Види кримінальних злочинів та їх особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальне право України

1. Поняття і види злочинів проти життя

Поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчинила його - покарання, є наріжним, визначальними поняттями кримінального права.

Законодавче визначення злочину, його змісту та ознак, є досить стабільним, у ньому відбиваються соціально-економічні, правові, ідеологічні погляди, та суспільна правосвідомість щодо форм і методів боротьби із соціально небезпечними посяганнями на основні цінності суспільства, які потребують кримінально-правового захисту.

Визначення поняття злочину в кримінальному законодавстві різних країн неоднакове, оскільки воно зумовлене певною правовою системою, часом прийняття кримінального закону, панівною політичною та правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо. В окремих країнах законодавче визначення поняття злочину взагалі відсутнє, в інших воно, здебільшого, зводиться до визначення поняття злочину як діяння, забороненого під загрозою покарання, передбаченого кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінальну-правову норму.

Визначення поняття злочину, яке дається в теорії кримінального права, повинно грунтуватися на його законодавчому рівні, проте законодавче і теоретичне (наукове) визначення поняття злочину, його змісту і ознак, здебільшого не співпадають. У науковому визначенні поняття злочину, як правило, деталізується його окремі ознаки, вказані в законі, і головне, в ньому відбиваються правові погляди наукового дослідження, здійсненого окремим ученим (групою вчених), який дає таке визначення. Наукове визначення поняття злочину не таке “консервативне”, як законодавче, оскільки закон, як правило, змінюється не так вже часто, а соціально-політичні умови життя суспільства, його ідеологія, політика є більш мінливим.

Для визначення поняття злочину достатньо було вказати лише його формальну ознаку - передбачення кримінальним законам. Проте вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визнає ті чи інші діяння злочинами, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака, суспільна небезпека, - яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.

1. Вбивство - це протиправною навмисне або необережне позбавлення життя іншої людини. злочин навмисне вбивство

2. Об'єктом будь-якого вбивства є життя людини.

Об'єктивна сторона вбивства полягає у протиправному позбавленні позбавленні життя іншої людини. Воно може бути скоєно як шляхом дії (поранення, отруєння, удавлення), так і шляхом без дії (наприклад, мати не годує народжену дитину з метою позбавлення її життя чи особа медичного персоналу не застосовує до хворого необхідне лікування).

Обов'язок перешкодити настанню смерті може, впливати з службового становища особи, її професійних обов'язків (лікар, пожежник), її особистого ставлення до загиблого (батьки, діти, опікуни та ін).

Важливою ознакою об'єктивної сторони вбивства є причинний зв'язок між діями винного і настанням смерті потерпілого. Склад злочину вбивства - матеріальний.

Слід зауважити, що для злочину немає значення, як швидко після скоєного діяння наступила смерть потерпілого: чи відразу, чи через деякий час по тому.

Не вважається вбивством позбавлення життя у стані необхідної оборони і за крайньою необхідністю.

Згода потерпілого на позбавлення його життя не включає протиправність діяння. Відповідальність у таких випадках настає на загальних підставах як за умисне вбивство.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути умисним і необережним.

Умисним вбивством вважається, таке, коли особа передбачила, що від дій чи без діяння може наступити смерть потерпілого і бажала цього (прямий намір). Як необережне кваліфікується таке вбивство, коли особа передбачила, що від її діяння може настати смерть потерпілого, але легковажно сподівалась цей наслідок відвернути (самовпевненість), або ж не передбачала результату, що настав, але за обставинами справи могла і повинна була передбачити (недбалість).

З'ясування форми вини вбивства має бути істотне значення для кваліфікації злочину.

У кримінальному праві кваліфікація злочину - це реалізація кримінального закону шляхом застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми.

Судова практика додержується тієї позиції, що розв'язуючи питання, з прямим чи побічним наміром діяла винна особа, слід виходити з сукупності всіх обставин справи і враховувати не лише попередню поведінку злочинця і потерпілого, їхні взаємини, а й спосіб скоєння злочину, характер поранень, заподіяних потерпілому. З'ясування цих питань за їх сукупністю допомагає слідчому, дізнавачу, суду з'ясувати питання про те, чи передбачала винна особа наслідки своїх діянь. І, безумовно, якщо буде встановлено, що особа передбачила можливість настання смерті і ставилася байдуже до цих наслідків, то дії кваліфікуються як навмисні з побічним наміром.

Суб'єктом всіх видів вбивства (ст. 93-98 КК) може бути особа, яка досягла 14 років (ст. 10 КК).

2. Види навмисного вбивства

За ступенем суспільної небезпечності умисні вбивства поділяються на: умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, або його ще називають кваліфіковане вбивство (ст. 93 КК), умисне вбивство без обтяжуючих обставин, як, так, би мовити, просте вбивство за пом'якшуючих обставин (ст. 95-97 КК). На ознаках кожного виду зупинимось далі.

Стаття 93. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Умисне вбивство; а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських мотивів; в) вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; г) двох або більше осіб; д) жінки, яка завідоммо для винного була в стані вагітності: е) вчинене з особливою жорстокістю або способом небезпечним для життя багатьох осіб: ж) вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане з згвалтуванням: з) вчинене особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка, раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства передбаченого статтями 95-97 КК.; и) вбивство на замовлення; і) умисне вбивство, вчинене за посереднім зговором групою осіб або організованою групою. Карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або смертною карою, з конфіскацією, крім того, майна у випадках, передбачених пунктом “а” цієї стаття.

1. Вбивства - найтяжчі злочини проти особи. Суспільна небезпечність вбивств полягає в тому, що внаслідок їх вчинення людина позбавляється життя - одного з найбільших цінних своїх природних благ. При цьому наслідки у вигляді смерті мабуть незворотній характер у зв'язку з цим шкода, заподіяна потерпілому, не може бути відшкодована.

2. Вбивство - це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть.

3. Безпосереднім об'єктом вбивства є життя людини. Початковим моментом життя є початок фізіологічних пологів, в тому числі передчасних чи штучних. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть, тобто такий стан організму людини, при якому остаточно припинена робота серця і в зв'язку з цим відбувся незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи.

Поняттям вбивства охоплюється позбавлення життя лише іншої людини. Самогубство, тобто позбавлення життя самого себе, не може розглядатись як різновид вбивства і за кримінальним законодавством України не визнається злочином.

4. З об'єктивної сторони вбивство передбачає наявність трьох обов'язкових ознак

а) діяння, що полягає в посяганні на життя іншої людини;

б) наслідку у вигляді настання біологічної смерті потерпілого;

в) причиною зв'язку між діянням і наслідку.

Посягання на життя може бути здійснене як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Дія втілює в собі активну форму поведінки людини і може полягати як у безпосередньому фізіологічному впливі на організм потерпілого (нанесення ударів у життєво важливі органи, здавлювання шиї тощо). Не виключається посягання на життя і шляхом психічного впливу на потерпілого, зокрема, заподіяння йому психічної травми, що призводить до смерті, схилення особи, яка не усвідомлює характер і значення своїх дій, до позбавлення самої себе.

Вбивство шляхом бездіяльності має місце тоді, коли винний не вчинив дій, які б відвернули настання смерті потерпілого, хоча в даній конкретній ситуації він міг і повинен був такі дії вчинити (відмова від голодування дитини з боку матері, ухилення від лікування хворого медичним працівником тощо).

Наслідки у вигляді біологічної смерті потерпілого обов'язкова ознака вбивства, коли мова йде про склад закінченого злочину. Від біологічної смерті слід розрізняти клінічну (тобто, тимчасового припинення роботи серця чи інших органів), але людина може бути повернена до життя.

Протиправне посягання, що призвело до клінічної смерті потерпілого, але останній в кінцевому випадку залишився живим, за відповідних умов розглядається як замах на умисне вбивство, або як заподіяння умисного чи необережного тілесного ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння.

Причинний зв'язок між діянням і наслідком при вбивстві означає, що дія або бездіяльність винного є необхідною умовою настання смерті потерпілого. При наявності, такого зв'язку не має значення, який проміжок часу пройшов між посяганням на життя і настанням смерті потерпілого.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як умисно (статті 93, 94, 95, 96, 97, 58, 59, 60, 190,¹ п.”в” ст 234), так і з необережності.

Вбивство визнається вчиненим умисно, коли винна особа усвідомлювала, що здійснювала посягання на життя іншої людини, передбачала, що наслідком її діяння буде (може бути) смерть потерпілого, і бажала (прямий умисел) або свідомо допускала (непрямий умисел) настання такого наслідку.

Важливу роль у вирішення питання відповідальності за вчинення умисних вбивств відіграють мотив і мета діяння винної особи. В окремих випадках мотив і мета можуть бути показниками ступеня суспільної небезпечності вчиненого умисного вбивства і відображення їх у вироку, а також визначення їх кримінально-правового значення є обов'язковим для суду при розгляді справ даної категорії. Інколи під час вчинення умисних вбивств має місце так звана фактична помилка, тобто невірне сприйняття винною особою певних обставин, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону вчинюваного нею умисного вбивства.

Суб'єктом вбивств передбачених статтями 93-98, є осудна особа яка досягла 14 років. Суб'єктом вбивств, передбачених статтями 58, 59, 60, 190¹ п “в” ст 234 є осудна особа яка досягла 16 років. Якщо особа у віці від 14 до 16 років вчинила діяння, пов'язане з посяганням на життя потерпілого, яке містить ознаки злочину, передбаченого статтями 58, 59, 190¹ чи п “в” ст 234, вона несе відповідальність за умисне вбивство.

3. Умисне вбивство може бути вчинене в співучасності

Як спів виконавство слід розглядати дії осіб, які безпосередньо брали участь в позбавленні життя потерпілого.

Якщо умисне вбивство було вчинене у співучасності з розподілом ролей, то дії підмовників, пособників чи організаторів умисного вбивства за умови, що вони не були одночасно його виконавцями, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст 19 і відповідною статтею особливої частини К.К. тощо.

Вбивство з корисливих мотивів. (п “а” ст 93 К.К. України) це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки, або права. Це може бути також намір звільнитися від майнових витрат. Це може бути і вбивство за винагороду, чи з метою отримання грошей, права на житло, або з метою звільнитися від сплати аліментів на отримання дитини, чи когось іншого і утриманців. Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням смерті ця перешкода усувається. Для застосування п “а” ст. 93 К.К. України не має значення, вдалося винному одержати майнову або іншу винагороду чи ні.

Але п “а” ст. 93 К.К. України не може застосовуватись у тих випадках, коли вбивець не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним вбивства, наприклад звільнитися від сплати боргу.

Не підпадає під ознаки п “а” ст 93 К.К. України також вбивство дружини з метою звільнитися від неї, бо головним мотивом цього злочину є не корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб.

Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що його мотив виникає до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з таких спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент убивства або відразу ж після вбивства, то воно не може кваліфікуватися за п “а” ст. 93 К.К. України. Таке вбивство кваліфікується як вчинене без обтяжуючих обставин, а привласнене після вбивства майно як крадіжка за ст 94 і ст 140 К.К. України.

Не підлягає під ознаки п “а” ст 93 К.К. України вбивство при охороні власного майна, бо від цього винний не може одержати ніякої шкоди, так само як у випадках вбивства за заподіяну майнову шкоду (знищення або пошкодження майна, винного, коли не виникало стану ні необхідної оборони, ні крайньої необхідності).

Корисливе вбивство за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що утворює сукупність злочинів (п “а” ст 93 та ч.2 ст 86 си ч 3 ст 142 К.К. України).

Відрізняються ці злочини тим, що при корисливому вбивстві :

а) намір отримати майнову вигоду внаслідок вбивства виникає до виникнення вбивства. При розбої винний нападає з метою заволодіти майном потерпілого, яким при розбої буває випадкова незнайома особа. Вбивство з корисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайомих осіб;

б) корисливе вбивство вчиняється також з метою отримання майнових прав або майна в майбутньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), тоді як при розбої це зовсім не можливо. При розбої винний прагне заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебуває у потерпілого чи при ньому.

4. Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п “б” ст 93 К.К. України)

Характерний тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково цинічні чи особливо зухвало. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати всім свою зневагу до них.

Вбивство з хуліганських мотивів скоюється іноді без приводу чи з використанням незначного приводу для вчинення злочину. Воно може бути вчинено і як відповідні дії, на зауваження потерпілого чи іншу незначну подію (відмову дати закурити, відповісти на запитання чи на пропозицію стати в чергу тощо).

У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного. Якщо інші хуліганські дії винного були відокремлені місцем чи часом від вбивства, то вони утверджують сукупність злочинів і кваліфікуються за пунктом “б” ст 93 К.К.України і відповідною частиною ст 206 К.К. України. При ідеальні сукупності цих злочинів все скоєне охоплюється п “б” ст 93 К.К. України і додатково їх кваліфікація за статтею 206 К.К. України буде зайвою.

У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство вже не може бути кваліфіковано за п ”б” ст 93 К.К.У., бо переважним вже був не хуліганський мотив, а мотив помсти.

Умисне вбивство у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п “в” ст 93 К.К.У)

Воно має місце у випадку коли потерпілий позбавляється життя з метою перешкодити його правомірній діяльності по виконанню службового або громадського обов'язку, так у разі умисного вбивства потерпілого з мотиву помсти за таку діяльність. В останньому випадку час, що минув між діяльністю потерпілого і його умисним вбивством, на кваліфікацію не впливає.

Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність особи, що входить в коло її службових обов'язків. Закон не обмежує коло потерпілих від цього злочину лише службовими особами, потерпілими можуть бути і рядові працівники будь-яких підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності і напряму діяльності. Якщо умисне вбивство вчинене у зв'язку з явно незаконною службовою діяльністю потерпілого, кваліфікація за п “в” ст 93 виключається.

Науково практичний коментар кримінального кодексу України Я.Ю. Кондратьєв, С.С. Яценко 1994 р. Ст 282

Під виконанням громадського обов'язку слід розуміти як здійснене спеціально покладених на особу громадських повноважень, так і вчинення інших дій в інтересах суспільства, держави чи окремих осіб “припинення правопорушень, повідомлення органів влади про скоєний злочин або підготовку до його вчинення тощо”.

За п “в” ст 93 кваліфікується умисне вбивство лише тієї особи, яка виконувала службовий або громадський обов'язок.

Якщо в зв'язку з виконанням службового обов'язку або громадського була вбита інша особа, зокрема, хтось з її близьких, вчинене не можу бути кваліфіковане, зокрема, п “е” ст 93, як умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю.

Спеціальними нормами щодо пункту “в” ст 93 є стаття 58 п “в” ст 234, тому вчинення злочинів, передбачених цими нормами не потребуває додаткової кваліфікації за п “в” ст 93 а також за статтею 190¹.

Пункт “г” статті 93 передбачає умисне вбивство двох або більше осіб, тобто таке вбивство, при якому позбавлення життя кількох людей охоплюється єдиним умислом винної особи і вчинюється, як правило, в одному місці без значного розриву в часі.

Треба мати на увазі, що пункт “г” статті 93 мова йде саме про умисне вбивство двох або більше осіб як про один “одиночний” злочин, а не про два або більше умисних вбивств, коли має місце множинність злочинів. Тому якщо винний позбавив життя кількох осіб в одному місці і без значного розриву в часі, але його дії не охоплювались єдиним умислом, вчинене належить розглядати як декілька умисних вбивств і кваліфікувати інкременування пункту “з” статті 93.

Якщо умисел винного був спрямований на вбивство двох або більше осіб, але злочин не було доведено до кінця з незалежних того причин і всі потерпілі залишились живі, вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 статті 17 п. “г” стаття 93 а при наявності підстав - також за іншими пунктами цієї статті.

Якщо при умислі на вбивство двох або більше осіб вдалося позбавити життя лише одного з них, вчинене підлягає кваліфікації за статтею 93 - за наявності інших обтяжуючих обставин, чи статтею 94 - при відсутності таких обставин і ч. 2 ст. 17 та п. “г” статті 93, а за наявності інших обтяжуючих обставин - і за іншими пунктами цієї статті. При цьому перший склад злочину відображає факт позбавлення життя одного з потерпілих, а другий - замах на умисне вбивство кількох осіб.

У випадках, коли умисел винного був спрямований на життя трьох або більше осіб і злочин не був доведений до кінця, але винному вдалося позбавити життя принаймі двох потерпілих, вчинене належить кваліфікувати за пунктом “г” статті 93 і ч. 2 ст. 17 п. “г” ст. 93, а за наявності інших обтяжуючих обставин - і за іншими пунктами цієї статті.

5. Умисне вбивство жінки, яка за відомо для винного була в стані вагітності

Для кваліфікації вбивства за пунктом “д” ст. 93 К.К.У. не мають значення:

а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі, друзі, закохані чи зовсім не знайомі);

б) звідки винному було відомо про вагітність потерпілої;

в) строк вагітності;

г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).

За відсутності доказів, тому, що винний безсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не підпадають під ознаки пункту “д” стаття 93 К.К.У.

У таких випадках застосовується стаття 94 К.К.У. Умисне вбивство вчинене з особливою жорстокістю, або способом небезпечним для життя багатьох осіб. У п. “е” статті 93 К.К.У ідеться не про жорстокість взагалі, бо вбивство - це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість - це коли жертві були заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи підчас його) особливі страждання, або коли винний застосовував тортури, мордування, мучено діючу отруту чи причинив потерпілому безліч поранень. Особлива жорстокість може відзначатись у нещадності до жертви, глумі над трупом, заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи рідним потерпілого.

У судовій практиці визначається, що ознака особливої жорстокості вбивства є в випадках, коли напередодні чи в процесі вбивства до потерпілого застосовувались тортури, мордування або винний глумився над жертвою і при цьому мав намір причинити потерпілому особливі муки та страждання. За п. “е” статті 93 К.К.У. були кваліфіковані дії М, який під час сварки облив свої кохану бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було обпалено 95% тіла, від чого вона померла у лікарні.

Не може визнаватися особливої жорстокістю знищення мерця (трупа), а також сама по собі множина (безліч) заподіяних потерпілому поранень ст 150.

Пункт “ж” ст. 93 передбачає вбивство з метою приховати інший злочин, або полегшити його вчинення, а так само поєднане з звагвуванням. Умисне вбивство вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, визнається закінченим злочином не залежно від того, чи вдалося винному досягти поставленої мети. Під іншим злочином, полегшити вчинення якого мав на меті винний, вчиняючи умисне вбивство слід розуміти будь-який умисний злочин в тому числі інше умисне вбивство.

Під іншим злочином, приховати який мав на меті винний, вчиняючи умисне вбивство, слід розуміти будь-який злочин, в тому числі і необережний.

Вчинити обидва злочини (умисне вбивство і злочин, за ради якого, воно вчинюється ) може як одна й та ж особа, так і різні особи. Дії особи, яка вчинила умисне вбивство з метою полегшити вчинення, нею ж іншого злочину належить кваліфікувати:

а) за п. “ж” ст. 93 і за відповідною статтею Особливої частини К.К.У., якщо обидва злочини винному вдалося довести до кінця (наприклад, особа вчинила вбивство, щоб зібрати відомості, які становлять державну таємницю, з метою передачі її іноземні державі і після вбивства ці відомості одержала);

б) за п. “ж” ст. 93 і за ч. 2 ст. 17 та відповідною статтею особливої частини К.К.У., якщо винний вчинив лише умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (наприклад, особа вчинила умисне вбивство потерпілого з метою угону транспортного засобу, а сам угон здійснити не встигла).

У випадку коли особа вчинює умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину іншою особою, її дії при наявності ознак співучасті необхідно кваліфікувати за п. “ж” ст. 93 і за ст. 19 та відповідною статтею Особливої частини К.К.У., що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад особа вчинює умисне вбивство потерпілої, щоб приховати вчинене щодо неї задоволення статевої пристрасті неприродним способом).

У разі, коли особа, вчинює умисне вбивство з метою приховати злочин вчинений іншою особою, її дії необхідно кваліфікувати за п. “ж” ст. 93. Додатково кваліфікувати такі дії ще й за ст. 186 не потрібно.

Умисне вбивство, поєднане з згвалтуванням , має місце в таких випадках:

а) коли воно вчинюється в процесі згвалтування чи замаху на цей злочин для того щоб подолати опір потерпілої;

б) коли воно вчинюється в процесі згвалтування чи замаху на цей злочин, а так само через деякий час після цього у зв'язку схильністю винного до садизму;

в) коли воно вчинюється в процесі згвалтування чи замаху на цей злочин, а так само зразу ж після цього з мотивів помсти за вчинений опір потерпілої.

При цьому в першому із зазначених випадків позбавлятись життя може як сама потерпіла так і інші особи, наприклад її близькі - для того щоб вона перестала чинити опір.

Якщо умисне вбивство вчинене після згвалтування чи замаху на згвалтування з метою приховати цей злочин, дії винного належить кваліфікувати за п “ж” ст. 93 і відповідною частиною ст. 117 ч. 2 ст. 17 і відповідною частиною ст. 117 як умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин, і згвалтування чи замах на згвалтування. Умисне вбивство при цьому не вважається проявом особливо тяжких наслідків згвалтування.

Пункт “з” ст. 93 передбачає умисне вбивство вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства передбачених статтями 95-97 кримінального кодексу України.

Умисне вбивство, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, має місце у випадку, коли особа, яка визнана особливо небезпечним рецидивістом вироком суду, після набрання ним чинності вчинила хоча один із злочинів передбачених ст .93 чи ст. 94. В цьому разі дії такої особи кваліфікуються за п . “з” ст. 93, а при наявності інших обтяжуючих обставин і за іншими пунктами даної статті. Якщо з боку особливо небезпечного рецидивіста мав місце замах на умисне вбивство, або він вчинив умисне вбивство в співучасті (за винятком спів виконавства) його дії належить також кваліфікувати за п. “з” ст. 93 з посиланням на ст. 17 чи ст . 19 для кваліфікування злочину за пунктом “з” ст. 93 немає значення:

а) чи був винний притягнутий до кримінальної відповідальності за перше вбивство;

б) чи відбував він покарання за перше вбивство, відбув він таке покарання повністю чи частково.

Пункт “и” передбачає відповідальність за вбивство на замовлення. Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар'єризм тощо) і від того, хто був виконавцем і замовником вбивства. Вбивство вчинене на замовлення і за платню кваліфікується за сукупністю пунктів “а” і “и” ст. 93. Пунктом “і” ст. 93 умисне вбивство, вчинене за попереднім зговором групою осіб, організованою групою. Відповідальності за вбивство вчинено групою осіб або організованою групою підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому.

Такі ознаки кваліфікованого вбивства визначаються кримінальним законом як вчиненого при обтяжуючих обставин ст. 93 К.К.У. містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин за наявності яких вбивство визнається кваліфікованим. Вбивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, з використанням безпосереднього стану потерпілого, своїх рідних батька чи матір тощо), які в ст. 93 не згадані кваліфікуються за ст. 94 К.К.У.

Згідно з принципів повноти осудності при кваліфікації вбивства, що містить декілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма пунктами статті 93 К.К.У., які передбачають ці обставини. Карається умисне вбивство при обтяжуючих обставинах позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, або смертною карою з конфіскацією крім, того майна у випадках засудження за пунктом “а” ст. 93 К.К.У. ст 290.

Умисне вбивство вчинене без вказаних у ст. 93 цього кодексу ознак,- карається позбавленням волі на термін від семи до п'ятнадцяти років.

1. Стаття 94 передбачає відповідальність за так зване “просте” умисне вбивство. За цією статтею кваліфікується умисне вбивство, яке вчинене при відсутності як обтяжуючих обставин, передбачених ст. 93, так і пом'якшуючих обставин, передбачених статтями 95-97.

2. Умисне вбивство, передбачене ст. 94, може бути вчинене як з прямим і непрямим умислом. Обов'язковому встановленню і відображенню у вироку підлягає мотив умисного вбивства.

3. До умисного вбивства, кваліфікація якого здійснюється за ст. 94 зокрема, відносяться: а) умисне вбивство, вчинене га грунті особистих неприязних стосунків, в тому числі і вбивство з помсти на грунті таких стосунків (див., наприклад: Рад право.- 1996 р.-№9.-с.99., 1974.-№4.-с.106); б) умисне вбивство під час бійки чи суперечки, якщо винний діяв не з хуліганських мотивів (див., наприклад: Рад право.- 1971 р.-№10.-с.109.,); в) умисне вбивство, вчинене особою, яка охороняє майно; г) умисне вбивство, вчинене з мотивів злості до потерпілого; д) умисне вбивство, вчинене на прохання самого потерпілого.

За ст. 94 необхідно кваліфікувати й інші випадки умисного вбивства, за умови, що в діянні винного відсутні обтяжуючі і пом'якшуючі обставини, які передбачені відповідно в ст. 93 та статтях 95-97.

При призначенні покарання за умисне вбивство, передбачене ст. 94, слід керуватися загальними началами призначення покарання, сформульованими в ст. 39. Оскільки наведені в пункті 3 коментарі до ст. 94 обставини умисного вбивства не мають значення обов'язкових ознак складу злочину, вони можуть бути враховані при призначені покарання як показники ступеня суспільної небезпечності вчиненого умисного вбивства.

6. Умисне вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, - карається позбавленням волі до пяти років.

1. Віднесено законом до числа вбивств при пом'якшуючих обставинах. Це пояснюється тим, що стан раптового виникнувшого сильного душевного хвилювання знижує можливості людської психіки контролювати свою поведінку.

Вбивство вважається вчиненим в стані фізіологічного афекту за наявності таких умов:

1. Якщо сильне душевне хвилювання (афект) виникало у відповідь на протизаконні дії потерпілого і викликало намір убити його. Вбивство в стані фізіологічного афекту визнається винним при пом'якшуючих обставинах лише тоді коли винний перебував у цьому стані.

2. Якщо фізіологічний афект виник:

а) внаслідок насильства потерпілого над винним чи його рідними - наприклад, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, погроза застосувати насильство, знищити майна і таке інше; якщо насильство було протизаконним, дійсним і значним...

б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного - грубого і цинічного приниження гідності особи;

в) внаслідок інших протизаконних або грубо аморальних дій потерпілого, якщо ці дії спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки для винного чи його близьких (знищення майна, приниження гідності та інше).

Вбивство не підлягає під ознаки ст. 95 К.К.У., якщо стан фізіологічного афекту був викликаний законними діями потерпілого (взяттям під варту ст. 155 К.П.К.У.), конфіскацією майна (ст. 35 К.К.У).

Відповідальними за ст. 95 К.К.У. є осудні особи яким до моменту вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

Вироком Київського народного суду м. Харкова К, засуджено за статтею 94 К.К.У. до девяти років позбавлення волі за те, що перебуваючи в нетверезому стані, він у сварці з Г, умисно вбив його ударом ножу в груди з помсти за те що той навмисне вдарив його триччі в обличчя і груди. Касаційна і наглядна інстанції Харківського обласного суду залишили вирок без змін.

За протестом першого заступника Голова Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав: як в стадії розслідування так і в судовому засідання К, пояснив що Г, з яким він розпивав спиртні напої став його ображати і декілька раз вдарив по обличчю і в груди. Така поведінка Г, викликала в нього почуття гніву і сильної образи і в саме такому стані він ударив потерпілого ножем в груди. Це пояснення К, не тільки нічим не спростовані, а й підтверджуються поясненнями свідка С, а також висновком судово-медичної експертизи про то, що у К, виявлено тілесні ушкодження на обличчі в грудях у вигляді синців.

Визнавши встановленим, що ініціатором був Г, суд не врахував такої проти правної поведінки потерпілого і невірно кваліфікував дії К за статтею 94 К.К.У, як умисне вбивство з помсти, а касаційна і наглядна інстанції помилково залишили вирок без змін.

Залишаючи протест без задоволення, президія обласного суду посилалася на те, що удари Г., не загрожували настанням тяжких наслідків для К. і хоча останній перебував у момент конфлікту в стані душевного хвилювання, але не настільки сильного, щоб не контролювати своїх дій.

Судова колегія Верховного Суду України не погодилась з таким висновком, оскільки він не відповідає фактичним обставинам встановленим судом.

7. Вбивство при перевищені меж необхідної оборони

Вбивство при перевищені меж необхідної оборони,- карається позбавленням волі на термін до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.

1. Кримінальна відповідальність за вбивство настає лише тоді коли воно було вчинене в стані необхідної оборони, але винний явно, безсумнівно перевищив її межі.

2. Злочинність вбивства при перевищені межі необхідної оборони полягає в тому, що заподіяння його не було необхідним.

3. За змістом закону перевищення меж необхідної оборони - це явна, очевидна невідповідність захисту характеру і небезпеці нападу, коли нападаючому навмисно спричиняється смерть.

4. Якщо нападаючому була заподіяна шкода (навіть смерть) з необережності то це небу де перевищенням межі необхідної оборони.

Перевищенням межі необхідної оборони може статися лише під час оборони, коли винний перебував в стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту. Якщо ж цього стану не було, тобто напад ще не почався і не було ніяких підстав вважати, що він негайно і неминуче почнеться, або напад уже закінчився і не було ніяких підстав вважати, що він продовжуватиметься, то заподіяна в таких випадках смерть не може кваліфікуватися за ст. 97. Цей злочин кваліфікується за ст. 94 К.К.У.

6. Щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони треба врахувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася: а саме місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я тощо ) та інші обставини.

7. Стаття 97 охоплює також вбивство злочинця під час його затримання з метою поставлення до відповідних органів влади, якщо при цьому були перевищені межі необхідності.

8. Замах та вбивство не підпадає під ознаки ст. 97, бо при цьому не може бути перевищено межі необхідної оборони.

9. досить складною є оцінка діяння винного в стані так званої уявної оборони, тобто тоді, коли в дійсності нападу не було, а винному лише здалося, що на нього нападають.

10 . Вбивство вчинено при перевищені меж необхідної оборони, охоплюється ст. 97 і в тих випадках, коли воно має обтяжуючі ознаки, передбачені п.п. “г”, “д”, “е”, “з”, ст 93 К.К.У.

8. Вбивство з необережності

Вбивство з необережності - карається позбавленням волі на термін до трьох років або виправними роботами на строк ло двох років.

1. Від усіх інших видів вбивств вбивство, передбачене ст. 98, відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони.

2. Є дві форми необережності - злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

3. При злочинній самовпевненості винний допускає абстрактну можливість смерті іншої особи від його дій, але розраховує усунути таку загрозу, вважає що в даному випадку вона не настане. Але як виявляється, такий розрахунок був не годящим. Досить часто таке трапляється при порушення правил використання машин, зброї, вогню тощо.

4. У тих випадках, коли винна особа допускала абстрактну можливість настання смерті потерпілого, але сподівалась на якусь випадковість, то таке вбивство визнається навмисним, а необережним.

5. Вбивство при злочинні недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачав, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності.

6. Невинно заподіяння смерті коли особа не могла передбачити настання таких наслідків своїх дій чи бездіяльності.

7. Умисне тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (при відсутності умислу на спричинення смерті), підпадала під ознаки ст. 101. Інші випадки коли тілесні ушкодження призвели до смерті потерпілого, кваліфікуються за ст. 98 К.К.У.

8. Наслідком багатьох злочинів, окрім передбаченого ст. 98, може бути смерть потерпілого. Такий наприклад, злочини передбачені - ч.3 ст. 89, ст. 90, ч. 3 ст. 109, ч.2 ст. 135, ч. 2 ст. 145, ч. 2 ч. 3 ст. 215 та інші. Всі ці злочини кваліфікуються за відповідними статтями. Застосовувати ст. 98 у таких випадках непотрібно, оскільки вбивство - це посягання головним чином на життя, зазначені злочини полягають на інші об'єкти.

9. Доведення до самогубства

Доведення до самогубства або спроби вчинити самогубство особи, що перебуває в матеріальній або іншій залежності від іншої особи, шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності- карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство внаслідок систематичного цькування чи наклепу з боку особи, від якої потерпілий не був у матеріальній або інші залежності,- карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Склад злочину, передбаченого ст. 99, утворює сукупність ознак, з яких головними є:

а) - перебування потерпілого в матеріальній або іншій залежності від винного;

б) - доведення винним до самогубства потерпілого жорстоким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людської гідності (побоями, голодом, ганьбою, образами та ін.)

2. Не визнаються в судовій практиці як жорстоке поводження, що може довести до самогубства,- припинення статевих зв'язків, розірвання шлюбу, одинокі випадки побою та ін.

3. Обов'язковими ознаками злочину, що передбачений ч. 1. Ст. 99 є певні наслідки жорстокого поводження винного - самогубство чи замах на нього і причинний зв'язок між діями винної особи і цими наслідками.

4. Систематичне цькування чи наклепи, обмовленні ч.2 ст. 99 визнаються злочинами як в тих випадках, коли потерпілий позбавив себе життя так само коли він намагався це зробити але незалежно від нього обставин залишився живим.

5. Доведення до самогубства - злочин як правило, необережний. Але він може бути і умислом якщо винний бажав довести потерпілого до самогубства, то це вже буде вбивство чи замах на вбивство, які кваліфікуються за статтею 17 та ст. 93 чи ст. 94.

10. Погроза вчинити вбивство

Погроза вчинити вбивство, при наявності реальних підстав побоюватися виконання цієї погрози,-карається позбавленням волі на строк до одного року.

Погроза може бути виражена усно, письмово, жестом, демострацією зброї тощо, при чому як безпосередньо потерпілому, так і через третіх осіб. Про реальність погрози можуть свідчити її конкретний зміст і супутні обставини (обстановка, місце, час і тд).

Від погрози вбивством треба відрізняти готування до вбивства, що має місце у випадку, коли погроза супроводжувалась діями, спрямованими на її реалізацію.

Література

Кримінальне право України П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка 1997 р.

М.Й. Коржанський Кваліфікація злочинів 1998 р.

Науково-практичний коментар кримінального кодексу України 1997 р.

Кримінальне право України М.Й. Коржанський 1998 р.

Кримінальний кодекс України

Журнал Право України

Советское право Гришева П.П, Здравомислова Б.В. 1988 р.

Размещено на Allbest.ru