Основні елементи, ознаки законності і правопорядку, шляхи їх зміцнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сьогодні, всі демократичні держави світу прагнуть до економічного зростання, політичної стабільності, соціальної рівності.

Поліпшення економічного та соціального становища неможливе без зміцнення законності та правопорядку, утвердження в державі принципів верховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, розбудови правової держави і становлення громадянського суспільства.

Зміцнення законності та правопорядку є невід'ємною складовою економічного і соціального розвитку країни, важливою умовою збереження політичної стабільності, громадського миру та спокою.

Законність і правопорядок - основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної.

Вимога дотримання законності та правопорядку міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України.

Це означає, що законність обов'язкова для всіх елементів держави. Вона також є обов'язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян на самовираження і вільний розвиток.

Законність-фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан слугують головним критерієм оцінки правового життя суспільства, його громадян.

Навіть самий досконалий закон живий тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Саме ця сторона права, пов'язана з життям закону, його дієвістю, і характеризується поняттям “законність”.

Категорія “законність” фіксує суспільно необхідні залежності як всередині права, яке розглядається з його нормативного боку, так і між ним і практичним впливом владної волі на поведінку людей, і відбиває відносини до них суспільства.

Правопорядок -- стан (режим) правової упорядкованості (врегульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Актуальність даної теми: полягає в тому, що законність виступає своєрідним правовим засобом в руках державної влади та народу по установленню та підтримці правопорядку, а визначення шляхів їх зміцнення дозволить прискорити процеси нашого суспільного розвитку взагалі і євроінтеграції зокрема, оскільки, вони є атмосферою нормального правового життя суспільства та основою кожної демократичної держави.

Дане індивідуально науково-дослідне завдання має за мету: розкрити основні елементи змісту, поняття, структуру, ознаки законності і правопорядку, а також шляхи їх зміцнення.

Ключові слова та скорочення: законність, правопорядок, шляхи зміцнення.

1. Загальна характеристика поняття «Законності»

Законність -- це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Термін „законність” є похідним від терміна „закон” і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права -- від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів -- посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

зовнішньої (формальної) -- обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

внутрішньої (сутнісної) -- наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення -- додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність -- явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була „правозаконність”, чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції.

Законність -- явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності -- неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію -- владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія -- фактори побудови правової держави.

Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність -- це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

· державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу;

· всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство -- бід анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Отже тому, результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку, тобто законність -- засіб встановлення правопорядку, поняття і структура якого буде розкрите в наступному питанні.

законність правопорядок людина громадянин

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА поняття «правопорядку»

Правопорядок -- частина громадського порядку.

Громадський порядок -- це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами.

Отже, правопорядок -- це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність -- це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Кожна країна формує свій правопорядок.

Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами -- громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності -- виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку.

1). закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2). спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

3). встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;

4). створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав;

5). припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6). вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7). встановлює сувору громадську дисципліну;

8). припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

10). забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку -- це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку.

1) матеріальний -- система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників -- фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

2) юридичний (державно-правовий) -- система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку -- це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб'єкти права -- держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами -- статична частина.

2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) -- динамічний зв'язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури -- суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації -- розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава.

Законність та правопорядок являють собою складні юридичні категорії, які мають багатовікову історію.

Не дарма кажуть: „той, хто не знає минулого, не зможе пізнати майбутнього”. Отже, не дивно, що сьогодні можна зустріти велику кількість наукових статей, які розкривають процес формування змісту зазначених понять. Поняття „законність” та правопорядок” почали формуватись ще за часів античності. Розробкою ідей законності й правопорядку займались і в епоху Середньовіччя, і в епоху Нового часу, і взагалі впродовж всіх історичних епох людства. Можливо, такий довгий шлях формування та подальшої зміни цих понять і призвів до виникнення різноманітності підходів, що існують на сьогодні.

Поряд з поняттями, на різних історичних етапах розвитку людства йшла розробка шляхів зміцнення даних інститутів. Про це мова піде в наступному питанні.

3. Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку

Законність і правопорядок - основи нормального життя суспільства. Тому їх зміцнення -- одне з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямів діяльності держави, її функція. Зміцнення законності, боротьба зі зростаючою злочинністю - є життєвоважливою справою.

Правопорядок -- це заснована на праві й законності організація правового життя, що відбиває якісний фактичний стан врегульованих правом суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства.

Правопорядок -- це підсумок правового регулювання, його реалізована мета. Міцність, стабільність і непорушність правопорядку забезпечується не формальною, а реальною законністю.

Суспільний порядок -- це стан урегульованості суспільних відносин, що ґрунтується на реалізації соціальних норм та принципів і забезпечується переважно силою суспільного впливу.

Співвідношення законності й правопорядку -- це їх взаємозв'язок, взаємовплив і взаємозумовленість.

Законність -- це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок -- результат здійснення права і законності. Міцність і ефективність правопорядку залежить від законності. Правопорядок -- це реалізована законність.

Правопорушення породжені тими об'єктивними умовами (економічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку. Проблема ліквідації порушень, законності - не тільки юридична проблема. Для її вирішення повинні бути усунуті об'єктивні фактори, що створюють умови для здійснення правопорушень. Стабілізація економічних відносин, зростання матеріальної забезпеченості людей, їх правове виховання, зміцнення соціальних зв'язків, розвиток демократії - необхідні передумови і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку.

Зміцнення правопорядку в суспільстві не можливе без забезпечення законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція, вседозволеність, байдужість до життєвих проблем громадян. Без запровадження режиму законності та правопорядку створення правової держави в Україні неможливе.

Отже шляхами зміцнення законності й правопорядку -- є напрями діяльності держави, пов'язані зі зміцненням законності й правопорядку: переконання, правове виховання, профілактика правопорушень, вплив на правопорушників і застосування до них примусових заходів, підвищення ролі громадянського суспільства в забезпеченні законності й правопорядку, а також забезпечення законності в діяльності державного апарату.

Висновки

На сам кінець треба відмітити, що в учбовій та науковій юридичній літературі відсутнє єдине розуміння понять „законності” і „правопорядку”. І в першу чергу, це зумовлено складністю визначення їх змісту. Тож як наслідок правова доктрина на надає нам таке трактування даних понять:

Законність:

· законність - політико-правове явище, яке характеризує процес удосконалення державно-правової форми організації суспільства шляхом суворого та неухильного дотримання та виконання чинного законодавства з метою формування стану правомірності в системі соціальних відносин;

· законність - загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки, що охороняється законами;

· законність - неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями”;

· “законність - це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високої якості, а потім їх суворе дотримання усіма суб'єктами права”, зовні законність виражена в законодавстві, під яким прийнято розуміти систему правових актів, в яких норми права знаходять своє зовнішнє відображення;

· законність - якісна сторона правової діяльності суб'єктів права, їх поведінка;

· „законність є ідея, вимога, та система (режим) реального вираження права в законах держави, в самій законотворчості, в підзаконній нормотворчості”;

· „законність - певний режим суспільного життя, метод державного керівництва, що складається з організації державних відносин через засоби видання та неухильної реалізації законів та інших нормативно-правових актів”;

· законність (верховенство права) - неухильне виконання законів та відповідних їм правових актів всіма державними органами, посадовими та іншими особами.

· законність - один елементів демократії та правової держави.;

· законність як ідея, як принцип соціально-політичного життя, як явище правової та політичної свідомості.

· законність виключно з правової позиції - визначається наявністю самих законів та точним їх виконанням, а також належним дотриманням.

Така багатоаспектність законності визначає можливість її дослідження як теоретичної, так і практичної категорії.

Якщо ж проаналізувати всі наведені визначення, то можна виділити два загальні підходи до розуміння законності: як всезагальна вимога дотримання та виконання законів та як режим діяльності суб'єктів права.

На нашу думку, не слід сприймати законність лише як дотримання законів. Враховуючи тему даної роботи, доцільно визначати законність саме як певний режим, стан.

Правопорядок:

· правопорядок - це об'єктивно та суб'єктивно обумовлений стан соціального життя, який характеризується внутрішнім узгодженням, урегульованістю системи правових відносин, заснованих на нормативних вимогах, принципах права й законності, а також на демократичних, гуманістичних вимогах, правах та обов'язках, свободі та відповідальності всіх суб'єктів права;

· правопорядок - стан упорядкованості суспільних відносин, заснованих на праві та законності;

· правопорядок -- стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності;

· правопорядок - одна з основних складових частин суспільного порядку, що складається в результаті реалізації різноманітних видів соціальних норм, що регулюють різноманітні сфери суспільного життя та відмінних одна від одної характером та способом впливу на поведінку людей (звичай, норми моралі, внутрішні правила організації).

· правопорядок - сукупність, система правих відносин, в яких реалізована законність, права, свободи та обов'язки громадян;

· правопорядок - режим законності чи права, де суб'єкти підкоренні правовим приписам;

· правопорядок - форма реалізації права та виконання законності в реальних відносинах, заснованих на праві;

· правопорядок - це сфера найбільш значимих та вартісних соціальних відносин, які регулюються нормами права;

· правопорядок - складова частина соціального порядку, що врегульована нормами права;

· правопорядок - юридичне оформлення соціального життя.

Отже, проаналізувавши наведені визначення, можна логічно дійти до висновку, що наведені категорії дуже тісно взаємопов'язані між собою, мають спільні риси та майже однакову сутність.

Законність та правопорядок мають високу соціальну та гуманістичну цінність, приносять людині і суспільству користь.

Законність відбиває загальний принцип відношення суспільства до права у цілому. В недалекому минулому вітчизняна наука аналізувала законність переважно в аспекті вимоги неухильного дотримання норм права всіма його суб'єктами. Однак це, загалом правильне за своєю суттю, розуміння законності однобоко відбивало зміст і сутність даного явища і обмежено орієнтувало юридичну практику. Тому сучасне трактування законності виходить з комплексного характеру цього явища, а саме в трьох аспектах:

а) в плані “правового” характеру суспільного життя;

б) з позицій вимог загальної поваги до закону і його виконання всіма суб'єктами;

в) під кутом зору вимог безумовного захисту і реального забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядка в цілому від будь-якого свавілля.

Тому, зміцнення законності є одним з головних напрямків діяльності Української держави, її функцією.

Правопорядок є реальне, повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це кінцевий результат дії права.

Таким чином, законність і правопорядок - це обов'язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, дотримуючись реалізації прав і свобод громадян.

Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе без забезпечення законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція, вседозволеність, байдужість до життєвих проблем громадян. Без запровадження режиму законності та правопорядку, створення правової держави в Україні неможливе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бахрах Н.Д. Административное право: Часть общая. М., 1993. С.357.

2. Витрук Н.В. Законность: понятие, защита и обеспечение. Конституционная законность и конституционное правосудие Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т./Под ред. М.Н.Марчеко. М., 1998.С.515.

3. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності. Право України, 2004, № 2.

4. Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 368с.

5. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник під ред. акад. В.В. Копєйчикова. К.: Юрінком Інтер, 2000.

6. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.

7. Кудрявцев В.Н. Законность: содержание и современное состояние // Законность в Российской Федерации. М., 1998. С.1450.

8. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред.проф. М.Н.Марченко. Том 2. Теория прва. - М.: Издательство «Зерцало», 1998. - 656 с.

9. Проблемы теории государства и права: Учебник Под ред. С.С. Алексеева. - М.: Юрид. лит., 1987. - 448с.

10. Теория государства и права: Курс лекций Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. - 768 с.

11. Теория государства и права. Учебник для вузов под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова - М.: НОРМА, 1997.

Размещено на Allbest.ru