Судове слідство

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

28

Судове слідство

Зміст

Вступ

1. Судове слідство

2. Збирання доказів у судовому розслідуванні

2.1 Речові докази

3. Порядок дослідження доказів у суді

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Перш за все, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Проте всебічність, повнота і об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому переважна більшість кримінальних справ повинна проходити стадію попереднього (досудового) розслідування [1;2.c.153 ] .

Винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення, та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, у яких попереднє розслідування провадиться тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Судове слідство -- це основна частина судового, розгляду, суть якої полягає у дослідженні судом за участю сторін (учасників судового розгляду) всіх обставин справи всіх доказів, зібраних як органами попереднього розслідування, так і витребуваних судом за власною ініціативою та клопотаннями учасників судового розгляду. Від того, скільки повно, всебічно і ретельно будуть досліджені докази, залежить встановлення істини у справі та постановлення законного й обґрунтованого вироку. Останній може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянуті і досліджені в ході судового слідства (ч. 2 ст. 323 КПК).

1. Судове слідство

Важливе значення для всебічності, повноти й об'єктивності судового слідства, встановлення фактичних обставин справи має планування судового слідства, яке дозволяє провести судовий розгляд цілеспрямовано й оперативно. Суть його полягає у визначенні обставин, що підлягають з'ясуванню в даній справі, необхідних процесуальних дій та у виробленні найбільш доцільного порядку їх проведення. Особливо важливу роль відіграє планування судового слідства в багатотомних, багатоепізодних і групових справах.

Судове слідство починається з читання обвинувального висновку, а якщо його було змінено -- також і ухвали розпорядчого засідання чи постанови судді. У справах приватного обвинувачення оголошується заява потерпілого, а у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів -- постанова судді про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду. Якщо у справі заявлено цивільний позов, оголошенню підлягає також позовна заява (ст. 297 КПК).

Зазначені процесуальні документи оголошуються повністю без будь-яких скорочень. Оскільки законом не врегульовано, хто саме зачитує названі документи, то склалася практика, що цю дію вчиняє головуючий, хоч немає перешкод для її здійснення іншим суддею у випадку розгляду справи колегіальним судом, або секретарем судового засідання. Доцільною є практика оголошення обвинувального висновку прокурором, який бере участь у розгляді справи і виконує процесуальну функцію обвинувачення. Основна мета цієї процесуальної дії -- ознайомити зі змістом обвинувачення, предметом і розміром позовних вимог підсудного, інших учасників судового розгляду та всіх присутніх у залі суду і, таким чином, визначити межі судового розгляду справи.

Після оголошення обвинувального висновку та інших зазначених вище документів головуючий роз'яснює кожному підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Коли у справі одночасно розглядається і цивільний позов, головуючий запитує у підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони заявлений позов (ст. 298 КПК).

Після цього суд встановлює порядок дослідження доказів у справі. Цей порядок (тактика судового слідства) законом не регулюється, що цілком закономірно, бо кожна справа є індивідуальною і неповторною. Тому і тактика судового слідства має бути у кожній справі індивідуальною. Головуючий лише з'ясовує думку учасників судового розгляду щодо послідовності дослідження доказів у справі, і з її врахуванням колегіальний суд виносить ухвалу, а одноособовий суддя -- постанову про порядок дослідження обставин справи. При цьому судове слідство провадиться судом у повному обсязі незалежно від визнання підсудним пред'явлених йому обвинувачень (ст. 299 КПК).

Дослідження доказів у ході судового слідства відбувається шляхом допитів підсудних, потерпілих, свідків, проведення між ними очних ставок, проведення експертизи і допиту експерта, огляду речових доказів, оголошення документів і слідчих протоколів інформативно-засвідчувального характеру (оглядів, відтворення обстановки й обставин події та ін.). Крім того, суд може провести при необхідності огляд місця події, впізнання особи або предметів, якщо вони не провадилися на попередньому розслідуванні. У випадках, коли для виконання судових слідчих дій необхідні спеціальні знання і навики, суд залучає до їх проведення спеціаліста. Проте особливості судового розгляду не дозволяють судові проводити такі слідчі дії, які вимагають застосування особливих тактичних прийомів і спеціальних технічних засобів (наприклад обшук, ексгумація трупа тощо). Судова практика свідчить, що тоді, коли підсудний визнає себе винним (повністю чи частково), дослідження обставин справи починається з його допиту, якщо не визнає своєї вини у пред'явленому обвинуваченні -- зі допиту потерпілих, свідків і дослідження інших доказів. Проте такий порядок судового слідства не є абсолютним. Він залежить від конкретних обставин справи. Якщо в ході судового слідства виникне необхідність змінити прийнятий судом порядок дослідження доказів, суд виносить нову ухвалу (суддя -- постанову) і змінює його.

Слід наголосити, що судове слідство -- не повторення попереднього розслідування, а нове, самостійне слідство. Суд досліджує не тільки уже наявні у справі докази, зібрані органами дізнання і слідчим. Він має право із своєї ініціативи або за клопотанням учасників судового розгляду викликати в судове засідання і допитати нових свідків, призначити експертизу, витребувати документи, приєднати до справи подані учасниками судового розгляду документи й предмети, які можуть бути речовими доказами (ст. 296, 317 КПК). Питома вага цього елемента процесу доказування в суді стає більш значною у тих справах, у яких не провадилося попереднє розслідування. Всі судові дії аналогічні слідчим, але умови й порядок їх провадження істотно відрізняються. Крім того, огляд місця події і пред'явлення для впізнання в суді провадяться дуже рідко, а можливість обшуку, виїмки, відтворення обстановки та обставин події, освідування взагалі не передбачені КПК через нереальність, труднощі або неефективність їх проведення судом.

2. Збирання доказів у судовому розслідуванні

Таким чином, способами збирання доказів і джерел є слідчі й судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети й документи або провести ревізію), а також подання доказів (практично -- предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями (практично -- їх керівниками).

Неприпустимо провадити слідчі чи судові дії, не передбачені законом, бо це означає порушення принципу законності, прав громадян. Однак слід мати на увазі, що крім цих дій способом збирання доказів є такі передбачені КПК процесуальні дії, як (витребування предметів і документів, одержання їх від учасників процесу, установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян, вимога про проведення ревізії, відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб (ст. 66, ч. З ст. 97 КПК). Слідчі дії можуть провадитися тільки після порушення кримінальної справи, інші ж процесуальні дії, пов'язані зі збиранням доказів, -- і до порушення справи.

Збирання доказів і їх джерел є діяльністю процесуальною, врегульованою нормами КПК. Звичайно, оперативно-розшукові заходи можуть допомогти виявити носіїв можливої доказової інформації, визначити конкретні способи її одержання з метою збирання доказів. При проведенні таких заходів можуть застосовуватися відеозапис, кіно-, фотозйомка, звукозапис з метою виявлення ознак злочину та осіб, які його вчинили, відомостей, які можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Але змішування оперативно-розшукової діяльності з процесуальною, підміна останньої такою діяльністю поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства.

Оцінка зібраних доказів і їх джерел у стадії порушення кримінальної справи відбувається за загальними правилами, передбаченими ст. 67 КПК. Особливість полягає в тому, що її суб'єктами є тільки особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, тобто ті державні органи й посадові особи, які вправі порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію вирішення заяв і повідомлень про злочини. Інших суб'єктів кримінального процесу, які вправі брати участь у доказуванні та оцінці доказів і їх джерел, у цій стадії ще немає.

Таким чином, у стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними, особливостями всі його елементи.

Не можна не враховувати, що в кожній, навіть простій з точки зору слідчого й прокурора справі вирішується доля людини; що «очевидних» злочинів взагалі бути не може, бо суб'єктивна сторона злочину (мотив, мета, умисел чи необережність), причинний зв'язок між дією чи бездіяльністю і їх наслідками, властивості особи, підозрюваної у вчиненні злочину, тощо не можуть бути спостережувані, безпосередньо сприйняті очевидцями дії або її наслідків, що «розвантаження» слідчого апарату завжди обертається перевантаженням судів, оскільки на них фактично перекладається розслідування злочинів; що при спрощеній, так званій протокольній формі досудової підготовки матеріалів на суддю або суд фактично покладається невластива їм функція формулювання обвинувачення; що спрощене або штучно прискорене провадження у справі завжди зв'язане з обмеженням дії демократичних принципів кримінального процесу, звуженням процесуальних прав громадян і зменшенням процесуальних гарантій установлення істини.

У стадії віддання обвинуваченого до суду судця одноособово або суд у розпорядчому засіданні, як правило, не збирають нових або додаткових доказів і їх джерел, хоча при необхідності вони вправі витребувати документи або приєднати до справи документи й предмети, подані учасниками процесу, викликати в судове засідання додаткових свідків (ст. 253, 254 КПК). Процесуальна фіксація одержаних документів і предметів як джерел доказів може здійснюватися шляхом винесення ухвали розпорядчим засіданням суду або постанови суддею. Оцінка доказів суддею або судом у цій стадії, як правило, провадиться тільки з точки зору «наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні» (ч. 1 ст. 237, ч. 1 ст. 245 КПК), зокрема для вирішення питання, чи зібрані для цього необхідні докази (п. З ст. 242 КПК). Однак слід зазначити, що при закритті кримінальної справи суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні мусить оцінювати достовірність доказів і фактично вирішувати питання про винність чи невинність обвинуваченого. Тим часом стадія віддання до суду для цього не призначена, тому можливість закриття у цій справи із закону слід було б виключити.

У стадії судового розгляду справи здійснюється розгорнуте кримінально-процесуальне доказування і найповніше реалізуються всі принципи кримінального процесу. В ній, як і в усіх наступних судових стадіях, суд виконує державно-правову функцію здійснення правосуддя і в ході її -- кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор -- функцію обвинувачення. Останню виконують також громадський обвинувач, потерпілий і його представник, а деякою мірою -- цивільний позивач і його представник. Функцію захисту здійснюють підсудний, його захисник і законний представник, а також -- цивільний відповідач і його представник. Таке розмежування і розподіл кримінально-процесуальних функцій у суді створює процесуальні умови для всебічного, повного

А об'єктивного дослідження судом за допомогою учасників судового розгляду всіх наявних у справі і нових доказів і їх джерел, з'ясування всіх обставин кримінальної справи і правильного її вирішення.

Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Отже, тільки ці докази є об'єктом оцінки суду, а також учасників судового розгляду (ч. 2 ст. 318 КПК).

У стадіях касаційного і наглядного провадження відповідно до завдання цих стадій провадиться переважно перевірка й оцінка наявних у справі доказів і їх джерел. Єдиний спосіб збирання доказів, який закон дозволяє застосовувати в цих стадіях, -- це витребування самим судом або прийняття від прокурора, засудженого, його захисника та інших учасників процесу нових матеріалів, якщо вони можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку (ст. 66, 361 КПК). це -- офіційні або неофіційні (наприклад, письмові висновки спеціалістів, заяви громадян) документи і предмети.

Значні особливості має процес доказування в стадії виконання вироку. Передусім слід зазначити, що фактично єдиним джерелом доказів тут є документи, причому тільки офіційні (різні довідки, характеристики, висновки лікарських комісій, копії вироків та ін.). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які відають виконанням вироку, засудженими, їх захисниками, громадськими організаціями тощо або витребуються самим судом. Пояснення засудженого та інших осіб, які викликані в судове засідання, за КПК не є доказами, хоч вони перевіряються й оцінюються судом нарівні з документами. Мабуть, було б доцільно визнати в законі як самостійне джерело доказів показання засудженого, а також передбачити право суду допитувати свідків і в цій стадії. Суб'єктами оцінки доказів у стадії виконання вироку є поряд із суддею прокурор, засуджений, його захисник, представники адміністрації виправно-трудових установ, органів, які відають виконанням вироку, спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх і деякі інші особи, але, звичайно, вирішальна роль належить судці, бо тільки він виконує функцію вирішення справи.

З метою застерегти від некритичного ставлення до показань підозрюваного та обвинуваченого, надання їм вирішального значення КПК спеціально вказує, що вони підлягають перевірці і що визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74). Судове слідство провадиться судом у повному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред'явлених йому обвинувачень (ч. З ст. 299 КПК).

При оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого, який викриває іншу особу, підлягають ретельній і критичній перевірці. Слід особливо критично ставитися до показань одного обвинуваченого проти іншого, які спрямовані на усунення чи пом'якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншими вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань підозрюваного.

Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений -- активні учасники кримінального процесу, їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі; вони виступають як засіб захисту їх прав і законних інтересів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес формування показань останнього дуже істотно відрізняється від показань потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Все це теж необхідно враховувати при оцінці показань згаданих осіб. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст. 217, 218 і 222 КПК.

Підставою для призначення експертизи є необхідність наукових, технічних та інших спеціальних знань для вирішення певних питань при провадженні в справі (ч. 1 ст. 75 КПК). Питання про те, чи треба призначити експертизу, вирішують слідчі органи й суд, у провадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертиза призначається обов'язково для встановлення: 1) причин смерті; 2) тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; 3) психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст, 120 КК); 5) віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 76 КПК). Непризначення в цих випадках експертизи слідчими органами й судом означає неповноту дізнання, попереднього та судового слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування.

2.1 Речові докази

Речові докази -- це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого (ст. 78 КПК). Серед інших предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, самогон тощо).

Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці і провадженні деяких інших слідчих дій. їх можуть також принести до слідчих, органів дізнання, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни. Речові докази мають бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду й приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду (ч. 1 ст. 79 КПК). Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, особа, яка провадить дізнання, слідчий здійснюють на місці вчинення цих дій, а коли це неможливо -- за місцем провадження в справі (ч. 5 ст. 191 КПК).

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

Для зберігання речових доказів у органах внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратурах, судах обладнують спеціальні приміщення зі стелажами, оббитими металом дверима, заґратованими вікнами, охоронно-пожежною сигналізацією. Якщо немає такого приміщення, то виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа достатнього розміру тощо). Відповідальним за зберігання є призначений наказом керівника органу внутрішніх справ, Служби безпеки, прокурора, голови суду працівник цієї установи. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судці, ухвала суду.

У кожному органі внутрішніх справ, Служби безпеки, у кожній прокуратурі ведеться книга обліку речових доказів, цінностей та іншого майна, вилучених органами дізнання й попереднього слідства, а в судах -- книга обліку надходження і передачі речових доказів, цінностей та іншого майна в суді

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи. При цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, але тільки у випадку умисного використання їх для досягнення злочинного результату; 2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; 3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм; 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави; 5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено -- переходять у власність держави. Спір про належність речей, які підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства (ст. 81 КПК).

Порядок вилучення, обліку, зберігання й передачі речових доказів, документів, грошей, цінностей та іншого майна в кримінальних справах органами дізнання, попереднього слідства і судами регулюється також спеціальною Інструкцією.

Протоколи слідчих і судових дій є джерелом доказів при додержанні двох умов: якщо вони складеш й оформлені в порядку, передбаченому КПК, і якщо в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК). «Протокол» -- це документ про проведення слідчих і судових дій,, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК).

Джерелом доказів є протоколи всіх слідчих дій, крім допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, очних ставок, бо протоколи допитів та очних ставок є лише засобом фіксації показань цих осіб, саме показання є джерелом доказів.

Що стосується протоколів судових дій, то тут маються на увазі протоколи розпорядчого засідання суду, судового засідання суду першої інстанції і засідань Пленуму Верховного Суду України (ст. 84 КПК). Показання допитаних у суді першої інстанції свідків, потерпілих і підсудних є джерелом доказів, а протокол судового засідання -- лише засобом фіксації показань.

КПК містить спеціальні статті, в яких докладно регулюється зміст протоколів слідчих дій (ст. 85), протоколу розпорядчого засідання (ст. 86) і судового засідання (ст. 87), порядок їх підписання і розгляду зауважень на них.

У протоколі про кожну слідчу дію мають бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що провадять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку й закінчення, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії; при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки й поправки мають бути застережені тут перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для цього запрошується стороння особа. Коли особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, про це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

До протоколу слідчої дії можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Ці вимоги до протоколу слідчої дії конкретизуються в КПК стосовно кожної слідчої дії, враховуючи її специфіку.

У протоколі розпорядчого засідання мають бути зазначені: місце і час засідання, назва і склад суду, секретар, прокурор, справа, яка розглядається, короткий зміст доповіді судді, думка прокурора та короткий зміст його висновку, коли такий дається, і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися, клопотання і заяви осіб, що беруть участь у засіданні. Протокол веде секретар. Підписують його головуючий і секретар.

3. Порядок дослідження доказів у суді

Допит підсудного, як це встановлено ст. 300 КПК, починається з пропозиції головуючого дати показання з приводу пред'явленого обвинувачення і відомих йому обставин справи. Допитується підсудний учасниками судового розгляду у визначеній законом послідовності: прокурором громадським обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, захисником і громадським захисником. Лише після допиту підсудного переліченими особами задавати йому запитання мають право інші підсудні. Головуючий суддя, судді та народні засідателі допитують підсудного останніми. Проте суд має право протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей. При допиті підсудний вправі користуватися нотатками. Давати пояснення по суті справи він має право в будь-який момент судового слідства (п. 5 ст. 263 КПК). Суд чи суддя, який одноособове розглядає справу, також може додатково допитати підсудного у зв'язку з новими обставинами протягом всього судового слідства.

Оголошення показань підсудного, даних під час дізнання, попереднього слідства або на суді, допускається за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового розгляду лише у випадках, спеціально зазначених у законі (ст. ЗО1 КПК), а саме: 1) при наявності істотних суперечностей між його показаннями, даними на суді і під час попереднього розслідування; 2) в разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві; 3) коли справа розглядається у відсутності підсудного (ст. 262, ч. 1 ст. 272 КПК, ст. 16 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»).

Допит свідка у судовому засіданні відбувається в порядку, встановленому ст. 302, 303 КПК. Перед дачею свідком показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює громадянський обов'язок правдиво розповісти все, що йому відомо у справі, і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову дати показання та дачу суду завідомо неправдивих показань, а також роз'яснює право не свідчити щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Свідкові, який не досяг 16-річного віку, головуючий роз'яснює його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання він не попереджується (ч. З ст. 168 КПК).

Кожний свідок допитується у відсутності інших, ще не допитаних свідків, чим усувається вплив на його показання. До початку допиту свідка по суті обставин справи головуючий з'ясовує його стосунки з підсудним та потерпілим, що має значення для оцінки його показань, і після Цього пропонує розповісти все, що йому відомо у справі

Свідок дає показання у формі вільної розповіді. В тих випадках, коли показання стосуються розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті, він вправі мати при собі і використовувати нотатки. Йому дозволяється також зачитувати документи, які стосуються показань. Але ці документи належить пред'явити суду й учасникам судового розгляду на їх вимогу. У випадку необхідності вони можуть за ухвалою суду (постановою судці) приєднуватися до справи (ст. 305 КПК).

Після розповіді свідка про те, що йому відомо у справі, його допитують учасники судового розгляду в такій послідовності: прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний і, нарешті, судді. Але протягом усього допиту свідка названими учасниками суд має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

Послідовність допиту свідка учасниками судового розгляду частково змінюється лише у випадку, коли його викликано в судове засідання за клопотанням когось із учасників. У цьому разі свідка першим допитує той учасник судового розгляду, за клопотанням якого він викликаний до суду. Наприклад, якщо його викликано за клопотанням захисника, то першим допитує захисник.

Має свої особливості і допит свідка, який не досяг 16-річного віку (ст. 168, 307 КПК). Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом суду -- до 16 років провадиться з участю спеціаліста -- педагога, при необхідності -- лікаря, а також батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Своєю участю названі особи покликані допомогти суду створити спокійну, невимушену обстановку під час допиту й одержати повні і правдиві показання.

У виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси істини, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути проведений у відсутності підсудного, якого суд потім ознайомлює з показаннями неповнолітнього і надає можливість задавати питання свідкові та дати суду пояснення з приводу його показань (ст. 307 КПК).

Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його без дозволу головуючого до закінчення судового розгляду. Проте неповнолітні свідки після їх допиту видаляються із залу суду. Лише коли присутність цих свідків є необхідною, суд з власної ініціативи чи за клопотанням учасників судового розгляду залишає їх у залі суду.

Виходячи з принципу безпосередності, суд бере до уваги усні показання свідка, дані ним у судовому засіданні. Але у встановлених законом випадках з метою дослідження цього джерела доказів суд може оголосити показання свідка, дані ним раніше на попередньому розслідуванні або в суді: 1) при наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час попереднього розслідування; 2) при неявці в судове засідання свідка, явка якого через певні причини неможлива (ст. 306 КПК); 3) коли раніше розгляд даної справи було відкладено, але свідка --допитано, якщо розгляд справи продовжується тим же складом суду (ст. 292і, ч. 2 ст. 306 КПК).

Допит потерпілого, виходячи з єдиної природи показань свідка і потерпілого, відбувається за правилами допиту свідка, лише з деякими особливостями, зокрема: 1) допит потерпілого завжди провадиться перед допитом свідків (ст. 308 КПК); 2) потерпілий має право відмовитися від дачі показань, оскільки їх дача є його правом, а не обов'язком (ст. 267 КПК); 3) потерпілий на відміну від свідка є учасником судового розгляду. Він не видаляється із залу суду, допитується в присутності інших потерпілих і має право сам брати участь у допиті інших потерпілих і свідків. Якщо особа є одночасно і потерпілим, і цивільним позивачем, вона допитується лише як потерпілий, оскільки закон не передбачає допиту цивільного позивача і цивільного відповідача. Вони дають судові лише пояснення.

Перехресний допит і очна ставка в судовому засіканні -- це складні види допитів, проведення яких вимагає від суду та учасників судового розгляду високої фахової майстерності. Хоч ці слідчо-судові дії і широко розповсюджені у судовій практиці, проте порядок їх проведення кримінально-процесуальним законом не регламентований. Частина 2 ст. 39 КПК закріплює лише загальне положення, за яким кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності уже допитаних свідків або на очній ставці.

Незважаючи на істотні відмінності між цими двома судово-слідчими діями, між ними є багато спільного. Насамперед, як перехресний допит, так і очна ставка можуть проводитись лише після завершення розповіді підсудним, потерпілим, свідком всього, що йому відомо у справі. Обидві слідчі дії проводяться насамперед за наявності суперечностей в показаннях: самого допитуваного -- при перехресному допиті; різних осіб -- на очній ставці, що стає перешкодою для встановлення істини в справі Проведення обох слідчих дій, як правило, супроводжується гостроконфлікною ситуацією, що є результатом дії принципу змагальності у кримінальному судочинстві

Перехресний допит -- це одночасний допит в судовому засіданні підсудного, потерпілого, свідків учасниками судового розгляду та судом стосовно одних і тих же обставин з метою з'ясування і усунення суперечностей в показаннях особи, їх перевірки, уточнення та доповнення. Існування перехресного допиту обумовлене, насамперед, реалізацією учасниками процесу своїх процесуальних прав, зокрема права задавати запитання особам, які дають показання і пояснення (цивільний позивач і цивільний відповідач) на суді 3 допомогою перехресного допиту достовірність і повнота показань перевіряються з позицій обвинувачення і захисту. Тому допит стає перехресним, коли до нього з дозволу суду і під його контролем послідовно долучаються учасники судового розгляду як зі сторони обвинувачення (прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач), так і сторони захисту (підсудний, захисник, громадський захисник, цивільний відповідач). У ході перехресного допиту учасники судового розгляду уточнюють певні обставини, з'ясовують нові Вони знову можуть повертатися до тих же обставин під іншим кутом зору і допитуваний при цьому, як правило, перебуває в стані підвищеного напруження. Цей вид допиту є ефективним засобом з'ясування суперечностей в показаннях однієї і тієї ж особи, усунення неповноти в показаннях, а так само -- засобом виявлення характеру помилки, допущеної в показаннях (добросовісної, недобросовісної, внаслідок недостатнього знання обставин тощо).

Очна ставка в судовому засіданні використовується як один з ефективних засобів встановлення істини у справі шляхом з'ясування суті та причин виникнення істотних суперечностей в показаннях допитаних у судовому засіданні осіб та їх усунення. Дана слідчо-судова дія має свої особливості в порівнянні з однойменною слідчою дією, що проводиться під час попереднього розслідування кримінальної справи. Насамперед учасникам очної ставки в суді (підсудним, потерпілим, свідкам) перед її початком суд не роз'яснює їх процесуальні права і обов'язки, не з'ясовує характеру взаємовідносин, не попереджує свідка і потерпілого про кримінальну відповідальність за за-відомо неправдиві показання тощо, оскільки ці дії були вже вчинені судом (головуючим) раніше, перед першим їх допитом. Якщо кількість учасників очної ставки на попередньому слідстві обмежена двома допитаними раніше особами, то такого обмеження для суду не існує. Під час судового слідства очна ставка може проводитись як між двома, так і більшою кількістю її учасників, що в кожному конкретному випадку вирішується судом. При проведенні очної ставки учасники судового засідання з дозволу суду можуть піддати одного чи й інших учасників очної ставки перехресному допиту.

Пред'явлення для впізнання осіб чи предметів свідкам, потерпілим чи підсудним провадиться під час судового слідства як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду. Воно може мати місце тільки після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, .за якими він може впізнати особу чи предмет (ст. 309 КПК). При цьому важливо, щоб впізнаючий не міг під час дачі показань бачити особу чи предмет, які йому належить впізнати. При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен указати, чи впізнає він особу або предмет і за якими саме ознаками.

Оскільки порядок пред'явлення для впізнання на судовому слідстві закон не регламентує, то проводити цю процесуальну дію в суді необхідно за правилами пред'явлення особи чи предмета для впізнання на попередньому розслідуванні (ст. 174, 175 КПК). Зрозуміло, що присутність понятих при його проведенні в суді не вимагається.

Проведення експертизи в суді, як правило, відбувається, коли необхідність її проведення з'ясувалась вперше під час віддання обвинуваченого до суду чи в ході судового розгляду справи, або ж коли проведене на попередньому слідстві експертне дослідження і одержаний в результаті нього висновок експерта з різних причин визнається таким, що не відповідає встановленим вимогам і викликає обґрунтовані сумніви (істотне порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, неповнота дослідження, нечіткість висновку, його суперечливість, недостатня обґрунтованість тощо), в зв'язку з чим виникає необхідність проведення додаткової або повторної експертизи. Коли ж експертиза проводилась на попередньому слідстві і висновок експерта щодо його достовірності та повноти сумнівів як у сторін, так і в суду не викликає, то експертиза під час судового слідства не призначається і не проводиться. При ньому, коли суд не знайшов потрібним викликати експерта, дослідження його висновку, одержаного в результаті проведеної експертизи на попередньому слідстві, проводиться шляхом оголошення його в судовому засіданні та висловлення ставлення до нього всіх учасників судового розгляду, тобто воно здійснюється за правилами дослідження документів (ст. 314 КПК). Коли ж в судове засідання викликаний експерт, який проводив експертизу на попередньому слідстві (що в практиці судів найчастіше буває), суд, не призначаючи експертизи, проводить дослідження висновку експерта з його участю за правилами, сформульованими частинами 3--5 ст. 310 КПК.

Експертиза в суді проводиться в цілому за правилами, які регулюють її проведення на попередньому розслідуванні справи з урахуванням особливостей судового слідства (ст. 310--312 КПК). При цьому відповідно до ч. 2 ст. 310 КПК експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які мають значення для його висновку.

Проведення експертизи під час судового розгляду справи охоплює послідовне проведення судом наступних дій 1) з'ясування обставин, що мають значення для дачі експертного висновку; 2) пропозиція учасникам судового розгляду подати у письмовому вигляді питання, які вони бажають поставити експертові; 3) оголошення цих питань та сформульованих питань за власною ініціативою; 4) з'ясування думки учасників судового розгляду з приводу заданих і оголошених питань; 5) обмірковування всіх запитань у нарадчій кімнаті, виключення тих, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, остаточне їх формулювання і винесення ухвали (постанови) про призначення експертизи. При цьому в ухвалі (постанові) має бути зазначено, які подані учасниками судового розгляду питання і з яких мотивів відхилено; 6) оголошення в судовому засіданні ухвали (постанови) про призначення експертизи і вручення її експертові. Якщо провести експертне дослідження в судовому засіданні неможливо, ухвала (постанова) про проведення експертизи з доданими до неї необхідними матеріалами направляється до судово-експертної установи для виконання в порядку, встановленому ст. 198 КПК. При цьому залежно від тривалості експертних досліджень та складності справи суд може прийняти одне з наступних рішень: оголосити перерву; відкласти слухання справи; продовжити судове слідство і досліджувати інші докази; 7) оголошення висновку експерта, одержаного в результаті експертного дослідження, і приєднання його до справи; 8) допит експерта з метою роз'яснення і доповнення його висновку2. При цьому питання експертові задаються з дозволу суду у встановленій законом для сторін послідовності і як самі запитання, так і відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання.

У випадках, коли експертиза буде визнана неповною або не досить зрозумілою, за клопотанням учасників судового розгляду або за ініціативою суду може бути призначена додаткова експертиза, проведення якої доручається тому самому або іншому експертові. Коли ж висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи з інших причин викликає сумнів у його правильності (наприклад, під час судового розгляду встановлені нові дані, які можуть вплинути на висновки експерта; при призначенні і проведенні експертизи були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо), суд може призначити повторну експертизу, проведення якої доручається іншому експертові. У випадках призначення додаткової або повторної експертизи розгляд справи може бути відкладений на час, необхідний для її проведення і підготовки висновку.

Огляд речових доказів, які е у справі, під час судового слідства обов'язковий, оскільки вони можуть бути покладеш в основу вироку лише після їх дослідження судом і учасниками судового розгляду. Відповідно до ст. 313 КПК речові докази після їх огляду судом пред'являються учасникам судового розгляду, а у випадку необхідності -- свідкам і експертам. Названі особи можуть звернути увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи. Такі заяви обов'язково заносяться до протоколу судового засідання.

В тих випадках, коли речові докази не можна доставити в судове засідання (громіздкі речі, які передані на зберігання органам попереднього розслідування чи відповідним підприємствам, установам та організаціям згідно з ч. 1 ст. 79 КПК), їх огляд проводиться в разі необхідності за місцем їх знаходження. Як правило, огляд речових доказів проводиться після допитів. Але суд у будь-який момент судового слідства може їх пред'явити для огляду, в першу чергу під час допитів підсудного, потерпілого та свідків.

Документи, в яких викладеш обставини, що мають значення для справи, і приєднані до неї на попередньому розслідуванні або представлені сторонами в судове засідання, підлягають оголошенню і дослідженню судом за участю сторін. Оголошення документів і їх огляд відбуваються як за клопотанням учасників судового розгляду, так і за ініціативою суду (ст. 314 КПК). В разі необхідності оголошенню й огляду підлягають також процесуальні документи органів попереднього розслідування, насамперед протоколи затримання, обшуку, відтворення обстановки та обставин події тощо. Учасникам судового розгляду в таких випадках надається можливість зробити свої зауваження і висловити міркування щодо зафіксованих у них обставин і дотримання процесуальних вимог їх оформлення.

Огляд та оголошення документів, заслуховування стосовно них пояснень і зауважень підсудного, потерпілого та інших учасників можуть відбуватися в будь-який момент судового слідства.

Огляд місця події (наприклад, місця вчинення злочину) провадиться судом, коли він визнає це необхідним за власною ініціативою чи за клопотанням сторін. Про проведення огляду місця події суд приймає ухвалу. Огляд відбувається за участю всіх учасників судового розгляду, а коли цього вимагають обставини справи, -- то й з участю свідків і експертів (ст. 315 КПК). У випадку необхідності суд може викликати спеціаліста.

Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. Підсудному, потерпілим, свідкам та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання. Учасники судового розгляду мають право при огляді місця події звертати увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи. Хід проведення огляду та його результати фіксуються в протоколі судового засідання.

Після ретельного розгляду і перевірки всіх доказів, зібраних органами попереднього розслідування, а також додатково поданих учасниками судового розгляду чи витребуваних за ініціативою суду, головуючий опитує кожного учасника судового розгляду, чи бажає він доповнити судове слідство і чим саме. У випадку заявлення клопотань (про дозвіл задати додаткові запитання підсудним, потерплім, свідкам і експертам, про оголошення матеріалів справи, приєднання до справи документів, призначення додаткової або повторної експертизи, про допит нового свідка чи витребування якого-небудь документа тощо) суд обговорює і розв'язує їх, про що виносить ухвалу (суддя -- постанову). Ухвала (постанова) виноситься по кожному клопотанню. Задоволення клопотання про доповнення судового слідства зобов'язує суд провести відповідні судові дії, в зв'язку з чим може виникнути необхідність у перерві судового засідання, відкладенні судового розгляду чи поверненні справи на додаткове розслідування.

Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим. За межами судового слідства суд не вправі прийняти, витребувати і дослідити жодного доказу, яким би важливим він це був для правильного вирішення справи. Коли ж виникає потреба дослідити нові докази чи нові обставини, суд зобов'язаний своєю ухвалою (постановою) відновити його. Кримінально-процесуальний закон дозволяє відновити судове слідство в таких випадках: якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази і учасник судового розгляду заявить таке клопотання (ч. З ст. 318 КПК); коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи (ч. З ст. 319 КПК); коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи (ч. 1 ст. 326 КПК). Відновлене слідство провадиться лише в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.

Висновок

Отже від того як буде проведене судове слідство залежить вирок який буде винесений вирок, а одночасно з тим і доля людей. Тому проведення судового слідства вимагає якнайширшого дослідження справи.

Проведення суддового слідсва регулюються КПКУ та іншими нармативними документами.

Під час проведення судового слідства необхідно зберігати всі вимоги щодо його проведення, щоб не допустити незаконного ставлення до учасників судового слідства.

Давати показання -- це право підсудного, і він їх дає в тій послідовності, яку сам знайде доцільною. Після завершення показань відбувається його допит.

Серед способів збирання доказів і їх джерел слідчі й судові дії мають найбільшу питому вагу.

Огляди в судовому засіданні як судово-слідчі дії проводяться, коли необхідно оглянути і дослідити речові докази, документи та місце події.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий і суд мають право допитати експерта з метою одержати роз'яснення або доповнення до його висновку (ст. 201, 311 КПК).

Показання експерта не є джерелом доказів. Вони лише роз'яснюють або доповнюють висновок.

судове слідство показання доказ

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996

2. Кримінально-процесуальний кодекс України із змінами і доповненнями станом на 1 серпня 2001 року

3. Уголовний процес - Учебник /под ред. К.Ф. Геценко. - М., 1996

4. Цивільний процес України. Коментар. К., Юрінформ, 2000

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, - Юрінформ. - Київ.-1997 р.

6. Локтев М.М. Проведение следственных действий. - Фита. - Самара. - 1988 г.

Размещено на Allbest.ru