку запобіжної роботи - віктимологічної профілактики.

3. Суб'єкти та об'єкти віктимологічної профілактики

Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК України) - особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Беручи до уваги наведене визначення, віктимологічна характеристика потерпшого охоплює більш широке коло ознак.

Жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Латентна жертва - це особа, що реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився невідомим для офіційного обліку. Тож латентними жертвами є і ті потерпілі, котрим закон надав право вибору- повідомляти чи не повідомляти про злочин, який стався (справи приватного обвинувачення). Важливо також розрізняти випадки, коли статус потерпілого особа приписує собі без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується. Роль жертви може бути реальною та уявною (мається на увазі її самооцінка). Принципове значення має і виділення персоніфікованих та колективних ролей. Хоча віктимологія, переважно, вивчає конкретні жертви, але не варто забувати, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес перетворення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів.

Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на запобігання злочинності через зниження в населення загалом або в конкретних громадян ризику стати жертвою злочинних посягань. У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:

* індивідуальна - віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;

* загальна, чи індивідуально-групова - віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.

При реалізації першого напряму увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної та особистої безпеки тощо).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати заходи виховного впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціальними засобами захисту тощо [6.c.128].

Слід зазначити, що основні завдання віктимології полягають у тому, щоб:

- виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів;

- встановити взаємозв'язки між поведінкою потерпілих і злочинців;

- вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор злочинних посягань;

- розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів;

- взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалізації покарання винного у вчиненні злочину;

- визначити обсяги шкоди (матеріальної, фізичної, моральної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом.

Віктимологічна профілактика - специфічна діяльність соціальних інститутів, направлена на виявлення, усунення або нейтралізацію чинників, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку і обумовлюючих здійснення злочинів, виявлення груп ризику і конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності і дія на них з метою відновлення або активізації їх захисних властивостей, а також розробка або вдосконалення вже наявних спеціальних засобів захисту громадян від злочинів і подальшої віктимізації.

Індивідуальне попередження - це перш за все дія на тих осіб, від яких можна чекати здійснення злочинів, і їх соціальне середовище.

Даний вид діяльності є цілеспрямованою роботою з конкретною людиною і його найближчим оточенням.

Підставами застосування заходів індивідуального попередження злочинів є наступні юридично встановлені факти:

- неодноразового, здійснення особою адміністративних правопорушень з наростанням ступеня їх суспільної небезпеки що свідчать про можливість здійснення ним злочину;

- наявність в діянні особи ознак складу злочину при відсутності підстав для порушення кримінальної справи;

- звільнення особи від кримінальної відповідальності по нереабілітовуючим підставам, передбаченим діючим кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством;

- невиконання особою, осудженою без призначення покарання або з звільненням від покарання, умовно або з відстроченням виконання вироку, обов'язків, покладених на нього вироком суду якщо відсутні підстави для відміни кримінального засудження або відстрочення виконання вироку;

- антигромадської поведінки осіб, раніше судимих за здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів.

Дані факти встановлюються в результаті:

- попереднього слідства, дізнання і судового розгляду;

- проведення прокурорських перевірок;

- здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- здійснення іншої службової діяльності

- правоохоронними або контролюючими органами;

- розгляди повідомлень організацій, суспільних об'єднань заяв і скарг громадян, публікацій в засобах масової інформації.

У об'єктами індивідуального попередження злочинної поведінки є:

- антигромадська поведінка і спосіб життя особи, здійснення злочину яке достатньо ймовірно;

- значущі особові характеристики людини, що визначають деформацію його поведінки;

- значущі психофізіологічні особливості (в міру них схильності виправленню, зміні, лікуванню);

- безпосередні умови несприятливого формування і життєдіяльності особі (перш за все в сім'ї), іншому побутовому оточенні;

- елементи несприятливої життєвої ситуації, які об'єктивно мають криміногенний характер і існують достатньо тривалий час.

В цілях забезпечення ефективності індивідуального попередження злочинної поведінки важливо дотримувати наступні основні вимоги:

своєчасність, послідовність, реальність, законність.

Індивідуальне попередження злочинів здійснюється у відношенні наступних осіб:

- звільнених з місць позбавлення волі, судимих за здійснення тяжких або особливо тяжких злочинів;

- осуджених до заходів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі;

- осуджених, яким відстрочено відбування покарання;

- осуджених умовно;

- звільнених умовно-достроковий від відбування покарання;

- звільнених від кримінальної відповідальності по нереабілітовуючих

- підставам;

- що вчинили адміністративні правопорушення при обтяжливих обставинах;

- хворих на алкоголізм і наркоманію, перебуваючих на обліку в установах охорони здоров'я і скоюючих адміністративні правопорушення;

- батьків або законних представників неповнолітніх, не виконуючих своїх обов'язків по вихованню, навчанню дітей і негативно впливаючих на їх поведінку або що жорстоко поводяться з ними;

Як і будь-яка область соціального управління в суспільстві, профілактика злочинності повинна відповідати ряду принципів.

Попередження злочинів грунтується на принципах законності демократизму, гласності, соціальної справедливості, комплексності, а також своєчасності і достатності заходів попередження злочинів.

Діяльність суб'єктів попередження злочинів реалізується в строгій відповідності з вимогами законодавства.

Заходи попередження злочинів застосовуються за наявності встановлених законодавством підстав при неухильному дотриманні має рацію і законних інтересів осіб, відносно яких вони застосовуються.

Демократизм попередження злочинів означає його здійснення широкою системою державних органів, з участю в цій діяльності органів місцевого самоврядування, суспільних об'єднань і громадян.

Попередження злочинів здійснюється на користь захисту законних інтересів осіб і відновлення їх порушених прав і свобод. Застосування заходів попередження злочинів повинне відповідати характеру і ступеню суспільної небезпеки протиправного діяння особи.

Комплексний підхід в попередженні злочинів означає застосування взаємозв'язаних заходів економічного, соціально-політичного, правового психолого-педагогічного, організаційного, технічного і іншого характеру, направлених на усунення причин злочинів і умов сприяючих їх здійсненню; поєднання загального і індивідуального попередження злочинів; скоординована взаємодія суб'єктів попередження злочинів.

Участь громадян, як індивідуально, так і через суспільні організації в забезпеченні правопорядку, попередження і припинення злочинів має істотне значення, адже державні органи покликані забезпечувати особистий, майновий і суспільний спокій не можуть виконувати поставлені задачі повною мірою без участь самих громадян. В цій меті і створюються суспільні органи, органи суспільної самодіяльності, притягуються до захисту прав і законних і інтересів громадян обличчя в індивідуальному порядку (позаштатні співробітники міліції).

В цій роботі беруть участь:

- суспільні пункти правоохорони;

- суспільні ІДН;

- ДНД;

- ради профілактики учбових і трудових колективів;

- товариські суди;

- суспільні вихователі і шефи;

- позаштатні співробітники міліції;

- інші добровільні помічники.

Взаємодія - це сумісна, злагоджена по місцю, часу і меті діяльність служб і підрозділів органів влади і державного управління, суспільних об'єднань, населення по боротьбі із злочинами і правопорушеннями, виявленню і усуненню причин протиправної поведінки і умов, сприяючих здійсненню антигромадських вчинків.

Воно припускає:

- наладка взаємного обміну інформацією;

- сумісне планування заходів;

- сумісне проведення передбачених планом і позапланових заходів;

- аналіз положення справ;

- підведення підсумків виконаної роботи;

- узагальнення і розповсюдження передового досвіду.

Висновки

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину.

Головною метою віктимологічного вивчення є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності в цілому шляхом впливу безпосередньо на потерпілих, а також організація правового виховання, орієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців.

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину.

Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на запобігання злочинності через зниження в населення загалом або в конкретних громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

Використана література

1. Конституція (Основний закон) України: прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р. - К.: Преса України,1997. - 38с.

2. Диденко В.П. К истории развития законодательства о необходимой обороне и задержании преступника // ТР. Киев ВШ МВД СССР. - 1978. - №12-стр. 57-67.

3. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда при задержании. Киев, 1984. - 72 стр.

4. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М. 1961. - 411 стр.

5. Алексеев А.И. и др. Криминология. Учеб для вузов, 2000.-М: Изд-во НОРМА.-784с.

6. 2. Криминология. Звирбуль В.К., Кузнецова Н.Ф и др. Учеб для вузов, 1979.-М.: "Юредическая литература.-305с.

7. 3. Коваль Л. В. Криминология // Вісник КДУ. - К., 1983. -- Вин. 24.

8. 4. Сорокин В. Д. Зарубежная криминология - М., 1976.

9. 5. Юсупов В. А. Криминология. - М., 1985.

10. Криміногенна ситуація в Україні за 11 місяців 2005 р. Доповідь міністра внутрішніх справ. -- К., 2006.

11. Курс кримінології. Особлива частина: Підруч.: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, М.І. Мельник та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. -- К., 2001.

Размещено на Allbest.ru