Размещено на http://www.allbest.ru/

10

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

Вступ

Кримінальне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання - це дві сторони всього кримінального права і законодавства. Саме ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя.

Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються довкола нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його. Тому також важливим є класифікація злочину. Вона потрібна для правильної кваліфікації злочину.

Покарання виникає одночасно із виникненням злочину і поєднане з ним нерозривними зв'язками, які зумовлюють практичну неможливість існування одного без іншого.

Тривалий час домінувала думка про необмежені можливості покарання в боротьбі зі злочинністю. При цьому абсолютно ігноруються демократичні підходи до застосування покарання, вироблені гуманістами середньовіччя (Беккаріа, Монтеск'є), які визначали, що попередження злочинності є напрямом і більш ефективним і більш дієвим для досягнення завдань, що стоять перед кримінальним законом, ніж застосування покарання.

В наш час простежується гуманізація права. Підтверджено скасування смертної кари, замість якої впроваджено довічне позбавлення волі за вчинення обмеженого кола особливо тяжких злочинів проти життя.

При великій кількості різних злочинів, їх поєднанні в одному злочині, необхідна правильна систематизація видів покарань.

Вивчення цих двох центральних інститутів кримінального права, є метою даної індивідуальної роботи.

1. Класифікація злочинів та її значення

Класифікація злочинів передбачає поділ їх на групи (категорії) залежно від того чи іншого критерію.

Ст. 12 КК (класифікація злочинів) таким критерієм категоризації злочинів називає ступінь їх тяжкості. Роль формального класифікатора за цим критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір покарання у виді позбавлення волі.

Залежно від ступеня тяжкості закон поділяє злочини на чотири категорії:

1) злочини невеликої тяжкості. За ці злочини передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості. За них передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

3) тяжкі злочини. Санкція відповідних статей передбачає за ці злочини покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

4) особливо тяжкі злочини, до яких належать суспільно небезпечні діяння, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі [3.c.60]

Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має важливе значення для правильного застосування КК. її роль полягає, зокрема, у визначенні: чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, які не проживають постійно в Україні (ст. 8); підстав кримінальної відповідальності за готування до злочину (ч. 2 ст. 14); поняття злочинної організації (ч. 4 ст. 28); обставин, що виключають злочинність діяння (ч. 2 ст. 43); підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-49); підстав і умов звільнення від покарання та його відбування (ч. 4 ст. 74, статті 79-83, 97, 105-107); застосування окремих видів покарань (ст. 54, ч. 2 ст. 59, статті 64, 102); призначення покарання (статті 69-71); встановлення строків погашення судимості (статті 89 і 108); визначення підстав кримінальнЬї відповідальності за деякі злочини (зокрема, передбачені статтями 255, 372, 383, 384, 396 КК) тощо.

Крім того, вказана класифікація злочинів має значення для вирішення низки інших правових питань, а саме про: визначення виду кримінально-виконавчої установи, у якій особа має відбувати покарання; здійснення оперативно-розшукової діяльності; провадження у кримінальних справах; застосування амністії; визначення підстав застосування вогнепальної зброї працівниками міліції та інших правоохоронних органів; порядок розміщення осіб, взятих під варту; наявність підстав для встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; дозвіл чи відмову у наданні допуску до державної таємниці; прийняття до громадянства України, поновлення у громадянстві України і надання статусу біженця; виключення з військового обліку; особисту недоторканність і можливість затримання та арешту консульських посадових осіб у разі вчинення злочину тощо.[3.c.345]

Зазначена класифікація злочинів може бути врахована у кримінальному судочинстві при визначенні переліку злочинів, розслідування у справах про які проводиться за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, при визначенні підслідності, підсудності кримінальних справ тощо. У кримінальній політиці держави вона може мати значення для розробки програм боротьби із злочинністю, кримінальної статистики, організації профілактики злочинів тощо.

В основу інших класифікацій злочинів можуть бути покладені:

1) родовий об'єкт посягання, який є основою для визначення характеру суспільної небезпеки злочинів;

2) характер суспільно небезпечних наслідків;

3) форма вини;

4) суб'єкт злочину;

5) наявність предмета злочину;

6) наявність потерпілого;

7) територіальна поширеність і країна, на території якої вони вчинені;

8) їх міжнародне визнання саме як злочинів;

9) їх кримінологічна характеристика;

10) їх політико-економічна характеристика тощо.

Низка цих класифікацій має значення для практики застосування кримінального та виправно-трудового законодавства, інші - переважно для теоретичних розробок проблем з кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінології, кримінальної статистики тощо.

За родовим об'єктом посягання можна виділити двадцять видів злочинів - відповідно до назв розділів Особливої частини КК.

За характером суспільно небезпечних наслідків можна виділити злочини з наслідками: а) матеріального характеру (злочини, наслідком яких є майнова чи фізична шкода); б) нематеріального характеру (злочини, наслідки яких полягають у психологічній шкоді, що заподіюється особі, або створюють дисфункції у певних суспільних відносинах - політичних, економічних, соціальних, правових тощо - і мають, таким чином, дезорганізаційний характер). [4.c.25]

Форма вини є критерієм поділу усіх злочинів на: а) умисні злочини; б) необережні злочини; в) злочини, які можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність; г) злочини з так званою складною виною.

Суб'єкт злочину може бути критерієм поділу злочинів на: а) злочини із загальним суб'єктом; б) злочини із спеціальним суб'єктом.

За критерієм наявності предмета злочину можна виділити: а) злочини, обов'язковою ознакою складу яких є предмет; б) безпредметні злочини. За наявністю потерпілого виділяються злочини, обов'язковою ознакою складу яких: а) є потерпілий; б) потерпілий не є. При цьому першу із цих категорій злочинів за характеристикою потерпілого можна поділити на злочини: із загальним потерпілим і злочини із спеціальним потерпілим, а за роллю потерпілого в обвинуваченні - на злочини: приватного обвинувачення (передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 і, у певній частині, ст. 356 КК); приватно-публічного обвинувачення (передбачені ч. 1 ст. 152 КК); публічного обвинувачення (усі інші).

Територіальна поширеність злочинів є критерієм їх поділу на: а) злочини екстериторіального характеру; б) інші злочини, а країна, на території якої вони вчинені,- на: а) злочини, вчинені на території України; б) злочини, вчинені за межами України. Перша з цих класифікацій має значення для правильного застосування положень частин 1 і 5 ст. З, ч. 1 ст. 7, статей 8 і 10, а друга - положень статей 6-10 КК. [3.c.35]

За критерієм міжнародного визнання їх як злочинів виділяються:

а) міжнародні злочини; б) інші злочини.

При цьому міжнародні злочини, у свою чергу, поділяються на: а) злочини за міжнародним правом (це передбачені, зокрема, статтями 433-442 КК України злочини проти миру, воєнні злочини і злочини проти людяності); б) конвенційні злочини, тобто ті, склади яких встановлені на підставі положень міжнародних конвенцій (зокрема, це злочини, передбачені статтями 147, 149, 209, 215, 258, 266, 278, 284, 285, 307, 323, 333, 443-447 КК України).

Кримінологічна характеристика злочинів створює підстави для їх поділу за критерієм мотивації на насильницькі, корисливі тощо. Але виділення в окрему групу корисливих злочинів (злочинів, що вчинюються за корисливим мотивом) має також і певне кримінально-правове значення/Так, згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини; в Особливій частині КК міститься понад тридцять складів злочинів, для яких корисливий мотив є обов'язковою ознакою і підлягає встановленню при кваліфікації злочину.

Кримінально-правове значення при застосуванні інституту видачі особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину (ст. 10 КК), має політико-економічна характеристика злочинів, за якою серед них виділяються, зокрема, політичні, фінансові та військові злочини.

У КК виділяються і такі види злочинів, як: а) особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України і проти інтересів України (згідно зі ст. 8 КК вчинення цих злочинів за межами України іноземцями або особами без громадянства, що не проживають постійно в Україні, тягне відповідальність за КК України); б) злочини проти миру та безпеки людства (статті 437-439, ч. 1 ст. 442), у разі засудження за які, відповідно до ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 КК, не застосовується давність; в) продовжувані злочини (ч. 2 ст. 32 КК) та деякі інші.

2. Система покарань, її поняття, ознаки та значення

Система покарань - це встановлений у кримінальному законі вичерпний перелік розташованих у певному порядку видів покарань.

Ознаками системи покарань є те, що вона: а) складається із переліку конкретних видів покарань; б) цей перелік визначений кримінальним законом; в) види покарань розташовані у цьому переліку в певному порядку; г) зазначений перелік є вичерпним.

Система покарань у кримінальному законодавстві постійно змінюється разом зі змінами в політичній, соціально-економічній ситуації в країні, розвитком права і культури, а також залежно від стану, структури і динаміки злочинності. злочин покарання

У чинному КК система покарань, які застосовуються до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, крім неповнолітніх, встановлена ст. 51.

Усього видів покарань 17 (позбавлення права обіймати певні посади і позбавлення права займатися певною діяльністю по суті є різними видами покарань, так само як різними їх видами є позбавлення військового звання, позбавлення спеціального звання, позбавлення рангу, позбавлення чину і позбавлення кваліфікаційного класу). Законодавство більшості інших країн передбачає значно меншу кількість видів кримінальних покарань. Але більш розмаїта система покарань є ефективнішою.

Перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, встановлено ст. 98 КК. Жодна інша, крім статей 51 і 98, стаття КК, а також жоден інший нормативно-правовий акт не встановлює видів кримінальних покарань. Система покарань може бути змінена лише шляхом прийняття відповідних змін до КК [3.c.242]

З моменту набрання чинності КК 2001 р. не визнаються покаранням громадська догана і позбавлення батьківських прав, які застосовувались, відповідно, як основне і як додаткове покарання за КК 1960 р. Вони виключені із системи покарань, оскільки перше з них за своїм характером не є кримінально-правовим і не відповідає природі злочину, а друге за своєю сутністю є мірою цивільно-правової, а не кримінальної відповідальності. Новими видами покарань, які не були відомі КК 1960 р., є громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі. Такі види покарань, як заслання і висилка, були скасовані в Україні Законом від 6 березня 1992 р., а смертна кара - Законом від 22 лютого 2000 р.

Критерієм, який покладено в основу побудови системи покарань, є їхня порівняльна тяжкість. При цьому усі види покарань розташовані в законі від менш тяжкого до більш тяжкого. Цим самим закон не тільки визначає, яке з покарань є більш чи менш тяжким, а й орієнтує суди спочатку на обрання найменш тяжкого виду покарання з числа тих покарань, застосування яких у даному конкретному випадку є законним і справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення винної особиста попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК).

Проте, КК України не містить категорично-імперативної норми, аналогічної, наприклад, нормі ч. 1 ст. 60 КК РФ, згідно з якою «більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання не зможе забезпечити досягнення мети покарання».

Розташування покарань від менш до більш тяжкого дозволяє суду також більш чітко визначати порівняльну тяжкість покарань, що має значення при заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (статті 69, 82, 86 КК). Перелічені вище покарання можуть призначатися у певному полученні відповідно до порядку, визначеного законом. Правильне поєднання основного і додаткового (або двох чи більше додаткових) покарання сприяє більш ефективному досягненню мети покарання. Особливістю покарань є також те, що усі вони, крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають становленні законом межі, що дозволяє суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання. Під межами покарань розуміються часові (година, місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції. [3.c.250]

Загальною частиною КК межі покарань визначені для:

а) штрафу - від ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, у частинах 1 і 2 ст. 204, частинах 1 і 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220 КК);

б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання - від 2 до 5 років, а як додаткового - від 1 до 3 років;

в) громадських робіт - від 60 до 240 годин;

г) виправних робіт - від 6 місяців до 2 років із відрахуванням у дохід держави від 10 до 20 відсотків заробітку засудженого;

ґ) службового обмеження для військовослужбовців - від 6 місяців до 2 років із відрахуванням у дохід держави від 10 до 20 відсотків суми грошового забезпечення засудженого;

д) конфіскації - від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, який є додатком до КК;

є) арешту - від 1 до 6 місяців;

є) обмеження волі - від 1 до 5 років;

ж) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - від 6 місяців до 2 років;

з) позбавлення волі на певний строк - від 1 до 15 років.

Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (статті 99-102 КК).

Система покарань дозволяє побудувати найрізноманітніші санкції статей Особливої частини КК, в яких враховується існування десятків і сотень різних за своїм характером та ступенем тяжкості суспільно небезпечних діянь. Встановлення у законі про кримінальну відповідальність видів покарань та визначення їх змісту і меж (обсягу) має суттєве значення для реалізації визначених ст. 1 КК його завдань, а також таких принципів кримінальної відповідальності, як принципи законності, справедливості, гуманізму, особистої і винної відповідальності, індивідуалізації покарання тощо.

Значення системи покарань як вичерпного переліку видів покарань полягає також у тому, що суд не може призначити засудженому покарання, яке не входить до цієї системи. Нарешті, система покарань є основою для визначення карально-виправної та профілактичної політики держави як частини її кримінально-правової політики.

2.1 Класифікація покарань

Крім загальних ознак, про які зазначено вище, всі покарання, передбачені ст. 51 КК, мають специфічні риси, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями.

Критеріями класифікації покарань можуть виступати: а) їх юридична значущість; б) зв'язок з ізоляцією від суспільства; в) наявність чи відсутність обмежень майнового характеру; г) суб'єкт, до якого застосовується покарання; г) можливість чи неможливість призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, тощо.

За своєю юридичною значущістю покарання діляться на: 1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання); 2) покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання); 3) покарання, які можуть застосовуватися як основні і як додаткові. Така класифікація покарань має суттєве кримінально-правове значення, насамперед, для реалізації принципу індивідуалізації покарання.

За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання можна поділити на дві групи: 1) покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі); 2) покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства (усі інші, крім зазначених, види покарань). Ця класифікація покарань має першочергове значення для кримінально-виконавчого права [3.c.250]

За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються: 1) покарання, пов'язані з обмеженнями майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна); 2) покарання, не пов'язані з такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).

Суб'єкт, до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на: 1) загальні; 2) спеціальні.

При цьому серед загальних покарань виділяються покарання, які: а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів; б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб.

До першої групи загальних покарань слід віднести штраф і позбавлення волі на певний строк.

Покараннями, які не можуть призначатися певним категоріям осіб, є: громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі.

Так, громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. З ст. 56 КК).

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК).

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. З ст. 60 КК).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановления вироку (ч. 2 ст. 64 КК).

Крім того, згідно зі ст. 98 КК, такий вид загального покарання, як конфіскація майна, не застосовується до неповнолітніх.

Спеціальними покараннями є ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю. Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).

Важливе значення у судовій практиці має класифікація покарань за критерієм можливості чи неможливості призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК. За цим критерієм можна виділити покарання, які: 1) не можуть бути призначені, якщо вони не передбачені як основні чи додаткові санкцією статті Особливої частини КК (крім випадків призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом - ст. 69 КК); 2) можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК; 3) взагалі не передбачені санкцією статті Особливої частини КК.

До третьої з цих груп належить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, до другої: штраф - як основне покарання; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - як додаткове покарання; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк, а до першої - усі інші, крім зазначених, види покарань.

Певне теоретичне і практичне значення може мати також виділення таких критеріїв класифікації покарань, як: наявність чи відсутність часових меж покарання; зв'язок покарання з використанням примусової праці засудженого чи без її використання; ступінь суворості режимних обмежень, які характерні для того чи іншого виду покарання; можливість заміни покарання іншими видами покарань (наприклад, штраф, у разі неможливості його сплати, може бути замінено громадськими роботами, виправні роботи для певних категорій осіб - штрафом, позбавлення волі на певний строк -триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців) тощо.

Висновки

Не існує злочину без покарання та покарання без злочину. Аналізуючи два центральних інститути кримінального права України можна зробити висновок, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Друга мета-це перевиховання засудженого. Третя мета-попередження вчинення нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

Нова система, орієнтує на гуманне ставлення до застосування покарання. Чинний Кримінальний кодекс України на відміну від законодавства СРСР, розмістив перелік покарань у відповідному порядку залежно від їх тяжкості-від найлегших до найтяжчих, що виключає кримінальні репресії. Про це свідчить орієнтація Кримінального кодексу України на застосування за злочини невеликої й середньої тяжкості насамперед покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;знижені санкції норм, які передбачають відповідальність за значну кількість злочинів; встановлено нові види кримінального покарання, які дають можливості для більш широкого маневру в питаннях застосування покарання з урахуванням конкретних характеристик злочинного діяння та особи винного; здійснений крок у напрямі гуманізації покарань - підтверджено скасування смертної кари, замість якої впроваджено довічне позбавлення волі за вчинення обмеженого кола особливо тяжких злочинів проти життя.

Аналізуючи внутрішню структуру цих двох центральних інститутів кримінального права, можна зробити висновок що гуманізація Кримінального кодексу України із часом приведе до докорінної зміни практики застосування покарання, яке буде орієнтовано на гуманне ставлення до осіб, що вперше вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, усвідомили ступінь своєї провини, що дає підстави для призначення більш м'якого покарання і навіть до звільнення від нього. При цьому паралельно повинно здійснюватись суворе покарання до осіб, які вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 1996

2. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юрид.спец. вищ. Закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борісов та ін.; Київ- Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002.-416 с

3. Кримінальне право України: Загальна частина. Є.В. Фесенка; Київ: Юрінком Інтер-Право, 2007.- 272с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. П.Л. Фріс; Київ: Атака, 2009.-362

5. Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 р.

6. Кримінальне право України. Посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. - К.: Наукова думка, 2005, 456 с.

7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - К.: Юрінком Інтер, 2003, 797 с.

Размещено на Allbest.ru