Відповідальність за співучасть у злочині

26

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність за співучасть у злочині

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття співучасті в злочині - її об'єктивні та суб'єктивні ознаки

1.1 Визначення поняття співучасті у злочині

1.2 Об'єктивні та суб'єктивні сторони співучасті у злочині

Розділ ІІ. Види співучасників злочину

Розділ ІІІ. Відповідальність за співучасть у злочині

3.1 Відповідальність співучасників

3.2 Спеціальні питання відповідальності за співучасть у злочині

Висновки

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

Вступ

На відміну від інших соціальних ідей і політичних орієнтацій демократично правова держава при верховенстві правового закону і пріоритеті прав людину і громадянина практично сприйнято суспільством як майбутнє державного устрою України. Рішення цієї задачі пов'язано не тільки зі створенням сучасного законодавства, забезпеченням законності діяльності держави і таке інше, але з подоланням досягнувшого небезпечних меж правового нігілізму.

Це вимагає високопрофесійного складу юристів і достатньої правової грамотності державних службовців і інших осіб, занятих юридичною діяльністю. Суспільна корисність і престижність цієї діяльності значно зростає в період революційних перетворень, соціальної конструкції суспільства, його нових економічних і політичних орієнтацій. Усе вищесказане відноситься до різних галузей права, а до кримінального права як ведучої галузі права - подвійно.

Питання про співучасть у злочинах, зроблених спільно зі спеціальним суб'єктом, у науці карного права є дискусійним. Є різні підходи: від визнання можливості співучасті в злочині так званих «приватних осіб» до повного заперечення такої співучасті. Суперечливість визначається тим фактом, що законодавчо це питання вирішене, за винятком співучасті у військових злочинах. У науковій літературі нерідко допускається вказівка на «приватних осіб» при характеристиці питань співучасті в злочинах зі спеціальним суб'єктом. Однак, на наш погляд, застосування такої категорії не відповідає вкладеному в неї юридичному змісту [1, с. 81].

Аналізуючи інститут співучасті, необхідно розмежовувати суб'єктів права в залежності від того, володіють або не володіють вони спеціальними ознаками суб'єкта. У силу цього співучасників можна розділити на спеціальних суб'єктів і осіб, що володіють загальними ознаками суб'єкта злочину. Інший розподіл неможливо, оскільки відсутність загальних ознак суб'єкта злочину в одного з двох лип, що зробили злочин спільно, виключає можливість співучасті взагалі.

Інститут співучасті в злочині обґрунтовано визнається одним з найбільш складних у кримінальному праві. Протягом багатьох років йому приділялась велика увага в науці кримінального права, однак до сьогоденні питання про поняття співучасті не можна назвати остаточно вирішеним. Ще в 1902 році видний російський учений професор Н.С. Таганцев писав, що вчення про співучасть знаходиться в хаотичному стані. Більш ніж через 80 років професор Ф.Г.Бурчак констатує, що питання про поняття співучасті, незважаючи на численну літературу, відноситься до числа спірних. Разом з тим не можна не відзначити, що сучасна злочинність в Україні характеризується ростом числа злочинів, чинених у співучасті. Особливу небезпеку для суспільства представляє організована злочинність. Таким чином вибрана тема роботи дає можливість розібратися в цій складній і багатогранній проблемі.

злочин співучасть відповідальність

Розділ І. Поняття співучасті в злочині - її об'єктивні та суб'єктивні ознаки

1.1 Визначення поняття співучасті у злочині

Інститут співучасті можна визначити як спільну корисну участь двох або більше осіб у вчиненні одного і того ж умисного злочину. Тобто, злочин може бути вчинено однією або декількома особами.

Коли у вчиненні злочину беруть участь декілька особами, то такий злочин вчиняться у співучасті. Одна із, об'єктивних ознак співучасті -- участь в одному і тому ж злочині двох або більше осіб. Без цієї кількісної ознаки неможлива співучасть.

Умисна спільна участь у виконанні злочину кількох осіб, як правило, становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією особою. В Особливій частині Кримінального кодексу України конкретні склади злочинів описані, виходячи, як правило, з припущення їх вчинення однією особою -- виконавцем злочину. Проте навмисні злочини можуть бути вчинені не лише однією особою, але і в співучасті кількома особами. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при розподілі між ними ролей (виконавець, організатор, підмовник, пособник) описані в ст. 26 Загальної частини Кримінального кодексу України.

У ст. 26 дається визначення поняття співучасті у вчиненні злочину, вказано коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за співучасть, та умови, що визначають їх відповідальність.

Співучастю, відповідно до ст. 26, визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Зміст цього визначення дозволяє стверджувати, що обов'язковими умовами тобто ознаками співучасті в злочині є:

наявність двох або більше осіб (співучасників);

спільність дій співучасників у вчиненні одного і того самого злочину;

наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину;

наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом. Кримінальний кодекс України. - К.: Україна, 2001.- 183с.

За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.

Співучасть у злочині, в більш повному її розумінні, -- це умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні одного і того самого навмисного злочину. Аналогічне поняття співучасті в злочині дається, зокрема, і Кримінальному кодексі Російської федерації 1996 р. Співучастю в злочині, говориться в ст. 32 Кодексу визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину. Кримінальне право України. Посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. - К.: Наукова думка, 1995, 456 с.

У ст. 27 говориться, що "співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники і пособники". У наступних частинах цієї статті дається визначення кожного із співучасників злочину.

Норми Загальної частини КК про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підмовника і пособника, яка не охоплюється спеціальними нормами (щодо окремих видів спільної злочинної діяльності) Особливої частини Кодексу.

Деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особливій частині КК як окремі конкретні злочини (окремі різновиди таких злочинів), і це означає, що при кваліфікації такої спільної злочинної діяльності положення Загальної частини про співучасть, як правило, не застосовуються. Так, норми закону про співучасть (ст. 19) не поширюються на осіб, що вчинили дії організаційного, підмовницького чи пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, іншими статтями ККУ. Норми про співучасть не застосовуються і в тих випадках, коли спільна участь кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною Кодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду.

1.2 Об'єктивні та суб'єктивні сторони співучасті у злочині

Слід також вказати на те, що співучасть як особлива форма злочинної діяльності характеризується сукупністю обов'язкових об'єктивних і суб'єктивних ознак.

Із об'єктивної сторони співучасть передбачає діяльність, особливістю якої є те, що вона:

походить від кількох осіб, які безпосередньо беруть участь у вчиненні злочину або сприяють йому;

є складником спільних зусиль осіб, які беруть участь у злочині, і веде до певного єдиного результату.

За своїм характером така діяльність може становити просте об'єднання зусиль кількох осіб (співвинність), за якого дії одного учасника злочину дорівнюють діям кожного з інших його учасників.

В якості прикладу може служити ситуація, коли А. і Б., домовившись між собою, викрали 2 бідони меду загальною вагою 54 кг, який належав колгоспу. У цьому випадку дії кожного однакові і безпосередньо спрямовані на вчинення крадіжки. Тому А. і Б. були засуджені як виконавці злочину за ч. 2ст. 185.

Злочинна діяльність кількох осіб може бути більш складною і діставати вияв у вчиненні кожним з учасників різних дій, а у певних випадках -- і у бездіяльності окремих учасників.

Так, К., знаючи про те, що на території заводу знаходиться велика партія шиферу, підмовив Д. і М. вчинити його крадіжку. Н. пообіцяв надати в розпорядження Д. і М. автомашину. Д. і М. домовилися з охоронцем заводу П. про те, що він не перешкоджатиме викраденню шиферу. Вночі Д. і М. викрали 300 листів шиферу, за допомогою Н. вивезли його в робітниче селище і реалізували.

У цьому прикладі дії К. становлять підмовництво до крадіжки майна, дії Н. і бездіяльність П. -- пособництво в крадіжці, а дії Д. і М. -- безпосереднє вчинення крадіжки.

Для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідна також спільність дій осіб, які беруть участь в одному й тому самому злочині, що передбачає таку діяльність учасників, яка є взаємодоповнюючою і спрямована на досягнення єдиного злочинного результату.

У наведеному прикладі дії підмовника К., пособників Н. і П., а також виконавців крадіжки шиферу Д. і М. взаємообумовлені, і кожна окремо спрямована на досягнення єдиного результату.

Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб -- заздалегідь не обіцяні ними -- співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть. На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, але й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі переховування, недонесення та потурання -- з іншого. Отже, для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідні:

спільність дій кількох співучасників, тобто вчинення злочину спільними або такими, що взаємодоповнюються зусиллями його учасників;

спричинення одного й того самого, єдиного для всіх співучасників, злочинного результату;

причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

Із суб'єктивної сторони співучасть характеризується наявністю умисної вини. Кожен із співучасників усвідомлює можливість діяти спільно, бажає об'єднати свої зусилля із зусиллями інших осіб і брати спільну участь як виконавець, організатор, підмовник або пособник у досягненні злочинного результату. Спільна діяльність співучасників об'єднується умислом, спрямованим на досягнення одного і того самого результату. Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, але й за результат дій усіх інших співучасників. Співучасть передбачає наявність у кожного із співучасників прямого умислу щодо спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони співучасті є також поінформованість кожного із співучасників злочину про злочинні дії інших його учасників. Взаємна обізнаність є неодмінною умовою, принаймні, спільності дій підмовника, пособника і виконавця злочину і не обов'язково передбачає знання співучасниками один одного. Тут важливо встановити, що кожен із співучасників усвідомлював, що він діє не один, а спільно з іншими.

Умисний характер співучасті передбачає також усвідомлення співучасниками того, що їхніми спільними злочинними діями або за допомогою таких вчиняється один і той самий злочин. Поза цим положенням кожен із тих, хто бере участь у злочині, вчиняє самостійний злочин і відповідає в межах діяння, вчиненого ним особисто.

Усе це вказує на те, що для наявності суб'єктивної сторони співучасті необхідний умисел співучасників, який включає:

взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них;

усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню;

бажання або свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.

Ілюстрацією розглянутих вище об'єктивних та суб'єктивних ознак співучасті у злочині є схема приведена у додатку 1.

Співучасть не утворює якихось особливих підстав кримінальної відповідальності. На співучасників злочину поширюється загальна підстава кримінальної відповідальності. Підставою такої відповідальності є встановлення в діях співучасників складу конкретного злочину. Він визначається ознаками, які характеризують діяльність кожного співучасника як виконавця, організатора, підмовника чи пособника, і відповідними елементами складу злочину, учасником вчинення якого є певна особа. Тому юридична кваліфікація складу злочину організатора, підмовника, пособника визначається ст. 27 і відповідною статтею Особливої частини, в якій визначено злочин, що вчинив його виконавець. При цьому дії виконавця злочину безпосередньо кваліфікуються за статтею Особливої частини, без посилання на ст. 27. При замаху виконавця на вчинення злочину або при готуванні до його вчинення склад злочину виконавця визначається відповідною частиною ст. 26 і відповідною статтею Особливої частини, а інших співучасників -- відповідними частинами статей 27 і 29 і статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність виконавця злочину. Отже, особливий порядок відповідальності за співучасть закон пов'язує лише із співучастю, в якій проводиться розмежування між виконавцем, організатором, підмовником і пособником. В основу такого розмежування покладено об'єктивні ознаки -- зміст і характер діяльності кожного із співучасників при вчиненні злочину. Водночас, відповідно до принципу індивідуалізації відповідальності суду в кожному конкретному випадку, незалежно від форми і виду співучасті, належить вирішувати питання про те, хто із співучасників є головним, а хто другорядним учасником злочину. Як правило, головними учасниками злочинів є організатори і виконавці, але в окремих, хоча і досить рідких випадках, небезпечність підмовника, а іноді і пособника, може бути настільки високою, що вони є головними учасниками злочину.

Розділ ІІ. Види співучасників злочину

У ст. 27 дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника і пособника. В основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії -- ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину. Ступінь участі -- це інтенсивність діяння кожної із осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину. Характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника в спільному злочині. У певних випадках при одній і тій самій функціональній роді особи може бути різна ступінь її участі у вчиненні злочину. Наприклад, в одному випадку пособник в розкраданні майна порадив виконавцю "найкращий" спосіб вчинення шахрайства, в іншому -- пособник не лише запропонував "найкращий" спосіб вчинення своєї ролі в учиненні злочину. Наприклад, в одному випадку пособник в розкраданні майна порадив виконавцю "найкращий" спосіб вчинення шахрайства, в іншому -- пособник не лише запропонував "найкращий" спосіб вчинення шахрайства, але й дав виконавцю "ляльку", яку той використав при заволодінні майном потерпілого. У цих двох випадках функціональна роль одного і другого пособників однакова, проте ступінь їх участі у злочині різний. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар, К.: Юрінком, 2001

Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, підмовника і пособника слід вважати характер дій, які вчиняє кожен із них і які створюють об'єктивну сторону складу злочину кожного із співучасників, що і є основою поділу співучасників на види.

У теорії кримінального права щодо конструкції співучасті у злочині та підстав кримінальної відповідальності співучасників існує два погляди. За одним з них -- співучасть має акцесорну (необов'язкову, підпорядковану, підрядну) природу, оскільки склад злочинів за співучасті виконується безпосередньо виконавцем, всі інші співучасники сам склад злочину не виконують. Тому співучасники відповідають за дії спільні з тями, які здійснив виконавець злочину. Відповідно до іншого погляду співучасть -- це самостійна інституція Загальної частини кримінального права, її норми регулюють відповідальність особливої групи співучасників: організатора, підмовника і пособника злочину; підставою відповідальності кожного співучасника є не дії виконавця, а дії, вчинені співучасником особисто. Звичайно, відповідальність організатора, підмовника і пособника визначається залежно від дій виконавця злочину. Дії виконавця злочину за співучасті є складовою зусиль співучасників злочину. Однак така залежність виявляється лише в тому, що в діях співучасника склад закінченого злочину буде мати місце за наявності складу закінченого злочину в діях виконавця. Цей погляд є пануючим у науці кримінального права Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальиме, криминологн-чес&ие й прввовьіе проблеми. -- К., 1986. -- С. 156--187.

.

Виконавцем злочину визнається, перш за все, особа, яка безпосередньо виконала злочин. Виконавець -- це особа, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною кримінального закону. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається виконаним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використавши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У цих випадках мова йде про так зване посереднє виконання злочину.

Посереднє виконання буде і в тому разі, коли злочинні дії вчинені в результаті фізичного або психічного насильства, яке обумовило стан крайньої необхідності, наприклад, внаслідок загрози заподіяти особі смерть, якщо вона негайно не вчинить крадіжку. В такому разі особа, яка застосовує насильство, підлягає відповідальності як виконавець за посереднє вчинення крадіжки. Особа ж, яка фактично вчинила крадіжку, кримінальній відповідальності не підлягає, оскільки вона діяла в умовах крайньої необхідності.

Як виконавець за посереднє виконання злочину має відповідати начальник, який віддав підлеглому злочинний наказ або розпорядження про вчинення злочину. Особливість цього виду посереднього виконання злочину полягає в тому, що підлегла особа, яка виконує обов'язковий для неї наказ або розпорядження начальника, не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона не знала і не могла знати про злочинну мету особи, яка віддала наказ чи розпорядження.

Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.

Організатором є особа, яка не тільки викликає в інших осіб бажання вчинити злочин, але й об'єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину як ватажок, розпорядник діяльності, спрямованої на досягнення злочинного результату. Цьому може сприяти сукупність всіх вказаних видів організаторської діяльності або лише деякі із них за умови, що вони породжують у певних осіб рішучість діяти відповідно до заздалегідь розробленого плану.

Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення окремого злочину (наприклад, вбивства) або пов'язана з утворенням злочинної організації. Відповідальність за організаторську діяльність передбачена також і як самостійний злочин.

Підмовником відповідно до ч. 2 ст. 29 вважається особа, яка схилила до вчинення злочину. Діяльність цього співучасника характеризується тим, що він свідомо викликає у іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин, який виник у неї раніше.

Підмовництво може здійснюватися різними способами і в різних формах. Це фізичний або психічний примус, підкуп, наказ, доручення, умовляння, прохання, обман тощо. Це можуть бути і жести, якими підмовник виражає і передає свою думку і бажання тому, кого схиляє до вчинення злочину. Такі жести прийнято називати конклюдентними діями. Підмовник використовує їх, як правило, на місці вчинення злочину, надаючи виразність і однозначність жесту, зміст якого розуміє і сприймає виконавець. Результатом підмовництва є виконання підмовленим того злочину, до вчинення якого його схилив підмовник.

Підмовництво буде мати місце також тоді, коли особа схилила кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння виконавцю. Скажімо, А. вмовляє Б. протизаконне дістати В. зброю. Така форма підмовництва не змінює підстав відповідальності, яка і в цьому разі настає за підмовництво до вчинення злочину.

Не вважається підмовництвом, коли підмовлений відмовився від вчинення злочину, хоча спочатку він і дав згоду на участь у ньому. У такому разі дії особи, яка підмовляє до вчинення злочину, мають кваліфікуватись як готування до вчинення злочину (так зване невдале підмовництво).

Підмовництво передбачає активну діяльність. Однак підмовник не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, що відрізняє його від виконавця.

Із суб'єктивної сторони діяльність підмовника характеризується прямим умислом. Підмовляючи кого-небудь до вчинення певного злочину, винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії, передбачає її небезпечні наслідки і бажає їх настання. Мета і мотиви дій підмовника і пособника можуть не співпадати з метою і мотивами виконавця. Однак ця обставина не впливає на визнання їх дій співучастю у злочині.

Якщо виконавець не довів до кінця злочин, до вчинення якого його схилив підмовник, останній несе відповідальність за співучасть у замаху на вчинення цього злочину за ст. 26 і ст. 13 та відповідною статтею Особливої частини КК.

Від підмовництва, яке є різновидом співучасті у вчиненні конкретного злочину, слід відрізняти дії, які, зовні нагадуючи підмовництво, визнаються законодавцем окремим самостійним злочином. Мова йде про такі, зокрема, злочини, як пропаганда війни (ст. 436), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку і безпеці громадян (ст. 109). У таких випадках дії винного, спрямовані на схиляння невизначеної кількості осіб до вчинення тих чи інших суспільне небезпечних дій, входять до об'єктивної сторони складу відповідного злочину, а сам винний визнається його виконавцем.

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М. 1961. - 411 стр.

Пособництво може проявлятися по-різному. Стаття 27 передбачає такі форми пособництва: дача порад, вказівок, надання засобів для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення. Пособництвом є також обіцяння до або у процесі вчинення злочину сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину, а також предмети, добуті злочинним шляхом. Заздалегідь обіцяне переховування, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на вчинення виконавцем злочину, дає злочинцю надію на приховання злочину, зміцнює його бажання і рішучість вчинити злочин і тому знаходиться в причинному зв'язку з діями виконавця.

У теорії кримінального права пособництво, залежно від його об'єктивних властивостей, поділяють на два види:

фізичне пособництво, тобто фізичне (матеріальне) сприяння виконавцю у реалізації його злочинного наміру (надання засобів, усунення перешкод тощо);

інтелектуальне пособництво -- зміцнення рішучості виконавця вчинити злочин (дати пораду, вказівку).

Пособник, як і підмовник, не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину. Пособництво може діставати вияв в активних діях (наприклад, у передачі зброї виконавцю злочину), а також у бездіяльності, коли особа умисно не виконує покладеного на неї спеціального обов'язку по відверненню злочину.

Пособництво злочину може бути на кожній стадії вчинення злочину, як правило, до моменту його закінчення в юридичному (законодавчому) розумінні. Однак у тих випадках, коли визначений законодавцем момент закінчення злочину не збігається з його фактичним закінченням (наприклад, при вчиненні розбою або дезертирства), пособництво можливе і після встановленого законом моменту закінчення злочину. Так, розбій відповідно до його юридичного складу вважається закінченим злочином з моменту нападу, але конкретний злочин "розбій" може продовжуватися до моменту заволодіння майном. Тому сприяння злочинцю в цей проміжок часу (в момент фактичного вчинення злочину) має розглядатися як пособництво розбою.

Співучасть у формі пособництва передбачає, що пособник знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому в їх здійсненні.

При добровільній відмові виконавця від вчинення злочину дії пособника тягнуть відповідальність як за готування до злочину. У разі недоведення виконавцем злочину до кінця з незалежних від його волі причин пособник несе відповідальність за пособництво в замаху на злочин.

У разі добровільної відмови організатора і підмовника від подальшої участі в злочині ці особи не притягуються до кримінальної відповідальності, якщо вони вчинили дії, що відвернули подальший розвиток злочину і настання злочинного результату. Що стосується пособника, то його добровільна відмова від участі в злочині може виявлятися або в невчиненні певних дій, які він як пособник мав виконати і без яких злочин не міг бути вчинений виконавцем (наприклад, не надав виконавцю обіцяної зброї для вчинення вбивства), або у вчиненні активних дій з метою відвернути злочинний результат, який міг би настати при пособництві (наприклад, повідомлення органам влади про злочин, що готується).

Виконавець злочину несе відповідальність за заковом, передбачену за вчинений ним злочин.

Дії організатора, підмовника і пособника кваліфікуються, як правило, за статтею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст. 28. Якщо ж дії організатора чи підмовника злочину дістають вияв також і в його співвиконавстві, то вони кваліфікуються без посилання на ст. 27.

У випадках, коли виконавцем злочину є спеціальний суб'єкт (посадова особа -- у посадових злочинах, військовослужбовець -- у військових злочинах), дії співучасників, які не є спеціальними суб'єктами, мають кваліфікуватися за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця злочину, як правило, з посиланням на відповідну частину ст. 28.

Іноді співучасники одного злочину несуть відповідальність за різними законами, залежно від змісту та обсягу їх умислу та деяких інших обставин. Зокрема дії підмовника, організатора чи пособника можуть кваліфікуватись за одними статтями чи частинами статті Особливої частини КК, а дії виконавця -- за іншими. Це можливе, зокрема, в таких випадках: а) при вчиненні певних злочинів, коли одні з учасників досягли 16-річного віку, а інші -- ні (наприклад, при масових безпорядках, бандитизмі). Скажімо, якщо особа у 15-річному віці брала участь у бандитському нападі і вчинила вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження, вона буде відповідати не за бандитизм, а відповідно за ст. 115 або ст. 124; б) коли, наприклад, пособник надав допомогу виконавцю, який раніше вже вчинив крадіжку майна, у вчиненні розкрадання державного майна шляхом крадіжки. У цьому випадку дії виконавця злочину мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 32 (за ознакою повторності), а дії пособника у такому злочині -- за ч. 2 ст. 28 і ч. 1 ст. 32, навіть якщо пособник і усвідомлював, що він надає допомогу у вчиненні крадіжки державного майна особі, яка раніше вже вчинила крадіжку майна; в) у разі вчинення виконавцем злочинних дій, що не охоплювались умислом інших учасників злочину, тобто коли має місце так званий ексцес виконавця.

При призначенні покарання за злочин, вчинений у співучасті, враховуються характер і ступінь фактичної участі кожного співучасника у вчиненні такого злочину, значення цієї участі для досягання мети злочину та розмір заподіяної (можливої) шкоди. Види співучасників злочину схематично відображено у додатку 2.

Розділ ІІІ. Відповідальність за співучасть у злочині

3.1 Відповідальність співучасників

Співучасники несуть кримінальну відповідальність на загальних підставах. Їхні дії кваліфікуються по одних і тих самих статтях Особливої частини Кримінального кодексу. Якщо у співучасті скоєна, наприклад, крадіжка індивідуального майна громадянина, дії всіх співучасників кваліфікуються за ст. 185 КК. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар, К.: Юрінком, 2001

Кожний співучасник відповідає лише за свої особисті дії у межах своєї особистої вини.

Наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а його співучасники такий спосіб вбивства не усвідомлювали, вони домовлялись з виконавцем просто про вбивство. В даному випадку виконавець відповідає по п. «е» ст. 115 КК, а інші співучасники -- по ст. 116 КК.

При складній формі співучасті дії співучасників кваліфікуються наступним чином:

виконавець відповідає по статті Особливої частини Кримінального кодексу за злочин, який він скоїв, без застосування ст. 29 КК;

дії решти співучасників -- по цій самій статті КК (як і виконавець), але з посиланням на відповідну частину ст. 29 КК, тобто дії:

організатора -- на ч. 1 ст. 29 КК;

підмовника -- на ч. 2 ст. 29 КК;

пособника -- на ч. 2 ст. 29 КК.

Суб'єктивні ознаки, які зазначені у диспозиціях статей, що впливають на кваліфікацію дій виконавцем, ставляться у вину іншим співучасникам лише в тому разі, коли про них вони заздалегідь знали.

Наприклад, підмовник підмовив виконавця скоїти вбивство з помсти, а виконавець скоїв це вбивство з корисливих мотивів.

У цьому разі виконавець відповідає по п. «а» ст. 115 КК, а підмовник -- по ч. 2 ст. 29 і по ст. 115 КК Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар, К.: Юрінком, 1995

.

Обставини, які характеризують особу співучасника (особливо небезпечний рецидивіст, повторність), при кваліфікації враховуються лише щодо того співучасника, якого вони стосуються.

При призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь і характер участі кожного із співучасників у скоєнні злочину.

3.2 Спеціальні питання відповідальності за співучасть у злочині

До спеціальних питань відповідальності за співучасть належать

посереднє виконавство;

співучасть із спеціальним суб'єктом;

ексцес виконавця;

невдале підмовництво чи пособництво;

добровільна відмова співучасників.

Посереднє виконавство має місце у тих випадках, коли особа для вчинення злочину використала (як знаряддя чи засіб) тварину, малолітнього, психічно хвору людину, котрі не можуть бути суб'єктами злочину. В такому разі особа в кримінальному праві вважається виконавцем злочину і несе відповідальність по відповідних статтях Особливої частини КК.

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом. Ми вже знаємо, що спеціальний суб'єкт -- це суб'єкт злочину, який, крім загальних ознак суб'єкта (віку і осудності), має ще такі додаткові ознаки, при наявності яких особа може нести кримінальну відповідальність як виконавець по відповідній статті КК (службові особи -- за службові злочини, військовослужбовці -- за військові злочини і т. д.).

У злочинах зі спеціальним суб'єктом можуть брати участь й інші особи як співучасники в ролі організаторів, підмовників чи пособників, котрим не властиві ознаки спеціального суб'єкта. Ці особи відповідають по тих самих статтях Кримінального кодексу, що й спеціальні суб'єкти, але з посиланням на ст. 29 КК.

Під ексцесом виконавця розуміється вчинення виконавцем тяжкого злочину, який не охоплюється наміром інших співучасників.

За ексцес виконавця відповідає лише сам виконавець. Решта співучасників несуть відповідальність у межах попередньої домовленості, тобто за злочин, який був ними обумовлений.

Наведемо такий приклад.

А., М. і Н. домовились обікрасти квартиру. До того вони знали, що в квартирі мешкає жінка, яка щодня йде на роботу, а квартира залишається без догляду. Співучасники ранком підійшли до будинку, послали М. відчинити двері квартири, а потім, через хвилин 15, вони зайшли у квартиру. До їхнього приходу М., побачивши, що господарка квартири вдома, вбив її. Всі троє забрали з квартири цінні речі.

У діях М. -- ексцес виконавця. Він відповідає за розбійний напад по ч. З ст. 187 і за навмисне вбивство з корисливого мотиву по п. «а» ст. 115 КК, а А. і Н. -- по ч. 2 ст. 185 КК, тобто за крадіжку з проникненням у житло.

Невдале підмовництво чи пособництво має місце тоді, коли виконавець відмовився вчинити злочин. В даному разі відсутня співучасть, бо без виконавця вона неможлива. За таких обставин у виконавця буде добровільна відмова, і він, згідно зі ст. 18 КК, до кримінальної відповідальності не притягається, а інші співучасники -- підмовник чи пособник і навіть організатор -- несуть відповідальність за готування до злочину, бо виконавець відмовився від вчинення злочину без їхнього втручання. Дії співучасників по підшукуванню і підбурюванню, заздалегідь обіцяному пособництву розцінюються як готування до злочину.

Добровільна відмова співучасників.

У процесі скоєння злочину зі співучастю можлива добровільна відмова співучасників. Загальне положення ст. 18 КК про добровільну відмову від вчинення злочину поширюється не тільки на виконавця, а й на всіх інших співучасників.Однак є й особливості застосування відповідальності до співучасників добровільної відмови. Вони полягають у наступному:

можливість добровільної відмови співучасників залежить від поведінки виконавця;

добровільна відмова від вчинення злочину одного із співучасників не звільняє від відповідальності інших співучасників;

в часі добровільна відмова співучасників може бути здійснена до закінчення злочину виконавцем;

добровільна відмова організатора, підмовника і пособника можлива лише при умові їхніх активних дій, під впливом яких виконавець відмовився від виконання злочину при умові відвернення злочину.

Якщо співучасник мав намір відвернути злочин, але це йому не вдалося, незважаючи на активні дії, а виконавець все ж таки скоїв злочин, то такі дії співучасника розглядаються як діяльне каяття і розцінюються як пом'якшуюча відповідальність обставина при призначенні судом покарання.

Висновки

Підводячи підсумок усього вище викладеного, зазначимо, що обсяг даної роботи не дозволяє в повній міри освітити таку глибоку і велику проблему як проблема кримінальної відповідальності за співучасть у злочині, однак фундаментальні поняття і базові положення в зазначеній роботі приведені.

Незважаючи на те, що по-російському і по-українському законодавству визначення співучасті в злочині трохи відрізняються одне від одного, але ці відмінності не настільки істотні і до того ж по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин російська правотворча думка небагато випереджає українську, що дає нашим законодавцям використовувати позитивний досвід накопичений російськими юристами після прийняття тих чи інших нормативних актів, і уникати помилок, що обов'язково зустрічаються на такому тернистому шляху як правотворчість.

Використовуючи позитивний досвід не тільки Росії, але й інших розвинених держав, з огляду на національні й історичні особливості нашого народу Україна матиме всі шанси стати демократичною і правовою державою.

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України. - К.: Україна, 2001.- 183с.

2. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - 167 с.

3. Бурчак Ф.Г. Соучастие:социальные,криминологические и правовые проблемы.- К.1986.С92

4. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Свердловск: Издво - во Свердл.юрид. ин-та,1962. Ч.2 С.40.

5. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар, К.: Юрінком, 2001

6. Кримінальний кодекс України,-Юрінформ.-Київ.-2001 р.

7. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар,-Вентурі,-Київ.-1998 р.

8. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар,-Юридлітература,-Київ.-1981 р.

9. Кримінально-процесуальний кодекс України,-Юрінформ. - 1998 р.

10. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, - Юрінформ. - Київ.-2001 р.

11. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення Коментарі. - Український центр правничих студій.-Київ.-1999 р.

12. Кримінальне право України. Посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. - К.: Наукова думка, 1995, 456 с.

13. Овчинникова С.Н. Правовая политика и проблемы реализации права // Вопросы гос-ва и права, 1990-с.11.

14. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права.- М., 1970. - 358стр.

15. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М. 1961. - 411 стр.

Додаток 1

Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті у злочині

Додаток 2

Види співучасників злочину

Размещено на Allbest.ru