Наука кримінального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наука кримінального права

Зміст

Вступ 3

1. Поняття кримінального права 4

2. Наука кримінального права 7

3. Кримінальне право і суміжні галузі права 12

Висновки 20

Використана література 21

Вступ

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й істотного скорочення. 3 цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми

Кримінальне право є система правосвідомості, правових знань, переконань, поглядів; окрема галузь законодавства та наукова правова дисципліна.

У законодавстві різних держав ця галузь права має назву від назви покарання: Strafresht (Німеччина), наказателно право (Болгарія, Югославія), prawo karne (Польща, Чехія), або від назви злочину: Criminal Law (США, Англія).

Руська назва «уголовне право» походить від назви вбивців та покарання. У ст. 3-5 «Руської Правди» вбивці називались «головниками», а покарання - «головництвом». На цій основі були створені правові норми давньоруського права, за якими наступала відповідальність у голову (головою).

1. Поняття кримінального права

Найперша і найголовніша суспільна функція кримінального права - це функція захисту найбільш цінних, найважливіших суспільних відносин - життя особи, її здоров'я, майна, честі, гідності та інших, а також інтересів громадських організацій (об'єднань громадян) і держави.

Кримінальне право захищає ці суспільні блага від заподіяння в їх сфері тяжкої шкоди (смерті, тілесних ушкоджень, викрадення чи знищення або пошкодження майна, приниження честі та гідності і т. ін,).

Засобами захисту право має покарання -- застосування від імені держави заходів, які позбавляють злочинця певних благ (майна, волі і т. ін.).

Кримінальне право має завдання вести ефективну боротьбу зі злочинами. Не зі злочинністю, а зі злочинами. Боротьба зі злочинністю - це справа не юридична, а політична справа, не юристів, а політиків. Бо кількісно та якісно (динаміка, структура, рівень тощо) злочинність як суспільне явище майже не залежить від роботи окремих юристів -слідчих, суддів, прокурорів. Причини злочинності - це економічні, політичні, культурні та інші суспільні умови життя людей, вирішення яких не залежить від окремих юристів. Отже, перед кримінальним правом (законодавством) можна і треба ставити такі завдання, які воно може виконати, чи з допомогою якого вони можуть бути виконані.

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права -- узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів - кримінального покарання.

2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність -- воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права-- це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права -- навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон.

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч 2 ст 1 Кримінального кодексу України2). Злочин і покарання -- це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі примусові заходи -- кримінальні покарання. Застосування покарання -- це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість.

Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права.

Таким чином, кримінальне право як галузь права -- це система, сукупність юридичних норм (а по суті -- законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

У цьому визначенні містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права -- злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними

2. Наука кримінального права

Наука кримінального права є частиною юридичної науки, однією із галузей суспільних наук, її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права Кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет й вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні, досліджує проблеми вдосконалення кримінально-правових норм. Предметом науки кримінального права є такі соціальні явища, як злочин і покарання. Вона розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з'ясовує підстави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи відповідальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема поняття рецидиву злочинів, обставин, що виключають злочинність діяння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визначає зміст його мети, аналізує окремі види покарань, підстави і порядок їх призначення.

Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивченню проблеми звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кримінальне законодавство, а й практика його застосування Критерієм правильності наукових положень у сфері кримінального права є не тільки правотворча, а й правозастосовна діяльність. Наука кримінального права не може плідно розвиватися без глибокого вивчення практики. Разом з тим вона впливає на практику шляхом наукової розробки питань правильного застосування норм кримінального закону. Зв'язок науки кримінального права з практикою проявляється в багатьох напрямках. Це насамперед участь у комісіях з підготовки проектів законодавчих актів (велику роль відіграли наука та її представники у розробці нового КК України, провідні вчені нашої країни були постійними членами робочої групи комісії з підготовки КК, що була створена Кабінетом Міністрів України), вивчення і узагальнення практики з різних питань кримінального законодавства, участь у різних нарадах, конференціях і радах (наприклад, Консультативна рада при Верховному Суді України), де разом з практичними працівниками вирішується багато питань, що виникають у пра-возастосовній діяльності. Результати наукових узагальнень практики знаходять своє втілення в науково-практичних коментарях до КК України, у написанні яких беруть участь як науковці, так і практичні працівники.

Кримінальне законодавство і практика його застосування вивчаються наукою в їх історичному розвитку і зміні, тому предметом науки кримінального права є історія розвитку кримінального права України, тенденції вдосконалення кримінального закону і практики його застосування.

Наука кримінального права включає в коло досліджуваних нею проблем кримінальне законодавство, практику його застосування, а також теорію кримінального права інших держав як близького, так і далекого зарубіжжя.

Методи науки -- це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет конкретної науки. Існують різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні і допоміжні. Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї юриспруденції) належать філософський, або діалектичний, метод пізнання, юридичний, або догматичний, метод, соціологічний метод, метод системного аналізу, метод порівняльного правознавства, або компаративистський метод, історичний, або генетичний, метод дослідження.

Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, екстраполяції, психологічного аналізу, експертних оцінок та ін.

Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які використовуються в науці кримінального права.

Філософський, або діалектичний, метод як загальний метод пізнання застосовується в науці кримінального права для пояснення багатьох явищ. Діалектичний закон про загальний, універсальний зв'язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов'язане ні з чим явище, а простежити численні його зв'язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношення з іншими галузями права тощо.

Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення заперечення дає можливість побачити в існуючому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилися в ньому і тепер виступають в новій якості (наприклад, новий КК містить не тільки нові положення, а й норми права, що діяли раніше, звичайно, в якійсь іншій якості).

Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, використовуються в науці кримінального права при розгляді питань щодо причинного зв'язку, тлумачення вини та й форм, стадій вчинення злочину та ін.

Юридичний, або догматичний, метод заснований на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Він полягає в формулюванні і розкритті юридичних понять, побудові юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змісту законів шляхом їх тлумачення. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою вироблених наукою прийомів тлумачення складає серцевину цього методу з його допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину та теорія кваліфікації злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на названому методі.

У радянський період цей метод вважався антинауковим і піддавався критиці, хоча практично всі дослідники продовжували широко користуватися ним. Матерія права не може бути пізнана без використання догматичного методу, тому що формалізовані поняття права не можуть бути дійсно розкриті без їх логіко-юридичного аналізу. Юридичний аналіз норм права, як відзначав ще Йєринг, -- це «абетка права», без якої жоден юрист не може ні мислити, ні діяти. Тому догматичний метод являє собою найважливіший. інструментарій правових досліджень, вихідну основу для робіт найвищого наукового рівня.

Соціологічний метод полягає в дослідженні злочину і покарання як явищ соціальних наприклад, питання про соціальні чинники, що впливають на криміналізацію чи, навпаки, декриміналізацію певного діяння, має вирішальне значення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні чинники (економічні, політичні, моральні та ш ), наука робить висновки щодо необхідності кримінально-правової заборони, або й передчасності, або навіть непотрібності взагалі. Так, розвиток ринкових відносин, визнання рівності всіх форм власності та інші чинники вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нормальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання тощо). Соціологічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання та ш ) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів, дозволяє судити про ефективність норм кримінального закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.

Метод системного аналізу припускає вивчення кримінального права та його інститутів як цілісної системи, що складається з кількох підсистем, структурні елементи яких знаходяться між собою в тісній єдності та інтеграції. Так, норми кримінального права вивчаються за певною системою спочатку норми. Загальної частини, де сформульовані всі основні положення, що стосуються злочину і покарання, потім норми частини Особливої, в якій визначається відповідальність за окремі види злочинів. Метод системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі норм частини Особливої. Разом з тим норми Особливої частини не можуть бути засвоєні без положень частини Загальної Наприклад, зрозуміти норму про умисне вбивство, викладену в ст 115, неможливо без ст 24, що описує види умислу, а якщо таке вбивство вчинене кількома особами, -- без урахування статей 27 128, де описуються види співучасників і форми співучасті. Метод системного аналізу застосовується при розкритті такого ключового поняття кримінального права, як склад злочину, що включає в себе відповідні елементи і ознаки. Цей метод дозволяє виявити суперечності і прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його зміни чи доповнення.

Метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод (метод компаративізму), полягає у вивченні норм кримінального права країн як близького, так і далекого зарубіжжя з метою їх зіставлення, порівняння з нормами кримінального права України. Цей метод дає можливість оцінити ті чи інші норми кримінального права іноземних країн на предмет їх використання в нашому законодавстві. Звичайно, тут не йдеться про повне перенесення іноземного права на наше підґрунтя, що недопустимо, але окремі його положення можуть бути сприйняті. 3 цією метою при підготовці нового КК України вивчалося кримінальне законодавство багатьох країн. Наприклад, на позитивне вирішення питання про скасування смертної кари вплинула та обставина, що в усіх країнах Західної Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (наприклад, Грузії, Молдови) смертна кара скасована. За зразком багатьох країн у наше законодавство був уведений інститут обмеженої осудності та ін.

Історичний, або генетичний, метод передбачає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Так, усвідомити генезу поняття злочину можна лише в процесі як вивчення законодавства України, що визначає це поняття (наприклад, відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 рр ), так і тлумачення його в науці кримінального права. Генетичний метод покликаний з'ясувати проблеми наступності в кримінальному праві. Адже кримінальне право -- це система, яка розвивається в історії, яка одночасно містить в собі не тільки елементи сьогодення, а й зберігає риси минулого, намічає Контури майбутнього Наприклад, КК 1960 р містив багато норм, що збереглися з давнішніх часів (поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств та ш), і багато в чому визначив контури КК України 2001 р.

3. Кримінальне право і суміжні галузі права

Право взагалі, а також його окремі галузі, в тому числі і кримінальне, виникли та існують із потреби регулювання певних суспільних відносин.

Важливою була і є потреба регулювання тих відносин, які утворюються чи виникають із захисту найбільш цінних суспільних благ, посягання на які спричиняють дуже тяжкі, незворотні наслідки у вигляді суспільне небезпечної шкоди.

Саме для охорони найбільш важливих суспільних відносин і були колись у сиву давнину утворені перші норми-заборони, зачатки теперішніх кримінально-правових норм.

На території України першим правовим актом, який досягнув наших часів, була «Руська Правда» Ярослава Мудрого (утворена в 1016 p.). «Руська Правда» містила норми, які регулювали всі сторони життя тогочасного суспільства, а також і ті норми, які передбачали покарання за певні злочини проти особи, проти власності, проти князя.

Взагалі, ця галузь права мала оформлення у вигляді трьох головних заповідей Мойсея: 1) не вбий; 2) не вкради; 3) не чужоложствуй. Вся історія кримінального права є розвиток цих трьох заповідей та їх диференціація.

Радянська юридична доктрина виходить з того, що право є закон, а закон -- є право. Це розуміння права було запозичене із Комуністичного маніфесту, у якому право визначалося без будь-яких аргументів і доказів як зведена в закон воля пануючого класу.

Отже, закон і є право. Оскільки законодавство є творінням держави, то особа має лише ті права і в тому обсязі, які дарує їй держава. Доктрина, як бачимо, дуже гарна і вигідна для тоталітарного режиму.

Насправді все не так.

По-перше, уже римські юристи відрізняли Jus - право, справедливість, правду від Lex - закону.

По-друге, право існує окремо, незалежно від закону, і воно є первинним суспільним феноменом (явищем) відносно закону, який є вторинним і вивідним від права.

По-третє, закон не створює права. Цицерон доказав, що несправедливий закон не створює права. Поправимо стародавнього класика - ніякий закон не створює права. Право Існує окремо, самостійно і незалежно від закону. Закон є лише державний акт, яким оформлюється (вдало чи не дуже, повністю чи не зовсім), закріплюється право. У законі право набуває лише державно-офіційну форму. Законодавець зовсім не є творцем права. Право є природним, суспільним явищем, яке виникає, утворюється суспільним життям людей і лише в умовах суспільного життя. Оскільки людина може народитися, розвинутися лише в суспільстві людей, вона цілком є продуктом суспільного життя, то в цьому природному середовищі вона отримує, набуває всі свої права - право на життя, на здоров'я, на власність, на ім'я, на честь та гідність і всі такі інші права. Суспільність особи, таким чином, випливає із сутності суспільства, головною особливістю, змістом якого є суспільні відносини, стосунки між людьми.

Суспільні відносини як спосіб існування людської спільноти визначають усі сторони життя, спілкування, взаємодії людей. Головною ознакою суспільних відносин є обов'язковість вимог, які суспільство покладає на своїх членів, дозволяючи, забезпечуючи та очікуючи від них певної поведінки. Можлива, дозволена чи забезпечена суспільством поведінка членів суспільства і є право. Дозволена чи забезпечена суспільством можливість жити, користуватися благами суспільного життя (здоров'я, власність, честь та гідність і т. ін.) гарантується суспільною забороною всім іншим членам спільноти чинити перешкоди цьому користуванню, цим можливостям.

З цього треба зробити висновок, що право с суспільні відносини, які виникають, складаються, утворюються у суспільстві для забезпечення дозволеної, необхідної та очікуваної поведінки всіх і кожного члена суспільства.

Кримінальне право має значення базової дисципліни і для інших юридичних дисциплін - кримінального процесу, криміналістики та деяких інших. Для правильного і ефективного розслідування справи треба чітко і певно знати, що і кого шукати, що чи кого треба викрити, які докази для цього треба знайти і т. ін. Всі ці завдання визначаються саме ознаками складу злочину, встановленого кримінальним законом.

Кримінальне право, перебуваючи у системі права України, тісно пов'язане з іншими його галузями. Цей зв'язок виражається насамперед у тому, що кримінальне право, як вже зазначалося, виконує щодо інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права.

Відрізняючись від деяких інших галузей права за основною, притаманною йому функцією, а також за характером урегульованих ним відносин, кримінальне право тісно пов'язане із суміжними галузями права, найбільшою мірою з конституційним правом, адміністративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально-виконавчим (виправно-трудовим) правом, міжнародним правом.

1. Кримінальне і конституційне право. Конституційне (державне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України (наприклад, Законі «Про громадянство»), має основоположне значення для кримінального права.

Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції: заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін.

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв'язку з тим, що в ст. З Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи (розділи іІ-ІV Особливої частини КК).

Конституція закріплює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони (розділ і Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються й межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності (ст. 36) Отже, кримінальне право щодо права конституційного знаходиться в субординащйнш залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави

2 Кримінальне і адміністративне право. Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень Однак кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань -- злочинів, а адміністративне право -- від менш небезпечних правопорушень -- адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину. Ось чому злочин тягне кримінальне покарання, а адміністративний делікт -- заходи адміністративного стягнення. Наприклад, дрібне хуліганство -- це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільне небезпечним воно грубо порушує громадський порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе кримінальне покарання за ст 296 КК

3. Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. 3 метою правильного з'ясування питання про винність особи у вчиненні злочину і застосування до неї покарання встановлена особлива процесуальна процедура, яка полягає в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально-процесуальному кодексі України і таким чином, зв'язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом проявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма.

Кримільно-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні відносини реалізуються через право кримінально-процесуальне через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, не перетворюючись на свавілля

4 Кримінальне і кримінально-виконавче (виправно-трудове) право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом, а ще раніше цю галузь права іменували пенітенціарним правом) являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок кримінально-виконавчого права з кримінальним правом визначається насамперед тим, що перше ґрунтується на нормах другого.

Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Виправно-трудовому кодексі України 1970 р. Мета покарання, визначена в ст 50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами, знаходить свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві (ст 1 ВТК)

5 Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галузей права визначається тим, що деякі їх інститути регулюються і міжнародним, і кримінальним правом. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюються нормами як кримінального, так і міжнародного права

Цей зв'язок проявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р ) і Монреальської (1971 р) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлена кримінальна відповідальність за угон повітряного судна (ст 278) Згідно з міжнародною конвенцією про заборону найманства в КК уведена стаття, яка встановлює відповідальність за найманство (ст 447)

Слід зазначити, що в Україні визнається пріоритет міжнародного права Законом України від 10 грудня 1991 р «Про дію міжнародних договорів на території України» прямо закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У ст 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.

Висновки

кримінальне право пізнання

Наука кримінального права -- це фундаментальна наука Вона є науковим підґрунтям для інших наук кримінального циклу -- кримінологи, судової психологи, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук Так, кримінологія -- це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за окремі види злочинів та ш,), широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності тощо запозичуються кримінальним правом.

Наука кримінального права широко використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблем осудності застосовуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її форм -- дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочин, -- дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав, використовуються, зокрема, дані судової медицини, а при розв'язанні проблеми неосудності -- дані судової психіатрії. В останні роки намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інформатика, наука управління і т. ін.

Використана література

Конституція України. - Київ: видавництво “Україна”, 1996.

Кримінальний кодекс України. - Київ, 1996.

Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 376 с.

Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: Юрінком Інтер, 2002, 512 с.

Кримінальне право України. Посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. - К.: Наукова думка, 1995, 456 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - К.: Юрінком Інтер, 2003, 797 с.

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - 167 с.

1. Размещено на www.allbest.ru