Кримінологічні теорії сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінологічні теорії сьогодення

Зміст

Вступ 3

1. Теорії зарубіжної кримінології 5

2. Основні зарубіжні кримінологічні наукові школи 10

3. Кримінологічні теорії сьогодення 12

Висновок 16

Використана література 18

Вступ

По мірі того як феномен злочинності все більше виходить за межі національних меж і державних кордонів, набуваючи транснаціональний характер, дослідження в області порівняльної кримінології є особливо актуальними. Зарубіжна кримінологія - дуже багатопланове явище, яке об'єднує самі різні теорії причин злочинності і розроблення засобів дії на це антисоціальне явище.

Як порівняльно самостійна галузь науки зарубіжна кримінологія сформувалась у другій половині 19 століття, виражаючи необхідність суспільства в зв'язку з не припиненим ростом злочинності у вивченні даного явища, і особистості злочинця для розробки на цій основі засобів, які стримують його ріст. Зразу ж появились обумовлена тенденція обходити питання у докорінних причинах злочинності, і переносити центр тяжіння в перенесенні існування злочинності на природу людини, її реакції на зовнішні ситуації.

Основний водорозділ між кримінологічними теоріями проходить у двох площинах. По-перше, їх можна розділити на дві великі групи в залежності від того, признають їх автори і прихильники значну роль біологічних факторів в генезисі злочинної поведінки чи ні. Відповідно в цій площині можна виділити теорії біологічної і соціальної орієнтації. По-друге всі підходи до дії на злочинність можна розділити на радикальні і помірні в залежності від того, чи передбачається докорінні зміни соціальної системи для досягнення позитивних результатів в боротьбі з кримінальним феноменом, або існуючий соціальний порядок розглядається як константа, в рамках якої необхідно знайти можливості для зниження чи стабілізації злочинності.

Характерно для зарубіжної кримінології і механічне сполучення багатьох відірваних ідей і прийомів дослідження, суб'єктивно-ідеалістичних і позитивістських відправних позицій. Виходячи із ведучої в зарубіжної філософії суб'єктивно-ідеалістичної концепції прагматизму, висуваючої на перший план приватні кримінологічні дослідження не обмежуються рівнем індивідуального чи особливого, не піднімаючи до аналізу явищ на рівні загального.

1. Теорії зарубіжної кримінології

Існує декілька теорій в зарубіжній кримінології: це біологічні, біосоціальні і соціальні теорії причин злочинності. Початковий етап розвитку біосоціального напрямку пов'язаний з іменем Ломброзо (1836-1909) і його опублікований в 1876 році книгою "злочинна людина". В ній на основі даних ембріології, анатомії, антропометрії, патології він стверджував про існування природжених злочинців, поведінка яких обумовлена біологічно.

В даний час біосоціальний напрямок представлено клінічною кримінологією. В 19 столітті Є. Феррі і Р. Горафало розробили концепцію небезпечного стану злочинця, суть якої заключалась в тому, що злочинця потрібно не карати, виводити із стану підвищеної схильності до злочину. В 20 столітті ця концепція була покладена в основу нетрадиційного напрямку науки про методи дії на злочинність - клінічної кримінології. Представники даного наукового напрямку практично заперечували покарання як превентивний стримуючий засіб. Вони спробували перетворити кримінологію в своєрідну в антикриміногенну медицину, в тюрму - в клініку.

Значний внесок в розвиток клінічної кримінологію внесли італійські дослідники Ф. Граматика і Б ді Туліо. Досить ґрунтовно методи клінічної дії на злочинців (реальних і потенційних) розробив французький кримінолог Жан Пінатель. Клінічна дія здійснюється послідовно у відповідності зі слідуючими етапами: діагноз, прогноз, перевиховання.

В процесі діагностики необхідно виявити злочинний поріг осіб (легкість вибору їм злочинних форм поведінки). В ході перевиховання необхідно покращити соціальні реакції злочинця, змінити установки і звички, змінити відношення до різних соціальних фактів.

Методи впливу на злочинність, які розробляються вченими цього напрямку, зв'язана з невизначеним покаранням (позбавленням свободи до тих пір, поки комісія лікарів, як правило психіатрів, не дає заключения про втрату небезпечного стану). Ця практика в 70-80рр. була досить поширена в ряді країн, в тому числі і США.

Спроби виявити потенційних злочинців, яке застосовував ще Ломброзо, займають значне місце в практиці вчених-клиніцистів. Саме ця тенденція має позитивне значення, в загальній теорії кримінології на ній засновуються всі методи прогнозування злочинної поведінки. Неприйнятним є прийняття на основі даного прогнозу покаральних і інших жорстких засобів.

До числа достатньо ефективних і найбільш гуманних методів корекції кримінальних схильностей, які практикуються клініцистами, відносяться психоаналіз. Окрім психоаналіза в арсеналі клінічної кримінології -електрошок, лоботомія, таламотомія, медикаментозна дія, хірургічні методи.

Теорії небезпечного стану. Вперше поняття небезпечного стану було сформульовано італійським кримінологом Гарофало в книзі "Критерії небезпечного стану" (1880р). Воно розумілось ним як мінлива і внутрішня властива визначеним особам схильність до здійснення злочинів.

Письменник визначає небезпечний стан як клінічний стан, який що виражаэ в кількісно більшій, чим законослухняних громадян, схильності до здійснення злочинів. Центральне ядро особистості, які знаходяться в небезпечному стані, за його думкою, це егоцентризм, нестабільність (лабільність), агресивність і емоційне байдужність. Він вважає, що формулювання небезпечного стану і його реалізація в злочині проходить З стадії: "етичний егоцентризм", відпадання стримку, пов'язаний з погрозою покарання, і кризис.

Недивлячись на застереження, Пінатель фактично ототожнює небезпечний стан з злочинною особистістю. Між тим не існує "злочинної особистості", а є "особистість злочинця", тобто особа, вже здійснила злочин, субєкт злочину. До цього моменту вважати особу злочинця - означає порушувати елементарні норми законності, моралі.

З наукових позицій "комбінації небезпечного стану" умоглядний і апріорний. Ніякими переконливими статистичними даними вони не підтверджені. Критерії небезпечного стану розпливчаті і мимовільні.

"Агресивність, слабкість, емоційна байдужність" і інші психологічні ознаки аж ніяк не рівноцінні поняттю суспільній небезпеці особистості. Рекомендовані способи їх виявлення також не мають визнаної теоретичної бази.

Теорія небезпечного стану не пояснює (і навіть не ставить такого завдання) причин злочинності в суспільстві, в той же час вона може послужити основою для застосування до осіб привентивних «засобів безпеки», сприяє руйнування законності.

Фрейдистські теорії причин злочинності. Вони отримали поширення під впливом вчення австрійського лікаря-психіатра 3. Фрейда (1856-1939). Суть його поглядів полягає в тому, що людина з народження біологічно приречений на постійно жорстку боротьбу глубинних інстинктів -агресивних, статевих, страхів з моральними установками особистості. Ця боротьба отримала у Фрейда міфологічні найменування "комплекси Едіпа", "комплекса Герострата", "комплекса Електри". На думку прихильників, які розглядають теорії під впливом названих комплексів ("комплексів неповноцінності") особи, які не змогли утримати свої підсвідомі антисоціальні потяги здійснюють злочини.

Критики Фрейда обгрунтовано відмічали його "безпринциповий еклектизм". В праців фрейдистів логічна експериментальна, статистична аргументація замінюється мимоглядними міркуваннями, підмінюючими дійсні тенденції розвитку особистості і генезису її поведінки абстрактними, мимовільними зконструйованими схемами і символами.

Теорій псипатологічних причин злочинності. II основна теза: злочинець - завжди псипатична або розумово відстала особистість. Прихильниками цієї теорії є як правило психіатри.

Представники соціологічного напрямку зарубіжної кримінології критикують цю теорію за розпливчастість самих понять "психопатична" і "розумово відстала" особистість. Так, Кесон вивчив великий обсяг літератури, виявив 202 випадки різного по значенню вживання терміну "психопат". Оцінка питомої ваги злочинців з розумовими аномаліями у вьому їхньому контингенті коливалась no-різним дослідженням від 2-5% до 70-90%. В дослідженнях прихильників цієї теорії відсутня і контрольна група. Вони упускають з виду соціальне (а не соматичне) походження. В більшості психопатій.

Наукова неспроможність цієї теорії виявляється і в тому, що психічні аномалії самі по-собі апріорно пояснюються криміногенними. Це протирічить даним психіатрії, перш за все так названий "мала психіатрія", яка вивчає психопатії, неврози, акцентуації характеру.

СпадкоємньІ теорії, їх прихильники вважають причиною злочинності, яка заключена в хромосомах програма відхилення до антисоціальної поведінки, яка передається по наслідству.

Так, деякі буржуазні кримінологи пробують доказати наявність наслідкового відхилення до злочинів по засобам вивчення родоводів злочинців на декількох поколіннях. В родоводів злочинців по їх даних, завжди багато членів сім'ї, судимих за злочини. Однак ці дані не репрезентативні.

Слід також відмітити, що існує багато громадян з хромосомними аномаліями, які не здійснюють злочинів, переважна частина злочинців не мають яких-небудь хромосомних відхилень.

Теорія конституційного відхилення. В її основі лежать поглядии Кречмера, який в книзі "Будова тіла і характер" заснував звязок між фізичними особливостями і психологічними рисами особистості. Звідси, на його думку, антисоціальна поведінка обумовлюється фізичною конституцією людини.

Кречмеріанство було сприйнято рядом американських біосоціологів. Послідовниками Кречмера були подружжя Глюк, які стверджували, що в книзі "Будова тіла і злочинність неповнолітніх", що тип людини з сильними розвиненими мязами і костьми частіше всього зустрічаються у злочинців, чим у осіб, які не здійснюють злочини. Однак ці статистичні дані повністю спростовуються іншими зарубіжними кримінологами.

До соціальних теорій причин злочинності відносять теорії "диференціальної асоціації", "соціальної дезорганізації"", "множинності факторів".

Теорія "диференціальної асоціації" засновником якої є Сатерленд, розглядає злочин як процес і результат "навчання" особистості в мікрогрупах, в сім'ї, на вулиці і так дальше, якщо в контактах з врахуванням їх частоти і тривалості переважають антисоціальні погляди і види поведінки. Хоча теорії Сатерленда переносять центр тяжіння на соціальні фактори особистості, вона все ж позаісторична: не пояснює походження цих поглядів і видів поведінки, походження злочинності, не спвіввимірює її з характером соціально-економічної формації, а вважає злочинність відомо властивої людському суспільству.

Теорія "соціальної дезорганізації" розвивається на основі праць Дюркгейма, рахує, що причина злочинності і інших форм соціально-відхиленої поведнки "аномію" (безнормативність).

Сучасний варіант теорії "соціальної дезорганізації"" в основі його не тільки соціально-культурні протиріччя, але і соціальна мораль, на обумовленому протиріччі в області кримінального законодавства і кримінальної політики.

Теорія "множинності факторів" була заснована франзуськими статистами 19 століття Кетле і Гере. На думку прихильників цієї теорії причинами злочинності виступає велика група рівнозначущих факторів, які мають різну природу: фізичну, кліматичну, територіальну, психічну, антропологічну, соціальну.

2. Основні зарубіжні кримінологічні наукові школи

Найбільшою популярністю серед соціологів того часу користувалась школа аномії. В 1938 році Р. Мертон опублікував статтю "Соціальна структура і аномія" в якій використовував дюркгеймівську концепцію аномії, яку застосовував до проблем кримінології. Одна з головних ідей Р. Мертона заклепалась в тому, що основною причиною злочинності є протиріччя між цінностями на досягнення яких суспільство направляє людей і можливостями їх досягнення по встановлених суспільством правилах. Це протиріччя приводить до того, що людина, не зумівши отримати відповідні цінності по всіх правилах, починає заперечувати правила і прагне отримати їх любою ціною. Стаття Р. Мертона дала потужний імпульс використання феномена аномії при поясненні причин злочинності.

Практичні висновки з цієї школи заключались в необхідності контролювати процеси еміграції, приймати міри по зближенню культур різних соціальних прошарків і груп, усувати елементи, які викликають їх протиріччя. Корекція криміногенних якостей правопорушників під час неможлива без руйнування кримінальної субкультури, яка, подібно до стін середньовічного замку, захищає кримінальну свідомість від виховних дій суспільства.

Достатньо прагматичні висновки дана концепція даної школи направила увагу кримінологів на аналіз взаємозв'язку культури суспільства і злочинності. Ця концепція показує наскільки глибокі корені злочинності. Зміни культури - процес достатньо тривалий, тому і процес дії на злочинність не може носити моментний характер і розраховувати на швидкі результати тут не приходиться.

В кінці 30-х років багатьма соціологами зі всією гостротою було поставлене питання про те, чи справедливо розглядати в якості суспільно-небезпечних ті діяння, за яким закон передбачає кримінальне наказания. Теоретична схема кримінальної законотворчості така: та чи інша поведінка розцінюється як суспільно безпечна - приймається закон, заперечуючий його під загрозою кримінального покарання. Реально ж далеко не все, що заперечується законом представляє небезпеку для суспільства. Нерідко кримінально-правові заборони захищають інтереси досить незначної частини суспільства, і їх дотримання приносить всьому суспільству не користь, а шкоду.

Соціологи вслід за Р. Горафало спробували знайти не правові визначення злочину і злочинності. Справедливість і ефективність кримінальної репресії ставилась під сумнів. Розроблена Ф. Танненбаумом концепція "недопустимості драматизації зла" в значній мірі впитала ці ідеї. Вона лягла в основу інтеракційоністського підходу до вивчення злочинності, який внаслідок трансформувався в школі стігми.

Стігма в перекладі з латинського означає клеймо. З історії ми знаємо, що клеймування злочинців робило їх героями, і така міра боротьби зі злочинністю нерідко ініціювала нові самі тяжкі злочини як відповідну реакцію на соціальне відторгнення. Цей факт був загально признаним, і його брали за аксіому автори даної школи.

Інтеракціоністський підхід до пояснення злочинності і її причин дав потужний імпульс в розвитку ряду кримінологічних напрямків, в тому числі вченню про жертву злочинності - віктимології. В іктімологічні ідеї родились тисячоліття назад. Самозахист потенційної жертви на зорі людства був основним способом дії на злочинність.

Віктімологічні ідеї привабили увагу ряду вчених. Поступово число послідовників Г. Гентіга стало збільшуватись.

Основні ідеї школи віктімологів зводились до наступного: поведінка жертви впливає на мотивацію злочинної поведінки. Воно може полегшити і навіть спровокувати його. Оптимальна поведінка може зробити неможливим злочинне посягання (або звести його ймовірність до мінімуму, або в крайньому разі дозволить уникнути серйозних негативних наслідків криміналу);

ймовірність стати жертвою злочину залежить від особливого феномену - віктивності. Кожна особистість може бути оцінена з точки зору ймовірності її перетворення в жертву злочину. Ця ймовірність визначає віктивність людини (чим більша ймовірність тим вища віктивність);

віктивність є властивість від певної особистості, соціальної ролі або соціальної ситуації, яка провокує або полегшує злочинну поведінку.

Віктолоігчний напрямок дії на злочинність є одним з найбільш гуманних і перспективних. Він не потребує серйозних матеріальних затрат і, базуючись на присутнє всім людям прагненні до самозахисту, володіє як би внутрішнім джерелом розвитку. Цей напрямок знайшов досить суттєву підтримку вчених і суспільства.

3. Кримінологічні теорії сьогодення

кримінологія злочинність небезпечний

Аналіз сучасної зарубіжної практики боротьби з злочинністю показує, що до числа кримінологічних теорій відносяться:

- доктрина контролю злочинності,

- теорія аномії,

- теорія диференціальної асоціації,

- вектимологічні теорії.

Ряд кримінологічних теорій дуже популярний за кордоном, але їх вплив на практику боротьби зі злочинністю мінімальна. Мова йде про теорії небезпечного стану і соціального захисту, клінічної кримінології, теорії стігми, радикальної кримінології. За кордоном стали достатньо обмежено застосовувати тюремне ув'язнення, але в основі цього процесу не прийняття теорії стігми, а економічний фактор (тюрми переповнені, пенітенціарна система переживає кризу). Короткотермінові ув'язнення, які суперечать ідеям інтеракціоністів, популярно в багатьох країнах.

В зарубіжному науковому середовищі досить скептично відносяться до ломброзіанства і його різним модифікаціям. Однак за межами достатньо вузького кола вчених ломброзіанські теорії сприймаються із цікавістю і відношення до них лояльне. Не дивлячись на те, що рекомендації неоломброзіанців не використані сучасною практикою дії на злочинність, їх опосередкований вплив великий. Теорії природженого злочинця популярні і серед обивателів, і серед практичних робітників. Відповідно, і відношення до злочинців і злочини в немалій степені залежить від цих "скандальних" кримінологічних теорій.

Дослідження в області клінічної кримінології продовжуються, хоча від широкомасштабних пенітенціарних експериментів давно відказались. Тим не менше людство з надією придивляється до результатів наукових робіт психологів, психофізіологів, психіатрів, кібернетиків. Не виключено, що майбутнє в дії на злочинність в багато в чому буде належати клиніцистам -якщо їх вдасться найти радикальний гуманний спосіб модифікації поведінки.

Крах соціалістичної системи неоднозначно позначився на розвитку радикальної кримінології. Радикальні теорії стають все більш популярними в пострадянських країнах, де у 80-х роках відношення до марксизму було достатньо скептичними. Різке падіння рівня життя, значне соціальне розшарування, засноване на зловживаннях, корупції, криміналізація правлячої еліти, практика розпалення воєнних конфліктів, в ході яких нувориші фантастично збагачуються на крові і стражданнях обездолених, стрімкий ріст злочинності, викликаний зміною соціальної системи, - все це знову привабило увагу до марксизму, теоріям соціальної рівності і справедливого побудови суспільних відносин. Державна політика, яка викликає руйнування не злочинності, а здорових основ соціуму, вербує все нових прихильників радикальних методів боротьби зі злочинністю.

Однозначно можна констатувати, що теорія стігми, критичний напрямок і клінічні концепції кримінології не стали теоріями вчорашнього дня. Повністю ймовірно, що в майбутньому вони можуть стати основою соціальної практики дії на злочинність.

Перспективи розвитку систем протидії злочинності можна прогнозувати в наступних напрямках. Класичний напрям продовжує виконувати фундаментальні функції. Застосування класичних заходів, таких як притягнення до кримінальної відповідальності, позбавлення волі, дозволяють тримати злочинність в певних рамках. На цій основі проявляються можливості кримінологічного експериментування і пошуку нових ефективних засобів дії на злочинність. Класична школа, ймовірніше, ще довго буде "підстрахувати" людство у виробленні оптимальної системи дії на злочинність. Найбільш ймовірні наступні стадії еволюції класичного напрямку:

- поступова відмова від бентамовської концепції пропорційності злочину і покарання, все більш широке застосування розроблених методів прогнозування індивідуального злочинної поведінки і класифікації злочинців. Відповідно на цій основі вироблення більш адекватної меті боротьби із злочинністю каральної судової практики,

- розвиток сітки покарань, не зв'язаних з позбавленням волі,

- збільшення термінів ізоляції небезпечних злочинців,

- гуманізація методів позбавлення волі.

Важливою умовою органічної сумісності класичних підходів з іншими напрямками антикримінальної дії є розробка теорії жорстких засобів реагування на злочинність.

Концепція диференціальної асоціації розвивається в напрямку пошуку шляхів формування оптимальної культури суспільства і досконалення системи виховання, конструювання соціальних механізмів контролювання поведенки молоді. На базі цієї кримінологічної теорії розробляються педагогічні методики перевиховання важких підлітків і злочинців.

В виктимолочній течії достатньо визначео проглядаються дві основні тенденції:

- поглиблення досліджень, досконалість рекомендацій захисту від криміналу, підвищення їх прикладного значення,

- розширення зони впливу, проникнення віктимологічних пізнань в самих різних шарах суспільства,

- сумісної діяльності громадян в протистоянні злочинності.

Теорії генетичної схильності також можуть найти своє заглиблення в теорії дії на кримінальний феномен. На основі цих теорій вже починають розроблятись методики ранньої діагностики маніяків, схильних до криміналу, і людей, які здатні в стані невміняємості можуть здійснити соціально-небезпечні злочини. Наукові дослідження в даному напрямку дозволять розробити ефективні засоби соціального патронажу такх осіб (включаючи лікування і ізоляцію). Розробки вчених в області біологічної кримінології можуть сформувати достатньо ефективні методики індивідуалізації виховання і соціалізації осіб з тими чи іншими біологічними аномаліями.

Аналіз розвитку кримінологічної думки показує, що за останні десятиліття в даній області нових фундаментальних теорій не появилось. При цьому перспективним напрямком розвитку кримінології є пошук шляхів подолання границь пізнання злочинності і вихід на новий рівень дії на це суспільство небезпечне явище.

Висновок

Зарубіжна кримінологія сформувалась у другій половині 19 століття, виражаючи необхідність суспільства в зв'язку з не припиненим ростом злочинності у вивченні даного явища, і особистості злочинця для розробки на цій основі засобів, які стримують його ріст. Зразу ж появились обумовлена тенденція обходити питання у докорінних причинах злочинності, і переносити центр тяжіння в перенесенні існування злочинності на природу людини, її реакції на зовнішні ситуації.

Існує декілька теорій в зарубіжній кримінології: це біологічні, біосоціальні і соціальні теорії причин злочинності. Початковий етап розвитку біосоціального напрямку пов'язаний з іменем Ломброзо (1836-1909) і його опублікований в 1876 році книгою "злочинна людина". В ній на основі даних ембріології, анатомії, антропометрії, патології він стверджував про існування природжених злочинців, поведінка яких обумовлена біологічно.

В даний час біосоціальний напрямок представлено клінічною кримінологією. В 19 столітті Є. Феррі і Р. Горафало розробили концепцію небезпечного стану злочинця, суть якої заключалась в тому, що злочинця потрібно не карати, виводити із стану підвищеної схильності до злочину. В 20 столітті ця концепція була покладена в основу нетрадиційного напрямку науки про методи дії на злочинність - клінічної кримінології. Представники даного наукового напрямку практично заперечували покарання як превентивний стримуючий засіб. Вони спробували перетворити кримінологію в своєрідну в антикриміногенну медицину, в тюрму - в клініку.

Теорії небезпечного стану. Вперше поняття небезпечного стану було сформульовано італійським кримінологом Гарофало в книзі "Критерії небезпечного стану" (1880р). Воно розумілось ним як мінлива і внутрішня властива визначеним особам схильність до здійснення злочинів.

Письменник визначає небезпечний стан як клінічний стан, який що виражаэ в кількісно більшій, чим законослухняних громадян, схильності до здійснення злочинів. Центральне ядро особистості, які знаходяться в небезпечному стані, за його думкою, це егоцентризм, нестабільність (лабільність), агресивність і емоційне байдужність. Він вважає, що формулювання небезпечного стану і його реалізація в злочині проходить З стадії: "етичний егоцентризм", відпадання стримку, пов'язаний з погрозою покарання, і кризис.

Фрейдистські теорії причин злочинності. Вони отримали поширення під впливом вчення австрійського лікаря-психіатра 3. Фрейда (1856-1939). Суть його поглядів полягає в тому, що людина з народження біологічно приречений на постійно жорстку боротьбу глубинних інстинктів -агресивних, статевих, страхів з моральними установками особистості. Ця боротьба отримала у Фрейда міфологічні найменування "комплекси Едіпа", "комплекса Герострата", "комплекса Електри". На думку прихильників, які розглядають теорії під впливом названих комплексів ("комплексів неповноцінності") особи, які не змогли утримати свої підсвідомі антисоціальні потяги здійснюють злочини.

Аналіз сучасної зарубіжної практики боротьби з злочинністю показує, що до числа кримінологічних теорій відносяться: доктрина контролю злочинності, теорія аномії, теорія диференціальної асоціації. Ряд кримінологічних теорій дуже популярний за кордоном, але їх вплив на практику боротьби зі злочинністю мінімальна. Мова йде про теорії небезпечного стану і соціального захисту, клінічної кримінології, теорії стігми, радикальної кримінології. За кордоном стали достатньо обмежено застосовувати тюремне ув'язнення, але в основі цього процесу не прийняття теорії стігми, а економічний фактор.

Використана література

1. Алексеев А.И. и др. Криминология. Учеб для вузов, 2000.-М: Изд-во НОРМА.-784с.

2. Криминология. Звирбуль В.К., Кузнецова Н.Ф и др. Учеб для вузов, 1979.-М.: "Юредическая литература.-305с.

3. Коваль Л.В. Криминология // Вісник КДУ. - К., 1983. -- Вин. 24.

4. Сорокин В.Д. Зарубежная криминология - М., 1976.

5. Юсупов В.А. Криминология. - М., 1985.

Размещено на Allbest.ru